Окрема думка судді № 93885364, 02.12.2020, Городищенський районний суд Черкаської області

ГОРОДИЩЕНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 704/16/16-к

ОКРЕМА ДУМКА СУДДІ

02 грудня 2020 року м. Городище

Городищенський районний суд Черкаської області 02 грудня 2020 року в кримінальній справі № 704/16/16-к, про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч.3 ст.146, п.п. 3, 12, 13 ч.2 ст.115, ч.3 ст.15, ч.2 ст.194, ч.1 ст.263 КК України, ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч.3 ст.146, ч.3 ст.15, ч.2 ст.194, ч.1 ст.263 КК України, ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.3 ст.146 КК України, ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.3 ст.15, ч.2 ст.194 КК України, ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч.3 ст.27, ч.2 ст.194, ч.3 ст.27, ч.3 ст.146, ч.3 ст.27, п.п. 3, 11, 12 ч.2 ст.115, ч.1 ст.255 КК України, ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч.3 ст.146, ч.1 ст.255 КК України, в кримінальному провадженні № 12014250190000090, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 04 квітня 2014 року, в задоволенні клопотання прокурора про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без можливості внесення застави на 60 діб обвинуваченому ОСОБА_1 , відмовив. Змінено обвинуваченому ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт строком на 60 днів, тобто до 30.01.2021 року, включно, із застосуванням спецзасобу електронного браслету, з вилученням закордонного паспорту при наявності, та покладенням обов`язку з`являтися до суду за кожною вимогою.

Питання дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_1 вирішувалося у нарадчій кімнаті колегією суддів за результатами наради суддів Синиці Л.П., Подороги Л.В., Черненка В.О. шляхом голосування. При ухваленні судового рішення щодо зміни запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_1 заперечувала, голосувала проти.

На підставі частини 3 статті 375 КПК України, щодо Ухвали про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_1 з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт строком на 60 днів, із застосуванням спецзасобу електронного браслету, з вилученням закордонного паспорту при наявності, та покладенням обов`язку з`являтися до суду за кожною вимогою, викладаю окрему думку з огляду на таке.

За нормами ч.1 ст. 29 Конституції України, ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Детальний порядок та підстави обмеження особистої свободи як запобіжного заходу в межах кримінального права встановлено нормами КПК України.

У відповідності до ч.1 ст.331 КПК України, передбачено, що під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу (ч.2 ст.331 КПК України).

За нормами ч.1 ст.176 КПК України, запобіжними заходами є: особисте зобов’язання; особиста порука; застава; домашній арешт; тримання під вартою.

Слідчий суддя, суд, за нормами ч.3 ст.176 КПК України, відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам.

Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків, а також запобігання спробам, - ч.1 ст.177 КПК України.

Під час обрання ОСОБА_1 запобіжного заходу у виді тримання під вартою та неодноразовому продовженні останньому строків тримання під вартою, судами було встановлено ризики передбачені ст.177 КПК України.

На мою думку дані ризики, підстави за яких судом було обрано, а потім і продовжено дію запобіжних заходів, не відпали. Обставини, зазначені прокурором, виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою. Не існує передумов та ґрунтовних підстав у застосуванні обвинуваченому менш суворого виду запобіжного заходу. Не зменшились ризики неналежної процесуальної поведінки з боку обвинуваченого, враховуючи зміст пред’явленого йому обвинувачення, а також тяжкість кримінального правопорушення, суспільна важливість об’єкта посягання, характер та обставини протиправних дій, в яких він обвинувачується.

Завданнями кримінального провадження, за нормами ст.2 КПК України, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

У всіх випадках, коли ризик ухилення обвинуваченого від слідства можна запобігти за допомогою застави чи інших запобіжних заходів, обвинуваченого має бути звільнено, і в таких випадках національні органи, передусім суди, завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування таких альтернативних заходів (рішення ЄСПЛ від 23 вересня 2008 року у справі "Вренчев проти Сербії").

ЄСПЛ у своїх рішеннях звертає увагу на те, що "тримання під вартою" відповідно до підпункту "с" пункту 1 статті 5 Конвенції має відповідати вимозі пропорційності, яка обумовлює існування обґрунтованого рішення, в якому здійснюється оцінка відповідних аргументів "за" та "проти" звільнення (рішення у справі "Хайредінов проти України" (Khayredinov v. Ukraine), заява № 38717/04, п. 86, від 14 жовтня 2010 року).

Процесуальний закон пов’язує запобіжні заходи, в першу чергу, із конкретним кримінальним провадженням.

Ухвалою колегії суддів від 08.10.2020 року було продовжено ОСОБА_1 строк тримання під вартою, до 06.12.2020 року, в Державній установі "Черкаський слідчий ізолятор", та судом було встановлено, що враховуючи обсяг обвинувачення, ймовірну тяжкість покарання, яке загрожує ОСОБА_1 , у разі визнання останнього винуватим у кримінальних правопорушеннях, є достатні підстави вважати, що останній, перебуваючи під загрозою застосування тяжкого покарання, може переховуватися від суду, тобто наявний ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК України, а відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ілійков проти Болгарії" від 26.07.2001 "суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування". Ця обставина, у свою чергу, може зашкодити вирішенню завдань кримінального судочинства. Оскільки ОСОБА_1 продовжує обвинувачуватися у вчиненні злочинів, в тому числі, тяжкого злочину, особливо тяжкого злочину, враховуючи те, що продовжує існувати ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК України, на який вказує прокурор, продовження застосування обвинуваченому тримання під вартою в повній мірі відповідатиме меті, з якою застосовується цей вид запобіжного заходу, в тому числі, зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та узгоджується з вимогами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і практикою ЄСПЛ, зокрема, правовим позиціям, викладеним в п.79 Рішення ЄСПЛ у справі "Харченко проти України" від 10.02.2011, а також в рішеннях ЄСПЛ у справах "Летельє проти Франції", "Лабіта проти Італії". Для відмови в звільненні особи з-під варти, обвинуваченого ОСОБА_1 , також враховано і ризик перешкоджання з боку обвинуваченого, у випадку його звільнення, процесові здійснення правосуддя (рішення ЄСПЛ у справі "Вемгофф проти Німеччини" від 27.06.1968), оскільки він, володіючи відомостями щодо осіб потерпілих, свідків, які ще не допитані, може вплинути на них з метою схилення до зміни показів та відмови від показів взагалі, що вказує на наявність ризиків, передбачених п.п. 3, 4 ч.1 ст.177 КПК України.

Ці ж обставини вказують на недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів обвинуваченому ОСОБА_1 ..

У задоволенні клопотання, письмового, захисника про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без можливості внесення застави на інший запобіжний захід у вигляді домашнього арешту чи тримання під вартою з можливістю внесення застави, ухвалою колегії суддів від 08.10.2020 року, відмовлено, та надано оцінку, в тому числі, щодо перебування обвинуваченого ОСОБА_1 під вартою з 13.07.2015 року, що з врахуванням приписів ст.72 КПК України на час застосування запобіжного заходу, складає більше 10 років, та не будучи визнаним винним у вчиненні інкримінованих йому злочинів вже відбув покарання у вигляді позбавлення волі, що перевищує мінімальну межу покарання, яка передбачена за найтяжчий злочин, у якому він обвинувачується. Разом з тим, ОСОБА_1 у даному кримінальному провадженні обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч.3 ст.146, п.п. 3, 12, 13 ч.2 ст.115, ч.3 ст.15, ч.2 ст.194, ч.1 ст.263 КК України, та в іншому кримінальному провадженні підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.255 КК України, є раніше судимий за вчинення умисного вбивства.

Згідно пункту 54 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Зенцов і інші проти Російської Федерації" до визнання винним обвинувачений повинен вважатися невинним, і мета даного положення, по суті, вимагає попереднього звільнення, якщо тривале утримання під вартою більш не являється обґрунтованим. Особа, обвинувачувана у вчиненні злочину, має бути завжди звільнена до суду, за винятком випадків, коли Держава може довести, що існують "істотні і достатні" причини для обґрунтування безперервного утримання під вартою.".

Метою запобіжного заходу є подальший розгляд справи судом, який повинен підтвердити або спростувати підозру, що була підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Суд не повинен оцінювати небезпеку того, що підозрюваний може здійснити побіг або буде переховуватись від органів досудового слідства та суду, тільки на підставі тяжкості можливого вироку. В даному випадку необхідно в першу чергу приймати до уваги характер підозрюваного, його моральність та порядність, майновий стан, сімейний зв’язок та зв’язок з державою в якій він підозрюється (рішення Стегмюллер проти Австрії від 10.11.1969 року, Летеллье проти Франції від 26.06.1991 року, Смірнов проти Росії від 24.07.2003 року).

На національній владі, згідно пункту 88 рішення Європейського суду з прав людини від 05.02.2013р. у справі "Мхітарян проти Російської Федерації", лежить обов’язок встановити існування конкретних фактів, які можуть стати підставою для продовження строку тримання під вартою.

Запобіжний захід може бути змінений, якщо суттєво змінилися обставини, які були взяті до уваги при обранні запобіжного заходу, або ж виникли нові обставини після прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу про які не було відомо на час прийняття рішення.

На мою думку, на даний час відсутні належні та допустимі докази, які б свідчили про те, що встановлені судом ризики при обранні та продовженні 08.10.2020 року запобіжного заходу на даний час втратили свою актуальність, зменшились, а особа обвинуваченого перестала бути суспільно небезпечною, як і того, що обставини передбачені ст.199 КПК України відсутні. Всі доводи, які наводить захисник Романченко В.В., обвинувачений ОСОБА_1 , та покладені в судове рішення 02.12.2020 року при зміні заходу забезпечення кримінального провадження, вже є оцінені судом, та обґрунтовані у змісті попередніх ухвал колегії суддів Городищенського районного суду Черкаської області, за результатами розгляду клопотань щодо дії (продовження, зміни) запобіжного заходу стосовно обвинуваченого ОСОБА_1 та відсутні нові доводи сторони захисту, як того вимагає Закон.

При розгляді клопотання щодо дії запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_1 судом до уваги не взято вищезазначених фактів, не співставлено характеру кримінальних правопорушень їх тяжкості, існуючим ризикам, з реальною можливістю забезпечити запобіжним заходом у вигляді домашнього арешту впевненості у тому, що обвинувачений не порушуватиме процесуальних обов’язків.

Зміна запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_1 не буде мати позитивного впливу на строки та якість розгляду кримінального провадження.

Практика Європейського суду з прав людини, свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.

На даний час, ураховуючи стадію розгляду кримінального провадження, не досліджені всі матеріали кримінального провадження, не допитані свідки, потерпіла, обвинувачені та інше, на мою думку, не існує передумов та ґрунтовних підстав у зміні обвинуваченому ОСОБА_1 виду запобіжного заходу.

У справі "Плєшков проти України" від 10.02.2011 ЄСПЛ вказав, що "… особа, обвинувачена у вчиненні злочину, має завжди бути звільнена під час провадження, якщо держава не може довести, що є належні і достатні підстави для виправдання продовжуваного тримання під вартою. У першу чергу національні судові органи мають забезпечити, щоб у кожній окремій справі тримання під вартою не перевищувало розумного періоду часу".

Сторона обвинувачення, на моє переконання, представила суду переконливі докази для обґрунтування подальшого ув’язнення обвинуваченого ОСОБА_1 ..

Враховуючи зазначені вище та інші міркування не дозволили мені підтримати Рішення (Ухвалу щодо зміни запобіжного заходу обвинуваченому) незважаючи на те, що право на свободу, на мою думку, заслуговує на охорону та захист, у тому числі в контексті захисту цього права для осіб, щодо яких може застосовуватись такий запобіжний захід, передбачений Кодексом, КПК України, як тримання під вартою, та вважаю своїм професійним обов’язком звернути увагу на підстави обґрунтування моєї позиції, оскільки це має особливе значення при реалізації судом завдань кримінального провадження, визначених в статті 2 КПК України.

Головуючий суддя Л.П. Синиця