Рішення № 93963984, 30.12.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/9627/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 грудня 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравціва О.Р. розглянув в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівського апеляційного суду, Державної судової адміністрації України, Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області, про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, стягнення коштів.

Суть справи.

До Львівського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі – позивачка) з позовною заявою до Львівського апеляційного суду (далі – відповідач 1), Державної судової адміністрації України (далі – відповідач 2, ДСА України), Державної казначейської служби України (далі – відповідач 3, ДКС України), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області (далі – третя особа, ГУ ДКС України у Львівській області), в якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача 1 щодо не нарахування та не виплати позивачці суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 12.07.2020 відповідно до ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»;

- зобов`язати відповідача 1 нарахувати позивачці не виплачену за період з 18.04.2020 по 12.07.2020 суддівську винагороду відповідно до вимог ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді – 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що встановлений на 01.01.2020 та доплату за вислугу років у розмірі 60 відсотків посадового окладу, розмір якої з урахуванням податків і зборів складає 421765,47 грн.;

- стягнути з відповідача 1 на користь позивачки невиплачену їй за період з 18.04.2020 по 12.07.2020 суддівську винагороду відповідно до вимог ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у розмірі 421765,47 грн., з урахуванням податків і зборів;

- зобов`язати відповідача 2 виділити та перерахувати через Державну казначейську службу України відповідачу 1 кошти для проведення виплати позивачці недоплаченої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 12.07.2020 у розмірі 421765,47 грн. з урахуванням податків і зборів;

- допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду за період з 18.04.2020 по 12.07.2020 із застосуванням ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», відповідач як суб`єкт владних повноважень діяв з порушенням приписів ст.ст. 19, 130 Конституції України, ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що призвело до порушення прав позивачки, та гарантій незалежності судді. Будь-які обмеження суддівської винагороди не могли бути застосовані до позивачки як судді на підставі інших нормативних актів, крім Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Тому, дії відповідача 1 слід визнати протиправними і зобов`язати нарахувати та виплатити недоплачений розмір суддівської винагороди за спірний період і стягнути з відповідача 1 таку винагороду. Оскільки ДСА України є розпорядником бюджетних коштів та виділяє з відповідного рахунку державного бюджету кошти для проведення виплат недоплаченої суддівської винагороди, які перераховуються ДКС України шляхом списання коштів з відповідних рахунків ДСА України, слід зобов`язати відповідача 2 виділити та перерахувати відповідачу 1 через відповідача 3 відповідні кошти для виплати їх позивачці.

Просила задовольнити позов повністю.

Ухвалою суду від 03.11.2020 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами. Залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області /арк.спр.18-20/.

Відповідач 1, Львівський апеляційний суд, заперечив проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження /арк.спр.25-26/.

Ухвалою суду від 24.11.2020 у клопотанні відповідача 1 про розгляд справи за правилами загального позовного провадження відмовлено /арк.спр.34-36/.

Відповідач 1 проти задоволення позову заперечив повністю з підстав викладених у відзиві /арк.спр.28-30/. Зазначив, що згідно з Бюджетним кодексом України головним розпорядником бюджетних коштів є ДСА України. Оскільки апеляційний суд у спірному питанні діяв у межах наданих йому повноважень, і як розпорядник коштів нижчого рівня не мав правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом №553-ІХ, то немає підстав для визнання дій відповідача 1 протиправними. Звернув увагу, що ні на законодавчому рівні, ні у рішенні Конституційного Суду України від 28.08.2020 не визначено джерело та порядок виплати грошової компенсації недоотриманих суддями сум суддівської винагороди за час дії частин 1 та 3 ст. 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020».

Просив у задоволенні позову відмовити.

Відповідач 2, Державна судова адміністрація України, проти позову заперечив повністю з підстав викладених у відзиві /арк.спр.75-79/. Вважає, що держава повинна прагнути до збалансованості державного бюджету. Згідно з рішеннями Конституційного Суду України держава повинна забезпечувати загальносуспільні потреби у сфері соціального захисту за рахунок коштів державного бюджету, дотримуватися рівномірного співвідношення між ними. Виходячи з фінансових можливостей держава повинна справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами. Передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічні безпеці України, що згідно з ч. 1 ст. 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції закону №553-IX) установлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому, у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Обмеження встановлене в частині першій цієї статті застосовується серед іншого і до суддівської винагороди.

Отже, Львівський апеляційний суд, як розпорядник коштів нижчого рівня, не мав правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону №553-IX).

Конституційний Суд України своїм рішенням від 28.08.2020 №10-р/2020 визнав такими, що не відповідають Конституції України положення частин 1 і 3 ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону №553-IX). Однак Конституційний Суд України у своєму рішенні не визначив будь-яких особливостей застосування чи виконання свого рішення та зазначив лише, що положення Закону визнані неконституційними втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом цього рішення.

Отже, за змістом ст. 152 Конституції України, рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність. Таким чином, визнавши такими, що не відповідають Конституції України визначені положення Закону, Конституційний Суд України фактично визнав їх чинність до ухвалення ним цього рішення.

Просив у задоволенні позову відмовити.

Відповідач 3, Державна казначейська служба України, проти задоволення позову заперечив повністю з підстав викладених у відзиві /арк.спр.38-39/ та зазначив, що розпорядником коштів нижчого рівня є Львівський апеляційний суд, а вищого рівня – Державна судова адміністрація України. Підставою для здійснення видатків розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів є платіжні доручення, підготовлені власниками рахунків. Вони приймаються до виконання за наявності в казначейському обліку відповідних бюджетних фінансових зобов`язань у межах залишку коштів на рахунках для обліку відкритих асигнувань. Акцентував увагу на тому, що позивачка перебуває на публічній службі, але ця служба є трудовими правовідносинами. Питання компенсації невиплаченої суддівської винагороди належить до компетенції роботодавця, а органи ДКС України лише здійснюють розрахунково-касове обслуговування клієнтів або ж виконують судові рішення відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження».

Третя особа, ГУ ДКС України у Львівській області, надала письмові пояснення /арк.спр.52-53/, де зазначена правова позиція, аналогічна до позиції ДКС України. Наголошено, що нею здійснюється розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів, а також інших клієнтів відповідно до законодавства. Просить врахувати пояснення та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі (ч. 2 ст. 262 КАС України).

Відповідно до приписів ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі (ч. 2 ст. 262 КАС України).

Суд на підставі позовної заяви, відзивів, пояснень третьої особи та долучених письмових доказів, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 з липня 1995 року працювала на посаді судді Залізничного районного суду міста Львова. Постановою Верховної Ради України від 01.06.2000 №1779-ІІІ обрана суддею Залізничного районного суду міста Львова безстроково. Постановою Верховної Ради України від 16.03.2006 №3564-IV обрана суддею апеляційного суду Львівської області безстроково. Указом Президента України від 28.09.2018 №297/2018 переведена на посаду судді Львівського апеляційного суду /арк.спр.9/.

Наказом Львівського апеляційного суду від 06.07.2020 №05.17/86/2020 судді ОСОБА_1 надано частину щорічної основної відпустки за період роботи з 02.10.2019 по 01.10.2020 на 15 календарних днів (11 робочих днів) з 13.07.2020 по 27.07.2020 включно /арк.спр.11/.

Наказом Львівського апеляційного суду від 22.07.2020 №05.17/100/2020 судді Калиняк О.М. надано частину щорічної основної відпустки за період роботи з 02.10.2019 по 01.10.2020 на 4 календарних дні (4 робочих днів) з 28.07.2020 по 31.07.2020 включно /арк.спр.12/.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 28.07.2020 №2289/0/15-20 ОСОБА_1 звільнено з посади судді Львівського апеляційного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку /арк.спр.9/.

Наказом Львівського апеляційного суду від 30.07.2020 №15.14/14/2020 суддю ОСОБА_1 31.07.2020 виключено зі штату Львівського апеляційного суду /арк.спр.10/.

12.03.2020 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12.03.2020 на усій території України встановлено карантин.

18.04.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-VI, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено ст. 29, якою встановлено, що в квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.

Проте рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 №294-ІХ зі змінами; абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України» Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 року №553-ІХ.

ОСОБА_1 звернулася до Львівського апеляційного суду з заявою від 02.10.2020, у якій просила провести перерахунок та виплату суддівської винагороди, яка належала їй за період з 18.04.2020 по 31.07.2020 у повному обсязі, згідно зі ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» без застосування обмежень, встановлених ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». У разі відмови у проведенні належного та повного розрахунку суддівської винагороди, просила надати довідки про суми суддівської винагороди, які фактично виплачені за відповідний період, та належали до виплати за цей період /арк.спр.13-14/.

Львівський апеляційний суд листом від 07.10.2020 відмовив у перерахунку та виплаті суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 31.07.2020, з підстав відсутності кошторисних призначень; надав довідку про суму суддівської винагороди, нарахованої з 01.04.2020 по 31.07.2020 /арк.спр.15-16/.

Згідно з довідкою Львівського апеляційного суду від 06.10.2020 №07.20/503/2020, виданою судді у відставці ОСОБА_1 сума обмеження суддівської винагороди за період з квітня по липень 2020 року становить 421765,47 грн.; прибутковий податок 75917,79 грн.; військовий збір 6326,48 грн.; сума після відрахування 339521,20 грн. /арк.спр.16/

Вважаючи дії відповідача 1 щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з квітня по липень 2020 протиправними, позивачка звернулася до суду за захистом своїх прав.

Вирішуючи справу суд керується таким.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 2 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Головним питання цього спору є оцінка дій суб`єкта владних повноважень Львівського апеляційного суду в частині нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 12.07.2020.

Відповідно до ст. 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Відповідно до ч. 1 ст. 135 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон №1402-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ч. 2 ст. 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 135 Закону №1402-VIII встановлено базовий розмір посадового окладу судді апеляційного суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відповідно до ч. 9 ст. 135 Закону №1402-VIII обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

У рішенні від 08.06.2016 №4-рп/2016 Конституційний Суд України зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід`ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов`язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені.

Однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 03.06.2013 №3-рп/2013 будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.

У рішенні від 04.12.2018 № 11-р/2018 Конституційний Суд України вказав, що обов`язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов`язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність.

Така позиція Конституційного Суду України узгоджується з положеннями Європейської хартії щодо статусу суддів від 10.07.1998, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

З врахуванням викладеного суд висновує, що законодавче регулювання питання суддівської винагороди може здійснюватись виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів», що узгоджується з приписами ч. 2 ст. 130 Конституції України, згідно з якою розмір суддівської винагороди встановлюється законом про судоустрій.

18.04.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29.

Статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» встановлено, що в квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в Операції об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).

З інформації про нараховану та виплачену позивачу суддівську винагороду судом встановлено, що з 18.04.2020 по 12.07.2020, суддівська винагорода позивача нараховувалась та виплачувалась з урахуванням обмежень встановлених статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», що не заперечувалося відповідачем /арк.спр.38-39/.

Проте рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 №294-ІХ зі змінами; абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ «;Прикінцеві положення» Закону України "Про внесення змін до Закону України" Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 №553-ІХ.

Водночас у вказаному рішенні зазначено, що при вирішенні питання щодо конституційності оспорюваних положень Закону № 294-IX, Конституційний Суд України виходить із юридичної позиції, яку він неодноразово висловлював: оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 9 липня 2007 року №6-рп/2007).

Також виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі – Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в рішенні від 27.02.2020 №3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

З врахування викладеного, Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Крім того, в рішенні Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 констатовано, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи як чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування) (абзац п`ятий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року № 1-р/2020). Установлення граничного розміру заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування), передбачене у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України (частини перша, третя статті 29 Закону №294), є невизначеним щодо дії в часі та не забезпечує передбачуваності застосування цих норм права.

Згідно з частиною першою статті 113 Конституції України, частиною першою статті 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Тобто, оспорюваними положеннями статті 29 Закону №294-IX заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб органів законодавчої та судової влади поставлені в залежність від виконавчої влади.

Також, у вищезазначеному рішенні Конституційний Суд України звернув увагу на те, що згідно з Конституцією України виключно законами України визначається, зокрема, статус суддів (пункт 14 частини першої статті 92); незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України; вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється (частини перша, друга статті 126); держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (перше речення частини першої, частина друга статті 130). Конституційний Суд України неодноразово звертав увагу на недопустимість обмеження законом незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення від 24 червня 1999 року №6-рп/99, від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, від 18 червня 2007 року №4-рп/2007, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 3 червня 2013 року №3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013, від 8 червня 2016 року №4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року №11-р/2018, від 18 лютого 2020 року №2-р/2020, від 11 березня 2020 року №4-р/2020).

Проаналізувавши юридичні позиції щодо незалежності суддів, Конституційний Суд України дійшов висновку, що гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя; законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 11.03.2020 №4-р/2020).

Також суд враховує, що рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 зазначено про необхідність компенсувати відповідними виплатами, встановленні обмеження суддівської винагороди. Тому, необґрунтованими є покликання відповідача 2 на те, що рішення Конституційного Суду України не є ретроактивним.

Окрім цього, Конституційний Суд України дійшов висновку, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України. Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв`язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України (п. 4.3 рішення від 28.08.2020 № 10-р/2020).

Також суд наголосив, що в силу приписів ч. 2 ст. 130 Конституції України питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентується виключно статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що, у свою чергу, виключає можливість застосування до правовідносин стосовно суддівської винагороди норм інших законів.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що обмежуючи розмір суддівської винагороди позивача шляхом застосування Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами, внесеними на підставі Закону України №553-ІХ, відповідач 1, як розпорядник бюджетних коштів, вчинив дії, що порушують права та гарантії незалежності судді.

Тому, оскаржені дії відповідача 1 є протиправними, оскільки вони суперечать вимогам ч. 2 ст. 130 Конституції України, ст. 135 Закону №1402-VIII та порушують охоронювані права та інтереси позивача внаслідок істотного зменшення суддівської винагороди, яку той отримував до 18.04.2020.

Таким чином, слід дійти висновку, що дії відповідача 1 щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18.04.2020 до 12.07.2020 із застосуванням обмеження, встановленого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами, внесеними Законом №553-ІХ, є протиправними, а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Оцінюючи позовні вимоги зобов`язального характеру, суд насамперед зауважує, що такі вимоги є похідними від основних, які стосуються визнання протиправними дій відповідача щодо виплати за спірний період суддівської винагороди у неналежному розмірі.

Крім того слід зазначити, що чинність норм Закону №553-ІХ не може виправдовувати їх правомірність, адже, як зазначалося вище, при нарахуванні та виплаті позивачу суддівської винагороди відповідач повинен був керуватися нормами ч. 2 ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону №1402-VIII, які не зазнали змін у зв`язку із прийняттям Закону №553-ІХ від 13.04.2020.

Також, суд враховує висновки Конституційного Суду України, викладені у пункті 4.3 рішення від 28.08.2020 №10-р/2020, згідно з якими обмеження виплат, в тому числі суддівської винагороди, є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак, навіть в таких випадках, обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України. Після закінчення терміну його дії втрачені у зв`язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.

Таким чином, виходячи з правової позиції Конституційного Суду України, право позивача на компенсацію сум суддівської винагороди, втрачених у зв`язку із запровадженими обмеженнями, не може бути поставлене під сумнів.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про зобов`язання відповідача 1 нарахувати та виплатити позивачці суддівську винагороду за період з 18.04.2020 до 12.07.2020 включно на підставі ст. 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з урахуванням виплачених у цей період сум та з утриманням із сум, що підлягають виплаті, передбачених законом податків і зборів.

При цьому, відповідач 1 повинен врахувати положення частини другої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», за змістом яких встановлене Законом №553-ІХ обмеження максимального розміру суддівської винагороди не поширюється на суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплату щорічної відпустки.

Також, суд відхиляє твердження відповідача 1 про те, що Львівський апеляційний суд є неналежним відповідачем у даній справі з огляду на їх безпідставність та необґрунтованість, оскільки предметом розгляду у даній справі є бездіяльність в частині нарахування та виплати суддівської винагороди, з урахуванням обмежень, передбаченими статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», саме Львівським апеляційним судом і трудові відносини існували між позивачкою та Львівським апеляційним судом.

Водночас, з позиції суду, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 1 сум недоплаченої суддівської винагороди є альтернативним способом захисту прав позивачки по відношенню до такого способу захисту як зобов`язати нарахувати та виплатити відповідну винагороду. Застосування одночасно обох способів захисту, за відсутності будь-яких доказів на підтвердження можливого ухилення відповідача 1 від виконання цього рішення чи неможливості його виконання, у разі набрання цим рішенням законної сили, на переконання суду є невиправданим та передчасним.

З тих же міркувань суд вважає необґрунтованою та передчасною позовну вимогу про зобов`язання відповідача 2 виділити та перерахувати через відповідача 3 відповідачу 1 кошти для проведення виплати позивачці недоплаченої суддівської винагороди. Адже така вимога є частиною способу виконання рішення суду відповідачем 1, зокрема, про нарахування та виплату недоплаченої суддівської винагороди.

При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану в рішенні у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (п. 4); інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (п. 10).

За встановлених обставин, суд вважає достатнім та ефективним способом захисту прав позивачки визнати протиправною бездіяльність відповідача 1 щодо не нарахування та не виплати позивачці недоплаченої суддівської винагороди за відповідний період та зобов`язати відповідача 1 нарахувати та виплатити таку винагороду. У задоволенні інших позовних вимог слід відмовити.

Стосовно вимоги щодо звернення рішення до негайного виконання, суд зазначає наступне.

Судові рішення, які виконуються негайно визначено у ст. 371 КАС України.

Рішення суду зобов`язального характеру в контексті норм ст. 371 КАС України не підлягає негайному виконанню, оскільки в даному випадку судом не присуджена конкретна сума, яка підлягає стягненню з державного бюджету, а лише зобов`язано відповідача здійснити її нарахування та виплату.

Отже у задоволенні вимоги про звернення рішення до негайного виконання слід відмовити.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч. 1 ст. 139 КАС України).

Оскільки позовні вимоги задоволено повністю, позивач звільнений від сплати судового збору в силу положень п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», судовий збір зі сторін стягувати не слід.

Керуючись ст.ст. 2, 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 263, 294, 295, 371, п.п. 15.5 п. 15 розділу VII Перехідні положення КАС України, суд -

в и р і ш и в :

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Львівського апеляційного суду щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 12.07.2020 відповідно до ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

3. Зобов`язати Львівський апеляційний суд (79008, м. Львів, вул. Соборна,7; ЄДРПОУ 42262398) нарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) не виплачену за період з 18.04.2020 по 12.07.2020 суддівську винагороду відповідно до вимог ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді – 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що встановлений на 01.01.2020 та доплату за вислугу років у розмірі 60 відсотків посадового окладу, розмір якої з урахуванням податків і зборів складає 421765 (чотириста двадцять одна тисяча сімсот шістдесят п`ять) грн. 47 коп.

4. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

5. Судові витрати зі сторін не стягувати.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено та підписано 30.12.2020.

Суддя Кравців О.Р.