Рішення № 94001925, 04.01.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

04.01.2021 р. справа №520/16109/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши за процедурою письмового провадження у порядку ст.263 КАС України справу за позовом ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин, позивач) до Управління соціального захисту населення адміністрації Київського району Харківської міської ради (далі за текстом - владний суб`єкт, адміністративний орган, Управління) про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

встановив:

Матеріали позову з недоліками одержані судом 16.11.2020р. Рішення про прийняття справи до розгляду було 08.12.2020р. після усунення заявником недоліків позову. Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті може бути розпочатий з 24.12.2020р.

Позивач, ОСОБА_1 , у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) скасування рішення від 18.03.2020 року Управління соціального захисту населення адміністрації Київського району Харківської міської ради про відмову у призначенні ОСОБА_1 допомоги при народженні дитини, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за її заявою від 03.03.2020 року; 2) зобов`язання Управління соціального захисту населення адміністрації Київського району Харківської міської ради призначити та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , допомогу при народженні дитині, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до її заяви від 03.03.2020 року.

Аргументуючи вимоги зазначив, що має право на отримання допомоги при народженні дитини у зв`язку з народженням доньки ІНФОРМАЦІЯ_1 - ОСОБА_2 . Відповідач протиправно відмовив призначити вказану допомогу з підстав пропуску дванадцятимісячного строку звернення за вказаною допомогою. Проте заявник вважає, що отримання зазначеної допомоги є безперечним правом громадянина на соціальний захист, неможливість своєчасного звернення одним із батьків до органу, який здійснює призначення допомоги при народженні дитини, призводить до порушення інтересів дитини.

Відповідач, Управління соціального захисту населення адміністрації Київського району Харківської міської ради (далі за текстом - владний суб`єкт, адміністративний орган, Управління, УПтаСЗН), з поданим позовом не погодився.

Підставами заперечень проти позову є доводи про те, що рішенням Управління від 18.03.2020 заявнику відмовлено в призначенні допомоги при народженні дитини, оскільки відповідно до п. 12 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1751 звернення за призначенням допомоги надійшло пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини. Право на звернення за призначенням даного виду допомоги було наявне у позивача з 05.10.2015 до 05.10.2016. Продовження вказаного строку чинним законодавством не передбачено.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Позивач є громадянином України, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_1 та згідно довідки від 03.10.2019р. №6327-5000206942 має статус внутрішньо переміщеної особи (а.с.8-13).

Згідно копії свідоцтва про народження від 30.10.2015 року серії НОМЕР_2 , позивач ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Харкові народила дитину - ОСОБА_2 , батьком дитини вказаний ОСОБА_3 , матір`ю - ОСОБА_1 (а.с.14).

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно довідки від 03.10.2019р. №6327-5000206942 також має статус внутрішньо переміщеної особи (а.с.12).

03.03.2020р. заявник звернулась до Управління соціального захисту населення адміністрації Київського району Харківської міської ради з заявою про призначення допомоги при народженні дитини (а.с.16).

Рішення від 18.03.2020 року Управлінням було відмолено позивачу в призначенні допомоги при народженні дитини у зв`язку з відсутність права на її отримання.

Як з`ясовано судом, юридичною підставою для прийняття оскаржуваного рішення владний суб`єкт обрав положення ст. 11 Закону України "Про державну допомогу сім`ям з дітьми" №2811-XII та п. 12 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1751, а фактичною підставою послугувало судження владного суб`єкта про те, що звернення за призначенням допомоги надійшло пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини.

Вважаючи вказану відмову Управління протиправною, позивач ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Статтями 1 і 8 Конституції України проголошено, що Україна є правовою державою, де діє верховенство права.

У ч.2 ст.19 Конституції України згадано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, у ч.1 ст.68 Конституції України також згадано, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Отже, усі без виключення суб`єкти права на території України зобов`язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Суд вважає, що у контексті приписів ст.3 Конституції України у кореспонденції із приписами Декларації прав дитини (прийнята резолюцією 1386 (ХIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20.11.1959р.) та Конвенції про права дитини від 20.11.1989р. (ратифікована Україною 27.02.1991р.) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відтак, суд доходить до переконання про те, що усі процедурні питання у механізмах соціального забезпечення дітей (навіть і у випадку проведення виплати коштів (грошей) на користь батьків, але з цільовим призначенням, пов`язаним із існуванням чи розвитком дитини), не можуть мати пріоритету над суттю якнайкращого забезпечення інтересів дитини.

Продовжуючи розгляду спору, суд відзначає, що Законом України "Про державну допомогу сім`ям з дітьми" від 21.11.1992р. №2811-XII (далі за текстом - Закон № 2811-XII) визначений гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги.

Так, згідно ч.1 ст.1 Закону №2811-XII громадяни України, в сім`ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Пунктом 2 ч.1 ст.3 Закону № 2811-XII передбачено, що відповідно до цього Закону призначаються такі види державної допомоги сім`ям з дітьми, зокрема, допомога при народженні дитини.

Відповідно до статті 10 Закону № 2811-XII, допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною.

Умови призначення допомоги при народженні викладені у положеннях ст.11 Закону №2811-XII, де указано, що допомога батькам при народженні дитини призначається на підставі свідоцтва про народження дитини. Опікунам зазначена допомога призначається на підставі рішення про встановлення опіки. Для призначення допомоги при народженні дитини до органу праці та соціального захисту населення за умови пред`явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини. Даний перелік документів є вичерпним. Орган праці та соціального захисту населення за місцем проживання одного з батьків (опікуна), з яким постійно проживає дитина, має право отримувати від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій відомості, необхідні для призначення допомоги при народженні дитини.

Процедура призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми відповідно до ч.4 ст.1 Закону №2811-ХІІ деталізована затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001р. №1751 Порядком призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми (далі за текстом - Порядок № 1751).

Згідно з п.11 Порядку №1751 для призначення допомоги при народженні дитини органу соціального захисту населення за умови пред`явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, подається, зокрема: 1) заява одного з батьків (опікуна), з яким постійно проживає дитина, що складається за формою, затвердженою Мінсоцполітики; 2) копія свідоцтва про народження дитини (з пред`явленням оригіналу).

У разі коли до заяви не додані всі необхідні документи, орган соціального захисту населення повідомляє заявника, які документи мають бути подані додатково. Якщо вони будуть подані не пізніше ніж протягом одного місяця з дня одержання зазначеного повідомлення, днем (місяцем) звернення за призначенням допомоги вважається день (місяць) прийняття або відправлення заяви (пункт 44 Порядку № 1751).

За правилами ст.11 Закону №2811-XII допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини.

Суд підверджує власне усвідомлення тієї обставини, що Законом №2811-XII та Порядком №1751, не передбачено можливості поновлення цього строку.

Водночас із цим, суд зважає, що у силу застосованої законодавцем конструкції практична реалізація права дитини на отримання грошової допомоги поставлена у залежність від волі та дій батьків дитини.

На переконання суду такий стан правової регламентації не узгоджується із приписами Декларації прав дитини (прийнята резолюцією 1386 (ХIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20.11.1959р.) та Конвенції про права дитини від 20.11.1989р. (ратифікована Україною 27.02.1991р.), якими запроваджено правило якнайкращого забезпечення інтересів дитини.

За матеріалами справи, заявник звернувся до адміністративного органу поза межами строку визначеного ст.11 Закону №2811-XII.

Ця обставина учасниками справи не заперечується, а фактично визнається у порядку ч.1 ст.78 КАС України.

Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист.

Згідно статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Суд зазначає, що відповідно до частини сьомої статті 7 Сімейного Кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001р. №2402-III (далі за текстом - Закон №2402-III) з метою створення належних матеріальних умов для виховання дітей у сім`ях, держава надає батькам або особам, які їх замінюють, соціальну допомогу, передбачену Законом України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» від 21.11.1992р. №2811-XII (далі - Закон №2811-XII) та іншими законами України.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновків, що допомога при народженні дитини за своєю правовою природою призначена для покращення умов існування самої дитині. Фізична виплата коштів батькам дитини не змінює правової природи та призначення згаданої грошової допомоги.

Несвоєчасне ініціювання одним з батьків процедури виплати цієї грошової допомоги з будь-яких причин (як поважних і непереборних, так і неповажних, унаслідок безвідповідального чи недбалого ставлення тощо) призводить до порушення життєвих інтересів дитини.

Зважаючи на вік, фізіологічний стан та розумові здібності дитини це порушення стосується істотних і життєво важливих інтересів дитини як людської істоти, нездатної самостійно забезпечити дотримання власних прав.

Тому суд вважає, що наслідки взагалі будь-якої правової поведінки батьків дитини об`єктивно не можуть бути визнані вагомими причинами для позбавлення самої дитини потенційно належних їй грошових виплат від Держави України, у разі належності до громадянства цієї країни.

Подібні за змістом правові висновки також наведені у постановах Верховного Суду від 14.02.2018р. по справі №591/610/16-а, від 12.03.2019р. по справі № 760/183158/16-а, від 06.07.2020р. по справі № 265/4175/16-а.

Ніяких інших доводів щодо відсутності у позивача права на отримання допомоги при народженні дитини, окрім пропуску строку за її зверненням, відповідачем ані в оскарженому рішенні, ані у відзиві на позов, не зазначено.

З огляду на викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що наявна колізія між приписами ст.11 Закону №2811-XII та приписами Декларації прав дитини (прийнята резолюцією 1386 (ХIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20.11.1959р.) і Конвенції про права дитини від 20.11.1989р. (ратифікована Україною 27.02.1991р.) підлягає розв`язанню на користь якнайкращого забезпечення інтересів дитини.

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

З положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - «поза будь-яким розумним сумнівом», у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - «баланс вірогідностей».

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не підтверженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб"єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, суд констатує, що у ході розгляду справи владним суб`єктом не подано доказів відповідності закону оскарженого рішення (діяння), а обсяг використаних доказів та обрані мотиви не дозволяють визнати юридично правильними та фактично обґрунтованими ті підстави, які покладені адміністративним органом в основу оскарженого рішення.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Невідповідність закону управлінського волевиявлення адміністративного органу у формі відмови у призначенні грошової допомоги у поєднанні з відсутністю існування будь-яких інших юридично значимих факторів, котрі не були взяті до уваги суб`єкта, але об`єктивно здатні вплинути на матеріальний результат завершення порушеної батьками дитини процедури, у силу приписів абз.1 ч.4 ст.245 КАС України зумовлюють виникнення потреби в обтяженні владного суб`єкта обов`язком призначити дитині спірну грошову допомогу.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позов - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати Рішення Управління соціального захисту населення адміністрації Київського району Харківської міської ради від 18.03.2020 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 допомоги при народженні дитини, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за її заявою від 03.03.2020 року.

Зобов`язати Управління соціального захисту населення адміністрації Київського району Харківської міської ради (адреса: 61002, м. Харків, вул. Сумська, 78, код - 03196601) призначити та виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , допомогу при народженні дитині, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до заяви від 03.03.2020 року.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати виготовлення повного судового рішення).

Суддя Сліденко А.В.