Рішення № 93965054, 29.12.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 грудня 2020 року м. Київ № 640/6657/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Маруліної Л.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві

про визнання дій протиправними та скасування вимоги №Ф-7392-03У від 15.05.2019 року, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (далі також - відповідач, ГУ ДПС у місті Києві), в якому просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 року №Ф-7392-03У.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що відповідачем безпідставно винесено оскаржувану вимогу, оскільки про наявність оскаржуваної вимоги позивачу стало відомо лише після фактичного арешту коштів на його рахунках органом ВДВС, при цьому, у позивача відсутня інформація про направлення такої вимоги на його адресу. При цьому, згідно оскаржуваної вимоги, сума боргу становить 25 831, 66 грн., а за текстом у графі «становить» визначено суму у розмірі 31 340, 02 грн. Вважає, що останнім звітним періодом, за який визначено заборгованість, повинен бути березень 2019 року. На думку позивача, факт державної реєстрації фізичною особою індивідуальної підприємницької діяльності не зобов`язує таку особу до активного її ведення.

Ухвалою суду від 25.03.2020 року відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін та запропоновано відповідачу надати відзив протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Відповідачем 31.08.2020 року через канцелярію суду подано відзив на позовну заяву, де вказано, що контролюючий орган діяв в межах, визначених чинним законодавством та просить прийняти рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивача з підстав викладених у відзиві.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець починаючи з 02.09.2002 року, про що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис №20690170000003444.

ГУ ДПС у місті Києві сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 року №Ф-7392-03, призначення платежу: погашення заборгованості з ЄСВ, в розмірі 25 831,66 грн. (далі також - оскаржувана вимога).

Вважаючи оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) протиправною, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом за захистом свого порушеного права.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Податковим кодексом України (далі також - ПК України) та Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464-VI, (далі також - Закон № 2464-VI), який регулює правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Усі нормативно-правові акти в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Згідно статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Частиною четвертою статті 8 Закону №2464-VI визначено, що порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Відповідно до частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату (абзац перший) Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею (абзац четвертий). У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку (абзац п`ятий). Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску (абзац шостий) Орган доходів і зборів, який розглядає скаргу платника єдиного внеску, зобов`язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його платнику єдиного внеску протягом 30 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника єдиного внеску поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. Якщо протягом цього строку вмотивоване рішення органом доходів і зборів не надсилається платнику єдиного внеску, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника єдиного внеску (абзац сьомий).

Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року №449 затверджено Інструкцію про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі також - Інструкція №449).

Розділом ІV Інструкції №449 встановлено, зокрема, що у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах , визначених розділом VII цієї Інструкції (абзац другий пункту 2). Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму, що перевищує 10 гривень (абзац десятий пункту 3).

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника фізичної особи) (абзац перший пункту 4).

Аналіз змісту вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця борг з єдиного внеску.

Верховний Суд неодноразово висловлював аналогічну за змістом правову позицію, щодо формування вимоги про сплати боргу (недоїмки) на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, зокрема, у своїй постанові від 11.09.2018 року у справі №826/11623/16 (76518273).

Так, ГУ ДПС у місті Києві сформовано та направлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 року №Ф-7392-03, призначення платежу: погашення заборгованості з ЄСВ, в розмірі 25 831,66 грн.

Відповідачем зазначено, що вказана вимога була сформована на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, відповідно до якої за позивачем рахується недоїмка по сплаті ЄСВ.

Під час судового розгляду судом встановлено, що позивач перебуває на податковому обліку в ДПІ у Оболонському районі, як фізична особа-підприємець з 03.09.2002 року, з 01.01.2012 року до 31.12.2013 року застосовував спрощену систему оподаткування, з 01.01.2014 року по теперешній час знаходиться на загальній системі оподаткування.

У інтегрованій картці ОСОБА_1 обліковувались автоматичні нарахування ЄСВ, як фізичній особі-підприємцю, який перебував на загальній системі оподаткування, в розмірі мінімального страхового внеску за кожен місяць на загальну суму 34 094, 20 грн., а саме за:

- І-ІV квартали 2013 року, по термінам сплати: 22.04.2013 року (1194, 18 грн.), 22.07.2013 року (1194,03 грн.), 21.10.2013 року (1194, 03 грн.), 20.01.2014 року (1218,67 грн.).;

- січень-грудень 2017 року від 09.02.2018 на суму 8448, 00 грн.;

- I-IV квартали 2018 року, по термінам сплати: 19.04.2018 року (2457, 18 грн.), 19.07.2018 року (2457,18 грн.), 19.10.2018 року (2457,18 грн.), 21.01.2019 року (2457, 18 грн.).;

- І-ІV квартали 2019 року, по термінам сплати: 19.04.2019 року (2754, 18 грн.), 19.07.2019 року (2754,18 грн.), 19.10.2018 року, 20.01.2020 року (2754,18 грн.).

В інтегрованій картці ОСОБА_1 за кодом платежу 71040000 плата ЄСВ згідно вищезазначених нарахувань не обліковується, в картці платника виникла недоїмка.

Як висновується з вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 року №Ф-7392-03, вказану у вимозі заборгованість визначено станом на 30.04.2019 року.

Отже, вимога про сплату боргу (недоїмки) за квітень 2019 мала бути надіслана позивачу не пізніше 19.05.2019 року.

Контролюючим органом 15.05.2019 року було сформовано оскаржувану вимогу, тобто в межах визначено законодавством строку.

Разом з тим, коли саме відповідачем направлено оскаржувану вимогу ОСОБА_1 з матеріалів справи не вбачається, а сторонами суду належних доказів не надано.

Як зазначає відповідач, згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 року №Ф-7392-03 була повернута згідно поштового відправлення, у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання, а, отже, відповідно до Інструкції №449 - була отримана платником.

У свою чергу, відповідачем до відзиву на позовну заяву додано, в якості доказів, копію конверту скерованого на адресу ОСОБА_1 та копію рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, проте вказані докази не можуть бути прийняті судом як належні, оскільки вони не містять відомостей, що це направлено саме оскаржувану вимогу, не містять дату такого направлення та дату отримання позивачем.

Відповідно до пункту 7 розділу VІ Інструкції №449, рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску надсилається платнику протягом трьох днів з дня його винесення у порядку, встановленому для надсилання вимог.

Згідно абзацу дев`ятого розділу VІ Інструкції №449, у випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається) платникам, зазначеним у підпунктах 3 та 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом п`ятнадцяти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

У даному випадку суд позбавлений можливості встановити своєчасність направлення позивачу оскаржуваної вимоги, разом з тим, навіть пропуск строку надіслання оскаржуваної вимоги позивачу не впливає на правильність формування вимоги, не спростовує наявності у позивача недоїмки з єдиного внеску та не нівелює обов`язку його сплати, як такого.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду по справі №826/12543/17 (80482867).

Щодо тверджень позивача, що він фактично не здійснював ніякої підприємницької діяльності та не отримував доходу від такої діяльності, а тому єдиний соціальний внесок не повинен був нараховуватись, суд зазначає наступне.

Оскільки, в силу частини дванадцятої статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" єдиний соціальний внесок підлягає сплаті незалежно від здійснення підприємницької діяльності та фінансового стану платника, а позивачем не надано доказів того, що він має право на звільнення від сплати єдиного внеску.

Крім того, у витягах з Єдиного державного реєстру зазначається, що Єдиний державний реєстр у стані формування, а інформація про юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, зареєстрованих до 01.07.2004 року та не включених до Єдиного державного реєстру, отримується в органі виконавчої влади, в якому проводилась державна реєстрація.

Отже, фізичні особи - підприємці зареєстровані до 01.07.2004 року, стосовно яких не проводилась державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця (в тому числі до створення Єдиного державного реєстру), не втратили статусу фізичної особи-підприємця.

Відповідно до частини восьмої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Тобто, підставою для припинення нарахування та сплати фізичною особою-підприємцем сум єдиного внеску може бути державна реєстрація припинення її підприємницької діяльності, обставина чого в даному випадку не мала місце.

Таким чином, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізична особа-підприємець позбавляється статусу платника єдиного внеску, а не у зв`язку з відсутністю факту здійснення підприємницької діяльності.

Платниками єдиного внеску відповідно до Закону №2464 є:

1) роботодавці:

підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;

5) фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Закон визначає окремо:

- фізичну особу-підприємця, в тому числі ту, яка обрала спрощену систему оподаткування;

- юридичну особу, яка використовує працю найманих осіб на умовах трудового договору, що теж самостійно виступає базою нарахування єдиного внеску.

Таким чином, фізичні особи-підприємці та особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та одночасно є найманими працівниками (застрахованими особами), не звільняються від сплати єдиного внеску за себе.

Правовими положеннями частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відтак, враховуючи підтвердження наявними у матеріалах справи доказами наявності у позивача заборгованості (недоїмки) по єдиному соціальному внеску в сумі 25 831, 66 грн., суд дійшов висновку про правомірність формування та направлення податковим органом оскаржуваної вимоги позивачу.

Отже, доводи позивача є безпідставними і не заслуговують на увагу суду, а тому даний адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2020 року в справі № 320/3637/19.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У даному випадку, відповідач довів правомірність своїх дій щодо формування та винесення оскаржуваної вимоги, оскільки за позивачем рахується податковий борг (недоїмка).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України лише при задоволенні позову судові витрати покладаються на суб`єкта владних повноважень.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 5 - 11, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Відмовити у задоволені позову ОСОБА_1 .

Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України. апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 );

Відповідач: Головне управління Державної податкової служби України (код ЄДРПОУ 43141267, адреса: 04114, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19).

Повне судове рішення складено 29.12.2020 року.

Суддя Л.О. Маруліна