Рішення № 93920169, 21.12.2020, Ічнянський районний суд Чернігівської області

Дата ухвалення
21.12.2020
Номер справи
733/1489/19
Номер документу
93920169
Форма судочинства
Цивільне
Компанії, зазначені в тексті судового документа
Державний герб України

Ічнянський районний суд Чернігівської області

Провадження № 2/733/52/20

Єдиний унікальний №733/1489/19

Рішення

Іменем України

21 грудня 2020 року м. Ічня

Ічнянський районний суд Чернігівської області

у складі головуючого – судді Овчарика В.М.,

за участю секретаря Ткаченко В.М.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 та

представника відповідача Потапової С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Ічня за правилами загального провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СІДКО Україна» про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати,

установив:

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СІДКО Україна» про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що наказом № 188-ОС від 06 листопада 2019 року його було звільнено з посади апаратника оброблення зерна згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин, з яким він не погоджується. Так, 21 жовтня 2019 року він звернувся до Ічнянського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Чернігівської області, де отримав два екземпляри припису та в присутності працівників військомату написав заяву про увільнення від обов`язків у зв`язку з проходженням військової служби за контрактом. Цього ж дня, написану заяву про увільнення та один екземпляр оригіналу припису, він віддав інспектору з кадрів ТОВ «СІДКО Україна» ОСОБА_3 , проте начальник виробництва ОСОБА_4 повідомив його, що заява загубиться. 22 жовтня 2019 року він приступив до виконання службових обов`язків у в/ч А 1479, а 01 листопада 2019 року поштою отримав листа від інспектора кадрів, в якому йшлося про те, що він 22.10.2019 року був відсутній на робочому місці, з приводу чого йому необхідно надати пояснення причини такої відсутності. Після вихідних, 04.11.2019 року він повторно звернувся до Ічнянського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Чернігівської області, де йому видали припис, який у цей же день разом із повторною заявою про увільнення, копією витягу з наказу в/ч А 1479 від 22.10.2019 року намагався віддати інспектору з кадрів ОСОБА_3 , яка категорично відмовилася їх приймати, тому 05.11.2019 року зазначені документи він надіслав на юридичну адресу ТОВ «СІДКО Україна». Вважає, що його звільнення є незаконним, так як прогули він не допускав, оскільки з 22.10.2019 року уклав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України, тому просив визнати незаконним наказ про звільнення, поновити його на посаді та стягнути з відповідача на його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Відповідно до відзиву, поданого відповідачем, останній просив відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 з посиланням на те, що позивач був звільнений з роботи за за прогули без поважних причин, так як з 22.10.2019 року по 31.10.2019 року був відсутній на ній без поважних причин, який не відповів на лист відповідача з проханням повідомити про причини невиходу на роботу (а.с. 27-28).

Відповіді на відзив від позивача не надійшло.

За клопотанням позивача ухвалою суду від 29 листопада 2019 року витребувано відТовариства з обмеженою відповідальності «СІДКОУкраїна» копії документів, що підтверджують розмір заробітку ОСОБА_1 за останні два календарні місяці, що передували його звільненню (а.с. 22-23); за заявою позивача (а.с. 15), клопотання представника позивача (а.с. 46) та заяви останньої (а.с. 47) ухвалою суду від 28 січня 2020 року (а.с. 51-53) витребувано від Товариства з обмеженою відповідальністю «СІДКО Україна» особову справу (особову картку) працівника ОСОБА_1 , табель робочого часу за жовтень-листопад 2019 року, матеріали службової перевірки щодо факту відсутності ОСОБА_1 на робочому місці з 22.10.2019 року по 05.11.2019 року, інформацію про наявність профспілкового комітету та задоволено клопотання про виклик свідків; узвалою суду від 28 січня 2020 року закрите підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с. 51-53).

Інших заяв та клопотань від учасників справи не надходило.

Позивач ОСОБА_1 допитаний за його клопотанням як свідок, у судовому засіданні позов підтримав та просив його задовольнити із зазначених у ньому підстав, при цьому пояснив, що у період з 22.10.2020 року по 06.11.2020 року йому ніхто не телефонував з роботи з приводу надання пояснень його відсутності на робочому місці, так як всі знали, що він йде служити в армію. Письмові пояснення причини відсутності на роботі надіслав 05.11.2019 року на юридичну адресу відповідача. Вважає, що був звільнений незаконно, при цьому відповідач, щоб не платити йому заробітну плату під час його служби за контрактом, виготовив відповідні акти про відсутність його на роботі та виніс наказ про звільнення за прогули, яких він не допускав.

Представник позивача ОСОБА_2 у судовому засіданні позов також підтримала та просила його задовольнити із зазначених у ньому підстав.

Представник відповідача ОСОБА_5 у судовому засіданні позов не визнала та просила у його задоволенні відмовити з посиланням на викладене у відзиві на позов.

Свідок ОСОБА_4 у судовому засіданні показав, що про відсутність на робочому місці ОСОБА_1 22.10.2019 року йому доповів ОСОБА_6 . У цей день ніяких актів не складалося. У подальшому до 31.10.2019 року акти про відсутність ОСОБА_1 також не складалися. 31.10.2020 року він написав доповідну записку на ім`я керівника підприємства про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці. Про уточнення причини відсутності ОСОБА_1 на робочому місці він уповноважував ОСОБА_7 .

Свідок ОСОБА_8 у судовому засіданні показала, що 21 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до неї із заявою про увільнення та приписом, які вона не прийняла, запропонувавши останньому надіслати їх безпосередньо на юридичну адресу підприємства, так як у нього не було при собі контракту про військову службу. У подальшому 31.10.2019 року на ім`я ОСОБА_4 з доповідною запискою звернувся ОСОБА_7 , згідно якої доповів, що ОСОБА_1 відсутній на робочому місці з 22.10.2019 року. Із такою ж доповідною запискою ОСОБА_4 звернувся на ім`я директора підприємства. Після чого був складений акт про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці та надіслано йому листа з проханням надати пояснення щодо його відсутності на роботі. Вона не телефонувала ОСОБА_1 з приводу уточнення причини його відсутності на робочому місці, про що її ніхто не уповноважував.

Свідок ОСОБА_9 у судовому засіданні показав, що 21 жовтня 2019 року у приміщенні Ічнянського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Чернігівської області, безпосередньо в його кабінеті, ОСОБА_1 написав заяву про увільнення, якому був виданий припис, відповідно до якого останній повинен був прибути до в/ч А 1479 22.10.2019 року з пакетом документів. ОСОБА_1 ще раз звертався до нього за повторною видачею припису 04.11.2019 року, повідомивши, що останній був втрачений відділом кадрів.

Свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні показав, що 21 жовтня 2019 року, перед своєю зміною до нього прийшов ОСОБА_1 та повідомив, що йде служити в армію. Так як 22.10.2019 року ОСОБА_1 не з`явився на своє робоче місце, про що він повідомив ОСОБА_4 , тому на його заміну надали іншого працівника ОСОБА_10 . Особисто він не телефонував ОСОБА_1 з приводу відсутності того на робочому місці і його ніхто про це не уповноважував робити.

Дослідивши матеріали справи, та заслухавши показання свідків, суд дійшов наступного висновку.

Судом установлено, що ОСОБА_1 з липня 2017 року перебував у трудових відносинах з ТОВ «СІДКО Україна».

Доповідною запискою від 31.10.2019 року бригадир на дільницях основного виробництва (лінії очистки та сушки) ОСОБА_6 довів до відома в.о. начальника виробництва ОСОБА_4 про те, що апаратник з оброблення зерна, який працює на лінії очистки та сушки ОСОБА_1 , починаючи з 22.10.2019 року не вийшов на роботу без поважних причин та відсутній по теперішній час (а.с. 33).

Зазначену доповідну записку 31.10.2019 року продублював ОСОБА_4 , написавши її на ім`я директора ТО«ѲДКО Україна» ОСОБА_11 (а.с. 32).

06 листопада 2019 року інспектором з кадрів Мілютенко Є.А. була складена доповідна на ім`я директора ТОВ «СІДКО Україна» Жидкій Н.М. про те, що у ході проведення перевірки з`ясувалося, що апаратник оброблення зерна (лінія очистки та сушки) ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці з 22.10.2019 року по 05.11.2019 року без поважних причин, документів підтверджуючих поважні причини відсутності на роботі не надав. У період з 22.10.2019 року по 05.11.2019 року ОСОБА_1 на роботу не вийшов, причину відсутності на роботі не повідомив, на лист направлений йому з повідомленням з проханням надати до 05.11.2019 року письмове пояснення причин відсутності на робочому місці або документів підтверджуючих поважну причину невиходу на роботу, прийшла відповідь «вручено 01.11.2019 року». Про факт відсутності ОСОБА_1 на роботі складено акт, зібрані доповідні записки та табелі обліку робочого часу (а.с. 31).

31 жовтня 2019 року за участю в.о. начальника виробництва ОСОБА_4 , інженера з охорони праці ОСОБА_12 та інспектора з кадрів ОСОБА_3 був складений акт про те, що апаратник з оброблення зерна ОСОБА_1 був відсутній на роботі з 31.10.2019 року. Пояснень з приводу відсутності не надавав (а.с. 30), такого ж самого змісту був складений акт 01.11.2019 року (а.с. 29).

Наказом директора ТОВ «СІДКО Україна» від 06 листопада 2019 року № 188-ОС від 06 листопада 2019 року ОСОБА_1 було звільнено з посади апаратника оброблення зерна з 06 листопада 2019 року за прогули без поважних причин згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України (а.с. 14).

Як убачається з припису № 39 від 21.10.2019 року, виданого Ічнянським районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки Чернігівської області, солдату ОСОБА_1 пропонується 22 жовтня 2019 року вибути у розпорядження командира в/ч А 1479 (а.с. 7).

22 жовтня 2019 року між Міністерством оборони України в особі ТВО командира в/ч А 1479 та ОСОБА_1 був укладений контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посаду осіб рядового складу (а.с. 5-6).

Наказом командира в/ч А 1479 (по стройовій частині) № 235 від 22.10.2019 року солдата запасу ОСОБА_1 , призначеного наказом командира в/ч А 1479 від 22.10.2019 року № 38-РС на посаду водія пожежного взводу пожежної частини, який прибув з Ічнянського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Чернігівської області, з 22.10.2019 року зарахувати до списків особового складу частини та на всі види забезпечення і вважати таким, що з 22 жовтня 2019 року справи на посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою встановити 4 тарифний розряд (а.с. 10).

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Звільнення за скоєння прогулу (у тому числі і за відсутність на роботі більше трьох годин упродовж робочого дня) являється дисциплінарним стягненням і має здійснюватися із додержанням правил, встановлених для застосування дисциплінарних стягнень.

Виходячи із змісту статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

За приписами статті 9 Конвенції Міжнародної організації праці N 158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року, яка ратифікована Верховною Радою України 04 лютого 1994 року, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в ст. 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавцеві.

Відповідно до вимог ст. 139 КЗпП України, працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Згідно ст. 140 КЗпП України, трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохоченням за сумлінну працю. У трудових колективах створюється обстановка нетерпимості до порушень трудової дисципліни, суворої товариської вимогливості до працівників, які несумлінно виконують трудові обов`язки. Щодо окремих несумлінних працівників застосовуються в необхідних випадках заходи дисциплінарного і громадського впливу.

За змістом положень ч. 1 ст. 147, ст. 147-1, ст. 148 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника органом, якому надано право прийняття на роботу, може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення як догана чи звільнення, безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці, але не пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

За приписами ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантії, наданих йому для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення.

Разом з тим правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.

Пленум Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» у пункті 24 постанови від 06.11.1992 № 9 орієнтує суди нижчої ланки на те, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Суд критично ставиться до заперечень відповідача у частині того, що позивачем не було підтверджено ніяким документами причини своєї відсутності на роботі з 22.10.2019 року, оскільки 22 жовтня 2019 року між Міністерством оборони України в особі ТВО командира в/ч А 1479 та ОСОБА_1 був укладений контракт про проходження останнім військової служби у Збройних Силах України на посаду осіб рядового складу, при цьому свідки ОСОБА_13 та ОСОБА_6 зазначили, що їм було відомо про те, що ОСОБА_1 збирається йти до Лав Збройних Сил України, про що останній надавав ОСОБА_13 заяву про увільнення та припис з військомату.

Наводить на сумнів також те, що ні один зі свідків, які підписували акти та писали доповідні записки, ніяким чином не перевіряли відсутність ОСОБА_1 на робочому місці та не цікавилися цим, хоча в них був номер телефону останнього, при цьому в акті від 31.10.2019 року зазначено, що пояснень з приводу відсутності ОСОБА_1 не надав, а в доповідній від 06.11.2019 року - що у ході проведення перевірки з`ясувалося, що останній був відсутній на робочому місці з 22.10.2019 року по 05.11.2019 року, однак будь-яких перевірок не робилося і включно по 31.10.2019 року ніяких листів ОСОБА_1 про необхідність надати пояснення з приводу відсутності на робочому місці не надсилалося та актів не складалося, тому суд вважає неналежними доказами доповідні записки та акти про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці.

Із матеріалів також убачається, що 31 жовтня 2019 року на ім`я ОСОБА_1 надсилалося повідомлення про необхідність надати письмове пояснення до 05.11.2019 року з приводу його відсутності на робочому місці з 22.10.2019 року по даний час або надати документи, які підтверджують поважну причину невиходу на роботу (а.с. 11), що не заперечується позивачем, який надіслав письмове пояснення та пакет документів, які підтверджували поважність причини його відсутності на робочому місці 05.11.2020 року на юридичну адресу підприємства, які були отримані останнім 06.11.2019 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 12), однак незважаючи на це був звільнений з посади саме цим числом.

Разом із тим суд вважає, що ОСОБА_1 уклав контракт «особливого виду» — при виникненні кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, а тому має право на збереження місця роботи, посади й середнього заробітку (ч. 3 ст. 119 Кодексу законів про працю України). За таких умов звільнення працівника кваліфікується як порушення законодавства про працю.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що звільнення ОСОБА_1 відбулося на підставі документів, які складені з порушенням трудового законодавства, при цьому у судовому засіданні не було доведено факту вчинення останнім прогулів, тому ОСОБА_1 підлягає поновленню на роботі на посаді апаратника оброблення зерна ТОВ «СІДКО Україна».

Суд відхиляє твердження представника відповідача про те, що позивачем не надано належних доказів про укладення саме ним контракту про військову службу, бо в останньому його по батькові не збігається з його паспортними даними, так як зазначене вище спростовуються приписом військомату та наказом командира в/ч А 1479, відповідно до якого ОСОБА_1 слід вважати таким, що з 22 жовтня 2019 року приступив до виконання службових обов`язків за посадою водія пожежного взводу пожежної частини.

Що стосується стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, суд враховує наступне.

Статтею 235 КЗпП України передбачено, що виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу здійснюється у випадках: звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу (частина перша); у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству (частина третя); у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу (частина четверта).

У частині другій зазначеної статті визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Суд вважає, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 404,66 грн, яка визначається шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), яка взята відповідно до довідки № 139 від 20.12.2019 (а.с. 107), з якої вбачається, що за період роботи ОСОБА_1 за вересень-жовтень 2019 року заробітна плата останнього склала 10 247,16 грн – вересень місяць, 7 153,05 грн – жовтень місяць, в яких кількість робочих днів склала 43.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку).

Так, починаючи з 07 листопада 2019 року (наступний день після звільнення позивача) кількість робочих днів по грудень 2019 року включно становить 38 (листопад – 17, грудень - 21); у 2020 році: січень - 21 робочий день, лютий - 20 робочих днів, березень – 21 робочий день, квітень – 21 робочий день, травень – 19 робочих днів, червень – 20 робочих днів, липень - 23 робочі дні, серпень – 20 робочих днів, вересень – 22 робочі дні, жовтень – 21 робочий день, листопад – 21 робочий день, грудень – 22 робочих дні (у розрахунку на 21 грудня 2020 року, тобто день проведення судового засідання у справі) - 15 робочих днів.

Загальна кількість днів вимушеного прогулу позивача дорівнює 282.

Таким чином, середня заробітна плата ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу розраховується за наступною формулою: середньоденна заробітна плата (404,66 грн) х кількість днів вимушеного прогулу (282 робочих дні) = 114 114,12 грн.

Сама ця сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Отже, враховуючи наведене, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, підтверджених доказами, дослідженими у процесі судового розгляду й оціненими судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин справи, керуючись законом і оцінюючи кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності і взаємозв`язку, суд дійшов висновку про незаконність звільнення позивача на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України за вчинення прогулу без поважних причин, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню.

Оскільки відповідно до приписів п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України „Про судовий збір позивач звільнений від сплати судового збору по даній категорії позову, тому останній підлягає стягненню з відповідача у дохід держави, який складає 768,40 грн за позовні вимоги про визнання незаконним наказу про звільнення і поновлення на роботі та 1 141,14 грн за позовні вимоги про стягнення заробітної плати за вимушений прогул (1% від суми середнього заробітку), а всього слід стягнути 1 909,54 грн.

Керуючись ст. 40, 139, 140, 147, 147-1, 148, 149, 231, 232, 233, 235 КЗпП України, Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.1992 року, ст. 43 Конституції України, ст. 2, 4, 12, 13, 76, 81, 89, 141, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СІДКО Україна» про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати задовольнити повністю.

Визнати наказ Товариства з обмеженою відповідальністю «СІДКО Україна» № 188-ОС від 06 листопада 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади апаратника оброблення зерна06 листопада 2019 року за прогули без поважних причин згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України незаконним.

Поновити ОСОБА_1 на посаді апаратника оброблення зерна Товариства з обмеженою відповідальністю «СІДКО Україна».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СІДКО Україна» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 114 114 (сто чотирнадцять тисяч сто чотирнадцять) гривень 12 коп.

Вказана сума визначена без урахування обов`язкових податків та платежів.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СІДКО Україна» у дохід держави судовий збір у розмірі 1 909 (одна тисяча дев`ятсот дев`ять) гривень 54 коп.

Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць допустити до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Позивач: ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Відповідач: Товариства з обмеженою відповідальністю «СІДКО Україна», місце розташування: вул. Реміснича, 18, м. Чернігів, ЄДРПОУ 39274623.

Повне судове рішення складено 29 грудня 2020 року.

Головуючий суддя В.М.Овчарик

Часті запитання

Який тип судового документу № 93920169 ?

Документ № 93920169 це Рішення

Яка дата ухвалення судового документу № 93920169 ?

Дата ухвалення - 21.12.2020

Яка форма судочинства по судовому документу № 93920169 ?

Форма судочинства - Цивільне

В якому cуді було засідання по документу № 93920169 ?

В Ічнянський районний суд Чернігівської області
Попередній документ : 93920166
Наступний документ : 93920171