Рішення № 93998497, 29.12.2020, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"29" грудня 2020 р. Cправа № 902/834/20

за позовом:Фізичної особи-підприємця Рильського Костянтина Анатолійовича ( АДРЕСА_1

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіК" (вул. Острозького, буд. 55, офіс 102, м.Вінниця, 21001

про витребування майна з чужого незаконного володіння вартістю 678 393,11 грн

Суддя: Яремчук Ю.О.

Секретар судового засідання: Резніченко Ю.В.

за участю представників:

позивача: Юрченко Т.Г., Браславець Я.Ю.

відповідача: Жуков В.П.

В С Т А Н О В И В :

25.08.2020 р. до Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Рильського Костянтина Анатолійовича до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіК" про витребування майна з чужого незаконного володіння вартістю 678 393,11 грн.

За результатами автоматизованого розподілу вказану позовну заяву було передано на розгляд судді Тварковському А.А. з присвоєнням єдиного унікального номеру судової справи № 902/834/20.

Разом з позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову б/н від 12.08.2020 року, яку також відповідно до Положення про автоматизовану систему документообігу суду передано на розгляд судді Тварковському А.А.

Станом на 27.08.2020 р. суддя Тварковський А.А., перебував на лікарняному, в зв`язку з чим, на підставі мотивованого розпорядження керівника апарату суду проведено повторний автоматизований розподіл позовної заяви Фізичної особи-підприємця Рильського Костянтина Анатолійовича до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіК" про витребування майна з чужого незаконного володіння та заяви про забезпечення позову, поданої у справі № 902/834/20.

Відповідно до Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.08.2020 р. позовну заяву та заяву про забезпечення позову розподілено судді Яремчуку Ю.О.

Разом з тим, станом на 31.08.2020 р. суддя Яремчук Ю.О. перебував на лікарняному.

За цих обставин, згідно розпорядження керівника апарату суду від 31.08.2020 р. проведено повторний автоматизований розподіл вказаної позовної заяви та заяви про забезпечення позову, поданої у справі № 902/834/20.

Згідно Витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 31.08.2020 р., позовну заяву розподілено судді Тісецькому С.С.

Також, відповідно до Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.08.2020 р., подану заяву про забезпечення позову розподілено судді Тісецькому С.С.

Ухвалою суду від 02.09.2020 р. за вказаним позовом відкрито провадження у справі №902/834/20, підготовче засідання у справі та заяву про забезпечення позову б/н від 12.08.2020 р. призначено на 23.09.2020 р.

14.09.2020 суддею Тісецьким С.С. подано заяву про передачу на повторний авторозподіл справи № 902/834/20 за позовом Фізичної особи-підприємця Рильського Костянтина Анатолійовича до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіК" про витребування майна з чужого незаконного володіння вартістю 678 393,11 грн та заяви про забезпечення позову б/н від 12.08.2020 року у даній справі на підставі п. 16.1. Порядку автоматизованого розподілу справ в Господарському суді Вінницької області.

Відповідно до ч. 2 п. 16.1. Порядку автоматизованого розподілу справ в Господарському суді Вінницької області від 05.09.2016 року зі змінами від 01.02.2018 року, у випадках, коли розподілені іншому судді судові справи, не розглянуті по суті, а обставини, які зумовили відсутність на роботі суддів, які спеціалізуються на розгляді даної категорії справ або неможливість їх розподілу між суддями, які спеціалізуються на розгляді такої категорії справ, що було підставою для проведення автоматизованого розподілу без врахування спеціалізації, відпали, такі нерозглянуті судові справи, на підставі відповідної заяви судді, передаються за розпорядженням керівника апарату суду (чи особи, яка виконує його обов`язки) на повторний автоматизований розподіл з врахуванням спеціалізації суддів, які розглядають дану категорію справи.

Відповідно до п. 2.3.49. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 р. № 30 у редакції рішення Ради суддів України від 02.04.2015 р. № 25 зі змінами, повторний автоматизований розподіл судових справ між суддями застосовується у випадках визначених законом, а також з метою заміни одного, декількох суддів, всього складу суду, збільшення складу суду в порядку, визначеному підпунктами 2.3.4, 2.3.23 цього Положення.

На підставі вищевикладеного, керуючись п. 2.3.49. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, п. 16.1 Порядку автоматизованого розподіл справ в Господарському суді Вінницької області, за розпорядженням керівника апарату суду Слободонюк К.Р. призначено повторний автоматизований розподіл справи № 902/834/20 за позовом Фізичної особи-підприємця Рильського Костянтина Анатолійовича до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіК" про витребування майна з чужого незаконного володіння вартістю 678 393,11 грн та заяви про забезпечення позову б/н від 12.08.2020 р. у даній справі з урахуванням спеціалізації суддів.

Згідно Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу вищевказані позовну заяву та заяву про забезпечення позову перерозподілено судді Яремчуку Ю.О.

Ухвалою суду 16.09.2020 р. суддею Яремчуком Ю.О. прийнято до провадження справу № 902/834/20 та заяву б/н від 12.08.2020 р. Фізичної особи-підприємця Рильського Костянтина Анатолійовича про забезпечення позову. Підготовче засідання у справі № 902/834/20 та заяву б/н від 12.08.2020 р. Фізичної особи-підприємця Рильського Костянтина Анатолійовича про забезпечення позову у справі № 902/834/20 призначити на 05.10.2020 р.

05.10.2020р. на адресу суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву від 02.10.2020р., в якому відповідач проти позову заперечує повністю та зазначає, що договір оренди обладнання та додаток № 1 до нього (Акт прийому-передачі) укладений між позивачем та відповідачем 01.01.2014 р., який поданий в якості доказу, має усі ознаки підробки і тому має бути визнаний судом недопустимим. Зокрема вказує, що позивачем у позовній заяві та доданих до неї письмових доказів не наведено жодного належного, допустимого та достовірного доказу якими він доводить обставини на які він посилається як підставу своїх вимог.

На визначену дату судом в судове засідання з`явився представник відповідача. Представник позивача не з`явився, про дату, час та місце судового засідання належним чином повідомлений, про що свідчить поштове повідомлення, яке наявне в матеріалах справи.

Судом повідомлено, що від представника позивача на електронну адресу суду надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.

Представник відповідача зазначив, що вказане клопотання не підтверджене належними доказами.

Суд постановив залишити без розгляду клопотання представника позивача про відкладення підготовчого засідання, оскільки останнє згідно довідки відповідальної особи суду не містить електронного цифрового підпису, про що винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.

Зокрема в судовому засіданні було розглянуто заяву представника позивача про забезпечення позову, за наслідками чого винесено ухвалу.

За результатами проведеного судового засідання суд вирішив відкласти підготовче засідання у справі, як наслідок судом винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.

Ухвалою суду від 05.10.2020 р. повідомлено учасників справи про підготовче засідання у справі, яке відбудеться 27.10.2020 р.

26.10.2020р. представником позивача подано до суду відповідь на відзив від 26.10.2020р., який долучений судом до справи.

В судовому засіданні 27.10.2020 р. було відкладено розгляд справи на 18.11.2020 р., про що винесен ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.

18.11.2020р. представником відповідача подано заперечеення на відповідь на відзив від 17.11.2020р., в якому зазначив, що позивачем у позовній заяві та доданих до неї письмових доказах, а також у відповіді на відзив не наведено жодного належного та допустимого доказу яким він доводить обставини на які він посилається як на підставу своїх вимог.

В судовому засіданні 18.11.2020 р. судом винесено ухвалу про закриття підготовчого провадження та пизначення судового розгляду справи по суті на 07.12.2020 р., про що винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.

За результатами проведеного судового засідання суд вирішив відкласти судове засідання у справі, як наслідок судом винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.

Ухвалою суду від 07.12.2020 р. повідомлено учасників справи про судове засідання у справі, яке відбудеться 28.12.2020 р.

24.12.2020р. на адресу суду надійшло від представника позивача пояснення по справі від 24.12.2020р. та клопотання про приєднання доказів до матерілів справи.

28.12.2020р. на адресу суду надійшли від преставника позивача додаткові пояснення по справі та клопотання про вирішення питання розподілу судових витрат після ухвалення рішення.

В судовому засіданні 28.12.2020 р. оголошено перерву в розгляді справи до 29.12.2020 р.

29.12.2020р. на адресу суду надійшли від представника відповідача клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи та клопотання про визнання недопустимим доказом.

29.12.2020р. судом постановлено залишити без розгляду клопотпння представника відповідача про призначення експертизи відповідно до ст.ст. 118, 182 ГПК України про що винесена протокольна ухвала та задоволено клопотання представника позивач про долучення висновку експерта до матеріалів справи згідно ст.ст. 80, 81 ГПК України.

Представники позивача в судовому засіданні позов підтримали в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив та просив в задоволенні позову відмовити повнсітю.

З`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Частиною 1 ст. 2 ГПК України, визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

За змістом ч. 3 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

В силу ч. 1, ч. 2 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ч.1, ч.2 ст. 79 ГПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За змістом ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

Відповідно до правових висновків викладених у постанові Верховного Суду від 07.04.2020 року по справі № 910/8264/18, позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду із вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Підстава позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Як встановлено судом, предметом поданого позову є витребування з чужого незаконного володіння Відповідача належного Позивачу на праві приватної власності обладнання та зобов`язання Відповідача повернути Позивачу відповідне обладнання.

Підстави позову, Позивач зазначив те, що ним за власні кошти було придбано виробниче обладнання на загальну суму 678 393,11 грн, яке з метою перебування та використання на виробництві на законних підставах було передано в оренду Відповідачу на підставі укладеного між ФОП Рильським К.А. та ТОВ «ВіК» в особі директора ОСОБА_1 договір оренди обладнання від 01.01.2014 року.

Разом з тим, 01.09.2015 року помер директор та засновник ТОВ «ВІК» ОСОБА_1 .

В подальшому, після закінчення строку дії даного договору оренди, Позивач звернувся до нового керівництва ТОВ «ВіК» з проханням про повернення належного йому майна, яке було передано в оренду, однак Відповідачем на даний час проігноровані вимоги Позивача про повернення належного йому обладнання.

На підтвердження обставин щодо належності Позивачу на праві приватної власності витребуваного обладнання, останнім надані засвідчені копії документів, а саме: договори купівлі-продажу, акти приймання-передачі, протоколи про проведення аукціону з визначенням переможця, квитанції, рахунки-фактури, довідки, видаткові накладні, прибуткові касові ордери, специфікації, розписки.

Статтею 41 Конституції України регламентовано, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною 1 ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За змістом ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Стаття 387 ЦК України, передбачає, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно ст. 400 ЦК України, недобросовісний володілець зобов`язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна.

Згідно ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 року по справі №488/5027/14-ц, відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі N 6-140цс14, захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (близький за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі N 6-140цс14).

Згідно постанови Верховного Суду від 13.06.2018 року у справі № 923/476/17, власник майна має право звернутися до суду з вимогою про захист права власності шляхом витребування свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, згідно з статтею 387 Цивільного кодексу України (віндикаційний позов).

Предметом віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном не власника про повернення індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння.

Предметом доказування у справах за такими позовами становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як - то факти, що підтверджують його право власності або інше суб`єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володіння відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. Власник вправі витребувати своє майно від особи, в якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні. Тобто, в першу чергу, на підтвердження наявності у позивача суб`єктивного матеріального права на витребування майна з чужого незаконного володіння, він повинен надати суду відповідні належні докази, що підтверджують його право на вказане майно.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 01.10.2020 року у справі №916/1691/19, під незаконним володінням розуміється фактичне володіння річчю, якщо воно не має правової підстави (володіння вкраденою річчю) або правова підстава якого відпала (минув термін дії договору найму), або правова підстава якого недійсна (володіння, установлене в результаті недійсного правочину).

У постанові Верховного Суду від 02.09.2020 року у справі № 910/13536/19 визначено, що для застосування передбаченого ст. 387 ЦК України правового механізму відновлення порушеного права власності необхідним є встановлення наступних обставин у їх сукупності: існування в натурі індивідуально визначеного майна з ідентифікуючими ознаками на момент подачі позову та прийняття судом рішення про його витребування; наявність підтвердженого права власності або права законного володіння у позивача на відповідне майно; відсутність у власника чи титульного володільця можливості здійснювати фактичне володіння цим майном через те, що відповідач на момент подачі позову та прийняття рішення у справі фактично тримає його у себе; відсутність договірних відносин між позивачем і відповідачем, оскільки в протилежному випадку застосовуються зобов`язально-правові способи захисту права власності.

Аналогічні правові висновки викладені Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постановах від 13.02.2018 у справі № 924/1180/6, від 05.06.2018 у справі № 907/631/17, від 23.10.2019 у справі № 910/17416/18.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3, 4 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України, ст. 180 Господарського кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписом ст. 638 Цивільного кодексу України, ст. 180 Господарського кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як встановлено судом, між Позивачем (Орендодавець) та Відповідачем (Орендар) було укладено договір оренди обладнання від 01.01.2014 року.

Пунктом 1.1 даного договору, Сторони обумовили, що Орендодавець згоден надати Орендареві в тимчасове безоплатне користування (оренду) обладнання, перераховане в Додатку №1 до даного договору, а Орендар зобов?язується використовувати дане обладнання за його призначенням та повернути його Орендодавцю в строк та в порядку відповідно до даного договору.

Також, умовами цього договору обумовлено, що Орендар зобов`язаний повернути Обладнання після закінчення договору Орендодавцю в належному стані (п.п. 2.16, п. 2.1).

Згідно п. 3.2 договору, передача обладнання повинна бути проведена в 3 (три) денний термін з моменту набрання чинності даного договору з оформленням відповідного акту. Цей акт складається в двох примірниках із зазначенням точного найменування Обладнання, яке передається, його технічного стану на день передачі.

Цей Договір набуває чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до 01 січня 2018 року.

При цьому, Позивачем надано суду копію акту прийому-передачі обладнання до договору оренди від 01.01.2014 року (Додаток № 1), в якому наведено перелік обладання, яке просить витребувати Позивач у Відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

В силу ч. 1, ч. 3 ст. 763 ЦК України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Законом можуть бути встановлені максимальні (граничні) строки договору найму окремих видів майна. Якщо до спливу встановленого законом максимального строку найму жодна із сторін не відмовилася від договору, укладеного на невизначений строк, він припиняється зі спливом максимального строку договору.

Згідно ч. 1 ст. 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Як вбачаєтьться із матеріалів справи, Позивач звертався до ТОВ «ВіК» із претензіями щодо повернення обладнання, яке було передано Відповідачу на підставі зазначеного вище договору оренди, однак останнім було відмовлено, з підстав, викладених у відповіді на претензію.

Поряд з цим, у відзиві на позов, Відповідач заперечив, що він приймав обладнання у своє користування відповідно до договору оренди обладнання від 01.01.2014 та Додатку № 1, а саме акту прийому - передачі даного обладнання.

Крім того, у відповіді на претензію Відповідач вказав, що доданий до неї договір оренди обладнання та акт прийому передачі Товариству не відомий. Водночас, підпис колишнього директора ОСОБА_1 на копіях цих документів містить ознаки підробки. У зв`язку з цим, ТОВ «ВіК» звернулось до Лівобережного відділення поліції ГУНП у Вінницькій області, із заявою про вчинення кримінального правопорушення Рильським К.А. , а саме підробки ним документів.

Разом з тим, постановою старшого слідчого СВ Лівобережного відділення поліції м.Вінниці від 06.09.2019, кримінальне провадження № 12018020020002281, за ознаками злочину передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, було закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КК України.

В силу ч.ч. 1-4 ст. 11 ГПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За змістом ч. 3 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною 17.07.1997 року, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Приписи ст. 62 Конституції України встановлюють, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно ч. 1 ст. 17 Кримінального процесуального Кодексу України, особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кримінального кодексу України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

У постанові Верховного суду від 28.11. 2018 року по справі № 726/2308/15-ц, зроблено висновок, що наявність кримінального провадження не може свідчити, у силу презумпції невинуватості, про вчинення злочину стосовно відповідача до винесення вироку, яким такі обставини можуть бути встановлені.

При цьому, згідно постанови Верховного суду від 06.03.2018 року року по справі №727/6661/15-к, фактичні обставини обвинувачення перевіряються судом, і доки вину особи не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, особа вважається невинуватою.

Суд звертає увагу на те, що Відповідачем не надано доказів (судового рішення, вироку) на підтвердження того, що підпис колишнього директора ТОВ «ВіК» ОСОБА_1 на договорі оренди обладнання від 01.01.2014 року та акті прийому-передачі обладання, містить ознаки підробки та Позивачем вчинено дії за ознаками злочину передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України.

За наведених обставин, суд приходить до висновку, що твердження Відповідача стосовно вчинення вищевказаних злочинних дій є припущеннями останнього та не підтверджені належними письмовими доказами.

Окрім того, встановлені у постанові старшого слідчого СВ Лівобережного відділення поліції м. Вінниці від 06.09.2019, обставини про те, що оригінали договору оренди обладнання від 01.01.2014 укладеного між ФОП Рильським К.А. та ТОВ «ВіК» та Додатку №1 до нього, Акту прийому-передачі обладнання від 01.01.2014 у Рильського К.А. - відсутні, у зв`язки з цим провести судово-почеркознавчу експертизу цих документів для визначення достовірності підпису директора ТОВ «ВіК» ОСОБА_1 та печатки товариства фактично неможливо, не можуть свідчити про вчинення Позивачем злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, оскільки здійснення такого злочинного діяння встановлюється обвинувальним вироком суду за результатами відповідного кримінального провадження.

Також, суд звертає увагу на те, що за пириписами ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові від 16.04.2020 року по справі № 910/18680/19, Верховний Суд зазначив, що закріплена у ст. 204 ЦК України презумпція правомірності правочину означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12.12.2019 у справі №910/13985/19, від 19.12.2019 у справі № 910/12355/19 та від 15.01.2020 у справі №910/14150/19.

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину.

Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Суд звертає увагу те, що Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про неправомірність укладення договору оренди обладнання від 01.01.2014 року та Додатку №1 до нього (акту прийому-передачі обладнання по договору оренди від 01.01.2014), а також про недійсність відповідних правочинів.

При цьому, судом встановлено, що згідно наданого Позивачем висновку експерта ТОВ «Експертно - юридична фірма Соломон» № 054/20 від 01.12.2020 року за результатами проведення почеркознавчої експертизи за заявою Рильського К.А. від 05.11.2020 року, зроблено висновок, що підпис від імені ОСОБА_1 , електрографічне зображення якого міститься у графі: «ОРЕНДАР ТОВ ВІК в особі директора ОСОБА_1 » в електрофотокопії Договору оренди обладнання, укладеного між ТОВ «ВІК», в особі директора ОСОБА_1 та фізичною особою-підприємцем Рильським К.А. від 01.01.2014 року та підпис від імені ОСОБА_1 , електрографічне зображення якого міститься навпроти друкованого прізвища: « ОСОБА_1 » в електрофотокопії Акту прийому-передачі обладнання по договору оренди від 01.01.2014 року (Додаток № 1), виконані самим ОСОБА_1 .

Водночас, у відповідному висновку експерта вказано, що для порівняльного дослідження надані вільні зразки підпису ОСОБА_1 : у трудовій книжці, серії НОМЕР_1 на ім я ОСОБА_3 ; в Акті № 100 здавання-прийняття в експлуатацію устаткування від 29.06.2012 року; в електрофотокопії розрахунку з/п водіїв - експедиторів за березень 2013 року; в електрофотокопії сторінок паспорта, серії НОМЕР_2 , виданого 18.01.2005 року; у Додатковій угоді № 1 до договору № 53 від 09.09.2013 року; в електрофотокопії Заяви ОСОБА_1 до Загальних зборів Учасників ТОВ «САФАРІ ПЛЮС» від 27.02.2015 року; в електрофотокопії Протоколу № 1/14 Загальних зборів Учасників ТОВ «САФАРІ ПЛЮС» від 27.08.2014 року; в електрофотокопії Протоколу № 1/14-Р реєстрації прибулих Учасників на Загальні збори Учасників ТОВ «САФАРІ ПЛЮС», які відбулися 27 серпня 2014 року, датованому 27 серпня 2014 року.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, висновками експертів.

Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань (ч. ч. 1, 2 ст. 98 ГПК України).

Відповідно до ст. 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінка доказів має свій зміст: визнання допустимості, належності, достовірності, вірогідності, достатності і взаємозв`язку всієї сукупності доказів.

Як вбачається із матеріалів справи, вищевказаний висновок експерта не викликав у суду обґрунтованих сумнівів щодо його правильності, а Відповідачем відповідно до вимог ст. 74 ГПК України не було доведено, що він є неналежним доказом у справі. Крім того, цей висновок було оцінено господарськими судами з урахуванням вимог ст. ст. 86, 104 ГПК України.

З врахуванням встановленого, суд дійшов висновку, що Відповідач, в особі директора ОСОБА_1 підписував договір оренди обладнання, укладеного між ТОВ «ВіК», в особі директора ОСОБА_1 та фізичною особою-підприємцем Рильським К.А. від 01.01.2014 року та акт прийому-передачі обладнання до договору оренди від 01.01.2014 року (Додаток № 1), і як наслідок погоджував істотні умови цього договору.

Слід зазначити, що відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 87 ГПК України, показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб.

На підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків.

За змістом ч. 1, ч. 3 ст. 88 ГПК України, показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка. Підпис свідка на заяві посвідчується нотаріусом. Не вимагається нотаріальне посвідчення підпису сторін, третіх осіб, їх представників, які дали згоду на допит їх як свідків.

Судом встановлено, що у поданій Позивачем нотаріально завіреній заяві про надання показань свідком у справі № 902/834/20, гр. ОСОБА_4 , зокрема, повідомлено, що з початку діяльності ТОВ "ВіК" один із його засновників - Рильський Костянтин Анатолійович за власні кошти придбавав відповідне виробниче обладнання, яке використовувалось товариством для м`ясного виробництва. Наскільки було відомо, між засновниками ТОВ "ВіК" ОСОБА_1 та Рильським К.А. існувала усна домовленість про те, що придбане та оформлене на Рильского К.А. обладнання буде використовуватись товариством для своїх потреб, а в подальшому ТОВ "ВіК" зможе викупити зазначене обладнання.

Окрім того, у вказаній вище заяві зазначено, що в січні 2014 року, гр. ОСОБА_4 був присутній в кабінеті директора ТОВ "ВіК" ОСОБА_1 , що в смт. Турбів, вул. Миру, 1 , де ОСОБА_1 дав гр. ОСОБА_4 на зберігання договір оренди обладнання, укладений між ТОВ "ВіК" в особі ОСОБА_1 та Рильським К.А .. З того часу договір оренди та документи про придбання обладнання, яке належало Рильському К.А. , гр. ОСОБА_4 зберігав у себе в сейфі.

Після смерті засновника і директора ТОВ "ВіК" ОСОБА_1 в 2015 році гр. ОСОБА_4 передав оригінал договору оренди обладнання від 01.01.2014 року та документи про придбання обладнання на аукціонах новим засновникам ТОВ "ВіК" - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , а також Рильському Костянтину Анатолійовичу , тобто в момент передачі документів були присутні всі засновники, а також тоді був присутній новий комерційний директор ТОВ "ВіК" ОСОБА_7 , це було приблизно на початку листопада 2016 року, коли гр. ОСОБА_4 звільнявся, в центральному офісі ТОВ "ВіК" на вул. Острозького в м. Вінниці. Що було далі з оригіналами документів свідку не відомо.

Отже, надаючи оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, суд дійшов висновку, що Позивачем підтверджено належними доказами обставини укладення договору оренди обладнання від 01.01.2014 р. та передання Позивачем відповідного обладнання в оренду Відповідачу.

Водночас, Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про повернення Позивачу переданого обладнання після закінчення строку дії договору оренди обладнання від 01.01.2014 року та не спростовано підстав заявленого позову.

Також, суд звертає увагу на те, що перелік майна, яке просить витребувати Позивач у Відповідача відповідає переліку, який наведений у акті прийому-передачі обладнання до договору оренди від 01.01.2014 року (Додаток № 1).

Разом з тим, у прохальній частині позовної заяви вказано про повернення Позивачу обладання, зокрема, шнеки - 4 шт..

Однак, в акті прийому-передачі обладнання до договору оренди від 01.01.2014 року зазначено про передання в оренду шнеків - 1 шт..

Обґрунтованість та правомірність заявлених вимог підтверджуються наданими та дослідженими судом письмовими доказами, наявними у матеріалах справи.

Відтак, зважаючи на наведені приписи законодавства та встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Судові витрати зі сплати судового збору підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 129 ГПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2.Витребувати з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіК" (вул. Острозького, буд. 55, офіс 102, м.Вінниця, 21001, код ЄДРПОУ 31127972) обладнання яке належить на праві приватної власності Рильському Костянтину Анатолійовичу ( АДРЕСА_1 , код ідентифікаційний НОМЕР_3 ) та зобов`язати ТОВ «Вік» повернути Рильському Костянтину Анатолійовичу вказане обладнання, а саме:

- машину для зняття шкірки та сала, рік випуску 1992;

- напівгерметичний холодильний компресор, виробник BITZER, рік випуску 2002;

- холодильні камери збірні з обладнанням, 2 шт., рік випуску 2002;

- дискову пилку, виробник Freund, модель TYP К 18-01, рік випуску 2002;

- апарат скороморозильний плиточний, модель АСМП-4, рік випуску 1995;

- шпигорізку, модель MR-80, рік виробництва 1995;

- ін`єктор, модель ВІ-25, рік виробництва 1995;

- вагу платформну ВН-1000-4;

- чан з нержавіючої сталі;

- стіл для в`язки ковбас Я2-ФЮГ;

- столи для обвалки м`яса ФЮБ, 2 шт.;

- візки Я2-ФЦ1В, 10 шт.;

- рами коптильні, 16 шт.;

- ящики ПЕТ, 36 шт.;

- масажер Lambda М-300;

- кліпсатор Komno КН-22;

- кутер Alpina РВ-200;

- крюки для підйому туш, 27 шт.;

- вовчок-м`ясорубку К7-ФВП-200;

- шприц ковбасний Hatman VF-20-300;

- машину вакуумну упаковочну, виробник Multivac, модель AG-800, рік випуску 1995;

- конденсатор повітряного охолодження, виробник Guntner, модель S-GVV066B/2S, рік випуску 2002;

- котел піролазний ORLAN 130 SUPER;

- льодогенератор, рік виробництва 1992;

- повітряохоложувач. виробник Kuba, модель DEA 094, рік виробництва 2002;

- шлях підвісний для транспортування туш загальною довжиною 360 м, рік виробництва 1992;

- китаянки н/ж, 35 шт.;

- рами коптильні н/ж, 30 шт.;

- візки для тари н/ж, 25 шт.;

- жарочну шафу № 20М89051005;

- вакуумну пакувальну машину SUPER VAC А-1232 TYP GK 289 Baujahr, рік випуску 2003;

- шприц ВЗ-ФКА-01 № 0853692;

- перекрутчик;

- гідропідйомник;

- шнеки, 1 шт.;

- холодильний компресор COPELAND DLP 401-EWL-000 № 0675964;

- холодильний компресор, виробник BITZER, TYP 2N-5.2Y № 65680834;

- ін`єктор RUHLE 30;

- випаровувачі TYP КР 108Е, 2 шт.;

- холодильний компресор, виробник BITZER, TYP 2N-5.2Y № 65313169;

- ресівер TYP ТК 55 № 3890667, рік випуску 1990;

- конденсатор АСЕ51ВЗН.0007 № AY 200303906 05/11/2003;

- конденсатор мод. AKA 2Х-10.0С № 0926322519806 ;

- холодильний компресор, виробник BITZER, typ 6G-302.Y-40P № 166410986;

- холодильний компресор, виробник BITZER, typ 4V.6.2Y № 65450149;

- холодильний компресор, виробник BITZER, typ 2N-5.2 № 382003;

- випаровувач, виробник Herstek, № 400/472691.1, рік випуску 2003;

- випаровувач, виробник GUNTER, № 359951;

- випаровувач, виробник Fricotek № 330817, typ GHF 045D/37-E;

- масажер, виробник ROSCHERMATІK, 900L № 148203, рік випуску 2003;

- холодильний компресор, виробник BITZER, typ 2N-5.2Y № 65470591;

- холодильний компресор, виробник BITZER, typ 2N-5.2 № 441271;

- випаровувач, виробник FRITERM, typ FEM45.21 №2005033101003, рік випуску 2005;

- випаровувач monofase mod. INR E 502c60E № 251404;

- термокамеру б/у REK-MONT;

- повітряохолоджувач ATLAS typ AV 500Т;

- фаршемішалку Н-7ФМУ-250 № 02114950 ;

- вовчок-м`ясорубку МП 160 № 035148, рік випуску 1998;

- вагу товарну ВН-300-1-А;

- відцентровий очищувач субпродуктів В2-ФОС;

- візки ковшові И1-ФТН-250, 8 шт.;

- вагу лабораторну механічну ТЛТ-200;

- вагу товарну ВНЕ-200;

- вагу товарну RADWAG WPT 300.1Е.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіК" (вул. Острозького, буд. 55, офіс 102, м.Вінниця, 21001, код ЄДРПОУ 31127972) на користь Рильського Костянтина Анатолійовича ( АДРЕСА_1 , код ідентифікаційний НОМЕР_3 ) відшкодування витрат на сплату судового збору в розмірі 10 175,90 грн.

4. В решті позову відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

6. Відповідно до ст. 221 ГПК України для вирішення питання про судові витрати, пов`язані з розглядом справи, призначити судове засідання на 13.01.2021 о 16:00 год.

7. Згідно з приписами ч.1 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

8. Відповідно до положень ч.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

9. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 05 січня 2021 р.

Суддя Яремчук Ю.О.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу ( АДРЕСА_1 )

3 - відповідачу (вул. Острозького, буд. 55, офіс 102, м. Вінниця, 21001)