Рішення № 93924257, 24.12.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/4649/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2020 року місто Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Мричко Н.І.,

за участі секретаря судового засідання Кулик С.В.,

представника позивача Хлопецького О.О.,

представника відповідача Улинець О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Львова, військової частини А1937 про визнання протиправними дій, зобов`язання виплатити індексацію грошового забезпечення, -

встановив:

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі – позивач) до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Львова код ЄДРПОУ 07638027, місцезнаходження: 79007, м. Львів, вул.Батуринська, 2 (далі – КЕВ м. Львова), військової частини А1937 код ЄДРПОУ 24308636, місцезнаходження: 04119, м. Київ, вул. Зоологічна, 4а (далі – військова частина А1937), в якій позивач просить:

- визнати протиправними дії КЕВ м. Львова щодо невиплати полковнику запасу ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в повному обсязі за період з 01.01.2016 по 30.09.2016 (включно);

- визнати протиправними дії військової частини А1937 щодо невиплати полковнику запасу ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в повному обсязі за період з 01.10.2016 по 10.08.2018 (включно);

- зобов`язати КЕВ м. Львова виплатити полковнику запасу ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 30.09.2016 (включно), з врахуванням базового місяця для нарахування йому індексації – січня 2008 року, в сумі 22759,16 грн;

- зобов`язати військову частину А1937 виплатити полковнику запасу ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.10.2016 по 10.08.2018 (включно), з врахуванням базового місяця для нарахування йому індексації до 01.03.2018 - січня 2008 року, в сумі 71883,55 грн.

Ухвалою від 17.06.2020 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою від 03.09.2020 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачі протиправно при звільненні не виплатили позивачу у повному обсязі індексацію грошового забезпечення. Позивач вважає безпідставними доводи відповідачів на відсутність коштів, оскільки виплата індексації грошового забезпечення є державною гарантією. Крім цього, позивач вважає, що базовим місяцем для нарахування йому індексації грошового забезпечення до 01.03.2018 є січень 2008 року.

16.07.2020 представник військової частини А1937 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив. Відзив обґрунтований тим, що у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення у січні 2016 року – лютому 2018 року не було. Крім цього, позивач не оскаржував наказ про його звільнення. Індексація грошового забезпечення не є складовою грошового забезпечення, що також є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

17.07.2020 представник позивача подав до суду відповідь на відзив, в якій зазначив ті ж аргументи, що й у позовній заяві з посилання на відповідну судову практику.

04.08.2020 представник відповідача військової частини А1937 подав до суду заперечення на відповідь на відзив, в яких вказав ті ж аргументи, що й у відзиві на позовну заяву.

25.11.2020 представник відповідача КЕВ м. Львова подав до суду додаткові пояснення по справі, в яких вказав на помилковість проведеного позивачем розрахунку індексації грошового забезпечення. Зазначив, що базовим місяцем для визначення розміру індексації грошового забезпечення є серпень 2014 року.

У судовому засідання представник позивача позовні вимоги підтримав. Просив суд позов задовольнити повністю.

У судовому засіданні представник відповідача КЕВ м. Львова проти позовних вимог заперечила. Просила суд у задоволенні позову відмовити повністю.

У судове засідання відповідач військова частина А1937 явку представника не забезпечила, належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи. Клопотань про розгляд справи без участі її представника до суду не надходило.

Заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача КЕВ м.Львова, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач з 01.01.2016 по 13.09.2016 проходив військову службу у Західному територіальному управлінні внутрішнього аудиту та фінансового контролю. Упродовж вказаного періоду позивач перебував на фінансовому забезпеченні у КЕВ м. Львова.

З 14.09.2016 по 10.08.2018 проходив військову службу у фінансово-економічному управлінні Командування Сухопутних військ Збройних Сил України. Упродовж вказаного періоду позивач перебував на фінансовому забезпеченні у військовій частині А1937.

Наказом Міністра оборони України від 27.07.2018 № 456 (по особовому складу) позивача звільнено з військової служби у запас за підпунктом “б” пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”.

Наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по стройовій частині) від 10.08.2018 № 148 позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з подальшим зарахуванням на військовий облік до Шевченківського РВК м.Львова.

02.04.2020 позивач звернувся до КЕВ м. Львова із заявою, в якій просив провести розрахунок індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2014 по 13.09.2016.

02.04.2020 позивач звернувся військової частини А1937 із заявою, в якій просив, зокрема, провести розрахунок індексації грошового забезпечення за період з 14.09.2016 по 10.08.2018.

Листом від 27.05.2020 № 202 КЕВ м. Львова повідомив позивача про те, що Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, не передбачено механізму нарахування та виплати індексації за попередні роки, а тому відсутні підстави для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 13.09.2016.

Листом від 12.05.2020 № 116/14/4/761/л військова частина А1937 повідомила позивача про те, що для виплати індексації грошового забезпечення у січні 2016 року – червні 2018 року фінансового ресурсу у Міністерстві оборони України не було. Фінансування на виплату індексації не здійснювалось. Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 не передбачено механізму нарахування та виплати індексації за попередні роки.

Вважаючи дії відповідачів щодо невиплати індексації грошового забезпечення в повному обсязі протиправними, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

При вирішенні спору по суті суд виходив з наступного.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон України №2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частин третя статті 9 Закон України №2011-XII).

Преамбулою Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” від 03.07.1991 №1282-XII (далі - Закон України №1282-XII) встановлено, що вказаний Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

У статті 1 Закону України №1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до статті 2 Закону України №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону України №1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону України №1282-XII підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів.

Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України (частини другої статті 5 Закону України №1282-XII).

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік (частина шоста статті 5 Закону України №1282-XII).

Відповідно до пункту 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 (далі - Порядок №1078) підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 №491-IV “Про внесення змін до Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”.

У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства (абзац 8 пункт 4 Порядку №1078).

Згідно з пунктом 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Виходячи з наведеного, можна дійти висновку, що індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, тому підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 19.07.2019 у справі №240/4911/18.

З архівної відомості № 2 (арк. справи 31) вбачається, що за період з січня 2016 року по грудень 2016 року КЕВ м. Львова не здійснював нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивача.

Крім цього, з довідки, виданої позивача про виплачене грошове забезпечення за період з жовтня 2016 року по серпень 2018 року (арк. справи 39) вбачається, що військова частина А1937 не здійснювала нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивача за вказаний період.

Надаючи оцінку доводам відповідачів про те, що індексація не проводилась внаслідок відсутності видатків з Державного бюджету України, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі “Кечко проти України” Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення від 08.11.2005, заява №63134/00).

Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Ураховуючи наведене, суд констатує, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, а тому доводи відповідачів у цій частині є необґрунтованими.

Суд також критично оцінює посилання представника відповідача військової частини А1937 на те, що позивач не оскаржував наказ про його звільнення, оскільки це не впливає на наявність порушення відповідачем вимог законодавства в частині виплати індексації грошового забезпечення.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачі порушили вимоги законодавства та протиправно позбавили позивача гарантій індексації грошового забезпечення як складової грошового забезпечення військовослужбовців.

Разом з тим, суд вказує на те, що здійснення розрахунку суми індексації належить до компетенції відповідачів як роботодавців. Завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення, а тому належним способом захисту прав позивача у даному випадку є зобов`язання відповідачів нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за спірний період.

Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 07.09.2020 у справі №420/1207/19.

Таким чином, визначення базового місяця для обчислення індексації грошового забезпечення та здійснення розрахунку у відповідності до чинних підзаконних нормативно-правових актів належить до компетенції відповідачів, а тому позовні вимоги у цій частині не підлягають задоволенню.

Суд також вказує на те, що відповідачі не вчинили активних дій щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення, тобто допустили протиправну бездіяльність, а тому у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій КЕВ м. Львова щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення в повному обсязі за період з 01.01.2016 по 30.09.2016 та визнання протиправними дій військової частини А1937 щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення в повному обсязі за період з 01.10.2016 по 10.08.2018 необхідно відмовити повністю.

З огляду на викладене, суд, керуючись частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), з метою повного та ефективного захисту прав позивача від порушень з боку суб`єктів владних повноважень вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність КЕВ м. Львова щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 30.09.2016, також визнати протиправною бездіяльність військової частини А1937 щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення в повному обсязі за період з 01.10.2016 по 10.08.2018.

З метою повного відновлення порушених прав позивача необхідно зобов`язати КЕВ м. Львова нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 30.09.2016 та зобов`язати військову частину А1937 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.10.2016 по 10.08.2018.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Стаття 132 КАС України встановлює, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з частиною сьомою статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зазначені вимоги кореспондуються з положеннями частини третьої статті 143 КАС України, якими передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Відповідно до частини дев`ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з положеннями статті 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі “Баришевський проти України”, від 10.12.2009 у справі “Гімайдуліна і інших проти України”, від 12.10.2006 у справі “Двойних проти України”, від 30.03.2004 у справі “Меріт проти України”, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Суд при вирішенні вказаного питання враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22.11.2019 у справі №810/1502/18.

Суд також зазначає, що в пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Суд встановив, що позивач (клієнт) уклав з адвокатом Хлопецьким Олександром Олександровичем (адвокат) договір про надання правової допомоги від 12.06.2020 № 46-20, предметом якого є надання адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту у справі пов`язаній із оспорюванням його права на отримання індексації грошового забезпечення у КЕВ м. Львова та військовій частині А1937, а клієнт зобов`язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених таким договором.

Згідно з актом виконаних робіт (наданих послуг) від 16.06.2020 адвокат надав, а клієнт прийняв наступні юридичні послуги: усна консультація, аналіз правовідносин – 500,00 грн (до 30 хв.); вивчення судової практики у подібних справах – 500,00 грн (40 хв.), супровід судової справи у суді 1-ої інстанції (написання позовної заяви; формування пакету документів, додаткові консультації; вжиття заходів по забезпеченню позовних вимог) – 4300,00 грн.

Згідно з довідкою про проведення готівкової оплати від 16.06.2020 адвокат отримав від позивача відповідно до договору про надання правової допомоги від 12.06.2020 № 46-20 готівкові кошти у розмірі 5300,00 грн.

У частині шостій статті 134 КАС України встановлено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд зазначає, що представник КЕВ м. Львова у додаткових поясненнях по справі від 25.11.2020 заперечив проти стягнення на користь позивача 5300,00 грн витрат на правничу допомогу, виходячи з неспівмірності та реальності понесених витрат.

Суд вказує на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, слід керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

На підставі системного аналізу матеріалів справи та долучених представником позивача доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає за необхідне зазначити, що усна консультація, аналіз правовідносин включаються до витрат пов`язаних з складанням позовної заяви.

Враховуючи незначну складність категорії справи, виходячи з усталеної правової позиції у таких справах, суд вважає, що така послуга адвоката як вивчення судової практики у подібних справах не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності).

Суд також зазначає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи №200/14113/18-а ухвалив постанову від 26.06.2019, в якій сформував правову позицію, згідно з якою, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.

Вказаний висновок Верховного Суду у відповідності до приписів частини п`ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” суд враховує під час вирішення такого питання.

Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі “East/WestAllianceLimited” проти України”, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі “Ботацці проти Італії” (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).

Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок відповідача, підлягає зменшенню у зв`язку з відсутністю ознак співмірності, визначених частиною п`ятою статті 134 КАС України.

Таким чином, заявлені позивачем до відшкодування 5300,00 грн витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідачів становить надмірний тягар для останніх, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат є не співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).

Відтак, з огляду на нескладність справи, недоведеність її значення для позивача та обсяг наданих послуг, суд, виходячи з критерію пропорційності вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідачів повинен становити по 1000,00грн.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що понесені позивачем витрати на правничу допомогу під час розгляду справи у суді першої інстанції у сумі 2000,00 грн підлягають розподілу шляхом стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів на користь позивача, з огляду на подані докази понесених витрат.

Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-76, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

адміністративний позов задовольнити частково.

1. Визнати протиправною бездіяльність Квартирно-експлуатаційного відділу міста Львова щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 30.09.2016.

2. Визнати протиправною бездіяльність військової частини А1937 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в повному обсязі за період з 01.10.2016 по 10.08.2018.

3. Зобов`язати Квартирно-експлуатаційний відділ міста Львова нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 30.09.2016.

4. Зобов`язати військову частину А1937 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.10.2016 по 10.08.2018.

5. У задоволенні решти позовних вимог відмовити повністю.

Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу міста Львова (код ЄДРПОУ 07638027, місцезнаходження: 79007, м. Львів, вул. Батуринська, 2) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 (одна тисяча) грн 00 коп.

Стягнути з військової частини А1937 (код ЄДРПОУ 24308636, місцезнаходження: 04119, м. Київ, вул. Зоологічна, 4а) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 (одна тисяча) грн 00 коп.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Повне рішення суду складене 30 грудня 2020 року.

Суддя Мричко Н.І.