Рішення № 93942284, 11.09.2020, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/596/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 вересня 2020 року м. Київ

Подільський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Гребенюка В.В., за участю секретаря судового засідання Добривечір А.О., розглянувши справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, про скасування постанови державного виконавця, -

УСТАНОВИВ:

У січні 2020 року ОСОБА_1 (надалі за текстом - позивач) звернувся до Подільського районного суду м. Києва з позовом до Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві (надалі за текстом - відповідач), про скасування постанови державного виконавця. В обгрунтування свого позову зазначив, що 16.12.2019 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Маховою Діаною Анатоліївною було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 56040771 у зв`язку з неотриманням виконавчого листа Подільського районного суду м. Києва від 07.03.2018 року у справі № 758/13931/17.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 21.01.2020 р. відкрито провадження у справі, призначено судовий розгляд, встановлено строк для подання відзиву.

Представник відповідача надав відзив, у якому заперечив проти задоволення позовних вимог, вважаючи їх необгрунтованими. Зазначив, що 12.09.2018 року державним виконавцем було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, а виконавчий документ повернуто до Подільського районного суду м. Києва для приєднання до справи. Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 15.03.2019 року по справі № 826/15537/18 постанову про закінчення виконавчого провадження від 12.09.2018 року було скасовано. 06.11.2019 року державним виконавцем було винесено постанов про відновлення виконавчого провадження. У зв`язку з тим, що позивач станом на 16.12.2019 року не надав оригінал виконавчого документа, державним виконавцем було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, а відтак, представник відповідача вважає, що постанова про закінчення виконавчого провадження була винесена відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження».

Позивач надав відповідь на відзив, у якій заперечив проти доводів сторони відповідача, вважаючи їх необгрунтованими. Зазначив, що статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених заходів щодо примусового виконання рішень. Оскільки рішення суду досі не виконано, виконавче провадження закінчено необгрунтовано, з формальних підстав.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

При вирішенні питання щодо правомірності рішень, дій або бездіяльності суб`єктів владних повноважень суд повинен надати оцінку спірним правовідносинам з урахуванням вимог, встановлених ч. 2 ст. 2 КАС України, а саме, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) тощо.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів осіб і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, суд зобов`язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення, дії та бездіяльність на їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до ч. 6 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).

Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення визначений статтею 63 Закону України «Про виконавче провадження». Зокрема ч. 1 цієї статті передбачено, що за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

Питання щодо закінчення виконавчого провадження врегульовується статтею 39 Закону України «Про виконавче провадження», якою серед підстав закінчення виконавчого провадження є фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Отже, системний аналіз вказаних норм законодавства дає суду підстави вважати, що при винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження з підстав фактичного виконання боржником рішення державний виконавець повинен вчинити дії, спрямовані на перевірку виконання боржником рішення згідно з виконавчим документом, та за наявності підстав вважати виконавчий документ виконаним у повному обсязі, винести відповідну постанову про закінчення виконавчого провадження.

Так, судом встановлено, що 26 березня 2018 року відповідачем відкрито виконавче провадження № 56040771 за заявою представника позивача на виконання Рішення Подільського районного суду м. Києва по справі № 758/13931/17 (а.с. 4).

12.09.2018 року постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Махової Діани Анатоліївни було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з виконанням рішення суду в повному обсязі № 56040771 (а.с. 6).

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 15.03.2019 року у справі № 826/15537/18 постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві про закриття виконавчого провадження № 56040771 від 12.09.2018 року скасовано, у зв`язку з неповним виконанням судового рішення.

Вказане Рішення Подільського районного суду м. Києва від 15.03.2019 року відповідачем не оскаржувалося і набрало законної сили.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Махової Діани Анатоліївни від 06.11.2019 року виконавче провадження № 56040771 було відновлено у зв`язку із скасуванням постанови від 06.11.2019 року про закінчення виконавчого провадження у судовому порядку (а.с. 47). Проте, вже 16.12.2019 року постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Махової Діани Анатоліївни було закінчено виконавче провадження у зв`язку з ненаданням Подільським районним судом м. Києва виконавчого документа (а.с. 52).

Частиною 1 статті 287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

За частиною 1 статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Статтею 18 ЗУ «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону, розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання.

Судом встановлено, що державний виконавець, достеменно знаючи про Рішення суду від 15.03.2019 року, яким скасовано постанову про закриття виконавчого провадження, повторно винесла постанову про закриття виконавчого провадження з формальних міркувань, у зв`язку з ненаданням судом виконавчого листа. Водночас, частина 1 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, що фактично позбавляє стягувача на належне виконання судового рішення в повному обсязі і є непропорційним, тобто, ухвалено без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів осіб і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), а також необгрунтованим, тобто ухвалене без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

За встановлених обставин суд дійшов висновку, що вказані обставини свідчать про відсутність підстав для ухвалення державним виконавцем рішення у формі постанови щодо закриття виконавчого провадження, а відтак позов є обгрунтованим та підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа, а відтак, судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 73-78, 139, 241, 242, 243-246, 250, 255, 287, 295 , 297 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, про скасування постанови державного виконавця - задовольнити;

Скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві про закінчення виконавчого провадження № 56040771 від 16.12.2019 року;

Стягнути з Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок;

Повне найменування:

позивач -ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

відповідач - Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві (адреса: 01001, м. Київ, пров. Музейний, б. 2-Д, код ЄДРПОУ 34691374);

третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, б. 64, код ЄДРПОУ 42098368);

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення (зважаючи на п. 15.5 перехідних положень КАС України щодо порядку подання апеляційних скарг на судові рішення);

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.В. Гребенюк