Рішення № 93953604, 28.12.2020, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

Справа № 643/14283/20

Провадження № 2/643/4280/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.12.2020 року Московський районний суд м. Харкова у складі: головуючого судді Горбунової Я.М., розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз», Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківгаззбут», третя особа: Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання дій протиправними та зобов`язання встановити газовий лічильник,-

в с т а н о в и в:

Позивач звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз», Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківгаззбут», третя особа: Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг в якому просила: визнати порушення її прав, як споживача послуг з газопостачання; визнати протиправною відмову АТ «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз» та ТОВ «Харківгаз збут» у встановленні їй безоплатно індивідуального лічильника у квартирі АДРЕСА_1 ; зобов`язати АТ «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз» за власний рахунок встановити їй індивідуальний прилад обліку газу (лічильник) з цільовим призначенням для приготування їжі у квартирі АДРЕСА_1 в строк до 01.01.2021 року; визнати пропозицію АТ «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз» та ТОВ «Харківгаз збут» щодо врегулювання відносин із встановлення вузла обліку природного газу, зняття показань будинкового (загальнобудинкового) вузла обліку газу шляхом укладення відповідного договору є такою, що суперечить вимогам ст. 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу»; до часу встановлення та прийняття в експлуатацію індивідуального лічильника, як засіб вимірювальної техніки, зобов`язати АТ «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз» та ТОВ «Харківгаз збут» проводити нарахування за адресою: АДРЕСА_2 відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України № 143 від 27.02.2019 року «Питання споживання природного газу» за видом споживання «Плита газова за наявності центрального постачання гарячої води»

В обґрунтування позову зазначила, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 та споживачем послуг газопостачання, має окремий особовий рахунок та є суб`єктом ринку природного газу. Будинок за вказаною адресою належить територіальній громаді м. Харкова та управляється відповідним департаментом Харківської міської ради та Комунальним підприємством «Жилкомсервіс». Вказала, що власники сусідніх квартир у будинку мають окремі від неї особові рахунки на газопостачання, відповідно є суміжними суб`єктами ринку природного газу щодо неї. Зазначила, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Харківгаз збут» розпочав виставляти рахунки на сплату послуг постачання природного газу на підставі показань загальнобудинкового вузла обліку газу, який був встановлений представниками ПАТ «Харківміськгаз», без згоди співвласників багатоквартирного будинку. Вказала, що дії відповідачів по розрахунку плати за послуги газопостачання на підставі показань загальнобудинкового приладу обліку газу, а не по нормам споживання, затвердженим чинним законодавством, суперечать чинному законодавству та порушують її права та законні інтереси. Зазначила, що вона є окремим суб`єктом ринку газу, тому має бути забезпечена індивідуальним приладом обліку природного газу. Вказала, що ПАТ «Харківміськгаз» не бажає виконувати обов`язок щодо встановлення індивідуального лічильника газу, аргументуючи це тим, що для обліку природного газу вже встановлений загальнобудинковий лічильник газу. Зазначила, що в той час, вона та інші власники квартир будинку АДРЕСА_3 звертались до ПАТ «Харківміськгаз» з метою встановлення саме індивідуальних лічильників газу.

Представник відповідача ПАТ «Харківміськгаз» надав до суду відзив на позовну заяву, у якому відповідач посилаючись на Кодекс газорозподільних систем, Тимчасове положення про порядок проведення розрахунків за надання населенню послуг з газопостачання в умовах використання загальнобудинкового вузла обліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня2002 року № 620, ЗУ «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» просив відмовити у задоволенні позову. Вказав, що на виконання Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природнього газу» № 3533-VI у редакції чинною до 20.01.2018 року, відповідно до вимог розділу І Плану розвитку на 2016-2025 роки Інвестиційної програми газорозподільного підприємства, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 411 від 24.03.2016 року на житловий будинок АДРЕСА_3 АТ «Харківміськгаз» було встановлено загальнобудинковий вузол обліку газу та з лютого 2017 року об`єми спожитого газу мешканцями зазначеного будинку визначаються відповідно до Тимчасового положення про порядок проведення розрахунків за надання населенню послуг з газопостачання в умовах використання загальнобудинкового вузла обліку затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2002 року № 620 у редакції постанови КМУ від 27.01.2016 року. У АТ «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз» фінансування робіт з оснащення загальнобудинковового лічильника газу за адресою: АДРЕСА_3 , секція Г здійснювалось відповідно до ст. 3 Закону України «Про забезпечення комерційного природнього газу» за рахунок коштів суб`єкта господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, що передбачені в структурі тарифу на послуги розподілу природного газу та кошти в його тарифі на встановлення загальнобудинкового лічильника були розраховані і призначені Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики. Тому встановити позивачу безкоштовно індивідуальний лічильник газу АТ «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз» не має можливості, оскільки кошти в тарифі АТ «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз» були розраховані і призначені НКРЕКП на встановлення тільки загальнобудинкового вузла обліку газу за адресою: АДРЕСА_3 . Враховуючи вище вказане дії АТ «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз» пов`язані з встановленням загальнобудинкового лічильника газу за адресою: АДРЕСА_3 , секція Г є законними та відповідають діючому законодавству, а у разі незгоди власника квартири розраховуватися за спожитий газ за показанням будинкового вузла обліку на будинок він може встановити квартирний лічильник окремо на картиру за власні кошти.

Представник відповідача ТОВ «Харківгаз збут» надав до суду відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що позовні вимоги саме до ТОВ «Харківгаз збут» є незаконними, безпідставними та необґрунтованими. Вказав, що з 01.07.2015 господарську діяльність з постачання природного газу на території м. Харкова здійснює ТОВ «Харківгаз збут». АТ «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз» не є постачальником природного газу населенню м. Харкова, а здійснює функції розподілу природного газу на території м. Харкова та Харківської області. Тобто обидва підприємства паралельно існують і здійснюють господарську діяльність, однак виконують різні ліцензійні функції з 01.07.2015. Вказані підприємства є різними та не підпорядковані один одному. Тобто, на даний час газорозподільна система по якій пересувається газ знаходиться в управлінні АТ «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз», а газ який пересувається по ній належить ТОВ «Харківгаз збут» та продається населенню. Обов`язок щодо облікування (прилади обліку природного газу та питання зміни режиму користування газом чи донарахування обсягів природного газу) та інших видів розподілу природнього газу відноситься до функцій АТ «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз». Усі відомості про обсяги спожитого природного газу споживачем ТОВ «Харківгаз збут» отримує від АТ «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз» та здійснює нарахування відповідно до персоніфікованих даних про фактичний обсяг спожитого природнього газу наданих АТ «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз». Таким чином вимоги позивача до ТОВ «Харківгаз збут» не відносяться до компетенції постачальника природного газу, тому постачальником природнього газу порушені позивачем питання не розглядались взагалі, укладення будь яких договорів для врегулювання відносин із встановлення вузлів обліку природного газу позивачу не пропонувались.

Представником третьої особи Національної комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг подано до суду пояснення на позовну заяву, в яких зазначено, що АТ «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз» було забезпечено облік природного газу за адресою: АДРЕСА_3 , секція Г відповідно до вимог чинного на той час Закону України «Про забезпечення комерційного природнього газу», оскільки на момент встановлення загальнобудинкового лічильника газу за адресою: АДРЕСА_3 згода співвласників багатоквартирного будинку для його встановлення не потребувалась. 19.01.2018 року набрали чинності зміни до Закону України «Про забезпечення комерційного природнього газу», відповідно до яких суб`єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, оснащують споживачів природнього газу індивідуальними лічильниками газу, а загальнобудинковий лічильника газу може бути встановлений лише за згодою співвласників багатоквартирного будинку. Встановлення індивідуальних лічильників природнього газу за рахунок газорозподільного підприємства передбачено лише там, де не було передбачено встановлення загальнобудинкових лічильників природного газу. Зважаючи на викладене, вважає вимоги позивача необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Позивач надала до суду відповідь на відзив АТ «Харківміськгаз», у якій виклала обґрунтування свого позову, аналогічне викладеному у позовній заяві, окрім того зазначила, що Великою Палатою Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №214/2435/17 викладено правову позицію, відповідно до якої оператор ГРМ зобов`язаний встановлювати індивідуальні лічильники, за рахунок коштів, які закладені у структуру тарифу.

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження, тощо) не застосовувалися.

Суд, вивчивши матеріали справи та дослідивши надані докази, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 в якій і зареєстрована.

В будинку АДРЕСА_3 встановлено загальнобудинковий лічильник природного газу. Нарахування за спожитий природний газ з лютого 2017 року проводяться з урахуванням його показників.

Зазначені обставини не оспорюються відповідачами в зв`язку з чим в силу положень ч. 1 ст. 82 ЦПК України, не підлягають доказуванню.

ОСОБА_1 та інші мешканці будинку АДРЕСА_3 звертались до ПАТ «Харківміськгаз» з питань неправомірних дій Публічного акціонерного товариства «Харківміськгаз» та встановлення в їхньому будинку загальнобудинкового вузла обліку газу, забезпечення споживачів індивідуальними лічильниками газу.

Із відповідей Публічного акціонерного товариства «Харківміськгаз» від 12.01.2017 року, 18.10.2018 року, 12.02.2019 року, 27.08.2018 року 2017 року, вбачається, що їй повідомлено, що у її будинку встановлено загальнобудинковий вузол обліку та з лютого 2017 року об`єм спожитого газу мешканцям будинку визначаються відповідно до Тимчасового положення про порядок проведення розрахунків за надання населенню послуг з газопостачання в умовах використання лічильників природного газу (будинкових або на групу будинків); при цьому, щодо окремих споживачів враховуються суми субсидій та пільгова знижка. Зазначено, що встановити безкоштовно індивідуальний лічильник мешканцям будинку немає можливості, оскільки кошти в тарифі підприємства розраховані і призначені на встановлення тільки будинкового вузла обліку, проте вона як споживач може встановити індивідуальний лічильник газу за кошти джерел, не заборонених законодавством, у тому числі за власні кошти.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про захист прав споживачів» держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров`я і життєдіяльності.

За змістом статті 21 цього Закону права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення.

Відповідно до пунктів 3, 4, 7 частини першої статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів» крім інших випадків порушень прав споживачів, права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо виконавець послуги нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами, порушується принцип рівності сторін договору, ціну продукції визначено неналежним чином.

Як зазначено в преамбулі Закону України «Про житлово-комунальні послуги»(у редакції, чинній на час звернення до суду), цей Закон визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки.

Відповідно до статті 1 цього Закону житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; виконавець - суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; засіб обліку - прилад, технічний пристрій для обліку кількісних та/або якісних показників житлово-комунальної послуги, який має нормовані метрологічні характеристики; комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газопостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством; норми споживання - кількісні показники споживання житлово-комунальних послуг, затверджені згідно із законодавством відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування ;споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» державна політика у сфері житлово-комунальних послуг базується на таких принципах: забезпечення раціонального використання наявних ресурсів та сталого розвитку населених пунктів; регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, перелік яких визначено цим Законом, з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку, природних особливостей відповідного регіону та технічних можливостей; забезпечення рівних можливостей доступу до отримання мінімальних норм житлово-комунальних послуг для споживачів незалежно від соціального, майнового стану, віку, місцеперебування та форми власності юридичних осіб тощо; забезпечення соціального захисту малозабезпечених громадян.

Як наведено у статті 3 зазначеного Закону, предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг, суб`єктами цього Закону є органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, власники, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг.

Відповідно до частини першої статті 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від порядку затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги вони поділяються на три групи. Зокрема, перша група - це житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують уповноважені центральні органи виконавчої влади, а у випадках, передбачених законом, - національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Тарифи на газопостачання відносяться до першої групи.

Згідно з частиною першою статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору (частини перша, друга статті 20 цього Закону).

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець зобов`язаний забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору.

Як зазначено у частині першій статті 30 зазначеного Закону державне регулювання цін/тарифів базується на таких основних принципах: доступності житлово-комунальних послуг для всіх споживачів та рівності правових гарантій.

Відповідно до глави 1 розділу 1 Кодексу газорозподільних систем оператор ГРМ - суб`єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління.

АТ «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз» є Оператором ГРМ.

Правові, економічні та організаційні засади забезпечення всіх категорій споживачів вузлами обліку природного газу з метою запровадження повного комерційного (приладового) обліку природного газу визначені Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.

Згідно з положеннями статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» суб`єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, зобов`язані забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується: комплексно, у тому числі для опалення, - до 01 січня 2012 року; для підігріву води та приготування їжі - до 01 січня 2016 року; тільки для приготування їжі - до 01 січня 2021 року (відповідно до абзацу четвертого підпункту «а» пункту 2 частини першої статті 6 зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 21 грудня 2017 року № 2260-VIII).

Встановлено, що позивач є споживачем природного газу, а відповідач АТ «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз» - Оператором ГРМ, виконавцем комунальної послуги, спрямованої на задоволення потреби фізичної особи у забезпеченні газопостачанням.

Відповідно до пунктів 1.1-1.3 Типового договору, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року № 2498, цей договір є публічним, регламентує порядок та умови переміщення природного газу з метою фізичної доставки Оператором ГРМ обсягів природного газу, які належать споживачам (їх постачальникам), до об`єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи. Умови договору однакові для всіх споживачів України.

Цей договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 ЦК України на невизначений строк. Фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема сплата рахунка Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу.

У пункті 1.4 Типового договору вказано, що термін, що використовується в цьому договорі, має таке значення: «споживач» - фізична або юридична особа чи фізична особа - підприємець, об`єкт якої підключений до газорозподільної системи Оператора ГРМ. Інші терміни вживаються у значеннях, наведених у Законі України «Про ринок природного газу» та Кодексі газорозподільних систем.

Згідно з пунктом 2.1 цього Типового договору Оператор ГРМ зобов`язується надати споживачу послугу з розподілу природного газу, а споживач зобов`язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначені цим договором.

Відповідно до вимог статті 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.

У частині перші йстатті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до вимог статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 28 березня 2017 року № 379 встановлено тарифи на послуги розподілу природного газу для Публічного акціонерного товариства «Харківгаз».

Згідно з додатком до вказаної постанови в структурі тарифу затверджено витрати на встановлення індивідуальних лічильників газу населенню у розмірі 12 671,50 грн.

Тобто в тарифі на газ закладено встановлення квартирних лічильників газу, що передбачено Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».

Оскільки позивач сплачувала за газопостачання за встановленими тарифами, в яких передбачені витрати на встановлення лічильників газу, у тому числі, безпосередньо індивідуальних, відповідач зобов`язаний надавати послуги, які оплачені позивачем, та відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, у яких газ використовується тільки для приготування їжі - до 01 січня 2021 року, згідно редакції цієї статті, яка була чинною на час звернення до суду та ухвалення рішення.

Вимоги статті 6 вказаного Закону мають вищу юридичну силу, ніж рішення Національної комісії, яка здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Ці вимоги зобов`язують відповідача забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, в яких газ використовується тільки для приготування їжі, до 01 січня 2021 року.

Відмова відповідача встановити індивідуальні лічильники позивачам суперечить вимогам законодавства, порушує права позивачів.

З урахуванням вимог статті 5 Закону України «Про захист прав споживачів»,статті 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» волевиявлення позивача на встановлення індивідуальних лічильників газу не може бути порушеним.

Задоволення вимог позивача буде відповідати зазначеній державній політиці у сфері житлово-комунальних послуг, забезпечить раціональне використання ресурсів та рівні можливості для позивача з отримання послуги по газопостачанню; встановлення позивачу індивідуального лічильника забезпечить оплату саме того об`єму газу, який нею спожитий, що буде відповідати такому завданню цивільного законодавства, як справедливість.

При вирішенні питання, за чий рахунок повинно проводитися фінансування робіт з оснащення лічильниками газу, слід керуватися частиною першою статті 3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», згідно з якою фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.

При цьому, саме на відповідача покладений обов`язок встановлення лічильників газу, лише він повинен вживати заходів щодо залучення інших джерел фінансування цих робіт, і покладання такого обов`язку на споживачів є неправомірним.

Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній в постанові Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 214/2435/17 (провадження № 14-347цс18), постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 листопада 2018 року (справа №577/2505/17-ц, провадження №61-16086св18); Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року (справа №573/1695/16-ц, провадження №61-22968св18); Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року (справа №263/6044/18, провадження №61-48859св18).

Таким чином, вимоги позивача щодо зобов`язання АТ «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз» встановити у її квартирі індивідуальний лічильник газу, є законним та обґрунтованим.

Посилання АТ «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз» щодо того, що позивач як побутовий споживач може самостійно забезпечити встановлення індивідуального лічильника за власні кошти не можуть бути прийняті до уваги, виходячи з наступного.

Дійсно, частиною 2 статті 3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» передбачено, що побутові споживачі природного газу - фізичні особи (населення) можуть самостійно забезпечити встановлення індивідуальних приладів обліку природного газу (індивідуальних лічильників) з подальшою компенсацією таких витрат за рахунок коштів, які ними сплачуються за тарифом на розподіл природного газу.

Порядок і розміри компенсації витрат на придбання та встановлення індивідуальних приладів обліку природного газу для споживачів природного газу - фізичних осіб (населення) встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Проте, встановлення індивідуального лічильника за власний рахунок є правом споживача, тоді як на відповідача покладений обов`язок встановлення лічильників газу, і покладання такого обов`язку на споживачів є неправомірним.

Право позивача на забезпечення індивідуальним безкоштовним газовим лічильником встановлено законом, відтак відмова встановити індивідуальний лічильник газу суперечить вимогам законодавства, порушує права споживача, волевиявлення якого на встановлення індивідуального лічильника газу не може бути обмежене.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання проводити нарахування до часу встановлення та прийняття в експлуатацію як засіб вимірювальної техніки ТОВ «Харківгаз збут» індивідуального газового лічильника за адресою: АДРЕСА_2 відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України № 143 від 27.02.2019 року «Питання споживання природного газу» за видом споживання «Плита газова за наявності центрального постачання гарячої води» без прив`язки вказаної норми до часу відсутності у квартири центрального гарячого водопостачання, суд зауважує, що дана вимога є передчасною, так як визначення об`єму спожитого природного газу за нормами споживання та його перерахунок можливо здійснити тільки після встановлення індивідуального лічильника газу.

Щодо вимоги позивача про визнання пропозиції АТ «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз» та ТОВ «Харківгаз збут» щодо врегулювання відносин із встановлення вузла обліку природного газу, зняття показань будинкового (загальнобудинкового) вузла обліку газу шляхом укладення відповідного договору такою, що суперечить вимогам ст. 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», то суд вважає що дана вимога не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Між тим звернення з даною вимогою до суду є передчасним, оскільки сам факт внесення відповідачами пропозиції про укладення договору не порушує будь-яких прав, свобод або інтересів позивача, так як по своїй суті пропозиція є лише офертою, але без акцепту (прийняття пропозиції) між сторонами не виникає правовідносин, які б потребували їх врегулювання у судовому порядку.

Виходячи з вищенаведеного, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідачів на користь держави підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 5, 10-13, 76-81, 89, 264-265 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз» у встановленні безоплатно індивідуального лічильника ОСОБА_1 в квартирі АДРЕСА_1 .

Зобов`язати Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз» за власний рахунок встановити ОСОБА_1 індивідуальний прилад обліку газу (лічильник) з цільовим призначенням для приготування їжі у квартирі АДРЕСА_1 .

В задоволенні іншої частини відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз» на користь держави судовий збір в розмірі 1681 (сімсот шістдесят вісім) грн. 60 коп.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серія та номер паспорту НОМЕР_1 , ІПН НОМЕР_2 , АДРЕСА_4 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз», ЄДРПОУ 03359552, м. Харків, вул. Москалівська, 57/59; Товариство з обмеженою відповідальністю «Харківгаззбут», ЄДРПОУ 39590621, м. Харків, вул. Москалівська, 57/59».

Третя особа: Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, ЄДРПОУ 39369133, м. Київ, вул. Смоленська, 19.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя: Я.М. Горбунова