Рішення № 93895911, 29.12.2020, Нововодолазький районний суд Харківської області

справа № 631/306/18

провадження № 2/631/91/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 грудня 2020 року селище міського типу Нова Водолага

Нововодолазький районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Трояновської Т. М.,

за участі секретаря судового засідання М`ячиної Ю. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань приміщення Нововодолазького районного суду Харківської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

Представник Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» – Савіхіна Анастасія Миколаївна, яка діє на підставі довіреності № 8332-К-Н-О від 31 серпня 2017 року, звернулася до Нововодолазького районного суду Харківської області з позовом до ОСОБА_1 , в якому, посилаючись на положення статтей 509, 525, 526, 527, 530, частини 1 статті 598, статтей 599, 610, частини 2 статті 615, статтею 629, 1050, 1054 Цивільного кодексу України просить стягнути з останнього заборгованість за кредитним договором від 14 січня 2009 року у розмірі 104618 гривень 03 копійок та судові витрати по справі у сумі 1762 гривні 00 копійок.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначила, що відповідач у справі – ОСОБА_1 звернувся до Закритого акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», правонаступником прав та обов`язків якого є Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву № б/н від 14 січня 2009 року, згідно якої отримав кредит у розмірі 500 гривень 00 копійок у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Таким чином, на думку позивача, 14 січня 2009 року між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір.

Позивач посилається на те, що ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом із «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті: http:privatbank.ua, складає між ним та банком Договір про надання банківських послуг (далі – Договір), що підтверджується підписом у заяві.

Вказаним договором передбачено порядок та умови погашення заборгованості по кредиту, сплату нарахованих за період користування кредитом відсотків, комісії за користування кредитом та інших витрат і штрафних санкцій.

Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався пунктами 3.2 та 3.3 Умов та правил надання банківських послуг, на підставі яких відповідач при укладанні Договору дав свою згоду щодо прийняття будь – якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку.

В Умовах та правилах надання банківських послуг вказано, що власник зобов`язаний слідкувати за витратами коштів у межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення овердрафту.

Як вказав представник позивача сторони при укладанні кредитного договору виходили з приписів частини 1 статті 634 Цивільного кодексу України.

У відповідності до пункту 5.5 «Правил користування платіжною карткою» банк нараховує відсотки за користування кредитом в розмірі, встановленому «Тарифами банку», що викладені на банківському сайті: http://privatbank.ua/terms/pages/70/, з розрахунку 360 календарних днів на рік.

Посилаючись на пункт 5.3 Умов та правил надання банківських послуг, представник позивача зазначила, що ним передбачена можливість односторонньої зміни тарифів та інших невід`ємних частин Договору. Таким чином, розмір відсоткової ставки за кредитом може змінюватись Банком за умови інформування позичальника шляхом надання виписки по картковому рахунку на умовах, зазначених в пункті 4.9 Умов та правил надання банківських послуг і пункту 5.8 Правил користування платіжною карткою. При цьому, відповідно до пункту 6.3 саме до обов`язків позичальника відноситься отримання виписки про стан картрахунків та про здійснені операції по картрахункам.

Позивач за текстом позовної заяви зазначає, що свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, а саме надав ОСОБА_1 кредит у розмірі, встановленому договором. Натомість, відповідач належним чином не виконує умови договору, у зв`язку із чим станом на 28 лютого 2018 року має заборгованість у сумі 104618 гривень 03 копійок, яка складається з наступного:

7833 гривень 58 копійок – заборгованість за тілом кредиту;

89164 гривень 68 копійок – заборгованість по процентам за користування кредитом;

2399 гривень 86 копійок – заборгованість за пенею та комісією,

а також штрафи відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг:

250 гривень 00 копійок – штраф (фіксована частина);

4969 гривень 91 копійок – штраф (процентна складова).

Викладені у позові обставини позивач підтверджує доданими до позовної заяви: розрахунком заборгованості, копією заяви позичальника, витягом з «Тарифів Банку» та витягом з «Умов та правил надання банківських послуг та Правил користування платіжною картою».

Не погоджуючись з позовними вимогами Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» 23 липня 2018 року на адресу суду, у відповідності до приписів статті 178 Цивільного процесуального кодексу України, від представника відповідача по справі – адвоката Мякоти Тетяна Миколаївна, яка діє на підставі ордеру серії ПТ № 063489 від 02 липня 2018 року та відповідно до договору про надання правничих послуг № 69/18 від 02 липня 2018 року, надійшов відзив на позовну заяву, що був зареєстрований за вхідним № 3699/18-вх., відповідно до якого представник відповідача просила у задоволенні позовних вимог Публічному акціонерному товариству Комерційний банк «Приватбанк» відмовити у повному обсязі.

Представник відповідача зазначила, що з доданих позивачем до заяви «Умов та Правил надання банківських послуг» не вдається встановити, що саме ці Умови є невід`ємною частиною кредитного договору, укладеного між сторонами, оскільки на жодному з аркушів зазначених Умов та Правил немає підпису позичальника (відповідача) про ознайомлення з ними. Крім того, представник відповідача відмітила, що надані суду до позовної заяви документи не підтверджують позовні вимоги.

Відповідно до змісту частини 1 статті 1050 Цивільного кодексу України з урахуванням статей 526, 527, 530 Цивільного кодексу України, на думку представника відповідача, банк має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором.

З урахуванням того, що банк не додав до позову оригіналу Заяви позичальника, виписки з особового рахунку відповідача, первинні бухгалтерські документи, які підтверджують факт надання кредиту, то сума боргу або взагалі його наявність, на думку представника відповідача, є не доведеною належними та допустимими доказами.

За наведеними у відзиві доводами, представник відповідача просила у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, оскільки позивачем не надано доказів наявності згоди відповідача по справі на умови та правила надання банківських послуг, посилалась на невідповідність та недоведеність розрахунку кредитної заборгованості та того, що відповідач не був ознайомлений зі всіма істотними умовами договору.

Крім того, представник відповідача по справі просила суд застосувати до спірних правовідносин строк позовної давності, встановлений статтями 257 та 258 Цивільного кодексу України.

В порядку статті 179 Цивільного процесуального кодексу України 23 липня 2018 року на електронну адресу суду від представника Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, що була зареєстрована за вхідним № ЕП-556/18-вх., відповідно до якої на спростування доводів представника відповідача, до відповіді на відзив банком додано копії Анкети – заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, умов та правил надання банківських послуг, Наказу банку № 906 СП-2010-256 від 06 березня 2010 року. Представник позивача зазначив, що надав суду докази щодо наявності заборгованості за Договором, а саме: копію кредитного договору, розрахунок заборгованості, копію паспорта відповідача та виписку по його рахунку.

Щодо форми кредитного договору банк зазначив, що при оформленні кредиту заява на отримання кредиту підписується повнолітньою дієздатною особою, якою підтверджується, що позичальник ознайомлений з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами. В даному випадку, позичальник – ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що заява, пам`ятка клієнта, Умови та правила надання банківських послуг та Тарифи складають між ним та Банком Договір про надання банківських послуг.

Укладання договору, за доводами позивача, здійснюється за принципом укладання між банком і клієнтом договору приєднання. Підписанням заяви позичальник приєднується до запропонованих банком Умовам та Тарифам, які є загальнодоступною інформацією та розміщенні в відділеннях банку та на офіційному сайті банку.

На думку позивача при укладанні кредитного договору були досягнуті усі його істотні умови. Представником банку надано суду виписку з карткового рахунку, якою позивач підтверджує встановлений кредитний ліміт, а також те, що відповідач, ОСОБА_1 , користувався грошима, отримував кошти через банкомат.

Посилаючись на положення Умов та правил надання банківських послуг, представник банку зазначає про можливість односторонньої зміни Тарифів та інших невід`ємних частин Договору. До позовної заяви додано Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06 березня 2010 року № СП-2010-256, які не були чинними на момент отримання кредиту, однак позивач посилається саме на такі Умови та правила надання банківських послуг в обґрунтування правомірності позовних вимог.

Представник позивача вважає, що застосування банком в кредитному договорі штрафу та пені, як окремих видів неустойки не є подвійним притягненням до відповідальності, адже характер правопорушень в даному випадку різний. Принцип свободи договору дає право банку передбачати в кредитних договорах відповідальність позичальника за невиконання або неналежне виконання зобов`язання у вигляді штрафу, і за несвоєчасно виконаного зобов`язання за кожен день прострочення виконання у вигляді пені.

На думку позивача, оскільки банк надав кошти шляхом встановлення кредитного ліміту, то між банком і відповідачем було укладено Договір, який ніким не оспорений, а отже є всі законні підстави для стягнення заборгованості з відповідача.

Стосовно застосування строків позовної давності, на які відповідач посилається в наданому відзиві на позовну заяву, представник позивача зазначила, що даний кредитний договір має певні особливості та відмінності від інших кредитних договорів. Відповідно до даного договору відкрито картковий рахунок, встановлено кредитний ліміт на картку, видано картку, а сума обов`язкового мінімального щомісячного платежу залежить від суми використаного кредитного ліміту. Кредитна картка є поновлювальною кредитною лінією, тобто це кредит, що надається банком клієнту в межах встановленого ліміту заборгованості, який використовується повністю або частинами і поновлюється в міру погашення раніше наданого кредиту. Клієнт використавши та погасивши заборгованість за кредитною лінією, може знову користуватися нею у межах строку дії картки. Відповідно до Правил користування карткою строк дії картки вказано на лицевій стороні картки. Картка діє до останнього календарного дня вказаного місяця, отже строк перевипущення картки до останнього дня березня 2017 року. Позивач звернувся до суду з даним позовом 26 березня 2018 року, тобто до спливу строку позовної давності.

При цьому позивач звернув увагу суду, що в порушення приписів статті 526 Цивільного кодексу України відповідач, на даний час, свої зобов`язання належним чином не виконав, на підставі чого просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_1 – адвокат Мякота Т. М. через канцелярію суду 10 вересня 2018 року надала заперечення на відповідь на відзив, що були зареєстровані за вхідним № 4481/18-вх., в яких, наголошувала, що Умови та Правила надання банківських послуг Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», згідно з якими банк самостійно може встановлювати та змінювати кредитний ліміт та умови кредитування клієнтів ОСОБА_1 не підписувались. Також зазначила, що позивачем не доведено та не підтверджено того, що додані до позовної заяви Умови та Правила були додатком до підписаної відповідачем анкети – заяви.

Отже, на думку представника відповідача, Умови та Правила надання банківських послуг Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», а також витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» не можна вважати складовими частинами укладеного між сторонами кредитного договору.

Крім того, невід`ємною частиною кредитного договору згідно з пунктами 2.1.1.2., 2.1.1.12.13 витягу з Умов та Правил є пам`ятка клієнта, яка видається позичальнику, визначає, зокрема умови кредитування, вид кредитної картки. Така пам`ятка у матеріалах справи відсутня та відповідачем не підписувалась.

Також представник відповідача наполягала на застосуванні до спірних правовідносин наслідків спливу строку позовної давності, про що подала відповідну заяву, яка була зареєстрована за вхідним № 4484/18-вх. від 10 вересня 2018 року.

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 01 червня 2018 року, постановленою під головуванням судді Пархоменко І. О. позовну заяву Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін по справі.

Розпорядженням керівника апарату суду № 885 від 18 вересня 2018 року призначено повторний автоматизований розподіл судової справи й згідно відповідному протоколу від 18 вересня 2018 року справу з єдиним унікальним № 631/306/18 (провадження № 2/631/590/18) передано до розгляду судді Трояновській Т. М.

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 18 вересня 2018 року справу прийнято до провадження суддею Трояновською Т. М. у зв`язку із зміною складу суду, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.

03 липня 2018 року від представника відповідача до суду надійшла заява про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, яка попереднім складом суду розглянута не була.

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 15 січня 2019 року клопотання представника відповідача по справі – Мякоти Т. М. про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням залишене без задоволення.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи були сповіщені завчасно відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України. В матеріалах справи міститься клопотання представника позивача, що було надано разом із позовною заявою, від 23 березня 2018 року, відповідно до якого представник Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» просить розгляд справи провести за відсутності представника банку зазначивши, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить суд їх задовольнити.

Відповідач по праві – ОСОБА_1 , у судове засідання теж не з`явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи був сповіщений завчасно відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України.

Представник відповідача – адвокат Мякота Т. М. у судовому засіданні позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 не визнала, просила суд в задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в сумі 104 618 гривень 03 копійки відмовити в повному обсязі з підстав, зазначених у відзиві та запереченнях на відповідь на відзив.

У судове засідання, що було призначено на 29 грудня 2020 року, відповідач та його представник не з`явились. Скориставшись правом, передбаченим частиною 3 статті 211 Цивільного процесуального кодексу України, через канцелярію суду представник відповідача – адвокат Мякота Т. М. надала заяву, що була зареєстрована за вхідним № 7048/20-вх від 29 грудня 2020 року, відповідно до якої просила розгляд справи здійснити за її відсутності та відсутності відповідача, зазначивши, що заявлені позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» сторона відповідача не визнає та просить у їх задоволенні відмовити у повному обсязі, а також при ухваленні рішення врахувати правову позицію, викладену у постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 149121цс19) стосовно того, що Витяг з тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг, розміщені на сайті: http://privatbank.ua/terms/, які не визнаються відповідачем та не містять підпису, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви – анкети.

З цього приводу слід зазначити, що відповідно до положень частини 1 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Крім того, частиною 3 статті 211 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що особи, які беруть участь у справі, мають право заявити клопотання про розгляд справи за їх відсутності. Про наявність такого клопотання у сторін свідчать відповідні заяви, подані їх представниками та долучені до матеріалів справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги те, що підстав для визнання необхідним надання особистих пояснень учасниками справи не має, а представники позивач та відповідача у судовому засіданні їх вже надали, суд вважає за можливе розглянути справу та закінчити її розгляд по суті вимог за їх відсутності.

Вислухавши пояснення представника позивача, а також пояснення та доводи представника відповідача, здійснюючи правосуддя на засадах змагальності й рівності учасників судового процесу перед законом і судом, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі обставини справи в межах заявлених вимог, перевіривши їх доказами, які були безпосередньо досліджені у судовому засіданні, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з наступних підстав та мотивів.

Відповідно до положень частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. При цьому, розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках (частина 1 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України).

За приписами статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, якими, зокрема є: справедливість, добросовісність та розумність.

При цьому частиною 1 статті 77 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з приписами частини 3 статті 12 та частини 1 статті 81 вказаного вище нормативно-правового документа кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього кодексу.

Частиною 2 статті 77 та частини 1 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Так, у ході розгляду справи в межах заявлених вимог та зазначених і доведених обставин, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини, що мають значення для вирішення справи за суттю.

Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» є юридичною особою з ідентифікаційним кодом 14360570, що підтверджується копією довідки з Головного управління статистики у місті Києві (а. с. 19, т. 1) та має банківську ліцензію НБУ України за № 22 від 05 жовтня 2011 року про право надання банківських послуг, визначених частиною 3 статті 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», унесеному до Державного реєстру банків 19 березня 1992 року за № 92 (а. с. 20, т. 1). Згідно зі статутом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», затвердженого наказом Міністерства фінансів України (рішення єдиного акціонера) від 03 квітня 2017 року № 409 та погодженого Національним банком України 19 квітня 2017 року, вказана фінансова установа є правонаступником всіх прав та обов`язків Закритого акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (а. с. 22, т. 1).

Судом встановлено, що між Закритим акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», правонаступником якого в свою чергу є Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, шляхом підписання останнім 14 січня 2009 року анкети – заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, згідно з якою відповідачем отримано кредит у розмірі 500 гривень 00 копійок у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 3,0 % на місяць на залишок заборгованості за кредитом, щомісячна комісія – 0%. Номер картки НОМЕР_1 , референс SAMDN500ТС001776597 (а. с. 8, т. 1).

Зі змісту вказаної заяви вбачається, що ОСОБА_1 своїм підписом погодився з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.

Відповідно до довідки про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» до договору № 0111100700083718481 термін внесення щомісячних платежів – до 25 числа місяця, наступного за звітним, базова процентна ставка в місяць, яка нараховується на залишок заборгованості, виходячи з розрахунку 360 днів у році, становить 3, 0 %. Пеня за невчасне погашення заборгованості становить пеня(1) + пеня (2), де пеня (1) - (базова процентна ставка за договором)/30 - нараховується за кожен день прострочення кредиту; пеня (2) - 1% від заборгованості, але не менше 30 грн в місяць, нараховується 1 раз в місяць за наявності прострочення по кредиту або процентам 5 і більше днів при виникненні прострочення на суму більше 50 грн (а. с. 9, т. 1).

Згідно з наданим банком розрахунком, ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 28 лютого 2018 року має заборгованість у сумі 104618 гривень 03 копійок, яка складається з наступного:

7833 гривень 58 копійок – заборгованість за тілом кредиту;

89164 гривень 68 копійок – заборгованість по процентам за користування кредитом;

2399 гривень 86 копійок – заборгованість за пенею та комісією,

а також штрафи відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг:

250 гривень 00 копійок – штраф (фіксована частина),

4969 гривень 91 копійок – штраф (процентна складова).

21 травня 2018 року позивач Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» змінив тип товариства з публічного на приватне без зміни їх організаційно-правової форми: приватне акціонерне товариство. Оскільки відповідно до змісту абзацу 3 частини 2 статті 5 Закону України № 514-ІV від 17 вересня 2008 року «Про акціонерні товариства» (із змінами та доповненнями) зміна типу товариства з приватного на публічне або з публічного на приватне не є його перетворенням, ураховуючи, що банком здійснено відповідну державну реєстрацію зміни назви юридичної особи, відсутні юридичні підстави для залучення до участі у справі їх правонаступника, а тому в ході розгляду цього судового провадження слід враховувати нове найменування позивача: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк».

Вирішуючи даний спір суд виходить з положень частин 1 та 2 статті 207 Цивільного кодексу України відповідно до яких правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626 та 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина 1 статті 638 Цивільного кодексу України).

Приписами статті 526 наведеного кодифікованого закону України обумовлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

При цьому у відповідності до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 Цивільного кодексу України).

Частиною 2 статті 1054 Цивільного кодексу України визначено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 Цивільного кодексу України).

Положеннями частини 1 статті 633 Цивільного кодексу України зумовлено, що публічним є договір, в якому одна сторона – підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 наведеного кодифікованого закону України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку позивач – Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633 та 634 Цивільного кодексу України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Позивачем же до позову надано Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, які актуальні станом на дату подачі позову, про що представником банку зазначено у відповіді на відзив.

Статтею 1056-1 Цивільного кодексу України (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) було передбачено, що розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.

Відповідно до частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

При цьому, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1049 Цивільного кодексу України).

Положеннями статті 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частини 1 та 2 статті 551 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 1050 Цивільного кодексу України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Зі змісту заяви позичальника – ОСОБА_1 від 14 січня 2009 року вбачається, що процентна ставка картки «Універсальна» не зазначена (а. с. 8).

У доданій до позову та підписаної сторонами заяви від 14 січня 2009 року, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Згідно позовних вимог представник банку просить стягнути з ОСОБА_1 , окрім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), ще складові його повної вартості, зокрема заборгованість за простроченим тілом, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту та за користування кредитними коштами.

Обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, позивач, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 14 січня 2009 року, посилається на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у банку, розміщених на сайті: https://privatbank.ua/terms, як невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку – 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.

При цьому, позивачем не доведено та матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву – анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг у банку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Окрім цього, як вже зазначалося вище позивачем до позовної заяви додано Умови та правила надання банківських послуг, актуальні станом на дату подачі позову, про що ним особисто зазначено у відповіді на відзив, які не були чинними в момент укладенні кредитного договору.

Роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

В даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини 1 статті 634 Цивільного кодексу України за змістом якої – договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» в період – з часу виникнення спірних правовідносин, а саме 14 січня 2009 року, й до моменту звернення до суду із вказаним позовом (30 березня 2018 року), тобто банк міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Як визначено у частині 6 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Така правова позиція викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) в подібних правовідносинах.

При цьому, відповідно до частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у згаданій вище Постанові від 03 липня 2019 року при вирішенні спору в подібних правовідносинах з Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» зазначила, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які не визнаються відповідачем та не містять його підпису, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Враховуючи наведене, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» в частині стягнення з відповідача процентів за користування кредитом, штрафів та пені за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань через відсутність передбаченого обов`язку відповідача по їх сплаті позивачу у анкеті – заяві від 14 січня 2009 року (враховуючи, що Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору) є безпідставними та не підлягають задоволенню.

При цьому наявна в матеріалах справи довідка про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», яка підписана відповідачем, містить посилання, що вона складена по договору № 0111100700083718481, тоді як банк просить стягнути заборгованість за договором № б/н, а тому не може свідчити про те, що саме з викладеними в ній умовами кредитування ознайомився відповідач, підписуючи анкету – заяву від 14 січня 2009 року.

Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 Цивільного кодексу України позивач не пред`явив.

Тому Акціонерному товариству Комерційний банк «Приватбанк» слід відмовити у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з ОСОБА_1 : 89164 гривні 68 копійок – заборгованості по процентам за користування кредитом; 2399 гривень 86 копійок – заборгованості за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг, а також штрафів відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг у розмірі 250 гривень 00 копійок – штраф (фіксована частина), 4969 гривень 91 копійок – штраф (процентна складова).

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 Цивільного кодексу України.

Так, однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору, що передбачено у пункті 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах 1 та 3 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

В даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою – споживачем банківських послуг (частина 1 статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів»).

Згідно з пунктом 22 частини 1 статті 1 вищенаведеного Закону України споживач – фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 03 липня 2019 року, яка прийнята у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що при укладенні договору з ОСОБА_1 , позивач не дотримав вимог, передбачених частиною 2 статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» в частині повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Разом із тим, під час судового розгляду справи установлено, що відповідач – ОСОБА_1 не оспорював факту підписання ним анкети – заяви 14 січня 2009 року та отримання кредитних коштів.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 Цивільного процесуального кодексу України).

Як вже зазначалось, за приписами статей 81 та 82 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Факт відсутності заборгованості по тілу кредиту в розмірі 7833 гривні 58 копійок, про які заявлено банком у позовній заяві, відповідачем та його представником у встановленому законом порядку не спростовано та як убачається із матеріалів справи укладений між сторонами кредитний договір від 14 січня 2009 року у вигляді заяви – анкети, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним).

Отже, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку Акціонерному товариству Комерційний банк «Приватбанк» не повернуті, а також вимоги частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд дійшов висновку, що позивач у даній справі – Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» вправі вимагати захисту своїх прав через суд – шляхом зобов`язання виконати боржником – ОСОБА_1 обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

За таких обставин, наявні правові підстави для стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» в примусовому порядку суми непогашеного тіла кредиту, яка відповідно до заявленої вимоги складає 7833 гривні 58 копійок.

Стосовно заяви представника відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної давності до вимог про стягнення заборгованості за кредитом, суд зазначає наступне.

Звертаючись до суду із заявою про застосування до спірних правовідносин строків позовної давності, представник ОСОБА_1 посилалася на те, що договір між сторонами був укладений у 2009 року, в той час як із позовними вимогами про стягнення заборгованості банк звернувся до суду лише у 2018 році.

Відповідно до положень статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина 2 статті 258 Цивільного кодексу України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 Цивільного кодексу України).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 Цивільного кодексу України). Відповідно до частини 5 статті 261 Цивільного кодексу України за зобов`язанням з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, про що імперативно визначено у частині 4 статті 267 Цивільного кодексу України.

Верховний Суд України неодноразово робив висновки про те, що за договором, який визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (стаття 257 Цивільного кодексу України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (стаття 261 Цивільного кодексу України), а не закінчення строку дії договору (зокрема у постановах: від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14; від 17 вересня 2014 року у справі № 6-95цс14; від 24 вересня 2014 року у справі № 6-103цс14, від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-134цс14; від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15).

В даному випадку, як вже зазначалося вище, підписаний сторонами 14 січня 2009 року кредитний договір у вигляді анкета – заява не містить строку повернення кредиту (користування ним), а відсутність підпису позичальника в Умовах та правилах надання банківських послуг, у яких передбачено, що договір діє на протязі 12 місяців з моменту його підписання і якщо на протязі цього строку жодна зі сторін не проінформує другу сторону про розірвання даного договору він автоматично пролонговується на той самий строк, дає підстави для висновку, що сторони не обумовили в письмовому вигляді строк повернення кредиту.

Ураховуючи положення частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України мова про яку йшла вище та те, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку банку не повернуті, суд не вбачає підстав для застосування до спірних правовідносин наслідків спливу строків позовної давності, про яку у своїй заяві вказує представник відповідача.

Крім того, із матеріалів справи вбачається, що за кредитним договором від 14 січня 2009 року ОСОБА_1 видавались кредитні картки № НОМЕР_2 , № НОМЕР_1 , № НОМЕР_3 та № НОМЕР_4 зі строком дії перевипущеної картки до останнього дня березня 2017 року. Доказів видачі ОСОБА_1 інших кредитних карток за вказаним кредитним договором матеріали справи не містять (а.с. 183 т. 1).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», суд відповідно до пункту 6 частини 1 статті 264 Цивільного процесуального кодексу України вважає за необхідне вирішити питання щодо розподілу між сторонами справи судових витрат.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (частини 1 та 2 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 1, підпункту 1 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою, ставка судового збору встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем при подачі позовної заяви до суду було сплачено судовий збір на загальну суму 1762 гривні 00 копійок, що підтверджено платіжним дорученням № PROM3BG46Y від 23 березня 2018 року.

Частиною 1 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (пункт 3 частини 2 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України).

Суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме на суму 7833 гривні 58 копійок, що становить 7,49 %.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про необхідність стягнути з ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 131 гривню 80 копійок (1762:100·7,49 % = 131,97 гривень).

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 11, 14 – 16, 202, 204, 207, 253, 257, 261, 264, 509, 526, 527, 530, 549, 610, 611, 625 – 627, 629, 630, 633, 1046, 1048, 1049, 1050, 1054, 1055, 1056-1 Цивільного кодексу України та статями 1 – 5, 7, 10 – 13, 17 – 19, 67, 76 – 81, 83, 89, 128 – 131, 133, 211,214,223,235, частинами 1 та 3 статті 258, статтями 259, 263 – 265, 267, 268, 272, 273, 293, 315, частиною 1 статті 352, статтями 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором від 14 січня 2009 року у розмірі 7833 (сім тисяч вісімсот тридцять три) гривні 58 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» понесені судові витрати по сплаті судовому збору у розмірі 131 (сто тридцять одна) гривня 97 копійок.

В іншій частині позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» – відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У відповідності до пункту 15.5 розділу 1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а саме Нововодолазький районний суд Харківської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

Відомості щодо учасників справи, які не оголошуються при проголошенні рішення:

Позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», місце знаходження: місто Київ, вулиця Грушевського, будинок № 1Д, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 14360570.

Відповідач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , місце проживання або перебування: АДРЕСА_1 .

Суддя: Т. М. Трояновська