Рішення № 93924039, 29.12.2020, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 грудня 2020 року м. Кропивницький Справа № 340/2539/20

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Черниш О.А.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

відповідач: Держава Україна в особі Державної казначейської служби України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Державна судова адміністрацію України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Кропивницький апеляційний суд (25006, м. Кропивницький, вул. Верхня Пермська, 2, код ЄДРПОУ 42265404)

про стягнення шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Держави Україна про стягнення шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним.

Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що вона з 1987 року працювала суддею та була звільнена у відставку у вересні 2016 року. При звільненні у відставку їй не була виплачена вихідна допомога у зв`язку з дією Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні", яким із Закону України "Про судоустрій і статут суддів" виключена стаття 136, яка передбачала виплату вихідної допомоги. Рішенням Конституційного Суду України від 15.04.2020 року №2-р(II)/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні", яким скасована виплата вихідної допомоги суддям. Позивачка стверджує, що внаслідок неконституційного закону їй заподіяно майнову шкоду у вигляді неотриманої нею вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, що становить 287 100 грн., яка підлягає відшкодуванню державою. З цих підстав, посилаючись на статті 19, 56, 152 Конституції України, статтю 1175 ЦК України, позивачка просить суд стягнути з Держави Україна за рахунок бюджетних коштів Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку, відкритого в Державній казначейській службі України, на її користь 287100 грн. у відшкодування майнової шкоди, завданої органом державної влади прийняттям неконституційного правового акту.

Ухвалою судді від 13.07.2020 року відкрито провадження у справі, вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження. Цією ж ухвалою залучено до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - Державну судову адміністрацію України та Кропивницький апеляційний суд.

Державна казначейська служба України, як відповідач, подала відзив на позовну заяву із запереченнями проти позову, мотивованими тим, що позивачка реалізувала своє право на відставку у період, коли Закон України "Про судоустрій і статут суддів" не передбачав виплату вихідної допомоги суддям у відставці. Стверджуючи, що органи Казначейства не приймали щодо позивачки протиправних рішень, зокрема нормативно-правових актів, та не вчиняли протиправних дій чи бездіяльності, що б могло бути підставою для відшкодування шкоди за правилами статей 1173, 1175 Цивільного кодексу України, просив суд у задоволенні позову відмовити.

Від третьої особи – Державної судової адміністрації України – надійшли пояснення щодо позову із запереченнями, мотивованими тим, що у період з 01.04.2014 року по 30.09.2016 року законодавством не було передбачено виплату вихідної допомоги суддям, які виходили у відставку. Оскільки позивачка була звільнена у відставку з посади судді 08.09.2016 року, тому вихідна допомога їй не виплачувалася. Рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 року №2-р(II)/2020 не є підставою для виплати позивачці вихідної допомоги, оскільки воно не поширюється на правовідносини, які виникли до набрання ним чинності. Стверджуючи, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної неконституційним законом, не можуть бути задоволені через відсутність відповідної процедури, встановленої законом, третя особа просила суд у задоволенні позову відмовити.

Від третьої особи – Кропивницького апеляційного суду - пояснень щодо позову та відзиву до суду не надходило.

Розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження, суд установив такі обставини та дійшов до таких висновків.

ОСОБА_1 працювала суддею, а постановою Верховної Ради України "Про звільнення суддів" №1515-VІІІ від 08.09.2016 року звільнена з посади судді апеляційного суду Кіровоградської області у зв`язку з поданням заяви про відставку.

На підставі цієї постанови головою апеляційного суду Кіровоградської області видано наказ №14-к від 15.09.2016 року, яким ОСОБА_1 відраховано зі штату суду у зв`язку зі звільненням у відставку з 15.09.2016 року. (а.с. 5 - 6)

При звільненні позивачки вихідна допомога як судді у відставці їй не виплачувалася.

У липні 2020 року позивачка звернулася до адміністративного суду з цим позовом, посилаючись на те, що він стосується проходження публічної служби, а право на позов виникло у зв`язку з ухваленням Конституційним Судом України Рішення від 15.04.2020 року №2-р(II)/2020.

Вирішуючи спір, суд виходив з того, що на час звільнення позивачки у відставку з посади судді діяв Закон України "Про судоустрій і статус суддів" №2453-VI від 07.07.2010 року (в редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" №192-VIIІ від 12.02.2015 року).

Відповідно до частин 1, 4, 5 статті 120 цього Закону суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 135 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Суддя здійснює свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.

За суддею, звільненим за його заявою про відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку.

Згідно з частиною 3 статті 122 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №2453-VI повноваження судді припиняються з дня прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді.

У Законі України "Про судоустрій і статус суддів" №2453-VI (у первісній редакції) містилася стаття 136 "Вихідна допомога судді у зв`язку з відставкою", яка передбачала, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою; у разі якщо суддя, відставка якого була припинена у зв`язку з повторним обранням на посаду, знову подасть заяву про відставку, виплата вихідної допомоги не здійснюється.

Між тим, підпунктом 1 пункту 28 розділу II Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014 року №1166-VII, який набрав чинності 01.04.2014 року, у Законі України "Про судоустрій і статус суддів" №2453-VI статтю 136 було виключено.

З 28.03.2015 року діяла редакція Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №2453-VI, визначена Законом України "Про забезпечення права на справедливий суд" №192-VIIІ від 12.02.2015 року, яка взагалі не передбачала виплату вихідної допомоги судді у зв`язку з відставкою.

З 30.06.2016 року набрав чинності Закон України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII від 02.09.2016 року.

Пунктом 2 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VII визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України "Про судоустрій і статус суддів" №2453-VI, крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу.

Статтею 143 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII передбачено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою. У разі якщо суддя, відставка якого була припинена у зв`язку з повторним призначенням на посаду, знову подасть заяву про відставку, виплата вихідної допомоги не здійснюється.

Отже, у зв`язку з цими законодавчими змінами судді, щодо яких в період з 1 квітня 2014 року по 29 вересня 2016 року було прийнято рішення Верховною Радою України про звільнення з посади у відставку, не мали права на отримання вихідної допомоги.

Рішенням Конституційного Суду України від 15.04.2020 року №2-р(II)/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014 року №1166-VII. Конституційний Суд України вказав, що положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону №1166-VII суперечить частині першій статті 8 Конституції України з огляду на його невідповідність принципові верховенства права у частині, що стосується легітимних очікувань особи.

Пунктом 2 резолютивної частини цього рішення визначено, що положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014 року №1166-VII, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Судом установлено, що позивачка станом на момент набрання чинності Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" №1166-VII від 27.03.2014 року мала стаж роботи на посаді судді понад 20 років. Тобто вона набула право на відставку під час дії норми Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №2453-VI, що передбачала право на отримання суддею вихідної допомоги при виході у відставку.

Внаслідок прийняття Верховною Радою України Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" №1166-VII від 27.03.2014 року, яким скасовано виплату вихідної допомоги, вона при виході у відставку у вересні 2016 року таку допомогу не отримала.

Конституційний Суд України у Рішенні №10-рп/2013 від 19.11.2013 року надав оцінку правовій природі вихідної допомоги, виплата якої була передбачена статтею 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №2453-VI від 07.07.2010 року, та вказав, що вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов`язків. Кошти, які отримують судді як вихідну допомогу, є одним із видів їхнього доходу.

Частиною 2 статті 52 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII передбачено, що судді в Україні мають єдиний статус незалежно від місця суду в системі судоустрою чи адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді.

Згідно з частиною 5 статті 116 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII за суддею, звільненим за його заявою про відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку.

Зважаючи на єдиний статус всіх суддів України, судді, які вийшли у відставку в період з 1 квітня 2014 року по 29 вересня 2016 року, не можуть мати менше прав, ніж судді, які вийшли у відставку до 31 березня 2014 року або з 30 вересня 2016 року, а тому вони не можуть бути позбавленими права на користування таким елементом правового інституту відставки судді як отримання разової вихідної допомоги, на яку вони правомірно очікували внаслідок довготривалої праці, залежно від дати виходу у відставку.

Судом установлено, що при звільненні позивачки у відставку та відрахуванні її зі штату апеляційного суду Кіровоградської області 15.09.2016 року цей суд не виплатив їй вихідну допомогу, оскільки стаття 136 Закону України "Про судоустрій і статут суддів" №2453-VI від 07.07.2010 року, яка передбачала виплату такої допомоги, була виключена підпунктом 1 пункту 28 розділу II Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні", який згодом визнаний неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 15.04.2020 року №2-р(II)/2020.

Тож суд погоджується з доводами позову, що внаслідок неконституційного закону позивачці заподіяно матеріальну шкоду у вигляді недоотриманого нею доходу, на який вона мала правомірні очікування, – вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою перед звільненням у відставку, передбаченої статтею 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №2453-VI від 07.07.2010 року.

Згідно з довідкою апеляційного суду Кіровоградської області №91 від 15.09.2016 року заробітна плата судді ОСОБА_1 за останньою посадою перед звільненням у відставку складала 28 710 грн. (а.с. 9)

Тож розмір вихідної допомоги, обчислений виходячи з 10 місячних заробітних плат за останньою посадою перед звільненням у відставку, становить 287 100 грн. Вказана допомога, як вид доходу, оподатковується податковим агентом при її нарахуванні податком на доходи фізичних осіб за ставкою 18% та військовим збором за ставкою 1,5%, як це передбачено п.167.1 ст.167, пп.1.2 п.16-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України.

Тому розмір неотриманої (втраченої) позивачкою вихідної допомоги, зменшеної на суму податків і зборів, що підлягали утриманню, становить 231115, 50 грн. (287 100 грн. - 19,5%).

Вирішуючи позов про стягнення на користь позивачки коштів на відшкодування заподіяної шкоди, суд враховує, що наразі не прийнято Закон, який би визначав порядок відшкодування матеріальної чи моральної шкода, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, як це передбачено частиною 3 статті 152 Конституції України.

Статтею 8 Конституції України унормовано, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частин 1, 2, 6 статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

Суд вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин за аналогією закону норми Цивільного кодексу України, які визначають підстави відповідальності за завдану майнову шкоду.

Статтею 1 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи). Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Згідно зі статтею 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Відповідно до статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Статтею 1175 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

Суд вважає, що позивачці внаслідок неконституційного закону заподіяно збитки у вигляді упущеної вигоди (доходів, які б вона могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене). Держава через порушення принципу верховенства права порушила права позивачки на отримання вихідної допомоги у розмірі, установленому законом.

Оскільки відповідно до частини 3 статті 152 Конституції України матеріальна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, має бути відшкодована державою, тому саме держава Україна є відповідачем у цьому спорі.

Частиною 1 статті 167 Цивільного кодексу України передбачено, що держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Згідно зі статтею 170 Цивільного кодексу України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відповідно до частини 4 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України держава бере участь у справі через відповідний орган державної влади відповідно до його компетенції.

У Рішенні Конституційного Суду України від 03.10.2001 року у справі №1-36/2001 (справа про відшкодування шкоди державою) визначено, що шкода, завдана незаконними діями державних органів, відшкодовується за рахунок державного бюджету.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 року у справі №242/4741/16-ц, з метою формування єдиної правозастосовчої практики у спорах щодо визначення належного відповідача у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, сформулювала правовий висновок, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяної органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин. При цьому держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяну шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.

Згідно зі статтею 25 Бюджетного кодексу України Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Пунктом 9 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України установлено, що до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету:

1) рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно Казначейством України. Зазначені рішення передаються до Казначейства України для виконання;

Безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється Казначейством України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань.

2) відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) за рахунок коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) в межах бюджетних призначень за рішенням суду у розмірі, що не перевищує суми реальних збитків, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Якщо для відшкодування такої шкоди необхідні додаткові кошти понад обсяг бюджетних призначень, в установленому законодавством порядку подаються відповідні пропозиції щодо внесення змін до закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет) та/або виділення коштів з резервного фонду державного бюджету (місцевого бюджету).

Постановою Кабінету Міністрів України №845 від 03.08.2011 року затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.

Пунктом 3 цього Порядку передбачено, що рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Згідно з пунктами 35, 38 цього Порядку казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації): 2) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень; 3) шкоди, заподіяної органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності.

Для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок.

Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.

Відповідно до підпункту 3 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 року №215, Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду.

Тож Державна казначейська служба України як орган державної влади, уповноважений здійснювати безспірне списання коштів державного бюджету на підставі рішення суду, у цій справі приймає участь не як суб`єкт владних повноважень, незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю якого позивачці завдано шкоди, відшкодування якої є предметом цього спору, а як представник відповідача - держави, яка є боржником у зобов`язанні зі сплати коштів Державного бюджету України.

Відповідно до частини 1, 2 статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд вважає, що у спірних правовідносинах ефективним способом захисту прав позивачки, порушених внаслідок заподіяння їй матеріальної шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним, буде стягнення на її користь з Державного бюджету України грошових коштів на відшкодування цієї шкоди.

За правилами пп."а" пп.164.2.14 п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.

Тож суд визначає розмір відшкодування матеріальної шкоди у розмірі заподіяних позивачці прямих збитків у вигляді неотриманого нею доходу (втраченої вихідної допомоги, зменшеної на суму податку на доходи фізичних осіб та військового збору, що підлягали утриманню), що становить 231115, 50 грн.

У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

При вирішенні питання про юрисдикцію цієї справи суд враховує, що спір виник після звільнення публічного службовця з посади, однак пов`язаний з вирішенням питань, які стосуються його діяльності на публічній службі, тому такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства, незважаючи на те, що спірні правовідносини фактично виникли після припинення публічної служби.

Аналогічний висновок у подібних правовідносинах зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.11.2018 року у справі №757/70264/17-ц, у постанові від 05.06.2019 року у справі №686/23445/17, а також Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05.09.2019 року у справі №686/6775/18, які також стосуються стягнення збитків з держави на користь судді у відставці у зв`язку із прийняттям неконституційного акту.

Щодо строку звернення до суду, установленого частиною 5 статті 122 КАС України, то він позивачкою не пропущений, оскільки на момент подання позову до суду цей строк був продовжений відповідно до пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" №540-IX від 30.03.2020 року.

Судові витрати сторонами у справі не понесені.

Керуючись статтями 9, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 291, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з держави України на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок коштів Державного бюджету України грошові кошти у сумі 231115, 50 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду О.А. Черниш