Рішення № 93894096, 29.12.2020, Айдарський районний суд Луганської області (до 25.04.2025 - Новопсковський районний суд Луганської області)

Дата документу 29.12.2020

ЄУ № 942/731/20

Провадження №2/942/420/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2020 року смт. Новопсков Луганська область

Новопсковський районний суд Луганської області

складі головуючого судді Стеценко О.С.,

за участю секретаря судового засідання Стєніної А.В.,

позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , представника відповідача Шкуро Ю.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Новопсков цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрне підприємство «Придніпровське» про визнання наказу про припинення трудового договору (контракту) незаконним, скасування наказу та поновлення на роботі, про визнання наказу незаконним, скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

Короткий зміст позовних вимог

1. Позивач звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням уточненої позовної заяви просить визнати наказ про припинення трудового договору (контракту) з ОСОБА_1 за п.1 ст. 36 КЗпП України від 11.06.2020 № 57-к незаконним та скасувати його; поновити ОСОБА_1 на роботі в ТОВ «Аграрне підприємство «Придніпровське» на посаді старшого інспектора служби безпеки і охорони.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на те, що 23.11.2018 він був прийнятий на посаду старшого інспектора служби безпеки та охорони та фактично здійснював роботу у відділенні ім. Енгельса в с. Кам`янка. 25.05.2020 безпосередній керівник позивача ОСОБА_3 повідомив останнього про необхідність звільнення за угодою сторін. Під психологічним впливом позивачем було написано заяву про звільнення з 01.06.2020. Наступного дня позивачу зателефонував ОСОБА_3 та повідомив про те, що позивач може продовжувати працювати, а його заява втратила чинність. У період з 01.06.2020 по 11.06.2020 позивач продовжував виконувати свої посадові обов`язки, зокрема, приймав участь у інвентаризації. 11.06.2020 позивачу зателефонувала сторож відділення та повідомила про те, що позивача звільнено. Наказом № 57-к від 11.06.2020 позивача було звільнено на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін. Однак позивач такої заяви не писав, а заява про звільнення від 01.06.2020 втратила чинність. А отже, позивачем згода на його звільнення з 11.06.2020 не була надана, а тому його звільнення є незаконним, як і сам наказ № 57-к від 11.06.2020 про його звільнення. Крім того, відповідачем порушені строки та порядок припинення трудового договору, трудова книжка не повернута.

2. Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати наказ №64-К від 22.07.2020 «Про внесення змін до наказу від 11.06.2020 №57-К «Про припинення трудового договору (контракту)» з ОСОБА_1 незаконним та скасувати його, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу у період з 12 червня 2020 року по 25 серпня 2020 року в розмірі 32664,00 грн., моральну шкоду в розмірі 25000,00 грн. та судові витрати, у тому числі витрати на правову допомогу.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на те, що відповідачем було видано наказ № 64-к від 22.07.2020 «Про внесення змін до наказу від 11.06.2020 № 57-к «Про припинення трудового договору (контракту) ОСОБА_1 ». Даним наказом змінена дата звільнення позивача з 11.06.2020 на 01.06.2020. Позивач вважає наказ незаконним, оскільки датою звільнення позивача є 11.06.2020, також виплата розрахункових коштів була проведена після 11.06.2020.

Внаслідок таких дій відповідача позивачу було завдано моральної шкоди. Так, позивач був позбавлений матеріальних благ у вигляді заробітної плати, а тому він не може утримувати свою сім`ю. Було порушено звичайний життєвий уклад його життя, у позивача погіршився стан здоров`я, йому прийшлося звертатися до лікарів. Внаслідок незаконного звільнення почалося поширення неправдивих пліток, позивач не може влаштуватися на роботу.

В судовому засіданні позивач та представник позивача просили позов задовольнити з підстав, викладених у позові

Короткий зміст заперечень відповідача

3. Відповідач з позовними вимогами не погодився, зазначив, що робоче місце позивача було розташоване в с. Голубівка. Керівництву підприємства про конфліктні ситуації нічого не відомо. ОСОБА_3 заперечив щодо тиску на позивача та примушування на написання ним заяви про звільнення. 26.05.2020 позивач звернувся з заявою про його звільнення за згодою сторін з 01.06.2020, директор підприємства попросила позивача відпрацювати два тижні, про що зазначила у резолюції на заяві позивача. Позивач 01.06.2020 прийняв участь в інвентаризації, а 02.06.2020 повинен був бути на своєму робочому місці в с. Голубівка. В період часу з 01.06.2020 по 10.06.2020 позивач був відсутній на своєму робочому місці, про що свідчать відповідні акти. 11.06.2020 позивача було звільнено з займаної посади на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України, про що видано наказ № 57-к. У зв`язку з технічною помилкою в цьому наказі з метою приведення документів у відповідність 22.07.2020 видано наказ № 64-к про внесення змін до наказу № 57-к, змінивши дату звільнення з 11.06.2020 на 01.06.2020. Листом від 22.07.2020 позивачу запропоновано отримати трудову книжку, ознайомитися з даним наказом.

Відповідач зазначає, що твердження позивача про те, що він направив 10.06.2020 заяву про відкликання заяви про звільнення, підтверджує той факт, що він не знаходився на робочому місці в с. Голубівка 10.06.2020. Крім того, дане поштове відправлення було отримано відділенням Укрпошти 12.06.2020, а отже заяву про відкликання заяви про звільнення було направлено позивачем після звільнення. Відповідач зазначає, що анулювати домовленість сторін про звільнення можливо лише за взаємною згодою роботодавця та працівника. Такої згоди відповідач не надавав. А отже одностороннє відкликання своєї заяви не може бути підставою для поновлення позивача на роботі.

4. У відзиві від 22.09.2020 відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог позивача повністю, посилаючись на те, що позивач в уточненій позовній заяві підтвердив, що не звертався до підприємства з заявою про відкликання заяви про звільнення. Наказ № 57-к є основним наказом про звільнення, а наказ № 64-к є похідним. Відповідач не погодився з розрахунком позивача щодо розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки посадовий оклад позивача складає 6000 грн.

Також відповідач вважає, що взаємна згода на звільнення не могла завдати позивачу жодного морального страждання. Також позивачем на підтвердження своїх доводів не надано доказів, зокрема, про звернення до лікарів. Також не надано позивачем доказів понесення витрат на правничу допомогу.

В судовому засіданні представниця відповідача просила відмовити у задоволенні позовів позивача.

Процесуальні дії у справі

5. Ухвалою суду від 17.06.2020 у справі № 942/731/20 відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

6. Ухвалою суду від 27.08.2020 у справі № 942/1041/20 відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

7. Ухвалою суду від 14.09.2020 об`єднані дані справи в одне провадження та присвоєно справам єдиний номер 942/731/20.

8. Ухвалою від 30.09.2020 закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судом

9. Наказом № 130-вк від 23.11.2018 ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду старшого інспектора служби безпеки та охорони з 23.11.2018 з тривалістю робочого дня (тижня) 40 год.

Відповідно до наказу № 02-ЗК від 31.01.2020 «Про затвердження штатного розпису» до регіонального управління з місцем розташування в с. Голубівка Новомосковського району Дніпропетровської області відноситься, зокрема, служба безпеки і охорони (а.с. 45 том № 1).

10. 26 травня 2020 року позивачем була написана заява про звільнення з займаної посади з 01.06.2020 за угодою сторін. Заява містить резолюцію «Не заперечую у звільненні після 2х тижнів відпрацювання. 29.05.2020» (а.с. 53, том № 1).

11. Заявою від 10.06.2020 позивач відкликав свою заяву про звільнення, зазначивши, що заява про звільнення була написана під психологічним тиском, він продовжує виконувати трудові обов`язки, домовленість про звільнення є не досягнутою.

12. Згідно наказу № 57-к від 11.06.2020 позивача звільнено з посади старшого інспектора за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України з 11 червня 2020 року.

13. Наказом № 64-к від 22.07.2020 внесено зміни до наказу № 57-к від 11.06.2020 щодо дати звільнення позивача, а саме з 11.06.2020 на 01.06.2020. Згідно цього наказу датою звільнення позивача стала 01.06.2020 (а.с. 65 том № 1).

Листом від 22.07.2020 № 80 позивача запрошено до кадрової служби для ознайомлення з наказом про внесення змін до наказу № 57-к від 11.06.2020 та отримання трудової книжки (а.с. 63 том № 1).

На підставі зазначеного наказу внесені виправлення до трудової книжки ОСОБА_1 (а.с. 148 том № 1).

14. Згідно наказу № 30 від 29.05.2020 наказано провести з 01.06.2019 по 15.06.2019 піврічну інвентаризацію товарно-матеріальних цінностей. До складу комісії включено, зокрема, інспектора СБ Плиса Я.В. /відділення Енгельса/. Сторонами в судовому засіданні підтверджено, що дана інвентаризація стосувалась 2020 року і проведена вона була у червні 2020 року (а.с. 9 том № 1).

15. На виконання цього наказу по підприємству було проведено інвентаризацію, що підтверджується інвентаризаційними описами, участь в якій приймав ОСОБА_1 , що підтверджується його підписами (а.с. 10, 11, 13, 150-178 том № 1).

16. 02.06.2020 в с.Голубівка було складено акт про відсутність 02.06.2020 на роботі старшого інспектора служби безпеки і охорони Плиса Я.В. (а.с. 54, том № 1).

02.06.2020 складено акт про відмову ОСОБА_1 від підпису акту про відсутність його на робочому місці та наданні письмових пояснень причин відсутності на роботі (а.с. 55 том №1).

10.06.2020 в с. Голубівка було складено акт про відсутність з 02.06.2020 по 10.06.2020 на роботі старшого інспектора служби безпеки і охорони Плиса Я.В. (а.с. 56, том № 1).

10.06.2020 складено акт про відмову ОСОБА_1 від підпису акту про відсутність його на робочому місці та наданні письмових пояснень причин відсутності на роботі (а.с. 57 том №1).

17. Згідно довідки про доходи посадовий оклад позивача за квітень, травень 2020 року становив 6000 грн на місяць. Також в цей період позивачу була виплачена премія у сумі 6984,16 грн на місяць (а.с. 55 том № 2).

18. Допитані у судовому засіданні свідки пояснили наступне.

Свідок ОСОБА_4 пояснила, що вона працює на підприємстві з 2013 року, разом з позивачем – з 2018 року. Його робочим місцем був її кабінет в с. Кам`янка. У свідка був конфлікт з ОСОБА_5 , позивачем було виявлено, що останній займався розкраданням, і позивач вирішив написати службову записку. Свідка просили з цього приводу нічого не говорити. До відділення 26.05.2020 приїхав ОСОБА_3 і ОСОБА_6 , вони викликали ОСОБА_5 , довго розмовляли щодо її конфлікту з ним. Також почався конфлікт між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , останній почав заступатися за свідка. Свідок написала заяву про звільнення 25 або 26 травня 2020 року і не вийшла на роботу. ОСОБА_1 . ОСОБА_3 сказав писати заяву про звільнення за зразком заяви свідка. ОСОБА_3 повідомив про це ОСОБА_7 і зазначив, що працювати ОСОБА_1 в такій обстановці неможливо. Наступного дня свідок мала розмову з ОСОБА_8 і запитала щодо ОСОБА_1 . ОСОБА_3 сказав, що ОСОБА_1 буде працювати і далі. Він неодноразово повторював, що ОСОБА_1 буде працювати. Свідок повідомила, що позивач приймав участь в інвентаризації, десь до 11.06.2020. Її проводили 2-3 дні щодо одного об`єкту. Свідку відомо, що позивачу зателефонувала ОСОБА_9 і повідомила про звільнення позивача. Позивач був пригнічений, не розумів чого його звільнили. Наступного дня 12.06.2020 зателефонував ОСОБА_3 запитати, чому ОСОБА_1 не виходить на роботу, потрібно підписати інвентаризаційні відомості. З цього приводу також телефонувала ОСОБА_10 . Свідок зазначила, що місцем роботи позивача було с. Кам`янка. Інколи його відряджали в інший населений пункт. Свідок зазначила, що позивач після звільнення був стурбованим, переживав, звертався до лікарів, перестав спілкуватися. Жінка позивача говорила свідку, що позивач почуває себе дуже погано, важко переносить звільнення.

Свідок ОСОБА_11 пояснила, що позивача звільнили з роботи, а потім сказали, щоб він виходив працювати, і він до 12.06.2020 їздив на роботу. А потім його знову звільнити і це не було добровільним. Після його звільнення у них змінилися стосунки в сім`ї, позивач був сильно пригнічений, з`явився головний біль, він звертався до лікарів, став дратівливим. Купляли йому заспокійливе. Свідок пояснила, що основним місцем роботи у позивача було с. Кам`янка, куди він їздив на службовому транспорті і після 01.06.2020.

Свідок ОСОБА_10 пояснила, що позивач працював на підприємстві відповідача на посаді інспектора служби безпеки, основне місце роботи було у с. Кам`янка, мав свій робочий кабінет. Був звільнений 11.06.2020. Позивач приймав участь в інвентаризації у період з 01.06.2020 по 10.06.2020. Свідок зазначила, що провести інвентаризацію за один день неможливо. Позивач підписував інвентаризаційні відомості. Причини його звільнення свідку не відомі.

Свідок ОСОБА_12 пояснив, що позивач працював на посаді інспектора служби безпеки, основне місце роботи було у с. Кам`янка, мав свій робочий кабінет. Свідок пояснив, що ОСОБА_1 приймав участь в інвентаризації. Свідок також зазначив, що 26-27 травня зателефонував ОСОБА_3 і сказав, що ОСОБА_13 більше не працює, але потім його було включено до інвентаризації. ОСОБА_3 сказав, що ОСОБА_13 буде проводити інвентаризацію. Про причини звільнення свідку нічого не відомо, але скоріш всього це відбулось із-за ОСОБА_4 .

Свідки ОСОБА_14 та ОСОБА_15 пояснили, що позивач працював на посаді інспектора служби безпеки, основне місце роботи було у с. Кам`янка, мав свій робочий кабінет, приймав участь в інвентаризації влітку 2020 року. Про причини звільнення свідкам нічого не відомо.

Свідки ОСОБА_16 та ОСОБА_17 пояснили, що позивач працював на посаді інспектора служби безпеки, основне місце роботи було у с. Кам`янка, мав свій робочий кабінет. Інших даних свідки не повідомили.

Докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення

19. Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд не приймає до уваги інвентаризаційний опис (а.с.12), складений на підставі наказу № 9 від 29.11.2019, оскільки цей доказ не стосується предмету позову.

Оцінка аргументів учасників сторін

20. Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

21. Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

22. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є угода сторін.

У випадку, коли працівник вимагає достроково розірвати укладений з ним трудовий договір, а роботодавець не заперечує щодо припинення з цим працівником трудових відносин, такий договір може бути припинено за угодою сторін згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України.

Необхідно зазначити, що законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв`язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку.

Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.

Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України можуть бути викладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України і раніше домовлена дата звільнення.

Таким чином, передбачена пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України угода сторін є самостійною підставою припинення трудового договору, яка відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи працівника та з ініціативи власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу тим, що в цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк і саме з цих підстав.

23. Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору (Постанова КЦС ВС від 31.08.2020 у справі № 359/5905/18 (61-22851св19)).

24. Відповідно до п. 8 Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.92 « Про практику розгляду судами трудових спорів» судам необхідно мати на увазі, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п.1 ст.36 КЗпП (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за п.1 ст.36 КЗпП, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (ст.38 КЗпП).

25. Як зазначено вище, наказом № 130-вк від 23.11.2018 ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду старшого інспектора служби безпеки та охорони з 23.11.2018 з тривалістю робочого дня (тижня) 40 год.

26 травня 2020 року позивачем була написана заява про звільнення з займаної посади з 01.06.2020 за угодою сторін. Заява містить резолюцію «Не заперечую у звільненні після 2х тижнів відпрацювання. 29.05.2020» (а.с. 53, том № 1).

Даною заявою позивач – працівник повідомив про своє звільнення саме 01.06.2020. Накладена на заяві резолюція свідчить про те, що роботодавцем була погоджена інша дата звільнення, а саме після спливу двох тижнів відпрацювання, що фактично випливає з норми ст. 38 КЗпП України.

Отже, в даному випадку сторонами трудового договору фактично не досягнуто домовленості щодо дати припинення трудового договору. Позивач продовжував виконувати свої посадові обов`язки після 01.06.2020, зокрема приймав участь в інвентаризації, яка тривала з 01.06.2020 по 10.06.2020, що підтверджується інвентаризаційними описами та показами свідків.

В той же час, позивача згідно наказу № 57-к від 11.06.2020 було звільнено з посади старшого інспектора за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України з 11 червня 2020 року.

В матеріалах справи відсутні докази того, що позивач надав згоду на своє звільнення саме з 11.06.2020 на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України.

А отже, звільнення позивача з 11.06.2020 на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України є незаконним.

Крім того, матеріалами справи підтверджується, що згода позивача на припинення трудового договору з 01.06.2020 також не була добровільною, оскільки відповідну заяву про звільнення він написав під тиском свого безпосереднього керівника ОСОБА_8 .

Суд не надає оцінки заяві позивача від 10.06.2020 про відкликання свої заяви про звільнення, оскільки позивач виключив з уточненої позовної заяви відповідні обґрунтування.

26. Наказом № 64-к від 22.07.2020 внесено зміни до наказу № 57-к від 11.06.2020 щодо дати звільнення позивача, а саме з 11.06.2020 на 01.06.2020. Згідно цього наказу датою звільнення позивача стала 01.06.2020 (а.с. 65 том № 1). Такі зміни внесені до наказу № 57-к у зв`язку з технічною помилкою.

На підставі зазначеного наказу внесені виправлення до трудової книжки ОСОБА_1 (а.с. 148 том № 1).

Суд дійшов висновку, що даний наказ є незаконним і підлягає скасуванню з огляду на таке.

Згідно наказу № 57-к від 11.06.2020 позивача звільнено з посади старшого інспектора за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України з 11 червня 2020 року.

Останнім робочим днем позивача згідно цього наказу є 11.06.2020.

Відповідач, вважаючи, що в наказі № 57-к була зроблена помилка щодо дати звільнення позивача, вносить виправлення до цього наказу і вважає, що належною датою звільнення позивача є 01.06.2020.

Такими діями відповідач допустив грубе порушення трудових прав позивача та фактично вніс неправдиві відомості до наказу № 64-к від 22.07.2020.

Так, по-перше, такі виправлення мали місце вже під час розгляду справи в суді.

По-друге, не зрозуміло як позивач міг бути звільнений 01.06.2020 і одночасно включений до складу комісії по проведенню інвентаризації з 01.06.2020 по 15.06.2020 згідно наказу № 30 від 29.05.2020, тобто вже після того як заява позивача про звільнення від 26.05.2020 була отримана керівником підприємства, дата резолюції 29.05.2020.

Тобто 29.05.2020 для проведення інвентаризації включено працівника, який буде звільнений з 01.06.2020, як про це зазначає відповідач.

Також не є логічним проведення інвентаризації звільненим працівником (згідно наказу № 64-к) у період часу з 01.06.2020 по 10.06.2020, що підтверджується показами свідків та безпосередньо наказом про проведення інвентаризації.

Також суперечать діям відповідача по винесенню наказу № 64-к акти про відсутність позивача на робочому місці 02.06.2020 та у період з 02.06.2020 по 10.06.2020 в с. Голубівка, оскільки не зрозумілі підстави перевірки звільненого працівника на робочому місці, якщо в наказі № 57-к була зроблена «технічна помилка» в даті звільнення і на міркування роботодавця позивач є звільненим саме з 01.06.2020, а отже він і не мав би бути на робочому місці з 02.06.2020.

Крім того, відповідачем перевірявся позивач на робочому місці в с. Голубівка, в той час як у зазначений вище період він проводив інвентаризацію в с. Кам`янка у відділенні Енгельса згідно наказу № 30 від 29.05.2020. Крім того, усі свідки підтвердили, що позивач фактично працював в с. Кам`янка, де мав свій робочий кабінет і свої робоче місце.

Також, вносячи зміни в дату звільнення, відповідач не врахував той факт, що наказ № 57-к виданий 11.06.2020. А отже навіть якщо припустити, що позивача звільнено 01.06.2020, то наказ про його звільнення 01.06.2020 не міг бути винесений в майбутньому, а саме через десять днів після звільнення – 11.06.2020. До того ж і працівник не міг очікувати на своє звільнення 01.06.2020 ще певний проміжок часу, при цьому ймовірно не знаючи достеменно чи він є працівником підприємства, чи він вже звільнений.

Такі дії відповідача свідчать про те, що позивач не міг бути звільнений 01.06.2020, як про це зазначає відповідач, датою його звільнення є 11.06.2020.

Суд розцінює такі дії відповідача як виправлення факту незаконного звільнення, яке і оскаржується в суді.

Також внесення зміни в дату звільнення в минулому свідчить про порушення принципу правової визначеності працівника. На думку відповідача, в майбутньому можна виправити будь-яку дату звільнення і звільнити працівника у будь-яку прийнятну дату для роботодавця, чим ставить працівника в залежне від роботодавця положення, погіршує його становище, зокрема, в частині отримання заробітку, компенсації за відпустки, дати виплат з допомоги з непрацездатності, безперервності стажу, страхового стажу тощо.

27. За таких обставин, накази № 64-к від 22.07.2020 та 57-к від 11.06.2020 підлягають скасуванню, а позивач – поновленню на роботі.

28. Відповідно до ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

29. Вирішуючи питання про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, суд виходить з такого.

Згідно наказу № 57-к від 11.06.2020 позивача звільнено з посади 11.06.2020, отже останнім робочим днем є 11.06.2020.

Періодом вимушеного прогулу становить з 12.06.2020 по 24.12.2020 включно (дата винесення рішення про поновлення на посаді), що складає 137 робочих днів.

Позивачем заявлено до стягнення період вимушеного прогулу з 12.06.2020 по 25.08.2020, що не відповідає вимогам ст. 235 КЗпП України, а тому середній заробіток за весь час вимушеного прогулу слід стягнути за весь час вимушеного прогулу, що не буде виходом за межі позовних вимог.

Відповідно до п. 2 р. ІІ Постанови КМУ «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 8 лютого 1995 р. № 100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно п. 8 даного Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

30. Відповідно до п. 3 вищезазначеного Порядку при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати враховуються у тому місяці, за який вони нараховані та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. Премії та інші виплати, які виплачуються за два місяці або більш тривалий період, при обчисленні середньої заробітної плати включаються шляхом додавання до заробітку кожного місяця розрахункового періоду частини, що відповідає кількості відпрацьованих робочих днів періоду (місяців), за які такі премії та інші виплати нараховані.

31. Розмір заробітної плати, який слід брати за розрахункову величину, є заробітна плата за квітень - травень 2020 року.

Посадовий оклад позивача за квітень, травень 2020 року становив 6000 грн на місяць. Також в цей період позивачу була виплачена премія у сумі 6984,16 грн. на місяць.

Враховуючи положення п. 3 вищезазначеного Порядку, то для обрахунку середньомісячного заробітку слід включити і премії, виплачені позивачу. З тих же підстав є необґрунтованими доводи відповідача про те, що премії не повинні включатися до цих розрахунків.

Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача за квітень - травень 2020 року становить 665,85 грн. ((12984,16+12984,16)/39 робочих днів)). Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу становить 665,85 грн. х137 робочі дні =91221,45 грн., які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

32. Що стосується стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Згідно з статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст. 237-1 КзпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (далі - Постанова) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

33. На підтвердження своїх вимог, позивач зазначив, що він зазнав психологічних страждань, було порушено звичайний життєвий уклад його життя, у позивача погіршився стан здоров`я, йому прийшлося звертатися до лікарів, він не міг утримувати свою родину.

Свідки ОСОБА_4 , ОСОБА_11 підтвердили, що у позивача внаслідок звільнення погіршився його емоційний стан, він позбувся коштів на утримання сім`ї, мав проблеми зі здоров`ям.

Отже, суд дійшов висновку про те, що позивачу внаслідок незаконних дій відповідача було завдано моральної шкоди, однак її розмір є завищеним та необґрунтованим належним чином, а тому суд вважає за можливе задовольнити вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди частково на суму 5000 грн. В решті даних вимог слід відмовити у зв`язку з їх необґрунтованістю.

34. На підставі викладеного, дослідивши усі наявні докази, з`ясувавши обставини справи за своїм внутрішнім переконанням, суд вважає, що позовні вимоги позивача слід задовольнити частково, а саме в частині визнання наказу № 57-к від 11.06.2020 незаконним та скасування його, поновлення на роботі на посаді старшого інспектора служби безпеки і охорони, скасування наказу № 64-к від 22.07.2020, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у сумі 91221 грн. 45 коп., та стягнення моральної шкоди у сумі 5000,00 грн. В решті вимог позову слід відмовити.

Відповідно до ч. 430 ЦПК України слід допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

Судові витрати

35. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд виходить з того, що позивач був звільнений від сплати судового збору, тому з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір за вимогами про скасування наказів, про поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. За вимогу про стягнення моральної шкоди судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 80, 81, 89, 141, 263-268, 354, 355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрне підприємство «Придніпровське» про визнання наказу про припинення трудового договору (контракту) незаконним, скасування наказу та поновлення на роботі, про визнання наказу незаконним, скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, задовольнити частково.

Скасувати наказ про припинення трудового договору (контракту) з ОСОБА_1 за п. 1 ст. 36 КЗпП України від 11.06.2020 № 57-к.

Поновити ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора служби безпеки і охорони Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрне підприємство «Придніпровське».

Скасувати наказ № 64-к від 22.07.2020 «Про внесення змін до наказу від 11.06.2020 № 57-к «Про припинення трудового договору (контракту) ОСОБА_1 ».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрне підприємство «Придніпровське» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 91221 (дев`яносто одна тисяча двісті двадцять одна) грн. 45 коп. з відрахуванням обов`язкових податків та зборів.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрне підприємство «Придніпровське» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у сумі 5000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп., судовий збір у сумі 168 грн. 16 коп.

В решті позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрне підприємство «Придніпровське» відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрне підприємство «Придніпровське» на користь держави судовий збір у сумі 1753 (одна тисяча сімсот п`ятдесят три) грн. 01 коп.

Рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 , виданий 09.08.2018, орган видачі 4452, РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 .

Представник позивача – адвокат Тарасов Д.С., свідоцтво серії НОМЕР_3 .

Відповідач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Аграрне підприємство «Придніпровське» /код ЄДРПОУ 41102163, м. Київ, пр-т Перемоги, 121в/.

Представниця відповідача – адвокат Шкуро Ю.А., свідоцтво серії РН № 1838 від 27.04.2020.

Апеляційну скаргу на рішення може бути подано до Луганського апеляційного суду через Новопсковський районний суд Луганської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 29 грудня 2020 року.

Суддя: О.С. Стеценко