Рішення № 93943877, 22.12.2020, Пересипський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Суворовський районний суд м. Одеси)

Справа № 523/8951/20

Провадження №2/523/3202/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" грудня 2020 р. Суворовський районний суд міста Одеси в складі

головуючого судді Сувертак І.В.

за участю секретаря Алєксєєва В.В.

розглянув в відкритому судовому засіданні в залі суду № 5 в місті Одесі за правилами спрощеного позовного провадження, справу за позовом – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» (65114, м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, буд. 140 А), треті особи, які не заявляють самостійних вимог: Державна служба морського та річкового транспорту України (03110, м. Київ, вул. Преображенська, буд. 25), Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» в особі директора Сударева Віктора Олексійовича (65063, м. Одеса, вул. Армійська, 16/1, кв. 7), про визнання бездіяльності щодо припинення трудових відносин протиправною, зобов`язання розірвати трудовий договір відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП України, зобов,язання видати наказ про звільнення відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України, зобов`язання внести запис до трудової книжки, виплатити заробітну плату, стягнення моральної шкоди в сумі 100 000,00 грн,-

Установив:

Позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом та просив: визнати бездіяльність казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» щодо припинення трудових відносин з ОСОБА_1 – протиправною; зобов`язати казенне підприємство «Морська пошуково-рятувальна служба» (вул. Люстдорфська дорога, 140а, м. Одеса, 65114, ЄДРПОУ 38017026) розірвати трудовий договір з ОСОБА_1 відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП України з 15.05.2020; зобов`язати казенне підприємство «Морська пошуково-рятувальна служба» (вул. Люстдорфська дорога, 140а, м. Одеса, 65114, ЄДРПОУ 38017026) внести запис до трудової книжки про звільнення ОСОБА_1 відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП України з посади юрисконсульту сектору претензійно-позовної роботи юридичної служби КП «МПРС»; стягнути з казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» моральну шкоду у розмірі 100 000 (сто тисяч), 00 коп.; покладення судових витрат на Відповідача.

Ухвалою суду від 08 липня 2020 року відкрито спрощене позовне провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба», треті особи, які не заявляють самостійних вимог: Державна служба морського та річкового транспорту України, Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» в особі директора Сударева Віктора Олексійовича, про визнання бездіяльності щодо припинення трудових відносин протиправною, зобов`язання розірвати трудовий договір відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП України, зобов`язання внести запис до трудової книжки, стягнення моральної шкоди.

Також ухвалою суду від 22 вересня 2020 року прийнято до розгляду заяву про уточнення позовних вимог ОСОБА_1 , що подана в рамках розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба», треті особи, які не заявляють самостійних вимог: Державна служба морського та річкового транспорту України, Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» в особі директора Сударева Віктора Олексійовича, відповідно до якої позивач просить: визнати бездіяльність казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» щодо припинення трудових відносин з ОСОБА_1 – протиправною; зобов`язати казенне підприємство «Морська пошуково-рятувальна служба» (вул. Люстдорфська дорога, 140а, м. Одеса, 65114, ЄДРПОУ 38017026) розірвати трудовий договір з ОСОБА_1 відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП України з дати винесення рішення у справі; зобов`язати казенне підприємство «Морська пошуково-рятувальна служба» (вул. Люстдорфська дорога, 140а, м. Одеса, 65114, ЄДРПОУ 38017026) видати наказ про звільнення ОСОБА_1 відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП України з посади юрисконсульту сектору претензійно-позовної роботи юридичної служби КП «МПРС»; зобов`язати казенне підприємство «Морська пошуково-рятувальна служба» (вул. Люстдорфська дорога, 140а, м. Одеса, 65114, ЄДРПОУ 38017026) внести запис до трудової книжки про звільнення ОСОБА_1 відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП України з посади юрисконсульту сектору претензійно-позовної роботи юридичної служби КП «МПРС» та видати трудову книжку ОСОБА_1 ; зобов`язати казенне підприємство «Морська пошуково-рятувальна служба» (вул. Люстдорфська дорога, 140а, м. Одеса, 65114, ЄДРПОУ 38017026) провести остаточний розрахунок з ОСОБА_1 , а саме виплатити заробітну плату за фактично відпрацьований час у місяці звільнення, вихідну допомогу, грошову компенсацію за всі не використані дні щорічної відпустки; стягнути з казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» моральну шкоду у розмірі 100 000 (сто тисяч), 00 коп.; покладення судових витрат на Відповідача.

Позовні вимоги ОСОБА_1 ґрунтуються на тому, що позивач 18.02.2020, відповідно до наказу казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» №116-н від 17.02.2020, був ознайомлений із вказаним наказом та отримав попередження про вивільнення його посади відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП України з дотриманням вимог чинного законодавства.

Відповідно до приписів ст. 49 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Таким чином, звільнення позивача мало відбутись, з урахуванням святкових і неробочих днів, 21.04.2020.

15.04.2020 позивач був ознайомлений із повідомленням, згідно з яким його заплановане звільнення переноситься на 15.05.2020 у зв`язку із необхідністю уточнення та додаткового опрацювання матеріалів та справ юридичної служби. Разом із повідомленням позивачу було надано список вакантних посад.

Позивач зазначає, що у період з 22.04.2020 по 15.05.2020 був змушений приїжджати на роботу кожний робочий день, перебував один у кабінеті, не отримував завдань, що на думку позивача негативно вплинуло на його емоційний стан здоров`я, він відчував себе пригнічено, впав в депресію.

В наслідок зазначеного позивач звернувся за захистом своїх прав та законних інтересів з приводу порушених вище питань до державних органів, а саме: Прем`єр-міністра України, Міністра інфраструктури України, Голови комітету з питань транспорту та інфраструктури Верховної Ради України, Урядового уповноваженого з прав осіб з інвалідністю, Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, Головного управління Держпраці в Одеській області, в.о. Голови державної служби морського та річкового транспорту України.

Також позивач звернувся до Голови Професійної спілки працівників Морської пошуково-рятувальної служби, членом якої є, щодо захисту свої прав та врегулювання з роботодавцем питання його звільнення відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП України.

Позивач зазначає, що після вказаних звернень переведений з кабінету на 2 поверсі до кабінету на 3 поверсі адміністративної будівлі відповідача та пандус для входу на 3-й поверх є небезпечним для нього та не відповідає державним будівельним нормам та умовам охорони праці.

15.05.2020 позивач не був звільнений за п.1 ст. 40 КЗпП України та продовжив трудові відносини з відповідачем.

Позивач зазначає, що його перебування у трудових відносинах із відповідачем є грубим порушенням його трудових прав, порушенням його права на працю та вільний вибір праці та право на звернення до центру зайнятості з метою пошуку нової роботи.

Також позивач зазначає, що вказані вище обставини завдають йому моральної шкоди та оцінює її на суму 100000 грн.

До суду надійшов відзив позивача на позовну заяву, відповідно до якої відповідач заперечує проти позову, вважає його необґрунтованим, та таким, що не підлягає задоволенню.

Як зазначено стороною відповідача у відзиві, у період з 18.02.2020 по 15.05.2020 адміністрацією підприємства та профспілковим комітетом Професійної спілки працівників Морської пошуково-рятувальної служби проводились бесіди із позивачем щодо його подальшої роботи на підприємстві.

Профспілковим комітетом Професійної спілки працівників Морської пошуково-рятувальної служби 16.04.2020 запропоновано адміністрації підприємства докласти всіх зусиль щодо подальшої праці ОСОБА_1 на підприємстві та рекомендовано ОСОБА_1 ще раз оцінити ризики залишення без роботи та розглянути пропозиції для подальшої праці на підприємстві.

Враховуючи рекомендації профспілкового комітету Професійної спілки працівників Морської пошуково-рятувальної служби, підприємством не звільнено позивача із займаної посади 15.05.2020 відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП України та він продовжив трудові відносини з відповідачем.

Відповідач також зазначає, що позивачем взагалі у позовній заяві не зазначено чим підтверджується факт заподіяння йому моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру та те, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження заподіяння йому страждань діями або бездіяльністю відповідача.

Водночас відповідач зазначає, що позивач постійно перебуває у супроводі інших осіб, з метою його безпечного пересування адміністративною будівлею підприємства, та ніколи сам не здійснює підйом та спуск пандусами, лише за допомоги працівників підприємства та бізнес центру та переміщення його робочого місця на 3 поверх будівлі здійснено з метою належної соціалізації у колективі підприємства та уникнення перебування позивача одному в кабінеті у зв`язку із відповідними зверненнями позивача.

Також відповідач заперечує щодо заявленого позивачем розміру судових витрат, які позивач поніс та очікує понести до закінчення розгляду справи по суті, а саме витрат на професійну правничу допомогу позивачу у розмірі 20 000 гривень.

До суду надійшла відповідь на відзив позивача, відповідно до якої позивач наполягає, що його трудові відносини підлягають припиненню відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП України.

До суду надійшли заперечення відповідача на відповідь на відзив позивача, відповідно до яких відповідач наполягає на відмові у задоволенні позовних вимог у повному обсязі оскільки правових підстав для звільнення позивача відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП України відсутні.

Також до суду надійшла заява третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_2 , відповідно до якої останній заперечує проти задоволення позовних вимог, підтримує правову позицію відповідача та просить суд розглянути справу без його участі.

Представник позивача ОСОБА_3 в судовому засіданні просив задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.

Представником третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог – Державної служби морського та річкового транспорту України, були наданні пояснення щодо позову, відповідно до яких представник Державної служби морського та річкового транспорту України заперечував проти задоволення позовних вимог, оскільки правові підстави для звільнення позивача відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП України відсутні. Також зазначено, що відповідачем та Професійною спілкою працівників Морської пошуково-рятувальної служби здійснювались усі заходи щодо збереження робочого місця за позивачем.

При цьому представником Державної служби морського та річкового транспорту України наголошено на праві, а не обов`язку звільнення підприємством працівника відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП України.

Також зазначено, що позивач, після закінчення строку його попередження про звільнення 15.05.2020, продовжив трудові відносини з відповідачем, у зв`язку з чим звільнення відповідачем позивача відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП України не відповідає вимогам чинного законодавства України.

З`ясувавши обставини справи, вислухав представників позивача, відповідача та третьої особи, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають залишенню без задоволення, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з серпня 2017 року перебуває у трудових відносинах із казенним підприємством «Морська пошуково-рятувальна служба» (КП «МПРС») на посаді юрисконсульта сектору претензійно-позовної роботи юридичної служби. Також позивач є інвалідом 1 групи (акт Суворовської міжрайонної медико-соціальної експертної комісії Міністерства охорони здоров`я України серія 2-18 ОД №094740).

18.02.2020 позивач був повідомлений про те, що його посада виводиться із штатного розпису КП «МПРС» на підставі наказу КП «МПРС» №116-н від 17.02.2020.

14.04.2020 строк попередження позивача про звільнення на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України був продовжений до 15.05.2020 та позивачу було надано список вакантних посад.

Профспілковим комітетом Професійної спілки працівників Морської пошуково-рятувальної служби, членом якої є позивач, було розглянуто подання відповідача на звільнення позивача та не надано згоду на звільнення позивача.

Також Профспілковим комітетом Професійної спілки працівників Морської пошуково-рятувальної служби 16.04.2020 запропоновано адміністрації підприємства докласти всіх зусиль щодо подальшої праці ОСОБА_1 на підприємстві (протокол 3-тп від 16.04.2020), рекомендовано ОСОБА_1 ще раз оцінити ризики залишення без роботи та розглянути пропозиції для подальшої праці на підприємстві (протокол 5-тп від 25.05.2020).

Термін попередження позивача про звільнення закінчився 15.05.2020.

15.05.2020 відповідачем не було видано наказ на звільнення позивача.

Наступного робочого дня, слідуючим за 15.05.2020, позивач вийшов на роботу та продовжив трудові відносини з відповідачем та на день винесення рішення у справі також перебуває у них.

Згідно з приписами пункту 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктом 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації) статті 40 Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Порядок вивільнення працівників передбачений статтею 49-2 КЗпП України, відповідно до якої про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

При цьому, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення (Пленум Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»).

При цьому звільнення з підстав, передбачених ч.1 п.1 ст. 40 КЗпП України допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (ч.2. ст. 40 КЗпП України).

Частинами 1-3 статті 49-2 КЗпП України встановлено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільнені працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Отже, однією із найважливіших гарантій для працівника при скороченні чисельності або штату є обов`язок роботодавця запропонувати працівнику іншу роботу.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у чисельних постановах, власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40 та частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Вказаний правовий висновок щодо застосування положень статті 49-2 КЗпП України висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (П/9901/310/18), провадження № 11-43/асі18.

Аналогічні правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 06.05.2020 у справі № 487/2191/17, 30.01.2020 у справі № 466/7604/17, постановах Верховного Суду України від 01.04.2015 у справі № 6-40сц15, від 25.05.2016 у справі № 6-3048цс15.

Отже, трудовим законодавством встановлено принцип пріоритетного працевлаштування працівників, які підлягають скороченню. Вказаний принцип застосовується не менше ніж протягом двох місяців до часу звільнення працівника та розповсюджується на всі випадки робочих місць на підприємстві, на які можливо працевлаштувати працівника. У разі посади на підприємстві, де відбувається скорочення чисельності або штату працівників, така посада має бути запропонована в тому числі тим працівникам, яким вона підходить за відповідною професією чи спеціальністю та які підлягають скороченню.

У першу чергу пропонується робота за відповідною спеціальністю, а якщо такої роботи немає, інша робота (як посада, що відповідає кваліфікації працівника, так і посада, що передбачає виконання роботи більш низької кваліфікації або з нижчим рівнем оплати праці), яку працівник може виконувати з урахуванням стану здоров`я.

При цьому можуть пропонуватися і виконання роботи за строковими трудовими договорами (наприклад, на час відпустки по догляду за дитиною іншого працівника), роботу на умовах неповного робочого часу тощо).

Невиконання цього правила свідчить про неналежне виконання роботодавцем своїх обов`язків.

Як вбачається з матеріалів справи позивачу відповідачем під час терміну дії попередження про звільнення та після закінчення терміну попередження пропонувались вакантні посади на підприємстві, зокрема і ті, що відповідають освіті та кваліфікації позивача, відтак відповідач, як роботодавець, доклав усіх зусиль щодо збереження за відповідачем його робочого місця.

При цьому передбачений чинний законодавством України двомісячний термін попередження позивача закінчився, наказ про звільнення позивача відповідачем не був виданий та позивач продовжує перебувати у трудових відносинах із відповідачем.

При цьому Головним управлінням Держпраці в Одеській області проводилось інспекційне відвідування відповідача за зверненням позивача та порушень трудового законодавства відповідачем щодо незвільнення позивача відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП України не встановлено (акт інспекційного відвідування №ОД469/1600/АВ від 26.06.2020).

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

На підставі ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

На підставі викладеного, судом не встановлено порушень відповідачем трудового законодавства щодо незвільнення позивача відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП України.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 100 000 гривень та тверджень щодо невідповідності державним будівельним нормам пандусів адміністративної будівлі відповідача.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Відповідно до положень ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Положеннями частини першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Однак матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження невідповідності пандусів адміністративної будівлі відповідача встановленим державним будівельним нормам.

Також, відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (далі – Постанова) , під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно з п. 5 Постанови, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Судом не встановлено та матеріали справи не містять та доказів на підтвердження стягнення з відповідача на корить позивача моральної шкоди, відтак вказані позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди не підлягають задоволенню.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, суд не знаходить правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та відмовляє у їх задоволенні в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 4-8,10,12,18,76-81,89,131,223,263,352,354,279 ЦПК України, суд,-

Вирішив:

Позов ОСОБА_1 , ( АДРЕСА_1 ) до Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» (65114, м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, буд. 140 А), треті особи, які не заявляють самостійних вимог: Державна служба морського та річкового транспорту України (03110, м. Київ, вул. Преображенська, буд. 25), Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» в особі директора Сударева Віктора Олексійовича (65063, м. Одеса, вул. Армійська, 16/1, кв. 7), про визнання бездіяльності щодо припинення трудових відносин протиправною, зобов`язання розірвати трудовий договір відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП України, зобов,язання видати наказ про звільнення відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України, зобов`язання внести запис до трудової книжки, виплатити заробітну плату, стягнення моральної шкоди в сумі 100 000,00 грн. - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Суворовський районний суд м. Одеси.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі проголошення у судовому засіданні тільки вступної та резолютивної частин рішення суд повідомляє, коли буде складно повне рішення.

Повний текст рішення складено 28 грудня 2020 року.

Суддя