Рішення № 93949380, 11.11.2020, Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 210/3989/16-ц

провадження 2/216/226/20

РІШЕННЯ

іменем України

11 листопада 2020 року місто Кривий Ріг

Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: головуючого - судді Кузнецова Р.О.,

за участю секретаря судового засідання Кузь А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань №4 приміщення суду у м. Кривому Розі, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

встановив:

Акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК» звернулось до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач, з метою отримання банківських послуг звернувся до позивача та підписав заяву №б/н від 22.02.2013. 17.04.2014 відповідачу було переоформлено кредитну картку на престижну картку «Gold» та відкрито картковий рахунок, згідно з яким відповідач отримав кредит у розмірі 8000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 27,6 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг (далі - Договір), що підтверджується підписом у заяві. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керувався п. п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Договору, на підставі яких Відповідач при укладанні Договору дав свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою Банку. АТ КБ «ПРИВАТБАНК» свої зобов`язання за Договором про надання банківських послуг виконав в повному обсязі, а саме надав Відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач не надавав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями, що має відображення у Розрахунку заборгованості за договором. У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості Відповідач станом на 15.06.2016 має заборгованість – 19342,26 грн, з яких: 10276,17 грн – заборгованість за тілом кредиту, 3998,88 грн – заборгованість за нарахованими відсотками, 4621,51 грн – заборгованість за пенею за прострочене зобов`язання, 850,00 грн – нараховано пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100,00 грн, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500.00 грн. - штраф (фіксована частина), 897,25 грн - штраф (процентна складова). Відповідно до п. 1.1.7.11. Договору, Договір діє на протязі 12 місяців з моменту його підписання. Якщо протягом цього строку жодна з сторін не проінформує другу сторону про розірвання даного договору, він автоматично лонгується на той же строк. Пунктом 1.1.7.43. Договору сторони визнали, що дія договору закінчується в момент закриття останнього рахунку/депозиту Клієнта, відкритого в рамках Договору або підпадаючого під дію Договору, а також при закінченні використання послуг Банка, передбачених договором. За наявної у Клієнта в момент закриття останнього рахунку Клієнта непогашеної заборгованості перед Банком по Договору, в тому числі по овердрафту, а також заборгованості по сплаті комісії перед Банком, дія договору закінчується після повного погашення заборгованості. На даний час Відповідач продовжує ухилятись від виконання своїх зобов`язань і не погашає заборгованість за Договором про надання банківських послуг, що є порушенням законних прав ті інтересів АТ КБ «ПРИВАТБАНК».

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, надав суду письмові пояснення, в яких зазначив, що договір на обслуговування карткового рахунку, укладений між позивачем і ПАТ КБ «ПриватБанк» у п. 1.1.2.1.12 Умов і правил надання банківських послуг передбачає наступні обов`язки клієнта: клієнт зобов`язаний вживати заходів щодо запобігання втрати (розкрадання) карток, ПІНа (персонального ідентифікаційного номера) або інформації, нанесеної на карту і магніт смугу, або їх незаконного використання. Пункт 1.1.5.29 Умов та правил надання банківських послуг передбачає, що клієнт несе відповідальність за всі операції, проведені з карткою. Відповідно до п. 1.1.2.1.13 клієнт зобов`язаний негайно повідомляти банк, а також правоохоронні органи за фактом втрати картки, ПІНу або отримання звістки про їх незаконне використання. У зв`язку з вищевикладеним, представник позивача наполягав на задоволенні позову.

Відповідач та його представник – адвокат Починок В.В. у судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином, надали суду заяви про розгляд справи за їх відсутності. Крім того, надали до суду відзив на позовну заяву, який обґрунтований тим, що позивач у своєму позові не зазначає про те, що відповідач 08.06.2015 негайно після отримання SMS повідомлення про здійснення розрахунку за товар коштами кредитного ліміту на картці в сумі 7585,74 грн, який він не здійснював, звернувся на гарячу лінію АТ КБ «ПРИВАТБАНК», а також звернувся особисто до Криворізької філії АТ КБ «ПРИВАТБАНК» із заявою про вчинення крадіжки невідомою особою грошових коштів з його банківської картки «Універсальна», «Gold», а також із заявою про блокування картки та скасування вищевказаної транзакції. Крім того, відповідач звернувся до поліції з приводу крадіжки коштів з банківської картки. Разом з цим, на думку відповідача, вимоги про стягнення з нього заборгованості за відсотками за користування кредитом, пені за прострочене зобов`язання, пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100,00 грн, а також штрафів відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил, задоволенню не підлягають, оскільки сама Анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, яка підписана відповідачем, таких умов не містить, а інших угод з цього приводу між сторонами, як зазначалось вище, укладено не було. У зв`язку з вищевикладеним, відповідач просив відмовити в задоволенні позову.

Оскільки наявних у даній цивільній справі доказів достатньо для вирішення спору по суті та, враховуючи наявність письмових пояснень представника позивача, відзиву на позовну заяву відповідача, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін.

Суд, оцінивши докази за внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на повному, всебічному та об`єктивному дослідженні обставин справи, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

За приписами ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При цьому згідно роз`яснень, наданих Пленумом Верховного Суду України у п. 2 постанови від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 3 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 10 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

За ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за її ст. 13, - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, щодо відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Так, судом встановлено, що відповідач, з метою отримання банківських послуг звернувся до позивача та підписав заяву №б/н від 22.02.2013. 17.04.2014 відповідачу було переоформлено кредитну картку на престижну картку «Gold» та відкрито картковий рахунок, згідно з яким відповідач отримав кредит у розмірі 8000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 27,6 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. У заяві зазначено, що позивач згодна з тим, що ця Заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).

З виписки з карткового рахунку (том 1 а.с. 206-209) встановлено, що 08.06.2015 було здійснено покупку на суму 7585,74 грн. На витрачені грошові кошти АТ КБ «ПриватБанк» нарахував заборгованість за відсотками за користування кредитом, пеню за прострочене зобов`язання, пеню за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100,00 грн, а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил.

ОСОБА_1 зазначає, що 07.06.2015 на його мобільний телефон прийшло смс повідомлення, в якому повідомлялось про те, що в нього є проблеми з кредитною карткою «ПриватБанк», а 08.06.2015 приблизно з 15.32 год по 15.44 год на його номер прийшло 5 смс повідомлень про зняття коштів на суму 7585,74 грн. Проте він в цей час покупки чи перекази не здійснював, смс повідомлень не надсилав, нікому не телефонував та не користувався послугами інтернету.

Відповідач звернувся за телефоном гарячої лінії «ПриватБанк» з вимогою заблокувати картки відкриті на його ім`я та повідомив про факт шахрайства.

08.06.2015 відповідач звернувся з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення до поліції. За даним фактом Криворізький ВП ГУНП в Дніпропетровській області було розпочате кримінальне провадження №12015040770001680 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України (том 1 а.с. 107-142).

З постанови слідчого Криворізького ВП ГУНП в Дніпропетровській області від 14.04.2017 (том 1 а.с. 137-138) вбачається, що кримінальне провадження №12015040770001680 від 09.06.2015 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України, закрито у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.

Стаття 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає: споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

Правовідносини у сфері функціонування платіжних систем і розрахунків в Україні, проведення переказу коштів у межах України, відповідальності суб`єктів переказу, а також загального порядку здійснення нагляду за платіжними системами регулюються Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».

Згідно з п. 1.27 ст. 1 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжна картка - це електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

Пунктом 6.3 ст. 6 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено, що порядок відкриття банками рахунків та їх режими визначаються Національним банком України. Умови відкриття рахунка та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом - власником рахунка.

Крім того, згідно з п.1.5 Розділу І «Інструкції про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків - резидентів і нерезидентів», що затверджена постановою Правління Національного банку України № 492 від 12 листопада 2003 року, умови відкриття рахунку та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом, і не повинні суперечити вимогам цієї Інструкції.

Відповідно до положень статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунку клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27.10.1993).

Згідно з пунктом 37.2 статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов`язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Відповідно до п.1.1.2.1.13. Умов та правил надання банківських послуг (далі – Умови та правила) клієнт зобов`язаний інформувати банк, а також правоохоронні органи про факти втрати карти, стікеру, ПІНу, сім-карти мобільного телефону, отримання повідомлення про їх незаконне використання. У разі настання вищевказаних випадків необхідно звернутися до відділення банку за телефонами (безкоштовно) по Україні. Згідно з п.1.1.2.1.21. Умов та правил, клієнт зобов`язаний негайно повідомляти банк шляхом дзвінка до Колцентру (протягом 15 хвилин) інформацію, що стала відома клієнту про втрату/викрадення карти, стікеру PayPass, сім-карти мобільного телефону, несанкціоновані транзакції по його рахунках (а також по рахунках 3-іх осіб). Відповідно до п. 1.1.3.1.2. Умов та правил банк зобов`язаний обслуговувати картрахунки в порядку та на умовах передбачених цим договором, правилами Міжнародних платіжних систем, за якими обслуговуються картки, чинним законодавством.

Пунктом 1.1.3.1.7. Умов та правил передбачено, що банк зобов`язаний в разі виникнення овердрафта або одержання усного або письмового повідомлення власника або довіреної особи, переданого у порядку, передбаченому Умовами та правилами, про втрату/крадіжку картки або про можливість несанкціонованого використання картки третіми особами забезпечити призупинення розрахунків з використанням картки.

Відповідно до п.2.1.1.10.10 Умов та правил клієнт дає свою згоду на те, що за замовчуванням при видачі картки банк блокує можливість використання карти в мережі Інтернет, а також при здійсненні ризикових операцій у країні та за кордоном.

Згідно з п. 2.1.1.11.6. Умов та правил, суми коштів по операціях, які оскаржуються держателем, повертаються на Картрахунок до повного врегулювання питання з протилежною стороною - банком який представив операцію.

Відповідно до пунктів 7, 8, 9 Положення «Про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05.11.2014 № 705 емітент або визначена ним юридична особа під час отримання повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний ідентифікувати користувача і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах і в порядку, установлених договором.

Емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу.

Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції.

Емітент у разі повідомлення користувачем про незавершену операцію з унесення коштів через платіжні пристрої банку-емітента на рахунки, відкриті в банку-емітенті, після подання користувачем емітенту відповідного документа, що підтверджує здійснення цієї операції, негайно зараховує зазначену в цьому документі суму коштів на відповідний рахунок.

Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІН-у або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для притягнення її до цивільно-правової відповідальності.

Така правова позиція була висловлена Верховним Судом України у постанові від 13.05.2015 в справі № 6-71цс15, а також аналогічні висновки містяться у Постановах Верховного Суду від 14.02.2018 (справа № 127/23496/15-ц), 18.05.2018 (справа № 190/926/16-ц), 20.06.2018 (справа № 320/1169/16-ц).

З наведеного вбачається, що при здійсненні платіжних операцій, які мали місце 08.06.2016, відповідач особисто не використовував електронний платіжний засіб. Судом не встановлено, що ОСОБА_1 своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Разом з цим, відповідач повідомив правоохоронні органи та АТ КБ «Приватбанк» про вчинений злочин, а тому, суд приходить до висновку, що позивач не несе відповідальності за платіжні операції, здійснені за допомогою його платіжної картки.

Наведені вище Умови та правила надання банківських послуг визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.

Верховний Суд у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 127/23496/15-ц (касаційне провадження № 61-3239св18) вказану правову позицію підтримав.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Оцінивши всі надані докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що підстави для цивільно-правової відповідальності відповідача відсутні, оскільки фактично він 08.06.2016 не отримував грошові кошти на загальну суму 7585,74 грн.

Перевіряючи доводи позивача про наявність правових підстав для стягнення з відповідача відсотків за користування кредитним коштами, а також неустойки за неналежне виконання зобов`язань за цим Кредитним договором, суд прийшов до таких висновків.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, щодо відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст. 1055 ЦК України Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки умови договору приєднання розроблені ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», у теперішній час АТ КБ «ПРИВАТБАНК», вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику, грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем, у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом, розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства, та договірні, розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі.

У заяві позичальника, підписаній сторонами, відсутні умови договору про стягнення відсотків, із зазначенням базової ставки, а також встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення заборгованості за відсотками, пенею і штрафами за несвоєчасну сплату кредиту, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/як невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що зазначені позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка з сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

У даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Разом з цим, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Зокрема до таких висновків прийшов Верховний Суд у своїй постанові від 14 лютого 2018 року у цивільній справі № 578/132/16-ц, а також в постанові від 03 липня 2019 року у цивільній справі № 342/180/17.

У зв`язку із викладеним, суд приходить до висновку про те, що вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за відсотками, пенею та штрафами відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг, задоволенню не підлягають, оскільки сама Анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, яка підписана відповідачем, таких умов не містить, інших угод з цього приводу між сторонами, як зазначалось вище, укладено не було, а сума тіла кредиту є недоведеною, оскільки операція від 08.06.2015 на суму 7585,74 грн здійснювалася не ним.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю, судові витрати покладаються на позивача.

У відповідності з п.1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом судової справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 3, 4 ст. 137 ЦПК України визначено підстави для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Зазначені положення кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо шляхів полегшення доступу до правосудді № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складання позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права (пункт 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009).

У матеріалах справи наявні копія свідоцтва на право заняття адвокатською діяльністю, копія договору про надання правничої допомоги від 18.06.2019 адвокатом Починок В.В. (том 1 а.с. 185), акти виконаних робіт від 07.10.2019 та від 27.05.2020, квитанції від 09.09.2019, від 05.10.2019 та від 27.05.2020, якими підтверджено сплату позивачем на користь адвоката Починок В.В. витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4200,00 грн.

Приймаючи до уваги вищевказані докази, відмову в задоволенні позовних вимог, враховуючи складність справи, враховуючи представлення суду письмового опису робіт (наданих послуг) професійної правової допомоги наданих адвокатом за договором, суд вважає, що стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правничу правову допомогу в розмірі 4200,00 грн є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 5-8, 12-19, 23, 81, 89, 128, 131, 136, 141, 258-259, 263, 265, 268, 354-355 ЦПК України, ст.ст. 633, 634, 1050, 1054, 1055, 1073 ЦК України, ЗУ «Про захист прав споживачів», ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», суд -

ухвалив:

У задоволенні позовної заяви акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.

Стягнути з акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 витрати з оплати професійної правничої допомоги в сумі 4200,00 грн (чотири тисячі двісті гривень).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи згідно з п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

- позивач: акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК», юридична адреса: 49094, м. Дніпро, вулиця Набережна Перемоги, будинок 50, ЄДРПОУ 14360570, рах. № НОМЕР_1 , МФО 305299;

- відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Рішення надруковане суддею в одному примірнику.

Суддя Р.О.Кузнецов