Ухвала суду № 93988362, 31.12.2020, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/9567/20

Провадження №2-о/369/197/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.12.2020 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області

в складі: головуючого - судді Дубас Т.В.,

за участю секретаря Мазурик Д.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Центральне міжрегіональне управління державної міграційної служби в м.Києві та Київської області, Києво-Святошинський РВ ЦМУ ДМС України в м. Києві та Київській області про встановлення факту, що має юридичне значення, -

В С Т А Н О В И В:

В серпні 220 року заявник звернулася до суду з вищевказаною заявою. В обґрунтування вказує, що Громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець РСФСР, до 1990 року постійно проживав із батьками у неповнолітньому віці у РСФСР.

Наприкінці 1990 - початку 1991 року після розлучення матері і батька, залишився проживати із матір`ю та разом з нею переїхав до м. Житомира, УРСР.

У першій половині (період 1.01 - 31.05) 1991 року (1990-1991) навчальні роки був прийнятий на навчання до 8 (восьмого) класу середньої загальноосвітньої школи № 2 м. Житомира.

З 1 вересня 1991 року був переведений до 9-А (дев`ятого «А») класу.

10 червня 1992 року закінчив вказану школу.

Під час навчання у школі, з кінця 1990 року та до 10.06.1992 року проживав разом із матір`ю у приватному будинку за адресою : АДРЕСА_1 .

Станом на 24 серпня 1991 року та на 13 листопада 1991 року ОСОБА_1 був у віці 14 років, тобто у неповнолітньому віці у розумінні ч. 1 ст. 31 ЦК України, ч. 2 ст. 6 Сімейного кодексу України, п. 12 ч. 1 ст. 3 КПК України.

Оскільки заявник на період навчання у школі був неповнолітнім, отже він не був документований паспортом; єдиним документом, який би підтверджував його особу у зазначений час було свідоцтво про народження.

З 11 липня 2016 року заявник отримав притулок у Республіці Австрія.

Наразі заявник виявив бажання встановити належність до громадянства України.

За результатами звернення до Києво-Святошинського районного відділу центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України в м. Києві та Київській області з метою з метою подачі документів на встановлення належності до громадянства України, заявникові, задля запобігання отримання відмови у задоволенні його заяви, в усному порядку було рекомендовано звернутися до суду для отримання рішення про встановлення юридичного факту про його постійне проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року або факту проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року або ж до відповідної місцевої ради для отримання довідки про підтвердження вказаних фактів.

Тому заявник просив встановити факт постійного проживання громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у неповнолітньому віці на території України за станом на 24 серпня 1991 року та факту його проживання в неповнолітньому віці в Україні за станом на 13 листопада 1991 року.

Представник заявника просила розгляд справи проводити у її відсутності, вимоги заяви підтримала.

Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області подало до суду письмові пояснення, згідно яких зазначило що документи які подані заявником, не можуть підтвердити факт постійного проживання у неповнолітньому віці на території України за станом на 24.08.1991 та факт постійного проживання у неповнолітньому віці на території України за станом на 13.11.1991 року. Тому заінтересована особа просила заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення залишити без задоволення.

У зв`язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Суд, дослідивши матеріали спарив та зібрані в ній письмові докази, приходить до висновку що заява підлягає залишення без розгляду, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що маютьвзначення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно ч. ч. 1, 4 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. Характерною ознакою категорії справ окремого провадження є відсутність у них спору про право і метою яких є встановлення юридичного факту або стану. При цьому в порядку окремого провадження може вирішуватися спір про факт, але не спір про право цивільне.

Встановлення факту, що має юридичне значення в окремому провадженні можливе при умові, що факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають безпосередньо залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичної особи без повторного звернення до суду на підставі цього рішення та встановлення такого факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Як роз`яснено в пункті 1 Постанови Пленуму Верховного суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» розгляд в порядку окремого провадження справи про встановлення факту можливий, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Згідно з роз`ясненнями в п.3 цієї ж постанови, у тому разі, коли буде виявлено, що встановлення підвідомчого судові факту пов`язане з вирішенням спору про право, суд відмовляє в прийнятті заяви до розгляду в окремому провадженні, а якщо це буде виявлено під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Тобто, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Відповідно до змісту частини першої ст.8 Закону України «Про громадянство» особа, яка постійно проживала до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили під час їх постійного проживання особи до складу Українською Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заву про набуття громадянств України реєструються громадянами України.

Пунктом 25 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року №215 (в редакції Указу Президента України від 27 червня 2006 року №588/2006), урегульовано, що для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, яка постійно проживала до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили під час їх постійного проживання особи до складу Українською Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) (частина перша ст.8 Закону України «Про громадянство»), подає документи, передбачені підпунктами «а» - «в» пункту 24 цього Порядку, а також документ, що підтверджує факт постійного проживання особи на зазначених територіях.

У разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили під час їх постійного проживання особи до складу Українською Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду (зміст п.44 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень).

Як вбачається з матеріалів справи заявник не надали суду доказів на підтвердження того факту, що він звертався до органів Державної міграційної служби України із заявою встановленого зразка про набуття чи встановлення належності до громадянства України.

При цьому заінтересована особа Центральне міжрегіональне управління державної міграційної служби в м.Києві та Київської області заперечує щодо встановлення відповідного факту, оспорюючи докази надані заявником.

Таким чином в даному випадку існує спір про право, що пов`язане із набуття заявником громадянства України.

Відповідно до ч.4 ст. 315 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи - залишає заяву без розгляду.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про необхідність залишення заяви про встановлення фактів, що мають юридичне значення без розгляду.

Керуючись ст. 293, 315 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ :

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Центральне міжрегіональне управління державної міграційної служби в м.Києві та Київської області, Києво-Святошинський РВ ЦМУ ДМС України в м. Києві та Київській області про встановлення факту, що має юридичне значення - залишити без розгляду.

Роз`яснити заявнику право звернення до суду з даними вимогами в порядку позовного провадження.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня його проголошення, до Київського апеляційного суду через Києво-Святошинський районний суд Київської області або безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Т.В. Дубас