Рішення № 93937665, 22.12.2020, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/3634/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 грудня 2020 року Залізничний районний м. Львова у складі:

головуючого судді: Бориславського Ю.Л.,

при секретарі судового засідання: Каралюс Т.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м. Львові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору – ОСОБА_2 - про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, у якому, зі урахуванням уточнення позовних вимог, просить стягнути із Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) на його користь 58230,56 грн. – інфляційних втрат та 14161,11 грн. – 3% річних, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України. Свої позовні вимоги обґрунтував тим, що він придбав квартиру на прилюдних торгах. Однак, у подальшому, рішенням апеляційного суду Львівської області від 22.12.2014 визнано недійсними: протокол від 28.12.2014 року проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна – квартири за адресою: АДРЕСА_1 ; акт державного виконавця про проведення прилюдних торгів від 11.01.2012 року з продажу вказаної квартири; свідоцтво про право власності на вказану квартиру. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 162541,00 гривень. Постановою Верховного Суду України від 18.11.2015 р. вказане рішення апеляційного суду Львівської області частково змінено, а саме постановлено стягнути із Залізничного відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції на користь ОСОБА_1 162541,00 гривень. Проте, вказані кошти виплачено позивачу лише 12.10.2018 р. У зв`язку із наведеним, просить позов задовольнити.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 11.06.2019 року відкрито провадження у справі та розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення /виклику/ учасників справи. Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

У вказаний строк відповідач Залізничний відділ державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) подав суду відзив на позовну заяву, у якому позовні вимоги заперечив, вказав, що у період, за який позивач розрахував інфляційні втрати та 3% річних, у судах розглядались справи щодо вирішення питань, які виникали у процесі виконання рішення суду, зокрема, про заміну сторони виконавчого провадження, про зміну способу та порядку виконання рішення. Також, вказав, що відповідач не погоджується із поданим позивачем розрахунком, оскільки позивачем не обґрунтовано кількість днів прострочення /а.с.40-42/.

Ухвалою суду від 12.08.2019 року клопотання відповідача Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про розгляд справи за правилами загального позовного провадження задоволено, суд перейшов до розгляду в порядку загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі, призначено підготовче засідання /а.с.47/.

Відповідач Державна казначейська служба України подав суду відзив на позов /а.с.92 -93, 122/, у якому вказав, що Державна казначейська служба України не є належним відповідачем у справі, оскільки Казначейство здійснює безспірне списання коштів, що обліковуються на рахунку бюджетної установи, яка здійснює централізоване обслуговування боржника, у межах відповідних бюджетних асигнувань, а тому уточнення позивачем позовних вимог є фактичним уточненням способу стягнення коштів та, оскільки, ДКСУ чи її територіальний орган не є суб`єктом порушення прав чи інтересів позивача, просить відмовити у задоволенні позову у частині позовних вимог до Казначейства.

Суд, ухвалив проводити розгляд справи за відсутності позивача та його представника - адвоката Пащука А.І., який подав заяву про розгляд справи у їх відсутності, позовні вимоги підтримав, а також за відсутності відповідача Державної казначейської служби, який не забезпечив участь свого представника у судові засідання, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, та за відсутності відповідача Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), який участь представника у судові засідання не забезпечив, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, враховуючи, що у попередніх судових засіданнях приймали участь представники відповідача, зокрема ОСОБА_3 та Макухіна І.В., яка діє на підставі довіреності, дійсної до 31.12.2020 року /а.с.147/, а також за відсутності третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - ОСОБА_2 , яка про час, дату та місце розгляду справи була повідомлена належним чином.

Розглянувши справу в порядку загального позовного провадження, вивчивши зібрані по справі докази, оглянувши матеріали справи №1309/1384/12, з`ясувавши дійсні обставини справи, суд виходив з наступного.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог. Відповідно до ст. 4 цього Кодексу суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.

Із змісту ст. 12 ЦПК України вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 28.12.2011 року придбав на прилюдних торгах квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням колегії суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області від 22.12.2014 року у справі № 1309/1384/12, провадження №22-ц/783/5459/14 визнано недійсними: протокол № 1411230-1 від 28 грудня 2011 року проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна - квартири за адресою: АДРЕСА_1 ; акт державного виконавця про проведення прилюдних торгів від 11 січня 2012 року, виданий приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Бабяк Г.Я. на ім`я ОСОБА_1 з продажу вказаної квартири; свідоцтво про право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 від 17 січня 2012 року. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 162 541 грн. Стягнуто з Приватного підприємства «Нива-В.Ш.» на користь ОСОБА_1 28 459 грн. /справа № 1309/1384/12, т.2 а.с.280-286/.

Постановою Верховного Суду України від 18.11.2015 року рішення апеляційного суду Львівської області від 22.12.2014 року змінено та постановлено стягнути з Залізничного відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції на користь ОСОБА_1 162 541 грн. /справа № 1309/1384/12, т.3 а.с.157-160/.

Згідно листа Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області від 17.10.2018 р. №6999/13-08, виконавчий лист Залізничного районного суду м. Львова від 18.11.2018 р. по справі №1309/1384/12 про стягнення з Головного територіального управління юстиції у Львівській області на користь ОСОБА_1 162 541 грн. – виконано лише 12.10.2018 р./а.с.27/.

Відчуження майна з прилюдних торгів відноситься до угод купівлі-продажу, тому така угода може визнаватись недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, що встановлені частинами першою, третьою та шостою статті 203 ЦК України /частина перша статті 215 цього Кодексу/.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 24.10.2012 у № 6-116цс12.

Згідно з вимогами статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Тобто, цивільно-правовими наслідками визнання недійсним укладеного на торгах договору відповідно до частини 1 статті 216 ЦК є реституція - повернення сторін договору до первісного стану. В такому разі відчужене майно повертається організатору торгів для повторної організації і проведення торгів, а сплачені покупцем кошти повертаються покупцеві.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 справа «Стретч проти Об`єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії» визначено що, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулося порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції», що є неприпустимим. Правова позиція Європейського суду з прав людини полягає в тому, що особа не може відповідати за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом ст. 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання /підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України/, так і на недоговірні /деліктні/ зобов`язання /підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України/.

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення /договір чи делікт/. Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Вказане узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду наведеною в постановах від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц.

Суд не приймає до уваги заперечення відповідача Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) щодо необґрунтованості вказаного позивачем періоду стягнення та кількості днів прострочення, оскільки позивачем розраховано інфляційні втрати та 3% річних за період з 18.11.2015 р. по 12.10.2018 р., що відповідає обставинам справи.

Крім цього, відповідач Залізничний відділ державної виконавчої служби у місті Львові Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Львів) не подав суду належних та достатніх доказів, що розрахунок позивача не відповідає вимогам законодавства, свого розрахунку суду не представив, а тому суд приймає до уваги поданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, що підлягають стягненню.

Також, суд критично оцінює покликання відповідача Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові щодо відсутності вини у простроченні заборгованості, так як у період, за який позивач розрахував інфляційні втрати та 3% річних, у судах розглядались справи щодо вирішення питань, які виникали у процесі виконання рішення суду, зокрема, про заміну сторони виконавчого провадження, про зміну способу та порядку виконання рішення, оскільки таке суперечить Правовій позиції Європейського суду з прав людини, яка полягає в тому, що особа не може відповідати за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень, а тому дії сторін у процесі виконання судового рішення, зокрема щодо заміни сторони виконавчого провадження, зміни способу та порядку виконання рішення тощо, не можуть зупиняти фактичне виконання рішення суду, що набрало законної сили та є обов`язковим до виконання.

Враховуючи наведене, зокрема, наявність вини відповідача Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) у простроченні виконання рішення суду щодо повернення позивачу грошових коштів, суд приходить до переконання, що позовні вимоги обґрунтовані та підставні.

Разом з тим, згідно рішення Конституційного суду України від 03.10.2001 р. № 12-рп/2001 державні органи як юридичні особи несуть юридичну відповідальність лише за своїми договірними зобов`язаннями. Держава не відповідає по зобов`язаннях державних організацій, які є юридичними особами, а ці організації не відповідають по зобов`язаннях держави. Така юридична особа, тобто державна установа, відповідає за своїми зобов`язаннями коштами, які є в її розпорядженні. У разі їх недостатності відповідальність за її зобов`язаннями несе власник відповідного майна.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Порядком №845, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року, визначено механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.

Відповідно до вказаного Порядку №845, на виконання рішення суду щодо відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень, органи Казначейства здійснюють безспірне списання коштів Державного бюджету з рахунків боржників (державних органів).

Таким чином, суд приходить до переконання, що Державна казначейська служба України є неналежним відповідачем у справі, а тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме із відповідача Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) слід стягнути на користь позивача 58230,56 грн. – інфляційних втрат та 14161,11 грн. – 3% річних.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі наведеного, із відповідача Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) підлягають стягненню понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору при поданні позову до суду у розмірі 768 гривень 40 копійок.

Керуючись ст. 2, 12, 13, 81, 82, 89, 141, 264, 265, 268, 274, 275, 279 ЦПК України, ст. 509, 524, 533-535, 625 ЦК України суд

у х в а л и в :

позовні вимоги ОСОБА_1 до Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), Державної Казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору – ОСОБА_2 - про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних - задовольнити частково.

Стягнути із Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) /ідентифікаційний код юридичної особи: 35009206, 79040 м. Львів, вул. Городоцька, 299/ на користь ОСОБА_1 /ІПН НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 / грошові кошти у розмірі 72 391/сімдесят дві тисячі триста дев`яносто одну/ гривню 67 копійок, з яких 14161,11 грн. – три відсотки річних та 58230,56 грн. – інфляційних втрат.

Стягнути із Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) /ідентифікаційний код юридичної особи: 35009206, 79040 м. Львів, вул. Городоцька, 299/ на користь ОСОБА_1 /ІПН НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 / судові витрати у розмірі 768 гривень 40 копійок.

У решті позовних вимог – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, або в порядку та строки, передбачені ст. 354, 355 ЦПК України.

Текст рішення суду складений 29 грудня 2020 року.

Суддя: /підпис/

З оригіналом згідно.

Суддя: Бориславський Ю. Л.