Рішення № 93960332, 28.12.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.12.2020Справа № 910/16264/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"

до Державного підприємства "Наш дім"

про стягнення 233 491, 82 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Наш дім" (далі-відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 233 491, 82 грн., з яких: 184 023, 75 грн. - основного боргу, 1 558, 11 грн. - інфляційних втрат, 1 708, 10 грн. - 3 % річних, 9 397, 11 грн - пені та 36 804, 75 грн - штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором № 7768/1-5-02 на послуги водопостачання та водовідведення від 17.03.2000.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.07.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, зокрема встановлено відповідачу, строк протягом п`яти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подачі заяви з обгрунтованими запереченням проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (у разі їх наявності).

19.11.2020 через відділ автоматизованого документообігу суду від Державного підприємства "Наш дім" надійшов відзив на позовну заяву (надісланий засобами поштового зв`язку - 16.11.2020) в якому відповідач, зокрема зазначає, що позивачем при визначенні суми боргу не враховано здійснені відповідачем платежі у сумі 77 331, 92 грн та в сумі 74 224, 26 грн., які були перераховані 15.09.2020 та 18.09.2020. Крім того, відповідач просить суд розглядати справу за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.11.2020 заявлене у відзиві на позовну заяву клопотання Державного підприємства "Наш дім" про розгляд справи за правилами загального позовного провадження - залишено без розгляду.

27.11.2020 через відділ автоматизованого документообігу суду позивач подав відповідь на відзив, в якій, зазначає, що здійснені відповідачем платежі 15.09.2020 та 18.09.2020 у сумі 77 331, 92 грн та у сумі 74 224, 26 грн, відповідно були зараховані відповідно до призначення платежу за вересень 2020 та жовтень. Крім того, позивач просить суд поновити строк для подання відповіді на відзив.

10.12.2020 відповідач через відділ автоматизованого документообігу суду подав заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначає про пропущення позивачем строку на подання відповіді на відзив, у зв`язку з чим, позивач вважає, відповідь на відзив має бути залишена судом без розгляду. Також, відповідач заперечує щодо стягнення неустойки, 3 % річних та інфляційних втрат.

18.12.2020 через відділ автоматизованого документообігу суду відповідач подав доповнення до заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначає, що на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафі, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.

24.12.2020 позивач через відділ автоматизованого документообігу суду подав пояснення, в яких просить суд поновити позивачу строк для подачу відповіді на відзив.

Розглянувши заявлене клопотання позивача про поновлення строку на подання відповіді на відзив суд зазначає, що відповідно до пункту 4 резолютивної частини ухвали суду від 26.10.2020 було зобов`язано позивача протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позовну заяву надати суду відповідь на відзив відповідно до ст. 166 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням положень ч. 3-6 ст. 165 ГПК.

Відповідно до ч. 1 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Відповідно до ст. 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Проте, враховуючи що у додатках до відзиву на позовну заяву відсутні докази направлення на адресу позивача відзиву на позовну заяву, при цьому у відповіді на відзив позивачем не зазначено дату отримання такого відзиву, суд приходить до висновку, що позивачем не пропущено строк для подання відповіді на відзив та приймає її до розгляду.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

17.03.2000 між Державним комунальним об`єднанням "Київводоканал", яке перетворене у Відкрите акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" та в подальшому перейменоване у Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (далі - постачальник) та Державним підприємством "Наш дім" (далі - абонент) укладено договір № 6989/4-13 на послуги водопостачання та водовідведення, умовами якого передбачено, що за договором постачальник зобов`язується забезпечити абоненту постачання питної води та прийняти від абонента каналізаційні стоки, а абонент сплатити за вищезазначені послуги на умовах, які визначені цим договором та Правилами користування системами комунального водопостачання в містах і селищах України, затвердженими наказом Голови Держжитлокомунгоспу України від 01.07.94 № 65 (далі - Правила).

Відповідно до п. 2.1. договору постачальник, зокрема забезпечує постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82; приймає каналізаційні стоки, які не перевищують гранично-допустимі концентрації шкідливих речовин.

Згідно п. 2.2. договору, абонент, зокрема сплачує вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством. У разі зміни тарифів сплата послуг абонентом здійснюється за новим тарифом з часу його введення в дію без внесення змін до цього договору.

Кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показань водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника спільно з представником абонента (п. 3.1. договору).

Пунктом 3.4 договору встановлено, що кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно до показників водолічильника, а при його відсутності - за узгодженням з постачальником, за діючими нормами водопостачання, або іншим засобом, передбаченим п. 21.2 Правил.

За умовами п. 3.6. договору, абонент розраховується за послуги водопостачання та водовідведення у порядку, встановленому чинним законодавством у п`ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи.

У разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг абонент зобов`язаний у п`ятидений термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи, направити повноважного представника з обгрунтовуючими документами для проведення звірки даних та підписання акту звірки в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані постачальника вважаються прийнятими абонентом (п. 3.7. договору).

Відповідно до п. 4.1. договору, за безпідставну відмову від оплати наданих послуг з водопостачання та водовідведення абонент сплачує постачальнику штрафні санкції у розмірі 20 % від несплаченої суми.

Згідно п. 4.2.договору, за несвоєчасну оплату послуг з водопостачання та водовідведення абонент сплачує пеню у розмірі 0,1 % несплаченої суми за кожний день прострочення.

Даний договір є безстроковим, діє на весь час надання послуг до моменту його розірвання і набуває чинності з моменту його підписання сторонами (п. 5.1. договору).

Як стверджує позивач, за період з 01.01.2020 по 31.08.2020 відповідачу були надані послуги з водопостачання та водовідведення на суму 589 900, 00 грн, з яких відповідачем сплачено 405 876, 25 грн, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 184 023, 75 грн, що підтверджується актами про зняття показань з лічильників (приладів обліку) та реєстром надходження грошових коштів від відповідача.

Крім того, Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» просить суд стягнути з відповідача 9 397, 11 грн - пені за період з 21.04.2020 по 31.08.2020, 36 804, 75 грн - штрафу у розмірі 20 % від несплаченої суми, 1 708, 10 грн. - 3 % річних за період з 21.02.2020 по 31.08.2020 та 1 558, 11 грн. - інфляційних втрат за період з 21.02.2020 по 06.07.2020.

Позивачем на адресу відповідача направлялась вимога № 7898/12/8/02-20 від 06.10.2020, в якій позивач вимагав оплатити заборгованість у розмірі 184 023, 75 грн протягом 7 днів з дня отримання даної вимоги на рахунок розрахункового департаменту позивача, що підтверджується описом вкладення у цінний лист та фіскальним чеком від 07.10.2020.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 7768/1-5-02 від 17.03.2000, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором про надання послуг.

Так, згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положенням ч. 2 ст. 901 Цивільного кодексу України визначено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно зі ст. 902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Житлово-комунальні послуги, відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Частиною 1 ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг.

Згідно ч. 2 ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», виконавцями комунальних послуг є, зорема: послуг з постачання гарячої води - суб`єкт господарювання, який є власником (або володіє і користується на інших законних підставах) теплової, тепловикористальної або теплогенеруючої установки, за допомогою якої виробляє гарячу воду, якщо споживачами не визначено іншого постачальника гарячої води; послуг з централізованого водопостачання - суб`єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання; послуг з централізованого водовідведення - суб`єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водовідведення;

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Згідно ч. 1 ст. 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», надання комунальних послуг та надання послуги з управління багатоквартирним будинком здійснюються безперервно, крім часу перерв на: 1) проведення ремонтних і профілактичних робіт згідно з будівельними нормами і правилами, правилами технічної експлуатації і користування, положеннями про проведення поточного і капітального ремонтів та іншими нормативно-правовими актами; 2) міжопалювальний період для систем опалення виходячи з кліматичних умов згідно з нормативно-правовими актами; 3) ліквідацію наслідків аварії.

Статтею 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" передбачено, що послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору з: підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням; підприємствами, установами або організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов`язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та водовідведення;об`єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельними кооперативами та іншими об`єднаннями власників житла, яким передано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг з водопостачання та водовідведення на підставі укладених ними договорів; власниками будинків, що перебувають у приватній власності.

Договір про надання послуг з питного водопостачання укладається безпосередньо між підприємством питного водопостачання або уповноваженою ним юридичною чи фізичною особою і споживачем, визначеним у частині першій цієї статті. Порядок надання споживачам послуг з питного водопостачання встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

За змістом ч. 2 ст. 22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" споживачі питної води, зокрема зобов`язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (ч. 2 ст. 193 Цивільного кодексу України).

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що за період з 01.01.2020 по 31.08.2020 відповідачу були надані послуги з водопостачання та водовідведення на суму 589 900, 00 грн, що підтверджується актами про зняття показань з лічильників (приладів обліку) та не заперечується відповідачем.

Проте, відповідач за надані послуги розрахувався частково у розмірі 405 876, 25 грн, що підтверджується реєстром надходження грошових коштів від відповідача, внаслідок чого за Державним підприємством "Наш дім" утворилась заборгованість у розмірі 184 023, 75 грн.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зазначає, що при визначені заборгованості за період з 01.01.2020 по 31.08.2020 позивачем не було враховано платежі у сумі 77 331, 92 грн та 74 224, 26 грн, які були перераховані 15.09.2020 та 18.09.2020.

Також, відповідач зазначає, що 26.10.2020 Державним підприємством "Наш дім" було оплачено рахунок № 23090144 від 23.09.2020 на суму 86 352, 02 грн за послуги з централізованого водопостачання за вересень 2020.

В свою чергу, позивач зазначає, що платежі в сумі 77 331, 92 грн та 74 224, 26 грн, які були сплачені 15.09.2020 та 18.09.2020 були зараховані у вересні 2020, оскільки в призначенні платежу було зазначено: «Оплата послуг згідно договору № 07768/1-5-02 від 17.03.2000».

Проте, суд частково не погоджується з такими твердженнями позивача, оскільки як вбачається з виписки по рахунку відповідача за 18.09.2020 при сплаті грошових коштів у розмірі 74 224, 26 грн відповідачем у призначені платежу чітко зазначено: «Оплата послуг постачання води за липень 2020 згідно договору № 7768/1-5-02 від 17.03.2000», тож дані кошти направлені на оплату спожитих комунальних послуг саме за липень 2020 року, а тому не можуть бути зараховані в рахунок погашення заборгованості за вересень 2020.

Крім того, враховуючи те, що укладений між сторонами договір № 7768/1-5-02 від 17.03.2000 відповідно до п. 5.1. договору, є безстроковим, діє на весь час надання послуг до моменту його розірвання, при цьому суду не надано доказів розірвання договору, як і не надано доказів визнання його недійсним у судовому порядку, суд приходить до висновку, що грошові кошти сплачені у сумі 77 331, 92 грн сплачені відповідачем 15.09.2020 правомірно зараховані позивачем за період вересень 2020, оскільки в призначенні платежу відповідачем не вказано місяць за який здійснюється така оплата.

Тож, за відсутності чітко визначеного призначення платежу отримувач коштів має право самостійно визначати порядок зарахування коштів, в тому числі на погашення інших заборгованостей.

В той же час, суд не приймає до уваги посилання відповідача на сплату рахунку № 23090144 від 23.09.2020 на суму 86 352, 02 грн за послуги з централізованого водопостачання за вересень 2020, оскільки вказаний період не є предметом дослідження даної справи.

Крім того, враховуючи, що позивачем заявлено до стягнення заборгованість, яка виникла за період з 01.01.2020 по 31.08.2020, суд відзначає, що платіжні доручення № 3645 від 17.09.2019, № 3655 від 20.09.2019, № 3658 від 24.09.2019 та № 3659 від 26.09.2019 не відносяться до спірного періоду та не можуть слугувати доказами погашення відповідачем заборгованості яка виникла у період з 01.01.2020 по 31.08.2020.

За змістом статей 598, 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином.

Таким чином, на день прийняття рішення у справі непогашеною залишилась заборгованість відповідача у розмірі 109 799, 49 грн (184 023, 75 грн - 74 224, 26 грн).

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України вставлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до п. 3.6. договору, абонент розраховується за послуги водопостачання та водовідведення у порядку, встановленому чинним законодавством у п`ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи.

Суд зазначає, згідно з нормами Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду України від 20.04.2016 у справі № 221/515/15-а та від 05.10.2016 у справі №753/2526/16-ц.

Відповідач в свою чергу не заперечував щодо належного надання позивачем послуг та відповідного фактичного користування ними у спірний період.

Отже, навіть у випадку неотримання відповідачем платіжних вимог-доручень на оплату, обов`язок з оплати наданих послуг виник в силу закону, оскільки обсяг водопостачання, тарифи та строки оплати були відомі відповідачу, про що свідчать наявні в справі акти про зняття показань з приладів обліку.

Так, постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005 затверджено Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, відповідно до п, 18, розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.

Таким чином, суд дійшов висновку, що починаючи з 21 числа місяця, що настає за розрахунковим, відбулося прострочення виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо оплати наданих послуг з водопостачання та водовідведення.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, оскільки відповідач не надав суду доказів належного виконання свого зобов`язання щодо оплати наданих послуг, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору № 7768/1-5-02 на послуги водопостачання та водовідведення від 17.03.2000 та положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості підлягають задоволенню частково у розмірі 109 799, 49 грн.

Крім того, Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» просило суд стягнути з відповідача 9 397, 11 грн - пені за період з 21.04.2020 по 31.08.2020, 36 804, 75 грн - штрафу у розмірі 20 % від несплаченої суми, 1 708, 10 грн. - 3 % річних за період з 21.02.2020 по 31.08.2020 та 1 558, 11 грн. - інфляційних втрат за період з 21.02.2020 по 06.07.2020.

Згідно п. 4.1. договору, за безпідставну відмову від оплати наданих послуг з водопостачання та водовідведення абонент сплачує постачальнику штрафні санкції у розмірі 20 % від несплаченої суми.

Відповідно до п. 4.2 договору, за несвоєчасну оплату послуг з водопостачання та водовідведення абонент сплачує пеню у розмірі 0,1 % несплаченої суми за кожний день прострочення.

Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року)

Оскільки положення договору містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій не припиняється зі сплином 6 місяців.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно п. 2.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Крім того, у випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Тобто, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки.

Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 у справі №42/252, від 27.04.2012 у справі №06/5026/1052/2011 та від 09.04.2012 у справі №20/246-08, а також у постанові Вищого господарського суду України від 16.02.2016 у справі № 910/20528/15.

Разом з тим, відповідно до підпункту 4 пункту 3 Розділу ІІ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Отже, положення підпункту 4 пункту 3 Розділу ІІ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" поширюються на взаємовідносини сторін за договором.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" з 12 березня 2020 року на усій території України встановлено карантин, дія якого тривала в тому числі станом на 31.08.2020.

Враховуючи викладене, в період з 12.03.2020, відповідно до підпункту 4 пункту 3 Розділу ІІ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.

У зв`язку викладеним, суд дійшов висновку, що позивач неправомірно нарахував пеню з 21.04.2020 по 31.08.2020 та штраф на суму боргу за період з 12.03.2020 по 31.08.2020, тож вимога позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 9 397, 11 грн за період з 21.04.2020 по 31.08.2020 не підлягає задоволенню.

В той же час, суд здійснив розрахунок штрафу у строк до 11.03.2020 та встановив, що стягненню підлягає штраф у розмірі 20 355, 25 грн., вирахуваний судом від суми боргу у розмірі 101 776, 24 грн станом на 12.03.2020 згідно розрахунку заборгованості, наданого позивачем.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 708, 10 грн. - 3 % річних за період з 21.02.2020 по 31.08.2020 та 1 558, 11 грн. - інфляційних втрат за період з 21.02.2020 по 06.07.2020, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року).

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат і встановив, що у розрахунку допущені помилки у визначенні розміру нарахування 3 % річних та інфляційних втрат.

За розрахунком суду, обґрунтованою є сума 3 % річних у загальному розмірі 1 569, 61 грн., яка розрахована з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 21.02.2020 по 31.08.2020, а також сума інфляційних втрат у розмірі 335, 24 грн., за період з 21.02.2020 по 06.07.2020, а тому вимога в цій частині підлягає частковому задоволенню.

Тож, позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" - задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства "Наш дім" (вул. Предславинська, буд. 34, м. Київ, 03150, ідентифікаційний код - 30723920) на користь Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (Лейпцизька, буд. 1-а, м. Київ, 01015, ідентифікаційний код - 03327664) 109 799 (сто дев`ять тисяч сімсот дев`яносто дев`ять) грн 49 коп. - заборгованості, 1 569 (одну тисячу п`ятсот шістдесят дев`ять) грн 61 коп. - 3 % річних, 335 (триста тридцять п`ять) грн 24 коп. - інфляційних втрат, 20 355 (двадцять тисяч триста п`ятдесят п`ять) грн 25 коп. - штрафу та 1 980 (одну тисячу дев`ятсот вісімдесят) грн 89 коп. - судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через відповідний місцевий господарський суд.

Суддя С. О. Щербаков