Рішення № 93962317, 29.12.2020, Господарський суд Івано-Франківської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29.12.2020 м. Івано-ФранківськСправа № 909/1374/19Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Кобецької С.М., секретар судового засідання Савчин Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Першого заступника керівника Івано-Франківської місцевої прокуратури,

вул. Гаркуші, 9, м. Івано-Франківськ, 76000;

в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду

державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій

та Тернопільській областях, вул.Василіянок, 48, м.Івано-Франківськ,76019;

Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу,

вул.Карпатська, буд.15,м.Івано-Франківськ,76018;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Міністерство освіти і науки України,

проспект Перемоги, 10, Київ, 01135;

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Демкович Ігоря Богдановича,

АДРЕСА_1 ;

про визнання недійсним договору оренди, зобов"язання звільнити нежитлове приміщення та повернути його державі,

за участю:

від прокуратури: Гринда Ігор Ізидорович - прокурор відділу Івано-Франківської обласної прокуратури, (наказ №888к від 28.09.2020; посвідчення №057693 від 29.10.2020);

від позивача Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях: Гречко Христина Миронівна - заступник начальника юридичного відділу, (довіреність №38 від 15.09.2020; наказ №23-к від 13.02.2020; положення про юридичний відділ);

від позивача Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу: Протас Володимир Васильович - провідний юрисконсульт, (довіреність №67-27-02/32/1 від 20.01.2020; положення про юридичну службу №26/1 від 10.04.2013; посадова інструкція №153/18 від 02.11.2018);

від відповідача: не з"явились;

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: не з"явились.

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник керівника Івано-Франківської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях, Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Демкович Ігоря Богдановича про визнання недійсним договору оренди №09/19 від 18.03.2019 укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Івано-Франківській області, Івано-Франківським національним технічним університетом нафти і газу та фізичною особою-підприємцем Демкович Ігорем Богдановичем, зобов"язати ФО-П Демкович І.Б., звільнити нежитлове приміщення площею 96,6кв.м., що розміщене за адресою вул. С.Тичини, 8, м. Івано-Франківськ, що перебуває на балансі Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу та повернути його державі в особі користувача на праві повного господарського відання Івано-Франківському національному технічному університету нафти і газу.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 27.12.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Ухвалою від 10.06.2020 залучено до участі у справі Міністерство освіти і науки України, як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.

Прокурор в судовому засіданні підтримав позовні вимоги. Обґрунтовує їх тим, що оскаржуваний договір оренди державного майна №09/19 від 18.03.2019 укладено з порушенням вимог статей 80, 81 Закону України "Про освіту", зокрема нежитлове приміщення площею 96,6кв.м., першого поверху гуртожитку №6, що перебуває на балансі Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, передано в оренду ФО-П Демкович І.Б. для розміщення торгівельного об"єкту з продажу продовольчих товарів, що жодним чином не пов`язано з навчальним процесом, а тому такий правочин, на думку прокурора, підлягає визнанню недійсним на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України з застосуванням наслідків недійсності - звільнення об"єкта оренди та повернення його державі. При цьому прокурор зазначає, що порушення інтересів держави, в даному випадку, полягає у незаконному, нецільовому використанні приміщення навчального закладу, загрозі збереження його матеріально-технічної бази, а також забезпечення належних умов навчання, фізичного, психічного, духовного та інтелектуального розвитку здобувачів освіти, а звернення до суду з цим позовом спрямоване на дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, оскільки органом, уповноваженим державою на здійснення відповідних функції не вживаються заходи щодо захисту державного майна від нецільового використання. Позовні вимоги мотивує приписами статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статей 2, 70 Закону України "Про вищу освіту", статей 80, 81 Закону України "Про освіту", статей 179, 207, 208 Господарського кодексу України, статей 203, 215, 326 Цивільного кодексу України.

Представник позивача - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях в судовому засіданні не підтримує заявлений прокурором позов, про що зазначив у письмових поясненнях вх№1411/20 від 28.01.2020. Вказує, що договір оренди державного майна №09/19 від 18.03.2019 укладено між сторонами на підставі дозволу №1/11-12518 від 15.11.2018 Міністерства освіти і науки України, як органу уповноваженого управляти державним майном, з урахуванням вимог статті 9 Закону України "Про оренду державного і комунального майна" та частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту". Звертає увагу суду на те, що при проведенні процедури передачі майна закладів освіти в оренду позивач в т.ч. керувався листом Міністерства освіти і науки України №1/12-8230 від 27.11.2017 та спільним листом Фонду державного майна України та Міністерства освіти і науки України №10-16-11280/1/9-380 від 07.06.2018, які містять роз"яснення про те, що одним із джерел фінансування суб`єктів освітньої діяльності, відповідно до законодавства, є доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання, а більшість договорів оренди укладаються з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти. Вважає, що оскаржуваний договір в повному обсязі відповідає вимогам закону, а прокурором зроблено невірні, хибні висновки щодо неможливості оренди спірного нерухомого майна.

Представник позивача - Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу в судовому засіданні вказує на відсутність підстав для визнання недійсним договору оренди №09/19 від 18.03.2019 (письмові пояснення вх№1402/20 від 28.01.2020). Зазначає, що згідно з пунктом 4 частини 3 статті 70 Закону України "Про вищу освіту" університет, як заклад вищої освіти має право використовувати майно, закріплене за ним на праві господарського відання для провадження господарської діяльності, у т.ч. передавати його в оренду чи користування, відповідно до вимог законодавства, а приписи частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту" надають право на передачу в оренду майна закладів освіти з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов"язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу. Вказує, що договір оренди №09/19 від 18.03.2019 укладено між сторонами саме з метою забезпечення студентів та працівників університету, які проживають у гуртожитках широким асортиментом продуктів харчування і такий об"єкт оренди жодним чином не погіршує соціально-побутових умов осіб, що навчаються та працюють в університеті.

Представник відповідача - ФО-П Демкович І.Б. в судове засідання не з"явився, про причини неявки суду не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений в судовому засіданні 09.12.2020. Водночас, матеріали справи містять відзив на позов вх№6175/20 від 19.05.2020, в якому відповідач заперечує проти позову. Вказує, що орендар належним чином та в повному обсязі дотримується умов договору №09/19 від 18.03.2019, використовує орендоване приміщення за цільовим призначенням та своєчасно сплачує орендну плату. Вважає, що укладений між сторонами договір відповідає вимогам закону. Просить суд в позові відмовити.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача в судове засідання не з"явився, про причини неявки суду не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений ухвалою суду від 09.12.2020. Слід зазначити, що матеріали справи містять письмові пояснення вх№16195/20 від 23.11.2020, в яких Міністерство освіти і науки України зазначає, що при укладенні договору оренди державного майна №09/19 від 18.03.2019 його сторони не вийшли за межі наданого Міністерством освіти і науки України - органом уповноваженим державою управляти спірним нерухомим майном дозволу №1/11-12518 від 15.11.2018. Просить суд прийняти об"єктивне та законне рішення.

Беручи до уваги приписи статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стосовно розгляду спору впродовж розумного строку, норми частин 1,3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті і суд розглядає справу за відсутності такого учасника, враховуючи той факт, що відповідач та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а у суду є всі необхідні матеріали (докази) для вирішення спору по суті, спір - вирішується у їх відсутності за матеріалами справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши прокурора та представників позивача, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.

Обставини справи вказують на те, що Регіональне відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області, на підставі звернення від 26.09.2018 потенційного орендаря - ФО-П Демкович І.Б. про надання в оренду частини нежитлового приміщення, площею 96,6кв.м., першого поверху гуртожитку №6 по вул. С.Тичини, 8, м. Івано-Франківськ, з метою розміщення торгового об"єкту з продажу продовольчих товарів та на підставі погодження №64-32-15 від 12.09.2018 балансоутримувача майна - Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, листом №07-05-02034 від 28.09.2018 звернулось до Міністерства освіти і науки України щодо можливості надання в оренду державного майна.

Враховуючи пропозиції Комісії з майнових питань підприємств, установ та організацій, що належить до сфери управління МОН (протокол №17 від 24.10.2018) Міністерством освіти і науки України, як органом уповноваженим управляти державним майном надано Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Івано-Франківській області дозвіл №1/11-12518 від 15.11.2018 на передачу в оренду нежитлового приміщення, площею 96,6кв.м., першого поверху гуртожитку №6 по вул. С.Тичини, 8, м. Івано-Франківськ, з метою розміщення торгового об"єкту з продажу продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи та зобов"язано керівників враховувати напрямок діяльності орендаря з метою забезпечення збереження умов безпечної роботи закладу.

Відповідно 18.03.2019 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Івано-Франківській області (орендодавець), Івано-Франківським національним технічним університетом нафти і газу (балансоутримувач) та Фізичною особою-підприємцем Демкович Ігорем Богдановичем (орендар) укладено договір оренди державного майна №09/19. Згідно умов цього договору орендодавець за участю балансоутримувача передає, а орендар приймає у строкове платне користування для розміщення торгового об"єкту з продажу продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи державне нерухоме майно - частину нежитлового приміщення, площею 96,6кв.м., першого поверху гуртожитку №6 по вул. С.Тичини, 8 в м. Івано-Франківськ (пункти 1.1., 1.2.договору).

Вступ орендаря у користування майном настає одночасно з підписанням сторонами договору та акту приймання-передачі. Власником орендованого майна залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди (пункти 2.1.. 2.2. договору).

Розділом 6 договору сторонами погоджено порядок та умови сплати орендної плати. Так, згідно з пунктами 3.1., 3.6. договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою КМУ №786 від 04.10.1995 зі змінами та перераховується орендарем щомісяця, не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним і перераховується: 50% до державного бюджету; 50% балансоутримувачу.

Цей договір укладено строком на 2 роки 11 місяців та діє з 18.03.2019 до 18.02.2022 (пункт 11.1.договору).

Виконуючи умови договору орендодавець за участю балансоутримувача передав, а орендар прийняв у строкове платне користування державне нерухоме майно - частину нежитлового приміщення, площею 96,6кв.м., першого поверху гуртожитку №6 по вул. С.Тичини, 8 в м. Івано-Франківськ, що засвідчено сторонами у підписаному та скріпленому печатками акті приймання-передачі державного майна від 18.03.2019.

Предметом судового розгляду є вимога прокурора про визнання недійсним договору оренди державного майна №09/19 від 18.03.2019, звільнення об"єкта оренди та повернення його державі.

Частинами 1,2 статті 16 Цивільного кодексу України гарантовано право кожній особі звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

Вимога про визнання правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Така ж правова позиція дотримана у постанові Верховного Суду від 13.05.2020 у справі №761/15883/15.

Відповідно до частини 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (частина 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України).

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або не вбачає порушень закону, а відтак і необхідності захисту.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. З урахуванням того, що ні Регіональне відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях ні Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу не підтримують позовні вимоги, то в даному випадку звернення прокурора з цим позовом з метою захисту інтересів держави визнається судом обґрунтованим.

Загальні вимоги щодо недійсності правочину визначено статтею 215 Цивільного кодексу України Кодексу. Так, у відповідності до цієї правової норми підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частини 1-5 статті 203 Цивільного кодексу України).

Вирішуючи спір про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами в розумінні статей 76-77 Господарського процесуального кодексу України.

Організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, їх структурних підрозділів та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності урегульовано Законом України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з статтею 5 вказаного Закону Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва є орендодавцями щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю, крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук, а також майна, що належить вищим навчальним закладам та/або науковим установам, що надається в оренду науковим паркам та їхнім партнерам.

Частинами 1, 2 статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" фізичні та юридичні особи, які бажають укласти договір оренди, направляють заяву, проект договору оренди, а також інші документи згідно з переліком, що визначається Фондом державного майна України, відповідному орендодавцеві, зазначеному у статті 5 цього Закону. У разі надходження до орендодавця заяви про оренду цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу, нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), орендодавець за умови відсутності заборони на передачу майна в оренду у п`ятиденний строк після дати реєстрації заяви надсилає копії матеріалів органу, уповноваженому управляти відповідним майном.

Орган, уповноважений управляти державним майном, розглядає подані йому матеріали і протягом п`ятнадцяти днів після їх надходження надсилає орендодавцеві висновки про умови договору оренди або про відмову в укладенні договору оренди (частина 3 статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

Державну політику у сфері вищої освіти визначає Верховна Рада України, а реалізують Кабінет Міністрів України та центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки (частина 1 статті 3 Закону України "Про вищу освіту").

Відповідно до Положення про Міністерство освіти і науки України , затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 16.10.2014 Міністерство освіти і науки України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної діяльності, інноваційної діяльності в зазначених сферах, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов`язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.

Пунктом 4.1. Статуту Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України №43 від 18.01.2019 визначено, що Міністерство освіти і науки України реалізує права та обов"язки уповноваженого Кабінетом Міністрів України органу стосовно Університету, як центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки, у підпорядкуванні та у сфері управління якого перебуває Університет.

Згідно з частиною 1 статті 80 Закону України "Про освіту" (в редакції Закону №2661-VIII від 20.12.2018, набрав чинності 19.01.2019) до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать: нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо; майнові права, включаючи майнові права інтелектуальної власності на об`єкти права інтелектуальної власності, зокрема інформаційні системи, об`єкти авторського права та/або суміжних прав; інші активи, передбачені законодавством. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.

Об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення органом управління можливості користування державним нерухомим майном відповідно до законодавства (частина 4 статті 80 Закону України "Про освіту" в редакції Закону №2661-VIII від 20.12.2018, набрав чинності 19.01.2019).

Матеріалами справи документально підтверджено перед судом те, що позивач Регіональне відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області на виконання приписів статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", на підставі звернення потенційного орендаря - ФО-П Демкович І.Б. та погодження балансоутримувача майна - Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, звернувся до органу уповноваженого управляти спірним державним нерухомим майном щодо можливості надання в оренду державного майна. В свою чергу Міністерство освіти і науки України надало дозвіл Фонду державного майна України по Івано-Франківській області на укладення договору оренди нежитлового приміщення, площею 96,6кв.м., першого поверху гуртожитку №6 по вул. С.Тичини, 8, м. Івано-Франківськ, з метою розміщення торгового об"єкту з продажу продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи.

За таких обставин, беручи до уваги те, що на момент укладення між сторонами договору оренди державного майна - 18.03.2019 діяла нова редакція частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту" (набрала чинності 19.01.2019), якою надано право передавати в оренду майно державних і комунальних закладів освіти з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, то правові підстави для висновку про те, що оскаржуваний договір укладено між сторонами з порушенням закону, що є обов"язковою умовою для визнання його недійсним в розумінні приписів 203, 215 Цивільного кодексу України - немає, а наслідком є відмова у позові.

Слід сказати, так ж правова позиція стосовно можливості надання в оренду майна держаних і комунальних закладів освіти з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу на підставі частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту", в редакції Закону №2661-VIII від 20.12.2018, який набрав чинності 19.01.2019 дотримана в пунктах 41, 42 постанови Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №913/204/18.

При цьому судом відхиляються посилання прокурора на приписи статті 81 Закону України "Про освіту", оскільки вказана правова норма регламентує правові засади державно-приватного партнерства у сфері освіти і науки, в той час, як в даному випадку в наявності орендні відносини майна урегульовані статті 80 Закону України "Про освіту".

Як зазначає Європейський суд з прав людини у рішенні від 05.02.2009 у справі "Олюджіч проти Хорватії" навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення. Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини від 03.07.2014 у справі "Мала проти України", від 07.10.2010 у справі "Богатова проти України"). Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи (рішення Європейського суду з прав людини від 03.07.2014 у справі "Мала проти України"). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення Європейського суду з прав людини від 27.09.2001 у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 21.01.1999 у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994 у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 у справі "Мелтекс ЛТД та Месроп Мовсесян проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване та обґрунтоване судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється, зокрема на цивільний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Як вказують частини 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України).

У відповідності до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (частини 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи приписи статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати залишити за прокуратурою.

Керуючись статтями 1291 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950, статтями 73-79, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

в позові першого заступника керівника Івано-Франківської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях; Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу до відповідача Фізичної особи-підприємця Демкович Ігоря Богдановича про визнання недійсним договору оренди №09/19 від 18.03.2019 укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Івано-Франківській області, Івано-Франківським національним технічним університетом нафти і газу та Фізичною особою-підприємцем Демкович Ігорем Богдановичем; зобов"язання ФО-П Демкович І.Б. звільнити нежитлове приміщення площею 96,6кв.м., що розміщене за адресою вул.С.Тичини, 8, м. Івано-Франківськ, що перебуває на балансі Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу та повернути його державі в особі користувача на праві повного господарського відання Івано-Франківському національному технічному університету нафти і газу - відмовити.

Судові витрати залишити за прокуратурою.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне рішення складено 31.12.2020

Суддя С.Кобецька