Рішення № 93964539, 31.12.2020, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

31 грудня 2020 року м. Рівне №460/7446/20

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гудими Н.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доГоловного управління Держгеокадастру у Рівненській області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинення певних дій, -В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Рівненській області) про визнання протиправними дій щодо відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,1 га, яка розташована на території Білокриницької сільської ради Рівненського району Рівненської області для індивідуального садівництва, оформлену наказом №247 від 14.09.2020 та зобов`язання надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки у власність.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в серпні 2020 року позивач звернувся до ГУ Держгеокадастру у Рівненській області з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки для індивідуального садівництва орієнтовною площею 0,1 га на території Білокриницької сільської ради Рівненського району Рівненської області. Однак, повідомив, що наказом №247 від 18.09.2020 відповідач відмовив йому у задоволенні такого клопотання з підстав невідповідності місця розташування земельної ділянки ч.7 ст.118 Земельного кодексу України. Вважає такий наказ протиправним та необґрунтованим, оскільки на момент звернення до ГУ Держгеокадастру у Рівненській області з клопотанням бажана земельна ділянка не була включена до Білокриницької сільської ради, тобто не може вважатися комунальною власністю, а жодних правових підстав для відмови у порядку статті 118 Земельного кодексу України не існувало. З огляду на наведене, просив позов задовольнити повністю.

Ухвалою суду від 12.10.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.13-15).

30.11.2020 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву (а.с.18-21), в якому відповідач позовні вимоги не визнав. В обґрунтування заперечень, зазначив, що за результатами розгляду клопотання позивача наказом від 14.09.2020 №247 позивачу відмовлено у задоволенні клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки для індивідуального садівництва орієнтовною площею 0,1 га на території Білокриницької сільської ради Рівненського району Рівненської області. Повідомив, що підставою для прийняття вказаного рішення слугувало те, що згідно з Схемою землеустрою та техніко-економічними обґрунтування використання та охорони земель на території Білокриницької сільської ради, затвердженою розпорядженням Рівненської РДА №64 від 13.02.2015, бажана земельна ділянка запроектована до включення в межі села Біла Криниця, що свідчить про невідповідність місця розташування бажаної земельної ділянки. За таких обставин, вважає відмову відмови у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність правомірною та такою, що не підлягає скасуванню, а тому просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

Ухвалою суду від 29.12.2020 відповідачу відмовлено у задоволенні клопотань про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, про залучення до участі у справі третьої особи та спеціаліста.

Розглянувши заяви по суті справи, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив таке.

17.08.2020 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва орієнтовною площею 0,10 га, яка розташована на території Білокриницької сільської ради Рівненського району Рівненської області (а.с. 22).

До клопотання позивач додав схему бажаного місця розташування земельної ділянки у межах масиву з кадастровим номер 5624680700:05:016:0318 (а.с. 22).

14.09.2020 за результатами розгляду вказаного клопотання Головним управлінням Держгеокадастру у Рівненській області прийнято наказ про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на території Білокриницької сільської ради Рівненського району Рівненської області, орієнтовною площею 0,10 га з цільовим призначенням для індивідуального садівництва (а.с. 24).

Згідно зі змістом зазначеного наказу, підставою для його винесення стала невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам ч.7 ст.118 Земельного кодексу України, а саме: згідно з Схемою землеустрою та техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель (схеми перспективного використання земель) Білокриницької сільської ради Рівненського району Рівненської області, затвердженої розпорядження Рівненської районної державної адміністрації №64 від 13.02.2015, бажана земельна ділянка запроектована до включення в межі села Біла Криниця.

Вважаючи вказаний наказ №247 від 14.09.2020 протиправним, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується таким.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Приписами статті 80 ЗК України визначено, що суб`єктами права власності на землю є: громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Згідно зі статтею 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб (частина четверта статті 122 ЗК України).

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (пункт в частини третьої статті 116 ЗК України).

Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 0,12 гектара (пункт в частини першої статті 121 ЗК України).

За правилами ч.6 ст.118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною 7 ст.118 ЗК України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Норми аналогічного змісту викладені і в ч.3 ст.123 ЗК України.

Як встановлено зі змісту оскаржуваного наказу, бажана земельна ділянка, щодо якої позивач звернувся із клопотанням до Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області, розташована на землях, які передбачені для включення до села Біла Криниця згідно зі Схемою землеустрою та техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель (схеми перспективного використання земель) Білокриницької сільської ради Рівненського району Рівненської області, затвердженої розпорядження Рівненської районної державної адміністрації №64 від 13.02.2015.

Суд враховує, що відповідно до ст. 45 Закону України Про землеустрій №858-IV від 22.05.2003 (далі - Закон №858-IV), схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць розробляються з метою визначення перспективи щодо використання та охорони земель, для підготовки обґрунтованих пропозицій у галузі земельних відносин, організації раціонального використання та охорони земель, перерозподілу земель з урахуванням потреби сільського, лісового та водного господарств, розвитку сіл, селищ, міст, територій оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення, природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення тощо.

Схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць розробляються щодо території відповідного району, села, селища, міста.

Схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель району розробляються за рішенням районної ради.

Схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель села, селища, міста розробляються за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради.

Схема землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель відповідної адміністративно-територіальної одиниці включає: а) завдання на складання схеми землеустрою і техніко-економічного обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальної одиниці; б) пояснювальну записку; в) рішення відповідного органу місцевого самоврядування про розроблення схеми землеустрою і техніко-економічного обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальної одиниці; г) характеристику природних умов адміністративно-територіальної одиниці; ґ) інформацію про сучасний стан використання та охорони земель у межах адміністративно-територіальної одиниці (включаючи обмеження у використанні земель); д) картограму категорій земель у розрізі угідь у межах відповідної території; е) картограму агровиробничих груп ґрунтів та крутизни схилів; є) еколого-економічне обґрунтування використання та охорони земель; ж) техніко-економічні показники схеми землеустрою; з) матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування; и) інформацію про перспективний стан використання та охорони земель у межах адміністративно-територіальної одиниці; і) схему запланованих заходів щодо раціонального використання та охорони земель; ї) матеріали погодження схеми землеустрою і техніко-економічного обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальної одиниці, визначені статтею 186 Земельного кодексу України.

Аналогічна норма наведена і в Методичних рекомендаціях щодо розроблення схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, затверджених Наказом Державного агентства земельних ресурсів України 02.10.2013 № 395.

Відповідно до пунктів 1.3, 1.4 та 1.13 Методичних рекомендацій, схеми землеустрою є передпроектним документом, в якому на основі врахування природних, економічних та соціальних умов розробляється комплекс взаємозв`язаних заходів щодо раціонального використання земельних ресурсів, їх розвитку і організації, встановленню інфраструктури, яка відповідає потребам адміністративно-територіальної одиниці. Основне завдання Схем землеустрою - виявлення найбільш ефективного напрямку використання і охорони земельних ресурсів для забезпечення подальшого ефективного розвитку адміністративно-територіальної одиниці.

Схеми землеустрою розробляються для використання при поточному та перспективному плануванні діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в галузі земельних відносин щодо раціонального використання і охорони земель, а також землевласниками та землекористувачами в практичній роботі.

Системний аналіз вказаних норм та ч. 7 ст.118 ЗК України свідчить, що підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою може бути лише невідповідність місця розташування бажаної земельної ділянки найбільш ефективному напрямку її використання для забезпечення подальшого ефективного розвитку адміністративно-територіальної одиниці, що вказаний у схемі землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць.

Як свідчать матеріали справи, в оскаржуваному наказі №247 підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою відповідачем зазначено, що відповідно до Схеми землеустрою та техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель (схеми перспективного використання земель) Білокриницької сільської ради Рівненського району Рівненської області, затвердженої розпорядження Рівненської районної державної адміністрації №64 від 13.02.2015, бажана земельна ділянка запроектована до включення в межі села Біла Криниця.

Однак будь-яких обґрунтувань щодо невідповідності місця розташування бажаної земельної ділянки найбільш ефективному напрямку її використання для забезпечення подальшого ефективного розвитку адміністративно-територіальної одиниці, спірний наказ №247 від 14.09.2020 не містить.

Поряд з цим, жодних зауважень до поданих позивачем до заяви документів, їх повноти та/або достовірності відповідачем у наказі від 14.09.2020 №247 не зазначено, у матеріалах справи відсутні та судом не встановлено.

Відповідно до ч.5 ст.20 ЗК України земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31,33-37 цього Кодексу.

Статтею 38 ЗК України передбачено, що до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування.

Оскільки відповідно до ч.3 ст.35 ЗК України земельні ділянки, призначені для садівництва, можуть використовуватись для зведення необхідних будинків, господарських споруд тощо, то перебуваючи у межах населених пунктів вони не суперечать використанню для забезпечення подальшого ефективного розвитку адміністративно-територіальної одиниці та Схемі землеустрою та техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель (схеми перспективного використання земель) Білокриницької сільської ради Рівненського району Рівненської області, затвердженої розпорядження Рівненської районної державної адміністрації № 64 від 13.02.2015.

Також, відповідно до ч.3 ст.20 ЗК України власник земельної ділянки приватної власності наділений правом змінити її цільове призначення, що підтверджує можливість використання позивачем бажаної земельної ділянки у межах вказаної Схеми землеустрою та техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель (схеми перспективного використання земель) Білокриницької сільської ради Рівненського району Рівненської області.

Разом з тим, відповідно до ст.39 ЗК України використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм.

Невідповідність використання бажаної земельної ділянки генеральному плану села Біла Криниця Рівненського району Рівненської області, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, спірний наказ №247 не містить.

Таким чином, встановлені судом фактичні обставини справи свідчать про те, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області №247 від 14.09.2020 про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення документації із землеустрою не ґрунтується на нормах матеріального закону, прийнятий необґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а також непропорційно, зокрема без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямований цей наказ.

Суд пам`ятає, що відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 1 ст.6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Рисовський проти України" (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "доброго врядування".

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах "Beyeler v. Italy" № 33202/96, "Oneryildiz v. Turkey" № 48939/99, "Moskal v. Poland" № 10373/05).

Водночас, відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.

Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов:

- лише у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача;

- повний захист прав позивача неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав;

- вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.

У той же час, зміст принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі, передбачений п.4 ч.3 ст.2 КАС України, зобов`язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.

З огляду на викладене, суд вважає за можливе вийти за межі позовних вимог для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача та визнати протиправним наказ Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області №247 від 14.09.2020 про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою.

Поряд з цим, обираючи спосіб відновлення порушеного права позивача, суд виходить з такого.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Як вже зазначалося судом раніше, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивовано відмови у його наданні, регламентовано ч.7 ст.118 ЗК України. Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

В частині сьомій статті 118 ЗК України наведено два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу, у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою: а) надати дозвіл; б) надати мотивовану відмову у наданні дозволу. Перелік документів, які повинен подати заявник, визначений законом. Вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені законом, забороняється.

За результатами розгляду будь-яких основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, останнім має видаватися відповідний наказ, відтак рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або відмова в наданні такого дозволу повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 06.08.2019 у справі №140/1992/18, від 14.08.2019 у справі №0640/4434/18, від 29.08.2019 у справі №420/5288/18, від 17.10.2019 у справі №811/1845/18, від 09.01.2020 у справі № 820/4433/17, 27.01.2020 від №816/2119/16.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.11.2019 у справі №509/1350/17 оцінюючи ефективність обраного судом способу захисту (зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву) зазначила, що суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. Суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. При цьому застосування такого способу захисту вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою. Разом з тим наведених обставин судами не встановлено. Оцінка правомірності відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою стосувалася лише тих мотивів, які наведені відповідачем у оскаржуваному рішенні. Однак суди не досліджували у повній мірі, чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для отримання ним такого дозволу. Отже, як зазначила Велика Палата Верховного Суду, належним способом захисту та відновлення прав позивача у цій справі буде зобов`язання відповідача повторно розглянути відповідну заяву позивача про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою (п.36-39).

За загальним правилом, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача як зобов`язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким протиправно відмовив в його задоволенні.

З іншого боку, відсутні підстави для зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою (прийняти рішення такого змісту), якщо уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом і немає обґрунтованих сумнівів вважати, що він не надасть дозвіл, розглянувши заяву повторно.

Суб`єкт владних повноважень повинен сам виправляти свої помилки і відновлювати права осіб, що звернулися до нього, і щодо яких мали місце порушення. Тим більше після того, як неправомірність рішення (дії, бездіяльності) встановлено судом.

Суд наголошує, що відповідно до статті 118 Земельного кодексу України відповідач зобов`язаний або надати дозвіл позивачу на розроблення проекту землеустрою, або відмовити у наданні такого дозволу, але на законних підставах.

При цьому, спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005, заява №38722/02).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Висновки аналогічного змісту викладені у постановах Верховного Суду від 28.05.2020 у справі 819/654/17, від 11.11.2020 у справі №822/89/18.

Враховуючи, що позивач звернувся до відповідача зі всіма необхідними документами, судом перевірено підстави відмови та визнано їх такими, що не відповідають закону, а інших підстав відмови відповідачем суду не надано, судом не встановлено та матеріали справи не містять, а відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою можуть бути неодноразовими, суд вважає, що ефективним способом захисту порушеного права позивача в даному випадку є зобов`язання Головного Управління Держгеокадастру у Рівненській області прийняти рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою.

Відповідно до вимог ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім того, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач не виконав процесуального обов`язку доказування своєї позиції та не довів правомірності своєї поведінки у спірних правовідносинах, натомість доводи позивача відповідають обставинам справи та ґрунтуються на нормах матеріального закону.

За наведеного вище, за результатами судового розгляду справи суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити.

Правові підстави для застосування положень ст.139 КАС України у суду відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.13 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області (вул. С.Петлюри, 37, м. Рівне, 33013, код ЄДРПОУ 39768252) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинення певних дій - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області №247 від 14.09.2020 про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,1 га, яка розташована на території Білокриницької сільської ради Рівненського району Рівненської області для індивідуального садівництва.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складений 31 грудня 2020 року.

Суддя Н.С. Гудима