Ухвала суду № 93967253, 30.12.2020, Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 182/2657/20

Провадження № 1-кп/0182/908/2020

У Х В А Л А

Іменем України

30.12.2020 року м. Нікополь

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

Головуючого судді Борисової Н.А.

за участю секретаря Шовкової Г.О.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в режимі відеоконференції в м. Нікополі кримінальне провадження, відомості про вчинення якого внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 06.12.2019 року №12019040340003188 стосовно ОСОБА_1 за правовою кваліфікацією ч.2 ст.309, ч.2 ст. 185, ч.2 ст. 190, ч.2 ст. 15 ч.2 ст. 185 КК України,

з участю сторін судового провадження:

прокурора Ліхолата Р.Ю.,

захисника Дятлова А.М.,

обвинуваченого ОСОБА_1

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Нікопольського міськрайонного суду перебуває кримінальне провадження №12019040340003188 за обвинуваченням ОСОБА_1 , обвинуваченого у скоєнні злочинів, передбачених ч.2 ст.309, ч.2 ст. 185, ч.2 ст. 190, ч.2 ст. 15 ч.2 ст. 185 КК України. Стосовно обвинуваченого обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк до 04 січня 2021 року. Інші заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувалися.

Обвинувачений ОСОБА_1 до зали суду не доставлений.

Прокурор звернувся повторно з клопотанням про продовження обвинуваченому ОСОБА_1 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, на строк судового розгляду провадження, але не більше ніж 60 днів. Своє клопотання прокурор обґрунтував тим, що вчинення ОСОБА_1 ряду кримінальних правопорушень з корисливих мотивів свідчить про перетворення такої поведінки у основний спосіб заробітку. Крім того останній вчинив злочин пов`язаний з незаконним обігом наркотичних засобів, а у разі доведеності його провини, йому може бути призначене покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 5 років, що може спонукати його до переховування від суду в подальшому. Він не має міцних соціальних зв`язків, стабільного джерела прибутку, постійного місця проживання, є особою раніше судимою за аналогічні корисливі злочини. Крім того, останній вчинив злочин в період часу коли в провадженні Нікопольського міськрайонного суду перебували і продовжують перебувати 7 кримінальних проваджень за його обвинуваченням у вчиненні аналогічних корисливих злочинів та злочинів пов`язаних з незаконним обігом наркотичних засобів.

Потерпілі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , представник юридичної особи потерпілого - ОСОБА_8 , в судове засідання не з`явились, але раніше ними надано заяви про розгляд кримінального провадження у їх відсутність.

Обвинувачений ОСОБА_1 та його захисник Дятлов А.М.. заперечували проти клопотання прокурора і просили обрати запобіжний захід у вигляді домашнього арешту за місцем мешкання його мами і вітчима в АДРЕСА_1 .

Мама обвинуваченого ОСОБА_1 - ОСОБА_9 надала суду заяву, яку підтримала безпосередньо в судовому засіданні, в якій просила змінити запобіжний захід стосовно її сина з тримання під вартою на домашній арешт за місцем її постійного проживання з цивільним чоловіком, який також не заперечує проти спільного проживання з обвинуваченим.

Вислухавши думку сторін кримінального провадження, суд вважає за можливе задовольнити клопотання обвинуваченого та його захисника, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.3 ст.315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого.

Згідно ст. 183 КПК України, тримання під вартою, є винятковим запобіжним заходом, який застосовується у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

Пунктом 3 ст. 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, практикою Європейського суду з прав людини, визначено, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути виправданий очікуваним покаранням у вигляді позбавлення волі. В рішенні Європейського суду від 12.01.2012 року у справі “Тодоров проти України”, зазначено, що “для тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачувань не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою.

При цьому слід звернути увагу на позиції Європейського Суду з прав людини, які згідно ч. 2 ст. 8, ч. 5 ст. 9 КПК України є частиною національного законодавства, щодо підходу до розгляду доцільності продовження строків тримання особи під вартою як протягом досудового слідства, так і судового розгляду, яке ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Відповідно, наступне рішення про продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються, та їх аналіз як підстави подальшого втручання в право особи на свободу (справа Руденко проти України).

Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Клішин проти України» наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.

Суд приймає до уваги те, що обвинувачений тривалий час перебуває під вартою і вчасна доставка його до приміщення суду є неможливою. Обвинувачений має постійне місце проживання за яким проживав разом з матір`ю до затримання.

Прокурором не доведено можливість здійснення з боку обвинуваченого тиску на потерпілих, з більшістю яких він не знайомий. Незважаючи на те, що з потерпілими ОСОБА_3 та ОСОБА_2 обвинувачений знайомий особисто, однак до теперішнього часу до суду або до органу досудового розслідування не надходило жодного звернення від них, з приводу того, що обвинувачений здійснює тиск на них або навіть може здійснити такий тиск, а тому ризик впливу на них з боку обвинуваченого є маловірогідним. ОСОБА_1 дійсно вчинив декілька правопорушень і стосовно нього в провадженні суду перебувають декілька кримінальних проваджень, у зв`язку з чим, ризик вчинення інших кримінальних правопорушень формально існує, оскільки останній не має стабільного джерела заробітку, але він має міцні соціальні зв`язки з родиною, мамою та вітчимом, які виявили бажання взяти його під свій нагляд і спільно з ним проживати. За таких обставин ризик повторного вчинення нових злочинів, на думку суду, є мінімальним і для його запобігання можливо обрання більш м`якого запобіжного заходу, у вигляді домашнього арешту за місцем мешкання матері і вітчима обвинуваченого.

Крім того, в контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, зазначено, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Панченко проти Росії). Ризик втечі має оцінюватись в світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бакчиєв проти Молдови).

Посилання прокурора на ризик переховування обвинуваченого від суду, в зв`язку з тяжкістю покарання формально існує, але є малоймовірним, з урахуванням вищевикладеного.

Очевидна і відсутність суспільного інтересу до вказаного провадження та резонансу подій, викладених в обвинувальному акті. Таким чином, ризики, на які посилається прокурор не обґрунтовані належним чином, вони зменшилися у зв`язку з розглядом кримінального провадження по суті.

За таких обставин інший, більш м`який запобіжний захід, у вигляді домашнього арешту за місцем проживання його матері і вітчима, на думку суду, забезпечити його належну процесуальну поведінку і зможе запобігти вчиненню ним нових злочинів. При цьому суд вважає також необхідним покласти на обвинуваченого обов`язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України.

Керуючись ч. 3 ст. 315 КПК України,

У Х В А Л И В :

Відмовити в задоволенні клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Клопотання обвинуваченого та його захисника Дятлова А.М. задовольнити.

Змінити обвинуваченому ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт, звільнивши його з-під варти негайно.

Покласти на обвинуваченого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наступні обов`язки:

1. Не відлучатися в період часу з 18 години до 08 години наступної доби з постійного місця проживання, що знаходиться для обвинуваченого за адресою: АДРЕСА_1 без дозволу суду.

2. З`являтися за першою вимогою на виклики до суду.

3. Повідомляти суд про зміну місця фактичного проживання.

Визначені обов`язки, покладаються на обвинуваченого на строк судового розгляду, але не більше двох місяців, тобто до 29 лютого 2021 року.

Копію ухвали надіслати начальнику ДУВП (4) для відома, начальнику Нікопольського відділу поліції ГУНП в Дніпропетровській області для виконання та прокурору.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя: Н. А. Борисова