Рішення № 93960082, 23.12.2020, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 27/149/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.12.2020 Справа № 908/2206/20

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С. при секретарі судового засіданні Шолоховій С.В., розглянувши матеріали справи

За позовом: Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності “Укрінтеренего” (04080 м. Київ, вул. Кирилівська, 85, ідентифікаційний код юридичної особи 19480600)

до відповідача: Концерну “Міські теплові мережі” (69091 м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, 137, ідентифікаційний номер юридичної особи 32121458)

про стягнення 26 858 грн. 19 коп.

представники сторін

від позивача: не з`явився

від відповідача: Білоус В.І., дов. № 740/20-19 від 07.02.2020

СУТЬ СПОРУ:

28.08.2020 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності “Укрінтеренего” про стягнення з Концерну “Міські теплові мережі” 18 800 грн. 74 коп. пені, 8 057 грн. 45 коп. 15 % річних.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.08.2020 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/2206/20 та визначено до розгляду судді Дроздової С.С.

Ухвалою суду 02.09.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2206/20, присвоєно справі номер провадження 27/149/20, розгляд справи по суті призначено на 29.09.2020.

Справа № 908/2206/20 розглядається за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 29.09.2020, відповідно до ст. 216 ГПК України, розгляд справи було відкладено на 02.11.2020.

Ухвалою суду від 02.11.2020, відповідно до ст. 250 ГПК України, суд перейшов від спрощеного позовного провадження до розгляду справи № 908/2206/20 за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 30.11.2020.

Ухвалою суду від 30.11.2020 підготовче провадження закрито та призначено розгляд справи по суті на 23.12.2020.

У судовому засіданні 23.12.2020 справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судовому засіданні 23.12.2020 відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України здійснювалося повне фіксування судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу “Акорд”.

Суддею оголошено, яка справа розглядається, склад суду, та роз`яснено представнику позивача, який прибув в судове засідання, його права, у тому числі право заявляти відводи.

Відводів складу суду не заявлено.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був попереджений належним чином. 22.12.2020 позивач надіслав на адресу суду клопотання № 44/22-1304 від 15.12.2020 (вх. № 25228/08-08/20 від 22.12.2020) про розгляд справи без участі представника Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності “Укрінтеренего”, позовні вимог позивач підтримав у повному обсязі.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" від 27.12.2018 та комерційної пропозиції № 3 в частині оплати вартості поставленої йому електричної енергії.

Представник відповідача проти позову заперечив на підставах викладених у письмовому відзиві (вх. № 18867/08-08/20 від 28.09.2020), просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що відповідачем повністю виконані зобов`язання за договором від 01.04.2019 року на суму 8 055 356,11 грн. 30.05.2019 року, що підтверджується платіжними дорученнями від 25.04.2019 № 20183. від 28.05.2019 року № 508, від 28.05.2019 року № 509, від 30.05.2019 року № 510, від 30.05.2019 року № 511 відсутній основний борг перед позивачем. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач у своїй позовній заяві посилається на Додаток 1 «Комерційна пропозиція № 3 від 07.06.2019 року» до договору, який відповідачем не був підписаний, зазначена комерційна пропозиція є чинною з 01.07.2019 року, тоді як день виконання зобов`язань за договором - 30.05.2019. Підписаний зі сторони Концерну «Міські теплові мережі» та Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» - Додаток 1 до договору «Комерційна пропозиція № 2 від 27.12.2018 року для постачання електричної енергії споживачам постачальником «останньої надії» зі змінами № 1 від 31.01.2019 року до Комерційної пропозиції № 2 від 27.12.2018 року для постачання електричної енергії споживачам «останньої надії» є невід`ємним додатком до зазначеного договору.

Позивач надав відповідь на відзив № 44/22-1165 від 16.11.2020 (вх. № 22614/08-08/20 від 18.11.2020), просив суд позов задовольнити у повному обсязі.

17.12.2020 (вх. № 24863/08-08/20) відповідач надав до канцелярії суду клопотання № 5537/20 від 17.20.2020 про зменшення суму пені, на 99,9 %.

Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

З урахуванням викладеного, суд вирішив за доцільне розглянути справу по суті за наявними матеріалами, за відсутністю позивача.

Розглянувши матеріали справи та оцінивши надані докази, вислухавши пояснення представника відповідача, суд

УСТАНОВИВ:

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути – визнання права.

Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 1 Цивільного кодексу України договір – є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Цивільні права і обов`язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір – це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. До зобов`язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов`язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який право чин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов`язань.

У відповідності до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

27.12.2018 на виконання вимог частини 11 статті 64 Закону України "Про ринок електричної енергії" в мережі Інтернет за адресою: www.uie.kiev.ua ДПЗД "Укрінтеренерго" розміщено: порядок приєднання до умов договору; договір про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії"; комерційну пропозицію № 3 від 07.06.2019 для постачання електричної енергії постачальником "останньої надії".

Відповідно до статті 64 Закону України "Про ринок електричної енергії", яка кореспондується з умовами, що зазначені в додатку 1 "Комерційна пропозиція № 2" до договору, договір вважається укладеним з початку фактичного постачання електричної енергії такому споживачу у перший день, наступний за останнім днем постачання електричної енергії попереднім електропостачальником, та діє в частині здійснення розрахунків між cторонами до повного їх здійснення, а в частині постачання електричної енергії його дія не може перевищувати 90 календарних днів.

Відповідно до пункту 7 постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг "Про затвердженняПравил роздрібного ринку електричної енергії" від 14.03.2019 № 312 (далі - Правила), договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг укладається шляхом приєднання до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, опублікованого в засобах масової інформації та на веб-сайті постачальника, шляхом оплати рахунка, отриманого від постачальника універсальної послуги, або фактичного споживання будь-яких обсягів електричної енергії (за умови надання рахунка постачальником універсальної послуги), або підписання заяви-приєднання до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг.

Положеннями пункту 6.2.4 Правил встановлено, що початком постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" вважається дата припинення постачання електричної енергії споживачу попереднім електропостачальником. Адміністратор розрахунків повідомляє дату переведення споживача на постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" постачальнику (постачальникам) послуг комерційного обліку.

27.12.2018 Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго", яке виконує функції постачальника "останньої надії" (далі - позивач, постачальник) та Концерном “Міські теплові мережі” (далі - відповідач, споживач) укладено договір про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" на умовах публічного договору постачання електричної енергії постачальника "останньої надії" та комерційної пропозиції, розробленої з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та у відповідності до вимог Закону України "Про ринок електричної енергії", Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312.

Згідно з пунктом 2.1 договору, постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору, що зазначені в додатку 1 до договору (комерційна пропозиція).

Згідно з пунктом 5.8 договору, розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць.

Умовами комерційної пропозиції № 3 від 07.06.2019 визначено, що споживач сплачує 100% від орієнтованої вартості прогнозованого обсягу споживання електричної енергії за розрахунковий період протягом 5 банківських (робочих) днів з моменту отримання Споживачем рахунку.

Орієнтована вартість розраховується шляхом множення прогнозованого обсягу споживання електричної енергії на ціну, за якою здійснюється постачання електричної енергії постачальником. Прогнозований обсяг споживання електричної енергії визначається на підставі даних, отриманих постачальником від оператора системи розподілу (передачі).

Відповідно до Додатка 1 «Комерційна пропозиція № 3» до Договору остаточний розрахунок за спожиту електричну енергію в розрахунковому місяці здійснюється споживачем на підставі виставленого постачальником рахунку до 14-го (включно) числа місяця, наступного за розрахунковим, розмір якого визначається як різниця між вартістю купованої споживачем електричної енергії, зазначеної в акті купівлі-продажу, та сумарною оплатою споживачем за розрахунковий період з урахуванням ПДВ. Акт купівлі-продажу складається на підставі даних про фактичне споживання споживача, отриманих від ОСР. У разі наявності зауважень до акту купівлі-продажу, споживач оформлює протокол розбіжностей, в якому вказує обсяг електричної енергії, по якому є розбіжності.

Відповідно до пункту 5.10 договору, оплата виставленого постачальником рахунка за цим договором має бути здійснена споживачем в терміни, визначені в рахунку, але не менш 5 робочих днів з дати отримання споживачем цього рахунку, або протягом 5 робочих днів від строку оплати, зазначеного у комерційній пропозиції, прийнятої споживачем; остаточний розрахунок за спожиту електричну енергію в розрахунковому місяці здійснюється споживачем на підставі виставленого постачальником рахунку, розмір якого визначається як різниця між вартістю купованої споживачем електричної енергії, зазначеної в акті купівлі-продажу, та сумарною оплатою споживачем за розрахунковий період з урахуванням ПДВ.

На виконання зазначеного договору Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності “Укрінтеренего” на підставі даних про фактичне споживання Концерном «Міські теплові мережі» електричної енергії, отриманих від ОСР (ПАТ «Запоріжжяобленерго» та АТ «Укрзалізниця») складені акти купівлі-продажу електроенергії за розрахунковий період та рахунки на оплату, а саме:

- акт купівлі-продажу електроенергії від 30.04.2020 № 002800 за розрахунковий період квітень 2019 року, (ОСР - ПАТ «Запоріжжяобленерго») відповідно до якого відповідачем спожито електричної енергії в обсязі - 2 350 940,00 кВт*год. та виставлений рахунок № 000032121458/07/О04/06588 від 08.05.2019 року на суму 7 418 184,29 грн.

Акт та рахунок були отримані відповідачем 16.05.2019 року, згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0100172942690.

- акт купівлі-продажу електроенергії від 30.04.2020 № 002794 за розрахунковий період квітень 2019 року, (ОСР - АТ «Укрзалізниця») відповідно до якого відповідачем спожито електричної енергії в обсязі - 206 773,00 кВт*год. та виставлений рахунок № 000032121458/29/О04/06582 від 08.05.2019 року на суму 637 171,82 грн.

Акт та рахунок були отримані відповідачем 14.05.2019 року згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0100172942339.

Рахунки за спожиту електричну енергію відповідачем оплачені в повному обсязі, але не своєчасно на загальну суму 8 055 356 грн. 11 коп., згідно платіжних доручень:

- № 20183 від 25 квітня 2019 на суму - 5 000 000 грн. 00 коп.;

- № 508 від 28 травня 2019 на суму – 1 209 092 грн. 15 коп.;

- № 509 від 28 травня 2019 на суму - 318 585 грн. 91 коп.;

- № 510 від 30 травня 2019 на суму – 1 209 092 грн. 14 коп.;

- № 511 від 30 травня 2019 на суму - 318 585 грн. 91 коп.

Згідно зі ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

У відповідності до статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

З огляду на наявний в матеріалах справи договір та обставини справи між позивачем та відповідачем виникли правовідносини купівлі-продажу електричної енергії.

Як визначено статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як визначено у ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За умовами пункту 5.11 договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" від 27.12.2018, у разі порушення споживачем строків оплати за цим договором, постачальник має право вимагати сплати пені. Пеня нараховується за кожен прострочений день оплати за цим договором. Споживач має сплатити за вимогою постачальника пеню у розмірі, яка зазначається в комерційній пропозиції.

Згідно з комерційною пропозицією № 3 від 07.06.2019 до договору за внесення, передбачених умовами договору платежів з порушенням термінів, визначених даною комерційною пропозицією, постачальник має право нарахувати споживачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати. Споживач зобов`язується сплатити пеню на підставі рахунку постачальника.

Пеня споживачем сплачується на підставі рахунків постачальника.

При цьому, у розділі "Відповідальність сторін" комерційної пропозиції № 3 від 07.06.2019 до договору передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання або неналежне виконання зобов`язання припиняється через один рік від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором, позивачем останньому нараховано пеню у розмірі 18 800 грн. 74 коп. за період з 01.04.2019 по 30.04.2019.

Відповідно до Протоколу розрахунку за типом заборгованості - пеня ДПЗД «Укрінтеренерго» (ОСР - ПАТ «Запоріжжяобленерго»), нарахована пеня за період за період з 01.04.2019 по 30.04.2019 на суму 13 912 грн. 84 коп.

Відповідно до Протоколу розрахунку за типом заборгованості - «пеня» ДПЗД «Укрінтеренерго» (ОСР - АТ «Укрзалізниця»), нарахована пеня за період за період з 01.04.2019 по 30.04.2019 загальна сума яких складає 4 887 грн. 90 коп.

Судом перевірено нарахування позивачем пені, у зв`язку з порушенням умов договору та встановлено, що стягнення суми пені в розмірі 18 800 грн. 74 коп. не суперечать нормам діючого законодавства України.

Клопотання Концерну “Міські теплові мережі” про зменшення розміру пені суд задовольняє частково з таких мотивів.

Частиною 1 ст.550 ЦК України встановлено, що кредитор має право на стягнення неустойки у всіх випадках порушення боржником зобов`язання, незалежно від того, виникли чи ні у зв`язку з цим порушенням збитки на стороні кредитора.

Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013.

Право господарського суду зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, безпосередньо визначається дефініціями ч. 1 ст. 233 ГК України та ч. 3 статті 551 ЦК України,про те, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

В свою чергу, право суду зменшити розмір неустойки матеріальний закон пов`язує з наявністю також інших обставин, які мають істотне значення. Зокрема, суд приймає до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 27.01.2020 у справі № 916/469/19, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.

Відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до ч.2 ст.9 ЦК України, ст.7 та ч.2 ст.175 ГК України особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання визначаються Господарським кодексом України, а майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України від 22.11.1996 № 543/96-ВР “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч. 1 ст. 233 ГПК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 ГПК України якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до п. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він перевищує розмір збитків, та за наявності обставин, які мають істотне значення. Істотними обставинами в розумінні частини третьої ст.551 ЦК України можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 ГК України якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідачем повністю виконані зобов`язання за договором від 01.04.2019 на суму 8 055 356 грн. 11 коп. 30.05.2019 року, що підтверджується платіжними дорученнями від 25.04.2019 № 20183, від 28.05.2019 № 508, від 28.05.2019 року № 509, від 30.05.2019 № 510, від 30.05.2019 № 511.

Отже, основний борг перед позивачем відсутній.

Концерн «Міські теплові мережі» є комунальним підприємством, що здійснює свою господарську діяльність у сфері централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води споживачам усіх категорій міста Запоріжжя.

Відповідач є соціально значимим теплопостачальним підприємством, що забезпечує централізоване теплопостачання міста Запоріжжя, і електроенергія, і природний газ, і теплова енергія (пара, гаряча вода та пов`язана продукція) споживається Відповідачем не для власних потреб, а для задоволення соціальних та комунальних потреб споживачів.

Наслідком наявності значних обсягів дебіторської та кредиторської заборгованості у підприємств паливно-енергетичного комплексу, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, стала нестабільність поточної роботи підприємств, яка пов`язана з численними зверненнями стягнень за старими борговими зобов`язаннями на поточні рахунки підприємств, ініціюванням окремими кредиторами справ про банкрутство та позовів до судів, що призводить до неможливості планування фінансової діяльності підприємств навіть на короткострокову перспективу.

Відповідно до Закону України «Про теплопостачання», «Про житлово-комунальні послуги» Відповідач зобов`язаний здійснювати постачання теплової енергії незалежно від зовнішніх факторів, тому що його господарська діяльність направлена на забезпечення життєдіяльності міста Запоріжжя.

Основними споживачами теплової енергії є населення, бюджетні установи і організації, об`єкти соціальної сфери, інші суб`єкти господарювання, які здійснюють оплату за теплову енергію несвоєчасно та не у повному обсязі, мають постійну значну заборгованість за спожиту теплову енергію. Технічна можливість відключення боржників відсутня. Здійснювати нарахування штрафних санкцій населенню на основний борг за спожиті послуги Відповідач не має можливості. Відсутні реальні важелі впливу, адже згідно чинного законодавства України теплопостачальні підприємства не можуть нараховувати населенню ані штрафні санкції, ані збитки від інфляції.

Відповідач зобов`язаний здійснювати постачання теплової енергії безперебійно, незалежно від зовнішніх факторів, нормативних чинників, наявності заборгованості у споживачів-боржників. Це зумовлено специфікою роботи всіх підприємств теплоенергетики, що в свою чергу лише сприяє накопиченню заборгованості за теплову енергію.

Не зважаючи на вжиття відповідачем всіх передбачених заходів щодо стягнення заборгованості в умовах різкого зниження платоспроможності споживачів та несвоєчасних розрахунків бюджету - заборгованість зростає.

Надходження від споживачів теплової енергії - це єдиний дохід відповідача.

Якщо буде припинено постачання хоча б одного ресурсу у зв`язку з заборгованістю, виробництво теплової енергії буде неможливим.

Підприємство відповідача змушене функціонувати в умовах жорсткого державного регулювання проведення розрахунків за спожитий природний газ (теплова енергія) відповідно до Порядку, затвердженого Постановою № 217, який обмежує можливість відповідача розпоряджатись коштами, що надходять від споживачів теплової енергії.

Розподіл коштів здійснюється без урахування коштів на виплату заробітної плати, першочерговість якої визначено Законом України «Про оплату праці», податків і зборів, які повинні бути сплачені у чітко визначені строки відповідно до Податкового кодексу України.

Концерн «Міські теплові мережі» має нагальну необхідність забезпечення безперервного виробничого циклу теплової енергії з метою забезпечення безаварійного виробничого процесу.

Відповідач зазначав, що стягнення такої великої суми неустойки спричинить порушення майнових та соціальних інтересів відповідача: забезпечення безперебійного надання мешканцям м. Запоріжжя послуг з теплопостачання, зокрема, в опалювальний період, здійснення виплати податків і зборів, виплата заробітної плати працівникам підприємства тощо.

Стягнення з відповідача пені у розмірі 18 800 грн. 74 коп. у даному випадку зачіпає не лише майнові інтереси відповідача, а й інтереси інших споживачів - бюджетних установ, організацій та населення міста Запоріжжя, що може призвести до збільшення заборгованості відповідача то до дестабілізації роботи підприємства в опалювальний період 2020-2021 р.р. (довідка про заборгованість Концерну «МТМ» за спожиті енергоносії станом на 01.11.2020, де обліковується борг на загальну суму 601 058 408 грн. 87 коп. додана до матеріалів справи).

Відповідач у клопотанні про зменшення суми пені просив суд врахувати наступні обставини:не надання позивачем доказів понесення ним збитків та інших негативних наслідків, які настали для нього через несвоєчасну оплату за договором; скрутне фінансове становище відповідача (наявність заборгованості Концерну «МТМ» за спожиті енергоносії станом на 01.11.2020, де обліковується борг на загальну суму 601 058 408,87 грн.); встановлення на всій території України карантину, з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2; відсутність основного боргу на суму 8 055 356,11 грн.

Відповідно до ст. 3, ч. 3 ст. 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов`язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Основна заборгованість за договором була повністю погашена відповідачем до звернення позивача в суд із даним позовом.

З врахуванням обставин справи та враховуючи баланс інтересів позивача та відповідача, суд приходить до висновку часткове задоволення клопотання відповідача та зменшення розміру належної до стягнення суми пені до 7 000 грн. 00 коп.

Отже до стягнення з відповідача на користь позивача, підлягає пеня в розмірі 7 000 грн. 00 коп., а тому позов в цій частині підлягає до задоволення.

В іншій частині позовних вимог щодо стягненню пені, суд відмовляє.

Щодо суми 15% річних.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата відсотків річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до Комерційної пропозиції № 3 від 07.06.2019, яка є додатком № 1 до Договору розділом «Додаткові зобов`язання Споживача» споживач, який прострочив виконання грошового зобов`язання з оплати електроенергії, на вимогу Постачальника зобов`язаний, крім оплати штрафних санкцій та збитків, сплатити суму боргу за електроенергію з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення зобов`язання, а також п`ятнадцять процентів річних від простроченої суми невиконаного або неналежним чином виконаного зобов`язання.

Відтак, сторони у договорі передбачили інший розмір процентів, зокрема 15% річних.

Відповідно до Протоколу розрахунку за типом заборгованості - « 15% річних» ДПЗД «Укрінтеренерго» (ОСР - ПАТ «Запоріжжяобленерго»), нараховані 15% річних за періоди з 01.04.2019 по 30.04.2019, розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання становить 5 962 грн. 64 коп.

Відповідно до Протоколу розрахунку за типом заборгованості - « 15% річних» ДПЗД «Укрінтеренерго» (ОСР - АТ «Укрзалізниця»), нараховані 15% річних за періоди з 01.04.2019 по 30.04.2019 р., на суму 2 094 грн. 81 коп.

Позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача 15% річних у розмірі 8 057 грн. 45 коп. за період з 01.04.2019 по 30.04.2019.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 зробила наступні висновки.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок, приходить до висновку, що позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 15 % річних у розмірі 8 057 грн. 45 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до чинного законодавства України, позовні заяви повинні подаватись до суду в разі порушення відповідачем законних прав та інтересів позивача. Тобто, подання позовної заяви є способом захисту порушених прав та законних інтересів правомірної сторони.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні Європейского суду з прав людини від 19.03.1997 р. (п. 40) по справі “Горнсбі поти Греції” зазначено: “…Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні Гарантії, що надаються сторонам цивільного судового процесу – у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним – і не передбачив при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні сторони зобов`язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію.

Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції і зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода па обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесяп (МН8ЯОР МОУЗІІЗУЛИ) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати па кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді па кожен аргумент. Міра, до якої суд мас викопати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс 'Горіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія Л, N ЗОЗ-Л, н. 29). Хоча національний суд мас певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, и. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. ЗО, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах № 910/13407/17 та № 915/370/16.

Згідно статті 73 ПІК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 129 Конституції України, ст. ст. 74, 76 ПІК України до основних засад судочинства віднесено змагальність сторін, яка полягає в тому, що кожна сторона повинна донести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. За загальним правилом обов`язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Належними є докази, па підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Пре;гметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до приписів ст. ст. 7, 13, 14 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності усіх учасників судового процесу та змагальності сторін. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 ст. 78 ПІК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, належним чином доведені і відповідачем не спростовані.

З урахуванням наведеного, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, заснованими на законі та такими, що підлягають задоволенню частково.

В порядку ст. 129 ГПК України, в зв`язку з тим, що спір виник з вини відповідача, судовий збір у сумі 2 102 грн. 00 коп. покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності “Укрінтеренего”, м. Київ до Концерну “Міські теплові мережі”, м. Запоріжжя задовольнити частково.

Стягнути з Концерну “Міські теплові мережі” (69091 м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, 137, ідентифікаційний номер юридичної особи 32121458) на користь Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності “Укрінтеренего” (04080 м. Київ, вул. Кирилівська, 85, ідентифікаційний код юридичної особи 19480600) 7 000 (сім тисяч) грн. 00 коп. пені, 8 057 (вісім тисяч п`ятдесят сім) грн. 45 коп. 15 % річних, 2 102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення оформлено та підписано 30.12.2020.

Суддя С.С. Дроздова

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.