Рішення № 93914710, 10.12.2020, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/21131/19

Провадження № 2/522/2625/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2020 року Приморський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого судді Свяченої Ю.Б.,

при секретарі судового засідання Шеян І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Одесі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (законний представник неповнолітнього в особі ОСОБА_6 ), за участі третьої особи, без самостійних вимог на предмет спору – Служба у справах дітей Одеської міської ради про примусове виселення та зняття з реєстрації,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (законний представник неповнолітнього в особі ОСОБА_6 ), за участі третьої особи, без самостійних вимог на предмет спору – Служба у справах дітей Одеської міської ради про примусове виселення та зняття з реєстрації, по котрій просить суд виселити відповідачів, які проживають в квартирі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зняти з реєстрації місця проживання відповідачів, які зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги мотивовані тим, що 02.11.2006 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 11067525000. Відповідно до умов вказаного договору відповідач отримав кредит у сумі 65 400,00 дол. США з розрахунку 10,3% річних за користування кредитом на строк до 02.11.2007 року. Також 02.11.2006 року між сторонами було укладено договір іпотеки, відповідно до якого ОСОБА_3 передала у іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру загальною площею 48,1 кв.м., житловою площею 40,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Заочним рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 01 червня 2016 року в справі 522/18911/15-ц позов ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено, в рахунок виконання основного зобов`язання щодо сплати заборгованості ОСОБА_6 за кредитним договором № 11067525000 від 02.11.2006 року у розмірі 2832589,00 грн. (два мільйони вісімсот тридцять дві тисячі п`ятсот вісімдесят дев`ять гривень), з яких сума заборгованості за кредитом – 1349580,29 грн. (один мільйон триста сорок дев`ять тисяч п`ятсот вісімдесят гривень 29 копійок), сума заборгованості за відсотками – 1482738,72 грн. (один мільйон чотириста вісімдесят дві тисячі сімсот тридцять вісім гривень 78 копійки) звернуто стягнення на предмет іпотеки а саме: квартиру загальною площею 48,1 кв.м., житловою площею 40,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ., шляхом передачі іпотекодержателю вказаного предмету іпотеки у власність та визнання на нього право власності за іпотекодержателем Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» на підставі Договору іпотеки від 07.11.2006 року, укладеного між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 , стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 6890,00 грн. (шість тисяч вісімсот дев`яносто гривень).

Оскільки позивач є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , він звернувся до суду з позовною заявою до відповідачів про примусове виселення та зняття з реєстрації.

Ухвалою суду від 24 січня 2020 року справу прийнято суддею до свого провадження в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 24 березня 2020 року.

16 березня 2020 року від представника третьої особи, без самостійних вимог на предмет спору – Служби у справах дітей Одеської міської ради надішли письмові пояснення щодо позовних вимог, по котрим просить суд врахувати інтереси неповнолітніх.

17 березня 2020 року від представника позивача до суду засобами електронної пошти надійшла заява про розгляд справи без особистої участі позивача.

У підготовче засідання 24 березня 2020 року сторони не з`явились. Про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, про причини неможливості прибуття до судового засідання не повідомили, у зв`язку з чим розгляд справи відкладено на 25 травня 2020 року.

У підготовче засідання 25 травня 2020 року сторони не з`явились. Про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, про причини неможливості прибуття до судового засідання не повідомили, у зв`язку з чим розгляд справи відкладено на 01 липня 2020 року.

У підготовче засідання 01 липня 2020 року сторони не з`явились. Про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, про причини неможливості прибуття до судового засідання не повідомили, у зв`язку з чим розгляд справи відкладено на 28 вересня 2020 року.

У підготовче засідання 28 вересня 2020 року сторони не з`явились, про дату та час слухання справи сповіщались належним чином. Судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого засідання та призначено справу до судового розгляду по суті на 10 грудня 2020 року.

У судове засідання 10 грудня 2020 року учасники справи не з`явились, про дату та час слухання справи сповіщались належним чином. Суд, з урахуванням наявності заяви від позивача про розгляд справи без особистої участі сторони позивача та відзиву на позовну заяву від представника третьої особи, вважає за можливе розглядати справу без особистої участі учасників справи на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 02.11.2006 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 11067525000. Відповідно до умов вказаного договору відповідачка отримала кредит у сумі 65400,00 дол. США з розрахунку 10,3% річних за користування кредитом на строк до 02.11.2007 року. 02.11.2006 року було укладено нотаріально посвідчений іпотечний договір відповідно до якого ОСОБА_3 передала в іпотеку нерухоме майно, а саме житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 45 кв.м. та житловою площею 30,3 кв.м. 07.11.2006 року між сторонами було укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки, відповідно до якого ОСОБА_3 передала у іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру загальною площею 48,1 кв.м., житловою площею 40,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Банк виконав свої зобов`язання за кредитним договором, а Позичальник умови кредитного договору належним чином не виконує, про що неодноразово повідомлявся в тому числі й шляхом направлення письмової вимоги про виконання зобов`язань згідно умов кредитного договору. Однак зобов`язання не виконані, у зв`язку з чим, станом на 31.07.2015 року за Відповідачем наявна заборгованість у сумі 2832589,00 грн., з яким сума заборгованості за кредитом – 1349850,29 грн.; сума заборгованості за відсотками – 1482738,72 грн. Згідно умов Іпотечного договору позикодавець має право задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Таким чином позикодавець умови кредитного договору виконав та надав відповідачу кошти, які зазначені у кредитному договорі, про що зазначено в позові.

08.12.2011 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним Договором, АКІБ «УкрСиббанк» передає (відступає) АТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого АТ «Дельта Банк» замінює АКІБ «УкрСиббанк» як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобов`язаннях, а внаслідок передачі від АКІБ «УкрСиббанк» до АТ «Дельта Банк» переходить (відступається) право вимоги (замість АКІБ «УкрСиббанк») від боржників повного, належного та реального виконання обов`язків за кредитними та зобов`язальними договорами. Отже, відповідно до вищевказаного договору про передачу активів та кредитних зобов`язань АТ «Дельта Банк» набув права вимоги по даному кредитному договору.

Заочним рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 01 червня 2016 року в справі 522/18911/15-ц позов ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено, в рахунок виконання основного зобов`язання щодо сплати заборгованості ОСОБА_6 за кредитним договором № 11067525000 від 02.11.2006 року у розмірі 2832589,00 грн. (два мільйони вісімсот тридцять дві тисячі п`ятсот вісімдесят дев`ять гривень), з яких сума заборгованості за кредитом – 1349580,29 грн. (один мільйон триста сорок дев`ять тисяч п`ятсот вісімдесят гривень 29 копійок), сума заборгованості за відсотками – 1482738,72 грн. (один мільйон чотириста вісімдесят дві тисячі сімсот тридцять вісім гривень 78 копійки) звернуто стягнення на предмет іпотеки а саме: квартиру загальною площею 48,1 кв.м., житловою площею 40,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ., шляхом передачі іпотекодержателю вказаного предмету іпотеки у власність та визнання на нього право власності за іпотекодержателем Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» на підставі Договору іпотеки від 07.11.2006 року, укладеного між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 , стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 6890,00 грн. (шість тисяч вісімсот дев`яносто гривень).

Оскільки позивач є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , він звернувся до суду з позовною заявою до відповідачів про примусове виселення та зняття з реєстрації.

Згідно частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно частини першої статі 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Згідно статті 1 Закону України «Про іпотеку» від 5.06.2003 р. № 898-IV іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Згідно частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду, отже означена норма встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян із жилих приміщень, придбаних не за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, забезпеченого іпотекою цього приміщення, без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що в разі звернення стягнення на іпотечне майно в судовому порядку та ухвалення судового рішення про виселення мешканців з іпотечного майна, яке не придбане за рахунок кредитних коштів, підлягають застосуванню як положення частини третьої 39 Закону України «Про іпотеку» та/або частини першої статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і частини другої статті 109 ЖК УРСР. Отже, за змістом зазначених норм особам, яких виселяють із житлового будинку (житлового приміщення), який є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло, при цьому за положенням частини другої статті 109 ЖК УРСР постійне житло вказується у рішенні суду.

При виселенні з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла в судовому порядку, відсутність постійного житлового приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення. Викладене узгоджується з правовим висновком, наведеним у постанові Верховного Суду від 28.11.2018 р. у справі № 754/4727/16-ц.

Позивач, звертаючись до суду із вимогами до відповідачів, просить виселити відповідачів, які проживають в квартирі, що є предметом іпотеки, однак Верховний Суд у постанові від 28.11.2018 р. у справі № 754/4727/16-ц звернув увагу на те, що Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності Європейський суд з прав людини керується принципом пропорційності, як дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

У рішенні від 07 липня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05), яке набуло статусу остаточного 07 жовтня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію «законів».

Таким законом є стаття 109 ЖК УРСР, яка закріплює правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення.

У статті 6 Конвенції проголошено принцип справедливого розгляду справи, за яким кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Верховний Суд звернув увагу, що …Аналогічний принцип закріплено й у національному законодавстві, а саме… частині першій статті 2 ЦПК України, згідно з якою завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Те саме міститься у статті 2 ЦПК України…, згідно із частиною другою якої суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (частина перша статті 5 ЦПК України).

Як проголошено у статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

Невиконання кредитних зобов`язань стало підставою подання до суду позовів банками про звернення стягнення на іпотечне майно, надане за договорами забезпечення кредитів, що зумовило масове виселення колишніх власників з неповнолітніми дітьми із житла.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» внесено зміни до статті 109 ЖК УРСР, згідно з якими виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Також Верховний Суд звернув увагу, що …Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» запроваджено мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, а саме: не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами-резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв.м для квартири та 250 кв.м для житлового будинку.

Аналіз вищевказаних положень закону свідчить про те, що держава цілеспрямовано вносила законодавчі обмеження, направлені на захист прав громадян України, щодо виселення, які пов`язані з виконанням зобов`язань за кредитами, наданими в іноземній валюті та забезпеченими іпотекою. Вказана обставина обумовлена тим, що фізична особа, яка отримала кредит у іноземній валюті, не має впливу на здешевлення гривні, коливання валютного курсу, проте саме держава зобов`язана забезпечувати як дотримання прав усіх суб`єктів, так і баланс прав, у тому числі і прав кредитодавця та позичальника у кредитних правовідносинах. Такі висновки щодо застосування вказаних норм права відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року справа № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18).

Суд, враховуючи викладене, ту обставину, що спірне нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання відповідачами, відсутнє постійне житлове приміщення, яке має бути надане їм одночасно з виселенням, знаходить позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про виселення відповідачів, які проживають в квартирі, зі спірної квартири необґрунтованими, такими, в задоволенні яких слід відмовити.

Щодо інших вимог Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», то позивач, звертаючись до суду із вимогами про зняття з реєстрації місця проживання відповідачів , означені вимоги пов`язує із виселенням відповідачів із означеної квартири, отже, враховуючи, що у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк про виселення відповідачів зі спірної квартири, також відсутні підстави для задоволення вимог Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в цій частині.

Стосовно висновків Верховного Суду у справі № 643/10210/15-ц, на які посилається позивач, то суд звертає увагу, що предметом розгляду зазначеної справи є визнання договору іпотеки недійсним, питання про примусове виселення та зняття з реєстрації судом не вирішувалося, отже правовідносини у цих справах не є подібними.

Керуючись статтями 316, 317, 512-519, 526, 530, 536, 575, 589, 610, 612, 629, 1046-1050, 1054, 1056-1 ЦК України, статтями 35, 41, 109 ЖК УРСР, Законом України «Про іпотеку», Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», статтями 1-23, 76-81, 95, 131, 141, 258-259, 264-265, 280-282, 352, 353, 355 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (законний представник неповнолітнього в особі ОСОБА_6 ), за участі третьої особи, без самостійних вимог на предмет спору – Служба у справах дітей Одеської міської ради про примусове виселення та зняття з реєстрації, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду через Приморський районний суд м. Одеси протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення суду складено 21 грудня 2020 року.

Суддя: Ю.Б. Свячена