Ухвала суду № 93913565, 24.11.2020, Київський районний суд м. Одеси

Справа № 520/10154/19

Провадження № 2/947/569/20

УХВАЛА

24.11.2020

Київський районний суд м. Одеси у складі головуючого - судді Луняченка В.О. ,

Розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства « Фідобанк», третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Решетнікова Світлана Іванівна, Товариство з обмеженою відповідальністю « Морський клуб ТЦФ», про визнання недійсними кредитного договору, генеральної кредитної угоди, договору іпотеки та скасування записів про заборону, -

ВСТАНОВИВ:

До Київського районного суду м. Одеси 11.05.2019 року звернувся ОСОБА_1 з позовом до ПАТ «Фідобанк», третя особа приватний нотаріус Решетнікова С.І. про визнання недійсним договору іпотеки №4930, посвідчений 25.12.2007 року, укладений між ВАТ « Ерстебанк» та ОСОБА_1 та скасування записів про заборону розпорядження іпотечним майном.

16.01.2020 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про зміну предмету позову та збільшення позовних вимог, згідно якої окрім первинних вимог позивач заявив вимоги щодо визнання недійсним кредитний договір №011/0321/10/08460 від 25.12.2007 року, укладений між ВАТ «Ерсте Банк» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та визнання недійсним генеральної угоди №10.01-40/289 від 25.12.2007 року укладеної між ВАТ «Ерсте Банк» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 .

Позов обґрунтований тим, що укладена 25 грудня 2007 року генеральна кредитна угода № 10.01-40/289 та в її рамках кредитний договір № 011/0321/10/08460, відповідно до умов яких позичальнику надавався кредит у сумі 610 000,00 доларів США для рефінансування залишку заборгованості за кредитом, який отриманий позичальником у ТзОВ «СоцКом Банк» за кредитним договором від 20 серпня 2007 року № 014//1-795 а також договір іпотеки №4930, від 25.12.2007 року є недійсними так як документи з боку позивача були підписані ОСОБА_2 на підставі довіреності від 07 грудня 2007 року, посвідченої громадським нотаріусом в Австрії, яка не відповідає вимогам для довіреностей визначених законодавством Австрії та України , а тому не може вважатись документом який підтверджує волевиявлення позивача.

Як встановлено у судовому засідання на час укладення вищевказаних договорів ОСОБА_1 дійсно мав статус фізичної особи підприємця , однак у подальшому втратив зазначений статут у зв`язку із чим при звернення із відповідними позовами до господарського суду йому було відмовлено у відкритті провадження та рекомендовано звернутись до суду загальної юрисдикції.

Постановою Великої палати Верховного Суду від 09.10.2019 року у справі №127/23144/18 зроблено правовий висновок про те, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала позицію щодо юрисдикції спору за позовом суб`єкта господарювання до фізичної особи, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, що виник при виконанні умов укладеного між ними господарського договору (постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14?144цс18), від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18 (провадження № 12-294гс18), від 5 червня 2019 року у справі № 904/1083/18 (провадження № 12-249гс18).

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відтак норми процесуальних законів наведено тут і далі у редакціїЗакону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року.

Згідно зі статтею 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших відносин, крім справ, розгляд яких здійснюється за правилами іншого судочинства.

Разом з тим статтею 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визначено предметну та суб`єктну юрисдикцію господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) ФОП.

Статтею 45 ГПК України встановлено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).

Відтак господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.

Згідно із частиною першою статті 128 Господарського кодексу України (далі - ГК України) громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. Зазначена норма кореспондується зі статтею 50 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

За частиною першою статті 173 ГК України зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням.

Майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (стаття 179 ГК України).

Таким чином, однією з ознак господарського договору, що дозволяє відокремити його від інших видів договорів (у тому числі цивільних), є особливий суб`єктний склад. Зокрема, договір, у якому сторонами є суб`єкти господарювання (наприклад, юридична особа та громадянин, зареєстрований на час його укладення як підприємець), є господарським, відтак і зобов`язання, що з нього виникають, є господарськими.

Зобов`язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов`язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов`язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю (стаття 609 ЦК України).

Проте до підприємницької діяльності фізичних осіб згідно зі статтею 51 ЦК України застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Частиною третьою статті 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» передбачено, що фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ФОП.

Відповідно до статті 52 ЦК України ФОП відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, статті 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» однією з особливостей підстав припинення зобов`язань для ФОП є те, що у випадку припинення суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб`єктів підприємницької діяльності) її зобов`язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. ФОП відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Таким чином, виходячи із суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов`язання за яким у відповідача із втратою його статусу як ФОП не припинились, суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку про належність спору до господарської юрисдикції.

Цивільний процесуальний кодекс України ( далі ЦПК) визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ( ч.1 ст. 2 ЦПК ).

У відповідності до вимог п.4 ст. 264 ЦПК при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.

У відповідності до вимог п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Таким чином, враховуючи правову позицію Верховного Суду яка повинна застосовуватись до спірних правовідносин, позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання недійсним кредитного договору №011/0321/10/08460 від 25.12.2007 року, укладеного між ВАТ «Ерсте Банк» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та визнання недійсним генеральної угоди №10.01-40/289 від 25.12.2007 року укладеної між ВАТ «Ерсте Банк» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 не підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства та повинні розглядатись у порядку господарського судочинства.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 255, 256,353,354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Закрити провадження у частині позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства « Фідобанк», третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Решетнікова Світлана Іванівна, Товариство з обмеженою відповідальністю « Морський клуб ТЦФ», про визнання недійсним кредитний договір №011/0321/10/08460 від 25.12.2007 року, укладений між ВАТ «Ерсте Банк» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та визнання недійсним генеральної угоди №10.01-40/289 від 25.12.2007 року укладеної між ВАТ «Ерсте Банк» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 недійсною, у зв`язку із тим, що дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства а даний спір повинен розглядатись у порядку господарського судочинства.

Продовжити розгляд цивільної справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства « Фідобанк», третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Решетнікова Світлана Іванівна, Товариство з обмеженою відповідальністю « Морський клуб ТЦФ», про визнання недійсним договору іпотеки та скасування записів про заборону.

Повний текст ухвали буде виготовлений протягом п`яти днів.

Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги протягом п`ятнадцяті днів з дня складення повного тексту.

Учасник справи, якому повний текст ухвали не було вручені у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяті днів з дня вручення йому повного тексту ухвали.

Повна ухвала складена судом 14.12.2020 року.

Суддя Луняченко В. О.