Ухвала суду № 93938359, 22.12.2020, Сихівський районний суд м. Львова

Справа №462/629/20

пр.№ 4-с/464/26/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.12.2020 року м.Львів

Сихівський районний суд м. Львова

в складі: головуючого-судді – Борачка М.В.,

секретар судового засідання – Гаврилишин О.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові скаргу ОСОБА_1 про визнання неправомірними дій начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, посадових осіб Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові, скасування постанови про закінчення виконавчого провадження та зобов`язання до вчинення дій, -

встановив:

03.02.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Залізничного районного суду м.Львова із скаргою на дії державного виконавця.

Ухвалою Залізничного районного суду м.Львова від 04 лютого 2020 року матеріали справи за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця передано на розгляд за підсудністю до Сихівського районного суду м.Львова.

27.02.2020 вказані матеріали скарги надійшли на розгляд Сихівського районного суду м.Львова.

В даній скарзі ОСОБА_1 просить визнати неправомірними дії начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Добоша Юрія Олеговича та його підлеглих Залізничного відділу Державної виконавчої служби міста Львів щодо невиконання рішення від 20.12.2012 апеляційного суду Львівської області – справа № 22ц-88/12 та закінчення виконавчого провадження ВП № 36443325 без виконання рішення суду; скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №36443325; зобов`язати начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Добоша Юрія Олеговича та його підлеглих Залізничного відділу Державної виконавчої служби міста Львів усунути порушення (поновити порушене право заявника) та зобов`язати вжити всі заходи для виконання даного рішення суду; здійснити судовий контроль за виконанням даного рішення суду, зобов`язати суб`єктів оскарження повідомити суд і заявника не пізніше, ніж у десятиденний строк з дня одержання ухвали; винести окрему ухвалу за фактом виявлення умисного невиконання судового рішення, що набрало законної сили, або перешкоджання його виконанню посадовими особами суб`єктів оскарження, яка надсилається прокурору або органу досудового розслідування, які повинні надати суду відповідь про вжиті ними заходи до порушників законодавства.

Обґрунтовуючи скаргу покликається на те, що рішенням апеляційного суду Львівської області від 20.12.2012 (справ № 22ц - 88/12) стягнуто з Державного авіапідприємства «Львівські авіалінії» в користь ОСОБА_1 доплату до середнього заробітку за період з 07.11.2007 по 05.05.2008 в розмірі 13250 грн. 56 коп. та моральну шкоду в розмірі 5000 грн. 29.01.2013 Сихівським районним судом м.Львова по даній справі видано виконавчий лист, який був пред`явлений до виконання у Залізничний ВДВС ЛМУЮ. 27.02.2013 державним виконавцем Залізничного ВДВС ЛМУЮ винесено постанову про закінчення виконавчого провадження (ВП №36443325), на тій підставі, що 03.11.2011 року Міністерством інфраструктури України прийнято рішення про припинення шляхом ліквідації державного підприємства «Львівські Авіалінії» (наказ №496 від 03 листопада 2011 року). Ліквідатором ДАП "Львівські Авіалінії" призначено ОСОБА_2 . У відповідності до п. 7 частини 1 статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі передачі виконавчого документа ліквідаційній комісії (або ліквідатору) у разі ліквідації боржника - юридичної особи. Виконавчий лист надсилається до ліквідаційної комісії (або ліквідатору). Дану постанову він оскаржував в судовому порядку. Ухвалою Залізничного районного суду м.Львова від 26.03.2013, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 21.05.2013, відмовлено в задоволенні його скарги на рішення та бездіяльність державного виконавця Залізничного ВДВС ЛМУЮ.

У відповіді від 16.01.2020р. № С-327/1/02 начальник Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Добош Ю.О. продовжує твердити про «ліквідатора», посилається на хибні та протиправні висновки судів щодо «ліквідації боржника», вважає дії державних виконавців по закінченню виконавчого провадження без виконання правильними. Відмовився вживати заходів для примусового виконання судового рішення.

Крім цього, заявник покликається на постанову Верховного Суду від 27.03.2019 р., у якій зазначено, що тлумачення пункту 7 частини першої статті 49 Закону № 606-XIV свідчить, що виконавче провадження підлягає закінченню при визнанні боржника банкрутом, а не здійснення процедури ліквідації юридичної особи. Даною постановою скасовано ухвалу апеляційного суду Львівської області від 01 червня 2017 року, а справу направлено на новий розгляд до апеляційного суду. 29.05.2019 р. Львівський апеляційний суд виконав вказівки касаційного суду та зазначив в ухвалі: «У цій справі боржником є державне підприємство, яке перебуває в процесі ліквідації. Згідно п.7 ч. І ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження підлягає закінченню у разі визнання боржника банкрутом. Тлумачення пункту 7 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент прийняття оскарженої постанови) свідчить, що виконавче провадження підлягає закінченню при визнанні боржника банкрутом, а не здійснення процедури ліквідації юридичної особи. З урахуванням наведених норм права та обставин справи апеляційний суд дійшов висновку, що дії Залізничного відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції належить визнати неправомірними та скасувати постанову Залізничного відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції від 30 вересня 2019 року ВП №48331832 про закінчення виконавчого провадження. Крім того, Верховний Суд у постанові зазначив, що апеляційний суд не врахував обставини справи та дійшов передчасного висновку про безпідставність скарги в частині порушення державним виконавцем вимог Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та ухвалив: «Визнати неправомірними дії Залізничного відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції. Скасувати постанову Залізничного відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції від 30 вересня 2015 року ВП №48331832 про закінчення виконавчого провадження. Зобов`язати Залізничний відділ державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції вжити заходів для виконання рішення Залізничного районного суду м.Львова від 04 червня 2015 року, з урахуванням Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». Вважає, що після постанов від 27.03.2019р. Верховного суду від 26.06.2018 року - справа № 462/2418/15-ц (є продовженням розгляду справи № 1309/6234/12), - справа № 462/8526/14-ц, Львівського апеляційного суду від 29.05.2019 - справа № 462/8526/14- ц - всі відмовні рішення львівських судів 1-ї та апеляційної інстанцій по бездіяльності державних виконавців щодо боржника ДАП «Львівські авіалінії» - підлягають скасуванню.

Заявник наголошує на тому що боржник не визнаний банкрутом, ліквідатор не призначався, підприємство не знято з державної реєстрації. Вважає, що суб`єкти оскарження не бажають виконувати рішення суду, що набрало законної сили, по даний час від посадових осіб управління юстиції, державної виконавчої служби та боржника не поступало жодних повідомлень щодо виконання судового рішення. За фактом багаторічного невиконання рішення суду жодних заходів до посадових осіб боржника не вживалося, штрафи не накладалися, не вживаються заходи для встановлення викраденого майна, активів та коштів боржника. За наведеного, просить скаргу задовольнити.

На підтвердження своїх вимог заявник подав копію постанови про закінчення виконавчого провадження від 27.02.2013 р. з виконання виконавчого листа №2-34/11 (ВП №36443325), копію постанови Верховного суду від 26.06.2018 року по справі №462/2418/15-ц та відповідь начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Добоша Ю. О. від 16.01.2020 №С-327/1/02.

Ухвалою судді Сихівського районного суду м. Львова від 02.03.2020 р. скаргу ОСОБА_1 про визнання неправомірними дій начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, посадових осіб Залізничного відділу державної виконавчої служби міста Львів, скасування постанови про закінчення виконавчого провадження та зобов`язання до вчинення дій залишено без розгляду.

Постановою Львівського апеляційного суду від 23.09.2020 р. апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 02.03.2020 р. скасовано, справу направлено в суд першої інстанції для продовження розгляду.

В судове засідання заявник ОСОБА_1 не з`явився, подав заяву в якій просить розгляд скарги здійснювати без його участі. Вимоги скарги підтримує та просить задоволити.

Начальник Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Львів) Добош Ю.О. на розгляд скарги не з`явився, хоча належним чином повідомлявся про час та місце розгляду.

Представник Залізничного відділу ДВС міста Львова в судове засідання не з`явився, подав заяву в якій просить розгляд справи відкласти.

Згідно ч.2 ст.450 ЦПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Відтак, суд вважає, що скаргу слід розглянути у відсутності осіб, що не з`явилися.

Згідно із ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Дослідивши матеріали скарги, суд приходить до наступного висновку.

Частиною п`ятою статті 124 Конституції України передбачено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Зазначене конституційне положення відображено й у статті 18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Статтею 6 Конвенції передбачено право на справедливий суд. Тривале невиконання рішень, постановлених національними судами є системною проблемою України, яка констатована у декількох рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

ЄСПЛ в пункті 40 рішення у справі «Горнсбі проти Греції» зазначив, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система договірної держави допускала невиконання остаточного та обов`язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.

Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення ЄСПЛ у справі «Піалопулос та інші проти Греції»).

Стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV (чинного на час винесення оскаржуваної постанови) визначає, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 447 ЦПК України передбачено право на звернення із скаргою до суду сторони виконавчого провадження, якщо вони вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до п.а ч.1 ст.449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення її права або свободи. Частиною другою вказаної статті визначено, що пропущений з поважних причин строк подання скарги може бути поновлений судом.

Відповідно до ч.2 ст.451 ЦПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Судом встановлено, що 29.01.2013 року Сихівським районним судом м.Львова у справі № 2-34/11 видано виконавчий лист про стягнення із ДАП «Львівські авіалінії на користь ОСОБА_1 13250,56 грн. доплати до середнього заробітку 5000 грн. моральної шкоди.

Даний виконавчий лист знаходився на виконанні у Залізничному ВДВС ЛМУЮ (ВП №36443325). На даний час рішення суду не виконано.

27.02.2013 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №36443325.

В обґрунтування постанови державний виконавець покликається на те, що 03.11.2011 року Міністерством інфраструктури України прийнято рішення про припинення шляхом ліквідації Державного підприємства «Львівські авіалінії» (наказ № 496 від 03.11.2011 року). Ліквідатором ДАП «Львівські авіалінії» призначено ОСОБА_2 . У відповідності до п.7 ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі передачі виконавчого документа ліквідаційній комісії (або ліквідатору) у разі ліквідації боржника-юридичної особи. З огляду вищенаведеного, виконавчий документ слід скерувати голові ліквідаційної комісії ДАП «Львівські авіалінії» ЄДРПОУ 01130644 за адресою: м.Львів Аеропорт ЦА.

Стягувач Сміщук С.Л. зазначає, що у державного виконавця не було підстав для винесення оскаржуваної постанови від 27.02.2013 про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з передачею виконавчого документа до ліквідаційної комісії ДАП «Львівські авіалінії» у разі ліквідації боржника, оскільки зазначене підприємство не ліквідоване, не визнане банкрутом, а тому підстав для закінчення виконавчого провадження, передбачених п.7 ч.1 ст.49, п.2 ст.67, ст.50 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції на час прийняття оскаржуваної постанови) не було.

Вважаючи дії державного виконавця неправомірними, ОСОБА_1 звернувся в суд із скаргою.

Ухвалою Залізничного районного суду м.Львова від 26.03.2013 року (справа № 462/2188/13-ц) відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 на рішення та бездіяльність державного виконавця Залізничного ВДВС ЛМУЮ Гудковської Н.С.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 21.05.2013 року ухвалу Залізничного районного суду м.Львова від 26.03.2013 року залишено без змін.

29.11.2019 року ОСОБА_1 звернувся із черговою скаргою-зверненням у Національне антикорупційне бюро України з приводу триваючого порушення його права щодо невиконання рішень судів про стягнення заборгованості та закінчення виконавчого провадження.

Листом начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) від 16.01.2020 року № С-327/1/02, який ОСОБА_1 отримав 31.01.2020 року його інформовано про хід виконання та надано відповідь з приводу звернення.

Не погодившись із розглядом його скарги та отриманим листом, де начальник Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Добош Ю.О. продовжує твердити про «ліквідатора», посилається на хибні та протиправні висновки судів щодо «ліквідації боржника», вважає дії державних виконавців про закінчення виконавчого провадження без виконання правильними, відмовився вживати заходи для примусового виконання судового рішення, 03.02.2020 року ОСОБА_1 в черговий раз звернувся в суд з скаргою, в якій стверджує, що начальник Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Добош Ю.В. та його підлеглі не вживають заходів для виконання рішення суду та закінчення виконавчого провадження ВП № 36443325. При цьому, у скарзі від 03.02.2020 року стягувач ОСОБА_1 посилається на практику Верховного Суду з аналогічного предмета спору при винесенні постанови від 26 червня 2018 року у справі № 462/2418/15-ц, провадження №61-84св18.

Звертаючись зі скаргою, стягувач ОСОБА_1 посилається на постанову Верховного Суду з аналогічним предметом спору у справі № 462/2418, провадження №61-84св18 від 26 червня 2018 року.

Суд враховує, що порушення прав ОСОБА_1 є триваючим, оскільки протягом багатьох років він домагається виконання судового рішення, яке набрало законної сили, однак таке залишається невиконаним і при цьому, скаржник не вважає пропущеним строк звернення до суду із скаргою.

Так, переглядаючи справу № 462/8526/14-ц, Верховний Суд у постанові від 27.03.2019 р. дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій не врахували, що згідно пункту 7 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент прийняття оскарженої постанови) виконавче провадження підлягає закінченню у разі визнання боржника банкрутом. У цій справі боржником є державне підприємство, яке перебуває в процесі ліквідації.

Згідно п.7 ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження підлягає закінченню у разі визнання боржника банкрутом.

Тлумачення пункту 7 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент прийняття оскарженої постанови) свідчить, що виконавче провадження підлягає закінченню при визнанні боржника банкрутом, а не здійснення процедури ліквідації юридичної особи.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 26.06.2018 р. у справі № 462/2418/15-ц зазначає, що апеляційний суд не врахував обставини справи та дійшов передчасного висновку про безпідставність скарги в частині порушення державним виконавцем вимог Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Також, в постанові Верховного суду від 26.06.2018 р. викладена позиція про те, що суди не взяли до уваги, що при виконанні судових рішень про задоволення позовних вимог до державних підприємств гарантом виконання таких рішень виступає держава Україна. Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» регулює ті випадки, коли здійснюється стягнення з державних органів, установ та підприємств, а тому є спеціальним і його норми мають пріоритет у випадку не врегулювання будь-яких питань з виконання таких судових рішень.

Так, відповідно до ч.1-3 ст.4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» в редакції, чинній на час винесення оскарженої постанови державного виконавця, виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Закону № 606-XIV, з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. У разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Протягом десяти днів з дня встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до пунктів 2-4, 9 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV, крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті, керівник відповідного органу державної виконавчої служби подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, про що повідомляє в установленому порядку стягувача.

Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» у частині першій статті 2 передбачено, що держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

Згідно з частиною першою статті 3 названого Закону виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Основними умовами для застосування Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» є відкрите виконавче провадження та невиконання судового рішення протягом шести місяців (стаття 4 цього Закону).

Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі «Піалопулос та інші проти Греції»).

Так, у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine) (заява № 40450/04, рішення від 15 жовтня 2009 року) (далі - справа Іванов), ЄСПЛ констатував порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу та вказав, що зазначені вище порушення є наслідком несумісної з положеннями Конвенції практики, яка полягає в систематичному невиконанні державою-відповідачем рішень національних судів, за виконання яких вона несе відповідальність і у зв`язку з якими сторони, права яких порушені, не мають ефективних засобів юридичного захисту.

З урахуванням наведених норм права, позиції, викладеної у постанові Верховного суду від 27.03.2019 р. та Львівського апеляційного суду від 29.05.2019 р., обставин даної справи, суд приходить до висновку про обґрунтованість скарги та підставність вимог ОСОБА_1 в частині визнання неправомірними дій державного виконавця Залізничного відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції Гудковської Н.С. щодо винесення постанови від 27.02.2013 про закінчення виконавчого провадження ВП № 36443325. Відтак, оскаржувану постанову про закінчення виконавчого провадження слід скасувати та зобов`язати посадових осіб Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) поновити порушене право ОСОБА_1 шляхом вжиття заходів для виконання рішення апеляційного суду Львівської області від 20.12.2012 (справа № 22ц-88/12) з урахуванням положень Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Підстави для визнання неправомірними дій начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) та посадових осіб Залізничного відділу державної виконавчої служби – відсутні, оскільки дані посадові особи не здійснювали жодних виконавчих дій в межах виконавчого провадження ВП № 36443325.

Відповідно до вимог ст.453 ЦПК України, про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду скарги, відповідний орган державної виконавчої служби повідомити суд і заявника не пізніше ніж у десятиденний строк з дня її одержання.

Підстав, передбачені ст.262 ЦПК України для постановлення окремої ухвали суду, суд не вбачає.

Керуючись ст.ст.447-451 ЦПК України, Законом України «Про виконавче провадження», суд, -

ухвалив:

скаргу ОСОБА_1 про визнання неправомірними дій начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, посадових осіб Залізничного відділу державної виконавчої служби міста Львів, скасування постанови про закінчення виконавчого провадження та зобов`язання до вчинення дій задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії державного виконавця Залізничного відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції Гудковської Н.С. щодо винесення постанови від 27.02.2013 про закінчення виконавчого провадження ВП № 36443325

Скасувати постанову Залізничного відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції від 27.02.2013 про закінчення виконавчого провадження ВП № 36443325.

Зобов`язати посадових осіб Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) поновити порушене право ОСОБА_1 шляхом вжиття заходів для виконання рішення апеляційного суду Львівської області від 20.12.2012 (справа № 22ц-88/12) з урахуванням положень Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

В задоволенні решти вимог скарги – відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення суддею.

Апеляційна скарга на ухвалу може бути подана до Львівського апеляційного суду через Сихівський районний суд м. Львова протягом 15 днів з часу її оголошення.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повна ухвала суду складена та оголошена 22 грудня 2020 року.

Головуючий Борачок М.В.