Ухвала суду № 93954019, 30.12.2020, Основ'янський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Червонозаводський районний суд м. Харкова)

Справа № 646/6944/16-ц

№ провадження 2/646/24/2020

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(про забезпечення позову)

"30" грудня 2020 р. місто Харків

Червонозаводський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді – Шелест І. М.

за участю секретаря – Коммунарової А. О.,

розглянувши у відкриому судовому засіданні в м. Харкові заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «ОТП Банк» в особі регіонального відділення АТ «ОТП Банк» в м. Харкові, третя особа ТОВ «ОТП Факторинг Україна», про визнання договорів недійсними та стягнення грошових коштів -

В С Т А Н О В И В:

В провадженні суду знаходиться вищевказана цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «ОТП Банк» в особі регіонального відділення АТ «ОТП Банк» в м. Харкові, третя особа ТОВ «ОТП Факторинг Україна», у якому позивач просить визнати недійсним Кредитний договір № ML 700/1189/2008 від 05.06.2008 та Додаток №1 від 05.06.2008 (Графік платежів) до Кредитного договору з моменту його укладання, у зв`язку з укладенням їх під впливом обману зі сторони Банку; визнати недійсним Договір іпотеки № PML 700/1189/2008 від 05.06.2008 у зв`язку з визнанням недійсним з моменту його укладання Кредитного договору № ML 700/1189/2008 від 05.06.2008; стягнути з ПАТ «ОТП Банк» на користь ОСОБА_1 107 871,85 грн, як різницю між отриманою та виплаченою сумами за Кредитним договором № ML 700/1189/2008 від 05.06.2008; стягнути з ПАТ «ОТП Банк» на користь ОСОБА_1 40 040,00 грн, як збитки у подвійному розмірі, понесені ОСОБА_1 у якості оплати проведення судової економічної експертизи № 11361 від 28.09.2018.

22.06.2016 ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова відкрито провадження по справі.

02.11.2020 ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова прийнято збільшені позовні вимоги ОСОБА_1 (за заявою від 30.10.2020).

20.11.2020 ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова задоволено заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову; вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, а саме: належну ОСОБА_1 квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 шляхом заборони його відчуження.

28.12.2020 до суду надійшла заява позивача про забезпечення позову, в якій позивач просить суд вжити заходів забезпечення позову шляхом заборони: відчуження квартири АДРЕСА_2 ; будь-яким особам фактичне виселення у будь-який спосіб ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , з квартири АДРЕСА_2 ; будь-яким особам вчиняти будь-які дії щодо вселення/перебування будь-яких третіх осіб в спірну квартиру окрім ОСОБА_1 та членів його родини; будь-яким особам та організаціям у разі відсутності відповідної заборгованості здійснювати відключення від електро-, газо- та водо- постачання квартири АДРЕСА_2 ; поновити реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування зазначеної заяви позивач посилається на те, що всупереч арешту, накладеного ухвалою від 20.11.2020, 30.11.2020 відбулося відчуження зазначеної вище квартири на користь ОСОБА_5 за договором купівлі?продажу, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО Ємець І. О. і наразі позивачу третіми особами чиняться всілякі перешкоди у користуванні квартирою, де перебуває майно позивача.

Тому, з метою недопущення негативних наслідків, до завершення розгляду справи по суті вважає за необхідне забезпечити позов.

Перевіривши матеріали справи в рамках заяви про забезпечення позову, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що між сторонами дійсно існує спір щодо дійсності кредитного договору та договору іпотеки квартири АДРЕСА_2 .

Так, за договором іпотеки № PML 700/1189/2008 від 05.06.2008 ОСОБА_1 в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором передав в іпотеку АТ «ОТП Банк» належну йому на праві приватної власності на підставі договору купівлі?продажу від 04.07.2006, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Єрьоменком В. В. за реєстровим № 703, квартиру АДРЕСА_2 . Дійсність вказаного договору оспорюється позивачем.

В межах розгляду даної справи ухвалою від 20.11.2020 накладався арешт на належну позивачу ОСОБА_1 квартиру за вищевказаною адресою шляхом заборони її відчуження.

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Гетьман П. від 28.12.2020 № 55975268 було відмовлено у державній реєстрації прав та їх обтяжень відповідно до зазначеної ухвали на підставі того, що право власності на вказану квартиру зареєстровано за особою відмінною від особи, яка зазначена в ухвалі.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, від 24.12.2020 № 238819365 квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_5 відповідно до договору купівлі?продажу № 7009 від 30.11.2020, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Ємець І. О.

Отже, з вищевказаних доказів вбачається, що під час розгляду даної справи не зважаючи на наявність заборони відчуження квартири (арешту накладеного 20.11.2020) відбулося відчуження 30.11.2020 вказаної квартири на користь ОСОБА_5 .

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Згідно до ч. 1 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до норми ч. 3 ст. 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22.12.06 № 9 розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд враховує, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому виходить з фактичних обставин справи і змісту позовних вимог.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд виходить з того, що захід забезпечення позову не є вирішенням спору між сторонами по суті, а є лише певними обмежувальними заходами у конкретній цивільній справі (що можуть забезпечити виконання рішення у разі задоволення позову).

Право на суд покриває надзвичайно широке поле різноманітних категорій - воно стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур. Процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя та що сторони провадження повинні мати право очікувати застосування вищезазначених норм.

Крім призму тлумачення права особи на суд поряд з правом на ефективний спосіб захисту проявляється місце інституту забезпечення позову, метою якого є охорона матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Таким чином, передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову є одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Так, згідно п. 43 рішення ЄСПЛ по справі "Шмалько проти України" право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на доступ до правосуддя, в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.

Проаналізувавши заяву про забезпечення позову, беручи до уваги попередню поведінку учасників, факт відчуження квартири всупереч діючої заборони, яка в тому числі мала сприяти захисту прав позивача на повагу до свого житла шляхом попередження його вибуття з володіння позивача до розгляду справи по суті, суд вважає, що є достатньо підстав вважати, що невжиття заходів забезпечення у виді арешту квартири шляхом заборони будь?якими особами її відчуження, в тому числі звернення стягнення на неї, та розпорядження в будь?який спосіб, в тому числі передання в оренду, в іпотеку, внесення до статутного капіталу тощо, може істотно ускладнити ефективний захист та поновлення прав позивача.

Розглядаючи вимоги заяви про забезпечення позову в іншій частині суд зазначає наступне.

Право користування є складовою права власності, мирне володіння якою як і право особи на житло охороняється державою.

Частиною 2 статті 47 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до ст. 109 ЖК України виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Примусове вилучення житлової площі і є крайнім заходом, який застосовують тільки у порядку і випадках, що прямо передбачені законом. Виселення по факту є втручанням у право на житло у розумінні положень статті 8 Конвенції, тому при примусовому виселенні, яке здійснюється виключно за рішенням суду, підстави для такого виселення перевіряються судом на предмет пропорційності у контексті чинного законодавства та відповідної практики ЄСПЛ.

Таким чином, виселення позивача та членів його сім`ї з квартири можливе лише в судовому порядку шляхом пред`явленням до них відповідного позову. Враховуючи наведене, в разі пред`явлення такого позову, позивач та інші особи не будуть позбавлені можливості заперечувати під час судового розгляду таке виселення, і вирішення вказаного питання буде знаходитись у компетенції суду, який розглядатиме справу. Заборона відповідачу вчиняти дії, спрямовані на виселення з квартири теперішніх мешканців, фактично вирішує спір про виселення по суті.

До того ж вказана вимога не є пропорційною предмету спору у даній справі, а обраний позивачем спосіб забезпечення позову підміняє собою вирішення іншого можливого спору по суті, а також виходять за межі підстав забезпечення позову, передбачених законодавством.

Крім того, суд вважає, що заявлені позивачем заходи забезпечення позову шляхом накладення заборони вживати заходів щодо відключення, призупинення, припинення роботи будь-яких систем забезпечення у вищевказаному житловому будинку, а також заборону вселення/перебування інших осіб до квартири не підлягають задоволенню та не відповідають заявленим позовним вимогам та обраному позивачем способу захисту, а також фактично вирішує спір про право третіх осіб на проживання (користування) спірною квартирою і є порушенням балансу охоронюваних законом інтересів учасників справи та третіх осіб.

Крім того, в цій частині позивачем не обґрунтовано, яким чином відповідні дії відповідача можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог у даній справі.

До того ж суд враховує принципи пропорційності та співмірності необхідності захисту прав позивача з правами та інтересами 3?іх осіб, розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Не вбачається підстав і для поновлення реєстрації місця проживання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 за відповідною адресою в рамках забезпечення позову з підстав, наведених вище.

Відповідно до ч.ч. 5-7 ст. 153 ЦПК України, залежно від обставин справи, суд може забезпечити позов повністю або частково.

Враховуючи наведене, співвідносячи негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, суд на даній стадії розгляду справи приходить до висновку про часткове задоволення заяви про забезпечення позову.

Керуючись ст.ст. 149, 150, 153 ЦПК України, суд –

У Х В А Л И В :

Заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову ОСОБА_1 до ПАТ «ОТП Банк» в особі регіонального відділення АТ «ОТП Банк» в м. Харкові, третя особа ТОВ «ОТП Факторинг Україна», про визнання договорів недійсними та стягнення грошових коштів – задовольнити частково.

Накласти арешт на квартиру АДРЕСА_2 шляхом заборони будь?якими особами її відчуження, в тому числі звернення стягнення на неї, та розпорядження в будь?який спосіб, в тому числі передання в оренду, в іпотеку, внесення до статутного капіталу тощо.

В іншій частині заяви – відмовити.

Ухвала суду про забезпечення позову підлягає негайному виконанню з дня її постановлення.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги особою, яка її оскаржує, протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя І. М. Шелест