Рішення № 93905944, 23.12.2020, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/1981/20 2/335/1246/2020

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2020 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Воробйова А.В., за участю секретаря судового засідання Барсукової В.В., розглянувши у залі суду у м. Запоріжжя в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аланд», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Наталія Станіславівна, приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Котула Артем Михайлович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінанс ова компанія «Аланд», треті особи Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Н.С., Приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Котула А.М., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 11 червня 2012 року, при спробі працевлаштування по сумісництву, невстановлена особа, на території міста Запоріжжя, шахрайським шляхом заволоділа її особистими документами, а саме паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 виданий Мелітопольським МВ УМВС України в Запорізькій області 02 жовтня 1999 та декількома ксерокопіями РНОКПП на її ім`я, завірених нею власноруч.

12 червня 2012 року вона подала заяву, про вчинений злочину, за якою було винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи за відсутності події злочину, оскільки чоловіка що скоїв відносно неї шахрайські дії встановлено не було, а матеріальна шкода їй спричинена не була.

28 серпня 2012 року вона отримала вже новий паспорт серії НОМЕР_2 .

В подальшому, приблизно через декілька місяців, після заволодіння невстановленою особою її документами, із поштових повідомлень їй стало відомо, що на її ім`я отримано декілька готівкових кредитів в різних банках країни, одним з яких був ПАТ «Дельта Банк». Оскільки зазначені кредити вона не оформляла, з метою врегулювання ситуації яка склалась, стала вести листування із банками, якими повідомляла про вчинений відносно неї злочин та направляла копії підтверджувальних документів, які були надані їй працівниками міліції. Деякі банки присилали відповіді, суть яких полягала в тому, що під час проведення ними службових перевірок було дійсно підтверджено той факт, що особисто їй кредити не надавались, вони повідомляли, що кредит вважався шахрайським та не дійсним.

Приблизно в останніх числах січня 2019 року за її місцем роботи у КНП «Територіальне медичне об`єднання «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Запорізької міської ради надійшла постанова приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Котули А.М. від 29 січня 2020 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника у виконавчому провадженні №61057363.

27 лютого 2020 року вона ознайомилась із матеріалами виконавчого провадження №610577363, під час чого їй стало відомо, що воно відкрито на підставі постанови приватного виконавця Котули А.М. від 24 січня 2020 року за заявою відповідача ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АЛАНД» про примусове виконання виконавчого напису виданого 19 грудня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хараю Н.С. зареєстрованого в реєстрі за №33286, про стягнення з неї коштів у розмірі 21252,78 грн на користь відповідача за кредитним договором № 002-99911-120612 від 12 червня 2012 року укладеним із ПАТ «Дельта Банк», право вимого за яким перейшло до відповідача на підставі договору відступлення права вимоги №02/10/2019-ФА від 02 жовтня 2019 року.

Вважає, що виконавчий напис є незаконним, та підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню на підставі того, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус керувався пунктом 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого Постановою КМУ №1172 від 29.06.1999 року, зі змінами, внесеними Постановою КМУ№ 662 від 26.11.2014 року, тоді як постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року по справі №826/20084/14 було визнано незаконною та нечинною Постанову КМУ №662 в частині змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, пункт 2 змін. Ухвалою Вищого Адміністративного Суду України від 01.11.2017 року вказана постанова залишена без змін.

Окрім вказаного зазначає, що виконавчий напис було видано поза межами строків давності встановлених для вимог заявлених відповідачем, також договором №002-99911-120612 на відкриття поточного рахунку з використанням платіжної картки та обслуговування платіжної картки укладеного невстановленою особою із ПАТ «Дельта Банк» 12 червня 2012 року проценти за користування кредитними коштами не встановлювалися, а оскільки оспорюваним виконавчим написом з неї стягнуто серед іншого прострочена заборгованість за процентами за користування кредитом в сумі 10916,04 грн. тому розрахунок заборгованості, який покладений у виконавчий напис, здійснений неправомірно.

Дані обставини в сукупності повністю виключали для нотаріуса факт безспірності заборгованості за договором №002-99911-120612 на відкриття поточного рахунку з використанням платіжної картки та обслуговування платіжної картки від 12 червня 2012 року перед ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АЛАНД», а вчинення виконавчого напису на підставі п.2 Переліку документів №1172 є неправомірним.

04 березня 2020 року разом з позовом позивач подала до суду заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення стягнення у виконавчому провадженні №61057363, яке перебуває в провадженні приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Котули А.М., на підставі оспорюваного виконавчого напису.

05 березня 2017 року судом постановлена ухвала про вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення стягнення у виконавчому провадженні №61057363, яке перебуває в провадженні приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Котули А.М., на підставі оспорюваного виконавчого напису.

В судове засідання позивач не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення судових повісток. Суду надала заяву про розгляд справи за її відсутністю. Позов підтримує та просить позовні вимоги задовольнити. Проти заочного розгляду справи не заперечує.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився. Про час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку. Направлені судові повістки повернуті до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Треті особи в судове засідання також не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку. Суду надали заяви про розгляд справи за їх відсутністю.

Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі, якщо відповідно до положень Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснюється.

У зв`язку з чим, на підставі ст.ст. 247, 282 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності відповідача на підставі наявних у справі доказів, без фіксації судового процесу.

Дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

При цьому, відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про нотаріат» нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

19 грудня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хараю Наталією Сергіївною вчинено виконавчий напис зареєстрований в реєстрі за №33286, яким запропоновано стягнути з ОСОБА_1 за кредитним договором № 002-99911-120612 на відкриття поточного рахунку з використанням платіжної картки та обслуговування платіжної картки від 12 червня 2012 року укладеним із ПАТ «Дельта Банк», право вимоги за яким перейшло до ТОВ «Фінансова компанія «Аланд» на підставі договору відступлення права вимоги №02/10/2019-ФА укладеного 02 жовтня 2019 року, на користь ТОВ «Фінансова компанія «Аланд» грошові кошти у сумі 20952,78 грн., у тому числі: прострочена заборгованість за сумою кредиту у сумі 10036,74 грн. та прострочена заборгованість за процентами за користування кредитом в сумі 10916, 04 грн., стягнення здійснюється з 25 березня 2018 року по 12 червня 2019 року, та витрати за вчинення виконавчого напису у сумі 300 грн.

На підставі заяви ТОВ «Фінансова компанія «Аланд» та виконавчого напису №33286 від 19 грудня 2019 року, постановою приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Котули А. М. 24 січня 2020 року відкрито виконавче провадження №61057363 про стягнення з ОСОБА_1 на користь відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 20952,78 грн. та витрати за вчинення виконавчого напису у сумі 300 грн.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» (далі - Закон) та іншими актами законодавства України (ч. 1 ст. 39 Закону). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрований за № 282/20595 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій, Порядок).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (п. 19 ст. 34 Закону). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Так, згідно зі ст. 87 Закону для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до положень цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Окрім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.

При цьому, стаття 50 Закону «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Отже, вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З огляду на наведене та з урахуванням положень статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису (наприклад, неповідомлення боржника про вимогу кредитора), так і необґрунтованість вимог до боржника.

Тому, суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року № 6-887цс 17, постанові Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 207/1587/16 та постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 308/11193/16-ц.

Так, як на одну з підстав для скасування виконавчого напису сторона позивача вказує, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус керувався пунктом 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого Постановою КМУ№1172 від 29 червня 1999 року, зі змінами, внесеними Постановою КМУ№662 від 26 листопада 2014 року, тоді як постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року по справі № 826/20084/14 було визнано незаконною та нечинною Постанову КМУ №662 в частині змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, пункт 2 змін. Ухвалою Вищого Адміністративного Суду України від 01.11.2017 року вказана постанова залишена без змін.

Так, в розрізі дослідження вказаної підстави для скасування виконавчого напису, судом встановлено, що перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року за №1172.

З моменту прийняття цієї постанови і до 10 грудня 2014 року була чинною редакція Переліку, згідно якої стягнення кредитної заборгованості на підставі виконавчих написів було можливе тільки за нотаріально посвідченими угодами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також звернення стягнення на заставлене майно (п. 1 Переліку).

10 грудня 2014 року набула чинності постанова Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», якою, зокрема, Перелік був доповнений новим розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що виникають з кредитних правовідносин», яким створено можливість вчиняти виконавчі написи на кредитних договорах, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями.

При цьому, для одержання виконавчого напису за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями, додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

З матеріалів справи вбачається, що саме на підставі вказаного пункту приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хараю Наталією Сергіївною вчинено оспорюваний виконавчий напис, зареєстрований за №33286 від 19 грудня 2019 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Аланд» заборгованість за кредитним договором №002-99911-120612 на відкриття поточного рахунку з використанням платіжної картки та обслуговування платіжної картки від 12 червня 2012 року укладеним із ПАТ «Дельта Банк» у розмірі 20952,78 грн.

Доказів протилежного суду не надано.

При цьому, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі №826/20084/14, про визнання нечинним і скасування п.1 та п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України №662 від 26 листопада 2014 року, визнано незаконним та нечинним розділ «Стягнення заборгованості з підстав, що виникають з кредитних правовідносин», а відтак Перелік діє в попередній редакції, яка не передбачала можливості вчинення виконавчого напису нотаріусу на нотаріально не посвідченому кредитному договорі, зазначена постанова набула законної сили, при цьому в мотивувальній частині постанови апеляційної інстанції зазначено: «Оскільки оскаржувані положення Змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, можуть бути застосовані до необмеженого кола фізичних осіб у зв`язку із укладенням ними кредитних договорів та існуванням у них простроченої заборгованості, суд з метою недопущення порушень прав та законних інтересів осіб, що є позичальникам, вважає за необхідне визнати не чинною постанову Кабінету Міністрів України №662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, з моменту її прийняття».

До того ж, згідно ст. 88 Закону «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

При цьому, оспорюваний виконавчий напис вчинено за період з 25 березня 2018 року по 12 червня 2019 року за договором №002-99911-120612 від 12 червня 2012 року, який перевищує загальний строк позовної давності, тобто включає вимоги, з дня виникнення яких минуло більше трьох років.

Щодо вирішення питання про неправомірність наданого розрахунку заборгованості, який покладений у оспорюваний виконавчий напис, а саме в частині стягнення простроченої заборгованості за процентами за користування кредитом в сумі 10916,04 грн. суд керується наступним.

Так оспорюваним виконавчим написом з позивачки стягнуто серед іншого прострочена заборгованість за процентами за користування кредитом в сумі 10916,04 грн.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

В ст. 599 ЦК України зазначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 1054 та ч. 2 ст. 1050 ЦК України, наслідками порушення Боржником зобов`язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право Заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У договорі №002-99911-120612 на відкриття поточного рахунку з використанням платіжної картки та обслуговування платіжної картки від 12 червня 2012 року процентна ставка не зазначена.

Висновки суду узгоджуються з правовою позицією (висновком), висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 року (справа 342/180/17)

Таким чином, як свідчать обставини справи, виконавчий напис вчинено з порушенням вимог щодо безспірності заборгованості, що свідчить про порушення Порядку вчинення нотаріальних дій.

Згідно зі ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, і сторони у справі мають рівні права щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позов є обґрунтованим та як наслідок за таких обставин, суд дійшов висновку, що оспорюваний виконавчий напис нотаріусом було вчинено з порушенням чинного законодавства, а тому він підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Згідно п.6 ч.1 ст.264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат. Про розподіл судових витрат зазначається також у резолютивній частині рішення (п.2 ч.5ст.265 ЦПК України).

Згідно ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно ч.1, ч.2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із задоволенням позову в повному обсязі, судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 840,80 грн. відповідно до ст. 141 ЦПК України покладаються на відповідача.

Щодо вимог про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3100 грн., суд дійшов наступного.

До витрат пов`язаних з розглядом справи ч.3 ст.133 ЦПК України відносить наступні витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16.11.2000 р. №13-рп/2000, від 30.09.2009 року №23-рп/2009.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 р. №23-рп/2009зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Відповідно до статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Так встановлено, що позивачу допомога надавалась адвокатом Тульчевським О.В. на підставі договору про надання правової допомоги від 24 лютого 2020 року, оригінал якого міститься в матеріалах справи.

При вирішенні питання щодо розподілу витрат з правничої допомоги, суд враховує, що відповідно до приписів ч.4 ст.137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним.

За змістом ч.5, ч.6 ст.137ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Клопотань про не співмірність заявлених позивачем витрат з правничої допомоги та у зв`язку з цим їх зменшення з обґрунтуванням доведеності їх не співмірності, стороною відповідача суду не заявлялось.

Згідно з положеннями ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін.

У відповідності до ч.1ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, витрат на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України) та витрат, пов`язаних з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (п.4 ч.3 ст.133 ЦПК України).

Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.

Таким чином, підставою для відшкодування відповідних судових витрат - в даному випадку витрат на професійну правничу допомогу - є детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, а також відповідні докази на підтвердження таких витрат. Дані розрахунки повинні бути надані суду до закінчення судових дебатів. За відсутністю таких доказів, сторона має право подати їх до суду протягом п`яти днів після ухвалення рішення, за умови наявності відповідної заяви, яка зроблена стороною до закінчення судових дебатів.

Відповідно до ч.3 ст.137ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4).

Позивачем на підтвердження понесених судових витрат надано суду акт (розрахунок) надання правової допомоги від 03 березня 2020 року, квитанція до прибуткового касового ордеру №1 від 03 березня 2020 року, оригінали яких міститься в матеріалах справи, відповідно до яких адвокат Тульчевський О.В. надав позивачу правові послуги на загальну суму в розмірі 3100 гривень, а позивач сплатила їх, та відповідно, надані послуги складаються з: консультації (1 година 400,00 грн.), складання заяви про вжиття заходів забезпечення позову (3 години 900,00 грн.), складання позовної заяви ( 6 годин 1800 грн.).

Вищенаведені документи судом можуть бути оцінені як належні та достатні у розумінні положень ст.ст.77-80 ЦПК України, оскільки підтверджують факт понесених (здійснених) позивачем витрат на професійну правничу допомогу.

Таким чином, суд вважає, що позивачем документально доведений факт понесення витрат на правову допомогу у розмірі 3100,00 грн., та вказані витрати мають бути стягнуті з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. 256, 257, 261, 265 ЦК України, Законом України «Про нотаріат», та ст. 12, 13, 19, 81, 141, 263-265, 267, 273, 280-282, 354, 355 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аланд», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Наталія Станіславівна, приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Котула Артем Михайлович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню – задовольнити повністю.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 19 грудня 2019 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хараю Наталією Сергіївною вчинено виконавчий напис зареєстрований в реєстрі за №33286 про стягнення з ОСОБА_1 за кредитним договором №002-99911-120612 від 12 червня 2012 року укладеним із ПАТ «Дельта Банк», право вимоги за яким перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аланд» на підставі договору відступлення права вимоги №02/10/2019-ФА укладеного 02 жовтня 2019 року, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аланд» грошові кошти у сумі 20952,78 грн., у тому числі: прострочена заборгованість за сумою кредиту у сумі 10036,74 грн. та прострочена заборгованість за процентами за користування кредитом в сумі 10916, 04 грн., стягнення здійснюється з 25 березня 2018 року по 12 червня 2019 року, та витрати за вчинення виконавчого напису у сумі 300 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аланд» на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати судові витрати, у вигляді судового збору у сумі 840,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3100,00 грн.

Повні відомості про сторін згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , податковий номер НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аланд», код ЄДРПОУ 42642578, поштовий індекс 01033, місто Київ, вулиця Саксаганського, будинок 14, офіс 301.

Третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Наталія Сергіївна, свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю №6685, зареєстроване місцезнаходження: АДРЕСА_2 .

Третя особа: приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Котула Артем Михайлович, посвідчення приватного виконавця № 0386 від 19 липня 2019 року, місцезнаходження офісу приватного виконавця: поштовий індекс 69063, Запорізька обл., м. Запоріжжя, вулиця Олександрівська, 49, прим. А3.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Запорізького апеляційного суду або через Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, а особою яка була відсутня при проголошенні рішення протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 23 грудня 2020 року.

Суддя А.В.Воробйов