Рішення № 93891396, 29.12.2020, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/7061/20

Провадження № 2/204/1961/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

24 грудня 2020 року м. Дніпро

Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська, у складі:

головуючого - судді Приваліхіної А.І.,

за участю секретаря судового засідання – Сокола Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні -

В С Т А Н О В И В:

22 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом до відповідача – ПАТ «Дніпропетровський агрегатний завод», із вимогою про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (а. с. 1-6, 22-27).

В обґрунтування своїх позовних вимог вказав на те, що 27 липня 2012 року його прийнято на роботу до ПАТ «Дніпропетровський агрегатний завод» на посаду учня слюсаря з механоскладальних робіт до виробництва відцентрованих насосів. В подальшому на цьому підприємстві його переводили на інші посади та присвоювали інші розряди. 30 червня 2020 року його було звільнено за власним бажанням на підставі наказу № 620-К, про що зроблено відповідний запис в трудовій книжці. Зазначає, що з 01 березня 2019 року відповідач почав недоплачувати йому заробітну плату, чим допустив порушення законодавства про працю, тому вважає, що сума заборгованості повинна бути стягнута з відповідача за рішенням суду. Вказує, що на день звільнення – 30 червня 2020 року, він не використав свою щорічну відпустку за 2020 рік тривалістю 12,52 дні, яка підлягає компенсації. Вважає бездіяльність відповідача протиправною та такою, що порушує його трудові права, тому також просить суд стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні станом на дату звернення до суду.

Ухвалою суду від 26 жовтня 2020 року позовну заяву залишено без руху, позивачеві запропоновано усунути недоліки (а. с. 19).

02 листопада 2020 року недоліки, зазначені в ухвалі суду від 26 жовтня 2020 року, позивачем усунуто (а. с. 21).

Ухвалою суду від 03 листопада 2020 року у справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання на 03 грудня 2020 року (а. с. 41), копія якої надіслана учасникам справи 05 листопада 2020 року за вихідним № 23939/20-вих/2/204/1961/20 (а. с. 42) та, яка отримана відповідачем 17 листопада 2020 року, підтвердженням чого є рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а. с. 45).

Позивач у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності (а. с. 52).

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином (а. с. 53), про причини неявки суд не повідомив.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням кожен окремо та в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог та спираючись на вимоги ст. ст. 223, 280 ЦПК України, ухвалив заочне рішення.

Судом встановлено, що 27 липня 2012 року позивача прийнято на роботу учнем слюсаря з механоскладальних робіт до виробництва відцентрованих насосів до ПАТ «Дніпропетровський агрегатний завод», підтвердженням чого є запис в трудовій книжці серії НОМЕР_1 (а. с. 34). 30 червня 2020 року відповідачем звільнено позивача за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України, підтвердженням чого є запис в трудовій книжці серії НОМЕР_1 (а. с. 35).

Відповідно до довідки Пенсійного фонду ОК-7 від 23 липня 2020 року, за період з березня 2019 року по червень 2020 року включно відповідачем позивачу було виплачено заробітну плату у загальному розмірі у сумі 123546 гривень 88 копійок, з яких: за березень 2019 року – 12824 гривні 00 копійок; за квітень 2019 року – 13908 гривень 75 копійок; за травень 2019 року – 7170 гривень 77 копійок; за червень 2019 року – 7535 гривень 56 копійок; за липень 2019 року – 10273 гривні 38 копійок; за серпень 2019 року – 13500 гривень 02 копійки; за вересень 2019 року – 8125 гривень 12 копійок; за жовтень 2019 року – 14457 гривень 51 копійка; за листопад 2019 року – 11943 гривні 34 копійки; за грудень 2019 року – 7573 гривні 70 копійок; за січень 2020 року – 4731 гривня 76 копійок; за лютий 2020 року – 4296 гривень 07 копійок; за березень 2020 року – 4400 гривень 56 копійок; за квітень 2020 року – 5806 гривень 34 копійки; за травень 2020 року –124 гривні 37 копійок; за червень 2020 року – 0 гривень 00 копійок (а. с. 39-40).

Звернувшись до суду, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість по недоплаченій заробітній платі у розмірі 80602 гривні 43 копійки з яких: за березень 2019 року – 2795 гривень; за квітень 2019 року – 6408 гривень; за травень 2019 року – 5701 гривня; за червень 2019 року – 1490 гривень; за липень 2019 року – 6568 гривень; за серпень 2019 року – 1712 гривень; за вересень 2019 року – 2210 гривень; за жовтень 2019 року – 11493 гривні; за листопад 2019 року – 9496 гривень; за грудень 2019 року – 5561 гривень; за січень 2020 року – 3762 гривні; за лютий 2020 року – 3415 гривень; за березень 2020 року – 3499 гривень; за квітень 2020 року – 4617 гривень; за травень – 5875 гривень 63 копійки; за червень 2020 року - 6000 гривень (а. с. 22-23).

Відповідно до вимог ст. 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Отже, за змістом ст. 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно.

Приписами ч. ч. 1, 2 ст. 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Відповідно до вимог ч. ч. 1 та 2 ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Згідно з вимогами ч. ч. 1, 4, 5 ст. 24 ЗУ «Про оплату праці», заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. Забороняється провадити виплату заробітної плати у магазинах роздрібної торгівлі, питних і розважальних закладах, за винятком тих випадків, коли заробітна плата виплачується працюючим у цих закладах особам. За особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов`язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Приписами ч. 1 ст. 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, сума остаточного розрахунку, тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці, яка нараховується в розмірі середнього заробітку.

Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

У п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначено, що не проведення розрахунку з працівником у день звільнення є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Отже, передбачений ч. 1ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначену в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Положеннями ст. 43 Конституції України, кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних с у передбачених цим Кодексом випадках.

Таким чином, суд доходить висновку, що позовні вимоги, в частині стягнення заборгованості по заробітній платі підлягають задоволенню, та з відповідача на користь позивача слід стягнути суму заробітної плати у розмірі 80602 гривні 43 копійки.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні слід зазначити наступне.

Пунктом 8 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

Середньоденна заробітна плата позивача, відповідно до заробітної плати за останні два відпрацьованих місяці за вирахуванням передбачених законом податків та обов`язкових платежів, становить: травень 2020 року 6000 гривень, червень 2020 року – 6000 гривень, що разом складає (6000 гривень + 6000 гривень = 12000 гривень), поділеної на кількість робочих днів за ці два місяці (19+20) = 307 гривень 69 копійок.

Однак позивачем допущено помилку у розрахунку кількості днів, тобто замість 39 днів ним пораховано 40 днів, у зв`язку із чим сума, яка підлягає стягненню як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні обраховується наступним чином: 307 гривень 69 копійок * на 58 днів (які заявлені позивачем), та складає суму у 17846 гривень 02 копійки. Саме ця сума підлягає стягненню на користь позивача з відповідача.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що середній заробіток розраховується за період, починаючи і дня, наступного за днем звільнення, тобто з 01 липня 2020 року і по день розгляду справи судом, оскільки на день розгляду справи судом відповідач так і не провів з позивачем остаточний розрахунок.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача компенсації за 12,58 днів невикористаної відпустки за 2020 рік суд виходить з наступного.

Дійсно, відповідно до ч. 1 ст. 83 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

У позовній заяві позивачем зазначено, що за 2020 рік, час роботи на підприємстві відповідача позивач має 12,58 днів невикористаної відпустки. Однак, матеріали справи не містять жодних доказів та документів на підтвердження того, що позивач має 12,58 днів невикористаної відпустки.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Приписами ч. 1 ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися не припущеннях.

У зв`язку з цим, за відсутності доказів наявності у позивача 12,58 днів не використаної відпустки суд позбавлений можливості встановити точний розмір компенсації за невикористані позивачем дні щорічної відпустки, а тому на теперішній час позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині задоволенню не підлягають за їх недоведеністю.

Згідно з вимогами пп. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір», за подачу позовної заяви майнового характеру, поданої фізичною особою, сплачується судовий збір, який становить 1% від ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Розмір задоволених позовних вимог становить 98002 гривні 43 копійки (80602 гривні 43 копійки заборгованості по недоплаченій заробітній платі + 17400 гривень середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні) 1% ціни позову становить 980 гривень 02 копійки (98002 гривні 43 копійки / 100% = 980 гривень 02 копійки), що є більшою від визначеного ЗУ «Про судовий збір» мінімального розміру судового збору, тому підлягає до стягнення судовий збір у розмірі 980 гривень 02 копійки за вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та 840 гривень 80 копійок за вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати.

З урахуванням того, що позивач при подачі позову був звільнений від сплати судового збору, тому з відповідача в дохід держави слід стягнути судовий збір у розмірі 980 гривень 02 копійки та 840 гривень 80 копійок за вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 280-288, 352-355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» (49052, м. Дніпро, вул. Щепкіна, буд. 53, ідентифікаційний код юридичної особи 14311614) про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні – задовольнити частково.

Стягнути із Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі заробітній платі у сумі 80602 (вісімдесят тисяч шістсот дві) гривні 43 (сорок три) копійки.

Стягнути із Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за затримку розрахунку при звільненні станом на 18 вересня 2020 року у сумі 17846 (сімнадцять тисяч вісімсот сорок шість) гривень 02 (дві) копійки.

Стягнути із Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» на користь Держави судовий збір у сумі 980 гривень 02 копійки.

Стягнути із Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» на користь Держави судовий збір у сумі 840 гривень 80 копійок.

В іншій частині позову – відмовити.

Допустити негайне виконання рішення суду в межах стягнення заробітної плати за один місяць.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом 30 днів зо дня його проголошення або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи, які не були присутніми у судовому засіданні.

Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його проголошення або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи, які не були присутніми у судовому засіданні, якщо не буде оскаржено у встановленому порядку.

Заочне рішення може бути переглянуте Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська за письмовою заявою відповідача протягом двадцяти днів зо дня отримання ним копії рішення.

Суддя А.І. Приваліхіна