Рішення № 93924373, 24.12.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/7681/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 грудня 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Потабенко В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за ОСОБА_1 до військової частини А2556 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини А2556 (далі – ВЧ А2556, відповідач) з такими позовними вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А2556 щодо не проведення повного розрахунку із ОСОБА_1 на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення 02.11.2018 у зв`язку із звільненням з військової служби;

- стягнути з військової частини А2556 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за період з 03.11.2018 до дня фактичного повного розрахунку при звільненні 03.09.2020, тобто терміном затримки у 670 днів із розрахунку 505,6 грн. в день у сумі 338752,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач при звільненні його з військової служби та виключенні зі списків особового складуне провів з ним повного розрахунку при звільненні, а саме не виплатив грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій. Наголосив, що на підставі рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30.04.2020 у справі №380/1134/20 йому було виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період за період з 2017 по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби в сумі 13659,08 грн. Вказані кошти надійшли на картковий рахунок позивача 04.09.2020. Таким чином, позивач зазначає, що періодом затримки розрахунку при звільненні є період з 03.11.2018 по 03.09.2020, що становить 670 днів. У зв`язку з цим, звернувся з позовом до суду про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період.

Ухвалою судді від 25.09.2020 відкрито провадження у справі та вирішено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників сторін.

03.11.2020 відповідач подав відзив на позовну заяву (вх. №57710). Зазначив, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби в Збройних Силах України(зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, компенсацію ) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У зв`язку з цим, просив у задоволенні позову відмовитиповністю.

Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі факти, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 21.09.2018 № 536 (по особовому складу) підполковника ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас (на підставі пп. “к” п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” (які проходять військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду) та наказом командира військової частини А2556 від 02.11.2018 № 232 виключено із списків особового складу, усіх видів забезпечення військової частини А2556.

Відповідно до посвідчення серія НОМЕР_1 від 08.09.2017 ОСОБА_1 набув статусу учасника бойових дій з правом на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

Станом на день звільнення з військової служби, позивачу не було нараховано, а відтак і не виплачено грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.

У зв`язку з цим ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду за захистом своїх порушених прав.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 03.04.2020 у справі №380/1134/20 позов ОСОБА_1 було задоволено частково.Визнано протиправною бездіяльність ВЧ А2556 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 02.11.2018.Зобов`язано ВЧ А2556 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 02.11.2018 року.

На підставі вказаного рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03.04.2020, ВЧ А2556виплатила позивачу грошову компенсацію за усі невикористані дні додаткові відпустки як учаснику бойових дій в сумі 13659,08 грн.

Вказані грошові кошти фактично надійшли на картковий рахунок ОСОБА_2 04.09.2020, що підтверджується випискою по рахунку позивача.

Вважаючи, що непроведення повного розрахунку при звільненні дає позивачу право на стягнення в судовому порядку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до повного розрахунку, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.

При вирішенні спору суд керувався наступним.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною ч.ст. 43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно з ч.1 ст.47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Щодо вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності військової частини А2556 щодо не проведення повного розрахунку із ОСОБА_1 на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення 02.11.2018 у зв`язку із звільненням з військової служби, суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів ст.116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно зі ст.117 Кодексу законів про працю України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано Кодексом законів про працю України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування положень статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Вказана позиція суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 01.03.2018 року у справі №806/1899/17 та від 31.05.2018 року у справі №823/1023/16.

Таким чином, оскільки грошову компенсацію за невикористані додаткові відпустки як учаснику бойових дій позивачу не виплачено в день його виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (02.11.2018), вказана обставина свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів з позивачем повного розрахунку.

З огляду на вказане, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в цій частині та наявність підстав для їх задоволення.

Щодо розрахунку суми стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації, суд враховує наступне.

Для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 зазначила, що на переконання Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, висновок, викладений у рішенні ЄСПЛ від 08.04.2010 у справі Меньшакова проти України, а саме у пункті 57 рішення, не узгоджується та суперечить практиці Верховного Суду України, за яким після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум (постанова від 15.09.2015 провадження №21-1765а15). Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Зважаючи на приписи ч. 2 статті 116 Кодексу законів про працю України, відповідач зобов`язаний був виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учасник бойових дій у повному обсязі у день звільнення 02.11.2018, проте виконав свій обов`язок лише 03.09.2020.

Враховуючи, що працівникові не виплачена належна йому грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку у день звільнення, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку є правомірними.

При цьому, суд звертає увагу на те, що як роз`яснено у пункті 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 “Про практику розгляду судами трудових спорів”, у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Згідно зі ст. 27 Закону України “Про оплату праці” порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Згідно з абзацом першим пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Абзацом третім пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Оскільки позивача звільнено з військової служби 02.11.2018, а виплата грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки відповідачем здійснена лише 03.09.2020, строк затримки розрахунку складає 670 календарних днів.

Відповідно до особового рахунку ОСОБА_1 Форма № 54 за 2018 рік останньому за два повні місяці перед звільненням нараховано та виплачено грошове забезпечення за вересень15280 грн. та жовтень 15561 грн., що становить 30841,6 грн. Тобто, саме ця сума повинна братись для обчислення середньомісячного заробітку.

Так, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 505,60 грн.

При цьому, суд звертає увагу на те, що, позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку, який складає 338752,00 грн. (670днів х 505,60 грн.), що значно перевищує розмір невчасно виплачених сум (13659,08 грн.).

Верховний Суд у постанові від 18.07.2018 по справі № 825/325/16 вказав, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності зазначена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 по справі №524/1714/16-а, та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі №761/9584/15-ц.

Відповідно до ч. 5ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, Верховний Суд в постанові від 30.10.2019 по справі №806/2473/18 (адміністративне провадження №К/9901/2118/19) сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Суд враховує зазначені висновки Верховного Суду при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку позивачу у цій справі.

Так, істотність частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 13659,08 грн. (частка компенсації за щорічну додаткову відпустку, як учаснику бойових дій) / 338752,00 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 03.11.2018 по 03.09.2020 (670днів) х 100 = 4 %.

Отже сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 4 % становить: 505,60 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 0,04 х 670 (кількість днів затримки розрахунку) = 13550,08 грн.

Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 03.11.2018 по 03.09.2020 має бути виплачений позивачу у розмірі 13550,08 грн., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України та ч.3 ст. 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Щодо судового збору, суд зазначає, що оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до п. 13 ч.1ст. 5 Закону України “Про судовий збір” і такий фактично не сплачувався, відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування судового збору.

Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в :

позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А2556 щодо непроведення повного розрахунку із ОСОБА_1 на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення 02.11.2018 у зв`язку із звільненням з військової служби.

Стягнути звійськової частини А2556 (код ЄДРПОУ 26606912, місцезнаходження: 81134, Львівська область, Пустомитівський район, с. Липники) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку в сумі 13550 (тринадцять тисяч п`ятсот п`ятдесят) гривень 08 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Судові витрати стягненню не підлягають.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 29.12.2020

Суддя Потабенко В.А.