Рішення № 94000783, 23.12.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/7837/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2020 року

зал судових засідань № 12

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Кузана Р.І.,

секретар судового засідання Красневич Ю.Б.,

за участю:

представника позивача Чухася Д.О.,

представника відповідача Ворошилової Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в режимі відеоконференції в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області (місцезнаходження: 79003, вул.Стрийська, 35, м.Львів, код ЄДРПОУ 43143039) (далі - відповідач, ГУ ДПС у Львівській області), в якому просить визнати протиправною і скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5311-53У, що видана 14.02.2020 відповідачем про стягнення з позивача боргу у розмірі 29293,44 грн.

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги посилається на те, що з відповіді Кам`янка-Бузького районного відділу державної виконавчої служби Західного МРУ МЮ (м.Львів) від 08.09.2020 №18.20-10/11034 вона дізналася про наявність вимоги про сплату боргу від 14.02.2020 №Ф-5311-53У, на підставі якої державним виконавцем 07.07.2020 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №62474739. Позивач зазначає, що у відповідача були відсутні підстави для прийняття оскаржуваної вимоги про стягнення з позивача боргу у розмірі 29293,44 грн., оскільки ОСОБА_1 припинила підприємницьку діяльність, як фізична особа-підприємець на підставі судового рішення з 07.11.2013 у справі №813/7377/13-а, яке набрало законної сили. Вказує, що відсутність у позивача статусу ФОП виключає правові підстави для нарахування їй ЄСВ. Крім цього, звертає увагу на те, що норма про обов`язкову сплату єдиного внеску для усіх фізичних осіб-підприємців (на підставі якої ОСОБА_1 була направлена вимога про сплату боргу (недоїмки) від 14.02.2020) почала діяти значно пізніше, ніж відбулося припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 . З огляду на наведене вважає, що прийняття відповідачем оскаржуваної вимоги є протиправним, а тому така підлягає скасуванню.

Ухвалою від 29.09.2020 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою від 15.10.2020 суд задовольнив клопотання представника позивача про його участь у судовому засіданні у справі №380/7837/20 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Відповідач 04.11.2020 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову. Відзив обґрунтований тим, що згідно з даними інформаційної системи контролюючого органу, ОСОБА_1 перебуває на обліку в ДПС у Львівській області як фізична особа-підприємець (дата державної реєстрації 19.04.1995 за №501). Відповідно Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування» та на підставі даних інформаційної системи органів доходів і зборів ГУ ДПС у Львівській області винесено вимогу про сплату боргу №Ф-5311-53У від 14.02.2020 на суму 29293,44 грн. Заборгованість виникла за рахунок несплати єдиного внеску за 2017 рік у сумі 8448,00 грн., за 2018 рік у сумі 7371,54 грн., за 2019 рік - 9828,72 грн. та за 2020 рік - 2754,18 грн. Відповідач також зазначає, що державним реєстратором постанова Львівського окружного адміністративного суду від 15.10.2013 у справі №813/7377/13-а за позовом контролюючого органу до ОСОБА_1 про припинення підприємницької діяльності не виконано та не внесено до Єдиного державного реєстру запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на підставі вказаного рішення. Враховуючи наведене, відповідач вважає доводи позовної заяви ОСОБА_1 безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Представник позивача 13.11.2020 подав до суду відповідь на відзив (вх.№10270).

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених в позовній заяві та відповіді на відзив. Просив суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечила з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву. Просила суд в задоволенні позову відмовити повністю.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

За даними інформаційної системи ГУ ДПС у Львівській області ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ДПС у Львівській області, як фізична особа-підприємець (дата державної реєстрації 19.04.1995 за №501).

Згідно з витягом з інтегрованої картки платника податків позивача станом на 31.01.2020 за ОСОБА_1 числиться заборгованість у розмірі 29293,44 грн.

14.02.2020 Головним управлінням ДПС у Львівській області, відповідно до ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, ОСОБА_1 виставлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5311-53У на загальну суму боргу 29293,44 грн.

Водночас суд встановив, що постановою Львівського окружного адміністративного суду від 15.10.2013 у справі №813/7377/13-а за позовом Державної податкової інспекції у Кам`янка-Бузькому районі ГУ Міндоходів Львівської області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 припинено підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ). Постанова набрала законної сили 07.11.2013 та 08.11.2013 скерована судом для виконання до Реєстраційної служби Кам`янка-Бузького районного управління юстиції Львівської області.

Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що, на переконання позивача, вимога про сплату боргу №Ф-5311-53У від 14.02.2020 виставлена безпідставно, оскільки на момент прийняття такої позивач не мала статусу фізичної особи-підприємця, що в свою чергу виключає правові підстави для нарахування їй ЄСВ. Вважаючи у зв`язку із цим свої права та інтереси порушеними, позивач звернулася до суду з даним позовом з метою їх захисту.

При вирішенні спору суд керувався таким.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI, що набрав чинності з 01.01.2011 (далі - Закон №2464-VI).

Відповідно до ст.1 цього Закону, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є, серед інших, фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Страхувальниками, відповідно до п.10 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI, вважаються роботодавці та інші особи, які відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

За правилами п.1 ч.2 ст.6 Закону №2464-VI, платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Платники єдиного внеску зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом. Базовим звітним періодом є календарний місяць, а для платників, зазначених в абзацах третьому та четвертому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - календарний рік (ч.8 ст.9 Закону №2464-VI).

Згідно з п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI, єдиний внесок нараховується, зокрема: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;

Відповідно до вимог п.п.6, 7 ст.13 Закону №2464-VI та розділу VI Інструкції «Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449, органи доходів і зборів мають право, серед іншого: застосовувати фінансові санкції, передбачені цим Законом; стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.

Частиною 4 ст.25 Закону №2464-VI визначено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

Згідно з п.п.3, 4 Розділу VI Інструкції №449, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Вимога про сплату боргу (недоїмки), крім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

З аналізу наведених норм слідує, що фізичні особи-підприємці, у відповідності до приписів спеціального Закону, яким визначено умови та порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, є страхувальниками та зобов`язані своєчасно та у повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Судом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 припинила свою підприємницьку діяльність, як фізична особа-підприємець на підставі постанови Львівського окружного адміністративного суду від 15.10.2013 (справа №813/7377/13-а) з 07.11.2013 (дата набрання законної сили постановою).

Відповідно до ст.6 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (в редакції, яка діяла на момент набрання законної сили постановою Львівського окружного адміністративного суду від 15.10.2013 №813/7377/13-а) (далі - Закон), державні реєстратори, серед іншого, проводять державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.

Згідно з ч.4 ст.17 цього Закону в Єдиному державному реєстрі повинні міститись відомості, зокрема, щодо дати набрання законної сили та номер судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.

За положеннями ст.49 Закону суд, який постановив рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, у тому числі рішення про визнання фізичної особи-підприємця недієздатною або про обмеження її цивільної дієздатності, в день набрання таким рішенням законної сили направляє його копію державному реєстратору за місцем реєстрації фізичної особи-підприємця для внесення до Єдиного державного реєстру запису про судове рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

Дата надходження судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця вноситься державним реєстратором до журналу обліку реєстраційних дій.

Державний реєстратор зобов`язаний не пізніше наступного робочого дня з дати надходження судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем внести до Єдиного державного реєстру запис про судове рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця та в той же день повідомити органи статистики, доходів і зборів, Пенсійного фонду України та фізичну особу - підприємця, щодо якої було постановлено судове рішення, про внесення такого запису.

На виконання вказаних положень Закону, Львівський окружний адміністративний суд супровідним листом від 08.11.2013 направив на адресу реєстраційної служби Кам`янка-Бузького районного управління юстиції Львівської області копію постанови від 15.10.2013 по справі за позовом Державної податкової інспекції у Кам`янка-Бузькому районі Головного управління Міндоходів у Львівській області до СПД-ФО ОСОБА_1 про припинення підприємницької діяльності для відома та виконання.

Згідно з наявною в матеріалах справи відповіддю Кам`янка-Бузької районної державної адміністрації Львівської області від 30.10.2020 №1141/01-54 на адвокатський запит представника позивача від 27.10.2020 №07/10-20, в Єдиному державному реєстрі інформація щодо фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ) відсутня.

Суд не бере до уваги доводи представника відповідача про відсутність в податкового органу інформації про припинення підприємницької діяльності позивача, у зв`язку з чим в інформаційній системі відповідача наявна інформація про заборгованість ФОП ОСОБА_1 по єдиному внеску, оскільки відповідно до ч.3 ст. 18 Закону (в редакції станом на 08.11.2013) якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Суд звертає увагу на те, що судове рішення про припинення підприємницької діяльності позивача прийняте саме за зверненням податкового органу, у зв`язку з неподанням ФОП ОСОБА_1 звітності більш ніж протягом року, а тому відповідачу було відомо про припинення підприємницької діяльності позивача відповідно до рішення суду.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що постановою Львівського окружного адміністративного суду у справі №813/7377/13-а від 15.10.2013 встановлено, що у ФОП ОСОБА_1 відсутня заборгованість перед Кам`янка-Бузькою міжрайонною виконавчою дирекцією Львівського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та перед Пенсійним фондом України. Доказів того, що на момент припинення підприємницької діяльності позивачем за нею рахувалась, будь-яка інша заборгованість, відповідачем суду не надано.

Відповідно до ч.4 ст.78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Суд враховує, що норма про обов`язок сплати єдиного внеску для всіх фізичних осіб-підприємців, незалежно від отримання ним доходу, у розмірі, не меншому за розмір мінімального страхового внеску, була включена до п.2 ч.1 ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII.

Таким чином, вказана норма про обов`язкову сплату єдиного внеску для всіх фізичних осіб-підприємців почала діяти значно пізніше, ніж відбулося припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (07.11.2013). Крім цього, відповідачем не подано суду доказів проведення документальної перевірки щодо правильності та повноти нарахування і сплати ОСОБА_1 єдиного внеску.

З аналізу встановлених обставин та доказів на їх підтвердження, суд приходить до висновку, що відсутність у позивача статусу фізичної особи-підприємця виключає правові підстави для нарахування їй єдиного соціального внеску, а тому облікові дані інформаційної системи відповідача не відповідають дійсності.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, відповідно до ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, шляхом співставлення зібраних по справі доказів, з урахуванням встановленого КАС України обов`язку доведення правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, суд приходить до висновку, що спірна вимога ГУ ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5311-53У від 14.02.2020 є такою, що не відповідає критеріям, визначеним у ч.2 ст.2 КАС України, зокрема прийнята не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, та необґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 139 КАС України на користь позивача з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань необхідно стягнути судовий збір у розмірі 840,80 грн., сплаченого згідно з квитанцією №28544891 від 18.09.2020.

Щодо стягнення з Головного управління ДПС у Львівській області на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Згідно ч.ч.1, 3 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати: на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно з ч.ч.1, 4, 7 ст.134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ч.ч.2, 3 ст.30 вищевказаного Закону).

Аналіз вищевикладених норм дає підстави вважати, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд має виходити з критерію обґрунтованих дій позивача, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та запровадження певних запобіжників від можливих зловживань з боку учасників судового процесу та осіб, які надають правничу допомогу, зокрема, неможливості стягнення необґрунтовано завищених витрат на правничу допомогу.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Але, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами, однак вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати.

Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права, однак відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд встановив, що між позивачем та адвокатом Чухась Дмитром Олександровичем укладено договір про надання правничої (правової) допомоги №03-08/20 від 27.08.2020. Зі змісту п.п.3.1, 3.2 вказаного договору слідує, що обсяг та вартість послуг (робіт) виконавця (гонорар) за даним договором визначається в актах про надання правової допомоги (юридичних послуг) та виконаних робіт. Оплата наданих послуг здійснюється замовником протягом 5-ти календарних днів з моменту підписання акту про надання правової допомоги (юридичних послуг) та виконаних робіт в безготівковому або готівковому порядку.

На виконання цього договору сторони склали акт про надання юридичних послуг та виконаних робіт від 17.08.2020, згідно з яким загальна вартість наданих послуг складає 4000,00 грн., а саме:

- з`ясування суті спірних правовідносин, вивчення нормативної правової бази, судової практики, юридична консультація - 1500,00 грн., час виконання 3 години;

- збір та аналіз необхідних документів для підготовки позовної заяви - 1000,00 грн., час виконання 2 години;

- складання позовної заяви - 1500,00 грн., час виконання 3 години.

Окрім того, долученими до справи рахунком №1-09/20 від 17.09.2020 на суму 4000,00 грн. та квитанцією від 18.09.2020 про оплату за надання правничої допомоги, підтверджуються витрати в сумі 4000,00 грн.

Відповідачем не наведено доводів на спростування розміру понесених позивачем витрат на правничу допомогу.

Враховуючи вищенаведене та оцінюючи подані документи, якими представник позивача обґрунтовує фактичне понесення витрат на професійну правничу допомогу, суд приходить до висновку, про обґрунтованість вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та співмірність таких з складністю справи та обсягом наданих послуг.

Відтак, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Львівській області суми витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10,13, 14, 72-77, 139, 241-247, 250, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною і скасувати вимогу Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5311-53У від 14.02.2020 про стягнення з ОСОБА_1 боргу у розмірі 29293,44 грн.

Стягнути з Головного управління ДПС у Львівській області (місцезнаходження: 79003, вул.Стрийська, 35, м.Львів, код ЄДРПОУ 43143039) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Стягнути з Головного управління ДПС у Львівській області (місцезнаходження: 79003, вул.Стрийська, 35, м.Львів, код ЄДРПОУ 43143039) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати, пов`язані з розглядом справи, а саме витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4000 (чотири тисячі) гривень 00 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення суду складене та підписане 04.01.2021.

Суддя Р.І. Кузан