Рішення № 93982674, 23.12.2020, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.12.2020 справа № 914/2005/19

За позовом: Заступника керівника спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону, м. Львів в інтересах держави - в особі його органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, Міністерства оборони України, м. Київ,

до відповідача 1: Львівської міської ради, м. Львів,

до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Княгиня Ольга», м. Львів,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача 2: ТзОВ "Скіпр", м. Львів,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова, м. Львів,

про визнання незаконним і скасування пункту 1.4 ухвали Львівської міської ради від 29.12.2005 № 3054 та визнання недійсним договору оренди землі від 22.05.2017 р.,

Суддя Яворський Б.І.

при секретарі Муравець О.М.

Прокурор: Гарбарук В.А.,

представники сторін:

від позивача: Матлай Й.І.,

від відповідача 1: Поліщук О.С.,

від відповідача 2: Шаровський Р.М.,

від третьої особи на стороні відповідача 2: не з`явився,

від третьої особи на стороні позивача: Черняк Ю.І.

Відводів складу суду сторонами не заявлялося.

Відповідно до ст. 222 ГПК України фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу - програмно-апаратного комплексу "Акорд".

Суть спору. На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави - в особі його органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних відносинах Міністерства оборони України до Львівської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю «Княгиня Ольга» про визнання незаконним і скасування пункту 1.4 ухвали Львівської міської ради від 29.12.2005 № 3054 «Про вилучення з користування Міністерства оборони України земельних ділянок у Львові» та визнання недійсним договору оренди землі від 22.05.2017.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що прийняттю оскаржуваної ухвали повинно було передувати прийняття рішення про надання згоди на вилучення земельної ділянки від постійного землекористувача за обов`язковою згодою Міністерства оборони України або уповноваженої ним посадової особи, оскільки, спірна земельна ділянка (кадастровий номер 4610136900:07:003:0015) відноситься до земель оборони, а відповідач 1, приймаючи оскаржуване рішення, діяв з перевищенням наданих йому законом повноважень.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 27.09.2019 справу № 914/2005/19 передано на розгляд судді Яворському Б.І.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 02.10.2019 справу №914/2005/19 прийнято до розгляду, вирішено розгляд справи здійснювати у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 07.11.2019.

07.11.2019 відповідач 1 подав до суду відзив (вх.№46112/19) на позовну заяву з обгрунтуванням своєї правової позиції, у якому просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити. Зокрема, відповідач 1 зазначає, що спірні земельні ділянки по вул.Кн.Ольги-вул.Л.Кобилиці, загальною площею 5,3162 га, за результатами розгляду згоди військових частин 63349 і ВЧ А-1565 на вилучення земельних ділянок, з 1995 року зараховані до земель міста та передані КЕУ ПрикВО в постійне користування для будівництва житлових кварталів. Положеннями ст.83, 83, 122 ЗК України передбачено, що способом волевиявлення ради, яка реалізує право власності від імені відповідної територіальної громади, щодо регулювання земельних відносин, є прийняття рішення на сесії міської ради. Ухвала міської ради 29.12.2005 №3054 прийнята на підставі звернення Міністерства оборони України, зареєстрованого у відділі адміністративних послуг Львівської ради 27.09.2005р. за №1.4-973, де, зокрема, зазначено про необхідність вирішення питання прийняття рішення міською радою по земельних ділянках, видачі свідоцтв на право власності, тому така прийнята у відповідності до норм ст. 19 Конституції України, ст.120, 141, 142 Земельного кодексу України. Наведені у позовній заяві норми п.45 «Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями», затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 22.12.1997р. №483, не можуть застосовуватись до вказаних правовідносин, оскільки оскаржуваною ухвалою не проводилась передача спірних земельних ділянок із державної власності у комунальну власність, а лише здійснено припинення права користування, спірні земельні ділянки загальною плошею 5,3162 га належали до земель міста з 1995 року. Доводи позивача є абстрактними, не містять жодного обгрунтування негативного впливу оскаржуваного рішення на конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси позивача. Це свідчить про відсутність предмету захисту у суді, адже позивачем не визначено права, свободи чи інтересу, які мають бути захищені (поновлені) у судовому порядку, що фактично вказує на безпредметність заявленого позову. Також зазначає про те, що прокурор пропустив строк позовної давності для звернення із позовною заявою до суду.

Ухвалою суду від 07.11.2019 ТзОВ "Скіпр" залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача 2.

Протокольною ухвалою від 07.11.2019 Господарський суд Львівської області ухвалив відкласти підготовче засідання на 28.11.2019. Ухвалою від 07.11.2019 Господарський суд Львівської області у порядку ст.ст. 120-121 ГПК України викликав третю особу та повідомив про дату, час і місце судового засідання.

26.11.2019 відповідач 2 подав відзив на позовну заяву (вх.№49403/19), у якому заперечує проти задоволення позову. Зокрема, зазначає, що позивач пов`язує переписку командувача військ Західного оперативного командування від 26.05.2004 та 22.09.2004 із прийнятою ухвалі №3054 від 29.12.2005 на підставі якої було вилучено 5,3162 га замість 0,1233 га., хоча в ухвалі жодним чином не згадується, а зазначено про звернення Міністерства оборони України від 27.09.2005р. № 1.4-973. До матеріалів позовної заяви долучена копія листа № 3665 від 28.08.2018 року КЕВ м. Львова з додатками, серед яких листи-звернення до міської ради щодо вилучення земельних ділянок, а також копія оскаржуваної ухвали № 3054 від 29.12.2005, що свідчить про обізнаність Міністерства оборони України про вилучення земель з користування останнього та повернення їх законному власнику - територіальній громаді м. Львова. Отже, у даному випадку не відбувалась передача земель державної власності у комунальну власність. Відповідно до ч. 5 та ч. 11 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (в редакції станом на 22.12.2005) акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування оприлюднюються та доводяться до відома населення. На вимогу громадян їм може бути видана копія відповідних актів органів та посадових осіб місцевого самоврядування. Відтак, позивач не був позбавлений можливостей для отримання інформації про прийняття оскаржуваної ухвали та міг скористатися своїм правом на оскарження акту органу місцевого самоврядування в межах строку позовної давності. З огляду на викладене зазначає, що позивачем не доведено порушення інтересів держави прийняттям оскаржуваної ухвали. Вказує відповідач і на те, що позовна давність для звернення з таким позовом минула.

Ухвалою від 28.11.2019 суд зупинив провадження у справі № 914/2005/19 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 912/2385/18 та зобов`язав учасників провадження повідомити суд про результати перегляду справи № 912/2385/18.

29.11.2019 позивач подав суду відповідь на відзив Львівської міської ради, у якій вказав на неправомірність оскаржуваної ухвали ЛМР та оспорюваного договору оренди землі. Крім того, на переконання Міністерства оборони України, відсутні підстави стверджувати, що позов подано після спливу строку позовної давності.

Ухвалою суду від 11.08.2020 поновлено провадження у справі, підготовче засідання призначено на 20.08.2020.

Протокольною ухвалою від 20.08.2020 підготовче засідання відкладено на 10.09.2020. Ухвалами від 20.08.2020 суд викликав у підготовче засідання позивача, відповідачів та третю особу.

Ухвалою суду від 10.09.2020 суд залучив Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача та відклав підготовче засідання на 01.10.2020

Протокольною ухвалою від 01.10.2020 Господарський суд Львівської області відклав підготовче засідання на 22.10.2020. Ухвалою від 01.10.2020 Господарський суд Львівської області у порядку ст.ст. 120-121 ГПК України викликав прокурора і ТзОВ «Скіпр» та повідомив їх про дату, час і місце підготовчого засідання, а протокольною хвалою від 22.10.2020 підготовче засідання було відкладено на 05.11.2020 про що суд у порядку ст.120-121 ГПК України повідомив ТзОВ «Скіпр» та викликав відповідача 1 та КЕВ м. Львова у підготовче засідання на 05.11.2020.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 05.11.2020 закрито підготовче провадження і призначено справу № 914/461/20 до судового розгляду по суті на 26.11.2020.

28.11.2020 прокурор звернувся до суду із заявою про визнання поважними причин пропуску строків звернення до суду, оскільки вважає, що строк позовної давності для даних позовних вимог почав свій перебіг з після отримання повідомлення від 25.07.2018, якому було надано оцінку ухвали ЛМР 29.12.2005 № 3054 та встановлено незаконність вилучення землі оборони та передачі її в комунальну власність.

Протокольною ухвалою від 26.11.2020 Господарський суд Львівської області оголосив перерву у судовому засіданні до 03.12.2020.

У судових засіданнях 03.12.2020 та 17.12.2020 оголошувались перерви до 17.12.2020 та 23.12.2020 відповідно, відомості про що занесено до протоколів судових засідань.

23.12.2020 прокурор подав пояснення з приводу подання документів, зазначених у відповіді КЕВ м.Львова.

У судовому засіданні 23.12.2020 прокурор, представник позивача та третьої особи, на стороні позивача наполягали на задоволенні позову з підстав зазначених у позовній заяві та відповіді на відзив.

Представники відповідачів у судове засідання з`явилися, позовні вимоги заперечили, з підстав, наведених у відзивах на позов. Просили суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник третьої особи, на стороні відповідача 2 в судове засідання не з`явився, що не перешкоджало розгляду справи по суті, оскільки його належним чином було повідомлено про дату, час і місце даного судового засідання.

У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів від 08.02.1985 № 3-С «Про встановлення кордонів земельних ділянок військових містечок на території міста Львова» за КЕЧ Львівського району закріплено земельні ділянки по вул. Боженка 1, 3, 5 (на даний час вул. Княгині Ольги) загальною площею 13,36 га.

Ухвалами Львівської міської ради від 01.06.1995 №157 та №158 вилучено з користування військової частини 63349 (А1749) (м. Львів, вул. Княгині Ольги, 5) земельні ділянки площею 4,95га по вул. Княгині Ольги - Л.Кобилиці, 8,19га по вул. Княгині Ольги - Куликівській та військової частини А1565 земельну ділянку площею 8,90га по вул.Стрийській у м.Львові і зараховано їх до земель міста. За рахунок земель міста надано КЕУ ПрикВО у постійне користування земельні ділянки площею 4,95 га на вул. Кн. Ольги - Л. Кобилиці, 6,83 га по вул. Кн. Ольги - Куликівській у м. Львові та 8,90 по вул.Стрийській для будівництва житлових кварталів.

На підставі вказаних ухвал Львівської міської ради КЕУ ПрикВО видано державний акт (серія І-ЛВ № 001518 від 26.05.2007) на право постійного користування земельною ділянкою площею 20,68 га для будівництва житлових кварталів по вул. Княгині Ольги - Куліківській, Княгині Ольги - Л.Кобилиці, Стрийській, відповідно до ухвали IV сесії 2 скликання Львівської міської ради народних депутатів від 01.06.1995.

26.05.2004 командувач військ Західного оперативного командування (м.Львів) звернувся із листом за вих. № 37/1/478 до Департаменту капітального будівництва та управління фондами Міністерства оборони України щодо передачі органам місцевого самоврядування земель оборони, серед яких земельна ділянка військового містечка №1 по вул. Кн. Ольги - Л. Кобилиці у м. Львові, площею 0,1233 га. Підставою передачі земельної ділянки слугувало відчуження за договором купівлі-продажу №4435 від 22.07.2003 будівлі, заг. площею 1'109,7 кв.м. (по ген.плану №87, клуб). У даному листі зазначено, що земельні ділянки, які пропонуються до вилучення з користування МОУ, не будуть використовуватися у подальшому для потреб ЗСУ та не можуть бути використані на потребу посилення соціального захисту військовослужбовців.

У подальшому, 06.10.2004 начальник головного КЕУ ЗСУ звернувся з листом за вих. №303/1/4/2204 до першого заступника Міністра оборони України - керівника апарату МОУ, у якому підтримав вищевикладену пропозицію та просив розглянути надану Міністру оборони України доповідь та надати згоду на вилучення зазначених земельних ділянок та передачі їх до земель запасу органів місцевого самоврядування, у тому числі земельної ділянки військового містечка №1, площею 0,1233 га у м.Львові, по вул. Кн.Ольги - Л.Колибиці, договір купівлі-продажу від 22.07.2003 №4435. Інших ділянок по вул.Кн.Ольги у м.Львові у даному зверненні не вказано.

У свою чергу, заступник Міністра звернувся до Міністра оборони України з аналогічною доповіддю щодо надання згоди на вилучення земельних ділянок, серед яких була зазначена земельна ділянка військового містечка №1 площею 0,1233га у м.Львів, вул.Кн.Ольги - Л.Кобилиці (єдина ділянка на даній вулиці). 12.10.2004 на вказаній доповіді Міністром оборони України проставлено резолюцію «Згоден».

13.10.2004 директором адміністративним департаментом МОУ видано припис №7129/з про організацію виконання вказаного рішення Міністра оборони України.

18.10.2004 Квартирно-експлуатаційним управлінням Західного оперативного командування (м.Львів) скеровано на адресу КЕВ м.Львова листа №37/1/995, яким повідомлено про дозвіл на передачу земельних ділянок, серед яких: 0,1233га з території військового містечка №1 по вул.Кн.Ольги-Л.Кобилиці.

У матеріалах справи (а.с.46 Т.1) міститься лист командувача військ Західного ОК (м.Львів) М.М. Куцина на адресу Львівської міської ради №37/1/716 від 22.09.2004 (вх.№1.4-973 від 27.09.2005), у якому вказано: «Для забезпечення безквартирних військовослужбовців Львівського гарнізону Міністерства оборони України прийнято рішення по територіям звільнених військових містечок проводити будівництво та реконструкцію будівель під житло. Будівлі, які не можуть бути переобладнані, реалізовуються на конкурсах через уповноважені організації з метою отримання коштів на будівництво та придбання житла. Для проведення відчуження військового нерухомого майна необхідно виготовлення технічної документації, свідоцтва на право власності. Упродовж 2001-2005 років по земельних ділянках м.Львова Міністром оборони України приймались рішення на передачу, зокрема: « 2. По реалізації будівель і передачі земельних ділянок у власність міста, згідно ст.120 ЗК України «перехід права на земельну ділянку при переході права на будівлю і споруди» земельні ділянки на яких знаходяться реалізовані будівлі підлягають передачі,земельних ділянок на яких здійснено відчуження обєктів, загальною площею 11,2354 га до комунальної власності м.Львова, зокрема: військове містечко №1 по вул.Кн.Ольги - 0,1233 га (клуб), військове містечко №1 по вул.Кн.Ольги - 4,95 га (технічна зона) та військове містечко №1 вул.Кн.Ольги пл. 0,2429 га реалізованої будівлі (їдальня). До цього часу жодного рішення про прийняття вказаних земельних ділянок до земель запасу міста не винесено. Прошу посприяти у вирішенні питання прийняття рішення міською радою по земельних ділянках, видачі свідоцтв на право власності.».

01.11.2005 постійною комісією землекористування, будівництва і архітектури Львівської міської ради прийнято рішення вилучити за згодою з користування земельні ділянки та зарахувати до земель міста, у тому числі військове містечко № 1 по вул. Княгині Ольги у м. Львові площею 5,3162 га.

29.12.2005 ухвалою Львівської міської ради №3054 «Про вилучення з користування Міністерства оборони України земельних ділянок у Львові» вилучено з користування Міністерства оборони України земельні ділянки, у тому числі площею 5,3162 га по вул. Княгині Ольги - вул. Л.Кобилиці (п.1.4 ухвали). В ухвалі зазначено, що вилучення відбувається за наслідками розгляду звернення Міністерства оборони України від 27.09.2005 №1.4-973.

01.03.2007 ухвалою Львівської міської ради № 610 погоджено ТзОВ «Княгиня Ольга» місце розташування земельної ділянки та надано дозвіл на виготовлення проекту відведення земельної ділянки, площею 4,6319 га по вул. Княгині Ольги, 1-5 у м. Львові, в оренду терміном на 10 років за рахунок земель, що не надані у власність або користування, для будівництва та обслуговування житлового кварталу, а ухвалою Львівської міської ради № 808 від 10.05.2007 затверджено ТзОВ «Княгиня Ольга» проект землеустрою, зобов`язано ТзОВ «Княгиня Ольга» у місячний термін укласти з Львівською міською радою договір оренди землі та провести його державну реєстрацію.

29.09.2011 ухвалою Львівської міської ради № 843 погоджено ТзОВ «Княгиня Ольга» передачу до 10.05.2017 у суборенду ТзОВ «Скіпр» земельної ділянки заг. площею 1,6212 га по вул. Княгині Ольги, 1-5 для будівництва та обслуговування житлового кварталу за рахунок земель житлової та громадської забудови за функцією використання - землі житлової забудови.

03.03.2017 ухвалою Львівської міської ради № 1661 продовжено ТзОВ «Княгиня Ольга» на 10 років термін оренди земельної ділянки заг. площею 4,6319 га по вул. Княгині Ольги, 1-5 (кадастровий номер 4610136900:07:003:0015) для будівництва та обслуговування житлового кварталу (код КВЦПЗ 02.03 - для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку) за рахунок земель житлової та громадської забудови; ТзОВ «Княгиня Ольга» у тримісячний термін укласти з Львівською міською радою договір оренди землі, встановивши річну орендну плату за землю; погоджено ТзОВ «Княгиня Ольга» надання у суборенду ТзОВ «Скіпр» частини земельної ділянки площею 1,6212 га із загальної площі 4,6319 га по вул. Княгині Ольги, 1-5 на термін дії договору оренди землі для будівництва та обслуговування житлового кварталу за рахунок земель житлової та громадської забудови за функцією використання - землі комерції.

22.05.2017 між Львівською міською радою та ТзОВ «Княгиня Ольга» укладено договір оренди землі, зі змінами від 14.03.2018.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 20.09.2019, власником земельної ділянки, з кадастровим номером 4610136900:07:003:0015, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1276046746101 площею 4,6319 га за адресою: м. Львів, вул. Княгині Ольги, 1-5, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку, формою власності - комунальна, визначено Львівську міськау раду. Відповідно до інформації про державну реєстрацію іншого речового права, в оренді у ТзОВ «Княгиня Ольга» перебуває частина указаної земельної ділянки площею 4,6319 га, а в суборенді ТОВ «Скіпр» терміном до 03.03.2017 перебуває частина земельної ділянки площею 1,6212 га із загальної площі 4,6319 га.

25.07.2018 військова прокуратура з метою захисту порушених інтересів держави у сфері земельних відносин листом №10/2/3-500вих-18 звернулась до Міністерства оборони України з запитом про надання копії документів (розпоряджень, наказів МОУ), на підставі яких Львівською міською радою прийнято оскаржувану ухвалу (а.с.87).

28.08.2018 прокуратурою регіону на наступний лист за № 10/2/3-538вих-18 від 17.08.2018 отримано відповідь КЕВ м.Львова (вих.№3665) з долученням копій документів щодо земельної ділянки військового містечка №1 по вул. Кн.Ольги, 1-5 у м.Львові.

04.09.2018 територіальний архівний відділ МОУ у відповідь на лист 10/2/3-539вих-18 від 17.08.2018 скерував на адресу прокуратури архівну довідку, якою повідомив про місце дислокації військової частини 63349 (А1749) - м.Львів, вул.Кн.Ольги, 5 та вказав, що схеми, технічна документація, плани, державні акти на земельну ділянку, рішення, накази, розпорядження щодо відчуження (передачу, викуп) земельної ділянки по вул.Кн.Ольги, 1-5 у м.Львові на зберігання до архівного відділу не надходили.

14.01.2019 прокуратура отримала відповідь Львівської міської ради на лист №1.7-38245-001 від 07.12.2018 щодо прийняття ухвали Львівської міської ради №3054 від 29.12.2005 у частині вилучення земельної ділянки площею 5,3162 га по вул. Княгині Ольги - вул. Л.Кобилиці у м. Львові та зарахування її до земель міста.

12.10.2018 прокуратурою на подані нею запити від 11.09.2018 №597 та №598 отримано відповіді ТзОВ «Княгиня Ольга» та ТзОВ «Скіпр».

15.01.2019 Управління земельних ресурсів департаменту містобудування ЛМР скерувало на запит прокуратури від 26.12.2018 №05/2-831ви.-18 копію договору оренди землі площею 4,6319га по вул.Кн.Ольги, 1-5 та погодження у суборенду ТзОВ «Скіпр» земельної длянки площею 1,6212га за тією ж адресою з додатками.

20.06.2019 прокуратурою листом №05/2-337вих19 повідомлено Міністерство оборони України про виявлені порушення використання земель оборони та зазначено, що заходи щодо витребування на користь держави земельної ділянки міністерством не вживались, тому прокуратурою на підставі п.1 ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» будуть здійснюватися заходи представницького характеру для захисту порушених інтересів держави щодо використання земель оборони.

27.09.2019 до Господарського суду Львівської області надійшов даний позов.

ОЦІНКА СУДУ.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою (ч.2 ст.74 ГПК України).

Приписами ст.ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Підстави звернення прокурора до суду в інтересах держави.

Звертаючись з цим позовом до суду, прокурор визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, Міністерство оборони України та зазначив, що вказаний орган належним чином не здійснював захист інтересів держави шляхом звернення до суду з позовом про витребування земельної ділянки до ЛМР, яка незаконно вилучила земельну ділянку площею 4,95 га та передала її у користування (оренду та суборенду).

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з абзацами 1 і 2 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до абзаців 1 - 3 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Одночасно згідно з положеннями частин 3-5 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Таким чином, зі змісту вищезазначених законодавчих положень вбачається, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Верховний Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Разом з тим, прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17).

Таким чином, прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

З огляду на викладене, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

У такому випадку суд зобов`язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені можливі порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви прокурор звернувся до Міністерства оборони України із запитом від 25.07.2018 про надання інформації та надання копії документів (розпоряджень, наказів МОУ), на підставі яких Львівською міською радою прийнято оскаржувану ухвалу. За наслідками розгляду отриманої відповіді прокурор виявив порушення використання земель оборони та звернувся до територіального архівного відділу МОУ, Управління земельних ресурсів, Львівської міської ради, орендаря та суборендаря щодо з`ясування інформації про земельну ділянку по вул.Кн.Ольги, 1-5 у м.Львові. 28.08.2018 прокуратурою регіону на лист №10/2/3-538вих-18 від 17.08.2018 отримано відповідь КЕВ м.Львова за №3665 щодо земельної ділянки військового містечка №1 по вул. Кн.Ольги, 1-5 у м.Львові, а 14.01.2019 - відповідь Львівської міської ради щодо прийняття ухвали Львівської міської ради №3054 від 29.12.2005 у частині вилучення земельної ділянки площею 5,3162 га по вул. Княгині Ольги - вул. Л.Кобилиці у м. Львові та зарахування її до земель міста.

20.06.2019 прокурор повідомив позивача (лист №05/2-337вих19), що у зв`язку із невжиттям Міністерством оборони України відповідних заходів, з метою захисту порушених інтересів держави щодо використання земель оборони ним буде подано до суду позовну заяву. Позов до суду прокурор подав 27.09.2019.

У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 №3-рп/99 визначено, що під поняттям орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, треба розуміти орган державної влади або орган місцевого самоврядування, який законом наділений повноваженнями органу виконавчої влади.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про Збройні Сили України», Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України. Відповідно до ст.1 Закону України «Про використання земель оборони» землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.

Отже, Міністерство оборони України є уповноваженим органом, який здійснює функції держави у спірних правовідносинах.

Враховуючи наведене та виходячи з того, що прокурор після виявлених порушень повідомив позивача про це та надав можливість йому самостійно звернутись з позовом до суду, однак Міністерство оборони України не вживало заходів щодо повернення земельної ділянки, суд дійшов висновку про те, що прокурор належним чином обґрунтував наявність підстав, передбачених статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», для звернення 27.09.2019 до суду з позовом у даній справі, що полягають у неналежному здійсненні уповноваженим органом Міністерством оборони України захисту інтересів держави.

Щодо суті позовних вимог.

Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до приписів статті 13 Конституції України землі є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно п.10 ч.2 ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. 70 Земельного кодексу України від 18.12.1990 (в редакції, чинній на час прийняття ухвал ЛМР № 157, 158 від 01.06.1995) землями для потреб оборони визнаються землі, надані для розміщення та постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств і організацій Збройних Сил України, інших військових формувань та внутрішніх військ. Порядок надання земель для потреб оборони визначається законодавством України.

Ст.77 ЗК України (в редакції, чинній, станом на 2004-2005 р.р.) землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності (ч.1-3 ст.78 ЗК України, у редакції чинній на час спірної ухвали). Приписами ст. 92 ЗК України визначено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема, підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.

У статті 3 Закону України «Про Збройні Сили України» визначено, що Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.

Міністерство оборони є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період. Міноборони є центральним органом виконавчої влади та військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили та Держспецтрансслужба (Положення про Міністерство оборони України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 р. № 671).

Згідно ч. 2 ст. 14 Закону України «Про Збройні Сили України» (в редакції, відповідно до Закону України від 05.10.2000 № 2019-III «Про внесення змін до Закону України «Про Збройні Сили України») земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків.

Відповідно до статті 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.

Згідно ст. 142 ЗК України добровільна відмова від права власності або права постійного користування земельною ділянкою, припинення права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови власника землі на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу. Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у разі згоди на одержання права власності на земельну ділянку укладають угоду про передачу права власності на земельну ділянку. Угода про передачу права власності на земельну ділянку підлягає нотаріальному посвідченню. Припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Особливості передачі та надання згоди на вилучення земель, наданих для потреб Збройних Сил України, визначені Положенням про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого наказом Міністра оборони України від 22.12.1997 № 483. Так, за відсутністю потреби або по закінченню терміну користування землі, надані для потреб Збройних Сил України, підлягають передачі місцевим органам влади згідно з статтею 27 ЗК України. Зокрема, відповідно до вимог п.п. 44, 45, 50 вказаного Положення, передача земель місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва - начальником Головного управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України. Оформлення передачі земель місцевим органам влади здійснюють землекористувачі спільно з квартирно-експлуатаційною частиною, на обліку яких знаходяться земельні ділянки.

Судом встановлено, що спірна земельна ділянка площею 4,95га 01.06.1995 (ухвала ЛМР №157) вилучена з користування військової частини 63349 (А1749) (м. Львів, вул. Княгині Ольги, 5) та зарахована до земель міста; за рахунок земель міста надана КЕУ ПрикВО у постійне користування для будівництва житлових кварталів.

Ухвалою від 29.12.2005 (п.1.4) вилучено з користування МОУ земельну ділянку площею 5,3162га військове містечко №1 по вул.Кн.Ольги-вул.Кобилиці та зараховано таку до земель міста. В ухвалі зазначено: «Розглянувши звернення Міністерства оборони України від 27.09.2005 №1,4-973, керуючись ст.144 Конституції України, п.п.34 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування а Україні», ст.122, 141, 142 Земельного кодексу України, міська рада ухвалила: 1. Вилучити за згодою з користування Міністерства оборони України земельні ділянки та зарахувати до земель міста, зокрема: п.1.4 земельна ділянка площею 5,3162 га - військове містечко №1 по вул.Княгині Ольги - вул.Л.Кобилиці». Тобто, підставою прийняття даної ухвали було звернення командувача військ Західного ОК (м.Львів) М.М. Куцина №37/1/716 від 22.09.2004, яке зареєстроване відділом адміністративних послуг ЛМР 27.09.2005 за №1,4-973. Таким чином, згода Міністром оборони України або іншою особою за його дорученням на передачу частини земельної ділянки площею 4,95 га місцевим органам влади, не надавалася. Згода була лише на ділянку площею 0,1233 га у м.Львові по вул. Кн.Ольги - Л.Колибиці, що підтверджується резолюцією Міністра оборони на доповіді першого заступника Міністра оборони України, керівника апарату МОУ щодо надання згоди на вилучення земельних ділянок, серед яких була зазначена земельна ділянка військового містечка №1 площею 0,1233га у м.Львів, вул.Кн.Ольги - Л.Кобилиці, а також іншими зверненнями, про які наведено вище, у яких мова йде лише про земельну ділянку по вул.Кн. Ольги - Л.Кобилиці площею 0,1233 га.

Оціюючи документ, про який зазначається в ухвалі ЛМР від 29.12.2005 - звернення командувача від 22.09.2004 (вхідний номер ЛМР №1.4-973 від 27.09.2005) суд погоджується із твердженням позивача, що у цьому листі не зазначено про надання землекористувачем згоди на вилучення спірної земельної ділянки; згаданий лист містить лише зведену інформацію про прийняття Міністром оборони України рішень на передачу земельних ділянок у власність міста, зокрема, за результати реалізації будівель (об`єктів), що знаходились на них. До зазначеного листа не було долучено жодних додатків (згоди землекористувача та Міністра оборони), які б слугували підставою для вилучення відповідачем 1 спірної земельної ділянки.

Окрім того, суд відзначає, що у вказаному листі від 22.09.2004 йде мова про події 2001-2005, тобто про період, який ще не настав, і таке звернення суперечить усім іншим зверненням КЕВ та МОУ, датованими пізніше - жовтнем 2014 року. Також суд зазначає, що з реєстраційного штампу вхідної кореспонденції ЛМР означений лист командувача військ Західного ОК (м. Львів) №37/1/716 від 22.09.2004 зареєстрований у ЛМР зі спливом значного часу - 27.09.2005 (вх.№1.4-973).

Представник Львівської міської ради у судовому засіданні не міг пояснити, чому рада не звернула увагу на такі явні суперечності даного документа, коли приймала спірну ухвалу. Тому, суд критично оцінює даний лист № 37/1/716 від 22.09.2004 (вх. №1.4-973 від 27.09.2005) та вважає, що такий документ не є згодою Міністерства оборони України на вилучення земельної ділянки загальною площею 5,3162га.

Отже, земельна ділянка площею 4,95 га, за адресою вул. Княгині Ольги, 1-5, частина якої була передана в оренду відповідачу 2 (кадастровий номер 4610136900:07:003:0015, площа згідно довідки з Державного реєстру 4,6319га) та є предметом цього спору, у 2005 році належала до земель оборони, її вилучення відбулось без згоди Міністерства оборони України, що порушує його право на дану земельну ділянку.

За таких обставин, пункт 1.4 оскаржуваної ухвали Львівської міської ради від 29.12.2005 №3054 «Про вилучення з користування Міністерства оборони України земельних ділянок у Львові», не відповідає статті 141 Земельного кодексу України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Права та законні інтереси захищаються, зокрема, шляхом визнання повністю або частково недійсним актів органу державної влади та місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом (ч.2 ст.20 ГК України).

Підставами для визнання акту недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акту недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акту прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Відповідно до ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Враховуючи зазначене, суд вважає, що прокурором та позивачем доведено незаконність пункту 1.4 ухвали Львівської міської ради №3054 від 29.12.2005, а тому цю позовну вимогу суд задовольняє.

Як уже відзначалося, 22.05.2017 Львівською міською радою та ТзОВ «Княгиня Ольга», на підставі подальших ухвал Львівської міської ради, укладено договір оренди землі (зі змінами від 14.03.2018), за умовами якого для будівництва та обслуговування житлового кварталу в оренду передається земельна ділянка загальною площею 4,6319га, у тому числі під багатоповерховою забудовою з кадастровим номером 4610136900:07:003:0015, яка розташована у м.Львові по вул.Княгині Ольги, 1-5, а також інші об`єкти інфраструктури - багатоповерхові житлові будинки та об`єкти незавершеного будівництва. Договір укладено на 10 років до 03.03.2027 (п.8 договору).

Згідно ст.215 ЦК України, що кореспондується з положеннями ст.207 ГК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Оскільки вилучення земельної ділянки площею 4,95 га по вул. Кн. Ольги - Л. Кобилиці у м. Львові було неправомірним, адже відбулось за відсутності доказів відмови попереднього користувача від земельної ділянки, то ЛМР не вправі була у подальшому розпоряджатися даною земельною ділянкою, у тому числі і передавати її в оренду. Тому і договір оренди землі від 22.05.2017, укладений з порушенням вимог чинного законодавства та підлягає визнанню недійсним на підставі ч.ч.1, 2 ст.203 та ст.215 ЦК України.

Щодо позовної давності, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 3 та ч.4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За загальним правилом ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, за змістом ст.ст. 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.

Це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №910/18560/16, якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів (відповідний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі N 362/44/17).

Застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог.

Опублікування рішення органу місцевого самоврядування не може бути свідченням того, що Міністерство оборони України було повідомлено про нього ще у 2005 році. У матеріалах справи відсутні докази, що позивач володів інформацією про вилучення іншої земельної ділянки у м.Львові, по вул. Кн.Ольги - Л.Колибиці, окрім тієї, на яку він надавав згоду - 0,1233 га.

Прокурор зазначає, що про порушення закону у даному випадку стало відомо у 2018 році після проведення прокурором перевірки стану додержання вимог земельного законодавства. За результатами такої перевірки прокурор повідомив Міністерство оборони України. До цього моменту ні Міністерство оборони України, ні прокурор не знали те, що земельна ділянка площею більше, аніж 0,1233га була незаконно вилучена з користування Міністерства оборони України.

У судовому засіданні судом також встановлено, що, фактичне місце розташування спірної земельної ділянки є іншим, аніж вул. Княгині Ольги, 1-5, про що свідчить схема земельної ділянки (а.с. 56) та копії витягів з Державного земельного кадастру. Так представниками відповідача під час розгляду справи по суті зазначено, що хоча спірній земельній ділянці призначено адресу Кн.Ольги, 1-5, будівлям, які на ній знаходяться присвоєні номера - Кн.Ольги №98-100 з індексами (протилежна, парна сторона). Представник позивача також зазначив, що дійсно, спірна земельна ділянка фактично знаходиться по вул.Кн.Ольги, проте не за адресою військової частини 63349 (А1749), де, за твердженням позивача, фактично знаходились військові об`єкти, а в іншому місці - на протилежній стороні вул.Кн.Ольги, де сучасні будівлі мають номери 98-100. Дані твердження підтверджуються також інформацією з Публічної кадастрової карти та картографічних даних Google, що є загальнодоступними у мережі інтернет.

Отже, позивач з огляду на встановлені у судовому засіданні обставини, не міг бути обізнаними про те, що отримавши згоду Міністра оборони України лише на вилучення земельної ділянки площею 0,1233 га. по вул. Кн. Ольги - Л. Кобилиці у м. Львові, ЛМР вилучила спірну земельну ділянку військового містечка №1 за вказаною адресою (4,95 га, технічна зона), та передала частину цієї ж земельної ділянки (4,6319га) у користування відповідача 2, присвоївши уже цій ділянці іншу адресу - вул. Княгині Ольги, 1-5, що не відповідає її фактичному місцезнаходженню та кадастровий номер 4610136900:07:003:0015.

Щодо інших аргументів учасників провадження, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обгрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

Сплата прокурором судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжним дорученням №722 та №723 від 18.07.2020 на суму 3'842,00 грн.

Згідно п. 2 ч. 1 та ч.9 ст. 129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. Оскільки суд задовольняє позовні вимоги, а спір виник з вини до відповідача 1, то судовий збір покладається на відповідача 1 у розмірі 3'842,00 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 73, 74, 76-80, 86, 123, 129, 216, 222, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати недійсним п.1.4 ухвали Львівської міської ради від 29.12.2005 №3054 «Про вилучення з користування Міністерства оборони України земельних ділянок у м.Львові».

3. Визнати недійсним договір оренди землі від 22.05.2017, укладений між Львівською міською радою та ТзОВ «Княгиня Ольга», щодо земельної ділянки загальною площею 4,6319 га з кадастровим номером 4610136900:07:003:0015, яка розташована у м.Львові по вул.Княгині Ольги, 1-5.

4. Стягнути з Львівської міської ради (79008, м.Львів, площа Ринок, 1; ідентифікаційний код 04055896) на користь Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону (79007, місто Львів, вул.Клепарівська, 20; ідентифікаційний код 38326057) 3'842,00 грн. судового збору.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено 04.01.2021.

Суддя Б.І. Яворський