Рішення № 93924453, 22.12.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2020 року м. Львів справа №380/2198/20

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Карп`як О.О.,

секретар судового засідання Терлецький О.О.,

за участю:

представника позивача - Максимова А.О.,

представник відповідача та третьої особи - Горбонос І.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові справу за позовом громадян Російської Федерації ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про визнання неправомірними і скасування рішень, зобов`язання вчинити дії,-

в с т а н о в и в:

До суду надійшла позовна заява громадян Російської Федерації ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) до Державної міграційної служби України (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9) в якому просить суд:

- визнати неправомірним та скасувати рішення ДМС України № 31-20 від 21.02.2020 року про відмову у визнанні громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- визнати неправомірним та скасувати рішення ДМС України № 32-20 від 21.02.2020 року про відмову у визнанні громадянина Російської Федерації ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов`язати ДМС України визнати громадянина ОСОБА_1 , ОСОБА_2 біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

Позиція позивачів:

Позивачі – громадяни Російської Федерації ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які будучи подружжям, разом з двома неповнолітніми дітьми, маючи цілком обґрунтовані побоювання стати жертвами переслідувань за їх політичну діяльність та релігійні погляди, а також побоюючись систематичного порушення прав людини, залишили та не можуть повернутися до країни походження Російської Федерації. Зокрема, позивачі вказали про свою належність до партії «Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі» та сповідування релігії іслам з суворим дотриманням усіх постулатів даної релігії. Позивачі побоюються кримінального переслідування у випадку повернення до Російської Федерації. Ситуація з політичними та релігійними переслідуваннями в Російській Федерації кожен день погіршується і це підтверджується інформацією з країни походження. Позивачі зазначають, що в Україні ними подано до територіального органу Державної міграційної служби України належним чином оформлені та обґрунтовані заяви-анкети про визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту.

13.03.2020 позивачі особисто отримали повідомлення ГУ ДМС України у Львівській області №5 та №4 від 05.03.2020 про відмову у визнанні біженцями або особами що потребують додаткового захисту, на підставі рішень ДМС України № 31-20 та №32-20 від 21.02.2020. Позивачам було відмовлено на підставі відсутності умов, передбачених п.п.1 ч.1 ст.1 Закону України (далі – ЗУ) «Про біженців та осіб, які потребують додаткового тимчасового захисту». Відтак, позивачі вважають, що відповідач формально підійшов до прийняття оскаржуваних рішень, без належної оцінки інформації про країну походження позивачів та побоювань останніх, тому такі, на їх думку, є протиправними і підлягають скасуванню.

Також позивачі покликаються на не врахування відповідачем при винесенні оскаржуваних рішенець правових висновків суду у рішенні Львівського окружного адміністративного суду від 04 червня 2019 року у справі № 1340/5188/18 та Постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2019 року у справі №1340/5188/18, щодо підстав скасування рішення Державної міграційної служби України №378-18 від 22.10.2018 про відмову у визнанні громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та рішення Державної міграційної служби України №381-18 від 22.10.2018 про відмову у визнанні громадянки Російської Федерації ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивачі вважають рішення відповідача протиправними, необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню. Наведене і зумовило позивачів звернутися до суду за судовим захистом.

Представником позивача подано відповідь на відзив (Т.1. а.с.119-137), у якій не погоджується з аргументами відповідача у повному обсязі і вони жодним чином не спростовують позовних вимог. Вказує, що в Україні не існує списку чи переліку організацій, які згідно з чинним національним законодавством віднесені до терористичних чи екстремістських, як і не існує заборони на діяльність вищевказаної партії на території України. Така позиція відображена в Постанові Львівського апеляційного адміністративного суду по справі № 813/1589/17, яка набрала законної сили. Окрім того зазначає, що Управління СБУ у Львівській області не встановлено жодних обставин, за наявності яких позивачі не можуть бути визнанні біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, тобто членство позивачів у політичній партії «Хізб ут – Тахрір аль – Ісламі» не може бути перешкодою при прийнятті відповідного рішення ДМС України. Зазначають, що індивідуальні висновки СБУ, після перевірки причетності до міжнародних терористичних організацій – щодо позивачів є позитивними.

Представник позивачів в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав наведених у заявах по суті справи, просить позов задоволити у повному обсязі.

В судовому засіданні подано заяву позивачів про здійснення розгляду справи без їх участі та за участю представника позивачів адвоката Максимова А.О.

Заперечення відповідача:

Від відповідача, Державної міграційної служби України, надійшов відзив (Т.1. а.с.93-109) на позовну заяву (вх. № 21800 від 28.04.2020). У своєму відзиві використовуючи надані процесуальним законом права відповідач заперечує проти позову виходячи з наступного. За результатами повторного розгляду заяв та матеріалів особових справ позивачів, проведених співбесід, на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.10.2019 року (справа 857/7694/19) та рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 червня 2019 року у справі № 1340/5188/19, дійшло до висновку, що заявники не підлягають під критерії визначення осіб, які потребують додаткового захисту у відповідності до вимог п.13 ч.1 ст.1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», що оформлено відповідними висновками. Рішеннями ДМС України від 21.02.2020 позивачам відмовлено у визнанні їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту. Крім того матеріали особових справ позивачів, свідчать про те, що останні є членами політичної партії Партія ісламського визволення (Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі), яка згідно з рішенням Верховного Суду Російської Федерації від 14.02.2003 №ГКПИ 03-116, визнана терористичною та її діяльність на території Російської Федерації заборонена. Стосовно громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , відповідач у відзиві стверджує, що 27 липня 2017 року Апеляційним Визначенням Верховного Суду Російської Федерації по справі № 203-АПУ 17-17 ОСОБА_1 , засуджено відповідно до ч.2 ст. 205.5 КК РФ до 5 років позбавлення волі, відповідно ч. 1 ст.282 КК РФ накладення штрафу у розмірі 120000 рублів, а по сукупності здійснення злочинів на підставі ч.3 ст.69 КК РФ – позбавлення волі на 5 років у виправній колонії загального режиму із сплатою штрафу у розмірі 120000 рублів який виконується самостійно. Відповідно до постанови від 13.10.2017 винесеної УФСІН Росії, засудженого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оголошено в розшук, оскільки засуджений ухиляється від відбування покарання, а його місце знаходження не встановлено. Зі слів заявника він знаходився під вартою 11 місяців під час попереднього слідства і розгляду справи в суді першої інстанції та не дочекавшись Апеляційного Визначення Верховного Суду РФ у березні 2017 року покинув територію Російської Федерації та нелегально прибув до України.

Зауважують, що вказане переслідування заявника пов`язане із свідомим порушенням ним чинного законодавства країни громадської належності (причетність до діяльності забороненої терористичної організації) і його небажання повертатися до країни громадської належності є спробою уникнення відповідальності за вчинення протиправних дій. Також заявником було повідомлено, що не має наміру покинути ряди партії, забороненої в країні походження. Заявником не було повідомлено про застосування до нього негідного або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. Зазначають, що запобіжні заходи у вигляді обмеження волі; обшуки в оселях члені «Хізб ут –Тахрір», виклики на допит у якості свідків, тощо, проводяться компетентними органами Росії у рамках кримінального провадження, як у членів забороненої організації.

Також просять суд врахувати, що згідно отриманої відповіді ГУНП у Львівській області сектору міжнародного співробітництва, що станом на 10.12.2019 згідно бази даних Генерального секретаріату Інтерполу громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , значиться в розшуку як член терористичної групи, країна – ініціатор Російська Федерація, дата оголошення в розшук Генерального секретаріату Інтерполу – 18.04.2018 р.

Стосовно громадянки Російської Федерації ОСОБА_2 , відповідач у відзиві зазначає, що у відповідача відсутні підстави вважати, що заявниця має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а відтак відсутні підстави для набуття статусу біженця у відповідності до умов передбачених пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечила з підстав наведених у відзиві, просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Щодо процесуальних дій, вчинених у зв`язку із розглядом справи, слід зазначити наступне.

Ухвалою від 18 березня 2020 року позовну заяву залишити без руху, для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 30 березня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі.

Ухвалою від 26.08.2020 залучено до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Головне управління ДМС у Львівській області.

Протокольною ухвалою від 26 серпня 2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Суд, заслухавши вступне слово учасників справи, з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.

Судом встановлено, що рішенням ДМС України від 22.10.2018 № 378-18 громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

01.11.2018 Головним управлінням ДМС України у Львівській області повідомлено позивача 1 щодо прийнятого ДМС України рішення про відмову йому у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (повідомлення № 137 від 10.09.2018).

Рішенням ДМС України від 22.10.2018 № 381-18 громадянці Російської Федерації ОСОБА_2 було відмовлено у визнанні біженкою або особою, яка потребує додаткового захисту.

01.11.2018 Головним управлінням ДМС України у Львівській області повідомлено позивача 2 щодо прийнятого ДМС України рішення про відмову їй у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (повідомлення № 144 від 31.10.2018).

Не погоджуючись з вказаними рішеннями, позивачі звернулись з даним позовом до суду. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 04 червня 2019 у справі №1340/5188/18, адміністративний позов громадян Російської Федерації ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області, Державної міграційної служби України про визнання протиправними і скасування рішень, зобов`язання вчинити дії – задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України №378-18 від 22.10.2018 про відмову у визнанні громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України №381-18 від 22.10.2018 про відмову у визнанні громадянки Російської Федерації ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зобов`язано Державну міграційну службу України (вул. Володимирська, буд. 9,м. Київ,01001, код ЄДРПОУ 37508470) вирішити питання про визнання громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 та громадянки Російської Федерації ОСОБА_2 біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, з урахуванням наданої у рішенні правової оцінки суду щодо підстав скасування рішення №378-18 від 22.10.2018 та рішення №381-18 від 22.10.2018. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.10.2019 у справі № 857/7694/19 апеляційну скаргу Державної міграційної служби України задоволено частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04.06.2019р. в адміністративній справі № 1340/5188/18 змінено, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції: «Позов громадян Російської Федерації ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково. Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 378-18 від 22.10.2018р. про відмову у визнанні громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 381-18 від 22.10.2018р. про відмову у визнанні громадянки Російської Федерації ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяви громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, та прийняти за результатами їх розгляду в установленому порядку рішення, з обов`язковим врахуванням наданої у судовому рішенні правової оцінки суду щодо підстав скасування рішень №№ 378-18 та 381-18 від 22.10.2018р. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.».

28 жовтня 2019 року Державною міграційною службою України було прийнято рішення № 87-19 відповідно до ч. 10 ст. 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.10.2019 у справі № 857/7694/19 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 червня 2019 року у справі № 1340/5188/18 за позовом громадян Російської Федерації ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області, Державної міграційної служби України про визнання протиправними і скасування рішень, зобов`язання вчинити дії.

Даним рішенням було зобов`язано ГУДМС у Львівській області повторно розглянути заяви громадян Російської Федерації ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з обов`язковим врахуванням наданої у судовому рішенні правової оцінки щодо підстав скасування рішень від 22.10.2018 № 378-18 та №381-18.

Рішенням Державної міграційної служби України № 31-20 від 21.02.2020, на підставі повторного вивчення документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, підтримуючи висновок Головного управління ДМС у Львівській області встановлено, що умови, передбачені п. 1 чи п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону, відсутні. Відповідно до абзацу п`ятого частини першої статті 6 Закону, пункту 6.5. розділу VI Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення біженцем та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС України від 07.09.2011 № 649, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 року за № 1146/19884, з урахуванням постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.10.2019 року (справа 857/7694/19) та рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04.06.2019 року (справа №1340/5188/18), відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 . (том 2; а.с. 6).

Про зазначене громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 поінформовано повідомленням від 05 березня 2020 року за №5 (том 2 а.с.4).

Рішенням Державної міграційної служби України № 32-20 від 21.02.2020, на підставі повторного вивчення документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, підтримуючи висновок Головного управління ДМС у Львівській області встановлено, що умови, передбачені п. 1 чи п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону, відсутні. Відповідно до абзацу п`ятого частини першої статті 6 Закону, пункту 6.5. розділу VI Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення біженцем та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС України від 07.09.2011 № 649, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 року за № 1146/19884, з урахуванням постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.10.2019 року (справа 857/7694/19) та рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04.06.2019 року (справа №1340/5188/18), відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянки Російської ОСОБА_2 . (том 5; а.с. 5).

Про зазначене громадянку Російської Федерації ОСОБА_2 поінформовано повідомленням від 05 березня 2020 року за №4 (том 5 а.с.3).

Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що на переконання позивачів, вищезгадані рішення № 31-20 від 21.02.2020 року та № 32-20 від 21.02.2020 року прийняті за формальних підстав, без належної оцінки інформації про країну походження позивачів і побоювання останніх, та без врахування висновків Львівського окружного адміністративного суду у рішенні від 04 червня 2019 року у справі № 1340/5188/18 та Постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2019 року у справі № 1340/5188/18, а тому вважають, що є всі підстави для зобов`язання ДМС України визнати їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту. Вважаючи у зв`язку із цим їхні права порушеними та такими, що потребують захисту, позивачі звернулися до суду з даним позовом.

Вирішуючи даний спір, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.

Завданням адміністративного судочинства України відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» №3671-VI від 08.07.2019, у редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин (далі Закон №3671-VI).

Згідно із п.п. 1 та 13 ч. 1 ст.1 Закону №3671-VI біженець особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону №3671-VI довідка про звернення за захистом в Україні - це документ, що засвідчує законність перебування особи на території України на період, що розпочинається з моменту звернення особи з відповідною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і є дійсною для реалізації прав і виконання обов`язків, передбачених цим Законом та іншими законами України, до остаточного визначення статусу такої особи чи залишення нею території України.

Частиною 7 ст. 7 Закону №3671-VI встановлено, що до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

Статтею 8 Закону №3671-VI визначено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

У разі прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, продовжує строк дії довідки про звернення за захистом в Україні.

У разі використання особою права на оскарження центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, до прийняття рішення за скаргою залишає на зберігання документи, що посвідчують особу заявника, та інші документи.

Частиною 6 ст. 8 Закону №3671-VI рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені п. 1 чи п. 13 ч. 1 ст. 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених п. 1 чи п. 13 ч. 1 ст. 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Частиною 11 ст. 9 Закону №3671-VI передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Виходячи зі змісту ст. 10 Закону №3671-VI спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Положеннями Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року визначено, що поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Відповідно до п.п. 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Вказане підтверджує те, що у відповідача наявний обов`язок при розгляді документів заявника, перевіряти обставини, які надають підстави віднести особу до категорії біженців або осіб, які потребують додаткового захисту або встановити належність заяви, як такої, що носить характер зловживання.

Своєю чергою заявник не зобов`язаний обґрунтовувати кожну обставину своєї справи беззаперечними матеріальними доказами і має доказувати вірогідність своїх доводів та точність фактів, на яких ґрунтується заява про надання статусу біженця, оскільки особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не може перешкоджати прийняттю заяви чи прийняттю позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою. Правдоподібність встановлюється, якщо заявник подав заяву, яка є логічно послідовною, правдоподібною та не суперечить загальновідомим фактам і, отже, викликає довіру.

Тобто, залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.

Таким чином підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть бути одержані від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.

Ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об`єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.

Основною причиною звернення за захистом в Україні позивачі вказують, що є громадянами Російської Федерації та перебувають за її межами, в Україні, у зв`язку з тим, що вони змушені шукати захисту в Україні з огляду на об`єктивні обставини, які виникли в них у зв`язку з обґрунтованими побоювання за життя, свободу та здоров`я.

Суд зауважує, що оскаржувані рішення прийняті за результатами повторного розгляду заяв громадян Російської Федерації ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, з урахуванням постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.10.2019 року (справа 857/7694/19) та рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04.06.2019 року (справа №1340/5188/18).

Зазначеним судовим рішенням Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.10.2019 року (справа 857/7694/19), яке набрало законної сили, встановлено ряд фактів по даній справі, які в силу ч. 4 ст. 78 КАС України не потребують доказування.

Зокрема, у постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.10.2019 року (справа 857/7694/19), яким скасовано попередні рішення ДМС України про відмову позивачам у визнанні їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту (№ № 378-18 від 22.10.2018р., № 381-18 від 22.10.2018р.), судом встановлено наступне: «Під час судового розгляду з`ясовано, що основною причиною, через яку позивачі змушені були покинути країну свого проживання РФ та шукати іншу безпечну країну, є намагання врятувати своє життя. Виїзд з країни громадянської належності, зі слів шукачів захисту, відбувся через кримінальне переслідування на території країни громадянської належності їхню участь у забороненій на території РФ партії «Хізб ут-Тахрір». Зокрема, 25.03.2016р. ОСОБА_1 було затримано представниками правоохоронних структур країни громадянської належності. В подальшому, він утримувався в слідчому ізоляторі № 1 (РФ, Тюменська обл., Ханти-Мансійський автономний округ, м.Нижньовартовськ). В країні громадянської належності позивача було визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.205.5 (тероризм), ч.1 ст.282 (екстремізм) КК РФ. Вироком Приволзького окружного військового суду від 22.02.2017р. позивачу визначено покарання у вигляді штрафу у розмірі 150000 російських рублів та п`яти років позбавлення волі умовно. За результатами розгляду апеляційної скарги представників прокуратури РФ, 27.07.2017р. судовою колегією у справах військовослужбовців Верховного Суду РФ шукачеві захисту було замінено умовний строк відбування покарання на реальний. Із протоколів співбесід із ОСОБА_2 слідує, що у країні громадянської приналежності її переслідували спецслужби та правоохоронні органи за те, що вона та її чоловік являються членом політичної партії «Хізб ут-Тахрір», до якої вона вступила в 2012 році. Прибути в Україну заявницю змусило те, що в Росії на її чоловіка завели кримінальну справу за ст.282-екстремізм та 205.5 ч.2-участь в терористичній організації. Позивачка являється членом політичної партії «Хізб ут-Тахрір», яка тільки в РФ визнана незаконною і терористичною. Таким чином, причиною виїзду позивачів з РФ стало кримінальне переслідування подружжя за статтями 282.2 (екстремізм) і 205.5 (тероризм) КК РФ а саме: за участь у міжнародній організації «Партія ісламського визволення» («Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі»), яка у РФ визнана терористичною і діяльність якої на території цієї держави заборонена. У зв`язку з цим за місцем проживання позивачів у РФ проводяться обшуки, їх оголошено в розшук. З відкритих джерел інформації, а також з пояснень свідків судом першої інстанції встановлено, що «Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі» є міжнародною ісламською партією, діяльність якої ґрунтується на законах Ісламу. Метою цієї партії є відновлення ісламської держави, керівником якої був би обраний мусульманами «халіф». Методом діяльності організації є просвіта із закликом до мусульман повернутися до ісламського засобу життя. Своїм завданням «Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі» вважає виховання моральних та ідейних з точки зору Ісламу людей, без яких неможлива розбудова ісламської держави. Організація декларує виключно мирні засоби роботи серед мусульман. Партія не має військового крила чи озброєних прибічників. Так, речник організації у Великій Британії від імені «Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі» засудив терористичні акти, що були скоєні у 2007 році у Лондоні. Речник організації у Данії також виступив із засудженням цього теракту. Завдяки цьому, «Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі» цілком легально діє у всіх демократичних країнах Європи та Північної Америки, за винятком Німеччини, де партія заборонена через свою антисіоністську риторику та критику Ізраїлю. Але й у Німеччині забороненими є публічні заходи партії, при цьому члени «Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі» не переслідуються правоохоронними органами країни. Провідні правозахисні організації світу, зокрема «Amnesty International», визнавали членів цієї партії, засуджених до ув`язнення у країнах СНД, політичними в`язнями та рішуче засуджували численні факти катувань та позасудових страт членів «Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі» в цих країнах. Єдиною країною, де «Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі» заборонена як терористична організація є Росія (рішення Верховного Суду РФ від 14.02.2003р. № ГКПИ 03-116). Водночас, «Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі» та її члени є відсутніми в оновленому списку санкцій Комітету Ради Безпеки ООН, запровадженому резолюціями № 1267 (1999), № 1989 (2011) та № 2253 (2015), серед організацій по ІДІЛ, «Аль-Каїді» та пов`язаними з ними особами, групами, підприємствами та організаціями. «Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі» не включено до оновленого списку іноземних терористичних організацій, що складається Державним департаментом США. Інформація з відкритих незалежних джерел, зокрема, Комітету Ради Безпеки ООН та Державного департаменту США, не відносить діяльність «Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі» до терористичної та/або екстремістської. Наведене дає підстави характеризувати «Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі» як не пов`язану з тероризмом ісламську релігійно-політичну організацію, діяльність членів якої не підпадає під критерії виключення. Суд першої інстанції вірно врахував, що в Україні не існує списку чи переліку організацій, які згідно з чинним національним законодавством віднесені до терористичних чи екстремістських, як і не існує заборони на діяльність «Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі» на території України. Управління СБ України у Львівській обл. за наслідками проведеної перевірки не встановило обставин, за наявності яких позивачі не може бути визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, тобто їх членство у «Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі» не є перешкодою для прийняття відповідного рішення.» Також суд в Постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.10.2019 року у справі 857/7694/19, звернув увагу, що відповідачі не надали належної оцінки вищевказаним фактам стосовно позивачів, що вказує на неповне дослідження наявності у позивачів підстав для визнання їх особами, які потребують додаткового захисту. Підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) може отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, в тому числі зібраної та проаналізованої ДМС України. З огляду на покладені в основу оскаржуваних рішень висновки, відповідачі належним чином не дослідили та не проаналізували інформацію, повідомлену позивачами в заявах про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, анкетах та протоколах співбесід, а також не врахували поточної та актуальної інформації по ситуації в РФ й не спростували можливість загрози життю позивачів, їх безпеці чи свободі в країні походження в разі повернення, що не відповідає вимогам ст.3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.1 протоколу № 7 до вказаної Конвенції, що забороняють вислання осіб у країну, де вони можуть зазнати переслідувань, тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження. Згідно матеріалів особової справи ОСОБА_1 №20170D 0107 (том1), судом встановлено, що Департаментом захисту національної державності Служби безпеки України від 21.09.2017 року було скеровано листа за № 5/2/1-18407 до Головного управління ДМС України в Одеській області в якому зокрема повідомлялося, що ОСОБА_1 є членом організації «Хізб ут-Тахрір» на територію України потрапив незаконно, оминаючи офіційні пункти пропуску через державний кордон. У листі вказують, що легалізація на території України громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якості біженця або особи, яка потребує додаткового чи тимчасового захисту, може становити загрозу національній безпеці України. (т.4; а.с. 141).

Згідно матеріалів особової справи ОСОБА_2 (том1), судом встановлено, судом встановлено, що Департаментом захисту національної державності Служби безпеки України від 21.09.2017 року було скеровано листа за № 5/2/1-18408 до Головного управління ДМС України в Одеській області в якому зокрема повідомлялося, що ОСОБА_2 , є членом організації «Хізб ут-Тахрір». У листі вказують, що легалізація на території України громадянки Російської Федерації ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якості біженця або особи, яка потребує додаткового чи тимчасового захисту, може становити загрозу національній безпеці України. (т1.; а.с. 239).

З матеріалів особової справи №20170D 0110 ОСОБА_2 (том 2), судом встановлено, що листом Управління Служби безпеки України у Львівській області від 04.01.2019 за № 62/2/3-3176 було повідомлено, що відомостями щодо обставин за яких ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не може бути визнано біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, управління не володіє. (том 5; а.с.215).

З матеріалів особової справи №20170D 0117 ОСОБА_1 (том 2), судом встановлено, що листом Управління Служби безпеки України у Львівській області від 04.01.2019 за № 62/2/3-3173 було повідомлено, що відомостями щодо обставин за яких ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не може бути визнано біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, управління не володіє. (том2; а.с.250).

Відповідно до п.п. б п. 5.1 розділу V Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС України від 07.09.2011 №649, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за №1146/19884 (далі Правила), після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС (особа, яка веде справу) направляє в установленому порядку до органів Служби безпеки України відповідний запит (додаток 17) щодо здійснення перевірки наявності обставин, за якими заявник не може бути визнаний біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзаців другого - четвертого частини першої статті 6 Закону.

Відповідно до ч.6-8 ст.9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, спільно з органами Служби безпеки України проводить перевірку обставин, за наявності яких заявника не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзаців другого - четвертого частини першої статті 6 цього Закону. У разі відсутності у заявника документів, що посвідчують особу, або якщо такі документи є фальшивими, для встановлення особи заявника центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, спільно з відповідними органами Служби безпеки України згідно із законодавством проводиться ідентифікація особи. У разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, поданої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатися з відповідними запитами до органів Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об`єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається. Такі звернення розглядаються у строк, визначений законодавством України.

Матеріалами справи підтверджується те, що Управління Служби безпеки України у Львівській області за наслідками проведеної перевірки не отримало відомостей, які б підтверджували факти необхідності визнання позивачів біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Разом з тим в матеріалах особової справи №20170D 0117 ОСОБА_1 справи знаходиться лист Головного управління поліції у Львівській області від 10.12.2019 року за № 22454/1/4601-19, в якому було повідомлено що станом на 10.12.2019 року згідно бази даних Генерального Секретаріату Інтерполу гр. ОСОБА_1 , значиться в розшуку як член терористичної групи, країна – ініціатор Російська Федерація, дата оголошення в розшук Генерального секретаріату Інтерполу 18.04.2018 року. (том 2; а.с. 246).

Відповідно до листа Служби безпеки України від 27.10.2017 №5/2/1-21078 «Щодо діяльності міжнародної релігійно – екстремісткою організації «Хізб ут- Тахрір» діяльність, яка здійснюється від імені організації «Хізб – ут- Тахрір аль Ісламі» в Україні на теперішній час є нелегальною. Наголошують на тому, що невідповідність діяльності «Хізб ут – Тахрір аль Ісламі» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнана Європейським Судом з прав людини. (рішення №31098/08 від 12.06.2012 у справі «Хізб ут – Тахрір та інші проти Німеччини»). Окрім того вказано, що провідною міжнародною неурядовою організацією «Контрекстреміський проект», яка займається координацією заходів щодо боротьби з міжнародним тероризмом, «Хізб ут Тахрір аль Ісламі» визначено як релігійно – екстремістська політична організація, причетна до низки терористичних атак з метою досягнення власних політичних цілей. Водночас, зазначена ситуація не може слугувати виправданням посяганням з боку «Хізб – ут – Тахрір аль Ісламі», інших груп та осіб на державний суверенітет, територіальну цілісність Україні, проявам сепаратизму та іншим протиправним діянням, які можуть призвести до виникнення конфліктів у сфері міжетнічних і міжконфесійних відносин, радикалізації та проявам екстремізму, оскільки відповідно до ст.7 «загрози національним інтересам і національній безпеці України» Закону України «Про основи національної безпеки України», вони є основними реальними та потенційними загрозами національній безпеці України та стабільності українського суспільства на сучасному етапі.

В свою чергу, згідно листа РНБО від 25.09.2019, працівниками Міжвідомчого науково – дослідного центру з проблем боротьби з організованою злочинністю при РНБО України, проведено аналіз ризиків національній безпеці України у разі легалізації на території України представників міжнародної ісламської політичної партії «Хізб ут – Тахрір». За результатами здійсненого дослідження встановлено, що проголошений і активно підтримуваний представниками міжнародної ісламської політичної партії «Хізб – ут -Тахрір» спосіб досягнення поставленої цією організацією мети у вигляді встановлення ісламської держави ОСОБА_3 безпосередньо загрожує безпеці України, посягає на її державний суверенітет, територіальну цілісність України, права і свободи громадян, які не є мусульманами(…)

Окрім того, допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_4 , який є головою Інформаційного офісу “Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі” в Україні, “Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі” – міжнародна ісламська політична партія, заснована у 1953 році, метою якої є відновлення ісламського способу життя шляхом встановлення держави ОСОБА_3 . Всі погляди, ідеї та метод партії побудовані виключно на Ісламі. “Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі” обмежив діяльність по відновленню ОСОБА_3 виключно у мусульманських країнах. За межами ісламського світу (в т.ч. в Росії та Україні) “Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі” веде просвітницьку діяльність по поширенню серед мусульман і не мусульман ідей Ісламу. В Україні “Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі” не веде боротьби за владу і не працює над зміною державного устрою, рівно як і не зазіхає на територіальну цілісність, оскільки населення України у своїй більшості не є мусульманським. Тому в Україні “Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі” діє скоріше як релігійна організація, а не як політична партія. Також підтвердив членство в такій організації позивачів.

Своєю чергою з врахуванням викладеного, з позиції суду стосовно позивачів відповідачем не встановлено об`єктивно та в повному обсязі наявність або відсутність конвенційних ознак, які дають право на отримання статусу біженця або осіб, що потребують додаткового захисту.

Також, представником позивача було надано суду публікації з правозахисного центру «МЕМОРІАЛ», судову практику та інші докази, що в своїй сукупності дають підставу суду дійти висновку, що у позивачів існують об`єктивні побоювання за своє життя, свободу та здоров`я.

Відповідно до п. 6.6 розділу VI Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС України від 07.09.2011 №649, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за №1146/19884 (далі Правила), у випадку отримання рішення ДМС щодо повторного розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, прийнятого на виконання рішення суду, яке набрало законної сили, територіальний орган ДМС протягом семи робочих днів оформлює наказ (додаток 28) про повторний розгляд заяви. Процедура повторного розгляду заяви здійснюється виключно з урахуванням висновків суду, що стали підставою для скасування рішення ДМС.

Суд вважає, що приймаючи оскаржувані рішення, відповідачем належним чином не досліджено та не проаналізовано інформацію, повідомлену позивачами в заявах про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, анкетах та протоколах співбесід, а також не враховано поточної та актуальної інформації по ситуації в Російській Федерації й не спростовано можливості загрози життю позивачів, їх безпеки чи свободи в країні походження в разі повернення, що не відповідає вимогам ст. 3 Європейської конвенції про права людини, яка забороняє вислання осіб у країну, де вони можуть зазнати переслідувань, тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження.

Отже при прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем повторно не було не досліджено в повному обсязі підстави та обставини, з якими Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» №3671-VI від 08.07.2011, пов`язує надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

Вказане в ході розгляду цієї справи відповідачем у жодний спосіб не спростовано.

Висновки Постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.10.2019 року у справі №857/7694/19, які згідно з п. 6.6 розділу VI Правил повинні були бути враховані при повторному розгляді заяв позивачів про визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту.

Натомість повторно розглядаючи відповідні заяви позивачів на виконання вказаної Постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.10.2019 року у справі №857/7694/19, відповідач проігнорував такі висновки суду, не дав належної оцінки обставинам, що встановлені у судовому рішенні, що спричинило протиправну відмову у задоволенні заяв позивачів.

В контексті конкретних обставин цієї справи та зумовленого ними нормативного регулювання правовідносин, що склалися між їх суб`єктами, суд дійшов висновку, що спірні рішення ДМС України № 31-20 від 21.02.2020р., про відмову у визнанні громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та № 32-20 від 21.02.2020 р. про відмову у визнанні громадянки Російської Федерації ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не відповідають критеріям правомірності, обґрунтованості, добросовісності, розсудливості та пропорційності (зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія)), визначеним у ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак порушують права та законні інтереси позивачів, які підлягають ефективному судовому захисту шляхом визнання протиправними та скасування таких рішень.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Державну міграційну службу України визнати позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства, суд зазначає таке.

Пунктом 25 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №3 від 26.06.2011 (із змінами та доповненнями) передбачено, що відповідно до принципу розподілу влади суд під час вирішення справи щодо оскарження відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не повноважний визнавати особу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а може лише визнати рішення відповідного органу протиправним, скасувати його та за наявності достатніх підстав зобов`язати відповідача визнати особу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а у разі їх відсутності - зобов`язати повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Верховний Суд у постанові від 25.10.2018 у справі №815/2691/15 зазначив, що суд під час вирішення справи щодо оскарження відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не повноважний визнавати особу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а може лише визнати рішення відповідного органу протиправним, скасувати його та зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Частинами 3 та 4 ст. 245 КАС України встановлено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Отже щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача прийняти рішення про визнання його біженцем або особою, яка потребують додаткового захисту слід зазначити, що суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи за нього інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

З огляду на викладене, для належного захисту порушеного права особи, з врахуванням встановлених вище обставин та наявної компетенції відповідача, суд вважає за необхідне зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяви громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, та прийняти за результатами їх розгляду в установленому порядку рішення, з обов`язковим врахуванням наданої у судовому рішенні правової оцінки суду щодо підстав скасування рішень №№ 31-20 та 32-20 від 21.02.2020р.

Позовна вимога в частині зобов`язання відповідача визнати громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , громадянку Російської Федерації ОСОБА_2 біженцями або особами, які потребують додаткового захисту не підлягає задоволенню.

Частинами 1, 2 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З врахуванням викладеного, доводи позивача є частково обґрунтованими, підтвердженими письмовими доказами, а відтак позов підлягає частковому задоволенню.

Згідно з ч. 5 ст. 139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Приймаючи до уваги те, що позивачів звільнено від сплати судового збору, а відповідачем не понесено судові витрати, відсутні підстави для компенсування останніх за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, –

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Головного управління ДМС України у Львівській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії , - задовольнити частково .

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 31-20 від 21.02.2020р. про відмову у визнанні громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 32-20 від 21.02.2020 р. про відмову у визнанні громадянки Російської Федерації ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяви громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, та прийняти за результатами їх розгляду в установленому порядку рішення, з обов`язковим врахуванням наданої у судовому рішенні правової оцінки суду щодо підстав скасування рішень №№ 31-20 та 32-20 від 21.02.2020р.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Судові витрати стягненню не підлягають

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 30 грудня 2020 року.

Суддя Карп`як Оксана Орестівна