Рішення № 93924633, 28.12.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/8057/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 грудня 2020 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Корой С.М., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення №300-20 від 15.07.2020 року та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

03 червня 2020 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, в якій позивач просить суд:

1) визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 15.07.2020 року № 300-20, яким ОСОБА_1 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

2) зобов`язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що рішення відповідача про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню, оскільки відповідач не прийняв до уваги те, що позивач є громадянином Сирійської Арабської Республіки та не може користуватися захистом своєї країни. Позивач не може повернутися до країни своєї громадянської належності з причин ситуації загальнопоширеного насильства. Окрім того, позивач побоюється силоміць бути рекрутованим до лав національної армії.

Зважаючи на вищевикладене, посилаючись на положення п.1 ч.1 ст.1, п.13 ч.1 ст.1 Закону України “Про статус біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” та інформацію по країні походження ОСОБА_1 , позивач просить суд задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою від 26.08.2020 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

22.09.2020 року (вх. №ЕП/15102/20) від представника позивача – адвоката Лагунова В.І. надійшло клопотання про відкладення судового засідання, у зв`язку із перебуванням уповноваженого представника у відрядженні.

Ухвалою суду від 23.09.2020с року судом задоволено клопотання представника позивача про відкладенні підготовчого засідання та відкладено підготовче судове засідання по справі №420/8057/20 за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення №300-20 від 15.07.2020 року та зобов`язання вчинити певні дії на 15.10.2020 року о 10:00 год.

24.09.2020 року (вх.№38684/20) від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву разом із матеріалами особової справи позивача (т.1 а.с.28-367).

Так, у відзиві на позовну заяву зазначено, що ДМС України не визнає даний позов, та вважає, що співробітниками міграційної служби проведено аналіз відповідності підстав, викладених в заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вимогам п. 1 ч. 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та встановлено, що позивач не має обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Відповідач у відзиві зазначає, що перевіркою ДМС України підтверджено відсутність умов, передбачених п.13 ч.1 ст.1 Закону України “Про біженців та осіб які потребують додаткового або тимчасового захисту”, які можуть бути розглянуті в контексті надання позивачу додаткового захисту через недоведеність фактів побоювання застосування до нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Враховуючи викладене, а також, з посиланням у відзиві на позов на ті ж обставини та підстави, які встановлені у висновку про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 18.06.2020 року, відповідач вказує, що рішення ДМС України від 15.07.2020 року № 300-20 приймалось з урахуванням та дослідженням усіх обставин справи.

Ухвалою суду від 15.10.2020 року судом долучено до матеріалів справи відзив на позовну заяву за вх.№38684/20 разом із додатками, згідно переліку, який у ньому наведено, продовжено строк підготовчого провадження у справі № 420/8057/20 за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення №300-20 від 15.07.2020 року та зобов`язання вчинити певні дії на тридцять днів та відкладено підготовче засідання в даній адміністративній справі на 04.11.2020 року об 11 год. 00 хв.

04.11.2020 року (вх.№ЕП/19805/20) від представника позивача до суду надійшло клопотання про закриття підготовчого провадження та призначення розгляду справи по суті. Вказане клопотання представник позивача просив розглянути за його відсутності.

04.11.2020 року від представника відповідача до суду надійшло клопотання (вх.№ЕП/19842/20) про зупинення провадження по справі № 420/8057/20 з метою попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2 та задля захисту життя та здоров`я працівників суду та учасників справи до скасування обмежень в Одеському окружному адміністративному суді.

04.11.2020 року (вх.№ЕП/19844/20) від представника відповідача до суду надійшло клопотання про проведення підготовчого судового засідання без участі представника Державної міграційної служби України по справі № 420/8057/20 з метою попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну хворобу COVID-19,спричинену коронавірусом SARS-CoV-2 та задля захисту життя та здоров`я працівників суду та учасників справи.

Ухвалою суду від 04.11.2020 року судом закрито підготовче провадження по справі № 420/8057/20 за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення №300-20 від 15.07.2020 року та зобов`язання вчинити певні дії та призначено справу до судового розгляду на 11:00 год. 08.12.2020 року.

За вх.№ЕП/23603/20 від 08.12.2020 року надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Судом було прийнято рішення клопотання представника позивача задовольнити, судове засідання по справі №420/8057/20 призначене на 08 грудня 2020 року відкласти та призначити на 16 грудня 2020 року 10.30 год.

16.12.2020 року (вх.№ЕП/24546/20) від представника відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження до скасування обмежень в Одеському окружному адміністративному суді та Одеській області.

Ухвалою суду від 16.12.2020 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження по справі №420/8057/20 за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення №300-20 від 15.07.2020 року та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до частини 9 статті 205 КАС України розгляд даної адміністративної справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позов і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Сирії, за національністю араб, віросповідання християнин (ортодоксальний, православний), неодружений, освіта неповна вища, рідна мова арабська, військовозобов`язаний.

Країну постійного проживання покинув легально 09.07.2017 року на підставі російської візи та квитка, при наявності якого мав право 2 дня знаходитись у Лівані, до м. Москва (Російська Федерація), м. Бейрут (Ліван) - м. Стамбул (Туреччина) – м. Краснодар (Російська Федерація). Затримувався у транзитному пункті м. Стамбул (Туреччина) терміном 5-6 годин. В інших країнах за наданням притулку або за наданням статусу біженця не звертався.

У вересні 2017 року позивач нелегально перетнув Держаний кордон з Україною на легковому автомобілі та в Україні перебував нелегально.

30.11.2017 року позивач звернувся до ГУ ДМС із заявою про надання йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. У заяві позивач вказав, що країну громадянської належності покинув через військові дії, можливості вербування його до збройних лав Сирії, а також через те, що у зв`язку з його релігією надходили погрози. Крім того, багато його друзів були викрадені через релігію, і для того, щоб їх звільнили необхідно заплатити гроші (т.2 а.с.77-79).

Згідно з Анкетою особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, від 07.12.2017 року причиною виїзду з країни постійного проживання стали військові дії, теракти, вибухи рекрутування до військової повинності та релігія. Християни у Сирії зазнають утисків (т.2 а.с.98-103 ).

З позивачем було проведено співбесіду, яка відображена в протоколі співбесіди від 14.12.2017 року (т.2 а.с.118-129).

14.12.2017 року головним спеціалістом відділу соціальної інтеграції управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС ОСОБА_2 сформований висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (т.2 а.с.136).

Наказом №238 Управління у справах іноземців та осіб без громадянства Головного управління ДМС в Одеській області від 14.12.2017 року, зокрема, наказано здійснити оформлення необхідних документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту гр. Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , особова справа №2017OD0188 (т.2 а.с.137).

14.02.2018 року головним спеціалістом відділу соціальної інтеграції управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС Лємєшовою М.Ю. складено подання щодо продовження строку розгляду заяви для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту(т.2 а.с.138).

Наказом №31 Заступника начальника Головного управління – начальник управління Максименко А.В. від 14.02.2018 року дозволено, зокрема, згідно з ч.8 ст.9 Закону продовжити строк розгляду заяви для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту для громадянина Сирії на установчі дані ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для отримання відповідей з органів Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об`єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи (т.2 а.с.139).

З позивачем 20.02.2018 року було проведено співбесіду, яка відображена в додатковому протоколі співбесіди від 20.02.2018 року (т.2 а.с.144-151).

За результатами розгляду особової справи заявника, Управління дійшло висновку, що ОСОБА_1 не потрапляє під категорію виключення згідно ст.6 №3671-VI через відсутність інформації щодо його причетності до вчинення злочину проти миру або особливо тяжкого злочину, вчиненні дій, які суперечать меті та принципам ООН. Також факти повідомлені заявником стосовно власних переслідувань в країні громадянської належності, не можуть бути визнаними підставою для визнання заявника біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, у відповідності умов, передбачених пунктами 1, 13 ч.1 ст.1 №3671-VI (т.2 а.с.30-32).

Рішенням ДМС України №317-18 від 23.08.2018 року, з посиланням на пункти 1 чи 13 ч.1 ст.1 Закону України №3671-VI, висновок Управління підтримано, у наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, в Україні громадянину Сирії відмовлено

Правомірність вказаного рішення була предметом розгляду у справі №420/6573/18.

Судом встановлено, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18.03.2019 року, яке набрало законної сили 16.07.2019 року, задоволено частково адміністративний позов громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної міграційної служби України (вул. Володимірська, 9, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 37508470) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України від 23.08.2018 року №317-18 про відмову громадянину Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов`язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відмовлено у задоволенні решти позовних вимог.

Вказаним рішенням, зокрема, встановлено:

«…позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з мотивів відсутності для цього підстав, визначених пунктами 1 і 13 частини першої статті 1 Закону №3671-VI.

Твердження про те, що в Сирії існує тривалий збройний конфлікт, який супроводжується обстрілами і бомбардуванням населених пунктів та об`єктів соціальної інфраструктури, і що ситуація в цій країні є вкрай небезпечною і складною є загальновідомим фактом. Збройні зіткнення між військами офіційної влади Сирії та опозиційно налаштованими воєнізованими збройними угрупуваннями охопили значну територію цієї країни і її населення, тож ситуація там є дуже напруженою і небезпечною для життя і безпеки людей, які там перебувають. Про події в Сирії інформують численні засоби масової інформації і ситуацію в цій країні обговорюють міжнародні організації, тож ці обставини доказуванню у цій справі не потребують.

При прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем не досліджено в повному обсязі підстави та обставини, з яким Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"пов`язує надання статусу особи, яка потребує додаткового захисту, а саме: не враховано те, що позивач є громадянином Сирійській Арабській Республіці, де відбувається громадянська війна. Даний факт є загальновідомим та не потребує доказування. Тому у позивача наявні підстави побоюватися, що внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини є загрози його життю, безпеці чи свободі в країні походження…

З рахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що відповідачем не встановлено об`єктивно та в повному обсязі наявність або відсутність конвенційних ознак, які дають право на отримання статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту.

При прийнятті спірного рішення відповідачем не було враховано усіх обставин справи, що мали значення для прийняття рішення. Відповідачем не досліджено в повному обсязі підстави та обставини, з яким Закон України №3671-VI пов`язує надання статусу особи, яка потребує додаткового захисту.».

Судом встановлено, що за результатами розгляду заяви та особової справи громадянина Сирії на установчі дані ОСОБА_3 (прізвище) Муніф (ім`я) Малек (по батькові), ( ОСОБА_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , стосовно якого ДМС прийняла рішення від 24.07.2019 № 72-19 щодо зобов`язання ГУДМС в Одеській області повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 18.03.2019 року, з урахуванням ухвали П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16.07.2019 року, за судовою справою № 420/6573/18, головним спеціалістом відділу саціальної інтеграції управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області складено висновок від 18.06.2020 року (т.1 а.с.70-88), згідно якого на підставі всебічного аналізу обставин, що стали підставою для прийняття судом вищезазначеного рішення, вказана посадова особа вважала доцільним відмовити у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Сирії на установчі дані ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Так, у висновку зазначено, що під час звернення до територіального підрозділу ДМС заявник зазначив, що наразі не має наміру повертатися до Сирії через побоювання зазнати примусового призову до збройних сил в умовах нестабільної ситуації на Батьківщині (арк. 5,10 протоколу співбесіди від 14.12.2017року). Складна ситуація, що спостерігається на території Сирії в цілому є загальновідомим фактом, що підтверджений міжнародним товариством. Проте, слід зазначити, що відповідно до позиції УВКБ ООН, складна соціально-економічна ситуація, що склалась внаслідок проведення військових дій на території Сирії не є автоматичною підставою для надання особі статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

У висновку вказано, що з матеріалів особової справи шукача захисту спостерігається, що ним не були надані жодні документальні докази власного ймовірного переслідування у випадку повернення на Батьківщину. Також, ані під час проведення співбесід, ані під час судових засідань заявник не надав жодних конкретних фактів (усних тверджень, прикладів) або документальних доказів, які б підтверджували пряму загрозу життю, безпеці або свободі у разі повернення на Батьківщину. Також, шукачем захисту не були зазначені обставини, які б підтверджували можливість застосування по відношенню до нього або його близьких родичів невибіркового насилля в ситуації внутрішнього конфлікту. Відповідно до Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, обов`язок доказування можливого переслідування на Батьківщині покладається в першу чергу на заявника.

Як зазначено у висновку, заявник не зміг чітко обґрунтувати, яка саме небезпека може очікувати на нього у випадку повернення на Батьківщину, крім цього, під час проведення процедури набуття міжнародного захисту особа надає нечіткі твердження. Так, в ході проведення протоколу співбесіди від 14.12.2017 року він зазначив, що може бути призваний до лав сирійської армії. Хоча, зі слів заявника, термін його відстрочки було продовжено до березня 2018 року, він мав змогу продовжити цей термін до березня 2019 року, а взагалі навчання є підставою для уникнення військової служби до того, поки чоловіку не виповнилось 25 років (арк. 6,7 протоколу співбесіди від 20.02.2018 року). Також, під час проведення протоколу співбесіди від 02.06.2020 року шукач захисту зазначив, що він не зазнавав переслідувань за ознаками раси, національності, віросповідання, громадянства, належності до певної соціальної групи або через власні політичні погляди (арк. 4, арк. 11 співбесіди від 14.12.2017року). Також, з протоколу співбесіди вбачається, що життя заявника може опинитись в небезпеці через сповідування християнства (арк. 9 протоколу співбесіди від 14.12.2017року). Тобто, стосовно побоювань зазнати будь-якої шкоди саме у зв`язку з проведенням військових дій на території САР інформації від шукача захисту отримано не було. В той самий час, заявником було повідомлено, що військові дії в регіоні його постійного проживання відбувались у 2015 році, стосовно теперішньої ситуації було зазначено про економічні труднощі та високий рівень корумпованості влади.

У висновку вказано, що звернення особи з приводу набуття міжнародного захисту відбулось лише після двомісячного перебування на території України у якості нелегального мігранта, незважаючи на активний перебіг громадянської війни на території Сирії починаючи з 2011 року, з проведенням якої заявник пов`язує неможливість свого повернення на Батьківщину.

Додатково, з матеріалів особової справи шукача захисту спостерігаються елементи порушення ходу процедури визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та норм українського законодавства. 13.09.2019 року заявник відвідав відділ по роботі з шукачами захисту з метою продовження терміну дії довідки про звернення за захистом, йому під підпис було вручене повідомлення про призначення додаткової співбесіди, запланованої на 20.09.2019 року. Проходження вказаної співбесіди шукач захисту проігнорував з невідомих причин. На адресу проживання особи був надісланий виклик до управління з метою проведення протоколу співбесіди та отримання пояснень щодо нез`явлення до підрозділу (від 20.09.2019 № 5/1- 710), також були здійснені спроби встановлення зв`язку шляхом мобільного зв`язку. Заходи з встановлення контакту з особою були безрезультатні. Крім цього, пізніше стало відомо, що заявник змінив місце проживання, не повідомивши про це міграційну службу. На підставі наказу УПШЗСІ ГУДМС в Одеській області від 09.10.2019 № 193, розгляд особової справи заявника був призупинений. Відповідно до наказу УПШЗСІ ГУДМС в Одеській області від 14.02.2020 № 31, враховуючи письмове клопотання шукача захисту від 14.02.2020 року, розгляд заяви було поновлено.

Як зазначено у висновку від18.06.2020 року ситуація військового конфлікту та масові порушення прав людини підтверджені міжнародною спільнотою, однак при аналізі підстав для отримання статусу біженця або додаткового захисту в Україні слід враховувати також інші фактори, а саме: можливість внутрішнього переміщення; отримання захисту в сусідніх країнах; ситуацію з близькими родичами заявника; причини довгострокового перебування іноземця в іншій країні; причини звернення за захистом; наявність планів повернення на Батьківщину. Стосовно причин звернення заявником було повідомлено, що він не має наміру повертатись на Батьківщину, оскільки там наразі складна ситуація, особа потребує документ, щоб мати можливість продовжити навчання (арк. 6,7 протоколу співбесіди від 20.02.2018 року, арк. 3-4 протоколу співбесіди від 02.06.2020 року). Неодноразові порушення ходу процедури (тривалі нез`явлення до управління) та норм українського законодавства вказують на незацікавленість фігуранта в питанні отримання міжнародного захисту. Зазначене знижує рівень довіри до заяви стосовно обґрунтованості побоювань. Відносно ситуації з близькими родичами шукача захисту можливо відзначити, що наразі на території Сирії, м. Латакія проживають рідні брат, сестра та батьки заявника, деякі дальні родичі наразі проживають у м. Хомс, м. Алеппо (арк. 4 протоколу співбесіди від 14.12.2017 року, арк. 2-3 співбесіди від 02.06.2020 року). Він продовжує підтримувати з ними зв`язок, його близькі родичі не повідомляли йому про випадки можливих утисків чи переслідувань на Батьківщині, була отримана лише інформація про скрутну економічну ситуацію (арк. 4 протоколу співбесіди від 14.12.2017 року, арк. 3- 4 співбесіди від 02.06.2020 року), що додатково додає сумніву стосовно побоювань заявника щодо повернення на Батьківщину. Так, проведеним аналізом матеріалів особової справи шукача захисту можливо відзначити, що його родичі особисто не постраждали внаслідок проведення військових дій на території Сирії, залишились проживати в тому ж районі, в якому проживав заявник до виїзду з Сирії. При цьому, шукач захисту повідомив, що є можливість користуватись загальними комунікаціями на території Сирії, ніхто з його близьких родичів з представниками терористичних угруповань не контактував, жодним чином не постраждав (арк. 9,10 протоколу співбесіди від 14.12.2017 року, арк. 3-4 протоколу співбесіди від 02.06.2020 року). Тобто, дана інформація та твердження особи під час проведення співбесід підтверджують, що від початку конфлікту на території Сирії (2011 рік) і до теперішнього часу рідні особи мають безпечний рівень життя на Батьківщині, будь які проблеми за конвенційними обставинами або у контексті надання додаткового захисту відсутні.

У висновку також, вказано, що наразі особа не підтримує жодну сторону конфлікту в умовах загостреної ситуації на території Батьківщини; не вважає себе противником уряду країни громадянської належності; не був активістом на території Сирії; не підтримує жодним чином опозицію та не є членом антиурядових озброєних груп (арк. 3,4 протоколу співбесіди від 02.06.2020 року), що виключає особу із переліку груп ризику, зазначеного у Рекомендації УВКБ ООН з питання міжнародного захисту щодо осіб, які залишають Сирійську Арабську Республіку (редакція V) від 03.11.2017 року. В ході протоколу співбесіди заявник зазначив, що м. Латакія знаходиться під контролем сирійської влади, але на всій території Сирії зберігається неспокійна ситуація (арк. 3-4 протоколу співбесіди від 02.06.2020 року). Надана інформація суперечить наявній ІКП згідно з матеріалами МЗС України, майже на всій території Сирії ситуація характеризується відсутністю безпекових загроз для життя її мешканців.

Також, у висновку вказано, що під час проживання в Сирії заявник не зазнав жодних переслідувань за конвенційними ознаками, ситуація в країні громадянської належності заявника не є підставою для надання особі міжнародного захисту в Україні, приймаючи до уваги відсутність конкретних фактів або документальних доказів, які б підтверджували пряму загрозу життю, безпеці або свободі у разі його повернення на Батьківщину та розбіжності в твердженнях заявника. Ускладнена соціально-політична ситуація в Сирії у будь-якому разі не надає автоматичних підстав для визнання біженцями або надання додаткового захисту особам, які виїхали з країни унаслідок військового конфлікту, або ж не бажають повертатися на Батьківщину, приймаючи до уваги також інформацію за країною походження заявника, з якої відзначається врегулювання напруженої ситуації та покращення життя населення.

Крім того, у висновку зазначено, що заявник не зміг навести об`єктивних фактів або підтверджень щодо ситуації власного примусового вербування до збройних сил. Зі слів особи, він мав офіційну відстрочку від обов`язкової служби до березня 2018 року, яку він мав можливість продовжити до березня 2019 року, повісток ніколи не отримував. Під час проведення співбесід особа вказала, що побоюється зазнати примусового призову до збройних сил в умовах нестабільної ситуації на Батьківщині (арк. 10 протоколу співбесіди від 14.12.2017 року). Однак, шукач захисту є громадянином Сирії, тому, враховуючи вищезазначене, відповідна держава має право вимагати від заявника проходження строкової служби у разі необхідності. З матеріалів особової справи заявника відомо, що протягом його перебування на території Сирії та нашої країни не було спроб уповноважених органів призвати його до несення військової служби (арк. 10 протоколу співбесіди від 14.12.2017 року). Підставою для подачі клопотань щодо набуття статусу біженця у зв`язку з ухиленням від строкової військової служби може слугувати наявність у особи певних обґрунтованих релігійних, моральних або політичних поглядів, відповідно до яких особа не бажає брати участь у військових діях.

Згідно висновку, як спостерігається з матеріалів особової справи шукача захисту, він не навів жодних тверджень або доказів, що б вказували на наявність у нього релігійних, політичних або моральних поглядів відповідно до яких він не бажає проходити строкову військову службу. Натомість, під час проведення протоколу співбесіди від 14.12.2017 року, особа вказує, що не бажає проходити військову службу через конфлікт на Батьківщині, не має справжніх цілей (арк. 10). Згідно з ІКП спостерігається можливість скористатись указом про амністію у разі відмови від військової служби. У відповідності до отриманих пояснень, ані заявник, ані його рідні родичі ніколи не зазнавали переслідувань або інших труднощів за релігійною ознакою, вільно відвідував храми на Батьківщині (арк. 8,9 співбесіди від 12.12.2017 року). Рідні продовжують проживати у м. Латакія, місця проживання не змінювали, переїздити не планують

У висновку вказано, що побоювання стосовно можливості примусового рекрутування заявника до лав збройних сил Сирії визнаються безпідставними. Так, шукач захисту не навів жодних конкретних фактів або підтверджень щодо ситуації власного вербування до лав збройних сил Сирії. Також, заявником в ході проведених протоколів співбесіди не було вказано та підтверджено наявність у нього поглядів або релігійних переконань, що могли б розглядатися як підстава для звільнення від проходження строкової військової служби. Як спостерігається з матеріалів особової справи шукача захисту, його рідний брат залишається проживати на території Сирії. Крім цього, враховуючи те, що шукач захисту та його рідні з початку конфлікту та до теперішнього часу ніколи не зазнавали жодних труднощів за релігійною ознакою, місця проживання не змінювали та наявну ІКП, можливість його переслідування у зв`язку з приналежністю до християн не приймається територіальним підрозділом ДМС. Заявника ніколи не переслідували в Сирії за ознаками раси, національності, віросповідання, громадянства, належності до певної соціальної групи або наявності певних політичних поглядів

Таким чином, зазначено у висновку, аналізом матеріалів особової справи неможливо обґрунтувати причину виїзду заявника з Сирії з позиції надання міжнародного захисту в Україні, ані під час перебування на Батьківщині, ані перебуваючи поза межами країни своєї громадянської належності особа не зазнавала і не зазнає жодних переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця у відповідності до вимог п.1 ч. 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а саме в нього відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Так, під час проведення процедури набуття міжнародного захисту заявник не вказав на можливі побоювання застосування по відношенню до нього ознак, зазначених у п. 13 ч.1 ст. 1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 2011 року. Зі слів заявника, він побоюється за власне життя у зв`язку із загальною несприятливою ситуацією на території країни громадянської належності та бути призваним до армії (арк. 7-10 протоколу співбесіди від 14.12.2017 року). Додатково, заявнику достовірно не відомо чи загрожує йому у випадку повернення на Батьківщину виконання вироку про смертну кару, застосування тортур, нелюдського, або такого, що принижує людську гідність поводження (арк. 9 протоколу співбесіди від 14.12.2017 року). Таким чином, аналізом наданих матеріалів разом із наявною інформацією по країні громадянської належності заявника можливо підтвердити відсутність умов, які можуть бути розглянуті в контексті надання особі додаткового захисту в Україні, відповідно до визначення п.13 ч. 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», через відсутність доведених фактів серйозної і не вибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадянського походження через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини. Вищепроведеним аналізом не прослідковується взаємозв`язок між наявним збройним конфліктом в Сирії та можливим існуванням доведеної та обґрунтованої загрози життю, свободі або безпеці особи у разі його добровільного повернення на Батьківщину, приймаючи до уваги твердження шукача захисту під час проведення протоколів співбесіди та аналіз актуальної ІКП.

Також, у висновку вказано, що проведеним аналізом матеріалів особової справи встановлено:

- можливість повернення заявника до рідного м. Латакія, враховуючи проживання там всіх його рідних та ІКП. Разом з тим, спостерігається можливість використання альтернативи внутрішнього переміщення;

- до моменту потрапляння в Україну заявник тривалий час (більше місяця) перебував в інших країнах, зокрема на території РФ. В той же час, в контексті даної справи неможливо точно ідентифікувати країни транзитного перебування зі слів шукача захисту та вважати їх третіми безпечними країнами для заявника через відсутність доведеної об`єктивної інформації про термін перебування у вказаних країнах, можливість безперешкодного фактичного звернення за міжнародним захистом у вказаних країнах, доступі до відповідної процедури про набуття міжнародного захисту тощо;

- особа не потрапляє під категорію виключення згідно ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» через відсутність інформації щодо його причетності до вчинення злочину проти миру або особливо тяжкого злочину, вчиненні дій, які суперечать меті та принципам ООН тощо;

- факти, повідомлені заявником стосовно власних переслідувань в країні громадянського походження не можуть бути визнаними підставою для визнання заявника біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, у відповідності до умов, передбачених пунктами 1, 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Рішенням Державної міграційної служби України № 300-20 від 15.07.2020 року з посиланням на ст. 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» на підставі повторного всебічного вивчення документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання Туркмані Муніф Малек біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту висновок Головного управління державної міграційної служби в Одеській області підтримано та відмовлено позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (т.1 а.с. 68).

14.08.2020 року позивач отримав повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 146 від 27.07.2020 року (т.1 а.с. 64), в якому, зокрема зазначено, що: подана заявником історія переслідування не відповідає критеріям міжнародного захисту та отримана від заявника інформація щодо його переслідування має низку суперечностей, які суттєво вплинули на прийняття рішення за поданою заявою.

У вказаному повідомленні зазначено, що відповідно до ст.12 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” позивач має право оскаржити рішення, звернувшись до суду в п`ятиденний термін з дня отримання повідомлення.

Не погодившись з рішенням Державної міграційної служби України №300-20 від 27.07.2020 року, позивач 21.08.2020 року звернувся до суду з даною позовною заявою.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємозв`язок їх у сукупності, суд зазначає наступне.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначає Закон України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно п.13 ч.1 ст.1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

Особа, яка звертається із клопотанням про надання статусу біженця в Україні, має обґрунтовано довести, що саме вона є жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Необхідність доказування наявності умов для надання статусу біженця знаходить своє підтвердження у міжнародно-правових документах.

Згідно Конвенції про статус біженців 1951 року та статті 1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, поняття “біженець” включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця, це: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов`язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

Законом України від 21.10.1999 року ратифіковано Угоду між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців та Протокол про доповнення пункту 2 статті 4 Угоди між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців. Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців ухвалено Керівництво з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця, відповідно до Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року (Женева, 1992 рік). Зазначене Керівництво встановлює критерії оцінки при здійсненні процедур розгляду заяви особи щодо надання їй статусу біженця.

Відповідно до п. п. 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного комісаріату ООН у справах біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця

Суд вважає необхідним зазначити, що “побоювання стати жертвою переслідувань” складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи “побоювання”. “Побоювання” є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалась навколо неї. Саме під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.

Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.

Згідно з п.195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Згідно абз.5 ч.1 ст.6 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Згідно з ч.7 ст.7 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

Практичні рекомендації “Судовий захист біженців і осіб, що прибули в Україну в пошуках притулку”, видані 2000 року за допомогою Представництва УВКБ ООН по справах біженців в Україні і Центру досліджень проблем міграції, визначають: при зверненні до органу міграційної служби за наданням статусу біженця в Україні, як доказ необхідно пред`явити документи або їх копії, що підтверджують обґрунтованість побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Підтвердженням фактів стати жертвою переслідувань можуть бути документи офіційних органів влади, суду, прокуратури, державної безпеки про залучення до відповідальності в країні цивільної належності або держави постійного місця проживання.

Таким чином, особа, яка шукає статусу біженця має довести, що її подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує її життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок її переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Крім того, Директива Ради Європейського Союзу “Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту” від 27.04.2004 № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.

Слід зазначити, що вказані вимоги не були дотримані позивачем, а саме, не наведено переконливих доводів щодо відповідності повідомлених фактів дійсності; не надано ніяких переконливих доказів про факти погроз, переслідування позивача на Батьківщині, які б слугували причиною неможливості повернення до Сирії; до заяви про надання статусу біженця не надано жодних документів або матеріалів, що могли б бути доказом наявності умов для набуття статусу біженця.

Позивач не надав ані відповідачу, ані до суду доказів того, що стосовно нього було застосовано фізичне насилля чи погрози за ознаками приналежності до християнського віросповідання.

З аналізу вищезазначеного, вбачається, що звернення заявника до територіального підрозділу ДМС обумовлене не потребою в міжнародному захисті, а бажанням легалізуватися на території України.

Докази, що можуть підтвердити реальні побоювання ОСОБА_1 за власне життя, у разі повернення до країни громадянської належності, як і докази переслідування позивача за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань відсутні як у матеріалах справи, так і не були надані до ДМС України та її територіального підрозділу при розгляді заяви позивача про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно з ч. 1 ст.5 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Частиною 2 вказаної статті визначено, що особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

При вирішенні справи суд також враховує то факт, що протягом двох місяців позивач знаходився на території України нелегально, чим порушив законодавство України.

Разом з цим, судом встановлені наступні елементи, які вказують на необґрунтованість клопотання позивача в контексті набуття міжнародного захисту в Україні, зокрема, відповідно до зазначеної позивачем інформації в анкеті та протоколах співбесід від:

- позивач не зазнавав жодних переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця, а саме, за ознаками раси, національності, громадянства, віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань на час проживання на території країни попереднього постійного проживання;

- позивач ніколи не був членом жодних політичних, релігійних, громадських або військових організацій на території країни попереднього постійного проживання;

- позивач не здійснював політичну діяльність на території країни походження;

- позивач не займався активістською, громадською діяльністю, або протиправною діяльністю на території країни попереднього постійного проживання;

- позивач ніколи не був учасником міжрелігійних та/або міжетнічних конфліктів на території країни попереднього постійного проживання;

- позивач мав можливість вільного дотримання канонів обраного віросповідання, національність та віросповідання позивача є домінуючими в регіоні постійного проживання;

- у позивача не виникало проблем з налагодженням соціальних зв`язків з цивільним населенням на території країни попереднього постійного проживання, що створює можливість для адаптації позивача у випадку повернення на територію Сирії;

- позивач не зазнавав особливого дискримінаційного ставлення до себе під час проживання на території Сирії;

- ані у позивача, ані у його близьких родичів ніколи не виникало проблем з офіційною сирійською владою;

- по відношенню до позивача не висувались офіційні обвинувачення на території країни попереднього постійного проживання, позивач не притягався до кримінальної відповідальності, по відношенню до нього не застосовувались заходи адміністративного примусу на території країни походження, у позивача не виникало проблем з оформленням проїзного документа, що вказує на відсутність жодних проблем або конфліктів з сирійською владою, можливістю налагодження належних соціальних зв`язків на території країни походження;

- позивач не був причетний до інцидентів із застосуванням фізичного насилля, які б були пов`язані з його расовою, національною, релігійною належністю або політичними поглядами.

Також, на території Сирії залишились проживати близькі родичі позивача.

Водночас, відносно додаткової форми захисту суд зазначає, що характерною рисою такої категорії осіб є невідповідність критеріям статусу біженця з одного боку і неможливість повернення в свою країну з іншого. Проте, в даному випадку позивач не зміг довести існування фактів загроз життю, безпеці чи свободі в країні своєї громадської належності через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує людську гідність поводження чи покарання. Заявлена позивачем у його заяві, під час анкетування та співбесіди інформація носить загальний характер і не містить відомостей про події переслідувань та утисків в країні громадянської належності його особисто або членів його сім`ї за політичною, релігійною чи іншими ознаками.

Також, позивачем взагалі не надано доказів того, що він підпадає під визначення особи, яка потребує додаткового захисту, оскільки докази того, що він змушений був прибути до України або залишитися в Україні внаслідок загрози його життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо нього насильницьких дій чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, у матеріалах справи відсутні.

Таким чином, суд вважає, що знайшли своє підтвердження висновки органу міграційної служби відносно того, що позивачем не доведено факту переслідувань його за расовою належністю, віросповіданням, національністю, громадянством та підданством, відношення до певної соціальної групи, політичних переконань.

Зазначене свідчить про те, що доводи позивача є надуманими, а причини, які він зазначає, щоб залишитись в Україні не пов`язані з його обґрунтованими побоюваннями стати жертвою переслідувань за певними ознаками проблем в країні, а необхідні для тимчасової легалізації, оскільки він бажає стабільно жити в Україні, соціально інтегруватись. Такі обставини не узгоджуються із доводами позивача для отримання статусу особи, що потребує додаткового захисту, що суд оцінює як неправдоподібність та суперечливість тверджень позивача.

Згідно з п.п. 99-100 глави 2 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН, під відмовою в захисті країни громадянської належності необхідно розуміти, що особі відмовлено в послугах (тобто відмова видати національний паспорт, або і продовжити термін дії, або відмова в дозволі повернутися на свою територію).

Вказані факти можуть розглядатися як відмова в захисті країни громадянської належності. Термін “не бажає” відноситься до тих біженців, які відмовляються прийняти захист уряду країни своєї громадянської належності. Його значення розкривається фразою “внаслідок таких побоювань”. Коли особа бажає скористатись захистом своєї країни, таке бажання, як правило, неспівставне з твердженням, що вона перебуває за межами своєї країни “в силу цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань”. В будь якому випадку, якщо приймається захист з боку своєї країни і немає ніяких підстав для відмови з причини цілком обґрунтованих побоювань від цього захисту, дана особа не потребує міжнародного захисту і не є біженцем.

Позивач не навів достатності деталей і специфіки щодо обставин проживання в Сирії. Надана ним інформація при викладенні причин виїзду з країни громадянської належності є непослідовною, належних документів у підтвердження обґрунтованості звернення не надано, не доведено жодного суттєвого факту заяви. Позивачем не надано переконливих доказів щодо ймовірної небезпеки, яка може очікувати на нього в разі повернення на батьківщину.

Суд враховує, що інформація про те, що в Сирії існує тривалий збройний конфлікт є загальновідомим фактом. Збройні зіткнення між військами офіційної влади Сирії та опозиційно налаштованими воєнізованими збройними угрупуваннями охопили значну територію цієї країни і її населення, відтак ситуація там є дуже напруженою і небезпечною для життя і безпеки людей, які там перебувають. Про події в Сирії інформують численні засоби масової інформації і ситуацію в цій країні обговорюють міжнародні організації, отже, ці обставини доказуванню у цій справі не потребують.

Водночас, слід зазначити, що загальна нестабільна соціально-політична ситуація, яка склалась внаслідок конфлікту на території Сирії не є автоматичною підставою для визнання осіб, які звернулись із відповідними заявами біженцями або особами, які потребують додаткового захисту. Так, у відповідності до рекомендацій УВКБ ООН з питань процедури розгляду заяв про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, першочергову увагу необхідно надавати особистим твердженням заявників, а не загальній інформації за країною походження

При цьому, аналіз матеріалів особової справи з точки зору оцінки тверджень позивача в контексті ситуації в Сирії, а також підстав для виїзду з Сирії дозволяє зробити висновок, що позивач не обґрунтував необхідність виїзду з країни громадянської належності ймовірні індивідуальні побоювання стати жертвою переслідувань за критеріями, визначеними пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”.

За час перебування шукача захисту на території України подій або нововиявлених обставин для обґрунтованого побоювання щодо вищевказаних умов виявлено не було.

Водночас, у відповідності до інформації за країною походження, спостерігаються позитивні тенденції щодо перспектив встановлення миру на території Сирії.

Згідно з пунктом 167 Настанов із процедур і критеріїв визначення статусу біженця (згідно з Конвенцією 1951 року та Протоколу 1967 року, що стосуються статусу біженців) Управління Верховного комісару ООН у справах біженців (видання 1992 року; далі - Настанови) дезертирство завжди і у всіх країнах (обов`язкова чи не обов`язкова служба) розглядається як кримінальний злочин. Покарання відрізняється в залежності від країни і, зазвичай, їхнє застосування не розглядається як форма переслідування.

Крім того суд зазначає, що побоювання переслідувань або покарання за дезертирство або за ухилення від призову самі по собі не є обґрунтованими побоюваннями бути жертвою переслідувань, а факт розбіжності позиції особи зі офіційною позицією уряду своєї країни не є достатньою підставою для обґрунтування політичного характеру конкретної військової акції.

Позивачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що у випадку повернення на територію Сирії, він буде призваний на військову службу.

Крім того, у відповідності до абз.6 ч.1 ст. 6 Закону не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні.

Згідно п.22 ч.1 ст.1 третя безпечна країна - країна, в якій особа перебувала до прибуття в Україну, крім випадків транзитного проїзду через територію такої країни, і могла звернутися з клопотанням про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту.

Також, до перетину державного кордону України позивач перебував на території Російської Федерації, тобто перебував в третій безпечній країні в розумінні Закону.

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що доводи позивача є надуманими та необґрунтованими, останнім не наведено фактів та обставин, які можна розцінювати як переконливі докази обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками, та які впливають на наслідки прийнятого відповідачем рішення при розгляді його заяви про надання статусу біженця. Причини, які позивач назвав, щоб залишитись в Україні, не пов`язані з його обґрунтованими ймовірними побоюваннями стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Згідно пункту F Керівництва по процедурам та критеріям визначення статусу біженця мігрант - це особа, яка добровільно залишає свою країну, щоб поселитися в іншому місці, а її дії мотивуються бажанням змін чи пригод, сімейними чи іншими причинами особистого характеру.

Відповідно до п.22 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 року № 1 “Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні” судам варто зважати на те, що значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в окремих випадках може свідчити про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

Аналізом матеріалів особової справи неможливо обґрунтувати причину звернення позивача з позиції надання міжнародного захисту в Україні, оскільки під час перебування в Афганістані та перебуваючи поза його межами позивач не зазнавав і не зазнає жодних переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця у відповідності до вимог п.1 ч.1 ст.1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, а саме у нього відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що звернення позивача є зловживанням процедурою з метою легалізації на території України. Ця умова не відповідає критеріям поняття “біженець”, а підпадає під поняття “мігрант”, у зв`язку із чим позивача, згідно з п. 62 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН, необхідно розглядати як мігранта - особу, яка добровільно залишає свою країну, щоб оселитися в іншому місці, а її дії мотивуються бажанням змін чи пригод, сімейними чи іншими причинами особистого характеру.

На думку суду, звертаючись в Україні за захистом, позивач не зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву, не повідомив всі важливі факти, що були в його розпорядженні.

Приймаючи оскаржуване рішення, відповідач проаналізував належним чином інформацію, повідомлену позивачем в заяві про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, анкеті та протоколах співбесід, а також врахував поточну та актуальної інформації по ситуації в Сирії й спростував можливість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження в разі повернення, що відповідає вимогам статті 3 Європейської конвенції про права людини.

З огляду на встановлені судом фактичні обставини та приписи чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення Державної міграційної служби України від 15.07.2020 року №300-20, яким ОСОБА_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, прийнято Державною міграційною службою України на підставі, у межах повноважень, та у спосіб, що передбачені Конституцією та чинним законодавством України, з використанням своїх повноважень обґрунтовано, та з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення.

Наведені позивачем підстави для надання йому статусу біженця не впливають на кваліфікацію останніх в якості критеріїв визначення статусу біженця у розумінні вимог Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”.

Оскільки судом встановлено правомірність прийняття Державною міграційною службою України спірного рішення від 15.07.2020 року №300-20, то похідна позовна вимога позивача про зобов`язання Державної міграційної служби України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, також не підлягає задоволенню.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов ОСОБА_1 таким, що не підлягає задоволенню.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення ( у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) до Державної міграційної служби України (вул. Володимирська, 9, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 37508470) про визнання протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 15.07.2020 року № 300-20, яким ОСОБА_1 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов`язання Державної міграційної служби України прийняти рішення про визнання Туркмані Муніф Малек біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту - відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Корой С.М.

.