Вирок № 93909280, 29.12.2020, Сихівський районний суд м. Львова

Справа № 464/5539/19

пр.№ 1-кп/464/28/20

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.12.2020 Сихівський районний суд міста Львова

у складі: головуючого – судді Дулебка Н.І.,

за участі: секретаря судового засідання – Цуняк А.М.,

прокурора – Васьківа Б.Я.,

потерпілого – ОСОБА_1 ,

представника потерпілого – Кецка В.Я.,

захисника – Буряка А.Ю.,

обвинуваченого – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові кримінальне провадження про обвинувачення

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Львова, українця, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, одруженого, працює водієм у ПП «Вантажбуд», раніше судимого, зокрема: 24.06.2010 Залізничним районним судом м. Львова за ч. 4 ст. 187, ч. 3 ст. 357 КК України до 9 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна, покарання відбуте; 16.01.2018 Кам`янка-Бузьким районним судом Львівської області за ч. 2 ст. 190 КК України до штрафу у розмірі 850 грн., покарання відбуте; зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України, –

встановив:

Обвинувачений ОСОБА_2 01.10.2019 умисно заподіяв працівникові правоохоронного органу легкі тілесні ушкодження у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків, за наступних обставин.

01.10.2019 о 08.00 год. потерпілий ОСОБА_1 , будучи згідно з наказом ДУ «ЛВК-48» №15/ос/вп-18 від 21.02.2018 службовцем Державної кримінально-виконавчої служби України на посаді молодшого лейтенанта групи охорони ДУ «Львівська виправна колонія №48», заступив на чергування згідно з наказом в.о. начальника вказаної установи №267 від 01.10.2019 «Про забезпечення охорони та збереження матеріальних цінностей ДУ «Львівська виправна колонія №48» та перебував на патрулюванні на пості №3, що за адресою: м. Львів, вул. Хуторівка, 2.

При виконанні своїх функціональних обов`язків працівник групи охорони ОСОБА_1 був уповноваженим представником правоохоронного органу, був наділений повноваженнями, передбаченими посадовими інструкціями, а саме: контроль дотримання встановленого пропускного режиму на об`єкті установи; забезпечення проведення заходів щодо зміцнення охорони в установі; здійснення охорони матеріальних цінностей установи; затримання та проведення короткого опитування, а в разі потреби – догляд порушників, і негайна доповідь про них керівництву установи для вжиття відповідних заходів; не допускати до вартового приміщення нікого, крім осіб, які мають на це право.

Так, 01.10.2019 приблизно о 20.30 год. потерпілий ОСОБА_1 , будучи одягненим у формений одяг та знаходячись при виконанні своїх службових обов`язків, підійшов до вхідних воріт КПП №3, через які здійснюється виїзд з охоронюваної території ЛВК №48, та виконуючи свої обов`язки стосовно здійснення охорони матеріальних цінностей установи, звернувся з вимогою щодо припинення протиправних дій щодо входу на територію ДУ «Львівська виправна колонія №48» до обвинуваченого ОСОБА_2 , який намагався пройти на територію ДУ «Львівська виправна колонія №48». Однак ОСОБА_2 , усвідомлюючи, що вказана особа є працівником групи охорони та перебуває під час виконання своїх службових обов`язків, маючи умисел на заподіяння працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків, почав чинити активну фізичну протидію працівнику групи охорони, зайшов у приміщення КПП №3 та з метою реалізації свого злочинного умислу, тримаючи затиснутий в кулак металевий предмет (який саме в ході досудового розслідування не встановлено), умисно наніс удар в ділянку ротової порожнини потерпілому ОСОБА_1 , внаслідок чого спричинив останньому травматичну екстракцію центральних і правого бокового різців верхньої щелепи, забій м`яких тканин обличчя, забійні поверхневі рани внутрішніх поверхонь верхньої та нижньої губи, які відносяться до легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров`я.

Обвинувачений ОСОБА_2 в судовому засіданні винуватість у вчиненому не визнав та дав показання про те, що зранку 01.10.2019 приїхав до ДУ «ЛВК №48» та залишив свій автомобіль для ремонту біля автосервісу, який знаходиться на території вказаної установи. Працівник автосервісу ОСОБА_3 приблизно о 18.30 год. йому зателефонував та повідомив, що його автомобіль відремонтований, на що ОСОБА_2 сказав, що приїде за ним приблизно о 19.00-19.15 год. Також ОСОБА_3 повідомив, що ключі від автомобіля не може залишити в охоронця установи та заховає їх в обумовленому ними місці. Приїхавши на мотоциклі до воріт установи, ОСОБА_2 посигналив для того, щоб охоронець відчинив ворота. Вийшовши з приміщення охорони, потерпілий ОСОБА_1 з невідомих причин почав виражатись до ОСОБА_2 нецензурною лайкою, на що останній пояснював, що приїхав забрати свій автомобіль. В подальшому ОСОБА_2 заїхав на територію установи, де поспілкувався з ОСОБА_4 та переодягнувся, після чого мав намір виїхати з території установи на своєму відремонтованому автомобілі. У зв`язку з тим, що ворота були зачинені, почав сигналити. Оскільки ніхто з охоронців ворота не відчиняв, пішов їх відчиняти самостійно. В цей час з приміщення вибіг ОСОБА_1 , при цьому нецензурно виражався, відштовхнув ОСОБА_2 , збив його з ніг та почав наносити удари. Коли обвинувачений лежав на землі, до воріт установи під`їхав свідок ОСОБА_5 , який ОСОБА_1 піднімав та заспокоював. Інший охоронець лише за цим спостерігав. Після цього ОСОБА_2 сів у свій автомобіль та поїхав і більше в цей день на територію установи не повертався. Також ствердив, що раніше потерпілого ОСОБА_1 знав, оскільки відбував покарання в ДУ «ЛВК №48», а ОСОБА_1 в цей час працював контролером та жодних конфліктів між ними не було. Приблизно за один тиждень до цих подій ОСОБА_1 запитував у ОСОБА_2 , коли він відсвяткує з ними своє одруження. Зазначив, що конфлікт з ОСОБА_1 тривав приблизно 5 – 7 хвилин, при цьому ОСОБА_2 жодних предметів з багажника свого автомобіля не брав та ударів такими не наносив. Не пригадує, чи під час конфлікту потерпілий був одягнений у формений одяг, але службове посвідчення йому не пред`являв. Цивільний позов не визнав, оскільки злочину не вчинив. Підтримав відзив на позовну заяву від 30.01.2020 (Т. 1 а.с. 97-99).

Незважаючи на невизнання винуватості у вчиненому ОСОБА_2 , його винуватість повністю та об`єктивно стверджується зібраними та безпосередньо дослідженими у ході судового розгляду доказами.

Потерпілий ОСОБА_1 в судовому засіданні дав показання про те, що 01.10.2019 заступив на зміну щодо охорони території ДУ «ЛВК №48». До його обов`язків серед іншого належало знати про усіх відвідувачів території установи. Приблизно о 20 год. до нього підійшов працівник автосервісу, що розташований на території установи, з проханням передати ОСОБА_2 ключі від його автомобіля, який був відремонтований та стояв біля СТО. ОСОБА_1 у цьому проханні відмовив та через деякий час почув звук сигналу транспортного засобу біля воріт установи. Вийшовши з приміщення, побачив ОСОБА_2 , якого знав ще з часу відбування останнім покарання у колонії та жодних конфліктів з ним до цього часу не мав. ОСОБА_2 поводив себе агресивно, своїм мотоциклом стукав в ворота, на вимогу припинити свої дії не реагував. Коли потерпілий відчинив ворота, ОСОБА_2 в`їхав на територію та деякий час розмовляв з працівником автосервісу. В подальшому ОСОБА_2 мав намір виїхати з території та під час відкривання ОСОБА_1 воріт ОСОБА_2 вийшов з автомобіля, почав розхитувати ворота та потім взяв з багажника свого автомобіля предмет, схожий на парасолю, та намагався вдарити ОСОБА_1 . Останній від удару захистився рукою, однак після цього потерпілий поклав обвинуваченого, який продовжував висловлювати погрози, на землю та попередив про застосування спецзасобів. Після цього, потерпілий відпустив обвинуваченого, який пообіцяв припинити свої дії. В подальшому ОСОБА_2 виїхав автомобілем за територію колонії, однак приблизно через одну хвилину зайшов в приміщення КПП з ріжковим ключем в руках. Потерпілий висловив вимогу покинути приміщення прохідної, однак обвинувачений наніс йому удар вказаним ключем в обличчя та одразу ж з місця події на автомобілі зник. Також потерпілий зазначив, що ворота установи зачиняються після кожного в`їзду/виїзду. Раніше з ОСОБА_2 ніколи конфліктів у нього не було, хоча знає його з часу відбування останнім покарання у цій установі, працюючи інспектором відділу нагляду і безпеки, що здійснює безпосередній нагляд за засудженими. Ствердив, що завжди під час служби перебуває у форменому одязі та 01.10.2019 також був одягнений у форму. Вважає, що причиною дій ОСОБА_2 могла бути відмова потерпілого взяти для передачі ключі від його автомобіля, який знаходився біля автосервісу. Цивільний позов повністю підтримав (Т. 1 а.с. 80-85). Вказав, що після отриманих травм лікувався, тривалий час не міг нормально харчуватись, відчував незручності через свій стан.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 дав показання про те, що працює на автосервісі, який знаходиться в орендованому приміщенні ДУ «ЛВК №48» на вул. Хуторівка, 2 у м. Львові, та ввечері одного з днів жовтня 2019 року на автосервіс приїхав ОСОБА_2 , щоб забрати свій автомобіль. З останнім домовились по телефону, що ключі від автомобіля будуть залишені на прохідній (КПП) ДУ «ЛВК №48», оскільки автосервіс працює до 18 години. Однак працівник охорони ДУ «ЛВК №48» ОСОБА_1 на пропозицію працівника автосервісу взяти для передачі ОСОБА_2 ключі від автомобіля не погодився та свідок вирішив ключі заховати неподалік автосервісу, про що повідомив ОСОБА_2 . Також зазначив, що за домовленістю з керівництвом ДУ «ЛВК №48» до автосервісу через прохідну установи заїжджають автомобілі. Коли свідок зачинив сервіс та зі своїм співробітником покидав на автомобілі територію ДУ «ЛВК №48», то зустрів біля прохідної за територією установи ОСОБА_2 , який приїхав на мотоциклі та, сидячи на такому, розмовляв з потерпілим ОСОБА_1 . Потерпілий відчинив ворота, які до цього були лише трохи привідкриті, для виїзду автомобіля свідка ОСОБА_6 та після цього на територію заїхав ОСОБА_2 . Свідок повідомив ОСОБА_2 місцезнаходження ключів та поїхав. Про бійку між обвинуваченим та потерпілим дізнався наступного дня. Також зазначив, що з ОСОБА_2 знайомий приблизно 5-7 років, останній періодично привозить свій автомобіль на ремонт. Бувають випадки, що ключі від відремонтованих автомобілів після закінчення роботи автосервісу залишались на КПП. Також на території колонії біля КПП влаштована парковка транспортних засобів. У разі, якщо автосервіс вже закінчив свою роботу, то працівники охорони як правило не допускають клієнтів на територію. Про закінчення роботи свідчать закриті ворота автосервісу, які видно з КПП.

Свідок ОСОБА_5 дав показання про те, що на території ДУ «ЛВК №48» паркує свій автомобіль. Коли в один з днів жовтня 2019 року між 19 та 20 год. під`їхав до КПП, то побачив автомобіль ОСОБА_2 , який стояв біля воріт в напрямку виїзду з території. Свідок посигналив, однак ворота, які були привідкриті приблизно на 70-80 см, ніхто з охорони не відчиняв. Тоді свідок пройшов через відчинену частину воріт та побачив, що охоронець ОСОБА_7 знаходиться біля прохідної, а ОСОБА_1 сидить зверху на ОСОБА_2 та останній кричить, щоб хтось забрав від нього ОСОБА_1 . Жодних ударів та предметів в руках цих осіб не бачив. Тоді свідок з ОСОБА_7 їх розборонили, а ОСОБА_2 . ОСОБА_5 посадив в автомобіль. Після того як відчинили ворота, ОСОБА_2 виїхав за територію, а ОСОБА_5 заїхав. Після цього ОСОБА_2 ще раз повернувся через ворота на територію, але свідок знову його вивів та посадив в автомобіль. Коли свідок перебував в кімнаті охорони на КПП, то почув як зайшов зі сторони вулиці потерпілий ОСОБА_1 та шиплячим голосом телефоном викликав оперативну бригаду. Також біля території колонії потерпілий побачив працівників поліції та спілкувався з ними, а потім пішов в роздягальню. Зазначив, що ОСОБА_1 після цього говорив, що ОСОБА_2 це так не подарує, але що це означало, свідок не зрозумів. Працівник охорони ОСОБА_8 повідомив, що їде з ОСОБА_9 в відділ поліції з метою зафіксувати побої. Також свідок зазначив, що ставить свій автомобіль на території колонії щодня в різний час, жодних обмежень для нього в цьому немає. Вказав, що жодних підстав обмовляти обвинуваченого та потерпілого не має.

Свідок ОСОБА_7 дав показання про те, що працює інспектором охорони ДУ «ЛВК №48». Приблизно 01-02 жовтня 2019 року о 20 год. зайшов на КПП та деякий час з ОСОБА_1 сиділи та розмовляли. В цей день свідок перебував на іншому посту охорони, але під час одного з обходів зайшов до ОСОБА_1 . Приблизно о 20.30 год. ОСОБА_1 вийшов з КПП відчинити ворота. Оскільки він кілька хвилин не повертався, свідок вирішив вийти на вулицю та побачив, що на дорозі ОСОБА_1 сидить зверху на ОСОБА_2 . В руках останнього був якийсь продовгуватий предмет, замотаний в пакет. ОСОБА_1 сказав дати йому телефон. В цей час під`їхав автомобілем ОСОБА_5 , який залишає свій автомобіль на території установи біля КПП. Останній забрав ОСОБА_2 , а ОСОБА_1 відійшов зі свідком ОСОБА_7 . ОСОБА_2 та ОСОБА_1 продовжували кричати один до одного. Коли ОСОБА_5 заїхав на територію КПП, то ОСОБА_2 своїм автомобілем виїхав. Після цього ОСОБА_5 зайшов в приміщення КПП. ОСОБА_2 повернувся в коридор КПП, а ОСОБА_10 вимагав, щоб він залишив територію об`єкта. В цей момент ОСОБА_1 відскочив, бо отримав удар, а ОСОБА_2 в свою чергу почав втікати, сів у свій автомобіль та поїхав. Свідок ОСОБА_7 самого удару не бачив, але ОСОБА_1 одразу ж сказав, що його вдарив ОСОБА_2 ключем та вибив зуби. До цього жодних тілесних ушкоджень у ОСОБА_1 не було. В цей час в приміщенні КПП інших осіб, які б могли нанести удари потерпілому, не було. Після цього, ОСОБА_1 намагався зупинити автомобіль ОСОБА_2 , але не зміг. Також зазначив, що в цей день на КПП приходив працівник СТО та намагався залишити якісь ключі на зберігання, однак ОСОБА_1 ключі на КПП залишати не хотів. Також зазначив, що жодного тиску на нього будь-які особи з приводу цього кримінального провадження не чинили. Вказав, що ОСОБА_2 , коли мотоциклом під`їхав до воріт колонії, посигналив, а потім напевно сам трохи більше відкрив ворота і проїхав на територію.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_11 дав показання про те, що на даний час працює на посаді інженера-енергетика ДУ «ЛВК №48» та знайомий з обвинуваченим та потерпілим. З потерпілим разом працювали, а обвинуваченого знає з часу відбування останнім покарання у ДУ «ЛВК №48», у неприязних відносинах з ними не перебуває та підстав їх обмовляти не має. Приблизно один рік тому працював на охороні установи та здійснював обхід території. Зайшовши у вартове приміщення до нього зателефонував потерпілий ОСОБА_1 та повідомив, що стався надзвичайний випадок. Прибувши на місце побачив потерпілого, на тілі якого була кров та який шиплячими звуками пояснив, що його вдарив ОСОБА_2 та вибив зуби. На початку зміни у ОСОБА_1 жодних тілесних ушкоджень не було. ОСОБА_2 на місці події вже не було. Після цього прибули працівники поліції та згодом ОСОБА_1 поїхав в відділ поліції для написання відповідної заяви, а свідок ОСОБА_11 погодився його супроводжувати. На місці події були також ОСОБА_7 та ОСОБА_5 , який залишає автомобіль на території установи. Також зазначив, що ряд осіб також залишають автомобілі на території на ніч, але в нічний час вхід на територію закритий. До 22 год. на територію може заїхати орендар приміщення.

Свідок ОСОБА_12 дав показання про те, що працює на посаді старшого інспектора групи охорони ДУ «ЛВК №48» та знайомий з обвинуваченим та потерпілим, в неприязних відносинах з ними не перебуває. Йому відомо про конфлікт, який мав місце між обвинуваченим та потерпілим. Потерпілий ОСОБА_1 працював на посаді молодшого інспектора охорони та до його обов`язків належало контролювати пересування осіб, транспорту на території установи, з`ясовувати причини в`їзду, входу на територію. Крім цього, молодший інспектор охорони приймає майно установи згідно з описом та несе за таке відповідальність. На території колонії працюють орендарі приміщень, серед яких СТО, яку відвідують різні особи, але виключно з відома охорони. Орендарі, працівники певних воєнізованих формувань мають право залишати свої автомобілі на території установи. Свідок ОСОБА_5 співпрацює з одним з орендарів, тому йому також дозволено залишати свій автомобіль. Вказав, що ОСОБА_2 автомобілем заїжджав на територію установи до конфлікту, так і після такого.

Крім цього, винуватість ОСОБА_2 підтверджується такими доказами:

-висновком судово-медичної експертизи №982 від 17.10.2019 потерпілого ОСОБА_1 та медичною документацією, відповідно до яких при обстеженні ОСОБА_1 лікарями 8 МКЛ та медичного стоматологічного центру ЛНМУ ім. Д.Галицького, у жовтні 2019 року було встановлено діагноз: «Травматична екстракція центральних і правого бокового різців верхньої щелепи. Забій м`яких тканин обличчя. Забійні поверхневі рани внутрішніх поверхонь верхньої та нижньої губи». Під час проведення судово-медичної експертизи у потерпілого виявлені дефекти коронкових частин центральних і правого бокового різців верхньої щелепи, два рубці – сліди недавно загоєних ран і крововиливи на слизовій оболонці верхньої губи. Травма коронкових частин вказаних зубів, рани, крововиливи утворились від дії тупого предмета, могли виникнути від удару рукою, в якій знаходився сторонній предмет 01 жовтня 2019 року, як вказано в ухвалі суду та потерпілим, і відносяться до легкого ступеня тяжкості з короткочасним розладом здоров`я. Немає судово-медичних даних, які би давали підставу стверджувати, що спричинення травми зубів та верхньої губи супроводжувалось небезпечним для життя станом здоров`я ОСОБА_1 . На час проведення експертизи слідчим не надано матеріалів, які би давали підставу стверджувати про можливість виникнення тілесних ушкоджень внаслідок падіння ОСОБА_1 . Судово-медичних даних, які би свідчили про характерні індивідуальні ознаки травмуючого предмета, яким були спричинені тілесні ушкодження ОСОБА_1 , немає (Т. 1 а.с. 196-202);

-посадовою інструкцією молодшого інспектора групи охорони ДУ «Львівська виправна колонія №48», затвердженої начальником установи 19.02.2018, відповідно до якої молодший інспектор групи охорони серед іншого контролює дотримання встановленого пропускного режиму на об`єкти установи (п. 2.8), має право: затримувати порушників (п. 2.16), не допускати до вартового приміщення нікого, крім осіб, які мають на це право (п. 2.19) (Т. 1 а.с. 204-207);

-постовою відомістю охорони з 08.00 год. 01.10.2019 до 08.00 год. 02.10.2019, та наказом №267 від 01.10.2019, відповідно до яких ОСОБА_13 перебував на службі у вказані день та час (Т. 1 а.с. 208-209);

-протоколом проведення слідчого експерименту від 25.10.2019 та відеозаписом такого, в ході якого потерпілий ОСОБА_1 детально розповів та показав обставини події, які відповідають наданим в ході судового розгляду показанням (Т. 2 а.с. 6-9, 11).

Таким чином, кваліфікація дій обвинуваченого ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 345 КК України є правильною, оскільки останній умисно заподіяв працівникові правоохоронного органу легкі тілесні ушкодження у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків.

Суд критично оцінює показання обвинуваченого ОСОБА_2 щодо невизнання ним винуватості у вчиненому.

Так, в ході судового розгляду встановлено, що ОСОБА_2 було відомо, що на території ДУ «Львівська виправна колонія №48» встановлено особливий пропускний режим та така перебуває під постійною охороною, незважаючи на розташування на території установи ряду організацій, які орендують приміщення.

Потерпілий ОСОБА_1 , будучи інспектором охорони вказаної установи, в межах своїх службових обов`язків висловив законну вимогу до ОСОБА_2 покинути територію та приміщення установи. При цьому, потерпілий перебував у форменому одязі та ОСОБА_2 було відомо про виконання ОСОБА_1 обов`язків щодо охорони установи.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були знайомі раніше, оскільки ОСОБА_2 відбував покарання в ДУ «ЛВК №48» та ОСОБА_1 в цей час працював контролером установи та здійснював безпосередній нагляд за засудженими.

Також встановлено, що ОСОБА_2 , прибувши до воріт установи, стукав своїм мотоциклом у ворота, а під час виїзду з установи намагався відкрити ворота самостійно. Після виїзду з території ДУ «ЛВК №48» ОСОБА_2 не мав наміру припиняти конфлікт, повернувся у приміщення КПП №3 та умисно завдав потерпілому удар невстановленим металевим предметом в ділянку ротової порожнини, чим спричинив потерпілому легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров`я.

Вказаний конфлікт відбувся безпосередньо після попереднього конфлікту між вищевказаними особами, з жодними іншими особами у потерпілого конфлікту в цей час не було та останній одразу ж після отримання тілесних ушкоджень вказав саме на ОСОБА_2 .

Вказані обставини підтвердив свідок ОСОБА_7 , якому відомо, що ОСОБА_2 повертався в коридор КПП, а ОСОБА_10 вимагав, щоб він залишив територію об`єкта. В цей момент ОСОБА_1 відскочив, бо отримав удар. Свідок ОСОБА_7 самого удару не бачив, але ОСОБА_1 одразу ж сказав, що його вдарив ОСОБА_2 , а до цього жодних тілесних ушкоджень у ОСОБА_1 не було. Інших осіб, які б могли нанести удари потерпілому, у приміщенні КПП не було.

Таким чином, умисне заподіяння ОСОБА_2 тілесних ушкоджень ОСОБА_1 було пов`язане саме з виконанням останнім своїх службових обов`язків щодо охорони ДУ «ЛВК №48».

При цьому, жодних підстав у потерпілого обмовляти обвинуваченого не встановлено. Можливі запитання потерпілого щодо святкування одруження не свідчать про існування неприязних відносин.

Жодного тиску на свідків судом не встановлено, останні перед допитом попереджувались про кримінальну відповідальність за статтями 384, 384 КК України, добровільно надали показання щодо відомих їх обставин та такі показання фактично доповнюють одні одних та об`єктивно відтворюють події.

Достатніх підстав для визнання недопустимим доказом протоколу проведення слідчого експерименту не встановлено, оскільки такий проведено для перевірки і уточнення відомостей, наданих потерпілим, який в ході судового розгляду допитаний безпосередньо та підтвердив повідомлену ним раніше інформацію.

Усі вищевказані висновки суду засновані на сукупності безпосередньо досліджених в ході судового розгляду доказів, якою підтверджується винуватість ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого йому злочину, а невизнання винуватості у вчиненому спрямоване на уникнення кримінальної відповідальності.

Судом у матеріалах кримінального провадження виявлено описку у написанні прізвища потерпілого, яке у всіх випадках необхідно вважати « ОСОБА_14 ».

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_2 , судом враховано ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який є середньої тяжкості (відповідно до класифікації кримінальних правопорушень в редакції КК України станом на час вчинення діяння), особу обвинуваченого, який одружений, працює, позитивно характеризується за місцем проживання, на медичних обліках не перебуває, має судимості.

Судом взято до уваги інформацію, викладену у досудовій доповіді, про високий ризик вчинення повторного правопорушення та дуже високий ризик небезпеки для суспільства, у зв`язку з чим, орган пробації вважає, що виправлення обвинуваченого є неможливим без позбавлення або обмеження волі (Т. 1 а.с. 137-139).

Враховуючи вищевказані обставини в сукупності, суд дійшов до висновку про необхідність призначення ОСОБА_2 покарання у виді обмеження волі у межах санкції інкримінованої йому статті КК України, оскільки, на переконання суду, його виправлення є можливим за умови тримання в кримінально-виконавчій установі відкритого типубез ізоляції від суспільства зі здійсненням за ним нагляду з обов`язковим залученням до праці.

Вищевказане покараннявідповідатиме загальним засадам призначення покарання, викладеним у ст. 65 КК України, та є необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження вчинення нових злочинів.

При вирішенні цивільного позову судом встановлено та взято до уваги наступне.

Частиною 1 ст. 1166 ЦК України перебачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Однією з позовних вимог потерпілого є відшкодування майнової шкоди, завданої злочином, а саме витрат на лікування у розмірі 5101 грн. Такий розмір витрат підтверджено фіскальним чеком КНП «Стоматологічна поліклініка №4» від 28.10.2019 (Т.1 а.с. 96).

Обґрунтованими також є доводи потерпілого про заподіяння йому злочином моральної шкоди, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Згідно з положеннями статей 1167, 1168 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.

При визначенні розміру відшкодування судом також враховано роз`яснення, викладені п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди». Так, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та з урахуванням інших обставин. Зокрема враховується стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих та виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

В ході судового розгляду встановлено, що потерпілому злочином, внаслідок якого останньому заподіяно легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров`я, а саме травматичну екстракцію центральних і правого бокового різців верхньої щелепи, забій м`яких тканин обличчя, забійні поверхневі рани внутрішніх поверхонь верхньої та нижньої губи, завдана моральна шкода, яка полягала у фізичному болю та пов`язаних з цим душевних стражданнях, лікуванням, порушенням звичного способу і ритму життя, неможливості певний час нормально харчуватись, відчуттям незручностей через свій стан.

При визначенні розміру відшкодування судом серед іншого враховано конкретні обставини вчинення злочину, а також матеріальне становище обвинуваченого, який працює, жодних осіб на утриманні не має, не є особою з інвалідністю.

Враховуючи наведене у сукупності, суд дійшов висновку, що розмір відшкодування моральної шкоди, який об`єктивно відповідатиме завданим моральним стражданням потерпілого та іншим встановленим судом обставинам, повинен становити 15000 грн.

Таким чином, цивільний позов необхідно задовольнити частково.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_2 не обирався.

Керуючись статтями 370, 374 КПК України, суд, –

ухвалив:

ОСОБА_2 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України, та призначити покарання у виді обмеження волі на строк один рік.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) відшкодування майнової шкоди у розмірі 5101 грн., відшкодування моральної шкоди у розмірі 15000 грн., в всього 20101 (двадцять тисяч сто одну) гривню.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Строк відбування покарання ОСОБА_2 обчислювати з моменту набрання вироком законної сили та звернення такого до виконання.

Апеляційна скарга на вирок суду подається до Львівського апеляційного суду через Сихівський районний суд м. Львова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не буде скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Головуючий Дулебко Н.І.