Рішення № 93887672, 09.12.2020, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/3528/20-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2020 року Печерський районний суд м. Києва

в складі: головуючого судді Ільєвої Т.Г.,

при секретарі судових засідань: Ємець Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» про визнання кредитного договору недійсним та застосування наслідків недійсності правочину,-

ВСТАНОВИВ:

У січні 2020 року до Печерського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява, яка передана судді Ільєвій Т.Г. 24.09.2020, для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Так, позивач просить суд захистити його права споживача, порушені відповідачем шляхом використання відповідачем відносно позивача агресивної підприємницької практики при виконанні Кредитного договору, відповідно до ч. 6 статті 19 Закону України "Про захист прав споживачів", способом визнання судом Кредитного договору недійсним з моменту його укладення (вчинення) із застосуванням наслідків недійсності зазначеного правочину.

Ухвалою суду від 27.01.2020 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк на усунення виявлених недоліків.

26.02.2020 до суду надійшла заява про усунення недоліків, при вивченні якої встановлено, що вимоги ухвали від 27.01.2020 виконано.

27.02.2020 ухвалою Печерського районного суду м. Києва суду було відкрито провадження та призначено до підготовчого судового засідання та витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» (01015, м.Київ, вул. Лейпцизька, 15 Б, пов.1; код ЄДРПОУ 38569246) копію договору кредитного договору, укладеного 19.11.2019 між ОСОБА_1 до Товариством з обмеженою відповідальністю «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА», оригінал якого надати для огляду в судовому засіданні.

01.04.2020 представником відповідача було подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» заперечує проти позову в повному обсязі заявлених позовних вимог, оскільки вимоги є необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Так, 27.09.2019 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання кредиту № 902846266 на суму 6000,00 грн., зі сплатою процентів строком на 30 календарних днів за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок позичальника (банківська картка № НОМЕР_1 ), що засвідчує факт укладання між нами кредитного договору у формі електронного документу, (вищевикладена правова позиція міститься у постанові Апеляційного суду міста Києва від 25.01.2018 р по справі № 761/9121/17, додається).

Договір було підписано позивачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, одноразовий персональний ідентифікатор № TF558D8R було направлено позичальнику 27.09.2019 року о 11:12:30 год. на номер мобільного телефону вказаний ним під час заповнення заявки на отримання кредиту - НОМЕР_3 , одноразовий персональний ідентифікатор № TF558D8R було введено позивачем у відповідне поле в інформаційно- телекомунікаційній системі Товариства 27.09.2019 року о 11:13:31 год, після чого позивач натиснув кнопку «ТАК», що є підписанням договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором, відразу після вчинених дій, 27.09.2019 року 11:13:42 год Товариством було перераховано грошові кошти у сумі 6000,00 грн на банківську карту № НОМЕР_1 , що належить позивачу, що слугує доказом того, що позивач акцептував оферту Відповідача (довідка щодо дій позичальника в Інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства додається).

Відповідно до п. п. 1.1. 1.4 Договору, Позичальник зобов`язувалася повернути кредит, сплатити проценти за користування в розмірі 0,13 % (процентів) від суми кредиту за кожний день користування згідно Додатку № 1 до Договору.

29.09.2019 року позичальник уклав з Товариством Додаткову угоду до Договору від 29.09.2019 року.

Відповідно до п.1 Договору сторони домовилися збільшити суму Кредиту на суму 6000 грн 00 коп. (шість тисяч грн. нуль коп.) з 29.09.2019 р. на строк дії Договору № 902846266 від 27.09.2019 р. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути грошові кошти, надані у кредит, та сплатити проценти за користування Кредитом на умовах Договору.

27.10.2019 року строк платежу за Договором закінчився, а позивач не виконав свої зобов`язання, а саме: не повернув кредит та не сплатив проценти.

Однак, 27.10.2019 року за зверненням позивача, між ним та товариством було укладено Додаткову угоду до Договору від 27.10.2019 року.

Відповідно до п.1 Додаткової угоди до Договору від 27.10.2019 року сторони дійшли згоди, у зв`язку з неможливістю виконання Позичальником умов Договору та на підставі звернення Позичальника, продовжити строк, на який був наданий Кредит за Договором № 902846266 від 27.09.2019 р. , на наступну кількість днів: тридцять.

Відповідно до п.3 Додаткової угоди до Договору від 27.10.2019 року Починаючи з 27.10.2019 p., Позичальник сплачує за користування Кредитом 1,27 відсотків в день від суми Кредиту згідно даної Додаткової угоди.

19.11.2019 року, знову ж таки, на підставі звернення позичальника, між ним та товариством було укладено Додаткову угоду до Договору від 19.11.2019 року.

Відповідно до п. 3.3 Договору у разі порушення Позичальником своїх зобов`язань щодо погашення суми Кредиту та/або процентів за користування ним, Товариство має право нараховувати Позичальнику пеню у розмірі 1,3% (одна ціла три десятих відсотка) від залишку суми Кредиту за кожний день прострочення повернення заборгованості, починаючи з першого дня порушення до дня повного погашення заборгованості за Кредитом.

Відповідно до п. 4.2 Договору сторони погоджуються, що у випадку користування Позичальником Кредитом понад строк, встановлений п. 1.3 Договору, або додатковими угодами між Сторонами, зобов`язання Позичальника за цим Договором продовжуються на весь період фактичного користування Кредитом, при цьому у випадку, якщо встановлена п. 1.4 цього Договору Процентна ставка менша ніж 1,70 відсотків від суми Кредиту за кожен день користування Кредитом, то правила нарахування процентів за Процентною ставкою визначеною п.1.4 - 1.5 Договору скасовуються з моменту початку їх застосування і до взаємовідносин між Сторонами застосовуються правила нарахування процентів за понадстрокове користування Кредитом, а саме 1,70 відсотків за кожен день користування Кредитом, починаючи з дати укладення Договору і до дня повного повернення Кредиту.

Відповідно до п. 4.3 Договору Сторони погодили, що зобов`язання Позичальника по сплаті процентів за користування Кредитом в розмірі 1,70 % розповсюджуються на весь період фактичного користування Кредитом з моменту укладення цього Договору, при умові врахування в таких зобов`язаннях суми процентів, які були фактично сплачені Позичальником до моменту завершення строку, встановленого п.1.3 Договору.

Відповідно до п. 4.4 Договору Сторони погоджуються що проценти, нараховані згідно п. 4.2 та п. 4.3. Договору після закінчення строку Кредиту, визначеного в п.1.3. цього Договору, є процентами, що нараховуються за понадстрокове користування грошовими коштами, в розумінні ч.2 ст.625Цивільного кодексу України.

Посилаючись на вище вищевикладені факти, представник звертає увагу суду, що «відсоткова ставка» як зазначає позивач, при належному виконанні умов Договору становила би лише 452 гри 40 коп. за користуванням кредиту у розмірі 12000 гри протягом 30 днів. Однак позивач не повернув вчасно кредит та продовжив строк користування грошовими коштами у сумі 12000 гри на строк 53 дні. Позивач зобов`язувався повернути грошові кошти у сумі 12000 гри 00 коп 19.12.2019 року, однак позивач свої зобов`язання не виконав, внаслідок чого, у нього з`явилась заборгованість за Договором.

Так, починаючи з 29.05.2018 року позивач укладаючи кредитні договори з Фінансовою установою був повністю ознайомлений з умовами, процедурою укладення Договору, погашення заборгованості та відповідальністю за порушення умов щодо оплати.

На підставі вищевикладеного. ініціатором щодо укладення кредитного Договору був саме позивач, маючи вже достатній досвід щодо укладення договорів та необмежену кількість часу для ознайомлення з умовами та порядком співпраці з Фінансовою установою самостійно визначив підходящу дату укладення Договору, а шляхом отримання від Товариства кредитних коштів та внесення грошових коштів в рахунок погашення заборгованості, повністю погодився з умовами Договору, тому посилання на недійсність договору є необґрунтованим.

Законом України «Про захист прав споживачів» передбачено право споживача відмовитись в односторонньому порядку від укладеного кредитного договору протягом 14 днів з моменту отримання копії примірника договору, проте реалізація вказаного права споживача і припинення дії кредитного договору можлива при дотриманні споживачем трьох умов, передбачених законом, а саме: подача письмового повідомлення кредитодавцю про відмову від кредитного договору в строки, встановлені законом; одночасного/разом з відкликанням згоди/ повернення виданого кредиту або отриманого товару по договору; сплати нарахованих процентів, які були нараховані банком за весь час користування грошовими коштами»

Проте, позивач правом споживача відмовитись в односторонньому порядку від укладеного кредитного договору протягом 14 днів з моменту отримання копії примірника договору не скористався, не подав письмового повідомлення кредитодавцю про відмову від кредитного договору в строки, встановлені законом; одночасного/разом з відкликанням згоди/ не повернув виданого кредиту у вказаний строк; не сплатив нарахованих процентів, які були нараховані кредитодавцем за весь час користування грошовими коштами.

На підставі викладеного, вказані позивачем вимоги щодо визнання недійсним оспорюваного Договору є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Також зазначено, що Відповідно до п. 4.10 Договору позичальник засвідчує, що умови цього Договору є розумними, справедливими, добросовісними та не містять дисбалансу прав та обов`язків Товариства та Позичальника.

Відповідно до п. 4.11 Договору сторони засвідчують, що укладення цього Договору відповідає вільному волевиявленню Сторін, жодна зі Сторін не знаходиться під впливом тяжких обставин, не помиляється стосовно обставин, що мають суттєве значення (природа Договору, права та обов`язки Сторін, інші умови Договору), та умови Договору є взаємовигідними для кожної із Сторін. У разі істотної зміни обставин, якими Сторони керувалися при укладенні Договору, Договір може бути змінений або розірваний тільки за згодою Сторін.

Відповідно до п. 4.14 Договору Позичальник підтверджує, що: отримав від Товариства до укладення цього Договору інформацію, вимоги надання якої передбачені в законодавстві України; отримав Кредит не на споживчі цілі; інформація надана Товариством з дотриманням вимог законодавства України та забезпечує правильне розуміння позичальником суті фінансової послуги без нав`язування її придбання.

Загальний порядок дій споживача в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства з метою акцепту оферти та укладення електронного договору.

В результаті, пройшовши весь алгоритм дій Фінансової установи при укладенні кредитного договору твердження позивача про те, що товариством застосовується нечесна підприємницька практика, не відповідає дійсності та спростовується вище викладеним, а твердження позивача є спотворюванням дійсності обставин справи.

Окрім того, згідно пункту 4.1 Договору, невід`ємною частиною цього Договору є Правила. Уклавши цей договір, Позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись Правил, текст яких розміщений на сайті Фінансової установи: moneyveo.ua (вишевикіадена правова позиція міститься у постанові Апеляційного суду міста Києва від 25.01.2018 р по справі № 761/9121/17. додається). Інформація надана Фінансовою установою з дотриманням всіх вимог законодавства, виклавши їх в чіткій, зрозумілій та доступній формі, при цьому саме Позивач ініціював укладення такого договору, оформивши заявку на сайті Фінансової установи. Правила Фінансової установи в розумінні ст. ст. 641, 644 ЦК України є публічною пропозицією (офертою) на укладення Договору кредиту, визначають порядок і умови кредитування, права і обов`язки сторін, іншу інформацію для укладення Договору.

Позивач вчинив певну сукупність дій, спрямовану на отримання кредиту від Фінансової установи, тобто позивач самостійно для себе визначив необхідний для нього обсяг часу для ознайомлення з умовами Договору, після чого проявив намір вступити з відповідачем в договірні відносини на умовах визначених Правилами. Частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» вказує, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо Сторони електронного договору мали змогу ознайомитись з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним, в т.ч умов (вишевикладена правова позиція міститься у постанові Апеляційного суду міста Києва від 25.01.2018 р по справі № 761/9121/17. додається).

Сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі позивача для укладення такого Договору, на таких умовах шляхом підписання Договору за допомогою електронного підпису одноразовим Ідентифікатором (позиція суду в рішенні Дніпровського районного суд м. Киева по справі № ~55 1 ~451 17 від 14.02.2018 року абзац 38. додасться).

Представник відповідача, зазначив, що посилання позивача на начебто «нечесну підприємницьку практику» вже після укладання Договору є некоректним, оскільки єдиним доказом позивача щодо нечесної підприємницької практики Товариства є лише роздруківки смс-повідомлень, що не можуть слугувати підтвердженням такої практики, адже у тексі повідомлень відсутні погрози заподіяння позивачу побоїв чи тілесних ушкоджень.

Окрім того, позивач нічим не підтверджує свої доводи щодо: загрозливих висловів на адресу позивача та його родичів, здійснення тривалих та/або періодичних візитів до житла споживача, незважаючи на вимогу споживача про припинення таких дій або залишення житла.

Його твердження та аргументи не підкріплюються належними та допустимими доказами. Позивач не навів аргументів щодо невідповідності умов кредитного договору вимогам законодавства, твердження позивача вказують лише на його намагання уникнути відповідальності за порушення зобов`язання за Договором.

З врахуванням даних доводів, представник відповідача просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог, окрім цього до матеріалів відзиву було долучено копію кредитного договору з додатками, який витребовувався судом.

09.12.2020 ухвалою суду було закінчено підготовче судове засідання та перейдено до розгляду справи по суті.

Позивач в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином, до суду подав заяву про розгляд справи за його відсутності, вимоги позову підтримує.

Відповідач про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, шляхом направлення судових повісток та розміщенням на сайті Печерського районного суду м. Києва інформації про час та місце розгляду справи, направив до суду заяву про розгляд справи за відсутності представника, просив відмовити в задоволенні позову.

Згідно з висновками Європейського суду з прав людини, зазначених у рішенні у справі «Вячеслав Корчагін проти Росії» № 12307 - учасник справи, що повідомлений за допомогою пошти за однією із адрес, за якою він зареєстрований, але ухилявся від отримання судової повістки. Тому йому повинно було бути відомо про час і місце розгляду справи. Він також міг стежити за ходом його справи за допомогою офіційних джерел, таких як веб-сторінка суду.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

За змістом ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Так, з обґрунтувань позивача вбачається, що 27.09.2019 між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА'' було укладено в електронному вигляді кредитний договір, згідно умов якого позивач отримав від Товариства у строкове платне користування грошові кошти у розмірі 12000,00 грн. з терміном повернення кредиту - 19.12.2019 року.

Позивач вказує, що враховуючи те, що відсоткова ставка товариства за Кредитним договором набагато перевищує встановлену чинним законодавством про захист прав споживачів, станом на дату подання до суду цієї позовної заяви заборгованість позивача перед відповідачем за кредитним договором становить 35208,89 грн.

Таким чином, сума отриманого позивачем від т овариства кредиту фактично за 2 (два) місяці зросла майже втричі.

Зазначена вище заборгованість позивача за Кредитним договором обумовлена об`єктивною неможливістю позивача сплачувати "тіло" кредиту та відсотки за користування кредитом, з урахуванням процентної ставки, що не відповідає вимогам закону, та про яку Позивач не отримав від Товариства повної та своєчасної інформації при укладенні Кредитного договору.

Так, позивач вказує, що починаючи з грудня 2019 року на мобільний телефон позивача, без будь-якого попереднього погодження з позивачем, почали надходити телефонні дзвінки від невідомих позивачу осіб, з різних телефонних номерів, які представляються працівниками товариства, що діють в інтересах Товариства з метою начебто "врегулювання питання погашення боргу за кредитом". Разом з тим, у регулярних телефонних розмовах з позивачем зазначені вище працівники Товариства висловлюють неприховані погрози життю та здоров`ю позивача та його рідним та близьким, також погрожують позивачу притягненням останнього до кримінальної відповідальності, конфіскацією майна позивача та його родичів тощо.

Позивач стверджує, що під час виконання кредитного договору, товариством було використано та використовується й на даний час відносно позивача агресивна підприємницька практика: здійснення тривалих та/або періодичних візитів до житла споживача, незважаючи на вимогу споживача про припинення таких дій або залишення житла; здійснення постійних телефонних, факсимільних, електронних або інших повідомлень без згоди на це споживача, наслідком чого є недійсність Кредитного договору, що має бути встановлене рішенням суду у цивільній справі за цим позовом, відповідно до вимог статті 19 "Заборона нечесної підприємницької практики" Закону України "Про захист прав споживачів".

Таким чином, на думку позивача, зазначені вище обставини підтверджують свідоме та грубе використання товариством відносно позивача агресивної підприємницької практики при виконанні Кредитного договору, що містить, на обґрунтовану впевненість позивача, елементи примусу, докучання та неналежного впливу, а також загрозливих висловів на адресу позивача та його родичів, що завдало прямої дійсної шкоди здоров`ю позивача, що значно виходить за межі цивілізованих цивільно-правових відносин між товариством та Позивачем при виконанні Кредитного договору. При цьому, у разі якщо товариством з тих чи інших підстав було делеговано (в тому числі на договірних засадах) певній фізичній чи юридичній особі (або особам) право вимагати від позивача виконання останнім своїх зобов`язань за Кредитним договором, в будь-якому разі товариство має та повинне нести встановлену законом (в тому числі не лише цивільно-правову, а й кримінальну) відповідальність насамперед за завдання шкоди здоров`ю позивача, а також за примушування позивача до виконання останнім цивільно-правових зобов`язань, тобто за статтями 122 або 125 (в залежності від ступеня тяжкості ушкодження здоров`я позивача), а також за статтею 355 КК України.

З врахуванням зазначеного, позивач просить суд, визнати недійсним кредитний договір, укладений 27.09.2019 року між ОСОБА_1 та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ (TOB) "МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА", відповідно до умов якого ОСОБА_1 було отримано від ТОВ "МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГ А" у строкове платне користування грошові кошти у розмірі 12000,00 грн. (дванадцять тисяч гривень 00 коп.) з терміном повернення кредиту - 19.12.2019 року, та застосувати наслідки недійсності зазначеного правочину.

Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають на підставі договору або правочину.

Згідно ч.1 ст.627 та ч.1 ст.628 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Отже інформація, яка повинна бути надана до моменту укладання договору однією із сторін є частиною пропозиції та істотною умовою договору, оскільки обов`язковість її оприлюднення прямо передбачена Законом.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина 1 статті 575 ЦК України).

Статтею 203 ЦК України встановлено вичерпний перелік підстав, за яких правочин може бути визнаний недійсним. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Пленум Верховного Суду України в своїй Постанові від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справи про визнання правочинів недійсними», роз`яснив, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до Постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним необхідно перевіряти додержання ст.ст.215,1048-1052,1054-1055 ЦК України, та ст.ст.18,19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Окрім цього, варто зазначити, що у статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Правила надання грошових коштів у кредит Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» перебувають в загальному доступі, будучи опублікованими на сайті.

Ці правила є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст.ст. 641, 644 ЦК України на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права і обов`язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору.

В обґрунтування позову позивач посилається на порушення відповідачем вимог Закону України «Про захист прав споживачів».

Так, згідно ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. У разі ненадання зазначеної інформації суб`єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями15 і 23 цього Закону.

Зі змісту оспорюваного кредитного договору убачається, що в ньому визначено основні істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму кредиту, дату його видачі, строк надання коштів, розмір процентів, умови кредитування.

Банк виконав вказані вимоги закону та визначив термін погашення заборгованості по кредиту, визначив сукупну вартість кредиту і проценти, розписав, які суми позивач зобов`язаний буде сплатити.

Із вище викладеного суд приходить до висновку, що сторонами узгоджено розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строку та умов кредитування, що свідчить про наявність волі позивача для укладення укладання такого договору шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Згідно ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

У статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» також зазначено, що до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: 1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; 2) споживач зобов`язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; 3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; 4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

Стаття 19 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлює, що нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Разом з тим, позивачем не надано доказів того, що відповідач при укладенні договору застосував нечесну підприємницьку практику.

В свою чергу, відповідачем у повному обсязі було надано інформацію позивачу стосовно умов кредитування, зазначених у договорі. Позивач не мав претензій стосовно умов кредитного договору при його укладенні. Отже, дії відповідача не містять ознак нечесної підприємницької практики.

Також Законом України «Про захист прав споживачів» передбачено право споживача відмовитись в односторонньому порядку від укладеного кредитного договору протягом 14 днів з моменту отримання копії примірника договору, проте реалізація вказаного права споживача і припинення дії кредитного договору можлива при дотриманні споживачем трьох умов, передбачених законом, а саме: подача письмового повідомлення кредитодавцю про відмову від кредитного договору в строки, встановлені законом; одночасного/разом з відкликанням згоди/ повернення виданого кредиту або отриманого товару по договору; сплати нарахованих процентів, які були нараховані банком за весь час користування грошовими коштами.

Проте, позивач правом споживача відмовитись в односторонньому порядку від укладеного кредитного договору протягом чотирнадцяти днів з моменту отримання копії примірника договору не скористався.

Враховуючи зазначене, суд прийшов до висновків, що позивач ознайомився та погодився на умови кредитного договору, що підтверджується підписом останнього на договорі, що дозволяє дійти висновку, що позивач будучи повнолітньою, дієздатною особою в повній мірі розумів взяття на себе зобов`язань та настання наслідків за їх не виконання.

Між сторонами були здійснені всі необхідні дії, який задля придбання, припинення або зміна цивільних прав та обов`язків що за змістом ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України вказує на вчинення двостороннього кредитного договору.

Також, вбачається, що відповідач виконав всі зобов`язання за кредитним договором, оскільки сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору після чого на добровільній основі підписали його.

Підписанням договору кредитного позивач погодився з усіма умовами даного правочину і прийняла на себе зобов`язання щодо його виконання, маючи можливість детально вивчити його та вирішити питання щодо взяття на себе зобов`язань перед відповідачем, однак позивач цього не зробив, використавши кредитні кошти на свій розсуд.

Таким чином, кредитний договір укладений у спосіб і у формі, що не суперечать чинному законодавству. В кредитному договорі передбачені всі права та обов`язки сторін, умови щодо його виконання, а також умови його припинення.

Позивач добровільно погодився на укладення спірного правочину на встановлених відповідачем умовах і, починаючи з 2019 року почав користуватись кредитними коштами, та не оскаржував договір до 2020 року та не порушував питання про розірвання договору, а отже, не вважав його неукладеним або недійсним.

Щодо посилань на нечесну підприємницьку діяльність, то доводів, які зазначені вище судом, звертається увага на те, що дії відповідача спрямовані на повернення коштів,які не свідчать про порушення законодавства, а дії позивача свідчать про не бажання виконувати умови договору, а протилежного позивач не довів.

Разом з цим, суд звертає увагу позивача, що останній при розгляді питання про стягнення з останнього заборгованості, вправі оскаржувати розрахунки фінансової установи та не погоджуватись з ними.

Відповідно до вимог ч.3 ст.10, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.82 ЦПК України визначено, що докази це будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч.1 ст.80 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску» проти Румунії» встановлено, що «існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

На підставі викладеного, перевіривши матеріали справи, з`ясувавши усі фактичні обставини, дослідивши наявні докази, надавши їм належну оцінку, на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, з урахуванням тих обставин, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження передбачених чинним законодавством правових підстав для визнання такого договору недійсним, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 4, 12, 13, 19, 76-83, 92, 95,141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 352, 354 ст.ст.11,203,627,628,634 ЦК України,Законом України «Про захист прав споживачів», суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» про визнання кредитного договору недійсним та застосування наслідків недійсності правочину - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, а особою яка була відсутня при проголошенні рішення протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлений 09.12.2020.

Суддя Т.Г. Ільєва