Ухвала суду № 93918481, 14.12.2020, Пересипський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Суворовський районний суд м. Одеси)

Справа №523/4769/18

Провадження №1-кп/523/299/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.12.2020 р. Суворовський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого – судді Лупенка А.В.,

за участю секретаря – Заболотної Л.І.,

прокурорів – Бєди К.Е., Чорненького О.О., Пархоменка С.О.,

захисників – адвокатів Броднікової Т.Г., Ільченко Н.С.,

в присутності обвинуваченого – ОСОБА_1 ,

розглянувши в підготовчому судовому засіданні в залі суду обвинувальний акт № 12018160490001249 від 13.08.2018 за обвинуваченням ОСОБА_1 у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.185, ч.3 ст.15,ч.2 ст.185 КК України,-

В С Т А Н О В И В:

На розгляді Суворовського районного суду м. Одеси перебуває обвинувальний акт та додані до нього документи за обвинуваченням ОСОБА_1 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.185 КК України.

В подальшому до районного суду з місцевої прокуратури №4 надійшли обвинувальні акти №12019160490002647 від 16.07.2019 та №12020160490001160 від 11.04.2020 за обвинуваченням ОСОБА_1 , у скоєнні аналогічних кримінальних правопорушень.

Судом було поставлено на обговорення питання щодо можливості об`єднання обвинувальних актів відносно ОСОБА_2 в одне провадження, відповідно до вимог Кримінально-процесуального Законодавства України. Прокурори Бєда К.Е., Чорненький О.О. та Пархоменко С.О. не заперечували щодо об`єднання обвинувальних актів відносно ОСОБА_2 в одне провадження, захисник Ільченко Н.С. та обвинувачений також не заперечували щодо об`єднання обвинувальних актів відносно останнього в одне провадження.

Суд, вислухавши думку учасників судового засідання, вважає, що обвинувальні акти №12019160490002647 від 16.07.2019 та №12020160490001160 від 11.04.2020 відносно ОСОБА_1 , необхідно об`єднати із обвинувальним актом №12018160490001249 від 13.08.2018 за обвинуваченням ОСОБА_2 у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.185, ч.3 ст.15,ч.2 ст.185 КК України, за наступних обставин.

Так, відповідно до ч.1 ст.334 КПК України, матеріали кримінального провадження можуть об`єднуватися в одне провадження ухвалою суду, на розгляді якого вони перебувають, згідно із правилами, передбаченими статтею 217 цього Кодексу.

Згідно із ч.1 ст.217 КПК України, у разі необхідності в одному провадженні можуть бути об`єднані матеріали досудових розслідувань щодо декількох осіб, підозрюваних у вчиненні одного кримінального правопорушення, або щодо однієї особи, підозрюваної у вчиненні кількох кримінальних правопорушень, а також матеріали досудових розслідувань, по яких не встановлено підозрюваних, проте є достатні підстави вважати, що кримінальні правопорушення, щодо яких здійснюються ці розслідування, вчинені однією особою (особами).

Крім того, в ході підготовчого судового засідання, прокурором Чорненьким О.О. заявлено клопотання про обрання відносно ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки існує ризик вчинення ним інших кримінальних правопорушень та невиконання покладених на нього процесуальних обов`язків, та яке він просив задовольнити з підстав викладених у ньому; інші прокурори також підтримали зазначене клопотання.

Захисник обвинуваченого - адвокат Ільченко Н.С. заперечувала проти задоволення клопотання прокурора та просила обрати її підзахисному запобіжний захід, не пов`язаний з триманням під вартою, мотивуючи свої вимоги тим, що ОСОБА_2 не має наміру переховуватися від суду чи яким-небудь іншим способом перешкоджати судовому процесу; обвинувачений підтримав думку свого захисника.

Суд, заслухавши думку учасників судового засідання, дослідивши матеріали обвинувальних актів та перевіривши надані прокурором на теперішній час докази обвинувачення, вважає, що клопотання прокурора про обрання запобіжного заходу вигляді тримання під вартою не підлягає задоволенню та вважає необхідним обрати відносно обвинуваченого запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, за наступних обставин.

Так, відповідно до ч.1 ст.331 КПК України під час судового розгляду, суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Разом з цим, відповідно до положень ст.ст.177, 183 зазначеного Кодексу, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який може бути застосований лише до підозрюваного чи обвинуваченого у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів, не зможе запобігти ризикам, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний чи обвинувачений не виконає покладені на нього процесуальні обов`язки, а також для запобігання його спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення.

Згідно зі ст.ст.2, 9 наведеного Кодексу, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності і в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура, а кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Статтями 22, 26 означеного Кодексу регламентовано, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позиції, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом, а сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом, та сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.

За ч.3 ст.194 вказаного Кодексу, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе наявність обґрунтованої підозри, але не доведе існування ризиків та недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні, суд має право застосувати більш м`який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні.

В силу ч.1 ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, кожен має право на право на свободу та особисту недоторканість.

Частиною 1 ст.12 КПК України встановлено, що під час кримінального провадження ніхто не може триматися під вартою, бути затриманим або обмеженим у здійсненні права на вільне пересування в інший спосіб через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення інакше як на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.

За ст.8 КПК України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року встановлюють, що принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (далі - Конвенція) та практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), як джерел права.

Відповідно до вимог ч.3 ст.5 Конвенції (правова позиція ЄСПЛ, викладена у п.60 рішення від 06 листопада 2008 року у справі «Єлоєв проти України»), після спливу певного проміжку часу (досудового розслідування, судового розгляду) навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиним виправданням тримання під вартою обвинуваченого, а тому суд у разі задоволення клопотання про обрання або продовження терміну застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою має чітко зазначити у судовому рішенні про наявність іншої підстави (підстав) або ризику, що передбачені ч.1 ст.177 КПК України.

Разом із тим, за п.196 рішення ЄСПЛ у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», Суд наголосив на тому, що для того, щоб позбавлення свободи можна було вважати не свавільним у розумінні п.1 ст.5 Конвенції, відповідності цього заходу вимогам національного закону недостатньо та застосування такого заходу має також бути необхідним за конкретних обставин, а за п.39 рішення у справі «Хайредінов проти України», існує презумпція на користь звільнення. Суд постійно зазначав у своїй практиці, що другий аспект п.3 ст.5 Конвенції не надає судам вибір між притягненням обвинуваченого до відповідальності в розумний строк і тимчасовим його звільненням під час провадження. До засудження обвинувачений має вважатися невинним і мета цього положення, по суті, вимагає його тимчасового звільнення з-під варти, як тільки його подальше тримання від вартою перестає бути обґрунтованим.

Опріч викладене, згідно з п.п.61, 62 рішення ЄСПЛ у справі «Боротюк проти України», Суд визнає, що існування обґрунтованої підозри щодо вчинення заявником тяжкого злочину спочатку може виправдовувати тримання під вартою. Але Суд неодноразово зазначав, що тяжкість обвинувачення не може сама по собі бути виправданням тривалих періодів тримання під вартою, а у практиці ЄСПЛ існує презумпція на користь звільнення особи з-під варти. Доводи «за» і «проти» такого звільнення не повинні бути «загальними й абстрактними». У всіх випадках, коли ризику ухилення обвинуваченого від слідства можна запобігти за допомогою застави чи інших запобіжних заходів, обвинуваченого має бути звільнено, і в таких випадках національні органи завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування таких альтернативних запобіжних заходів.

Як слідує з п.37 рішення ЄСПЛ у справі «Волосюк проти України», подальше існування обґрунтованої підозри у вчиненні заарештованою особою відповідного злочину є обов`язковою і неодмінною умовою законності подовження строку тримання під вартою, але зі спливом певного часу ця умова перестає бути достатньою.

Наряду з наведеним, за п.21 рішення ЄСПЛ у справі «Подвезько проти України», Суд встановлює, що п. 3 статті 5 Конвенції вимагає надання переконливого обґрунтування органами влади будь-якого періоду тримання під вартою, незалежно від того, наскільки коротким він є. Аргументи «за» і «проти» звільнення (з-під варти), включаючи ризик того, що обвинувачений може перешкоджати належному провадженню у справі, не повинні оцінюватись абстрактно (in abstracto), але мають підтверджуватися фактичними даними. Ризик того, що обвинувачений може переховуватися, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання. Він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки переховування, або довести, що така можливість є настільки незначною, що може не виправдати досудове тримання під вартою.

Слід також зауважити на тому, що згідно рішення Конституційного суду України №14-рн/2003 від 08.07.2003 року у справі про врахування тяжкості злочину при застосуванні запобіжного заходу, тяжкість злочину не визначається законом як підстава для застосування запобіжного заходу, зокрема, у вигляді тримання під вартою.

Отже, виходячи з наведених принципів змагальності та диспозитивності судового процесу, вимог КПК України, Конвенції та практики ЄСПЛ, суд при вирішенні питання щодо доцільності продовження/застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_2 приймає до уваги тривалість строку перебування останнього під вартою, наявність у нього місця реєстрації та постійного проживання, та недоведеність стороною обвинувачення існування відповідних ризиків і недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів.

Згідно зі ст.ст.179, 181 КПК України, особисте зобов`язання полягає у покладенні на обвинуваченого зобов`язання виконувати покладені на нього судом обов`язки, передбачені ст.194 цього Кодексу, а домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби.

Підсумовуючи викладене, суд із дотриманням принципів змагальності та диспозитивності судового процесу, права особи на свободу і особисту недоторканність, оцінивши в сукупності наведені законодавчі вимоги та практику ЄСПЛ, приймає до уваги встановлені під час судового розгляду особисті та інші характеризуючи дані обвинуваченого ОСОБА_2 у взаємозв`язку із тим, що прокурором в судовому засіданні не доведені ризики, передбачені ст.177 КПК України, існуючі на теперішній час, та недостатність застосування відносно обвинуваченого більш м`яких запобіжних заходів.

Наряду з наведеним, суд приймає до уваги, що судовий розгляд ще не завершений, але незважаючи на тяжкість кримінального правопорушення у конкретному випадку і у контексті ч.ч.4, 5 ст.194 КПК України, доходить висновку про необхідність відмови в задоволенні клопотання сторони обвинувачення.

Крім того, в підготовчому засіданні, прокурор доповів про можливість призначення обвинувального акту і доданих до нього документів до судового розгляду; захисник та обвинувачений також вважали можливим призначити обвинувальний акт до судового розгляду.

Суд, з`ясувавши позицію прокурорів, захисника та обвинуваченого, дослідивши обвинувальний акт та додані до нього документи відносно ОСОБА_2 , приходить до висновку про можливість призначення обвинувального акту й додатків до нього до судового розгляду.

Так, обвинувальний акт складений слідчим, в цілому відповідно до вимог ст.291 КПК України, дотримані вимоги територіальної підсудності, підстав для закриття провадження або повернення обвинувального акту прокуророві на теперішній час не встановлено.

У підготовчому судовому засіданні будь-яких клопотань, які перешкоджають призначенню судового розгляду, а також з інших питань, передбачених ч.2 ст.315 КПК України, не заявлено.

Керуючись ст.ст.217, 314, 369-372 314-315, 369-372, Главою 18 КПК України,-

ПОСТАНОВИВ:

Об`єднати в одне провадження обвинувальний акт № 12018160490001249 від 13.08.2018 за обвинуваченням ОСОБА_1 у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.185, ч.3 ст.15,ч.2 ст.185 КК України (523/4769/18, провадження 1кп/523/299/20), обвинувальний акт №12019160490002647 від 16.07.2019 за обвинуваченням ОСОБА_1 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.185 КК України (523/18912/19, провадження 1кп/523/801/20), обвинувальний акт №12020160490001160 від 11.04.2020 за обвинуваченням ОСОБА_1 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.185 КК України (523/11752/20, провадження 1кп/523/1233/20).

Об`єднаному провадженню за обвинуваченням ОСОБА_1 у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.15, ч.2 ст.185, ч.2 ст.185 КК України, присвоїти єдиний судовий номер (№523/4769/18, провадження 1-кп/523/299/20).

Призначити судовий розгляд об`єднаного кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.15, ч.2 ст.185, ч.2 ст.185 КК України на 14.12.2020 року о 14год. 25хв. в залі №4 Суворовського районного суду м. Одеси.

Клопотання прокурора про обрання обвинуваченому ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - залишити без задоволення.

Обрати відносно обвинуваченого ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в нічний час, звільнивши останнього з під варти в залі суду.

Строк дій ухвали в частині обрання запобіжного заходу складає 60 діб (2 місяці) та припиняє свою дію 11.02.2021 року включно.

Протягом строку застосування домашнього арешту заборонити ОСОБА_1 залишати місце свого фактичного проживання: АДРЕСА_1 .

Покласти на ОСОБА_1 наступні обов`язки: не відлучатися з місця проживання без дозволу суду з 22.00 годин до 06.00 години наступного дня, повідомляти суд про зміну свого місця проживання або місця роботи, утримуватися від спілкування із іншими особами в даному кримінальному провадженні, прибувати в суд за викликом суду.

В разі невиконання вищевказаних зобов`язань може бути застосований більш жорстокий запобіжний захід і на нього може бути накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 розміру мінімальної заробітної плати до 2 розмірів мінімальної заробітної плати.

Роз`яснити обвинуваченому ОСОБА_1 , що відповідно до ч.5 ст.181 КПК України, працівники органу Національної поліції з метою контролю за його поведінкою, мають право з`являтися в житло, під арештом в якому він перебуває, вимагати надання усних чи письмових пояснень з питань, пов`язаних із виконанням покладених на нього зобов`язань, використовувати електронні засоби контролю.

Виконання ухвали в частині застосування до обвинуваченого ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту доручити Суворовському ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області.

Ухвала підлягає негайному виконанню органом Національної поліції.

Контроль за виконанням покласти на прокурора Одеської місцевої прокуратури №4.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя А.В.Лупенко