Рішення № 93936001, 28.12.2020, Багачевський міський суд Черкаської області (до 25.04.2025 - Ватутінський міський суд Черкаської області)

Справа № 690/392/20

Провадження № 2/690/188/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

28 грудня 2020 року м. Ватутіне

Ватутінський міський суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Линдюка В.С.,

секретар судового засідання Руденко В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань Ватутінського міського суду Черкаської області у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача, повноваження якого підтверджено довіреністю від 31.01.2019 року № 367-К-Н-О, звернувся до Ватутінського міського суду Черкаської області з цивільним позовом у якому просить стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 09.12.2016 року № б/н у розмірі 200 000 грн., а також судові витрати у розмірі 3 000 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що між сторонами 09.12.2016 року укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання ОСОБА_1 анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. Для користування кредитними коштами відповідач отримав кредитну картку з кредитним лімітом 200 000 грн. Своїм підписом у заяві відповідач підтвердив, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складає договір про надання банківських послуг.

ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, унаслідок чого станом на 01.07.2020 року утворилася заборгованість у розмірі 241 237,83 грн., з яких: 200 000 грн. –заборгованість за кредитом, 41 237,83 грн. – заборгованість за відсотками. Водночас представник позивача просить стягнути з відповідача лише суму заборгованості за кредитом у розмірі 200 000 грн.

Ухвалою судді Ватутінського міського суду Черкаської області від 29.09.2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, викликано учасників справи у судове засідання, та роз`яснено їм права, передбачені ст.ст. 178-180, 191, 193, ч. 5 ст. 279 ЦПК України.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, одночасно з позовною заявою, у якості додатку до неї, долучив клопотання про розгляд судом справи за відсутності сторони позивача. У даному клопотанні також представник позивача вказав, що не заперечує проти ухвалення заочного рішення у справі, а також підтримує позовні вимоги у повному обсязі, оскільки вважає, що ним надано всі необхідні докази.

Відповідач 06.10.2020 року отримав копію ухвали від 29.09.2020 року та примірник позовної заяви з додатками, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 2025102925505, однак відзив на позовну заяву у визначений судом строк не надав.

Подальші судові повістки, відповідно до п. 2 ч. 7 ст. 128 ЦПК України, надіслані ОСОБА_1 за адресою реєстрації його місця проживання: АДРЕСА_1 , повернуто до суду без вручення.

Також ОСОБА_1 , у відповідності до ч. 11 ст. 128 ЦПК України, повідомлявся про розгляд даної справи Ватутінським міським судом Черкаської області шляхом розміщення відповідного оголошення на веб-сайті судової влади України, зокрема на сторінці Ватутінського міського суду Черкаської області.

Відповідач, будучи належним чином повідомленим, у розумінні п.п. 1, 4 ч. 8, ч. 11 ст. 128 ЦПК України, про місце, дату та час розгляду справи, у судові засідання неодноразово не з`являлась, відзив на позов не надав, поважність причин неявки не повідомив, заяв від його імені про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

З огляду на вказане, судом 28.12.2020 року постановлено ухвалу про проведення розгляду даної справи у заочному порядку.

У відповідності до ч. 14 ст. 7, ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв`язку з неявкою сторін у засідання, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 264 ЦПК України, крім іншого, обов`язком суду є вирішення питання про характер спірних правовідносин і про те, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

З`ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що відсутні достатні підстави для задоволення позовних вимог.

Судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно банківської ліцензії від 05.10.2011 року № 22, яка видана Національним банком України, публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» має право надання банківських послуг. Відповідно до змісту п. 1.7 Статуту рішенням Єдиного акціонера Банку від 21.05.2018 року № 119 змінено тип банку з публічного на приватне акціонерне товариство та змінено його найменування на акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі – АТ КБ «ПриватБанк»).

Згідно копії анкети-заяви ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , у ній, крім анкетних даних особи, сімейного стану, рівня доходу та адреси реєстрації її місця проживання, також вказано дана заява разом із Умовам та Правилами надання банківських послуг разом складають договір про надання банківських послуг та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк» (далі – Договір).

Водночас у даній анкеті-заяві (а.с. 15) відсутні будь-які відмітки про бажання ОСОБА_1 оформити на своє ім`я платіжну картку «Універсальна» певного виду, з подальшим встановленням на ній кредитного ліміту у певному розмірі.

Таким чином, відсутні докази згоди ОСОБА_1 на встановлення йому кредитного ліміту, як зазначено в позовній заяві, а також отримання ним будь-яких кредитних коштів ПАТ КБ «ПриватБанк».

Представником позивача у якості додатків до вказаного позову також долучено копії витягу з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку (ресурс: Архів Умов та Правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/), а також Тарифів.

Згідно долученого до позовної заяви розрахунку у зв`язку з порушеннями відповідачем умов зазначеного Договору станом на 01.07.2020 року виникла заборгованість у сумі 241 237,83 грн., з яких: 200 000 грн. – заборгованість за кредитом, 41 237,83 грн. – заборгованість за відсотками.

Положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Положеннями ч. 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч. 2 ст. 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Положеннями ст. 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона – підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

З огляду на вказане, оскільки умови договору приєднання розробляються банком, тому повинні вони бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Положеннями ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Водночас у заяві-анкеті ОСОБА_1 , яка підписана ним 09.12.2016 року, відсутні будь-які відмітки про його бажання оформити на своє ім`я платіжну картку «Універсальна» певного виду та встановити кредитний ліміт на ній у певному розмірі. Крім того, у даній анкеті-заяві вказано, що він є студентом, та його регулярний щомісячний дохід становить 2 000 грн. (а.с. 15), тож очевидним є неможливість встановлення працівником банку йому граничного кредитного ліміту у розмірі 200 000 грн.

Представник позивача, обґрунтовуючи право грошової вимоги, у тому числі її розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 09.12.2016 року, посилався на Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку (ресурс: Архів Умов та Правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/) та Тарифи, як невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витягом з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку (ресурс: Архів Умов та Правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/), що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також інші умови.

Водночас матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Умов та правил, а також Тарифи розумів відповідач та погодився з ними, шляхом підписання заяви-анкети про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку.

Таким чином, надані представником позивача Тарифи, витяг з Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку – в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім, і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

З огляду на вказане, суд вважає, що роздруківка із сайту позивача Тарифів, Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11.03.2015 року (справа № 6-16цс15).

Так, Верховний Суд України у постанові від 11.03.2015 року (справа № 6-16 цс15) висловив правову позицію з приводу того, що за ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Виходячи з правового аналізу вказаних норм умови надання споживчого кредиту фізичним особам не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі умови не містять підпису позичальника; не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці умови розумів позичальник, підписуючи заяву позичальника.

Необхідність доказування ознайомлення відповідача з конкретними Тарифами обслуговування кредитних карт «Універсальна» і Умовами та Правилами надання банківських послуг в Приватбанку підтверджується також правовим висновком Верховного Суду України, зробленим у постанові від 22.03.2017 року (справа № 6-2320 цс16).

Таким чином, суд вважає, що у даному випадку також неможливо застосувати до вказаних спірних правовідносин положення ч. 1 ст. 634 ЦК України, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) та Тарифи неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ «ПриватБанк» в період – з часу виникнення спірних правовідносин (09.12.2016 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (24.09.2020 року), тобто фактично представник позивача має можливість додати до позовної заяви Тарифи та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

З огляду на вказане, а також за відсутності належних та допустимих доказів про конкретні запропоновані 09.12.2016 року відповідачу Тарифи обслуговування кредитної карти, Умови та Правила банківських послуг, які б містили її підпис, а також відсутність у підписаній відповідачем 09.12.2016 року анкеті-заяві домовленості сторін про розмір відсотків та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, як істотних умов кредитного договору, враховуючи, що надані стороною позивача Тарифи та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин, тож їх не можна вважати кредитним договором, укладеним між сторонами 09.12.2016 року шляхом підписання ОСОБА_1 заяви-анкети про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг.

Крім того, на підтвердження правильності вищевказаного висновку свідчить те, що згідно довідки (а.с. 14) кредитну картку на ім`я ОСОБА_1 відкрито лише 13.06.2018 року, а не 09.12.2016 року як вказано у позовній заяві. При цьому, жодних належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 безпосередньо отримав картку НОМЕР_1 , та використовував кредитні кошти позивача, до матеріалів справи не долучено.

При цьому, долучені до позовної заяви виписку по рахункам клієнта ОСОБА_1 за договором № б/н (а.с. 8-12), довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_1 (а.с. 13), довідку про номери кредитних карток, виданих ОСОБА_1 (а.с. 13), довідку (а.с. 14), Тарифи обслуговування карткових рахунків (а.с. 16-17), витяг з Умов та правил надання банківських послуг від 06.03.2010 року (а.с. 18-74), слід оцінити критично, оскільки вказані письмові докази, на відміну від інших (а.с. 15, 76-81), не містять відомостей про особу, яка їх підписала, а також їх подано у копіях, які всупереч вимог ч.ч. 4, 5 ст. 95 ЦПК України, незавірені належним чином, що свідчить про їх недопустимість, у розумінні ч. 2 ст. 78 ЦПК України.

Порядок засвідчення копій документів визначений п. 5.27 Національного стандарту України, затвердженого наказом Державним комітетом з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003 року № 55 «ДСТУ 4163-2003», відповідно до якого відмітку про засвідчення копії документа складаються зі слів «Згідно з оригіналом», назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії, про що також неодноразово у своїх постановах вказував Верховний Суд.

Таким чином, суд вважає, що представником позивача не надано доказів на підтвердження укладення 09.12.2016 року між сторонами, а також отримання ОСОБА_1 на його виконання платіжної картки з встановленим кредитним лімітом, оскільки за нормами абз. 2 ч. 1 ст. 1046, ч. 2 ст. 1054 ЦК України кредитний договір є укладений з моменту передання грошей.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права до спірних правовідносин закріплено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року (справа № 342/180/17-ц).

Також з урахуванням вищевикладеного, розрахунок заборгованості за договором від 09.12.2016 року № б/н, укладеного між ПриватБанком та клієнтом ОСОБА_1 , станом на 01.07.2020 року, який долучено до позовної заяви, підлягає критичній оцінці, оскільки він не може бути належним доказом у справі, так як є документом, який самостійно виготовлений стороною позивача з метою створення підстав для задоволення позовних вимог та повністю залежав від його волі, а також не містить жодних відомостей про особу, яка його підписала.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Крім того, відповідно до змісту п.п. 57-59, 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 року № 75, виключно виписки з особових рахунків клієнтів є різновидом регістрів обліку банку на підтвердженням виконаних за операцій та сум оборотів за його дебетом і кредитом, які, крім іншого, повинні містити прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні.

Розрахунок заборгованості, наданий представником позивачем і підписаний ним же, не є первинним обліковим бухгалтерським документом, не відповідає Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та відповідно не може підтверджувати існування тих чи інших операцій. Крім того, він не містить: даних про вид договору, реквізитів розрахункових рахунків чи виду та номеру платіжної картки, на якому (якій) виникла заборгованість; не містить підпису відповідальних осіб АТ КБ «ПриватБанк» та не скріплений печаткою банку, а тому не може бути належним та допустимим доказом у справі.

Виписка по рахункам клієнта ОСОБА_1 за договором № б/н (а.с. 8-12), як вже вищевказаного, теж є недопустимим доказом у справі, оскільки не містить відомостей, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні (їх прізвища, підпис або інші дані), та несуть відповідальність за її достовірність.

Верховний Суд зробив аналогічний висновок про неналежність доказу – розрахунку заборгованості, зробленого АТ КБ «ПриватБанк» у справах вказаної категорії, про що вказано у постанові від 30.01.2018 року у справі № 161/16891/15-ц, який відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України має враховуватися судами під час ухвалення рішення, та, як наслідок, не може ігноруватися судом апеляційної інстанції.

Таким чином, долучений до позовної заяви розрахунок заборгованості та виписка по рахункам не може бути доказом наявності цивільно-правових відносин (зобов`язань) між сторонами, а фактично є лише додатком до позовної заяви із зазначенням обрахунку позовних вимог майнового характеру, по суті є калькуляцією, та має інформаційний характер у контексті ціни позову.

Оскільки представником позивача не підтверджено, що розмір заборгованості за кредитом, який вказано у даному розрахунку, є узгодженим з відповідачем, суд вважає, що відсутні підстави, передбачені ч. 1 ст. 82 ЦПК України, для звільнення АТ КБ «ПриватБанк» від доказування обґрунтованості заявлених позовних вимог щодо заборгованості за кредитом.

Згідно змісту п.п. 2, 7 ч. 2 ст. 43, ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом, а також добросовісно користуватися процесуальними правами.

Положеннями ч. 4 ст. 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Надані представником позивача додатки до позовної заяви не підтверджують заявлені позовні вимоги та об`єктивно позбавляють можливості суд першої інстанції у повному обсязі встановити всі обставини справи щодо взаємовідносин сторін, однак витребовування судом у сторін належних доказів за власною ініціативою свідчитиме про порушення принципів рівності та диспозитивності, а також про упередженість суду, що є недопустимим.

При цьому, згідно змісту ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Тож обґрунтування наявності таких обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що відповідає принципу справедливості розгляду справи судом, встановленому ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року.

Відсутність будь-яких заперечень з боку відповідача щодо заявлених позовних вимог, у розумінні ст. 82 ЦПК України, не може вважатися самостійною підставою для звільнення позивача від доказування обґрунтованості позовних вимог.

Вказане, крім іншого, зумовлено тим, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права під час судового провадження, у той час як інтереси банківської установи представляють особи, які мають юридичну освіту, та значний досвід ведення судових справ з аналогічних спорів.

Про необхідність особливого правового захисту особи споживача банківських послуг як слабшої сторони у даних правовідносинах, а також навіть звуження дії принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору на користь споживача банківських послуг, вказано у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 року № 1-12/2013.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк», суд також враховує, що відповідно до правової позиції Верховного Суду України (постанова від 11.03.2015 року у справі № 6-16цс15), відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Враховуючи те, що згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а оскільки судом відмовлено у задоволені позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк», відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача, сплаченого судового збору за подання даної позовної заяви.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76-82, 89, 95, 141, 258, 259, 263-265, 268, 272-273, 279, 280-284, 352, 354, 355, пп. 15.5 п. 1 розділу ХІІ «Перехідних положень» ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволені позовних вимог акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Копію заочного рішення надіслати учасникам справи.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте Ватутінським міським судом Черкаської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення у загальному порядку апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Черкаського апеляційного суду через Ватутінський міський суду Черкаської області протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право: на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому заочного рішення суду; на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому заочного рішення суду.

Суддя Линдюк В.С.