Рішення № 93877436, 29.12.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 грудня 2020 року м. Київ № 640/1892/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Григоровича П.О., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до1. Головного територіального управління юстиції у Київській області 2. Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку,ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, в якому просить:

1) визнати протиправним та скасувати наказ Головного територіального управління юстиції у Київській області від 24.12.2019 № 2155/4 «Про звільнення ОСОБА_1 » в частині пунктів першого та другого такого наказу;

2) поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу з питань банкрутства Головного територіального управління юстиції у Київській області;

3) стягнути з Головного територіального управління юстиції у Київській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.02.2020 відкрито загальне провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою від 16.06.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду в судовому засіданні.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач підтримує заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просить суд їх задовольнити, посилаючись при цьому на те, що за змістом положень ч.3 ст.87 Закону України «Про державну службу» процедура вивільнення державних службовців на підставі п.1 ч.1 цієї статті визначається законодавством про працю, а отже відповідачі були зобов`язані запропонувати позивачу іншу роботу у новоствореному органі.

Відповідачі проти позову заперечують, про що надали до матеріалів справи відповідні письмові відзиви.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

25 жовтня 2020 року Головою ліквідаційної комісії Головного територіального управління юстиції України у Київській області ознайомлено позивача з Попередженням (а.с.52 том 1) про припинення державної служби на підставі п.1-1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Київській області та про звільнення із займаної посади не раніше двох місяців з дня попередження.

До відома позивача, серед іншого, доведено, що з дня попередження по день фактичного звільнення ОСОБА_1 зобов`язаний виконувати свої службові обов`язки та дотримуватись трудової дисципліни.

Дії з попередження Головою ліквідаційної комісії Головного територіального управління юстиції України у Київській області позивача про наступне звільнення останнім не оскаржувались.

24 грудня 2019 року ГТУЮ у Київській області винесено спірний наказ №2155/4 «Про звільнення ОСОБА_1 », за змістом якого звільнено позивача 26 грудня 2019 року з посади заступника начальника відділу з питань банкрутства ГТУЮ у Київській області відповідно до п.1-1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» та ст.24 Закону України «Про відпустки».

Не погоджуючись з правомірністю і обґрунтованістю оскаржуваного наказу, позивач звернувся до суду з даним позовом і просить його задовольнити.

Оцінивши за правилами ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Частиною 3 ст.5 Закону України «Про державну службу» (в редакції станом на 24.12.2019), передбачено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Питання припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення врегульовано ст.87 Закону України «Про державну службу».

В рамках спірних правовідносин має місце саме припинення державної служби позивача за ініціативою роботодавця, тобто суб`єкта призначення.

Дійсно, відповідно до п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» (в редакції станом до 19.09.2019), підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

При цьому, за змістом ч.3 ст.87 вказаного Закону процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

Так, відповідно до ст.87 Закону України «Про державну службу» в редакції від 19.09.2019, підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є (окремо):

1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;

1-1) ліквідація державного органу;

Частиною 5 ст. 87 названого Закону встановлено, що наказ (розпорядження) про звільнення державного службовця у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, може бути виданий суб`єктом призначення або керівником державної служби у період тимчасової непрацездатності державного службовця або його відпустки із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.

Інших особливостей \ процедурних моментів \ соціальних гарантій під час звільнення державного службовця за ініціативою суб`єкта призначення на підставі п.1-1 ст.87 Закону України «Про державну службу» в редакції від 19.09.2019 не передбачено.

У той же час, як вказано вище, частиною 3 ст.5 Закону України «Про державну службу» (в редакції станом на 24.12.2019), передбачено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Приходячи до переконання про необхідність застосування до спірних правовідносин загальних положень трудового законодавства, Окружний адміністративний суд міста Києва приймає до уваги те, що питання попередження позивача про наступне звільнення не раніше ніж через 2 місяці Законом України «Про державну службу» не врегульовано.

Натомість, ст.49-2 Кодексу Законів про працю України визначено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Оскільки текст Попередження (а.с.52 том 1) не містить в собі посилань на норму Закону України «Про державну службу», якою таке передбачено, суд приходить до висновку, що в даному випадку відповідач керувався саме ст.49-2 КЗпПУ.

Разом із тим, частинами 2-3 ст.49-2 КЗпПУ визначено, що при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Вимоги частин першої - третьої цієї статті не застосовуються до працівників, які вивільняються у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, пов`язаними з виконанням заходів під час мобілізації, на особливий період.

В рамках спірних правовідносин відсутні обставини вивільнення позивача у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, що пов`язані з виконанням заходів під час мобілізації, на особливий період, а отже, є можливим дійти висновку, що на позивача імперативно мають розповсюджуватись гарантії, передбачені ст.49-2 КЗпП.

До того ж, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, Окружний адміністративний суд міста Києва приймає до уваги те, що на виконання пункту 2 наказу Міністерства юстиції України від 16.10.2019 № 3173/5 «Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України», проведено державну реєстрацію Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (код ЄДРПОУ 43315602), яке є правонаступником усіх прав та обов`язків Головного територіального управління юстиції у місті Києві, Головного територіального управління юстиції у Київській області, Головного територіального управління юстиції у Черкаській області, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 № 870 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції».

Відтак, оскільки при ознайомленні позивача з Попередженням про подальше звільнення, позивачу не було запропоновано жодної посади у Центральному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Київ), яке відповідно є правонаступником Головного територіального управління юстиції у Київській області, а позивач письмово не відмовлявся від будь-яких запропонованих посад, суд приходить до висновку про те, що позивача було звільнено без дотримання законодавчо визначених гарантій на реалізацію конституційного права особи на працю, внаслідок чого оскаржуваний наказ від 24.12.2019 №2155/4 не можна вважати правомірним, а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Позовні вимоги в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу з питань банкрутства Головного територіального управління юстиції у Київській області підлягають задоволенню, як похідні, адже в рамках спірних правовідносин відсутній інший дієвий спосіб захисту порушеного права на працю. При цьому, згідно з ч. 1 ст. 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Стосовно позовних вимог в частині стягнення з Головного територіального управління юстиції у Київській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, Окружний адміністратвиний суд міста Києва, зазначає наступне.

Так, в контексті поновлення прав позивача у зв`язку з прийняттям оскаржуваного наказу, який визнаний судом протиправним, слід зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно з ст. 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Так, відповідно до абз. 3 п. 4 Порядку в інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

При цьому, згідно з п. 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з довідкою Головного територіального управління юстиції у Київській області про заробітну плату позивача від 03.09.2020, середньоденна заробітна плата позивача складає 741,31 грн.

Кількість днів вимушеного прогулу за період з 26.12.2019 по 29.12.2020 склала 253 робочі дні

Таким чином, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу до моменту прийняття у справі судового рішення, яка підлягає виплаті позивачу становить 187 551,43 грн: 253 (р.д. вимушеного прогулу) * 741,31 грн. (середньоденна заробітна плата), без вирахування обов`язкових платежів.

Відповідно до частини першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач-1 належним чином не виконав обов`язок щодо доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 2, 6, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного територіального управління юстиції у Київській області від 24.12.2019 № 2155/4 «Про звільнення ОСОБА_1 » в частині пунктів першого та другого такого наказу.

3. Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу з питань банкрутства Головного територіального управління юстиції у Київській області.

4. Стягнути з Головного територіального управління юстиції у Київській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 187 551,43 грн (сто вісімдесят сім тисяч п`ятсот п`ятдесят одна грн 43 коп).

5. Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу з питань банкрутства Головного територіального управління юстиції у Київській області та стягнення заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 15 938,22 грн (п`ятнадцять тисяч дев`ятсот тридцять вісім грн 22 коп).

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ).

ГОЛОВНЕ ТЕРИТОРІАЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ ЮСТИЦІЇ У КИЇВСЬКІЙ ОБЛАСТІ (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 34481907, адреса: 02002, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЄВГЕНА СВЕРСТЮКА , будинок 15).

ЦЕНТРАЛЬНЕ МІЖРЕГІОНАЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ (М.КИЇВ) (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 43315602, адреса: 01001, місто Київ, ПРОВУЛОК МУЗЕЙНИЙ, будинок 2-Д).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя П.О. Григорович