Рішення № 93902557, 17.12.2020, Берегівський районний суд Закарпатської області

Справа № 297/1941/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2020 року м. Берегове

Берегівський районний суд Закарпатської області в особі: головуючого Гал Л. Л., за участю секретаря Адамчо К.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами цивільну справу за позовом акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

встановив:

АТ КБ «Приватбанк» звернулося в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості зазначивши, що 31.03.2012 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір б/н про надання банківських послуг, згідно з яким відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Оскільки відповідач ОСОБА_1 в порушення умов договору щомісячне погашення кредиту та сплату відсотків не здійснював, тому позивач просив суд стягнути з нього заборгованість, яка станом на 31.07.2020 року становить 31 234,47 грн., з яких 14 278,61 – заборгованість за кредитом, 16 811,64 грн. – заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 144,22 грн. – пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, а також судові витрати по справі.

Згідно ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою судді від 25.09.2020 року було відкрито провадження у справі та призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (а.с. 61-62).

Відповідач ОСОБА_1 05.11.2020 року подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що ним була дійсно підписана заява №б/н від 31.03.2012 року та отримано кредит від АТ КБ «Приватбанк». В 2016 роціу зв`язку із його заборгованістю АТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду та 01.06.2016 року Берегівським районним судом було винесено заочне рішення по справі №297/488/16-ц, яке набуло законної сили та знаходиться на стадії виконання рішення. Предметом даного позову були договірні правовідносини між ним, ОСОБА_1 , та АТ КБ «Приватбанк» по заяві №6/и від 31.03.2012 року, які вказані позивачем в новій позовній заяві від 28.08.2020 року, тобто ті самі правовідносини, між тими самими сторонами, про той самий предмет. Дані дії свідчать про те, що АТ КБ «Приватбанк» зловживає процесуальними правами та безпідставно нарахував нову суму боргу та намагається її стягнути із відповідача.У зв`язку цим, відповідач просив у відповідності до п.3 ч.1 ст. 255 ЦПК України закрити провадження у справі у зв`язку з тим, що є рішення, яке набрало законної сили, постановлене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Крім цього у відповідності до вимог частини 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним - з момент) призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються. Так, учасники АТО, які мають кредитні зобов`язання перед банками, мають право на встановлені законодавством пільги, а саме: звільнення від сплати відсотків за користування кредитом; звільнення від сплати штрафів/пені за несвоєчасну сплату платежів по кредиту. Дана пільга поширюється та діє для військовослужбовців з початку (18.03.2014 року) і до закінчення особливого періоду, для резервістів та військовозобов`язаних - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду. Банки під час дії особливого періоду не мають право нараховувати відсотки, а у випадку нарахування - зобов`язані їх списати. Для реалізації вказаного права на пільгу, необхідно письмово повідомити банк про проходження військової служби та надати підтверджуючі документи. Відповідачем, як учасником бойових дій, було подано особисто представнику АТКБ «Приватбанк» в м. Берегово, весь необхідний пакет документів щодо звільнення від сплати відсотків та штрафів/пені. (а.с. 69-77).

Представником позивача 17.11.2020 року було надіслано суду заяву про відкладення судового засідання, в якому просив продовжити процесуальний строк передбачений ч. 2 ст. 127 ЦПК України, та відкласти розгляд справи на іншу дату у зв`язку з необхідністю отримання додаткового часу для надання доказів та пояснень по справі (а.с. 78).

Вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Так, провадження у даній справі було відкрито 25.09.2020 року та призначено її до розгляду по суті в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами на 26.10.2020 року, після чого була відкладена на 17.11.2020 року.17.11.2020 року розгляд справи не проводився у зв`язку з хворобою головуючого, та 26.11.2020 року розгляд справи було відкладено на 17.12.2020 року (а.с. 81).

Згідно ст. 275 ЦПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

У зв`язку з цим, враховуючи, що справа за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 розглядається у порядку спрощеного позовного провадження, та з часу відкриття провадження пройшло більше шістдесяти днів, тому в клопотанні представника позивача про продовження процесуального строку, передбаченого ч. 2 ст. 127 ЦПК Українислід відмовити, а справа підлягає вирішенню по суті за наявними у справі матеріалами.

Щодо клопотання відповідача ОСОБА_1 про закриття провадження у справі відповідно до п.3 ч.1 ст. 255 ЦПК України, у зв`язку з тим, що є рішення, яке набрало законної сили постановлене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Відповідачем ОСОБА_1 було додано до відзиву копію рішення Берегівського районного суду від 01.06.2016 року у справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Рішення набрало законної сили 02.08.2016 року (а.с.72).

Із змісту рішення вбачається, що ПАТ КБ «ПриватБанк» пред`явив позов до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 31.03.2012 року, яка станом на 10.02.2016 року становила 62 722,97 грн.. Позов вказаним рішення був задоволений та стягнуто з відповідача суму заборгованості.

Пред`явив інший позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 16.09.2020 року, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором б/н від 31.03.2012 року, яка станом на 31.07.2020 року становить 31 234,47 грн. (а.с. 1-3).

За таких обставин, суд приходить до висновку, що підстав для закриття провадження у справі, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України немає. Так, дійсно є рішення, яке набрало законної сили постановлене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет, однак підставою позову в даній справі є кредитні відносини між сторонами, а саме стягнення заборгованості за кредитним договором, який охоплюється періодом з 13.08.2013 року по 31.07.2020 року, та який частково включає в себе і період стягнення заборгованості, вирішене попереднім рішенням - з 13.08.2013 по 10.02.2016 року.

Щодо позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 31.03.2012 року б/н про надання банківських послуг у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, яка станом на 31.07.2020 року становить 31 234,47 грн. суд констатує наступне.

Так, згідно матеріалів справи 31.03.2012 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 була складена та підписана Анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а.с. 11).

Відповідно до розрахунку, наданого позивачем, заборгованість відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором станом на 31.07.2020 року становить 31 234,47 грн., з яких 14 278,61 – заборгованість за кредитом, 16 811,64 грн. – заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 144,22 грн. – пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором (а.с. 5-8).

При цьому, розрахунок заборгованості відповідача ОСОБА_1 починається з 13.08.2013 року, із наявною вже заборгованістю в розмірі 3751,76 грн., тоді як договір був укладений 31.03.2012 року та з розрахунку не вбачається коли саме виникла заборгованість у відповідача за кредитним договором.

Згідно долученої довідки АТ КБ «Приватбанк» про надання кредитних карток відповідачу ОСОБА_1 встановлено, що за період з 31.03.2012 року по 25.07.2017 року останньому було надано 5 кредитних карток (а.с. 9).

При цьому, позивачем в позовній заяві не зазначено про заочне рішення Берегівського районного суду від 01.06.2016 року, яким стягнуто із ОСОБА_1 заборгованості за цим самим кредитним договором за період з часу укладення договору по 10.02.2016 року, згідно розрахунку, в розмірі 62 722,97 грн. (а.с. 72).

Натомість, позивач просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором в розмірі 31 234,47 грн., з яких 14 278,61 – заборгованість за кредитом, 16 811,64 грн. – заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 144,22 грн. – пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, надавши суду розрахунок заборгованості за період з 13.08.2013 року по 31.07.2020 року, що охоплює період, за який судом вже стягнута заборгованість на користь банку.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просить у тому числі, крім тіла кредиту, тобто заборгованості за поточним тілом кредита, стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами, а також пеню за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, посилається на розрахунок кредитної заборгованості за договором від 31.03.2012 року, та виписку за договором станом на 11.08.2020 року (а.с. 5-8, 45-53).

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Також Велика Палата Верховного Суду зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).

Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 та ч.ч. 3, 4 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, кожна сторона також несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Судом встановлено, що 31.03.2012 року відповідач ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку. Вказані обставини не оспорюються і відповідачем, що він вказав у відзиві на позов.

Проте, позивачем АТ КБ «ПриватБанк», як на підставу своїх вимог, не надано суду доказів обґрунтованості вимоги про стягнення заборгованості із ОСОБА_1 в розмірі 31 234,47 грн., позаяк відповідач як на підставу своїх заперечень,надав суду докази про наявність рішення суду, що набрало законної сили про стягнення з нього заборгованості за тим самим кредитним договором за період, що частково охоплює період заборгованості за цим позовом. Дана сума ні в позовній заяві, ні в розрахунку заборгованості не вказана, та не є зрозумілим чи врахована вона.

Крім того, позивачем не враховані вимоги частини 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо надання пільги в частині не нарахування відповідачу ОСОБА_1 , як пенсіонеру військовослужбовцю, учаснику бойових дій, пені за невиконання зобов`язань, а також процентів за користування кредитом.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» про стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором належними доказами не доведені, усі викладені позивачем в позові доводи, надані розрахунки та міркування не є конкретними, однозначними, а тому не можуть бути враховані, та у задоволенні позову АТ КБ «Приватбанк» слід відмовити.

Керуючись 141, 263, 265, 280, 284, 288, 289, 352, 354, 355 ЦПК України,

рішив:

У задоволенні позовних вимог за позовом акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», яке розташоване за адресою м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570, до ОСОБА_1 , мешканця АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , про стягнення заборгованості - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга може бути подана до суду апеляційної інстанції через Берегівський районний суд.

Суддя Гал Л. Л.