Рішення № 93924618, 30.12.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/11525/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 грудня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд під головуванням судді Андрухіва В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за 25 календарних днів невикористаної щорічної відпустки за 2017 рік; за 56 календарних днів невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018, 2019 роки; за 90 календарних днів невикористаної додаткової відпустки, як прокурору, який має стаж роботи в органах прокуратури понад 10 років, за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з органів прокуратури 30 квітня 2020 року;

- зобов`язати Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Південного регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 25 календарних днів невикористаної щорічної відпустки за 2017 рік; за 56 календарних днів невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016, 2017, 2018, 2019 роки; за 90 календарних днів невикористаної додаткової відпустки, як прокурору, який має стаж роботи в органах прокуратури понад 10 років, за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з органів прокуратури 30 квітня 2020 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він проходив військову службу у Збройних Силах України з 01.08.1990 року, та з 07.02.2002 року відряджений у розпорядження Генерального прокурора України.

З 07.02.2002 року до 14.08.2012 року позивач проходив військову службу на прокурорсько-слідчих посадах Військової прокуратури Південного регіону України, яка входила до складу Генеральної прокуратури України.

З 14.08.2012 року до 31.01.2015 року позивач проходив службу (працював) на прокурорсько-слідчих посадах у прокуратурі Південного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, яка входила до складу Генеральної прокуратури України.

З 31.01.2015 року до 30.04.2020 року позивач проходив військову службу на прокурорсько-слідчих посадах Військової прокуратури Південного регіону України, яка входила до складу Генеральної прокуратури України

Позивач зазначив, що наказом військового прокурора Південного регіону України від 30.04.2020 року № 424к його звільнено з органів прокуратури, а саме: звільнено з посади прокурора відділу нагляду з організації процесуального керівництва, підтримання обвинувачення в суді, додержання законів при виконанні судових рішень та координації правоохоронної діяльності управління нагляду за додержанням законів, виконанням судових рішень у кримінальному провадженні та при проведенні оперативно-розшукової діяльності Військової прокуратури Південного регіону України, виключено зі списків особового складу Військової прокуратури Південного регіону України, всіх видів забезпечення та направлено для подальшого проходження військової служби у розпорядження Міністерства оборони України.

Під час служби в органах прокуратури, до моменту звільнення з органів прокуратури позивач перебував на грошовому забезпеченні у Військовій прокуратурі Південного регіону України.

Наказом Генерального прокурора України від 05.02.2020 року № 66 “Про окремі питання забезпечення початку роботи спеціалізованих прокуратур у військовій та оборонній сфері (на правах обласних прокуратур)”, Військову прокуратуру Південного регіону України перейменовано у Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Південного регіону без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань .

Позивач вказав, що у період з 09.07.2015 року до 15.11.2015 року він безпосередньо брав участь в антитерористичній операції.

З 15.08.2016 року позивач має статус учасника бойових дій, про що йому видано відповідне посвідчення серії НОМЕР_1 .

Позивач зазначив, що відповідно до ст.82 Закону України “Про прокуратуру”, прокурору, який має стаж роботи в органах прокуратури понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.

Вимогами цієї ж статті також визначено, що прокурорам надаються додаткові та інші відпустки, передбачені Законом.

Вказаний Закон набув чинності 15.07.2015 року. При цьому, на той час позивач проходив військову службу в органах прокуратури та з 2015 року мав вислугу років (стаж роботи в органах прокуратури) більше ніж 10 (десять) років.

Однак, фактично в 2015-2020 роках, визначена статтею 82 Закону України “Про прокуратуру”, додаткова відпустка позивачу не надавалась, у тому числі з огляду на наявність в країні особливого періоду.

Припинення вказаної відпустки, на час особливого періоду також не означає припинення права на відпустку (взагалі), яке також може бути реалізовано шляхом одержання грошової компенсації відпустки.

Позивач зазначив, що згідно із ч.1 ст.24 Закону України “Про відпустки”, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.

За таких підстав з 2015 року до 30.04.2020 року зазначена додаткова відпустка, як прокурору, який має стаж роботи в органах прокуратури понад 10 років, позивачу не надавалась, у зв`язку з чим, він має право на виплату компенсації за невикористану у 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020 роках включно, зазначеної додаткової відпустки, тобто за 6 років - 90 календарних днів. Компенсацію за невикористану додаткову відпустку не отримував.

Крім того, позивач є учасником бойових дій, у зв`язку з чим, з жовтня 2015 року, має право щорічно отримувати додаткову оплачувану відпустку строком на 14 календарних днів згідно п.12 ч.1 ст.12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”

Однак, з серпня 2015 року до 2019 року зазначена додаткова відпустка, як учаснику бойових дій, позивачу не надавалась, у зв`язку з чим, він має право на виплату компенсації за невикористану у 2016, 2017, 2018, 2019 роках включно зазначеної додаткової відпустки, тобто за 4 роки - 56 календарних днів. Компенсацію за невикористану додаткову відпустку не отримував.

Під час проходження служби у Військовій прокуратурі Південного регіону України у зв`язку із введенням особливого періоду та вказівкою Заступника Генерального прокурора України - Головного військового прокурора (інформаційний лист №10/5/1-1007-589 окв-вих.15 від 04.12.2015) зазначені додаткові відпустки позивач не використовував, компенсацію за невикористані дні додаткових відпусток не отримував.

Позивач вказав, що з січня 2015 року відповідно до вимог ст.10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, тривалість його щорічної відпустки за нормами цього Закону повинна складати 45 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду до місця проведення відпустки та назад (10 років вислуги).

Разом з тим, під час проходження служби у Військовій прокуратурі Південного регіону України, через службову завантаженість, позивачу не було надано (використано) у повному обсязі дні щорічної основної відпустки, а саме: 25 календарних днів за 2017 рік. Компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки позивач не отримував .

Позивач зазначив, що 24.07.2020 року він звернувся до військового прокурора Південного регіону України щодо виплати йому компенсації за невикористані додаткові відпустки та невикористані дні щорічної основної відпустки.

Листом від 28.08.2020 року №18-2875 вих.20 позивачу у зазначеній виплаті відмовлено.

Ухвалою від 03.11.2020 року прийнято до розгляду вказану позовну заяву та відкрито провадження у справі. Ухвалено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами. Роз`яснено, що розгляд справи по суті розпочнеться через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі та справу буде розглянуто у строк не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

11.12.2020 року та 14.12.2020 року через канцелярію суду від представника відповідача надійшли ідентичні відзиви на позовну заяву, відповідно до яких відповідач вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що ОСОБА_1 під час проходження військової служби у період з 2015 по квітень 2020 року був відряджений до органів прокуратури України. Відпустки у цей період позивачу надавалися як військовослужбовцю відповідно до Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.

Відповідач вказав, що відповідно до ч.14 ст.10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби, у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки, їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Крім того, відповідно до п.3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260, у рік звільнення військовослужбовцям, звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, лише у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткових відпусток, передбачених ч.2 ст.82 Закону України “Про прокуратуру”, ст.16-2 Закону України “Про відпустки” та п.12 ч.1 ст.12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.

Відповідач зазначив, що на підставі наказу виконувача обов`язків військового прокурора Південного регіону України від 30.04.2020 №424к, позивача звільнено з посади прокурора відділу, виключено зі списків особового складу Військової прокуратури Південного регіону України та направлено для подальшого проходження військової служби у розпорядження Міністерства оборони України.

Отже, звільнення позивача з військової служби не відбулося.

З урахуванням того, що ОСОБА_1 з військової служби не звільнявся та продовжує проходити військову службу у Збройних Силах України, право на компенсацію невикористаних днів щорічної основної відпустки за 2017 рік, додаткової відпустки як учаснику бойових дій (передбаченої ст.16-2 Закону України “Про відпустки” та п.12 ч.1 ст.12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) за 2016-2019 роки та додаткової відпустки як прокурору, який має стаж в органах прокуратури понад 10 років (передбаченої ч.2 ст.82 Закону України “Про прокуратуру”), за 2015-2020 роки у нього наразі не виникло, через що його права не порушені.

З урахуванням викладеного, відповідач вважав, що вказане право могло виникнути у позивача лише після його звільнення з військової служби, а виплата компенсації за невикористані дні відпусток здійснюватиметься тим органом, який звільнить ОСОБА_1 з військової служби.

Дослідивши в письмовому провадженні наявні в матеріалах справи докази, суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України з 01.08.1990 року, та з 07.02.2002 року відряджений у розпорядження Генерального прокурора України.

З 07.02.2002 року до 14.08.2012 року позивач проходив військову службу на прокурорсько-слідчих посадах Військової прокуратури Південного регіону України, яка входила до складу Генеральної прокуратури України.

З 14.08.2012 року до 31.01.2015 року позивач проходив службу (працював) на прокурорсько-слідчих посадах у прокуратурі Південного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, яка входила до складу Генеральної прокуратури України.

З 31.01.2015 року до 30.04.2020 року позивач проходив військову службу на прокурорсько-слідчих посадах Військової прокуратури Південного регіону України, яка входила до складу Генеральної прокуратури України.

Наказом військового прокурора Південного регіону України від 30.04.2020 року №424к, позивача звільнено з органів прокуратури, а саме: звільнено з посади прокурора відділу нагляду з організації процесуального керівництва, підтримання обвинувачення в суді, додержання законів при виконанні судових рішень та координації правоохоронної діяльності управління нагляду за додержанням законів, виконанням судових рішень у кримінальному провадженні та при проведенні оперативно-розшукової діяльності Військової прокуратури Південного регіону України, виключено зі списків особового складу військової прокуратури Південного регіону України, всіх видів забезпечення та направлено для подальшого проходження військової служби у розпорядження Міністерства оборони України (а.с. 20).

Наказом Генерального прокурора України від 05.02.2020 року № 66 “Про окремі питання забезпечення початку роботи спеціалізованих прокуратур у військовій та оборонній сфері (на правах обласних прокуратур)”, Військову прокуратуру Південного регіону України перейменовано у Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Південного регіону без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

У період з 09.07.2015 року до 15.11.2015 року позивач безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, у зв`язку з чим 15.08.2016 року позивач отримав статус учасника бойових дій, про що йому видано відповідне посвідчення серії НОМЕР_1 від 15.08.2016 року (а.с. 21).

24.07.2020 року позивач звернувся до військового прокурора Південного регіону України щодо виплати йому компенсації за невикористані додаткові відпустки та невикористані дні щорічної основної відпустки, а саме: за 25 календарних днів невикористаної щорічної відпустки за 2017 рік; за 70 календарних днів невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2020 роки; за 90 календарних днів невикористаної додаткової відпустки, як прокурору, який має стаж роботи в органах прокуратури понад 10 років, за період з 2015-2020 роки (а.с. 32-34).

Листом від 28.08.2020 року за вих. №2875 вих 20 Військова прокуратура Південного регіону України повідомила позивачу, що Військова прокуратура Південного регіону України відповідно до ст.22 Бюджетного кодексу України є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня та здійснює розрахунки виключно в межах бюджетних призначень, затверджених головним розпорядником коштів. Отже, за погодженням з розпорядником бюджетних коштів вищого рівня та збільшенням відповідного кошторису, може буде прийнято рішення про виплату позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої п.2 ст.82 Закону України “Про прокуратуру”, про що буде повідомлено. Щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій проінформовано, що на час переведення позивача до Збройних сил України для подальшого проходження служби, з позивачем був проведений повний розрахунок відповідно до діючого законодавства, який не передбачав бажаних виплат. Вказані виплати здійснюються військовослужбовцям, які звільняються з військової служби (а.с. 35).

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” (далі - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України “Про відпустки” (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» (далі – Закон №2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України “Про відпустки” або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року №3543-XII “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” та від 06 грудня 1991 року №1932-XII “Про оборону України” (далі - Закони №3543-XII та №1932-XII відповідно).

За визначенням статті 1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону №1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року №2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР “Про відпустки”.

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ.

Вищезазначена правова позиція висловлена Верховним Судом у рішенні по зразковій справі №620/4218/18 від 16 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року.

З огляду на вищевикладене, враховуючи правові висновки Верховного Суду у вищевказаній постанові, суд дійшов висновку, що саме при звільненні з військової служби позивач матиме право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2016-2019 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ, а також на отримання компенсації за 25 календарних днів невикористаної щорічної відпустки за 2017 рік.

При цьому суд погоджується з доводами відповідача, що звільнення позивача з посади прокурора з направленням для подальшого проходження військової служби у розпорядження Міністерства оборони України не є звільненням з військової служби.

Так, наказ про звільнення позивача з посади прокурора від 30.04.2020 року № 424к містить посилання на п.154 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/200.

Згідно п.154 вказаного Положення військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період) за їх згодою можуть бути відряджені в інтересах оборони держави та її безпеки до державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів із залишенням на військовій службі, але зі звільненням із займаної посади з дальшим призначенням на посаду відповідно до Переліку посад, що заміщуються військовослужбовцями Збройних Сил України, інших військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення у державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, а також державних та комунальних навчальних закладах, та граничних військових звань за цими посадами, який затверджується Президентом України.

Для заміщення вакантних посад у державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, державних та комунальних навчальних закладах їх керівники надсилають до Міністерства оборони України письмовий запит про основні характеристики зазначених посад та професійні, освітні і кваліфікаційні вимоги, яким повинні відповідати військовослужбовці для зайняття таких посад.

На підставі письмового запиту Міністерством оборони України здійснюється добір військовослужбовців для відрядження на посади в державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, державних та комунальних навчальних закладах.

Рішення про відрядження військовослужбовців приймається Міністром оборони України.

Відрядження оформлюється на підставі письмового запиту керівника державного органу, підприємства, установи, організації, державного та комунального закладу освіти, рапорту військовослужбовця та відповідного подання наказами Міністра оборони України.

Про призначення відряджених військовослужбовців на посади керівники державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних закладів освіти письмово повідомляють Міністерство оборони України.

Відповідно до п.154 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/200 за погодженням із Міністерством оборони України керівник державного органу, підприємства, установи, організації, державного та комунального навчального закладу звільняє з посад відряджених військовослужбовців та направляє їх у розпорядження Міністерства оборони України:

після виконання визначеного обсягу робіт оборонного характеру;

за зверненням військовослужбовця;

у разі невиконання військовослужбовцем обов`язків за займаною посадою.

За потреби Міністр оборони України має право у будь-який час відкликати з державного органу, підприємства, установи, організації, державного та комунального навчального закладу відряджених військовослужбовців, повідомивши про таке відкликання їх керівників з наданням відповідної заміни.

Звільнені з посади відряджені військовослужбовці направляються в місячний строк у розпорядження Міністерства оборони України з приписом, службовою характеристикою та наказом (розпорядженням) про звільнення з посади.

До зазначеного строку не включається час перебування військовослужбовців у відпустці, відрядженні, на лікуванні чи під вартою.

Після повернення в розпорядження Міністерства оборони України військовослужбовці призначаються на посаду з урахуванням рівня їх освіти, фізичної підготовки та стану здоров`я, але не нижчу за ту, з якої вони відряджалися.

Тому суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за 25 календарних днів невикористаної щорічної відпустки за 2017 рік та за 56 календарних днів невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2019 роки, та про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за вищевказані дні відпусток - слід відмовити.

Що стосується нарахування та виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки відповідно до ст.82 Закону України “Про прокуратуру”, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.82 Закону України “Про прокуратуру”, прокурору, який має стаж роботи в органах прокуратури понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.

Вимогами цієї ж статті також визначено, що прокурорам надаються додаткові та інші відпустки, передбачені Законом.

Вказаний Закон набув чинності 15.07.2015 року. При цьому, на той час позивач проходив військову службу в органах прокуратури та з 2015 року мав вислугу років (стаж роботи в органах прокуратури) більше ніж 10 (десять) років.

При цьому, Законом України “Про прокуратуру” не врегульовано порядок та строки розрахунку з прокурором при звільненні, а також виплата компенсації за не використані дні щорічної відпустки.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Оскільки Законом України “Про прокуратуру” не врегульовано порядок та строки розрахунку з прокурором при звільненні, зважаючи, що право на отримання додаткової оплачуваної відпустки тривалістю 15 календарних днів за стаж роботи в органах прокуратури понад 10 років у позивача наявне саме відповідно до Закону України “Про прокуратуру”, суд вважає, що питання виплати компенсації за невикористані дні даної відпустки позивачу повинна здійснюватись відповідно до приписів Кодексу законів про працю України та Закону України "Про відпустки".

За приписами ч.ч.1, 3 ст.83 КЗпП України та ч.ч.1, 3 ст.24 Закону України “Про відпустки” у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

У разі переведення працівника на роботу на інше підприємство грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток за його бажанням повинна бути перерахована на рахунок підприємства, на яке перейшов працівник.

Зважаючи на вищевикладене, оскільки позивача звільнено з посади прокурора, виключено зі списків особового складу військової прокуратури Південного регіону України, всіх видів забезпечення та направлено, для подальшого проходження саме військової служби у розпорядження Міністерства оборони України, суд вважає, що при звільненні з військової прокуратури позивачу повинно було здійснено компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, право на яку визначено частиною 2 статті 82 Закону України “Про прокуратуру”, та яка пов`язана зі статусом прокурора, а не військовослужбовця ЗС України.

У той же час, суд зазначає, що згідно наданої суду позивачем Довідки від 28.04.2020 року про залишок невикористаних відпусток, підписаної начальником відділу роботи з кадрами Військової прокуратури Південного регіону України, позивачем не використано усього 75 календарних днів додаткової відпустки за стаж роботи в органах прокуратури, а не 90 днів, як зазначає позивач у позові.

За таких обставин, грошовій компенсації позивачу підлягає 75 календарних днів додаткової відпустки, як прокурору, який має стаж роботи в органах прокуратури понад 10 років.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати позивачем понесені не були, а тому розподілу між сторонами не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 5-6, 9, 72, 77, 90, 241-246, 291, п.15.5 ч.1 розділу VII КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 ) до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону (адреса: вул. Пироговська, 11, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 38296363) – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за 75 календарних днів невикористаної додаткової відпустки, як прокурору, який має стаж роботи в органах прокуратури понад 10 років, за період з 15.07.2015р. до 30.04.2020р., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з органів прокуратури 30 квітня 2020 року.

Зобов`язати Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Південного регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 75 календарних днів невикористаної додаткової відпустки, як прокурору, який має стаж роботи в органах прокуратури понад 10 років, за період з 15.07.2015р. до 30.04.2020р., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з органів прокуратури 30 квітня 2020 року.

У задоволенні решти позову - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд з одночасною подачею копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.В. Андрухів