Рішення № 93914714, 09.12.2020, Приморський районний суд м. Одеси

09.12.20

Справа № 522/12299/19

Провадження №2/522/2414/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМУКРАЇНИ

09 грудня 2020 року Приморський районний суд міста Одеси в складі:

Головуючого судді Свяченої Ю.Б.,

при секретарі судового засідання Шеян І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора КП «Агенція реєстраційних послуг» Манюти Сергія Васильовича, Акціонерного товариства « АльфаБанк» за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора та визнання права власності, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , звернулась з позовною заявою до державного реєстратора КП «Агенція реєстраційних послуг» Манюти С.В. та АТ «УКРСОЦБАНК», правонаступником якого є АТ «АЛЬФА-БАНК», за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, визнання права власності на квартиру.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 в позовній заяві зазначає, що 26 січня 2007 року між нею та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «УКРСОЦБАНК» був укладений Іпотечний договір (за участю майнового поручителя), посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гашовою В.В., реєстровий № 1206. Відповідно до п. 1.1. Іпотечного договору, нею було передано в іпотеку банку в якості забезпечення виконання зобов`язань за договором кредиту № 660/4-514 від 26 січня 2007 року наступне нерухоме майно: трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 92,9 кв. м., житловою площею 59,7 кв. м. З інформаційної довідки № 173259260 від 10 липня 2019 року, їй стало відомо, що банк звернув стягнення на спірну квартиру шляхом державної реєстрації за ним права власності як на предмет іпотеки нібито в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку», про що державним реєстратором Манютою С.В. було внесено запис до державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 32164238, який було здійснено на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27 червня 2019 року індексний номер 47532035.

Позивач вказує, що оскаржуване рішення державного реєстратора прийнято з порушеннями правил та умов звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку, а також, з порушенням державним реєстратором КП «Агенція реєстраційних послуг» Манютою С.В. законодавства України під час здійснення відповідних реєстраційних дій, оскільки банком не дотримано передумови перереєстрації права власності, зокрема, не проведено оцінку предмета іпотеки, а іпотечний договір взагалі не містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. ОСОБА_1 ніколи не отримувала письмової вимоги банку про усунення порушень договору кредиту, та взагалі не обізнана зі станом кредитних правовідносин між банком та третьою особою – ОСОБА_2 .

Як зазначає позивач, спірне майно не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника), адже таке майно виступає як забезпечення зобов`язань за споживчим кредитом, наданим їй в іноземній валюті, використовується нею як місце постійного проживання, площа такого майна не перевищує 140 кв. м. Крім того, у власності позивачки відсутнє інше нерухоме житлове майно.

Ухвалою суду від 30 липня 2019 року відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 24 вересня 2019 року.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 31 липня 2019 року частково задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, вжито заходи забезпечення позову шляхом заборони державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам державної реєстрації прав, іншим особам та органам, а також будь-яким особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, вчиняти будь-які реєстраційні дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав та заборони державної реєстрації обтяжень речових прав на житлове приміщення, а саме: трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 92,9 кв. м., житловою площею 59,7 кв. м. Вказана ухвала Приморського районного суду м. Одеси була залишена без змін згідно з постановою Одеського апеляційного суду від 11.02.2020 р.

18 вересня 2019 року до суду від представника АТ «УКРСОЦБАНК», надійшов відзив на позовну заяву. Відзив поданий у строки та з дотриманням вимог визначених у ст. 178 ЦПК України. У відзиві представник відповідача посилається на необґрунтованість позовних вимог, зазначаючи, що дії щодо задоволення вимог іпотекодержателя відповідали законодавству, зокрема державний реєстратор діяв у межах своїх повноважень, оскільки іпотечний договір, укладений між сторонами даного спору, на його думку, містить іпотечне застереження, а тому звернення стягнення на предмет іпотеки відбулось у межах чинного законодавства, а сторони, відповідно, дійшли згоди щодо позасудового врегулювання спору. Крім того, представник АТ «УКРСОЦБАНК» у відзиві на позовну заяву зазначає, що позивач обрав невірний спосіб захисту, так як у разі скасування рішення державного реєстратора, що стало підставою реєстрації права власності на предмет іпотеки за АТ «УКРСОЦБАНК», то сторони повертаються у попередній стан, без необхідності задоволення окремої вимоги про визнання права власності. Таку вимогу, як зазначає представник АТ «УКРСОЦБАНК», можливо застосовувати лише у разі ухилення державного реєстратора або АТ «УКРСОЦБАНК» від повернення сторін у попередній стан.

У підготовче засіданні 24 вересня 2019 року з`явились представник позивача та представник відповідача – АТ «УКРСОЦБАНК». Державний реєстратор КП «Агенція реєстраційних послуг» Манюта С.В. у підготовче засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомляв. Оголошено перерву на 23 жовтня 2019 року.

У підготовче засідання 23 жовтня 2019 року з`явились з`явились представник позивача та представник відповідача – АТ «УКРСОЦБАНК». Державний реєстратор КП «Агенція реєстраційних послуг» Манюта С.В. у підготовче засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомляв. У відповідності до вимог ст. 221 ЦПК України сторонам роз`яснені права та обов`язки. Ухвалою суду від 23 жовтня 2019 року задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів. Ухвалою суду від 23 жовтня 2020 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача АТ «УКРСОЦБАНК» про застосування зустрічного забезпечення. Протокольною ухвалою суду закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті на 05 грудня 2019 року.

У судове засідання 05 грудня 2019 року з`явився представник позивача та представник відповідача – АТ «УКРСОЦБАНК». Державний реєстратор КП «Агенція реєстраційних послуг» Манюта С.В. у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомляв. Судове засідання відкладено на 29 січня 2020 року, з підстав подачі представником позивача клопотання про відкладення розгляду справи для уточнення позовних вимог.

У судове засідання 29 січня 2020 року з`явився представник відповідача – АТ «Укрсоцбанк». Інші учасники справи у судове засідання не з`явились. Від представника позивача до суду надійшла заява про відкладення розгляду справи , з підстав зайнятості в іншому процесі. Суд визнав неявку представника позивача неповажною, у зв`язку із відсутністю підтверджуючих доказів його відсутності. Оголошено перерву на 16 березня 2020 року.

У судове засідання 16 березня 2020 року з`явився представник позивача. До суду від представника відповідача – АТ «Укрсоцбанк» надійшла заява про відкладення розгляду справи з підстав запровадження та території України карантинних заходів. Державний реєстратор КП «Агенція реєстраційних послуг» Манюта С.В. у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомляв. Оголошено перерву на 01 червня 2020 року.

У судове засідання 01 червня 2020 року з`явився представник позивача. До суду від представника відповідача – АТ «Укрсоцбанк» надійшла заява про відкладення розгляду справи з підстав зайнятості в іншому судовому процесі. Державний реєстратор КП «Агенція реєстраційних послуг» Манюта С.В. у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомляв. Оголошено перерву на 06 липня 2020 року.

У судове засідання 06 липня 2020 року з`явився представник позивача та представник відповідача АТ «Укрсоцбанк». Державний реєстратор КП «Агенція реєстраційних послуг» Манюта С.В. у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомляв. Ухвалою суду від 06 липня 2020 року задоволено заяву представника відповідача - АТ «Укрсоцбанк» щодо заміни відповідача. у зв`язку з правонаступництвом АТ «УкрсоцБанк» на АТ «Альфа-Банк». Оголошено перерву на 30 вересня 2020 року.

Судове засідання 30 вересня 2020 року відкладено на 09 грудня 2020 року, з підстав неявки сторін по справі. Від представника позивача та відповідача АТ «Альфа-Банк» надійшли заяви про відкладення розгляду справи, з підстав зайнятості в іншому судовому процесі. Державний реєстратор КП «Агенція реєстраційних послуг» Манюта С.В. у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомляв.

У судове засідання 09 грудня 2020 року з`явились представник позивача та представник - АТ «Альфа-Банк». Державний реєстратор КП «Агенція реєстраційних послуг» Манюта С.В. у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомляв.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити у повному обсязі, пояснивши, що спірне майно не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника), адже таке майно виступає як забезпечення зобов`язань за споживчим кредитом, наданим позивачу в іноземній валюті та використовується нею як місце постійного проживання. У власності позивачки відсутнє інше нерухоме житлове майно. ОСОБА_1 ніколи не отримувала письмової вимоги банку про усунення порушень договору кредиту, та взагалі не обізнана зі станом кредитних правовідносин між банком та третьою особою – ОСОБА_2 .

У судовому засіданні представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог та вважає їх необґрунтованими, пояснивши, що дії щодо задоволення вимог іпотекодержателя відповідали законодавству, зокрема державний реєстратор діяв у межах своїх повноважень, оскільки іпотечний договір, укладений між сторонами даного спору, на його думку, містить іпотечне застереження, а тому звернення стягнення на предмет іпотеки відбулось у межах чинного законодавства, а сторони, відповідно, дійшли згоди щодо позасудового врегулювання спору.

Дослідивши матеріали цивільної справи, вислухавши думки сторін, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 26 січня 2007 року між ОСОБА_1 , та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «УКРСОЦБАНК» був укладений Іпотечний договір (за участю майнового поручителя), посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гашовою В.В., реєстровий № 1206 .

Відповідно до п. 1.1. іпотечного договору, ОСОБА_1 (як іпотекодавець) передала в іпотеку відповідачу (як іпотекодержателю) в якості забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов`язань за договором кредиту № 660/4-514 від 26 січня 2007 року нерухоме майно, а саме трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 (на теперішній час – АДРЕСА_3 , загальною площею 92,9 кв. м., житловою площею 59,7 кв. м.

Як вбачається з інформаційної довідки № 173259260 від 10 липня 2019 року державним реєстратором КП «Агенція реєстраційних послуг» Манютою С.В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27 червня 2019 року індексний номер 47532035, яким проведено державну реєстрацію права власності за АТ «УКРСОЦБАНК» на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

Умови, підстави та процедура проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, визначені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядком «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», затвердженим Постановою КМУ № 1127 від 25.12.2015 р.

Так, відповідно до п. 61 Порядку № 1127 (у редакції, що діяла на момент прийняття спірного рішення державного реєстратора), для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;

3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Таким чином, необхідними умовами для проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки у даному випадку є наявність у договорі іпотеки іпотечного застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, та документа, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником письмової вимоги банку про усунення порушень договору кредиту.

Суд, аналізуючи укладений 26 січня 2007 р. між ОСОБА_1 , та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «УКРСОЦБАНК», іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гашовою В.В., реєстровий № 1206, далі – Іпотечний договір, встановив наступне.

Відповідно до п. 4.1. Іпотечного договору, у разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов`язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на Предмет іпотеки.

За правилами п. 4.3. Іпотечного договору, іпотекодавець або позичальник в будь-який час до моменту реалізації Предмета іпотеки має право припинити звернення на нього стягнення шляхом повного виконання забезпечених іпотекою зобов`язань.

Відповідно до п. 4.5. Іпотечного договору, іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на Предмет іпотеки в один із наступних способів: на підставі рішення суду; або на підставі виконавчого напису нотаріуса; або шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; або шляхом продажу Предмета іпотеки Іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі – покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку»; або шляхом організації Іпотекодержателем продажу Предмету іпотеки через укладання договору купівлі-продажу Предмета іпотеки між Іпотекодавцем та відповідним покупцем в порядку, встановленому статтею 6 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати».

Суд звертає увагу, що станом на дату укладання іпотечного договору, стаття 37 Закону України «Про іпотеку» мала назву: «Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки». Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на дату укладення Іпотечного договору (станом на 26.01.2007 р.), було визначено: «Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки».

Аналізуючи викладені положення чинного законодавства України у логічному зв`язку з положеннями Іпотечного договору, суд доходить до висновку, що останній не містить положення (чи посилання) на те, що іпотекодавець ОСОБА_1 погодилася на іпотечне застереження, зокрема на те, що позивачка узгодила в момент підписання Іпотечного договору можливість позасудового врегулювання, яке в момент укладення Іпотечного договору регулювалося не статтею 37, а статтею 36 Закону України «Про іпотеку». У свою чергу, Іпотечний договір не містить посилання на домовленість сторін щодо можливості застосування статті 36 зазначеного Закону.

Так, відповідно до ст. 36 Закону України «Про іпотеку», в редакції чинній на дату укладання Іпотечного договору, було визначено: «Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки».

У цій же частині суд вважає недоцільним посилання представника банку на положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» від 03.07.2018 р., відповідно до положень якого змінено статтю 37 Закону України «Про іпотеку», а саме: після частини першої доповнено двома новими частинами такого змісту: «Договір про задоволення вимог іпотекодержателя чи іпотечний договір, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є документами, що підтверджують перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Право власності іпотекодержателя на предмет іпотеки виникає з моменту державної реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя чи відповідного застереження в іпотечному договорі», а також щодо того, що цей Закон застосовується до відносин, що виникли після введення його в дію, а також до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію, крім частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку», що застосовується виключно до договорів і угод, укладених після введення в дію цього Закону, виходячи з такого.

У контексті аналізу спірних правовідносин в частині відсутності у досліджуваному Іпотечному договорі необхідного іпотечного застереження, суд виходить з суті даного інституту. Так, суть існування іпотечного застереження полягає в попередньому добровільному визначенні сторонами негативних наслідків, у разі порушення боржником взятих на себе зобов`язань, які, у даному випадку, полягають у втраті права власності внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності іпотекодержателем.

Відтак, у даній категорії справ, що стосується звернення стягнення на предмет іпотеки, суди мають з`ясувати наявність згоди іпотекодавця на визнання за іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки у позасудовому порядку, адже передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

Водночас, відповідно до статті 36 Закону України «Про іпотеку», сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя.

Таким чином вказана норма однозначно вказує на необхідність укладення окремого договору про задоволення вимоги іпотекодержателя у позасудовому порядку у разі відсутності іпотечного застереження у договорі іпотеки в момент його безпосереднього укладення сторонами.

Аналогічні правові висновки викладені у Постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.03.2018 р. по справі № 760/14438/15-ц та від 11.04.2018 р. по справі 554/14813/15-ц.

Отже, сторони Іпотечного договору не домовлялися про можливість позасудового врегулювання на підставі договору в порядку ст. 36 Закону України «Про іпотеку», у подальшому змін чи доповнень до Іпотечного договору, у зв`язку зі зміною законодавства про іпотеку – не вносили, а Іпотечний договір не містить іпотечного застереження, яке за змістом п. 61 Порядку № 1127 могло би бути підставою для прийняття оскаржуваного рішення державного реєстратора Манюти С.В., а саме лише посилання на статтю 37 Закону України «Про іпотеку» не є та не може вважатись згодою іпотекодавця на звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку без укладання окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

Крім того, зі змісту п. 61 Порядку № 1127 прямо випливає, що для проведення державної реєстрації права власності банку на підставі договору іпотеки, останній повинен був надати, а державний реєстратор мав прийняти від банку, копію письмової вимоги та документ, що підтверджує її вручення особисто позивачці.

У цій частині суд звертає увагу, що представником відповідача АТ «УКРСОЦБАНК», правонаступником якого є АТ «АЛЬФА-БАНК», було надано відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , до якого долучено, серед іншого, копію повідомлення за вих. № 1989 від 08 травня 2019 року про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням, адресатами в якому визначено ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , копія реєстру відправки рекомендованої кореспонденції № 236 від 10 травня 2019 року та копія фіскального чеку ПАТ «УКРПОШТА» від 11 травня 2019 року

Суд доходить до висновку, що надані представником банку докази не доводять факт саме вручення (отримання) відповідних повідомлень боржнику та іпотекодавцю.

У цій же частині суд звертає увагу, що копія відправлення рекомендованої кореспонденції № 236 датована 10 таравня 2019 р., тоді як до цього ж реєстру представником АТ «УКРСОЦБАНК» наданий фіскальний чек ПАТ «УКРПОШТА» з іншою датою відправлення 11.05.2019 р. та з зазначенням списку № 13255, тобто списку відправлень з іншим номером.

Враховуючи викладені обставини та наявні у наданих доказах розбіжності, суд доходить до висновку про відсутність належних та допустимих доказів вручення позивачці письмової вимоги про усунення порушень, передбаченої п. 61 Порядку № 1127.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор відмовляє у державній реєстрації прав, серед іншого, у разі якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим Законом (пп. 3 ч. 1 ст. 24 Закону), подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження (пп. 4 ч. 1 ст. 24 Закону).

Виходячи з викладених вище обставин, державний реєстратор Манюта С.В., під час розгляду заяви банку, на підставі якої було прийнято оскаржуване рішення, мав застосувати положення п. 23 Порядку, пп. 3 і пп. 4 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», та прийняти рішення про відмову у державній реєстрацій прав банку.

Крім того, суд звертає увагу на особливі положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», якими визначено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, що є предметом іпотеки, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими особі в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника / майнового поручителя за умови відсутності у власності останнього іншого нерухомого житлового майна, а також, якщо загальна площа такого нерухомого житлового майна не перевищує 140 кв. м. для квартири.

Суд виходить з того, що стягнення на предмет іпотеки, зокрема, у позасудовому порядку, є примусовою дією іпотекодержателя, спрямованою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. Водночас, зазначений Закон ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження.

Судом зазначено, що відповідний мораторій розповсюджується в тому числі на позасудові способи звернення стягнення, відтак, є підставою для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на відповідне іпотечне майно.

До такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду під час розгляду аналогічних правовідносин, що викладений у постанові від 20.11.2019 р. по справі № 802/1340/18-а.

Водночас застосування положень Закону в частині мораторію є умовним, тобто залежить від наявності обов`язкових умов, таких як: таке майно повинно виступати як забезпечення зобов`язань за споживчим кредитом в іноземній валюті, використовуватись позичальником/майновим поручителем як місце постійного проживання, площа такого майна не повинна перевищувати 140 кв. м. для квартири, у позичальника/майнового поручителя не повинно перебувати у власності інше нерухоме житлове майно.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що АТ «УКРСОЦБАНК» надав позичальнику кредит в іноземній валюті (пп. 1.4.1. Іпотечного договору), кредит, що був наданий позичальнику, є споживчим кредитом (п. 1.1. Іпотечного договору), що сторонами також не заперечувалось. Спірна квартира, що є предметом іпотеки, використовується майновим поручителем (позивачкою ОСОБА_1 ) як місце її постійного проживання, разом з її дітьми (зокрема, доводиться відомостями з Адресного бюро, що містяться у справі), а у власності позивачки відсутнє інше нерухоме житлове майно. Загальна площа квартири, що є предметом іпотеки, є меншою за 140 кв. м.

Протилежного відповідачами не доведено, доводи позову в цій частині не спростовані.

Відтак, суд доходить до висновку, що дії державного реєстратора з приводу реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 ,за банком, зокрема, на підставі приписів Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» є безпідставними.

Крім іншого, суд звертає увагу на положення ст. 37 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якої, після звернення стягнення кредитор повинен відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя. Згідно з ч. 4 ст. 37 Закону України «Про іпотеку», іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності.

Отже, визначення вартості предмету іпотеки станом на дату звернення стягнення є істотною передумовою перереєстрації права власності.

Аналізуючи зазначені положення, а також приписи Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і Порядку «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», затвердженого Постановою КМУ № 1127 від 25.12.2015 р., необхідно дійти до висновку, що при зверненні стягнення на предмет іпотеки, шляхом реєстрації права власності за іпотекодержателем на підставі ст. 37 Закону України «Про іпотеку», кредитор повинен провести оцінку предмету іпотеки на момент звернення стягнення.

До такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.03.2019 р. по справі № 306/2053/16-ц.

Суд зазначає, що відповідачами не спростовано посилання позивачки щодо того, шо зазначена оцінка не проводилась під час звернення стягнення на спірну квартиру, відповідачами до матеріалів справи не були надані докази виконання норми ст. 37 Закону України «Про іпотеку» в частині проведення оцінки предмету іпотеки на момент звернення стягнення. Таким чином, звернення банком стягнення на предмет іпотеки відбулося з порушенням відповідних приписів законодавства.

Суд не бере до уваги посилання представника банку, як на підставу відмови у задоволенні позовних вимог, щодо того, що позивачкою обрано невірний спосіб захисту, так як у разі скасування рішення державного реєстратора, що стало підставою реєстрації права власності на предмет іпотеки за АТ «УКРСОЦБАНК», то сторони повертаються у попередній стан, без необхідності задоволення окремої вимоги про визнання права власності.

У цій частині суд зазначає, що обрання способу захисту є виключним правом позивача, враховуючи, що відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Суд, виходячи з встановлених обставин та предмету позову зазначає, що факт невизнання права власності позивачки з боку банку підтверджується діями останнього щодо оформлення за собою права власності на спірне майно, відтак, обраний спосіб захисту є спроможним та ефективним.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відтак, враховуючи викладені у сукупності обставини та положення законодавства України, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить до висновку, що позивачка довела належними та допустимими доказами обставини, на які вона посилається як на підставу задоволення позову, а відповідачі не спростували такі обставини та не довели протилежного належними та допустимими доказами.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006 р.).

Крім іншого, суд зазначає про необхідність розподілу судових витрат за результатами розгляду даної справи.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Щодо розподілу судових витрат в частині сплаченого позивачкою судового збору, суд зазначає наступне.

На виконання вимог ст. ст. 134, 175 ЦПК України, позивачкою у позовній заяві надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, відповідно до якого остання, серед іншого, просила за результатами розгляду справи стягнути з відповідачів порівну (у рівних частинах) сплачену суму судового збору, яка першочергово складала 9605 грн.

Водночас представником ОСОБА_1 , адвокатом Байдеріним О.А., до матеріалів даної цивільної справи подано клопотання про розподіл судових витрат, в якому, серед іншого, зазначено, що 23 вересня 2019 року останнім було подано заяву про збільшення позовних вимог, якою позивачка заявила про зміну предмету позову шляхом доповнення новою (додатковою) позовною вимогою про скасування запису, у зв`язку з чим, було доплачено судовий збір у розмірі 768 грн. 40 коп.

Зазначені обставини підтверджуються матеріалами справи, зокрема, квитанцією № ПН1181 від 25 липня 2019 року та квитанцією № СВ02207921/1 від 23 вересня 2019 року, відтак, загальна сума сплаченого позивачкою судового збору складає 10373 грн. 40 коп.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, враховуючи, що за результатами розгляду даної справи суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, сплачений позивачкою судовий збір у розмірі 10373 грн. 40 коп. підлягає стягненню на користь останньої у рівних частинах з відповідачів – АТ «АЛЬФА-БАНК» та державного реєстратора КП «Агенція реєстраційних послуг» Манюти С.В.

Щодо розподілу інших судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до п. 48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014 року, витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а і у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Як зазначено вище, позивачкою, на виконання вимог ст. ст. 134, 175 ЦПК України, у позовній заяві надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, відповідно до якого остання, серед іншого, просила за результатами розгляду справи стягнути з відповідачів порівну (у рівних частинах) судові витрати, які, крім визначеного судового збору, складаються з вартості гонорару адвокатського об`єднання «СІ.ЕЛ.ЕС.» за надання професійної правничої (правової) допомоги в сумі 22 000 грн.

Аналогічну суму гонорару адвокатського об`єднання «СІ.ЕЛ.ЕС.» за надання професійної правничої (правової) допомоги просив стягнути представник позивачки, адвокат Байдерін О.А., згідно з поданим останнім клопотанням про розподіл судових витрат.

Так, ОСОБА_1 , на виконання вимог ч. 8 ст. 141 ЦПК України, надані наступні документи: договір № 12 про надання професійної правничої (правової) допомоги, укладений 12.07.2019 р. між ОСОБА_1 та АО «СІ.ЕЛ.ЕС.», додаткова угода № 1 та меморандум про ціноутворення, підписані 12.07.2019 р. між ОСОБА_1 та АО «СІ.ЕЛ.ЕС.» детальний опис наданої АО «СІ.ЕЛ.ЕС.» професійної правничої (правової) допомоги на користь ОСОБА_1 в межах даної цивільної справи, наданий в порядку ч. 3 ст. 137 ЦПК України, акт приймання-передачі наданої АО «СІ.ЕЛ.ЕС.» професійної правничої (правової) допомоги на користь ОСОБА_1 в межах даної цивільної справи.

Водночас суд звертає увагу, що представником АТ «УКРСОЦБАНК», правонаступником якого є АТ «АЛЬФА-БАНК» до матеріалів даної цивільної справи подано заяву про зменшення витрат на правничу допомогу, згідно з яким просив у разі задоволення позовних вимог повністю або частково відмовити у стягненні витрат на правову допомогу за недоведеністю або зменшити їх розмір.

Відповідно до ч. 5 ст. 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог ч. 4 даної статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, вивчивши наявні у матеріалах справи докази понесення витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, аналізуючи розмір заявлених витрат на оплату послуг адвоката на предмет співмірності із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи, суд доходить висновку про необхідність часткового зменшення розміру витрат на правничу допомогу, заявлених ОСОБА_1 , та стягнути з відповідачів на користь позивачки у рівних частинах витрати на правову допомогу у розмірі 15 000 грн.

Керуючись ст.ст. 4,7,12,13,80,82,245,246,258- 273,354 ЦПК України і на підставі,суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Державного реєстратора КП «Агенція реєстраційних послуг» Манюти Сергія Васильовича, Акціонерного товариства « АльфаБанк» за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора та визнання права власності- задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» Манюти Сергія Васильовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень квартири АДРЕСА_1 від 27 червня 2019 року, індексний номер 47532035;

Скасувати запис у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 32164238, який було здійснено на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27 червня 2019 року індексний номер 47532035 щодо квартири АДРЕСА_1 ;

Визнати за ОСОБА_1 право власності на нерухоме майно, а саме квартири АДРЕСА_1 ;

Стягнути з Державного реєстратора КП «Агенція реєстраційних послуг» Манютіна Сергія Васильовича, Акціонерного товариства «АльфаБанк» на користь ОСОБА_1 у рівних частинах витрат по сплаті судового збору у розмірі 10373 ( десять тисяч триста сімдесят три) грн 40 (коп.

Стягнути з Державного реєстратора КП «Агенція реєстраційних послуг» Манютіна Сергія Васильовича, Акціонерного товариства «АльфаБанк» на користь ОСОБА_1 у рівних частинах витрат на правову допомогу у розмірі 15 000 ( п`ятнадцять тисяч) грн

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Одеського апеляційного суду через Приморський районний суд м. Одеси. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду складено 21 грудня 2020 року

Суддя: Ю.Б. Свячена