Ухвала суду № 93903244, 29.12.2020, Тячівський районний суд Закарпатської області

Справа № 307/3943/20

Провадження № 1-кс/307/1264/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 грудня 2020 року м.Тячів

Слідчийсуддя Тячівськогорайонного судуЗакарпатської області ОСОБА_1 ,за участюсекретаря судовогозасідання ОСОБА_2 ,представника власникамайна адвоката ОСОБА_3 ,розглянувши увідкритому судовомузасіданні клопотання слідчого СВ Тячівського ВП ГУНП в Закарпатській області капітана поліції ОСОБА_4 , погоджене прокурором Тячівської місцевої прокуратури ОСОБА_5 , про арешт тимчасово вилученого майна у кримінальному провадженні №12020070160000856 відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 21.12.2020 р., за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 263 КК України,

В С Т А Н О В И В:

23.12.2020 року до слідчого судді надійшло клопотання слідчого СВ Тячівського ВП ГУНП в Закарпатській області капітана поліції ОСОБА_4 , погоджене прокурором Тячівської місцевої прокуратури ОСОБА_5 , про арешт тимчасово вилученого майна у кримінальному провадженні №12020070160000856 відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 21.12.2020 р., за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 263 КК України.

Ухвалою слідчого судді Тячівського районного суду Закарпатської області від 23.12.2020 року вищевказане клопотання слідчого ОСОБА_4 повернуто прокурору Тячівської місцевої прокуратури ОСОБА_5 для усунення недоліків на підставі ч. 3 ст. 172 КПК України та встановлено строк в сімдесят дві години з моменту отримання копії даної ухвали для усунення зазначених у ній недоліків.

Після повернення зазначеного клопотання прокурору для усунення недоліків, у визначений слідчим суддею строк, 28.12.2020 року до слідчого судді повторно надійшло клопотання слідчого СВ Тячівського ВП ГУНП в Закарпатській області капітана поліції ОСОБА_4 , погоджене прокурором Тячівської місцевої прокуратури ОСОБА_5 , про арешт тимчасово вилученого майна у кримінальному провадженні №12020070160000856 відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 21.12.2020 р., за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 263 КК України.

В обґрунтування клопотання слідчий посилається на те, що досудовим розслідуванням встановлено, що 20.12.2020 близько 17 год. 50 хв., працівниками ГРПП Тячівського ВП ГУНП в Закарпатській області, під час патрулювання та зупинки в с. Біловарці по вулиці Головній, 41, Тячівського району Закарпатської області, автомобіля марки Мерседес-Бенц, державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканця АДРЕСА_1 , виявили в салоні цього автомобіля предмет схожий на травматичну зброю та вісім резинових набоїв.

В ході проведення огляду місця події від 20.12.2020 року за адресою с. Біловарці вул. Головна, 41, вказаний автомобіль було вилучено та поміщено на спеціальний майданчик №3 м. Тячів, Закарпатської області.

Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 марки «Мерседес Бенц», моделі «Е 220 СDІ, седан В» 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер шасі: НОМЕР_3 , власником автомобіля являється ОСОБА_7 мешканка АДРЕСА_1 .

У ході досудового розслідування у кримінальному провадженні, вищевказане майно постановою слідчого СВ Тячівського ВП ГУНП в Закарпастькій області ОСОБА_4 визнано речовим доказом.

Слідчий зазначає, що зазначений транспортний засіб має важливе значення для встановлення фактів та обставин у даному кримінальному провадженні, у зв`язку з цим відповідно до ст. 98 КПК України визнаний речовим доказом.

Посилаючись на положення п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, згідно з яким арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів, слідчий зазначає, що у даному випадку з метою збереження речових доказів необхідно накласти арешт на тимчасово вилучене майно.

Зважаючи на те, що вказаний транспортний засіб є речовим доказом, з метою його збереження, виникла необхідність у арешті тимчасово вилученого під час огляду місця події 20.12.2020 року майна. Просить задовольнити клопотання та постановити ухвалу про накладення арешту на автомобіль марки Мерседес Бенц, моделі «Е 220 СDІ, седан В» 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер шасі: НОМЕР_3 , власником якого являється ОСОБА_7 , та який перебував у користуванні ОСОБА_6 шляхом заборони відчуження, розпорядження та користування.

Слідчий ОСОБА_4 у судове засідання не з`явився та 28 грудня 2020 року через канцелярію суду подав заяву, у якій просив клопотання про арешт тимчасово вилученого майна розглянути без його участі.

Власник майна ОСОБА_7 в судове засідання не з`явилася.

Представник власника майна адвокат ОСОБА_3 у судовому засіданні заперечив проти клопотання про арешт майна та просив відмовити у його задоволенні у частині накладення арешту на автомобіль шляхом заборони користування ним. Зауважив, що клопотання про арешт майна є необґрунтованим, а матеріалами доданими до клопотання не встановлено достатніх підстав для накладення арешту на автомобіль, оскільки ні з клопотання, ні з матеріалів, які його обґрунтовують, в порушення п.1 ч.2 ст. 171 КПК України не вбачається жодних підстав, у зв`язку з якими потрібно здійснити арешт вказаного майна. Додатково вказав, що відомості до ЄРДР були внесені за попередньою правовою кваліфікацією за ч.1 ст. 263 КК України, де предметом злочину може бути зброя, але аж ніяк не транспортні засоби. Разом з цим відомостей про вручення повідомлення про підозру у кримінальному провадженні в матеріалах клопотання відсутні.

Заслухавши учасників процесу, розглянувши клопотання про арешт майна та додані до нього матеріали, слідчий суддя дійшов наступного висновку.

Як встановлено у судовому засіданні, слідчим слідчого СВ Тячівського ВП ГУНП в Закарпатській області капітаном поліції ОСОБА_4 здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12020070160000856, відомості про яке 21.12.2020 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 263 КК України.

З матеріалів клопотання вбачається, що 20.12.2020 року, під час проведення огляду місця події слідчим СВ Тячівського ВП ГУНП в Закарпатській області ОСОБА_8 біля дворогосподарства №41 по вул. Головній в с. Біловарці та огляду автомобіля марки «Mercedes-Benz», д.н.з. НОМЕР_1 (згідно з копією протоколу огляду місця події від 20.12.2020 року огляд розпочато о 18.00 год. та закінчено о 18.30 год.), виявлено та вилучено: предмет, схожий на травматичну зброю чорного кольору BLOWTK 1402 із номерним позначенням НОМЕР_4 col. 9 mm. P.A.K. з набоями в кількості 8 шт.

Постановою слідчого СВ Тячівського ВП ГУНП в Закарпатській області капітана поліції ОСОБА_4 від 26.12.2020 року вищевказані предмети і речі визнано речовими доказами у кримінальному провадженні № 12020070160000856 відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 21.12.2020 р.

Згідно зі ст. 131 КПК України арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження.

При цьому за загальними правилами застосування заходів забезпечення кримінального провадження, визначеними ст. 132 КПК України, для оцінки потреб досудового розслідування слідчий суддя або суд зобов`язаний врахувати можливість без застосованого заходу забезпечення кримінального провадження отримати речі і документи, які можуть бути використані під час судового розгляду для встановлення обставин у кримінальному провадженні, а застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Згідно з ч. 2 ст. 84 КПК України процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Речовими доказамиє матеріальніоб`єкти,які булизнаряддям вчиненнякримінального правопорушення,зберегли насобі йогосліди абомістять іншівідомості,які можутьбути використаніяк доказфакту чиобставин,що встановлюютьсяпід часкримінального провадження,в томучислі предмети,що булиоб`єктом кримінальнопротиправних дій,гроші,цінності таінші речі,набуті кримінальнопротиправним шляхомабо отриманіюридичною особоювнаслідок вчиненнякримінального правопорушення(ч.1ст. 98 КПК України).

За приписами ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Оцінивши вищенаведене, враховуючи наявність сукупності розумних підозр вважати, що майно, яке було вилучено 20.12.2020 року під час проведення огляду місця події, біля дворогосподарства №41 по вул. Головній в с. Біловарці, а саме автомобіль марки «Mercedes-Benz», д.н.з. НОМЕР_1 у якому виявлено та вилучено: предмет, схожий на травматичну зброю чорного кольору BLOWTK 1402 із номерним позначенням НОМЕР_4 col. 9 mm. P.A.K. з набоями в кількості 8 шт., є доказом злочину,оскільки такемайно буловикористано длязберігання зброї,яка єпредметом злочинута можемістити іншівідомості,що можутьбути використаніяк доказфакту чиобставин,що встановлюються під час кримінального провадження, беручи до уваги, що слідчим доведено наявність достатніх підстав для накладення арешту на вказане майно, слідчий суддя дійшов до переконання про обґрунтованість та задоволення поданого клопотання про арешт майна з підстав, визначених п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, та накладення на нього арешту шляхом заборони його відчуження та розпорядження.

Водночас слідчий суддя констатує, що положеннями ст. ст. 2, 7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

При розгляді клопотання про накладення арешту на майно в порядку ст. ст. 170-173 КПК України, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні слідчого та відповідати вимогам закону.

Вказана норма узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 року) та Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод (1950 року), учасником яких є Україна. Статтею 1 Протоколу № 1 (1952 року) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини, найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як стаття 1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.

Практика Європейського суду з прав людини визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення у справі «Броньовський проти Польщі» від 22.06.2004 року).

У своїх висновках Європейського суду з прав людини неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей Конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Слідчий суддя вважає, що на даному етапі досудового розслідування розумним та співрозмірним завданням кримінального провадження є накладення арешту на автомобіль марки «Mercedes-Benz», державний номерний знак НОМЕР_1 , власником якого згідно з свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 являється ОСОБА_7 , шляхом заборони відчуження та розпорядження ним, з передачею вказаного автомобіля на відповідальне зберігання власнику або уповноваженій ним особі з правом володіння та користування цим транспортним засобом.

Таким чином, з метою забезпечення кримінального провадження, а також того, що вищезазначений об`єкт є речовим доказом, так як містять відомості, які будуть використані, як доказ факту та обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, слідчий суддя дійшов висновку про накладення арешту на вказане в клопотанні майно.

Вимоги щодо змісту клопотання про арешт майна містяться у ст. 171 КПК України, яка, серед іншого, зобов`язує учасників кримінального провадження, які звернулися з відповідним клопотанням, не лише зазначити про мету застосування даного заходу забезпечення кримінального провадження, а і вказати на обставини, які дають підстави для застування такого обмежувального заходу та надати докази на підтвердження своїх доводів.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

Клопотання у частині вимог про накладення арешту шляхом заборони користування майном, яке було використано для зберігання зброї, однак саме по собі не являється предметом злочину, не підлягає задоволенню, оскільки стороною обвинувачення не доведено необхідність такого арешту.

Крім того, матеріали провадження свідчать про те, що на даному етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власників та користувачів майна з метою запобігання зникнення чи відчуження майна, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у особи за вчинення злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.

Можливість настання надмірно тяжких наслідків арешту майна для інших осіб, слідчим суддею у судовому засіданні не встановлено та сторонами кримінального провадження не наведено.

З урахуванням наведеного та враховуючи вимоги ст. 26 КПК України, зокрема те, що сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та в спосіб, передбачених цим Кодексом, внесене клопотання про арешт майна підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 170-173, 175, 376 КПК України, слідчий суддя,

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання слідчого СВ Тячівського ВП ГУНП в Закарпатській області капітана поліції ОСОБА_4 , погоджене прокурором Тячівської місцевої прокуратури ОСОБА_5 , про арешт майна у кримінальному провадженні №12020070160000856 відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 21.12.2020 р., за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 263 КК України задовольнити частково.

Накласти арешт на майно, яке було вилучено 20.12.2020 року під час проведення огляду місця події біля дворогосподарства №41 по вул. Головній в с. Біловарці на автомобіль марки «Mercedes-Benz», державний номерний знак НОМЕР_1 , власником якого згідно з свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 являється ОСОБА_7 , шляхом заборони відчуження та розпорядження даним автомобілем, з передачею його на відповідальне зберігання власнику або уповноваженій ним особі з правом володіння та користування цим транспортним засобом.

У задоволенні решти вимог клопотання про накладення арешту на майно, а саме: шляхом заборони користування даними автомобілем - відмовити.

Ухвала про арешт майна виконується негайно слідчим, прокурором.

Підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження судом.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Визначити час проголошення повного тексту ухвали 29 грудня 2020 року о 16 год. 00 хв.

Слідчий суддя: ОСОБА_1