Рішення № 93998928, 04.01.2021, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" січня 2021 р. Справа № 911/2887/20

Господарський суд Київської області у складі судді Щоткіна О.В., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Ойл Груп Плюс»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Економ-Дом»

про стягнення 43233,44 грн

без виклику учасників справи

СУТЬ СПОРУ:

До Господарського суду Київської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Євро Ойл Груп Плюс» (далі - позивач, ТОВ «Євро Ойл Груп Плюс») з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Економ-Дом» (далі - відповідач, ТОВ «Економ-Дом») про стягнення 43233,44 грн, з яких: 22767,90 грн основного боргу, 11383,95 грн штрафу, 640,49 грн інфляційних втрат та 8441,10 грн пені.

Позовні вимоги обгрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошового зобов`язання за договором поставки № 227 від 27.03.2019.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 12.10.2020 відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання (без виклику учасників справи) та встановлено сторонам строки для вчинення процесуальних дій у справі.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим ч. 1 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), щодо надіслання відзиву на позовну заяву.

При цьому суд зазначає, що відповідач належним чином повідомлений про розгляд даної справи, що підтверджується наявним у матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103274850977.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається виключно за наявними матеріалами відповідно до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, та об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Між ТОВ «Євро Ойл Груп Плюс» (постачальник) та ТОВ «Економ-Дом» (покупець) 27.03.2019 укладено договір поставки № 227 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, передати у власність покупцеві товар (надалі іменується «Товар»), а покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, прийняти та оплатити визначений товар в асортименті, кількості та номенклатурі у відповідності з накладними, які є невід`ємною частиною Договору.

За умовами п. 1.2. Договору право власності на товар переходить до покупця в момент його отримання покупцем (представником покупця).

Згідно з п. 2.1. Договору ціна за одиницю товару та загальна вартість кожної партії товару визначається у накладній, яка є невід`ємною частиною цього Договору. Загальна вартість Договору не обмежена і визначається шляхом додавання загальної вартості кожної партії товару за всіма накладними.

Оплата за товар здійснюється покупцем за погодженням із сторонами Договору або шляхом передоплати, на протязі 10 (десяти) календарних днів з дати виставлення рахунку, або з відстрочкою платежу на 10 (десять) календарних днів з дати поставки товару за накладною (п. 2.2. Договору).

Відповідно до п. 6.1. Договору останній вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін та діє до 27.03.2020, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами всіх взятих на себе зобов`язань.

Строк дії цього Договору автоматично продовжується на кожний наступний календарний рік, якщо жодна із сторін не надасть письмового повідомлення іншій стороні про свій намір змінити або припинити дію цього Договору щонайменше за 3 місяці до дати закінчення терміну дії (п. 6.2. Договору).

На виконання умов Договору постачальник передав, а покупець прийняв у власність товар на загальну суму 32767,90 грн, що підтверджується видатковою накладною № 239 від 29.03.2019.

Покупцем, зі свого боку, сплачено на рахунок постачальника 10000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 919 від 27.06.2019 на суму 5000,00 грн та № 973 від 06.08.2019 на суму 5000,00 грн.

Матеріали справи свідчать про те, що ТОВ «Євро Ойл Груп Плюс» зверталось до ТОВ «Економ-Дом» з претензіями від 20.01.2020 та від 06.09.2020, у яких просило здійснити погашення заборгованості в сумі 22767,90 грн, яка утворилась за договором поставки № 227 від 27.03.2019.

Оскільки, як зазначає позивач, вказані претензії були залишені відповідачем без задоволення, ТОВ «Євро Ойл Груп Плюс» звернулось до суду з відповідним позовом з вимогою про стягнення з ТОВ «Економ-Дом» 22767,90 грн основного боргу, 11383,95 грн штрафу, 640,49 грн інфляційних втрат та 8441,10 грн пені.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України).

Відповідності до приписів ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

До виконання господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ст. 193 Цивільного кодексу України).

Зі змісту ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України випливає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Спір між сторонами виник у зв`язку з неналежним виконанням умов договору поставки № 227 від 27.03.2019.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічне положення містить стаття 265 Господарського кодексу України (за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму).

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Стаття 693 Цивільного кодексу України встановлює, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Положеннями статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як установлено судом, позивачем належним чином виконано умови укладеного між сторонами договору та поставлено відповідачеві товар на загальну суму 32767,90 грн. Зі свого боку відповідачем частково виконано обов`язок з оплати вартості отриманого товару та сплачено лише 10000,00 грн, у зв`язку з чим у відповідача перед позивачем виник борг у сумі 22767,90 грн.

За умовами п. 2.2. Договору оплата за товар здійснюється покупцем за погодженням із сторонами Договору або шляхом передоплати, на протязі 10 (десяти) календарних днів з дати виставлення рахунку, або з відстрочкою платежу на 10 (десять) календарних днів з дати поставки товару за накладною.

У зв`язку з тим, що матеріали справи не містять доказів виставлення позивачем відповідачеві рахунку для здійснення передоплати, суд приходить до висновку, що строк виконання зобов`язання з оплати вартості отриманого покупцем товару спливає через 10 календарних днів з дати поставки товару, а саме - 08.04.2019.

З наявних у матеріалах справи письмових доказів вбачається наявність у відповідача грошового зобов`язання перед позивачем, строк виконання якого настав і яке відповідачем у повному обсязі не виконане. При цьому відповідач у встановленому законом порядку доводи позивача не спростував, належними і допустимими доказами виконання у повному обсязі своїх зобов`язань не довів.

Враховуючи викладене та приймаючи до уваги, що відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами, позовні вимоги про стягнення заборгованості в розмірі 22767,90 грн, які неоплачені відповідачем станом на день розгляду спору, підлягають задоволенню в повному обсязі як обґрунтовано заявлені та підтверджені матеріалами справи.

Крім того, за порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань, позивачем заявлено до стягнення 8441,10 грн пені за період з 09.04.2019 по 29.09.2020 від суми боргу в розмірі 22767,90 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями, згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 Цивільного кодексу України), у тому числі, мають право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 916/1777/19.

У дані справі судом встановлено, що відповідно до п. 4.2. Договору за прострочення платежу покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на день прострочення від суми простроченого платежу за кожен день прострочки до дня погашення заборгованості.

Отже сторони договору поставки № 227 від 27.03.2019 за взаємною згодою збільшили тривалість періоду нарахування пені від дня, коли зобов`язання мало бути виконане, до дня погашення заборгованості.

Перевіривши за допомогою калькулятора штрафів системи «Ліга:Закон» розрахунок пені, наданий позивачем, судом встановлено, що сума пені за заявлений період складає 8442,48 грн.

Оскільки заявлена позивачем до стягнення сума пені є меншою, ніж розрахована судом, та з огляду на те, що відповідно до ч. 2 ст. 237 ГПК України суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, підлягає до стягнення з відповідача сума пені, яка заявлена позивачем у розмірі 8441,10 грн.

Додатково позивачем, на підставі п. 4.3. Договору, заявлено до стягнення з відповідача 11383,95 грн штрафу, що становить 50% від суми заборгованості.

Так, одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено, зокрема, штраф.

Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно з ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 4.3. Договору обумовлено, що у випадку прострочення платежу на строк понад 30 календарних днів покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 10% від суми заборгованості. У випадку прострочення платежу на строк понад 60 календарних днів покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 30% від суми заборгованості. У випадку прострочення платежу на строк понад 90 календарних днів покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 50% від суми заборгованості.

Судом враховано, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.07.2019 у справі № 910/7398/18 та від 12.12.2019 у справі № 910/10939/18.

Перевіривши розрахунок штрафу, нарахованого позивачем на суму простроченого понад 90 календарних днів зобов`язання з оплати вартості товару, судом встановлено, що 50% штрафу від суми боргу в розмірі 22767,90 грн становить 11383,95 грн.

Отже позовні вимоги про стягнення 11383,95 грн штрафу підлягають задоволенню повністю у заявленій сумі.

Також позивач заявив до стягнення з відповідача 640,49 грн інфляційних втрат нарахованих на заборгованість в сумі 22767,90 грн за період з квітня 2019 року по серпень 2020 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При цьому індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 22.01.2019 у справі № 905/305/18, від 30.01.2019 у справі № 922/175/18.

Як установлено судом, зобов`язання з оплати вартості отриманого товару мало бути виконано покупцем до 08.04.2019, отже позивачем помилково включено в період нарахування інфляційних втрат квітень 2019 року - місяць, у якому мав бути здійснений платіж.

Враховуючи викладене, судом за допомогою калькулятора штрафів системи «Ліга:Закон» здійснено розрахунок інфляційних втрат за період з травня 2019 року по серпень 2020 року та встановлено, що інфляційні втрати складають у сумі 408,72 грн, з огляду на що позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про належне і своєчасне виконання зобов`язань за договором поставки № 227 від 27.03.2019.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище в сукупності, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та з відповідача на користь позивача підлягають до стягнення: 22767,90 грн основного боргу, 11383,95 грн штрафу, 408,72 грн інфляційних втрат та 8441,10 грн пені.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, суд керується п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, відповідно до якого судовий збір покладається, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 129, 237, 238, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Економ-Дом» (08150, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, м. Боярка, вул. Маяковського, буд. 49; код ЄДРПОУ 40875500) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Ойл Груп Плюс» (29000, Хмельницька обл., м. Хмельницький, вул. Чорновола, буд. 41/2; код ЄДРПОУ 41383843): 22767 (двадцять дві тисячі сімсот шістдесят сім) грн 90 коп. основного боргу, 11383 (одинадцять тисяч триста вісімдесят три) грн 95 коп. штрафу, 408 (чотириста вісім) грн 72 коп. інфляційних втрат, 8441 (вісім тисяч чотириста сорок одну) грн 10 коп. пені та 2090 (дві тисячі дев`яносто) грн 73 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя О.В. Щоткін