Рішення № 93982845, 22.12.2020, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22.12.2020 Справа № 920/891/20 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А. за участі секретаря судового засідання Кириченко-Шелест А.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/891/19 в порядку загального позовного провадження

за позовом: фізичної особи-підприємця Мельник Світлани Василівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ),

до відповідача: Конотопської міської ради (41600, Сумська область, м. Конотоп, проспект Миру, 8, ідентифікаційний код 24006881),

про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі,

за участю представників сторін:

позивача: Зацепін В.С. згідно ордеру від 21.10.2020 № 1009045,

відповідача: не прибув.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду звернувся позивач із позовною заявою, в якій просить суд визнати укладеною додаткову угоду від 10.06.2020 про поновлення договору оренди землі від 09.06.2015, укладеного між Фізичною особою-підприємцем Мельник Світланою Василівною та Конотопською міською радою в редакції, яка запропонована позивачем у позовній заяві.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідачем в установлений законом строк заперечення щодо поновлення договору оренди землі не висловлені, будь-яке рішення відповідачем з цього приводу не приймалося в установленому законом порядку, а тому позивач має право на поновлення правовідносин сторін на підставі частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі».

У позовній заяві позивачем наведено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які складаються з судового збору в сумі 2 102,00 грн та зазначено про можливість понесення позивачем витрат на оплату послуг адвоката.

Стислий виклад позицій сторін по справі. Заяви, які подавались сторонами. Процесуальні дії, які вчинялись судом.

Ухвалою від 02.09.2020 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду, відкрити провадження у справі № 920/891/20 у порядку загального позовного провадження та призначити підготовче засідання на 22.10.2020, 11:30.

28.09.2020 від представника відповідача надійшов відзив на позов від 21.09.2020 № 01-19/2523, відповідно до якого зазначає, що позивачем було подано заяву про продовження терміну дії договору із порушенням встановленого договором та законом строку, а також не дотримання форми звернення, а саме - замість подання проекту договору, позивачем було подано додаткову угоду, а тому представник відповідача просить суд у задоволенні позову відмовити.

05.10.2020 від представника позивача надійшла відповідь на відзив від 29.09.2020 б/н, в якій представник останнього, не погоджуючись із доводами відповідача, викладеними у відзиві, вважає заяву про продовження терміну дії договору поданою в строк, посилаючись на передбачене законодавством зупинення перебігу строків звернення за отриманням адміністративних та інших публічних послуг. Також представник позивача зазначає, що подання проекту договору не визначено обов`язковою умовою для пролонгації договорів, відповідно до інформації, зазначеної на офіційному сайті Конотопської міської ради.

Ухвалою від 22.10.2020 постановлено продовжити строк підготовчого провадження у справі № 920/891/20 на тридцять днів; відкласти підготовче засідання на 19.11.2020, 10:00.

02.11.2020 від представника позивача надійшло клопотання від 29.10.2020 б/н (вх. № 9625/20 від 02.11.2020) про долучення доказів до матеріалів справи, відповідно до якого останній просить суд долучити до матеріалів цієї справи копію адвокатського запиту від 28.09.2020 № 10/1 та копію відповіді на цей запит від 30.09.2020 № 01-24/2720. Зазначені докази долучено судом до матеріалів цієї справи.

18.11.2020 електронною поштою та 23.11.2020 засобами поштового зв`язку від представника відповідача надійшли письмові пояснення від 18.11.2020 № 01-19/3079 в яких останній проти задоволення позову заперечує та просить розглядати справу без його участі.

Відповідно до вимог частини другої статті 185 ГПК України, за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу, зокрема, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Враховуючи, що судом було вчинено всі дії в межах підготовчого провадження з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, з огляду на відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, судом ухвалою від 19.11.2020 у справі № 920/891/20 постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 22.12.2020, 12:30.

Згідно зі статті 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

За приписами частини другої статті 195 ГПК України суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Представник позивача в судовому засіданні по суті 22.12.2020 усно пояснив, що підтримує заявлені позовні вимоги та просить суд їх задовольнити.

Прелставник відповідача в судове засідання по суті не з`явився. 21.12.2020 до суду від представника відповідача надійшли письмові пояснення від 15.12.2020 № 01-19/3379, в яких останній проти задоволення позову заперечує та просить розглядати справу без його участі.

Згідно статті 114 ГПК України суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, Чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.

Відповідно до статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначитися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савченко проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивність господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Судовий процес на виконання статті 222 ГПК України фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками справи.

В судовому засіданні по суті 22.12.2020 на підставі статті 240 ГПК України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

09.06.2015 між Конотопською міською радою (41600, Сумська область, м. Конотоп, проспект Миру, 8, ідентифікаційний код 24006881) та фізичною особою-підприємцем Мельник Світланою Василівною ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) (позивач) укладено договір оренди землі (надалі - договір), що визнається сторонами та підтверджується наявною в матеріалах справи копією зазначеного договору (а.с. 10-15).

Згідно пунктом 2 договору визначено, що в оренду передаються земельні ділянки площею: ділянка № 1 - 0,0017 га, каластровий номер 5910400000:05:135:0009 та ділянка № 2 - 0,0017 га, каластровий номер 5910400000:05:135:0010.

Пунктом 5 договору іизначено, що нормативно грошова оцінка замельних ділянок становить: ділянка № 1 - 10 627,27 грн та ділянка № 2 - 10 627,27 грн.

Відповідно пункту 8 договору його укладено на п`ять років до 09.06.2020. Після закінчення строку договору орендар за умови належного виконання обов`язків відповідно до умов цього договору має за інших рівних умов переважне право поновлення договору. У цьому разі орендар повинен повідомити письмово орендодавця про бажання щодо продовження дії договору на новий термін не пізніше ніж за тридцять днів до закінчення.

Пунктом 44 договору визначено, що цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Обгрунтовуючи свої вимоги позивач, посилаючись на постанову Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 щодо оголошення в країні карантину, який продовжено постановами Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 та від 22.06.2020, зазначає, що поивачем у тридцяти денний термін, передбачений договором, звернувся до відповідача з повідомленням про поновлення договору оренди землі від 09.06.2020, проте у зв`язку з каратинними заходами, які вживалися відповідачем, вищезазначене повідомлення позивач був позбавлений можливості зареєструвати у відповідача.

В подальшому, 30.06.2020 позивачем передано відповідачеві повідомлення про поновлення договору оренди землі від 09 червня 2020 року.

У позовній заяві позивач зазначає, що відповідач не виконав свого обов`язку у місячній термін не розглянув повідомлення позивача про поновлення договору оренди землі від 09 червня 2020 року, а лише 04.08.2020 листом № 1086 відповідачем повідомлено позивача про те, що 23.07.2020 на 11 пленарному засіданні 39 сессії міської ради 7 скликання розглянуте питання щодо поновлення договору оренди та вирішено не продовжувати термін дії договору оренди землі у зв`язку з проведенням реконструкції парку ім. Луначарського та запропоновано розглянути можливість розміщення торгівельних кіосків у іншому мусці.

Позивач 05.08.2020 звернувся до відповідача з претензією, де попросила надати план реконструкції та документи, які б підтверджували винесення рішення про поновлення/не поновлення договору оренди для ознайомлення.

Листом від 20.08.2020 № 0126/М-0424 відповідач повідомив позивача, що підставою відмови в поновленні договору оренди землі є пропуск позивачем 30-ти денного строку на звернення за поновленням договору оренди. До зазначеного листа відповідачем додано проект рішення 39 сессії міської ради 7 скликання Конотопської міської ради «Про продовження терміну дії договорів оренди землі та припинення прав на земельні ділянки», пунктами 1.13 та 1.14 якого позивачеві вирішено продовжити термін оренди землі терміном на п`ять років, протокол № 67 від 22.07.2020 засідання постійної комісії з питань архітектури, містобудування, земельних відносин та протокол 11 пленарного засідання 39 сесії Конотопської міської ради 7 скликання від 23.07.2020, в яких міститься інформація про виключення з розгляду питання 1.13 та 1.14 щодо поновлення договору оренди землі від 09.06.2015 та зазначено про необхідність запропонувати іншу земельнуділянку.

Позивач вважає, що надання відповіді від 04.08.2020 не є рішенням, ухваленим щодо питань поновлення договору оренди землі від 09.06.2015.

У позовній заяві позивач зазначає, що відсутність реалізації переважного права, враховуючи, що позивач надіслав відповідачеві листа-повідомлення, а відповідач у визначений законом термін не розглянув його та не направив відповідь, свідчить про відсутність підстав для укладення відповідної додаткової угоди на підставі приписів частин першої-п`ятої статті 33 Закону України «Про оренду землі».

Оскільки відповідачем заперечення у встановлений Законом строк щодо поновлення договору не висловлені, будь-яке рішення з цього приводу не прийнято, позивач вважає, що він має право на поновлення договру оренди землі на підставі частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі».

В обгрунтування наведеного позивач посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 20.03.2018 у справі № 912/645/17, від 21.11.2018 у справі № 924/97/18 та зазначає, що таку поведінку відповідача можна кваліфікувати як «мовчасну згоду» орендодавця на пролонгацію договору.

Позивач вважає, що він належно користуючись своїми правами, як орендар за договором, вчинив всі необхідні дії для поновлення договору оренди землі, тоді як відповідач порушив вимоги статті 33 Закону України «Про оренду землі», діяв поза межами повноважень, яким наділений законом, що стало причиною порушення прав позивача та підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Позивач звертає увагу суду на те,що він після закінчення терміну договору оренди землі та на момент звернення до суду з цим позовом продовжує користуватися земельною ділнкою, сплачує орендну плату.

На підставі викладеного позивач просить суд визнати укладеною додаткову угоду від 10.06.2020 про поновлення договору оренди землі від 09.06.2015, який укладено між сторонами, в наступній редакції:

Додаткова угода

про поновлення договору оренди землі від 09.06.2015

м. Конотоп 10.06.2020

Орендодавець Конотопська міська рада (41600, Сумська область, м. Конотоп, проспект Миру, 8, ідентифікаційний код 24006881), в особі голови Семеніхіна Артема Юрійовича, який діє на підставі Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» з одного боку та Орендар фізична особа-підприємець Мельник Світлана Василівна з іншого боку, згідно статті 33 Закону України «Про оренду землі» уклали цю додаткову угоду про наступне:

Поновити строк дії договору оренди землі від 09.06.2015, кадастровий номер земельної ділянки 5910400000:05:135:0009 площа 0,0017 га, каластровий номер земельної ділянки 5910400000:05:135:0010 площа 0,0017 га, далі «Договір оренди» на той самий строк (терміном до 09.06.2025) і на тих самих умовах.

Право оренди за цією угодю підлягає державній режстрації.

Ця додаткова угода є невід`ємною частиною договору оренди, складена в 3-х примірниках та набирає чинності з дати підписання її сторонами.

ОРЕНДОДАВЕЦЬ ОРЕНДАР

Конотопська міська рада ФОП Мельник С.В.

41600, Сумська область, м. Конотоп 41600, Сумська область, м. Конотоп

пр-т Миру, 8, АДРЕСА_1,

ідентифікаційний код 24006881 РНОКПП НОМЕР_1

/підпис/__ А.Ю. Семеніхін __/підпис/__ ФОП С.В. Мельник

МП МП

Відповідач із позовними вимогами позивача не погоджується вважає їх необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки позивач повідомив відповідача про реалізацію свого переважного права на поновлення договору оренди землі з порушенням строку, визначеним умовами договору та чинним законодавством, звернувшись до відповідача лише 30.06.2020, а не починаючи з 09.05.2020 до 09.06.2020, крім того до листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі позивачем не було додано проекту договору.

Щодо тверджень позивача про, те що Конотопська міськра рада не працювала до 30.06.2020 у зв`язку з запровадженням карантинних заходів, відповідач зазначає, що такі твердження позивача не відповідають дійсності, підтвердженням цього є копії звернень інших громадян та суб`єктів підприємницької діяльності з подібних питань в той період, коли позивач міг би звернутися до відповідача вчасно з питання продовження терміну дії вищевказаного договору оренди, але не зробив цього. Крім того, як зазначає відповідач, на період карантину та по сьогоднішній час Центр надання адміністративних послуг міської ради, який приймає звернення громадян, не припиняв їх приймати як у паперовому вигляді, так і в електронному вигляді, для цього можливо було замовити потрібну послугу за допомогою мережі Інтернет.

Також представник відповідача зазначає, що переважне право позивача було б порушено при укладенні договору оренди з новим орендарем, проте в даному випадку Конотопська міська рада не має наміру передавати оспорювані позивачем земельні ділянки в оренду іншому орендареві, оскільки бажає залишити за собою право користування цими земельними ділянками для подальшої реконструкцію парку ім. Луначарського.

Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.

Вирішуючи спір у даній справі суд керується наступним.

Згідно із статтею 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Стаття 629 ЦК України наголошує, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Законом України «Про оренду землі» визначено умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі, а статтею 13 передбачено, що договором оренди землі є договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Суд зазначає, що ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системності та послідовності у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії. Для оцінки правовідносин у даному спорі суд керується правилами, викладеними Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі The Sunday Times v. United Kingdom. У цій справі ЄСПЛ зазначив, що закон повинен бути досить доступним, він повинен служити для громадянина відповідним орієнтиром, достатнім у контексті, в якому застосовуються певні правові норми у відповідній справі; норма не може вважатися законом, якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, яка дає можливість громадянинові регулювати свою поведінку.

У справі Steel and others v. The United Kingdom ЄСПЛ наголосив, що Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, аби дати змогу громадянинові, якщо виникне потреба, з належною порадою, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне застосовувати правові норми та судову практику таким чином, яким вона є найбільш очевидною та передбачуваною для учасників цивільного обороту в Україні.

Відповідно статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною першою статті 777 ЦК України законодавець закріпив переважне право наймача, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, після спливу строку договору на укладення договору найму на новий строк та передбачив певну процедуру здійснення цього права. Отже, реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена статтею 33 Закону України «Про оренду землі» можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін.

Відповідно до частин першої - п`ятої статті 33 Закону України «Про оренду землі» по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Відповідно до частин шостої - дев`ятої статті 33 Закону України «Про оренду землі» у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із:

власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності);

уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

Керівник органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який уповноважений підписувати додаткову угоду до договору оренди землі щодо земельної ділянки державної або комунальної власності, визначається рішенням цього органу.

Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку.

Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.

Законом України «Про оренду землі» визначено умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі. Статтею 33 Закону України «Про оренду землі» регламентовано поновлення договору оренди землі на новий строк як у випадку реалізації переважного права орендаря перед іншими особами за умови дотримання порядку, визначеного частинами першою - п`ятою цієї норми, так і у випадку, коли орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди (частина шоста цієї норми).

Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 10.04.2018 року в справі № 594/376/17-ц сформульовано висновок, який є обов`язковим до застосування судом в порядку частини четвертої статті 236 ГПК України, в якому роз`яснила, що реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною першою статті 33 Закону України Про оренду землі, можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури і строків.

Отже, для застосування частини першої статті 33 Закону України «Про оренду землі» та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди згідно частинами 2-5 цього Закону необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов`язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення.

Частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» передбачено у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Таким чином, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України Про оренду землі, необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.

Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що переважне право орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 ЦПК України, буде порушене в разі укладення договору оренди з новим орендарем при дотриманні процедури повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право, продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди і відсутності протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди заперечень орендодавця щодо поновлення договору (постанова ВП ВС від 10.04.2018 року по справі № 594/376/17-ц).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21.11.2018 у справі № 530/121/17 зазначила, що стаття 33 Закону України «Про оренду землі» фактично об`єднує два випадки пролонгації договору оренди: 1) досягнення згоди між орендодавцем та орендарем щодо продовження договору оренди шляхом укладання додаткової угоди чи нового договору та виконання орендарем обов`язку щодо повідомлення орендодавця про наміри продовжити орендні правовідносини і надання інформації про умови таких правовідносин у вигляді додаткової угоди чи нового договору оренди; 2) пасивна поведінка орендодавця у вигляді ненадання відповіді на пропозицію укласти договір чи додаткову угоду до договору оренди на новий строк та відсутність заперечень на продовження таких правовідносин протягом місяця після закінчення строку договору, а також фактичне користування орендарем переданою в оренду земельною ділянкою.

В постанові від 22.09.2020 по справі № 159/5756/18 Великою Палатою Верховного Суду висловлено наступну правову позицію:

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що статтею 33 Закону України «Про оренду землі» визначено алгоритм дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі та визначено певні правові запобіжники для захисту орендаря, як більш уразливої сторони в цих правовідносинах, від умисного й безпідставного ухилення орендодавця від продовження орендних правовідносин за відсутності для цього підстав та за наявності добросовісної поведінки орендаря. При цьому законодавець ототожнив поняття «переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк» та «поновлення договору оренди землі», використовуючи конструкцію «поновлення договору оренди землі» як для підстави такого поновлення, передбаченої частинами першою-п`ятою, так і для підстави, передбаченої частиною шостою цієї статті, що свідчить про їх логічну послідовність.

Так, дійсний орендар, який добросовісно виконував свої обов`язки за договором оренди землі, має переважне право перед іншими особами на продовження цих орендних правовідносин. Маючи такий намір, він (орендар) зобов`язаний до закінчення строку оренди землі (у строки, визначені частиною другою статті 33 цього Закону) повідомити про це орендаря та надіслати проект додаткової угоди. Мета такого повідомлення - запобігання укладення орендодавцем договору оренди з іншою особою у зв`язку з відсутністю в нього інформації про наявність наміру в дійсного орендаря продовжувати орендні правовідносини. При цьому таке завчасне повідомлення з надсиланням проекту додаткової угоди є передумовою для зміни сторонами умов договору оренди під час його поновлення (укладення на новий строк). Орендодавець, розглянувши у місячний термін таке повідомлення і проект додаткової угоди, за необхідності узгодивши з орендарем істотні умови, зобов`язаний або укласти додаткову угоду про поновлення договору оренди землі, або повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень щодо поновлення договору оренди землі шляхом надсилання листа-повідомлення про прийняте рішення (частини перша - п`ята статті 33 Закону України «Про оренду землі»).

У разі, якщо орендодавець протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві такого листа-повідомлення про наявність заперечень щодо поновлення договору, про яке йшлося вище, а орендар продовжував користуватися земельною ділянкою після його закінчення, то такий договір вважатиметься поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, без можливості внесення змін до умов договору оренди (частина шоста статті 33 Закону України «Про оренду землі»).

При цьому додаткова угода про поновлення договору оренди землі має бути укладена в обов`язковому порядку, а за наявності відмови чи ухилення орендодавця від її укладення після дотримання усіх перелічених вище умов - орендар може оскаржити такі дії орендодавця в судовому порядку.

Тобто виникненню в орендодавця обов`язку прийняти рішення про поновлення договору оренди землі або про наявність заперечень щодо такого поновлення договору з надсиланням відповідного листа-повідомлення має передувати звернення орендаря з повідомленням про намір продовжити орендні правовідносини, до якого має бути додано проект додаткової угоди. Факт порушення орендодавцем місячного терміну для направлення орендареві листа-повідомлення про прийняте ним рішення у відповідь на вчасно надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди дає орендареві підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди землі в силу закону, а саме частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі»). І саме у такому випадку відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як «мовчазну згоду» орендодавця на поновлення договору та той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Аналогічний за змістом висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 530/212/17 (провадження № 14-330цс18), згідно з яким для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі», необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.

У постанові від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12/136гс19), предметом позову в якій було визнання поновленим договору оренди землі у запропонованій редакції на підставі частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі», Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову, зокрема, з огляду на те, що позивач дотримався процедури повідомлення орендодавця про намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк, надавши проект додаткової угоди за п`ятдесят днів до закінчення строку дії договору, належним чином виконавши свій обов`язок щодо повідомлення орендодавця про намір його поновити. Крім цього, позивач продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку дії договору.

Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові від 22.09.2020 у справі № 159/5756/18 відступила від висновку Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду, викладеного у постанові від 10 вересня 2018 року у справі № 920/739/17, а саме стосовно тверджень про необов`язковість повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі з надсиланням проекту додаткової угоди для виникнення підстави поновлення договору, передбаченої частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі».

Аналогічного змісту правові висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 22.09.2020 по справі № 313/350/16-ц.

У справі, яка розглядається, суд встановив, що позивачка не дотрималась вимог чатини третьої статті 33 Закону України «Про оренду землі», не надавши до листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі проекту додаткової угоди. Зазначений факт не заперечується як позивачем так і відповідачем у справі.

Матеріали справи не містять доказів звернення позивача до відповідача у строк до 30.06.2020 із повідомленням про наміри поновити договір оренди землі.

Посилання позивача на те, що відповідач лише листом від 04.08.2020 № 1083 повідомив її про те, що не буде продовжувати на новий термін договір оренди землі, не має вирішального правового значення для вирішення питання про можливість поновлення договору оренди землі на підставі частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі», оскільки позивачем також не дотримано процедури, встановленої ст. 33 Закону України «Про оренду землі», яка дає орендареві підстави розраховувати на можливість такого поновлення в силу закону (постанова ВП ВС від 22.09.2020 у справі № 159/5756/18).

Судом встановлено, що позивач реалізовуючи переважне право на поновлення договору оренди землі в порядку, передбаченому частинами першою - п`ятою статті 33 Закону України «Про оренду землі», не дотримався порядку та процедури, передбаченої вказаною нормою. Зокрема, позивачем в порушення частини другої статті 33 Закону України «Про оренду землі» заяву про поновлення договору подано з порушенням строку (30.06.2020), передбаченого умовами договору, а також в порушення частини третьої статті 33 цього ж Закону не подано проекту додаткової угоди до заяви, що унеможливило розгляд цього питання з прийняттям орендодавцем відповідного рішення на підставі частини п`ятої 5 статті 33 Закону України «Про оренду землі». Відтак, в суду відсутні правові підстави для поновлення договору оренди землі на підставі частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі», у зв`язку з чим в позові має бути відмовлено.

Посилання позивача у позовній заяві на те, що він був позбавлений можливості у зв`язку із запровадженням карантинних заходів звернутися до відповідача з відповідною заявою про поновлення договору оренди землі в строк, передбачений договором оренди землі, спростовуються копіями звернень інших громадян та суб`єктів підприємницької діяльності до відповідача у справі з подібних питань в той період. Крім того, позивач не був позбавлений права звернутися до відповідача вчасно з питання продовження терміну дії вищевказаного договору оренди, надіславши відповідачу передбачені ст. 33 Закону України «Про оренду землі» документи, зокрема, засобами поштового зв`язку.

Конотопською міською радою сьомого скликання 36 сесією рішенням від 04 квітня 2019 року затверджено Положення про Центр надання адміністративних послуг та Перелік адміністративних послуг, які надаються через Центр надання адміністративних послуг згідно з додатком 2.

Згідно з пунктом 1.13 цього Положення терміни, що використовуються у Положенні, вживаються у такому значенні:

Адміністративна послуга - результат здійснення владних повноважень суб`єктом надання адміністративних послуг за заявою фізичної або юридичної особи, спрямований на набуття, зміну чи припинення прав та/або обов`язків такої особи відповідно до закону.

Суб`єкт звернення - фізична особа, юридична особа, яка звертається за отриманням адміністративних послуг.

Суб`єкт надання адміністративної послуги - орган виконавчої влади, інший державний орган, орган місцевого самоврядування, їх посадові особи, уповноважені відповідно до закону надавати адміністративні послуги.

Центр надання адміністративних послуг - це постійно діючий робочий орган або структурний підрозділ виконавчого органу міської ради, в якому надаються адміністративні послуги через адміністратора шляхом його взаємодії з суб`єктами надання адміністративних послуг.

Пунктом 1.4 Положення визначено, що при зверненні за отриманням адміністративної послуги до адміністратора, останній взаємодіє з представниками суб`єктів надання адміністративної послуги.

Пунктом 1.5 Положення визначено, що у центрі також може здійснюватися прийняття звітів, декларацій та скарг, розгляд яких віднесено до повноважень міської ради, при якій утворено центр.

За умовами пунктів 1.6-1.7 Положення центр під час виконання покладених на нього завдань взаємодіє з центральними та місцевими органами виконавчої влади, іншимидержавними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами або організаціями. Положення про Центр встановлює правові засади організації діяльності та компетенцію Центру, порядок взаємодії адміністраторів із суб`єктами звернень та суб`єктами надання адміністративних послуг.

Відповідно до пункту 137 Переліку адміністративних послуг, які надаються через Центр надання адміністративних послуг, передбачено, що Центром надання адміністративних послуг, зокрема, надається рішення Конотопської міської ради (витяг із рішення) про подовження договору оренди земельної ділянки.

З наведеного випливає, Центр надання адміністративних послуг Конотопської міської ради не вірішує питання подовження договору оренди земельної ділянки, а лише здійснює оброку поданих документів та передає їх на вирішення Конотопської міської ради.

Окрім наведеного суд звертає увагу позивача на те, що звернення з листом-повідомленням про поновлення договору оренди землі разом із проєктом договору безпосередньо через Центр надання адміністративних послуг є правом позивача, а не обов`язком, оскільки частиною другою статтею 33 Закону України «Про оренду землі» передбачено обов`язок орендаря повідомити про це саме орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі, без зазначення способу звернення.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог щодо визнання укладеною додаткової угоди від 10.06.2020 про поновлення договору оренди землі від 09.06.2015 в редакції позивача на підставі ст. 33 Закону України «Про оренду землі» за їх безпідставністю та необгрунтованістю.

Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов`язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (стаття 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.

Розподіл судових витрат між сторонам.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача у зв`язку з відмовою в задоволенні його позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 129, 185, 233, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

Згідно статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 04 січня 2021 року.

Суддя Ю.А. Джепа