Рішення № 94002099, 04.01.2021, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 січня 2021 р.м. ХерсонСправа № 540/1110/20 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Морської Г.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 07.02.2020 р. №Ф-1960-50,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач), через свого представника, звернувся до суду із позовом Головного управління Державної податкової служби у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати вимогу відповідача про сплату боргу (недоїмки) ОСОБА_1 від 07.02.2020 р. №Ф-1960-50 на суму 29293,44 грн.;

- зобов`язати відповідача вилучити із інформаційної системи органу доходів і зборів, а саме з інтегрованої картки платника ОСОБА_1 відомості щодо заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску за період з 1996 року по 07.02.2020 року;

- стягнути з відповідача на користь позивача кошти в сумі 58586,00 грн. на відшкодування моральної шкоди, заподіяної протиправним рішенням відповідача.

Ухвалою від 04.05.2020р. відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні).

Ухвалою від 01.06.2020 р. зупинено провадження у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 07.02.2020 р. №Ф-1960-50 до набрання законної сили рішенням у справі № 540/133/20.

Ухвалою від 26.11.2020 р. поновлено провадження в адміністративній справі 540/1110/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 07.02.2020 р. №Ф-1960-50.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець 02.10.1996р. У період часу з 21.09.15 по 31.10.19 позивач перебував на посаді агронома ТОВ "Тачанка Сад". Відповідно до довідки ТОВ "Тачанка Сад", у період часу з вересня 2015 року по жовтень 2019 року включно, ОСОБА_1 нараховувалась та виплачувалась заробітна плата, у тому числі в цей період підприємством як податковим агентом нараховувався та перераховувався за працівника до бюджету єдиний соціальний внесок, всього за вказаний період на загальну суму 41 983,40 грн. Згідно довідки Пенсійного фонду України форми ОК-7 від 16.01.2020 року, позивач ОСОБА_1 є застрахованою особою, з 2011 року по 2019 рік був працевлаштований та роботодавцями за нього сплачувались до бюджету страхові внески, заборгованість зі сплати яких відсутня. У період з 2015 по 2019 рік страхові внески за позивача до бюджету перераховувалися ТОВ "Тачанка Сад".

Разом з тим, після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження позивач дізнався, що контролюючим органом виставлена вимога від 10.05.2019 р. №Ф-1960-50 про сплату позивачем боргу з ЄСВ, яка станом на 30.04.2019р. складає 21030,90 грн. Втім, рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 20.03.2020 р. визнано протиправною та скасовану зазначену вимогу. Проте, 21.04.2020 р. позивач отримав нову вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1960-50 від 07.02.2020 р. на суму 29293,44 грн.

Вважаючи вказану вимогу протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідачем надано до суду відзив на позовну заяву, зі змісту якого убачається, що контролюючий орган заперечує проти позову. Зазначає, що платниками ЄСВ є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464 платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Згідно ч. 12 ст. 9 Закону № 2464 єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п.2 ч. 1 ст. 7 Закону №2464). Мінімальний страховий внесок - це сума єдиного внеску, що визначається як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця (ст. 1 Закону №2464).

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом № 2464 є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Податковий орган стверджує, що оскаржуваною вимогою встановлено наявність боргу за 2017, 2018, 2019 роки (704,00 грн х 12+ 819,06 грн х 12+ 918,06 х 12= 29293,44 грн). Крім того, відповідач не погоджується із твердження позивача про «задвоєння сплати ЄСВ», оскільки чинним законодавством не передбачено звільнення фізичних осіб - підприємців від сплати ЄСВ за себе, якщо останні одночасно є найманими працівниками. У такому випадку не відбувається і подвійної сплати ЄСВ, оскільки платником ЄСВ за застраховану особу є роботодавець. Також наголошує, що за довідкою ОК-7 відрахування ЄСВ роботодавцем не здійснювались з листопада 2019 року.

З огляду на викладене відповідач вважає оскаржувану вимогу правомірною та просить відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши надані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , з 02.10.1996 р. відділом реєстрації Новокаховської міської ради було зареєстровано як фізичну особу-підприємця.

09 серпня 2013 р. реєстраційною службою Новокаховського міського управління юстиції Херсонської області до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців включено відомості про фізичну особу-підприємця з відміткою про те, що свідоцтво про її державну реєстрацію, вважається недійсним.

03 січня 2020 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань включено відомості про фізичну особу-підприємця та внесено запис №25010060003009098 про припинення підприємницької діяльності.

Проте, у період з 27.07.1982 року по 31.10.2019 року позивач здійснював трудову діяльність на підприємствах Херсонської області, що підтверджується трудовою книжкою НОМЕР_1 .

Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу позивача, наданого Пенсійним фондом України з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування убачається, що позивач є застрахованою особою, а страхувальником є ТОВ "Тачанка" (з 2011р. по 2012р.) та ТОВ "Тачанка Сад" (з 2015р. по 2019р. включно).

07 лютого 2020 року Головним управлінням ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі виставлено вимогу №Ф-1960-50, відповідно до якої за позивачем обліковується борг (недоїмка) зі сплати ЄСВ, яка станом на 31.01.2020 р. складає 29293,44 грн.

Позивач, вважаючи вказану вимогу протиправною, з огляду на те, що він постійно був найманим працівником, сплата ЄСВ здійснювалась його роботодавцями, а підприємницька діяльність ним фактично не здійснювалась, звернувся до суду з даним позовом та просить визнати протиправним і скасувати вимогу №Ф-1960-50 від 07.02.2020 р.

Надаючи оцінку правомірності зазначеного рішення, суд зазначає наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI ( далі Закон № 2464-VI).

Положеннями статті 2 Закону №2464-VI встановлено, що дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

До вказаного Закону №2464-VI Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №1774-VIII, який набрав чинності з 01 січня 2017 року були внесені зміни, які запровадили, серед іншого, сплату єдиного внеску для ФОП (крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування) та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, у сумі, що не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску, незалежно від отримання доходу (прибутку) у місяці нарахування єдиного внеску.

Згідно п.2 ч.1 ст. 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 4 ч.1 ст. 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску, є ФОП, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у п.п.4 (крім ФОП, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 ч.1 ст. 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п.2 ч.1 ст. 7 Закону).

Пунктом 3 ч.1 ст. 7 Закону України №2464-VI встановлено, що для платників, зазначених у п.4 ч.1 ст. 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України 20 квітня 2015 року №449 (у редакції Наказу Міністерства фінансів України від 04 травня 2018 року №469) та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за №508/26953 (далі - Інструкція №449).

Згідно п.1 розділу VI Інструкції №449 до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

Абзацом 2 п.2 розділу VI Інструкції №449 встановлено, що у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

Відповідно абз.3 п.3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.

У випадках, передбачених абз.3 цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається), зокрема, платникам, зазначеним у пп.пп.3, 4, 6 п.1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій). Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень (п.3 розділу VI Інструкції № 449).

Тобто, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом №2464-VI.

Суд зазначає, що сплата єдиного внеску є формою участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Мета такої участі полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо)

Слід зазначити, що відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З аналізу вищезазначеного, суд дійшов висновку, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

При вирішенні спірних правовідносин, суд застосовує правові висновки Верховного суду, викладені в постанові від 04.12.2019 р. у справі №440/2149/19, у якій суд зазначає, що тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

З дослідженої копії трудової книжки серії НОМЕР_1 судом встановлено, що ОСОБА_1 у період з 21.09.2015 по 31.10.2019 р. перебував у трудових відносинах з ТОВ «Тачанка Сад». На підтвердження сплати ЄСВ позивачем надано довідку з місця роботи №1 від 10.01.2020 р., з якої вбачається, що ОСОБА_1 з 21 вересня 2015 року по 31 жовтня 2019 року працював в ТОВ "Тачанка Сад" на посаді агроном та у вищевказаний період за нього сплачувався ЄСВ (а.с.26).

Зазначений факт сплати роботодавцем (ТОВ «Тачанка Сад») суми ЄСВ за найманого працівника, ОСОБА_1 не заперечується податковим органом.

Варто зазначити, що Законом №2464-VI не визначено обов`язку фізичної особи - підприємця сплачувати єдиний внесок за себе самостійно у разі, коли така особа не веде підприємницьку діяльність, а працевлаштована як найманий працівник за трудовим договором і єдиний внесок за неї сплачує роботодавець.

Зважаючи на те, що основоположним принципом збору єдиного внеску є обов`язковість законодавчого визначення умов і порядку його сплати, відсутність у законі конкретної вказівки на необхідність сплати єдиного внеску у вищеописаному випадку свідчить на користь висновку про відсутність у позивача обов`язку з його сплати.

У своєму відзиві контролюючий орган зазначає, що оскаржуваною вимогою встановлено наявність у позивача боргу з ЄСВ за 2017, 2018, 2019 роки.

Однак варто зазначити, що рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 20.03.2020 р., яке постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18.11.2020 р. залишено без змін, у справі №540/133/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправною та скасування вимоги, було визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10.05.2019 р. №Ф-1960-50У на суму 21030,90 грн.

У вказаному рішенні судом встановлено, протиправність нарахування позивачу ЄСВ за 2017-2019рр.

Згідно з ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Крім того, суд не погоджується із твердженням відповідача про те, що внесення до ЄДР відомостей про фізичну особу-підприємця з відміткою про те, що свідоцтво про її державну реєстрацію вважається не дійсним, не свідчить про припинення здійснення підприємницької діяльності з огляду на наступне.

Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 20.03.2020 р. у справі №540/133/20, яке набрало законної сили 18.11.2020 р., встановлено: «…Судом установлено, що 09.08.2013р. до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців включено відомості про фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 з відміткою про те, що свідоцтво про його державну реєстрацію вважається недійсним (запис №25011750000009098).

Отже, з 09.08.2013р. позивач втратив правовий статус фізичної особи-підприємця.

З огляду на викладене нарахування позивачу ЄСВ за 2017-2019 року є безпідставним…».

Враховуючи норми процесуального законодавства, встановлена судом обставина про відсутність у позивача правового статусу фізичної особи-підприємця з 09.08.2013 р. не підлягає доказуванню в межах розгляду даної справи та є преюдиційною.

Одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів "доброго врядування" і "належної адміністрації" (встановлення процедури і її дотримання), частково збігається з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до "якості" закону).

У пунктах 70-71 рішення у справі "Рисовський проти України" (заява №29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування", зазначивши, що цей принцип передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. згадані вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), пункт 119).

Отже, контролюючий орган, дотримуючись принципів законності та належного врядування як суттєвих елементів принципу верховенства права, повинен був врахувати, що хоча процедура щодо обліку платника єдиного внеску була встановлена нормативно-правовим актом, однак у частині визначення типів (видів) платників єдиного соціального внеску не відповідала Закону № 2464-VI, тому немає підстав вважати, що дії органу, який використовував таку процедуру відповідали принципам належного врядування, оскільки надано перевагу приписам не Закону, а нормативно-правовому акту, нижчому за ієрархією.

Оскільки йдеться про майновий інтерес, то контролюючий орган повинен був діяти у належний спосіб та з урахуванням послідовності дій (способів) у частині взяття на облік платника єдиного внеску з внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб (зміни таких) та застосовувати ті процедури, які б вказували на ясність дій.

Аналогічна позиція викладена Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у постанові від 04.12.2019р. у справі №520/3939/19.

З урахуванням викладеного, оскільки суд дійшов висновку про відсутність у позивача обов`язку зі сплати єдиного внеску за спірний період, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 07.02.2020 р. №Ф-1960-50 у сумі 29293,44 грн. є протиправною та підлягає скасуванню.

Згідно приписів ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього кодексу, проте згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (ч. 1 ст. 90 КАС України).

На виконання вимог статті 77 КАС України відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду достатніх доказів, які б спростовували твердження позивача, а відтак, не довів правомірності своєї бездіяльності у повному обсязі.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 07.02.2020 р. № Ф-1960-50 є протиправною, а відтак підлягає скасуванню.

Щодо стягнення на користь позивача кошти в сумі 58586,00 грн на відшкодування моральної шкоди , суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, або незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо: шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.

Отже, законодавець пов`язує підстави відповідальності за завдану моральну шкоду з наявністю чи відсутністю, у передбачених випадках, вини. Однак, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності відшкодування моральної шкоди можливе лише у випадку доведення наявності такої шкоди.

Згідно п. п. 1-3 ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Разом з тим, відповідно до пункту 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" судова практика виходить із положення, що "відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору".

За таких обставин основною умовою відшкодування моральної шкоди є те, що остання повинна бути заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єктів владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин та полягати у фізичному болю та стражданнях, у душевних стражданнях, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 804/2252/14, від 31.01.2018 у справі № 813/5138/13-а та в рішеннях Верховного Суду від 12.02.2018 у справі № 800/500/16, від 01.03.2018 у справі № 9901/377/18.

На обґрунтування позовних вимог у цій частині позивач зазначає, що моральна шкода полягає у щоденних переживаннях, насторозі, тривозі та емоційній реакції при згадуванні, переживання психологічного дискомфорту, тимчасовій відірваності від активного соціального життя, порушенні сну. Вказує, що зазначене стало наслідком того, що позивача сприймають як особу, що ухиляється від сплати податків та інших обов`язкових платежів.

Вказані доводи суд оцінює критично, оскільки позивачем не надано суду будь-яких відомостей на підтвердження того, що відповідачем допущено нешанобливе ставлення або вчинено інші дії, які б завдали їй моральної шкоди. Зі змісту аргументів представника позивача про стягнення моральної шкоди вбачається, що моральна шкода полягає у підірвані його репутації, натомість жодних доказів розповсюдження відповідачем інформації стосовно ухиляння його від сплати податків, представником позивача не надано.

Відтак суд відмовляє позивачу у задоволенні вимоги щодо стягнення з податкового органу моральної шкоди.

Стосовно вимоги про зобов`язання вилучити із інтегрованої картки платника відомості про його заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску за період з 1996 року по 07.02.2020 року суд зазначає наступне.

Наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 року № 422 затверджено Порядок ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Порядок №422).

Пунктом 1 розділу ІІ Порядку №422 передбачено, що з метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками. ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу.

Облік нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску відображається в ІКП окремими обліковими операціями в хронологічному порядку. При цьому кожна операція фіксується в окремому рядку із зазначенням виду операції та дати її проведення.

З приписами п.п. 4-5 розділу І Порядку №422, відповідальними за достовірність відображення в інформаційній системі органів ДФС первинних показників є працівники структурних підрозділів органів ДФС за напрямами роботи.

Контроль достовірності первинних показників за податками і зборами, митними та іншими платежами до бюджетів та єдиним внеском здійснюється керівниками структурних підрозділів органів ДФС за напрямами роботи. Загальний контроль за достовірністю відображення в ІКП облікових показників забезпечується підрозділом, який здійснює облік платежів та інших надходжень.

Втім, варто відмітити, що пунктом 2 підрозділу 9 розділу ІV Порядку передбачено, що на підставі інформації про початок/продовження у законодавчо встановлені строки процедури адміністративного оскарження (скарга (заява) платника податків) або про початок/продовження процедури судового оскарження нарахована сума податків вважається неузгодженою, а в ІКП відображаються облікові показники (операції) щодо її виключення. У разі, якщо за результатами судового оскарження нарахована сума у повному обсязі скасовується, то в ІКП відображення облікових показників щодо поновлення такої суми не проводиться.

Таким чином, вимога позивача в частині вилучення з інтегрованої картки платника недоїмки з єдиного внеску не підлягає до задоволенню, оскільки вимога є передчасною та відсутні підстави вважати, що право позивача буде порушено з боку відповідача після набрання законної сили рішенням суду щодо скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Зважаючи ту обставину, що суд дійшов висновку щодо протиправності винесеної вимоги про сплату боргу недоїмки від 07.02.2020 р. №Ф-1960-50, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно положень ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст.134 КАС України).

Позивач, у своїй позовній заяві зазначає, що судові витрати поперерньо складають 6000,00 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

З матеріалів справи слідує, що позивач 24.04.2020 р. уклав договір про надання правової допомоги з адвокатом Петренко А.П. предметом якого є надання клієнту допомоги під час розгляду адміністративної справи у судових установах всіх ланок щодо оскарження дій, бездіяльності, рішень ГУ ДПС у Херсонській області, АР Крим та м.Севастополі.

П.4.2 договору визначено, що гонорар адвоката погоджується за взаємною угодою сторін та сплачується під час укладення договору. Про сплату гонорару складається Додаток №1 до цього договору.

Однак, позивачем не надано до суду доказів виконання адвокатом робіт (додаткова угода, акт виконаних робіт, детальний опис виконаних робіт) та понесених позивачем витрат (видатковий касовий ордер, квитанція, чек).

У зв`язку з відсутністю належних доказів понесення позивачем витрат на правову допомогу та аналізуючи вимоги процесуального законодавства, суд дійшов висновку про відсутність підстав відшкодування понесених судових витрат у сумі 6000,00 грн., зазначеної позивачем.

Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Згідно з наказами голови суду від 30.11.2020 р. №05-06/75 та №05-06/76 у період з 16.12.2020 р. по 31.12.2020 р. включно головуюча суддя Морська Г.М. перебувала у відпустці, у зв`язку з чим рішення по справі № 540/1110/20 прийняте - 04.01.2021 р.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07.02.2020 р. № Ф-1960-50 на суму 29293,44 грн. винесену Головним управлінням ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі.

В задоволенні решти позовним вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі (73026, м.Херсон, просп.Ушакова, 75, код ЄДРПОУ 43143201) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) судовий збір у сумі 420 (чотириста двадцять) грн. 40 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Г.М. Морська

кат. 111060000