Рішення № 93924037, 28.12.2020, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 грудня 2020 року м. Кропивницький Справа № 340/252/20

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Черниш О.А.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

відповідач-1: Олександрівський районний військовий комісаріат (27300, Кіровоградська обл., смт. Олександрівка, вул. Пушкіна, 10 а, код ЄДРПОУ відокремленого структурного підрозділу 26620728)

відповідач-2: Кіровоградський обласний військовий комісаріат (25006, м. Кропивницький, вул. Кавалерійська, 17/19, код ЄДРПОУ 07827576)

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення коштів -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Олександрівського районного військового комісаріату (надалі – Олександрівський РВК) та Кіровоградського обласного військового комісаріату (надалі – Кіровоградський ОВК) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення коштів.

Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що він проходив військову службу з 1984 по 1992 роки, а у березні 2014 року був призваний на військову службу по мобілізації. У березні 2015 році він уклав контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України. У грудні 2019 року був звільнений з військової служби у запас з посади начальника відділення офіцерів запасу і кадру Олександрівського РВК. Під час проходження служби у 2015 році отримав статус учасника бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій. Позивач стверджує, що всупереч вимогам Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" відповідачі не провели з ним повний розрахунок належних йому до виплати грошових сум. Зокрема позивач мав на день звільнення вислугу 13 років, проте відповідач -1 нарахував та виплатив йому одноразову грошову допомогу в меншому розмірі, ніж передбачено статтею 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", врахувавши лише останній період служби. Крім того, позивачу не виплачена у повному обсязі грошова компенсація за дні невикористаної додаткової відпустки, на яку він мав право як учасник бойових дій, а також грошова допомога на вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік у розмірі 11592,15 грн., яка була нарахована наказом Олександрівського РВК №48 від 06.06.2018 року. З цих підстав, стверджуючи, що відповідачі також повинні нести відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену статтями 116, 117 КЗпП України, позивач з урахуванням заяви про зміну предмета позову просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Олександрівського РВК та Кіровоградського ОВК щодо ненарахування та невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні відповідно до пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України №393 від 17.07.1992 року, пункту 2 розділу XXXII наказу Міністра оборони України №260 від 07.06.2018 року у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 8 повних календарних років станом на день звільнення з військової служби 24.12.2019 року;

- визнати протиправною бездіяльність Олександрівського РВК та Кіровоградського ОВК щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 24.12.2019 року;

- визнати протиправною бездіяльність Олександрівського РВК та Кіровоградського ОВК щодо невиплати грошової допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік у розмірі 11592,15 грн., згідно пункту 1.2 наказу військового комісара Олександрівського РВК №48 від 06.06.2018 року;

- зобов`язати Олександрівський РВК та Кіровоградський ОВК нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу по звільненню відповідно до пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України №393 від 17.07.1992 року, пункту 2 розділу XXXII наказу Міністра оборони України №260 від 07.06.2018 року у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 8 повних календарних років станом на день звільнення з військової служби 24.12.2019 року;

- зобов`язати Олександрівський РВК та Кіровоградський ОВК нарахувати та виплатити грошову компенсацію відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 24.12.2019 року;

- зобов`язати Олександрівський РВК та Кіровоградський ОВК нарахувати та виплатити грошову допомогу на вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік у розмірі 11592,15 грн., згідно з п.1.2 наказу військового комісара Олександрівського РВК №48 від 06.06.2018 року;

- визнати протиправною бездіяльність Олександрівського РВК та Кіровоградського ОВК щодо непроведення з позивачем повного розрахунку при звільненні;

- стягнути з Олександрівського РВК та Кіровоградського ОВК на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.12.2019 року по день ухвалення рішення у справі, без утримання із зазначеної суми податку з доходів фізичних осіб.

Крім того, просив допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за один місяць.

Ухвалою судді від 31.01.2020 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін, сторонам встановлено порядок та строки для виконання процесуальних дій.

Ухвалою суду від 14.02.2020 року прийнято до розгляду заяву ОСОБА_1 про зміну предмета позову, відповідачам встановлено порядок та строки для подання відзивів на змінену позовну вимогу.

Від відповідачів до суду надійшли відзиви на позовну заяву із запереченнями проти позову, мотивованими тим, що 26.07.1992 року позивача було звільнено з військової служби у запас по службовій невідповідності, тож при звільненні позивача з військової служби на підставі наказу військового комісара Олександрівського РВК №88 від 24.12.2019 року йому була нарахована та виплачена одноразова грошова допомога за п`ять календарних років за період військової служби з 19.03.2014 року по 24.12.2019 року, тобто за період його календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, як це передбачено Законом України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Щодо невиплати позивачу матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік, відповідачі зазначили, що вона є необов`язковою виплатою та виплачується у разі наявності кошторису в Міністерстві оборони України, а позивач пропустив строк звернення до суду щодо оскарження бездіяльності відповідачів з приводу невиплати цієї допомоги, який розпочався по закінченню 2018 бюджетного року. На момент звільнення позивача з військової служби йому виплачено компенсацію за 28 календарних днів невикористаної додаткової відпустки за 2018-2019 роки, а грошова компенсація відпустки як учаснику бойових дій за період 2015 - 2017 років має бути проведена військовою частиною А1736, в якій позивач на той час проходив військову службу, та яку відповідач-1 просить суд залучити до участі у справі в якості співвідповідача. Відповідачі, стверджуючи, що у спірних правовідносинах вони не допускали порушень прав позивача, та посилаючись на те, що норми Кодексу законів про працю України не поширюються на військовослужбовців, просили суд у задоволенні позову відмовити.

Представник позивача подав відповідь на відзив, в якому наполягав на задоволенні позову та зазначав, що у зв`язку з розпадом Радянського Союзу у 1992 році він був звільнений з військової служби через службову невідповідність, оскільки не бажав проходити військову службу в Збройних Силах РФ. Стверджував, що оскільки період його дійсної військової служби включено до його вислуги років, тому цей період також має бути врахований при визначенні розміру одноразової грошової допомоги при його звільненні у зв`язку з закінченням строку контракту. Зазначав, що наказом військового комісара Олександрівського РВК №48 від 06.06.2018 року наказано виплатити йому грошову допомогу на вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік у розмірі 11592,15 грн., однак вказаний наказ наразі не реалізований. Представник позивача заперечив проти клопотання відповідачів щодо залучення до участі у справі співвідповідачем військової частини А1736 за позовною вимогою про виплату грошової компенсації за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій, оскільки виплата така компенсації в тому числі за минулі роки проводиться у рік звільнення військовослужбовця за місцем перебування його на грошовому забезпеченні. Представник позивача також доводив, що порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні врегульований КЗпП України, норми якого поширюються в тому числі на військовослужбовців.

Відповідачі правом подачі заперечень не скористалися.

Розглянувши справу в порядку спрощеного провадження, дослідивши письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, надані докази, суд установив такі обставини та дійшов до таких висновків.

ОСОБА_1 з 1984 року проходив військову службу в лавах Збройних Сил СРСР та РФ та 26.07.1992 року був звільнений у запас за пунктом "д" статті 59 Положення про проходження військової служби офіцерським складом Збройних Сил СРСР, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР №846 від 18.11.1971 року (через службову невідповідність в атестаційному порядку). (а.с. 15 – 18)

З 19.03.2014 року позивач проходив військову службу у Збройних Силах України, будучи призваним на військову службу під час мобілізації на особливий період.

На підставі наказу командувача військ оперативного командування "Південь" №2 від 18.03.2015 року ОСОБА_1 уклав контракт з Міністерством оборони України про проходження військової служби у Збройних Силах України на особливий період до оголошення рішення про демобілізацію. (а.с. 28 – 31)

У період проходження військової служби у складі військової частини А4395 (В5509) позивач брав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України та отримав статус ветерана війни - учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 28.05.2015 року. (а.с. 12, 32)

На підставі наказу командувача військ оперативного командування "Південь" №27 від 09.02.2018 року позивач з 09.02.2018 року проходив військову служу в Олександрійському РВК на посаді начальника відділення офіцерів запасу і кадрів.

Наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) №330 від 21.11.2019 року ОСОБА_1 – начальника відділення офіцерів запасу і кадрів Олексадрівського РВК Кіровоградської області - звільнено у запас за підпунктом "й" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Наказом військового комісара Олександрівського РВК №88 від 24.12.2019 року ОСОБА_1 з 24.12.2019 року виключено зі списків особового складу Олександрівського РВК та всіх видів забезпечення. (а.с. 33)

Згідно з цим наказом вислуга років позивача у Збройних Силах на день виключення зі списків особового складу станом на 24.12.2019 року становила: календарна - 13 років 8 місяців 25 днів, пільгова - 2 роки 8 місяців 8 днів, загальна - 16 років 5 місяців 3 дні.

Наказом військового комісара Олександрівського РВК №88 від 24.12.2019 року зобов`язано виплатити ОСОБА_1 : щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби у розмірі 41% від посадового окладу за період з 01.12.2019 року по 24.12.2019 року; надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65% посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років за період з 01.12.2019 року по 24.12.2019 року; грошову компенсацію за 28 календарних днів невикористаної додаткової відпустки за 2018-2019 роки; одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 5 повних календарних років.

Позивач, вважаючи, що при звільненні з ним не проведено усіх необхідних розрахунків, звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір, суд виходив з того, що спірні правовідносини стосуються питання проходження та звільнення з військової служби та відповідальності відповідачів за затримку розрахунку при звільненні позивача зі служби.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Частиною 1 статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" передбачено, що початком проходження військової служби вважається: 2) день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов`язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації; 4) день відправлення у військову частину з районного (міського) військового комісаріату - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

Згідно з частиною 2 статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, передбачено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Відповідно до статті 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно зі статтею 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", яка набрала чинності 01.03.2018 року.

Пунктом 4 цієї постанови установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 5 цієї постанови надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Судом установлено, що наказом військового комісара Олександрівського РВК №48 від 06.06.2018 року "Про виплату військовослужбовцю матеріальної допомоги за 2018 рік" наказано виплатити начальнику відділення офіцерів запасу і кадрів майору ОСОБА_1 грошову допомогу на вирішення соціально-побутових питань на 2018 рік у розмірі 11592, 15 грн. Підставою видання цього наказу став рапорт позивача, мотивований перебуванням його на лікуванні. (а.с. 36 – 37)

Проте така допомога позивачу, яка була надана йому у 2018 році, тоді йому виплачена не була, що підтверджується наданою відповідачем-2 довідкою про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за березень 2018 року – січень 2020 року. (а.с. 94)

Наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14.07.2008 року за №638/15329, затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (надалі - Інструкція №260), яка була чинною на момент видання наказу №48 від 06.06.2018 року.

Розділом XXXIII Інструкції передбачені правила виплати матеріальної допомоги.

Згідно з пунктами 33.1, 33.2, 33.3 Розділу XXXIII Інструкції №260 особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять службу за контрактом, для вирішення соціально-побутових питань один раз на рік надається матеріальна допомога в розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Матеріальна допомога надається військовослужбовцям за їх заявою за місцем штатної служби на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому розміру допомоги.

Розмір матеріальної допомоги установлюється за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.

Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 року за №745/32197, затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (надалі - Порядок №260).

Згідно з пунктом 2 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать зокрема допомоги.

Відповідно до пункту 3 розділу І Порядку №260 підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов`язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).

Пунктом 4 розділу І Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовців із числа осіб офіцерського складу, в тому числі слухачів (ад`юнктів, докторантів), рядового, сержантського та старшинського складу (крім військовослужбовців строкової служби), включає зокрема одноразові грошові допомоги після укладення першого контракту, для оздоровлення, для вирішення соціально-побутових питань, у разі звільнення з військової служби.

Згідно з пунктом 7 розділу І Порядку №260 одноразові додаткові види грошового забезпечення виплачуються в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України).

Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника).

Порядок виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань унормований розділом XXIV Порядку №260.

Отже, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, яке відповідно до частини 2 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" відноситься до складу грошового забезпечення військовослужбовців. Підставою для виплати цієї допомоги є відповідний наказ командира, виданий за місцем штатної служби.

Судом установлено, що при звільненні позивача з військової служби така допомога у розмірі 11592,15 грн., яка була надана йому наказом військового комісара Олександрівського РВК №48 від 06.06.2018 року, виплачена не була.

Доказів виплати такої допомоги позивачу на час вирішення справи у суді відповідачі не надали, натомість стверджували, що ця допомога не є обов`язковою, а позивач пропустив строк звернення до суду з позовною вимогою про оскарження бездіяльності щодо її невиплати.

Суд відхиляє такі доводи та зазначає, що згідно з пунктом 14 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього, а за правилами статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Тож суд, погоджується з доводами позову, що у спірних правовідносинах відповідач-1 допустив протиправну бездіяльність, оскільки не виплатив позивачу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за наказом №48 від 06.06.2018 року "Про виплату військовослужбовцю матеріальної допомоги за 2018 рік". Тому позов у цій частині вимог слід задовольнити, зобов`язавши відповідача виплатити позивачу цю допомогу.

Згідно з пунктом 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Військовослужбовцям при звільненні з військової служби за службовою невідповідністю, у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем чи у зв`язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, у зв`язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за адміністративне корупційне правопорушення, пов`язане з порушенням обмежень, передбачених Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції", одноразова грошова допомога передбачена цим пунктом, не виплачується.

Виплата військовослужбовцям зазначеної в цьому пункті одноразової грошової допомоги при звільненні їх з військової служби здійснюється Міністерством оборони України, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.

Військовослужбовцям, звільненим зі служби безпосередньо з посад, займаних в органах державної влади, органах місцевого самоврядування або сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях і у вищих навчальних закладах із залишенням на військовій службі, виплата одноразової грошової допомоги з підстав, передбачених цим пунктом, здійснюється за рахунок коштів органів, у яких вони працювали.

У разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога, передбачена цим пунктом, виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги.

Військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом у зв`язку з мобілізацією, виплата одноразової грошової допомоги, передбаченої цим пунктом, здійснюється за період такої служби з дня їхнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували у мирний час, за винятком тих осіб, які при звільненні з військової служби у мирний час не набули права на отримання такої грошової допомоги. Зазначена допомога виплачується на день демобілізації таких військовослужбовців. Умови та порядок виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв`язку з мобілізацією, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Розділом XXXII Порядку №260 установлений такий порядок виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби:

1. Військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

2. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби виплачується в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги десять календарних років і більше.

3. Особам офіцерського складу, які проходять кадрову військову службу та звільняються зі служби за власним бажанням, іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються зі служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, визначених Переліком сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року №413, та мають вислугу десять календарних років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

4. Особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які були призвані на військову службу за призовом у зв`язку з мобілізацією, при звільненні зі служби після прийняття рішення про демобілізацію виплачується грошова допомога в порядку та розмірах, визначених Порядком та умовами виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв`язку з мобілізацією, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року №460.

6. Військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за службовою невідповідністю, у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем, у зв`язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, у зв`язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за адміністративне корупційне правопорушення, пов`язане з порушенням обмежень, передбачених Законом України "Про запобігання корупції", а також тим, які станом на 16 березня 2014 року проходили службу на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя і в установленому порядку не продовжили її проходження за межами тимчасово окупованої території України, одноразова грошова допомога не виплачується.

7. У разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання одноразової грошової допомоги, установленої Законом України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

8. Для визначення розміру одноразової грошової допомоги в разі звільнення з військової служби строк календарної служби осіб офіцерського складу, осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, обчислюється згідно з пунктами 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" (зі змінами).

Відповідно до пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей" №393 від 17.07.1992 року (надалі - Постанова №393), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби:

- які звільняються із служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;

- які звільняються із служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;

- які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Зазначеним в абзаці першому цього пункту військовослужбовцям, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони і особам рядового і начальницького складу:

- які звільняються із служби за службовою невідповідністю, у зв`язку із систематичним невиконанням ними умов контракту, у зв`язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, одноразова грошова допомога не виплачується;

- які звільняються із служби повторно, одноразова грошова допомога виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, що при попередньому звільненні не набули право на отримання такої допомоги.

Строк календарної служби для визначення розміру одноразової грошової допомоги обчислюється згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови.

Абзацами 9, 10 пункту 1 Постанови №393 установлено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, до вислуги років зараховуються:

- дійсна військова служба у Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР та інші види служби і періоди роботи, які відповідно до законодавства колишнього СРСР зараховувалися до вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ. Вислуга років (у тому числі на пільгових умовах) у цьому випадку обчислюється у порядку, встановленому законодавством колишнього СРСР, якщо цією постановою не передбачено більш пільгових умов зарахування до вислуги років часу служби для призначення пенсій військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

- військова служба у Збройних Силах, органах безпеки держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав та інших військових формуваннях, створених законодавчими органами цих держав, Об`єднаних Збройних Силах Співдружності Незалежних Держав. Вислуга років (у тому числі на пільгових умовах) у цьому випадку обчислюється у порядку, встановленому законодавством держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав, на території яких військовослужбовці проходили службу, якщо інше не встановлено відповідними міжнародними угодами.

Згідно з пунктом 234 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, перед звільненням військовослужбовців уточнюються дані про проходження ними військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.

Вислуга років військової служби військовослужбовців розраховується не пізніше ніж за два місяці до дати, на яку планується звільнення.

Інформація про розраховану вислугу років військової служби доводиться військовослужбовцю під підпис перед оформленням документів для його звільнення з військової служби. У разі незгоди з розрахунком вислуги років військової служби військовослужбовець повинен письмово обґрунтувати свої заперечення на аркуші з розрахунком вислуги років і засвідчити їх своїм підписом. У разі відмови військовослужбовця підписати розрахунок вислуги років про це робиться відповідний запис на цьому ж аркуші та засвідчується підписами осіб, які були присутні під час бесіди.

Заперечення військовослужбовців щодо розрахунку вислуги років військової служби розглядаються командирами (начальниками) військових частин перед оформленням документів для звільнення з військової служби. Спірні питання щодо заліку вислуги років окремих періодів служби для призначення пенсії розглядаються спеціальною комісією Міністерства оборони України.

Відповідно до пункту 2.20 Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і забезпечення соціальними виплатами осіб, звільнених з військової служби у Збройних Силах України, та членів їх сімей, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2014 року №530, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.10.2014 року за №1294/26071, обчислена в установленому порядку вислуга років (календарна та окремо на пільгових умовах) зазначається в наказах про звільнення військовослужбовців з військової служби і є підставою для призначення їм пенсії за вислугу років. Щодо військовослужбовців, пенсія яким призначається з урахуванням загального страхового стажу, то в наказах про їх звільнення зазначаються загальний страховий стаж і окремо вислуга років на військовій службі або на службі в органах внутрішніх справ у календарному обчисленні.

Судом установлено, що наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України №330 від 21.11.2019 року (по особовому складу) позивача звільнено у запас за підпунктом "й" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", яким передбачено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: під час дії особливого періоду (крім періодів з моменту оголошення мобілізації – протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації): які уклали контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду.

Зі змісту наказу військового комісара Олександрівського РВК №88 від 24.12.2019 року (по стройовій частині) вбачається, що до вислуги років ОСОБА_1 зараховано періоди його військової служби в календарному обчисленні, загальна тривалість яких станом на 24.12.2019 року склала 13 років 8 місяців 25 днів. Як свідчить послужний список позивача та розрахунок його стажу, до строку його військової служби зараховано періоди служби з 05.08.1984 року по 26.07.1992 року - 7 років 11 місяців 21 день (дійсна військова служба в Збройних Силах колишнього СРСР та РФ) та з 19.03.2014 року по 24.12.2019 року – 5 років 9 місяців 4 дні (військова служба в Збройних Силах України). (а.с. 15 - 27)

Однак, для визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої пунктом 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", відповідачем-1 враховано лише строк військової служби позивача в Збройних Силах України, що склав 5 повних років, без урахування періоду попередньої служби з 05.08.1984 року по 26.07.1992 року.

З аналізу статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", розділу XXXII Порядку №260 та пункту 10 Постанови №393 слідує, що у разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби. Разом з тим, цими нормами встановлено виняток, за умови якого повторно звільненій з військової служби особі виплачується одноразова грошова допомога з урахуванням періоду попередньої служби, а саме ненабуття права на отримання такої грошової допомоги при попередньому звільненні зі служби.

Судом установлено, що позивач у 1992 році (при попередньому проходженні дійсної військової служби в Збройних Силах СРСР та РФ) був звільнений з військової служби через службову невідповідність в атестаційному порядку, за нормами законодавства колишнього СРСР та зарахований на військовий облік в Залегощинський РВК Орловської області РФ. Як військовослужбовець Збройних Сил СРСР, звільнений з військової служби у запас, він не набув права на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", і така допомога йому не виплачувалася, оскільки на той момент він не підпадав під сферу дії цього Закону.

Тож при повторному звільненні з військової служби у 2019 році позивач мав право на зарахування періоду попередньої служби для розрахунку одноразової грошової допомоги у зв`язку зі звільненням, а загальна тривалість військової служби позивача складає понад 13 років. Відповідач-1, не врахувавши цей період, допустив протиправну бездіяльність, що призвело до порушення права позивача на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі, установленому Законом.

Посилання відповідача-1 на абзац 3 пункту 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", яким передбачено, що військовослужбовцям при звільненні з військової служби за службовою невідповідністю одноразова грошова допомога, передбачена цим пунктом, не виплачується, суд не приймає, оскільки ця норма набрала чинності з 29.04.2006 року та не може бути підставою для неврахування періоду попередньої служби позивача до строку календарної служби для визначення розміру одноразової грошової допомоги при його повторному звільненні.

Оскільки відповідач-1 при звільненні позивача нарахував та виплатив йому одноразову грошову допомогу, передбачену частиною 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", лише за 5 календарних років служби, тому порушене право позивача на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі, установленому Законом, слід поновити, зобов`язавши відповідача здійснити перерахунок такої допомоги з розрахунку 13 повних календарних років служби та виплатити заборгованість, яка виникне у зв`язку з таким перерахунком.

Згідно з пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України "Про відпустки" передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону України "Про відпустки" учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

За визначенням статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону України "Про оборону України" визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Відповідно до Указів Президента України від 17.03.2014 року №303/2014 "Про часткову мобілізацію", від 06.05.2014 року №454/2014 року "Про часткову мобілізацію", від 21.07.2014 року №607/2014 "Про часткову мобілізацію", від 14.01.2015 року №15/2015 "Про часткову мобілізацію", якими оголошено мобілізацію, з 17.03.2014 року в Україні розпочався та діє особливий період.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не передбачено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку військовослужбовець, який має статус учасника бойових дій, набув за період проходження ним військової служби.

Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація особі невикористаної відпустки.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.

Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пунктом 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", статтею 16-2 Закону України "Про відпустки".

Розділом XXXI Порядку №260 установлений порядок виплата грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби.

Відповідно до пунктів 3, 5, 6 розділу XXXI Порядку №260 у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які мають право на щорічні додаткові відпустки відповідно до чинного законодавства України, виплачується компенсація за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, яка надається в повному обсязі або пропорційно часу, прослуженому в році звільнення.

Розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

До такого висновку дійшов Верховний Суд у судових рішеннях у зразковій справі №620/4218/18 (адміністративне провадження №Пз/9901/3/19).

Суд вважає, що при звільненні з військової служби у запас позивач мав право на отримання грошової компенсації за всі невикористаної ним дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" як пільга учасникам бойових дій, право на яку позивач набув під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації, а саме за періоди його служби з 2015 року по 2019 рік.

За правилами розділу XXXI Порядку №260 така грошова компенсація мала бути виплачена позивачу при звільненні Олександрівським РВК, до особового складу якого позивач був зарахований на той час та у якому він перебував на грошовому забезпеченні.

За наказом відповідача-1 №88 від 24.12.2019 року позивачу виплачено грошову компенсацію за 28 невикористаних днів додаткової відпустки, а саме за 2018 та 2019 роки. Виключивши позивача зі списків особового складу Олександрівського РВК у зв`язку зі звільненням з військової служби, не виплативши йому при цьому грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2015, 2016, 2017 роки, відповідач-1 допустив протиправну бездіяльність.

Тож позов в цій частині позовних вимог слід задовольнити та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, за 2015, 2016 та 2017 роки.

Підстав для покладення обов`язку щодо виплати такої грошової компенсації на військові частини, у складі яких позивач у 2015 – 2017 роках проходив службу, суд не вбачає.

Крім того, позивач стверджує, що оскільки з ним при звільненні з військової служби не було проведено повний розрахунок, а саме не були виплачені види грошового забезпечення, з приводу яких виник цей спір (матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, одноразова грошова допомога при звільненні, грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки), тому відповідачі повинні нести відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену статтею 117 КЗпП України, у вигляді відшкодування середнього заробітку за період з дня звільнення по день ухвалення рішення суду.

Статтями 1, 3, 4 Кодексу законів про працю України установлено, що цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників.

Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Верховний Суд у постановах від 31.10.2019 року у справі №825/598/17, від 31.10.2019 року у справі №2340/4192/18 зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини. Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд прийшов до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Статтею 47 КЗпП України встановлено правило, за яким власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму (частина 2 статті 116 КЗпП України).

Згідно з частиною 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Частиною 2 статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до правової позиції, сформульованої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України "Про оплату праці" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17 вказала, що під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 року у справі №480/3105/19 сформулював правовий висновок про те, що застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати належних військовослужбовцю сум на день виключення особи зі списків особового складу військової частини. Виключенням із цього правила є надання військовослужбовцем на те відповідної згоди, передбаченої пунктом 242 Положення №1153/2008.

Як установлено судом, 24.12.2019 року позивача виключено зі списків особового складу Олександрівського РВК у зв`язку зі звільненням у запас. У цей день з ним не було проведено повний розрахунок, оскільки йому не було виплачено матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік, грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017 роки, а також не повністю виплачено одноразову грошову допомогу у зв`язку зі звільненням. Доказів того, що позивач надавав згоду на виключення його зі списків особового складу РВК без проведення з ним усіх необхідних розрахунків, суду не надано. Вказані суми належать до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України, а невиплата їх з вини роботодавця є підставою для застосування до нього відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17, від 13.05.2020 року у справі №810/451/17 зазначила що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Як вбачається з наказу військового комісара Олександрівського РВК №88 від 24.12.2019 року про звільнення позивача з військової служби та виключення зі списків особового складу РВК, він не передбачав виплату позивачу сум матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017 роки та виплату одноразової грошової допомогу у зв`язку зі звільненням з розрахунку 13 повних календарних років служби. Тому такі суми відповідно до вимог статті 116 КЗпП України не можна вважати безспірними. Сплата цих сум на момент розгляду даної справи ще не відбулася, тож відповідачі не допускали протиправної бездіяльності щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, а вимоги про стягнення з них такого відшкодування є передчасними та задоволенню не підлягають.

Щодо відповідача-2, то позивач обґрунтував позовні вимоги до нього тим, що Кіровоградський ОВК є довольчим органом, де знаходиться відділ фінансового забезпечення всіх військкоматів області, а тому він несе матеріальну відповідальність і має відповідати за цим позовом разом з відповідачем -1.

Пунктом 1 Положення про військові комісаріати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2013 року №389, передбачено, що військові комісаріати є місцевими органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації в особливий період людських і транспортних ресурсів на відповідній території. Військові комісаріати утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві, інших містах, районах, районах у містах.

Відповідно до пунктів 3, 7 цього Положення районні, об`єднані районні, міські, об`єднані міські, військові комісаріати підпорядковуються відповідному обласному військовому комісаріату, на території відповідальності якого вони перебувають згідно з адміністративно-територіальним устроєм України.

Обласні військові комісаріати є юридичними особами, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства. Інші військові комісаріати є відокремленими підрозділами відповідних обласних військових комісаріатів.

Пунктом 10 цього Положення передбачено, що обласні військові комісаріати забезпечують здійснення передбачених законодавством виплат особам офіцерського складу Збройних Сил та іншим особам, які звільнені з військової служби і не мають права на пенсію.

Суд вважає, що попри те, що відповідач-1 – Олександрівський РВК не має статусу юридичної особи та є відокремленим підрозділом Кіровоградського обласного військового комісаріату, він є суб`єктом владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України та є належним відповідачем у цьому спорі, пов`язаному з проходженням позивачем публічної (військової) служби, предметом якого є виплата позивачу належних йому сум при звільненні з військової служби.

Разом з тим, відповідати за похідними позовними вимогами про зобов`язання здійснити відповідні виплати на користь позивача має також Кіровоградський ОВК, який є розпорядником бюджетних коштів та здійснює фактичні видатки на грошове забезпечення військовослужбовців, що перебувають на грошовому забезпеченні підпорядкованих йому військових комісаріатів.

Щодо клопотання позивача про звернення рішення суду до негайного виконання, суд зазначає, що згідно з пунктом 2 частини 1 статті 371 КАС України негайно виконуються зокрема рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

У цій справі судом вирішено вимогу про присудження позивачу такого виду грошового забезпечення, як матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, яка була нарахована за наказом військового комісара Олександрівського РВК №48 від 06.06.2018 року "Про виплату військовослужбовцю матеріальної допомоги за 2018 рік" у розмірі місячного грошового забезпечення позивача, проте виплачена йому не була.

Тож суд вважає за можливе звернути рішення суду у цій частині до негайного виконання.

Представник позивача у позовній заяві та у відповіді на відзиви просив стягнути з відповідачів за користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 8000 грн., докази на підтвердження яких зобов`язався надати до суду після закінчення розгляду справи.

Згідно з частиною 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Частиною 3 статті 143 КАС України передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Тож суд вважає за доцільне вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Керуючись статтями 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 263, 291, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Олександрівського районного військового комісаріату (27300, Кіровоградська обл., смт. Олександрівка, вул. Пушкіна, 10а, код ЄДРПОУ відокремленого структурного підрозділу 26620728) до Кіровоградського обласного військового комісаріату (25006, м. Кропивницький, вул. Кавалерійська, 17/19, код ЄДРПОУ 07827576) задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Олександрівського районного військового комісаріату щодо невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за наказом військового комісара Олександрівського районного військового комісаріату №48 від 06.06.2018 року "Про виплату військовослужбовцю матеріальної допомоги за 2018 рік".

Зобов`язати Олександрівський районний військовий комісаріат та Кіровоградський обласний військовий комісаріат виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за наказом військового комісара Олександрівського районного військового комісаріату №48 від 06.06.2018 року "Про виплату військовослужбовцю матеріальної допомоги за 2018 рік".

Допустити рішення суду в цій частині до негайного виконання.

Визнати протиправними дії Олександрівського районного військового комісаріату щодо обчислення одноразової грошової допомоги у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 , без урахування періоду попередньої служби.

Зобов`язати Олександрівський районний військовий комісаріат та Кіровоградський обласний військовий комісаріат здійснити перерахунок одноразової грошової допомоги у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 , з розрахунку 13 повних календарних років служби та виплатити йому заборгованість, яка виникне у зв`язку з таким перерахунком.

Визнати протиправною бездіяльність Олександрівського районного військового комісаріату щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2017 роки.

Зобов`язати Олександрівський районний військовий комісаріат та Кіровоградський обласний військовий комісаріат нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2017 роки.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Копію рішення надіслати учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду О.А. Черниш