Рішення № 93923862, 29.12.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 грудня 2020 року м.Київ № 320/5307/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головенко О.Д., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправним та скасування рішень,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась фізична особа - підприємець ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області та з урахуванням заяви про уточнення просить суд:

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення форми «ПС» від 10.07.2019 № 0008871303 на суму штрафних санкцій 510,00грн;

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення форми «Р» від 19.12.2019 № 000519303 на суму податку з доходів фізичних осіб 71 748,93 грн, в тому числі за основним платежем – 47 832,62 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 23 916,31 грн;

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення форми "Ш" від 10.07.2019 № 0008891303 на суму штрафних санкцій із податку з доходів фізичних осіб у розмірі 967,93 грн.;

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення форми "ПС" від 10.07.2019 № 0008881303 на суму штрафних санкцій у розмірі 510,00 грн.;

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення форми "Р" від 10.07.2019 № 0008801303 на суму єдиного податку у розмірі 7 291,68 грн., в тому числі за основним платижем 5 833,34 грн., за штрафними санкціями (фінансовими) санкціями - 1 458,34 грн;

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення форми "Ш" від 10.07.2019 № 0008861303 на суму штрафних санкцій з єдиного податку у розмірі 12 039,96 грн.;

визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недіїмки) від 10.07.2019 № Ф - 0008821303.

рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів та зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 10.07.2019 № 0008811303 на суму штрафних санкцій з єдиного соціального внеску у розмірі 13 473,78 грн.;

визнати протиправним та скасувати податкове повідомелння - рішення форми "Р" від 10.07.2019 № 0008751303 на суму податку на додану вартість у розмірі 138 054,45 грн., в тому числі за основним платижем - 92 036,30 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 46 018,15 грн.;

податкового повідомлення - рішення форми «Р» від 19.12.2020 № 0005211303 із військового збору 5 979,08 грн, в тому числі за основним платежем - 3 986,05 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями – 1 993,03 грн;

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення форми "С" від 10.07.2019 № 0008851303 на суму штрафних санкцій за порушення законодавства у сфері застосування реєстратора розрахункових операцій та готівкового обігу в розмірі 1,00 грн.;

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення форми "С" від 10.07.2019 № 0008841303 на суму штрафних санкцій за порушення законодавства у сфері застосування реєстратора розрахункових операцій та готівкового обігу у розмірі 433 302,62 грн.;

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що податковим ограном було проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2017 по 31.12.2018, за результатами якої було прийнято спірні податкові повідомлення рішення.

На думку позивача податкові повідомлення – рішення, рішення про застосування штрафних санкцій, а також вимога про сплату боргу є необґрунтованими та протиправними, такими, що не базуються на нормах чинного законодавства України та фактичних матеріалах справи, складеними відповідачем з перевищенням повноважень, наданих йому ст. 19-1, 20 Податкового кодексу України (далі – ПК України), Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464 (далі- Закон № 2464) та Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1955 № 265 (далі – Закон № 265), а висновки перевірки суб`єктивними та помилковими, що суперечить нормам податкового та іншого законодавства України.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив його задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив та просив відмовити у його задоволення та подав до суду відзив на позовну заяву, відповілно до якого зазначає, що податковим органом було проведено перевірку позивача, під час якої встановлено ряд порушень податкового законодавства, тому у відповідності з нормами ПК України було прийнято спірні податкові повідомлення – рішення, разом з рішенням про застосування штрафних санкцій, а також вимогою про сплату податкового зобов`язання.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.10.2019 провадження у справі було відкрито за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 05.12.2019 було замінено відповідача на його правонаступника, а саме Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області на Головне управління Державної податкової служби у Київській області.

30.01.2020 за клопотанням учасників справи було закрито підготовче провадження та розпочато розгляд справи по сутті та від позивача надійшло клопотання про подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.

Представник відповідача проти подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження не заперечував.

Відповідно до ч. 7 ст. 181 КАС України якщо під час підготовчого судового засідання вирішені питання, зазначені у ч. 2 ст. 180 цього Кодексу, за письмовою згодою всіх учасників справи розгляд справи по суті може бути розпочатий у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання.

Частиною 3 ст. 194 КАС України визначено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані учасниками справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 має статус фізичної сооби – підприємця (РНОКПП НОМЕР_1 ), що підтверджується відповідною випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців.

Крім того, позивач відповідно до витягу від 16.05.2018 № 89 являється платником єдиного податку.

На підставі п. 77.1 ст. 77 ПК України, у відповідності до наказу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 03.05.2019 № 954, направлень на проведення перевірки від 14.05.2019 № 1228, 1229 та плану – графіка проведення планових виїзних перевірок суб`єктів господарювання на 2019 рік контролюючим органом проведено документальну планову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства фізичною особою – підприємцем ОСОБА_1 за період з 01.01.2017 по 31.12.2018.

За результатами перевірки контролюючим органом складено акт від 10.06.2019 № 467/10-36-13-03/ НОМЕР_1 , відповідно до висновків якого позивачем допущено наступні порушення вимог податкового законодавства:

п. 44.3 ст. 44, п. 177.10 ст. 177 ПК України та Порядку ведення Книги обліку доходів і витрат, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 16.09.2013 № 481 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.10.2013 за № 1686/24218, в частині ненадання до перевірки Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці на загальній системі оподаткування;

п. 167.1 ст. 167, п. 177.2 ст. 177 ПК України, в частині заниження суми чистого доходу за 01.01.2017 - 30.06.2018 в розмірі 287 636, 80 грн, що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за цей же період в розмірі 51 774, 62 грн;

п.п. 177.5.3 п. 177.5 ст. 177 ПК України, в частині несвоєчасності сплати платником ПДФО за 2018 рік в сумі 4 839, 68 грн;

п.п. 296.1.2 п. 296.1 ст. 296 ПК України та Порядку ведення Книги обліку доходів і витрат, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 19.06.2015 № 579, в частині ненадання до перевірки Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці на спрощеній системі оподаткування (ІІІ група, платники ПДВ);

п. 292.1 ст. 292, п. 293.3 ст. 293 ПК України, в частині заниження єдиного податку на суму 5 833, 34 грн за ІІ півріччя 2018 року;

п. 295.3 ст. 295 ПК України, в частині несвоєчасної сплати єдиного податку за три квартали 2018 року в сумі 34 815, 15 грн, за 2018 рік в сумі 25 384, 63 грн;

п. 2 ч. 1 ст. 7, ст. 8, ч. 2 ст. 9 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», в частині заниження доходу, з якого відраховується єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з урахуванням максимальної величини бази нарахування ЄСВ, що призвело до заниження ЄСВ, який підлягає сплаті до бюджету, в розмірі 60 349, 06 грн;

п. 187.1 ст. 187, п. 198.5 ст. 198 ПК України, в частині заниження податку на додану вартість (ПДВ) в сумі 92 036, 30 грн;

п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, в частині заниження суми чистого доходу за 01.01.2017 - 30.06.2018 в розмірі 287 636, 80 грн, що призвело до заниження військового збору від здійснення підприємницької діяльності в розмірі 4 314, 55 грн;

п. 1 ст. 3 Закону України від 06.07.1995 № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», в частині проведення розрахункових операцій із застосуванням платіжних карток без застосування РРО та без роздрукування відповідних розрахункових документів на загальну суму 460 181, 45 грн;

п. 12 ст. 3 Закону України від 06.07.1995 № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», в частині пересорту, а саме: реалізований товар по безготівковій формі розрахунків за період з 01.01.2017 - 31.12.2018 відсутній у обліку оприбуткування придбаного товару на загальну суму 216 651, 31 грн.

На підставі висновків зазначеної перевірки відповідачем були прийняті спірні рішення та вимога, а сам:

податкове повідомлення – рішення форми «ПС» № 0008871303, яким позивачеві визначене зобов`язання по штрафних санкціях за неведення Книги обліку доходів і витрат фізичної особи-підприємця на загальній системі оподаткування в сумі 510,00 грн;

податкове повідомлення – рішення форми «Р» № 0008771303, яким позивачеві визначене зобов`язання із ПДФО в сумі 77 661, 93 грн, в т.ч. за основним платежем – 51 774, 62 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями – 25 887, 31 грн;

податкове повідомлення – рішення форми «Ш» № 0008891303, яким позивачеві визначене зобов`язання із штрафних санкцій за несвоєчасну сплату ПДФО в сумі 967,93 грн;

податкове повідомлення – рішення форми «ПС» № 0008881303, яким позивачеві визначене зобов`язання по штрафних санкціях за неведення Книги обліку доходів і витрат фізичної особи-підприємця на спрощеній системі оподаткування в сумі 510,00 грн;

податкове повідомлення – рішення форми «Р» № 0008801303, яким позивачеві визначене зобов`язання із єдиного податку в сумі 7 291,68 грн, в т.ч. за основним платежем – 5 833, 34 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями – 1 458,34 грн;

податкове повідомлення – рішення форми «Ш» № 0008861303, яким позивачеві визначене зобов`язання із штрафних санкцій за несвоєчасну сплату єдиного податку в сумі 12 039,96 грн;

вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0008821303, якою позивачеві визначене зобов`язання із ЄСВ в сумі 60 349,06 грн;

рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів та зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 0008811303, яким до позивача застосовані штрафні санкції з ЄСВ на суму 13 473,78 грн;

податкове повідомлення – рішення форми «Р» № 0008751303, яким позивачеві визначене зобов`язання із ПДВ в сумі 138 054, 45 грн, в т.ч. за основним платежем – 92 036, 30 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями – 46 018, 15 грн;

податкове повідомлення – рішення форми «Р» № 0008751303, яким позивачеві визначене зобов`язання із військового збору в сумі 6 471,83 грн, в т.ч. за основним платежем – 4 314, 55 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями – 2 157,28 грн;

податкове повідомлення – рішення форми «С» № 0008851303, яким позивачеві визначене зобов`язання із штрафних санкцій за порушення законодавства у сфері застосування РРО та готівкового обігу в сумі 1,00 грн;

податкове повідомлення – рішення форми «С» № 0008841303, яким позивачеві визначене зобов`язання із штрафних санкцій за порушення законодавства у сфері застосування РРО та готівкового обігу в сумі 433 302,62 грн.

Не погоджуючись з такими рішеннями податкового органу, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку та рішенням Державної податкової служби України від 19.09.2019 № 2386/6/99-00-08-05-04 скаргу ФОП ОСОБА_1 від 19.07.2019 № 4888/7 було задоволено частково, скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від № 0008771303, в частині податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб за основним платежем – 3 942,00 грн та штрафних санкцій у розмірі 1 971,00 грн та № 0008751303, в частині податкового зобов`язання з військового збору за основним платежем - 328,50 грн та штрафних санкцій у розмірі 164,25 грн, в іншій частині залишено без змін.

На виконання рішення Державної податкової служби України від 19.09.2019 №2386/6/99-00-08-05-04, Головним управлінням ДПС у Київській області 19.12.2019 №0005191303 та №0005211303 винесені нові податкові повідомлення - рішення.

Вважаючи, що вказані податкові повідомлення – рішення, рішення застосування штрафних санкцій, а також вимога про сплату боргу прийнято з порушенням вимог чинного законодавства, позивач звернулась з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між учасниками справи, суд виходив з такого.

ПК України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно із п.п. 4.1.4 п.4.1 ст. 4 ПК України податкове законодавство України ґрунтується на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Згідно з п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до п.п. 75.1.2. ст. 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Статтею 77 ПК України визначено порядок проведення документальних планових перевірок.

Так, п. 77.1 ст. 77 ПК України визначено, що документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок.

План-графік документальних планових перевірок на поточний рік оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, до 25 грудня року, що передує року, в якому будуть проводитися такі документальні планові перевірки.

Таким чином, під час проведення документальної планової виїзної перевірки позивача, податковим органом встановлено порушення вимог ПК України.

Щодо податкового повідомлення – рішення № 0008871303 від 10.07.2019, яке прийнято за наслідками неведення Книги обліку доходів і витрат фізичної особи-підприємця на загальній системі оподаткування, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 177.10 ст. 177 ПК України фізичні особи - підприємці зобов`язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару. Для реєстрації Книги обліку доходів і витрат фізичні особи - підприємці подають до контролюючого органу за місцем обліку примірник Книги у разі обрання способу ведення Книги у паперовому вигляді.

Тобто, Книга обліку доходів і витрат є своєрідною формою ведення бухгалтерського обліку для фізичних осіб-підприємців та забезпечує формування показників бухгалтерської та податкової звітності у згаданих вище платників.

Як слідує із тексту акту перевірки, контролюючим органом не встановлено жодного порушення ФОП ОСОБА_1 законодавства України про бухгалтерський облік та фінансову звітність, яке могло би вплинути на визначення зобов`язання з того чи іншого податку (збору).

Відповідний обов`язок передбачено вимогами Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків - фізичними особами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.03.2013 № 395, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.04.2013 за № 607/23139. Згідно із п.п. 2.3.2.4 п.п. 2.3.2 п.2.3 розділу ІІ Порядку № 395 у випадках відсутності ведення обліку даний факт фіксується в описовій частині акта.

Фіксації факту відсутності ведення обліку ФОП ОСОБА_1 описова частина акту перевірки не містить.

Згідно з п.1.13 акту перевірки контролюючим органом в ході перевірки було ретельно та суцільним порядком досліджено всі первинні та фінансово - бухгалтерські документи платника та не висловлено жодних зауважень щодо порядку їх складення та ведення. Також, актом перевірки встановлено віднесення позивачем до складу витрат у 2017 - 2018 роки суми коштів 21 900,00 грн як витрат на оплату бухгалтерських послуг, що також свідчить про ведення платником відповідного обліку та належне формування ним всіх передбачених законом первинних бухгалтерських та фінансових документів.

Відтак, зазначене контролюючим органом порушення порядку ведення Книги обліку доходів і витрат матеріалами перевірки не підтверджено, крім того під час розгляду справи, відповідачем не подано жодного доказу на підтвердження такого порушення, у звязку з чим суд приходить до висновку, що прийняте податкове повідомлення рішення № 0008871303 від 10.07.2019 є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо податкового повідомлення – рішення № 0008771303 від 10.07.2019, яке за результати адміністративного оскарження було скасовано та прийнято нове, а саме № 000519303 від 19.12.2019, суд зазначає наступне.

Так, в ході проведення перевірки на підставі даних отриманих і виданих видаткових/податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових наклданих, та інформації про залишки товарно - матеріальних цінностей (далі - ТМЦ) на балансі ФОП ОСОБА_1 станом на 01.01.2017, 01.01.2018 та 31.12.2018 контролюючим органом було встановлено порушення платником вимог ст. 177 ПК України в частині заниження валового доходу від підприємницької діяльності на суму 265 736, 80 грн.

Відповідно до п.п. 177.1 - 177.2 ст. 177 ПК України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною п. 167.1 ст.167 цього Кодексу. Об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

В такому випадку, якщо контролюючий орган стверджує про факти реалізації ФОП ОСОБА_1 протягом 2017-2018 роках ТМЦ, відсутніх у залишках, та про обов`язок платника віднести суми цього доходу до складу валового (загального оподатковуваного), він має навести конкретні, належні, допустимі, достовірні та достатні докази цьому, однак податковим органом не наведено жодного обгрунтувння та не подано жодного доказу.

Крім того, зазначенні обґрунтування також не містить і акт перевірки, висновки якого стали підставою для прийняття спірного рішення.

Однак спростовує твердження податкового органу акти повторної інвентаризації запасів і залишків ТМЦ, здійсненої платником в ході проведення перевірки та підтверджують правомірність та правильність ведення ФОП ОСОБА_1 бухгалтерського та податкового обліку, а також правильність і повноту формування показників валового доходу за 2017-2018 роки.

Відповідно до п.п. 177.4.4 п. 177.4 ст. 177 ПК України до складу валових витрат включаються інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в п.п. 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно - експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Згідно із ст. 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин визнаються фізичні особи (громадяни) та юридичні особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб`єктом господарювання в разі провадження ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи. До підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб (ст. 51 ЦК України).

Частиною 8 ст. 19 Господарського кодексу України визначено, що усі суб`єкти господарювання зобов`язані вести первинний облік результатів своєї діяльності та вести бухгалтерський облік.

Згідно із п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Таким чином, фізичні особи-підприємці при занятті підприємницькою діяльністю в рамках свого господарювання керуються тими ж положеннями законодавства (в т.ч. в частині бухгалтерського обліку і фінансової звітності), що і юридичні особи. Ведення же фізичними особами-підприємцями Книги обліку доходів і витрат, зважаючи на п. 44.1 ст. 44 ПК України, є специфічним різновидом ведення бухгалтерського обліку. Водночас, ведення такого обліку є обов`язком для підприємця і невід`ємною складовою його господарської діяльності.

Водночас суд звертає увагу, що спірне рішення було прийнято на виконання рішення Державної податкової служби України від 19.09.2019 №2386/6/99-00-08-05-04, що надійшло до Головного управління ДПС у Київській області 20.09.2019 та яке мало бути прийнято до 27.09.2019. Таким чином, дане рішення прийнято із грубим порушенням строків.

Щодо встановлення контролюючим органом факту несвоєчасності сплати ФОП ОСОБА_1 ПДФО у 2018 році, у зв`язку з чим прийнято податкове повідомлення - рішення № 0008891303 від 10.07.2019, суд зазначає наступне.

Так, Головним управлінням ДФС у Київській області проводилась документальна планова виїзна, а не камеральна перевірка. Крім того, вказане порушення встановлене контролюючим органом саме на підставі аналізу інформаційних баз даних ДФС України, даних декларацій платника та даних про сплату ним задекларованого податкового зобов`язання.

Проте, згідно із п.п.75.1.1 п.75.1 ст. 75 ПК України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального.

Відповідно до п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок. Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Таким чином, своєчасність сплати позивачем ПДФО не є питанням, віднесеним до предмету документальної планової виїзної перевірки, а мало би розглядатись в рамках камеральної перевірки своєчасності та повноти сплати податку.

В свою чергу, така камеральна перевірка з урахуванням п. 76.3 ст. 76 ПК України мала би бути проведена контролюючим органом протягом 30 днів від дати встановленої відповідачем події несвоєчасного погашення платником зобов`язання із ПДФО, тобто 13.04.2018.

Крім того, правильність, своєчасність і повнота сплати позивачем зобов`язань із ПДФО протягом 2018 року підтверджується відповідними платіжними документами. Очевидно, що інкриміноване позивачу порушення пов`язане не із несвоєчасним погашенням ним податкових зобов`язань, а із некоректною роботою автоматизованих інформаційних систем контролюючого органу та неправильним відображенням напрямків спрямування грошових коштів (проплат).

Відтак, вказаний контролюючим органом факт несвоєчасного погашення платником зобов`язання з ПДФО був встановлений у неналежний спосіб, під час документальної планової виїзної, а не камеральної перевірки та не підтверджується документально. Тому прийняте відповідачем у зв`язку із цим рішення підлягає скасуванню.

Щодо податкового повідомлення – рішення № 0008881303 від 10.07.2019, яке прийнято з підстав неведення позивачем Книги обліку доходів і витрат фізичної особи-підприємця на спрощеній системі оподаткування, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.п. 296.1.2 п. 296.1 ст. 296 ПК України платники єдиного податку третьої групи (фізичні особи - підприємці), які є платниками податку на додану вартість, ведуть облік доходів та витрат за формою та в порядку, що встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Для реєстрації Книги обліку доходів та витрат такі платники єдиного податку подають до контролюючого органу за місцем обліку примірник Книги.

Однак з тексту акту перевірки не можливе встановити, які саме порушення законодавства України про бухгалтерський облік та фінансову звітність, позивачем було допущено, яке могло би вплинути на визначення зобов`язання з того чи іншого податку (збору).

ФОП ОСОБА_1 надано докази, що протягом 2017 року - І півріччя 2018 року, так і у ІІ півріччі 2018 року в повному обсязі виконувались всі визначені законодавством вимоги щодо бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

Таким чином, на думку суду ФОП ОСОБА_1 як фізичною особою-підприємцем на спрощеній системі оподаткування у ІІ півріччі 2018 року належним чином велась Книги обліку доходів і витрат у відповідності до вимог Порядку № 579.

Щодо податкового повідомлення – рішення № 0008801303 від 10.07.2019, яке прийнято за нарахування і сплату єдиного податку за ІІ півріччя 2018 року.

Відповідно до абз.1 п. 292.1 ст. 292 ПК України доходом платника єдиного податку є для фізичної особи - підприємця - дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній пунктом 292.3 цієї статті. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності.

Згідно із п. 292.6 ст. 292 ПК України датою отримання доходу платника єдиного податку є дата надходження коштів платнику єдиного податку у грошовій (готівковій або безготівковій) формі, дата підписання платником єдиного податку акта приймання-передачі безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг). Для платника єдиного податку третьої групи, який є платником податку на додану вартість, датою отримання доходу є дата списання кредиторської заборгованості, за якою минув строк позовної давності.

Відповідно до п. 292.13 ст. 292 ПК України дохід визначається на підставі даних обліку, який ведеться відповідно до ст. 296 цього Кодексу.

Суд наголошує на тому, що контролюючим органом до суду не надано жодного доказу, що підтверджує отримання позивачем у ІІ півріччі 2018 року доходу від реалізації номенклатури ТМЦ, визначених акту перевірки, в розмірі 194 444, 68 грн.

Під час розгляду справи, позивачем подано докази того, що під час повторної інвентаризації запасів і залишків ТМЦ, здійсненої платником в ході проведення перевірки, були повністю спростовані всі наведені аргументи Головного управління ДФС у Київській області та підтверджено правомірність та правильність ведення ним бухгалтерського та податкового обліку, а також правильність і повноту формування показників валового доходу у ІІ півріччі 2018 року.

Отже, зазначене контролюючим органом в частині заниження суми єдиного податку в розмірі 5 833, 34 грн, що підлягає перерахуванню до бюджету, внаслідок заниження валового доходу в сумі 194 444, 68 грн, спростовується матеріалами справи та положеннями ПК України, а прийняте відповідачем у зв`язку із цим рішення підлягає скасуванню.

Щодо податкового повідомлення – рішення № 0008861303 від 10.07.2019, яке прийнято за несвоєчасну сплату єдиного податку у 2018 році, суд зазначає наступне.

Зазначене порушення за своїм змістом та способом встановлення є аналогічним тому, що було описане судом вище, проте дане спірне рішення прийнято щодо єдиного податку та за інший період.

Так, правильність, своєчасність і повнота сплати позивачем зобов`язань із єдиного податку протягом ІІ півріччя 2018 року підтверджується відповідними платіжними документами, які містяться в матеріалах справи.

На думку суду, факт несвоєчасного погашення платником зобов`язання з єдиного податку в сумі 60 199, 78 грн був встановлений у неналежний спосіб, а саме під час документальної планової виїзної, а не камеральної перевірки та спростовується поданими позивачем письмовими доказами.

Таким чином, прийняте відповідачем податкове повідомлення - рішення від 10.07.2019 № 0008861303 також підлягає скасуванню.

Щодо податкового повідомлення – рішення № 0008811303 відд 10.07.2019, а також вимога № Ф-0008821303 від 10.07.2019, що прийнятті на підставі порушень при нарахуванні і сплаті ЄСВ за 2017-2018 року, суд зазначає таке.

Як вбачається з акту перевірки, позивачем занижено розмір чистого оподатковуваного доходу, на який нараховувався ЄСВ у 2017-2018 року з урахуванням максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, на загальну суму 287 636, 80 грн.

Слід зазначити, що відповідно до п. 2 ч.1 ст. 1 Закону № 2464 єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (ЄСВ) — консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464 платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно із п.2 ч.1 ст. 7 Закону № 2464 базою для нарахування ЄСВ для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 ч. 1 ст. 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону № 2464 нарахування єдиного внеску здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом.

У звітності ФОП ОСОБА_1 про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2017-2018 року відображені суми доходів, заявлені у податкових деклараціях з ПДФО та єдиного податку, та суми, на які нараховується ЄСВ з урахуванням максимальної величини бази нарахування єдиного внеску в повному обсязі відповідають відомостям із податкових декларацій позивача за звітний рік.

При цьому, платником доведено, що показники загального оподатковуваного доходу за ці періоди ним було визначено цілком коректно і правильно, а до складу валового доходу не включено суми по реалізації певної номенклатури ТМЦ, оскільки така номенклатура і не була реалізована, додаткового доходу в сумі 287 636, 80 грн платником у 2017-2018 року отримано не було, а доказів зворотного податковий орган до суду не подав.

Таким чимно, позивачем правомірно сформовано базу нарахування ЄСВ на підставі дійсних та достовірних даних фінансово-бухгалтерської та податкової звітності.

Тобто, база нарахування для ЄСВ була визначена платником у відповідності до абз.1 п.2 ч.1 ст. 7 Закону № 2464 і цю норму закону порушено ним не було.

Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону № 2464 єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної ст. 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Згідно із абз. 3 ч.8 ст. 9 Закону № 2464 платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 ч. 1 ст. 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Дані норми Закону № 2464 ФОП ОСОБА_1 також не були порушені, оскільки єдиний внесок за 2017 рік ним сплачено саме з розрахунку за ставкою 22 відсотки, як і передбачено Законом, що також відображено у звітності про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого ЄСВ. Самостійно визначені ним суми ЄСВ були сплачені своєчасно та в повному обсязі, що засвідчив в п.п. 1.17.1 п.17.1 акта перевірки сам контролюючий орган.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону № 2464 обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Дана норма Закону № 2464 ФОП ОСОБА_1 також не порушувалась, оскільки обчислення ЄСВ проводилось ним виключно на підставі бухгалтерських документів, а також податкових декларацій. Зазначені факти неодноразово підтверджуються контролюючим органом в акті перевірки.

Доказів неналежного обчислення, несвоєчасної або неповної сплати позивачем сум ЄСВ контролюючий орган не надав, а отже зазначені порушення є безпідставними.

Виключно Законом № 2464 визначаються принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (п. 2 ст. 2 Закону № 2464).

Абзацом 5 ч.8 ст. 9 Закону № 2464 визначено порядок обчислення і сплати ЄСВ, що визначає, періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у п. 4 і 5 ч. 1 ст. 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік».

В п. 2 розділу ІІ Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхуванняу № 435 зазначено, що фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, формують та подають до органів доходів і зборів Звіт самі за себе один раз на рік до 10 лютого року, що настає за звітним періодом. Звітним періодом є календарний рік. Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску подається за формою № Д5 згідно з додатком 5 до цього Порядку із зазначенням типу форми «початкова».

В таблиці додатка 5 в другій графі зазначається сума доходу, заявлена в податковій декларації.

Таким чином, сума доходу, з якої розраховується ЄСВ в графі «усього» таблиці додатка 5 до Порядку № 435, має відповідати чистому доходу, заявленому в податковій декларації, що подається фізичною особою - підприємцем, до контролюючих органів за результатами календарного року.

Цей висновок підтверджується також Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України № 449 від 20.04.2015, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за № 508/26953 (далі – Інструкція № 449).

В п. 5 розділу IV Інструкції № 449 зазначено, що обчислення сум єдиного внеску фізичними особами – підприємцями (крім фізичних осіб – підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) здійснюється на підставі даних річних податкових декларацій (річної звітності) та результатів перевірок діяльності таких осіб, що призвела до збільшення або зменшення розміру доходу, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб. Платники, визначені п. 3 (крім фізичних осіб – підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) пункту 1 розділу II цієї Інструкції, здійснюють розрахунок єдиного внеску за календарний рік до 10 лютого наступного року на підставі даних річної податкової декларації. При визначенні доходу (прибутку), з якого сплачується єдиний внесок, враховується кількість місяців, у яких отримано дохід (прибуток).

Як вбачається з даних звітів про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та сум нарахованого єдиного внеску за 2017-2018 р.р., ця вимога законодавства ФОП ОСОБА_1 також виконувалась в повному обсязі.

Таким чином жоден з приведених нормативних документів не вимагає від фізичної особи - підприємця проводити обчислення суми чистого доходу в розрізі місяців за податковий період - календарний рік, не посилається при проведенні розрахунку єдиного внеску на книгу обліку доходів та витрат. Єдина вимога — це відповідність вказаної у звіті бази для нарахування ЄСВ показникам оподатковуваного доходу, вказаного в річній податковій декларації.

Виконуючи вимоги Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (щодо страхового стажу), Закону № 2464 та у відповідності до вищезазначених наказів Мінфіну України позивач своєчасно та в установлені строки подавав до контролюючого органу податкову декларацію про доходи та звіти у формі таблиці додатка 5 "Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску" за 2017 рік. В рядку "Усього" графи 2 "Сума доходу, заявлена в податковій декларації" додатка 5 зазначена сума доходу, що відповідає даним, вказаним в поданій податковій декларації за 2017 рік, тобто сумі чистого оподатковуваного доходу, відображеного в рядку 06 розділу IV кожної з вищезазначених декларацій.

Контролюючим органом не встановлено фактів несвоєчасного подання платником звітів щодо сум нарахованого ЄСВ або подання таких звітів не у встановленому порядку та не за встановленою формою.

В акті перевірки, зафіксовано, що протягом 2017-2018 років позивачем не допущено нарахування і сплати ЄСВ нижче мінімального рівня, тобто висновки податкового органу про заниження платником податків ЄСВ не відповідають вимогам п.п. 4 п.1 ст. 1 Закону № 2464.

На думку суду, висновки про заниження ФОП ОСОБА_1 сум ЄСВ, що підлягають перерахуванню до Пенсійного фонду України у 2017-2018 роках, є необґрунтованими, не ґрунтуються на вимогах законодавства, в результаті чого прийняті вимога № 0008821303 та рішення № 0008811303 від 10.07.2019 підлягають скасуванню.

Щодо податкового повідомлення – рішення № 0008751303 від 10.07.2019, яке за результатом адміністративного оскарження було скасовано та прийнято нове, а саме № 0005211303 від 19.12.2019, суд зазначає наступне.

Згідно з висновками акта перевірки контролюючий орган пов`язує порушення платника п. 187.1 ст. 187 ПК України у вигляді заниження ПДВ у зв`язку з невключенням ФОП ОСОБА_1 до податкових зобов`язань суми реалізованих ТМЦ, що не відображені в податковому обліку та в податковій декларації про майновий стан і доходи за 2017 рік та в податковій декларації платника єдиного податку-ФОП за 2018 рік.

Як встановлено судоми, ФОП ОСОБА_1 у 2017-2018 роках придбавав ТМЦ на загальну суму 460 181, 48 грн. (265 736, 80 грн за 2017 рік, 194 444, 68 грн за 2018 рік) задля отримання підприємницького доходу.

Операції з придбання цих товарів знайшли належне відображення у бухгалтерській і податковій звітності ФОП ОСОБА_1 , всі податкові накладні по вказаних операціях купівлі-продажу своєчасно та в повному обсязі зареєстровані в ЄРПН.

Проте, всупереч фактичним обставинам справи та за відсутності будь-яких первинних та інших документів, які давали би можливість стверджувати про дійсну (фактичну) реалізацію ТМЦ кінцевим споживачам, контролюючий орган прийшов до висновку про необхідність включення сум ПДВ з неіснуючої реалізації ТМЦ до складу податкових зобов`язань.

Згідно із п. 185.1 ст. 185 ПК України об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з:

постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

ввезення товарів на митну територію України;

вивезення товарів за межі митної території України;

постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 187.1 ст. 187 ПК України визначено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до окремих положень п. 198.1 ст. 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

придбання або виготовлення товарів та послуг;

придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Згідно із п. 198.2 ст. 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у т.ч. інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи).

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Згідно із п.п. 201.1 ст. 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Контролюючий орган в акті перевірки не зазначає жодного первинного документа (в т.ч. складеної та зареєстрованої належним чином в ЄРПН податкової накладної), який би підтвердував реалізацію ТМЦ і обов`язок ФОП ОСОБА_1 відносити суми отриманого ПДВ до складу податкових зобов`язань.

Таким чином, в розумінні ст. 185 ПК України операції із придбання ФОП ОСОБА_1 ТМЦ у 2017-2018 років за номенклатурою, вказаною в акті перевірки, відносяться до об`єкта оподаткування ПДВ, а згідно з положеннями ст. 198 ПК України (з урахуванням вимог ст. 201 ПК України) підприємець як платник ПДВ має повне право на включення сум ПДВ, сплачених на користь цих контрагентів у вартості придбаних товарів і робіт, до складу свого податкового кредиту за відповідні місяці 2017 року, оскільки ці витрати мають економічне обґрунтування, логічно та структурно пов`язані з виробничим процесом та типом господарювання платника податків, мають належне документальне та фактичне підтвердження, що жодним чином не заперечується Головним управлінням ДФС у Київській області в акті перевірки.

Тому за відсутності достовірно підтвердженого факту подальшої реалізації платник мав всі правові підстави для віднесення всієї суми ПДВ із придбання ТМЦ до складу податкового кредиту з ПДВ за відповідний період.

Вказані показники, підтверджені первинними документами та даними з ЄРПН, і знайшли своє відображення у поданих ФОП ОСОБА_1 до контролюючого органу деклараціях з ПДВ за відповідні місяці 2017-2018 роки.

Про відсутність реалізації ТМЦ свідчать акти повторної інвентаризації запасів і залишків ТМЦ, здійсненої платником в ході проведення перевірки, які повністю спростовують всі наведені вище аргументи Головного управління ДФС у Київській області та підтверджують правомірність та правильність ведення ФОП ОСОБА_1 бухгалтерського та податкового обліку, а також правильність і повноту формування показників податкового зобов`язання та податкового кредиту за 2017-2018 року.

Крім того, суд наголошує на тому, що зазначене рішення прийнято на виконання рішення Державної податкової служби України від 19.09.2019 №2386/6/99-00-08-05-04, що надійшло до ГУ ДПС у Київській області 20.09.2019, мало бути прийнято нове податкове повідомлення-рішення до 27.09.2019, однак прийнято лише в грудні 2019 року, після відкриття провадження у справі.

Щодо податкового повідомлення – рішення від 10.07.2019 року № 0008851303 та № 0008841303, суд зазначає наступне.

Як вбачається з акту перевірки, в ході перевірки виявлено факти проведення розрахункових операцій без застосування РРО та без видачі відповідних розрахункових документів встановленого зразка на підставі документально і доказово непідтверджених тверджень про проведення платником у 2017-2018 років реалізації номенклатури ТМЦ на суму 460 181,45 грн.

Однак, контролюючим органом самостійно в ході проведення перевірки було встановлено, що за період, охоплений перевіркою, ФОП ОСОБА_1 не використовував та у контролюючих органах не реєстрував РРО/КОРО, доходи отримував у безготівковій формі розрахунків на рахунки, відкриті в установах банків.

Таким чином, твердження Головного управління ДФС у Київській області про проведення розрахункових операцій без застосування РРО є беззмістовним, оскільки платник фактично не міг використовувати при розрахунках того апаратного комплексу фіксації розрахункових операцій, якого в періоді, охопленому перевіркою, у нього не було і не могло бути.

По-друге, відповідно до положень ст. 3 Закону № 265 суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов`язані:

проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок;

видавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов`язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми на повну суму проведеної операції;

застосовувати реєстратори розрахункових операцій, що включені до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій, з додержанням встановленого порядку їх застосування;

забезпечувати цілісність пломб реєстратора розрахункових операцій та незмінність його конструкції та програмного забезпечення;

у разі незастосування реєстраторів розрахункових операцій у випадках, визначених цим Законом, проводити розрахунки з використанням книги обліку розрахункових операцій та розрахункової книжки з додержанням встановленого порядку їх ведення, крім випадків, коли ведеться облік через електронні системи прийняття ставок, що контролюються у режимі реального часу центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів;

забезпечувати зберігання використаних книг обліку розрахункових операцій та розрахункових книжок протягом трьох років після їх закінчення;

подавати до органів доходів і зборів звітність, пов`язану із застосуванням реєстратора розрахункових операцій та розрахункових книжок, не пізніше 15 числа наступного за звітним місяця у разі, якщо цим пунктом не передбачено подання інформації по дротових або бездротових каналах зв`язку.

реалізовувати товари (надавати послуги) за умови наявності цінника на товар (меню, прейскуранта, тарифу на послугу, що надається) у грошовій одиниці України;

щоденно друкувати на реєстраторах розрахункових операцій (за виключенням автоматів з продажу товарів (послуг) фіскальні звітні чеки у разі здійснення розрахункових операцій;

друкувати або створювати в електронній формі на реєстраторах розрахункових операцій (за виключенням автоматів з продажу товарів (послуг) контрольні стрічки і забезпечувати їх зберігання протягом трьох років;

проводити розрахункові операції через реєстратори розрахункових операцій з використанням режиму попереднього програмування найменування (для пального із зазначенням коду товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД), цін товарів (послуг) та обліку їх кількості;

вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів (послуг), що відображені в такому обліку.

забезпечувати відповідність сум готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, яка зазначена в денному звіті реєстратора розрахункових операцій, а у випадку використання розрахункової книжки - загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня. Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість;

вводити в експлуатацію, проводити технічне обслуговування без порушення раніше здійсненого належним чином опломбування реєстратора розрахункових операцій, ремонтувати реєстратори розрахункових операцій через центри сервісного обслуговування в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

надавати покупцю товарів (послуг) за його вимогою чек, накладну або інший письмовий документ, що засвідчує передання права власності на них від продавця до покупця з метою виконання вимог Закону України "Про захист прав споживачів". Порушення цього правила тягне за собою відповідальність, передбачену зазначеним законом, але не може бути підставою для застосування до порушника адміністративних чи фінансових санкцій, передбачених законодавством з питань оподаткування;

у разі виявлення несправностей реєстратора розрахункових операцій, а також пошкодження засобів контролю протягом робочого дня, в якому виявлено несправності чи пошкодження, письмово або засобами електронного зв`язку в довільній формі повідомити центр сервісного обслуговування, а також протягом двох робочих днів після дня виявлення несправностей чи пошкодження письмово або засобами електронного зв`язку в довільній формі повідомити про це контролюючий орган, у якому суб`єкт господарювання зареєстрований платником податків.

Матеріали справи підтверджують, що ТМЦ, номенклатура яких зазначена в окремих таблицях акту перевірки, були в наявності та не були реалізовані кінцевим споживачам, що підтверджується актами повторної інвентаризації запасів і залишків ТМЦ станом на 01.01.2017, 31.12.2017, 01.01.2018, 01.07.2018 та 31.12.2018.

Суд важає, що висновок контролюючого органу про порушення позивачем окремих вимог Закону № 265 не ґрунтуються на належних та допустимих доказах, що свідчить про протиправність зазначених рішень, які підлягають скасуванню.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що приписами п. 21.1 ст. 21 ПК України посадові особи контролюючих органів зобов`язані: дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати сумлінне виконання покладених на контролюючі органи функцій; забезпечувати ефективну роботу та виконання завдань контролюючих органів відповідно до їх повноважень; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій;

Судом оглянуто та надано оцінку усім наданим документам позивача та зроблено висновок, що вони містять всі обов`язкові реквізити, як того вимагає законодавство.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне також звернути увагу на вимоги п.п. 4.1.4. п. 4.1. ст. 4 та п. 56.21 ст. 56 ПК України щодо практичного застосування контролюючим органом окремих норм податкового законодавства відповідно до правової позиції, яка є найбільш сприятливою для платника.

Частиною 1 ст. 5 КАС України встановлено, що адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Так, згідно з ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Дану справу суд вирішує, як справу майнового характеру, на підставі рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зі змісту якого вбачається, що збільшення податковим органом зобов`язань особи з податку є втручанням до його майнових прав.

Отже, за практикою Європейського суду з прав людини вимога про визнання протиправним рішення суб`єкта владних повноважень, яке впливає на склад майна позивача, у тому числі шляхом безпідставного стягнення податків, зборів, штрафних санкцій тощо, є майновою.

У зв`язку з викладеним, протиправне винесення податковим органом спірного податкового повідомлення - рішення становить втручання у мирне володіння майном суб`єкта господарювання, що порушує ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Розглядаючи справу "Інтерсплав" проти України про порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, Європейський суд з прав людини висловив свою думку, яка полягає в наступному: "коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування податку на додану вартість, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування податку на додану вартість за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань".

У рішенні від 22.01.2009 у справі "Булвес" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини, зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов`язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

У справі Стіл та інші проти Сполученого Королівства поняття «закон» та «законність» розглядаються в контексті не тільки ст. 10, а й ст. 5 «Право на свободу та особисту недоторканність» Конвенції. ЄСПЛ вказує, що вимога п. 2 ст. 10 Конвенції про те, що обмеження здійснення свободи вираження поглядів, яке має бути встановлене законом, є рівнозначною вимозі, передбаченій у п. 1 ст. 5 Конвенції про те, що будь-яке позбавлення свободи має бути законним. ЄСПЛ наголошує: Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба - з належною порадою, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, які може спричинити певна дія. Вислови «законний» та «згідно з процедурою, встановленою законом», у п. 1 ст. 5 зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, а й те, що будь-яке позбавлення свободи відповідає меті ст. 5 і не є свавільним (п. 54).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У відповідності до ч. 2 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення від 10.07.2019 № 0008871303, № 0008881303, № 0008891303, № 0008801303, № 0008861303, № 0008751303, № 0008851303, № 0008841303, від 19.12.2019 № 000519303, № 0005211303, вимога про сплату боргу (недіїмки) від 10.07.2019 № Ф – 0008821303 та рішення про застосування штрафних санкцій № 0008811303 є необґрунтованим та прийнятим не у відповідності до чинного законодавства.

За наведених обставин суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Частиною 1 ст. 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позивачем при поданні даного адміністративного позову було сплачено судовий збір у розмірі 7 506,34 грн (квитанція від 16.10.2019 № 1281610011), які на думку суду мають бути стягнуті за рахунок бюджетних асигнувань з податкового органу.

Керуючись ст.ст. 9, 14, 73 - 78, 90, 139, 143, 242- 246, 250, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області форми «ПС» від 10.07.2019 № 0008871303 на суму штрафних санкцій 510,00 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області форми «Р» від 19.12.2019 № 000519303 на суму податку з доходів фізичних осіб 71 748,93 грн, в тому числі за основним платежем – 47 832,62 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 23 916,31 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області форми "Ш" від 10.07.2019 № 0008891303 на суму штрафних санкцій із податку з доходів фізичних осіб у розмірі 967,93 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області форми "ПС" від 10.07.2019 № 0008881303 на суму штрафних санкцій у розмірі 510,00 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області форми "Р" від 10.07.2019 № 0008801303 на суму єдиного податку у розмірі 7 291,68 грн, в тому числі за основним платижем 5 833,34 грн., за штрафними санкціями (фінансовими) санкціями - 1 458,34 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області форми "Ш" від 10.07.2019 № 0008861303 на суму штрафних санкцій з єдиного податку у розмірі 12 039,96 грн.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недіїмки) від 10.07.2019 № Ф - 0008821303.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів та зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 10.07.2019 № 0008811303 на суму штрафних санкцій з єдиного соціального внеску у розмірі 13 473,78 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомелння - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області форми "Р" від 10.07.2019 № 0008751303 на суму податку на додану вартість у розмірі 138 054,45 грн, в тому числі за основним платижем - 92 036,30 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 46 018,15 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомелння - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області форми «Р» від 19.12.2020 № 0005211303 із військового збору 5 979,08 грн, в тому числі за основним платежем - 3 986,05 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями – 1 993,03 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області форми "С" від 10.07.2019 № 0008851303 на суму штрафних санкцій за порушення законодавства у сфері застосування реєстратора розрахункових операцій та готівкового обігу в розмірі 1,00 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення – рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області форми "С" від 10.07.2019 № 0008841303 на суму штрафних санкцій за порушення законодавства у сфері застосування реєстратора розрахункових операцій та готівкового обігу у розмірі 433 302,62 грн.

Стягнути на користь фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 7 506 (сім тисяч п`ятсот шість) грн 34 коп. за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень – Головного управління Державної податкової служби у Київській області (код ЄДРПОУ 43141377).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Головенко О.Д.