Рішення № 93971026, 31.12.2020, Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 703/600/20

2/703/789/20 .

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 грудня 2020 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Опалинської О.П.

при секретарі судового засідання Бойко Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сміла цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Березняківська сільська рада Смілянського району Черкаської області, приватний нотаріус Смілянського міського нотаріального округу Черкаської області - Таран Галина Володимирівна, про визнання заповіту недійсним, -

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Березняківська сільська рада Смілянського району Черкаської області, приватний нотаріус Смілянського міського нотаріального округу Черкаської області - Таран Г.В., про визнання заповіту недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її тітка - ОСОБА_3 . Після її смерті відкрилася спадщина на житлову квартиру АДРЕСА_1 .

Оскільки у спадкодавці власних дітей не було, її чоловік та рідний брат, який доводиться батьком позивачу - померли, та зважаючи на те, що за життя ОСОБА_3 не вказувала, що складала заповіт на чиюсь користь і розпоряджень на випадок своєї смерті не робила, позивач вважала, що все належне ОСОБА_3 майно після її смерті, повинно у відповідності до ч.3 ст. 1266 ЦК України за правом представлення, перейти до її племінників, а саме позивача та її брата ОСОБА_4 .

Після смерті ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в телефонній розмові повідомив позивача, що на спадщину після смерті тітки він не претендує і має намір відмовитися від своєї частки у спадщині на користь позивача.

Позивач також вказує, що протягом останніх років свого життя, її тітка ОСОБА_3 хворіла та потребувала допомоги та стороннього догляду, вона часто зверталася за допомогою до позивача та її брата, а останні в силу своїх можливостей надавали їй допомогу: передавали кошти, купували ліки та продукти харчування.

Протягом останнього року життя ОСОБА_3 перестала звертатися за допомогою до позивача і в телефонній розмові повідомила її, що дозволила проживати в належній їй квартирі ОСОБА_2 , який, в свою чергу, буде їй допомагати по господарству.

При оформленні документів та отриманні інформації щодо оформлення спадщини у нотаріуса позивач дізналася, що згідно відомостей спадкового реєстру, маються дані, що померла ОСОБА_3 19 квітня 2018 року склала заповіт на ім`я ОСОБА_2 , який посвідчений секретарем виконавчого комітету Великояблунівської сільської ради Смілянського району Черкаської області Тищенко І.І. та зареєстрований в реєстрі за № 7.

Крім того, нотаріус вказала, що в реєстрі маються відомості про те, що вказаний заповіт скасовано заявою ОСОБА_3 06 вересня 2018 року, тобто після смерті заповідача, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , при цьому заяву про скасування заповіту ОСОБА_3 написала ще за життя, а саме 21 травня 2018 року.

Таким чином, інформація за заявою ОСОБА_3 про скасування заповіту від 21 травня 2018 року, була внесена до спадкового реєстру вже після її смерті – 06 вересня 2018 року, що не відповідає строкам внесення відомостей до Спадкового реєстру, визначеним п. 2.9 «Положення про Спадковий реєстр», затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 липня 2011 № 1810/5.

Позивач також вказує, що її тітка ОСОБА_3 померла у віці 74 роки, при цьому вона часто скаржилася на стан здоров`я, хворіла на ішемічну хворобу серця, атеросклеротичний кардіосклероз, гіпертонію ІІ ступеня, постійну форму фібриляції передсердь, забувала елементарні речі та постійно записувала на листку будь-яку інформацію, інколи не впізнавала людей, з якими раніше спілкувалася. У неї часто спостерігалися нездатність сфокусувати увагу на конкретних речах. Так, 09 грудня 2017 року ОСОБА_3 отримала медичний висновок від лікаря ЗПСМ Бондаренко Т.М. про те, що вона частково не здатна себе обслуговувати.

За таких обставин, позивач вважає, що стан здоров`я ОСОБА_3 не дозволяв їй усвідомлювати значення своїх дій на момент складання заповіту на ім`я ОСОБА_2 , а хвороби та складні життєві умови - самотність, потреба в сторонньому догляді, матеріальні труднощі, стали тими обставинами, якими скористався відповідач ОСОБА_2 , змусивши її скласти заповіт на його користь.

Посилаючись на вказані обставини, позивач звернулася до суду з вказаним позовом та просить визнати недійсним заповіт від 19 квітня 2018 року, посвідчений секретарем виконавчого комітету Великояблунівської сільської ради Смілянського району Черкаської області Тищенко І.І. зареєстрований в реєстрі за № 7, за яким ОСОБА_3 заповіла все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось ОСОБА_2 .

Позивач в судове засідання не з`явилася, разом з тим представник позивача подав до суду заяву, згідно якої просить справу розглядати без участі сторони позивача, на задоволенні позовних вимог наполягає, проти винесення по справі заочного рішення не заперечує.

Відповідач в судове засідання повторно не з`явився, хоча про час і місце розгляду справи був повідомлений вчасно і належним чином та відповідно до вимог ст.128 ЦПК України, шляхом направлення судової повістки на адресу його місця реєстрації, та шляхом розміщення оголошення про виклик відповідача на офіційному сайті Смілянського міськрайонного суду Черкаської області.

Треті особи в судове засідання також не з`явились, однак направили до суду заяви про розгляд справи без їх участі, проти задоволення позову не заперечували.

У відповідності до ч.2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснюється.

Згідно ч.8 ст.178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній документів.

Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Оскільки розгляд справи відбувався за відсутності учасників процесу фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснювалося.

Суд вивчивши матеріали справи, надані докази, дослідивши їх всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи вважає позовну заяву ОСОБА_1 обґрунтованою та такою, що підлягає до задоволення, виходячи із наступного.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ч. 1ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Як передбачено ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 76 ЦПК України визначено, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч. 1 ст. 95 ЦПК України).

За правилами ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У відповідності до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності з наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

У відповідності до вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 виданим Смілянським міським відділом ДРАЦС ГТУЮ у Черкаській області.

Як вбачається із повторного свідоцтва про одруження серії НОМЕР_2 виданого Смілянським міським відділом ДРАЦС ГТУЮ у Черкаській області ОСОБА_5 21 липня 2015 уклала шлюб із ОСОБА_6 і змінила прізвище на « ОСОБА_7 » (а.с. 10).

Із витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища №00020582 від 18 липня 2018 року, вбачається, що ОСОБА_8 07 липня 2007 року уклавши шлюб із ОСОБА_9 змінила прізвище на « ОСОБА_10 » (а.с. 8).

Із повторного свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 виданого Смілянським районним відділом ДРАЦС ГТУЮ у Черкаській області вбачається, що батьками ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , значаться ОСОБА_11 та ОСОБА_12 (а.с. 6).

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 виданого виконавчим комітетом Сунківської сільської ради Смілянського району Черкаської області вбачається, що батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , значаться ОСОБА_11 та ОСОБА_12 (а.с. 7).

Відповідно до свідоцтва про одруження серії НОМЕР_5 виданого Смілянським міським відділом ДРАЦС ГТУЮ у Черкаській області ОСОБА_13 22 жовтня 1961 року уклала шлюб із ОСОБА_14 та змінила прізвище на « ОСОБА_15 » (а.с. 5).

Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 є рідною тіткою позивача - ОСОБА_1 , що також підтверджується рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 04 вересня 2018 року.

19 квітня 2018 року ОСОБА_3 склала заповіт, відповідно до якого заповіла все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось ОСОБА_2 . Даний заповіт посвідчений секретарем виконавчого комітету Великояблунівської сільської ради Смілянського району Черкаської області Тищенко І.І. та зареєстрований в реєстрі за № 7 (а.с. 18, 32).

Із інформаційної довідки зі спадкового реєстру № 53789668 виданої 24 жовтня 2018 року в зв`язку із відкриттям спадкової справи приватним нотаріусом Смілянського міського нотаріального округу Таран Г.В., вбачається, що вищевказаний заповіт складений 19 квітня 2018 року ОСОБА_3 , посвідчений секретарем виконавчого комітету Великояблунівської сільської ради Смілянського району Черкаської області Тищенко І.І. та зареєстрований в реєстрі за № 7, скасовано на підставі заяви ОСОБА_3 від 21 травня 2018 року, посвідченої секретарем виконавчого комітету Великояблунівської сільської ради Смілянського району Черкаської області Тищенко І.І., однак відомості про скасування заповіту внесені до Спадкового реєстру лише 06 вересня 2018 року за № 62853956, тобто після смерті заповідача ОСОБА_3 (а.с. 15).

Відомості про те, що ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , за життя здійснила волевиявлення на предмет скасування заповіту складеного нею 19 квітня 2018 року, підтверджуються власноручно написаною нею заявою від 21 травня 2018 року, що цього ж дня посвідчена секретарем виконавчого комітету Великояблунівської сільської ради Смілянського району Черкаської області Тищенко І.І. (а.с. 19, 34).

Відповідно до ч. 2 ст. 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Статтею 1216 Цивільного кодексу України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно дост.1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті, що визначеност.1233 ЦК України.

Статтею 1234 Цивільного кодексу України визначено, що право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Крім того,ст.1247 ЦК України визначені загальні вимоги до форми заповіту, заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрів порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 1251 ЦК України визначено, що якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Заповіт є одностороннім правочином, а тому повинен відповідати загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Частинами 1 та 2 ст. 1257 ЦК України передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог закону щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.

Статтею 225 ЦК України визначено правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, згідно з якими такий заповіт може бути визнаний судом недійсним.

Разом з тим, в даному випадку ст. 225 ЦК України застосуванню не підлягає, оскільки доказів перебування заповідача у цьому стані матеріали справи не містять. Посилання позивача про перебування ОСОБА_3 в момент посвідчення заповіту від 19 квітня 2018 року в стані який унеможливлював усвідомлення нею значення своїх дій та керування ними не підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, спростовується ними, будь – яких експертиз на предмет визначення цих обставин по справі не проводилося.

Натомість судом встановлено, що всупереч вимогам передбаченим п.2.9. Положення про Спадковий реєстр, затвердженого наказом МЮУ 07.07.2011 № 1810/5 року не було дотримано вимог щодо внесення відомостей до спадкового реєстру, відповідно до якого реєстратор вносить відомості до Спадкового реєстру у такі строки: у день вчинення відповідної нотаріальної дії; протягом п`яти робочих днів після зміни місця зберігання заповіту, спадкового договору, спадкової справи; протягом двох робочих днів після надходження на зберігання заповітів від осіб, які зазначені в статті 1252 Цивільного кодексу України і частині першій статті 40 Закону України "Про нотаріат"; у день отримання заяви, складеної за формою, наведеною в додатках 1-9.

Згідно із приписами ст. 203 ЦК України для чинності правочину, зміст самого правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства; волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямованим на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог ч. 1ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання у момент вчинення правочину стороною або сторонами вимог встановлених частинами третьою (вільність волевиявлення учасників правочину та відповідність його їх внутрішній волі), п`ятою (реальність настання правових наслідків, що обумовлені ним) ст. 203 ЦК України, а згідно ч. 2 цієї статті, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) і у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, але у випадках, встановлених ЦК України, нікчемний правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відтак, при вирішенні даного спору застосуванню підлягає частина 3 статті 203 ЦК України, відповідно до якої волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Таким чином, дійсність оспорюваного заповіту спростовується обставиною, що заповідач за життя здійснила волевиявлення, подавши заяву про його скасування.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Велика Палата Верховного Суду у постанові № 916/3156/17 від 04.06.2019 року вказує на те, що суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18). Тому Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновками, викладеними в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 577/5321/17, від 03 жовтня 2018 року у справі № 369/2770/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 357/3394/16-ц та у постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-308цс16, у частині застосування таких способів захисту прав та інтересів, як визнання нікчемного правочину недійсним і встановлення нікчемності правочину. У зв`язку з цим Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від правових висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду та Верховного Суду України у цій частині. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів.

Враховуючи вищезазначене, приймаючи до уваги, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у даних спірних правовідносинах, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту її прав та інтересів, суд вважає позов законним, мотивованим, обґрунтованим і таким що підлягає задоволенню у повному обсязі, так як судом встановлено, що оскаржуваний заповіт за життя було скасовано заявою заповідача, однак відомості про його скасування не були своєчасно внесені до спадкового реєстру.

За таких обставин суд приходить до беззаперечного висновку, що невизнане право позивача підлягає захисту в судовому порядку.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Що стосується стягнення витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

У відповідності до ч.3 ст. 133 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу відносяться до судових витрат як витрати, пов`язані з розглядом справи.

Порядок визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, розподілу витрат між сторонами визначається ст. 137 ЦПК України.

Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Договором про надання правничої допомоги укладеним 06 березня 2019 року між адвокатом Примаком В.А. та позивачем ОСОБА_1 передбачено, що за надання правничої допомоги за цим договором клієнт сплачує адвокату вартість наданих послуг за надання правничої допомоги по представництву його інтересів в суді.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу позивач надала суду договір про надання професійної правничої допомоги від 06 березня 2019 року, попередній розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс та очікує понести під час судового розгляду та квитанцію на оплату професійної правничої допомоги б/н від 06 березня 2019 року (а.с. 20-21).

Відтак, суд вважає за можливе задовольнити вимогу позивача про стягнення з відповідача витрат за надання правничої допомоги в розмірі 2000 гривень.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, а тому суд стягує з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір у розмірі 840 гривень 80 копійок.

На підставі вищевикладеного та керуючись 15, 16, 203, 215, 225, 1216, 1217, 1218, 1233, 1234, 1247, 1251, 1252, 1257 ЦК України, ст.ст. 1, 2, 4, 5, 10-13, 76, 81, 89, 133, 137, 141, 178, 223, 247, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, п. 5 постановою Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», постановою Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», постановою Верховного Суду у справі № 916/3156/17 від 04.06.2019 року, Положенням про Спадковий реєстр, затвердженим наказом МЮУ № 1810/5 року від 07.07.2011 року,-

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Березняківська сільська рада Смілянського району Черкаської області, приватний нотаріус Смілянського міського нотаріального округу Черкаської області - Таран Галина Володимирівна, про визнання заповіту недійсним - задовольнити.

Визнати недійсним заповіт від 19 квітня 2018 року посвідчений секретарем виконавчого комітету Великояблунівської сільської ради Смілянського району Черкаської області Тищенко І.І. зареєстрований в реєстрі за № 7, за яким ОСОБА_3 заповіла ОСОБА_2 , все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось.

Стягнути з ОСОБА_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН – НОМЕР_6 , що проживає за адресою: АДРЕСА_3 , понесені нею судові витрати за надання правової допомоги в розмірі 2000 (дві тисячі) гривень та витрати по сплаті судового збору в розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 (вісімдесят) копійок, а всього - 2840 (дві тисячі вісімсот сорок) гривень 80 (вісімдесят) копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача поданою протягом тридцяти днів з дня його отримання.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його отримання, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржене позивачем в 30-денний строк з дня його отримання шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Черкаського апеляційного суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження, а в разі оскарження після розгляду справи апеляційним судом, якщо рішення не буде скасовано.

До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Смілянський міськрайонний суд Черкаської області.

Сторони по справі:

Позивач: ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН – НОМЕР_6 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 .

Представник позивача ОСОБА_16 , діє на підставі договору про надання правової допомоги від 06 березня 2019 року.

Відповідач: ОСОБА_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Треті особи: ОТГ Березняківська сільська рада Смілянського району Черкаської області – юридична адреса: 20746, Черкаська область, Смілянський район, село Березняки, вул. Химичів,1а, код ЄДРПОУ – 26358118.

Приватний нотаріус Смілянського міського нотаріального округу Черкаської області - Таран Галина Володимирівна – вул. Соборна, 96, м. Сміла Черкаської області.

Головуючий О.П.Опалинська