Рішення № 93877176, 21.12.2020, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 грудня 2020 року Чернігів Справа № 620/2348/20

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі:

судді Баргаміної Н.М.,

при секретарі Федорок К.М.,

за участю представника позивача Шаповал О.В., представника відповідача Долі С.М., розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А 1815 про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправним висновку у акті службового розслідування та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Військової частини А 1815, в якому з урахуванням уточнення позовних вимог, просить визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини польова пошта В1688 від 23.07.2015 № 719 про затвердження висновків за результатами акту службового розслідування від 23.07.2015; визнати протиправним висновок у акті службового розслідування, затвердженому 23.07.2015 наказом командира Військової частини польова пошта В 1688 від 23.07.2015 № 719 про визнання смерті військовослужбовця ОСОБА_2 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1 , не пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби; зобов`язати відповідача щодо проведення нового службового розслідування обставин та причин загибелі 23.06.2015 військовослужбовця ОСОБА_2 .

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що про порушення своїх прав дізналася з відповіді відповідача від 23.04.2020, яку було отримано 12.05.2020. Вказує, що оскаржуваний наказ не відображає дійсних обставин справи, перешкоджає використанню позивачем та іншими членами сім`ї загиблого їх прав на отримання одноразової грошової допомоги. Вказує на хибність доводів та висновків, викладених в акті службового розслідування, оскільки наявна в ньому інформація суперечить іншим матеріалам справи. Зазначає про відсутність висновків експертиз, які б встановлювали факт того, чи було вогнепальне поранення ОСОБА_2 зроблене з його власного автомату, чи воно було здійснено з іншої зброї пострілом іншими особами. Зазначає, що слідством у кримінальній справі встановлено належність автомата, виявленого біля тіла загиблого, іншій особі.

Відповідач подав відзив на позов, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позову та зазначив, що станом на час винесення оскаржуваного наказу за результатами службового розслідування відповідач діяв у межах наданих йому повноважень та у відповідності до приписів чинного законодавства з урахуванням відомостей, які були у розпорядженні. Вказує, що обставинами, за яких нещасні випадки не визнаються такими, що пов`язані з виконанням обов`язків військової служби, зокрема, є навмисне заподіяння військовослужбовцем шкоди своєму здоров`ю. Зазначає, що службове розслідування було проведено у строк, визначений Інструкцією про порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 15.03.2004 № 82, з отриманням пояснень від свідків події, а згідно вказаної Інструкції не передбачено проведення повторного службового розслідування або його перепризначення.

Позивач подав відповідь на відзив, в якій зазначив, що матеріали службового розслідування не містять пояснень особи, якій належав автомат, пояснень безпосередніх керівників покійного, не відображено, що вбивство сталось при виконанні службових обов`язків з несення військової служби в зоні АТО.

Відповідачем було подано заперечення, в яких вказано, що доводи позивача зводяться до переоцінки фактів в рамках кримінального провадження, відкритого за фактом загибелі військовослужбовця ОСОБА_2 .

Процесуальні дії у справі: ухвалою суду від 29.07.2020 було задоволено клопотання представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції; ухвалою суду від 07.08.2020, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, було відмовлено в залученні в якості третьої особи Міністерства оборони України України; ухвалою суду від 21.10.2020 клопотання представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції повернуто без розгляду; ухвалою суду від 21.10.2020 продовжено строк підготовчого провадження у справі на тридцять днів; ухвалою суду від 03.11.2020 було задоволено клопотання представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду; ухвалою суду від 21.11.2020, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, замінено назву відповідача Військова частина польова пошта В 1688 на Військова частина А 1815; ухвалою суду від 21.11.2020, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, відмовлено в задоволенні клопотання про виклик свідків; ухвалою суду від 09.12.2020 було задоволено клопотання представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Вислухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , є матір`ю ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 (т. 1 а.с. 28).

Згідно довідки Ставищенсько-Таращанського об`єднаного районного військового комісаріату від 30.06.2015 № 634 ОСОБА_2 був призваний на військову службу до лав Збройних Сил України у зв`язку з мобілізацією 01.03.2015 і направлений для проходження служби у пп В0213 (т. 1 а.с. 32).

Наказом командира Військової частини В 1688 від 20.04.2015 № 82 ОСОБА_2 був зарахований до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення (т. 1 а.с. 143).

Відповідно до наказу командира Військової частини В1688 (по стройовій частині) від 21.05.2015 № 111 ОСОБА_2 вибув для виконання заходів антитерористичної операції з 24.05.2015 (т. 1 а.с. 34).

Довідкою Військової частини В1688 від 06.08.2015 № 3678 підтверджено безпосередню участь ОСОБА_2 в антитерористичній операції в період з 24.05.2015 по 24.06.2015 (т. 1 а.с. 29).

24.06.2015 командиру Військової частини В 1688 надійшов рапорт (вх. № 665) про надання дозволу на призначення службового розслідування по факту загибелі військовослужбовця ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 146).

Наказом командира Військової частини В1688 від 24.06.2015 № 141 наказано старшому лейтенанту ОСОБА_3 командиру взводу засекреченого зв`язку польового вузла зв`язку провести службове розслідування по факту загибелі старшого солдата ОСОБА_2 та представити на затвердження акт про проведення службового розслідування та проект наказу до 05.07.2015 (т. 1 а.с. 147).

Згідно лікарського свідоцтва про смерть № 154 від 24.06.2015, причиною смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 зазначено сквозне кульове вогнепальне поранення шиї з розтрощенням головного мозку, переломом кісток основи та склепіння черепу (т. 1 а.с. 152-154).

За результатами проведення службового розслідування складено акт, затверджений 23.07.2015 ТВО командира Військової частини В1688, згідно висновків якого смерть старшого лінійного наглядача лінійно-кабельного відділення взводу зв`язку центру зв`язку командного пункту польового вузла зв`язку військовослужбовця військової служби по мобілізації на особливий період старшого солдата ОСОБА_2 наступила в результаті самогубства та не пов`язана з проходженням військової служби (т. 1 а.с. 148-149).

Наказом командира Військової частини В1688 від 23.07.2015 № 719 «Про результати службового розслідування по факту смерті військовослужбовця військової частини за призовом під час мобілізації старшого солдата ОСОБА_2 » наказано вважати, що смерть старшого лінійного наглядача лінійно-кабельного відділення взводу зв`язку центру зв`язку командного пункту польового вузла зв`язку військовослужбовця військової служби по мобілізації на особливий період старшого солдата ОСОБА_2 наступила в результаті самогубства та не пов`язана з проходженням військової служби (т. 1 а.с. 144-145).

Наказом командира Військової частини А 1815 від 01.07.2017 № 1 з 01.07.2017 анульовано умовне найменування Військова частина -польова пошта В 1688 та надано умовне найменування Військова частина А 1815 (т. 1 а.с. 141).

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі – Закон № 2011-XII)

Згідно пункту 2 частини першої статті 3 Закону № 2011-XII дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Відповідно до частини шостої статті 18 Закону № 2011-XII вдова (вдівець) загиблого або померлого військовослужбовця, а також дружина (чоловік) військовослужбовця, який пропав безвісти під час проходження військової служби, у разі якщо вона (він) не взяла (не взяв) інший шлюб, та її (його) неповнолітні діти або повнолітні діти - особи з інвалідністю з дитинства, батьки військовослужбовця, які перебували на його утриманні, мають право на пільги, передбачені цим Законом.

Порядок розслідування та обліку нещасних випадків з військовослужбовцями і військовозобов`язаними, які призвані на збори (далі - військовослужбовці), професійних захворювань, отриманих ними під час проходження військової служби (зборів), та аварій, що сталися у військових частинах, військово-навчальних закладах, установах, організаціях Збройних Сил України, структурних підрозділах центрального апарату Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України (далі - військові частини) визначає Інструкція про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України 06.02.2001 № 36 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 23.02.2001 за № 169/5360 (далі – Інструкція № 36 у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно пункту 1.2 розділу 1 Інструкції № 36 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дія цієї Інструкції поширюється на всі військові частини та на всіх військовослужбовців, крім військовослужбовців, які одержали захворювання, поранення, контузію, травму, каліцтво або загинули під час ведення бойових дій, участі в антитерористичній операції, в особливий період.

Пунктом 3.1 Інструкції № 36 встановлено, що спеціальному розслідуванню підлягають: нещасні випадки зі смертельним або тяжким наслідком під час виконання обов`язків військової служби; групові нещасні випадки, що сталися одночасно з двома і більше військовослужбовцями незалежно від тяжкості ушкодження їх здоров`я; випадки смерті під час виконання обов`язків військової служби.

Разом з тим, Інструкція про порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України 15.03.2004 № 82 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 30.03.2004 за № 385/8984 (далі – Інструкція № 82 в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), визначала підстави, порядок призначення і проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України, які допустили правопорушення (порушення військової дисципліни та громадського порядку).

Пунктом 1.2 Інструкції № 82 передбачено, що службове розслідування проводиться у разі: невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов`язків, що загрожувало життю і здоров`ю особового складу, цивільного населення або заподіяло матеріальну чи моральну шкоду; невиконання або недбалого ставлення до виконання вимог наказів та інших керівних документів, що могло негативно вплинути чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини; неправомірного застосування військовослужбовцем фізичної сили, зброї або інших засобів ураження до інших військовослужбовців чи цивільного населення; порушення правил несення вартової (вахтової) або внутрішньої служби, що могло спричинити тяжкі наслідки; недозволеного розголошення змісту або втрати службових документів.

Службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових осіб.

Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_2 проходив військову службу та брав безпосередню участь в антитерористичній операції, його загибель сталася внаслідок вогнепального поранення в голову.

Разом з тим, ні наказ від 24.06.2015 № 141 про проведення службового розслідування, ні акт проведення службового розслідування, ні наказ від 23.07.2015 № 719 «Про результати службового розслідування по факту смерті військовослужбовця військової частини за призовом під час мобілізації старшого солдата ОСОБА_2 » не містять інформації про те, якими нормами керувався відповідач при призначенні, проведенні та затвердженні службового розслідування.

При цьому, представник відповідача зазначив, що службове розслідування було проведено відповідно до Інструкції № 82.

Суд вважає за необхідне зазначити, що Інструкція № 82 визначає підстави, порядок призначення і проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України, які допустили правопорушення (порушення військової дисципліни та громадського порядку) і не поширює свою дію на військовослужбовців, які загинули під час участі в антитерористичній операції, в особливий період.

Натомість порядок проведення службового розслідування нещасних випадків військовослужбовців, які загинули під час участі в антитерористичній операції, в особливий період встановлений Інструкцією № 36.

Факт участі ОСОБА_2 в антитерористичній операції, в особливий період підтверджується матеріалами справи.

В даному випадку, випадок смерті військовослужбовця ОСОБА_2 підлягав спеціальному розслідуванню комісією з розслідування нещасного випадку відповідно до вимог Інструкції № 36, проте таке розслідування безпідставно не було проведено.

За приписами пункту 3.3 Інструкції № 36 спеціальне розслідування випадків смерті військовослужбовців проводиться виключно комісією, а пунктом 3.6 цієї Інструкції № 36 визначено перелік обов`язкових матеріалів спеціального розслідування, до яких, зокрема, віднесено протокол огляду місця нещасного випадку зі смертельним або тяжким наслідком, висновки експертизи, медичні висновки про причини смерті або характер травми потерпілого, наявність у його організмі алкоголю або наркотиків тощо.

Однак, відповідачем неправомірно та необґрунтовано не було призначено проведення службового розслідування за фактом загибелі ОСОБА_2 відповідно до Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України 06.02.2001 № 36 у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Відтак, висновки про причини смерті військовослужбовця ОСОБА_2 не могли бути встановлені в межах службового розслідування, яке не було призначено відповідно до Інструкції № 36, а тому правового значення мати не можуть.

Висновки про причини смерті військовослужбовця, викладені в акті проведення службового розслідування, затвердженого 23.07.2015 командиром Військової частини В1688, наказ командира Військової частини В1688 від 23.07.2015 № 719 «Про результати службового розслідування по факту смерті військовослужбовця військової частини за призовом під час мобілізації старшого солдата ОСОБА_2 » є передчасними та не можуть вважатися об`єктивними з огляду на те, що базуються виключно на поясненнях військовослужбовців та лікарського свідоцтва, та такі висновки зроблені лише однією посадовою особою, яка проводила службове розслідування.

Аналогічна правова позиція щодо необхідності проведення службового розслідування за фактом загибелі військовослужбовця відповідно до Інструкції № 36 викладена в постанові Верховного Суду від 17.09.2020 у справі №140/2025/18.

Обставини вказаної справи, що була розглянута Верховним Судом, відповідають обставинам даної справи, факти загибелі військовослужбовців сталися в період дії редакції Інструкції № 36 зі змінами, внесеними згідно наказу № 19 від 14.01.2015.

Також суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що пункт 3 Інструкції у редакції наказу Міністерства оборони України від 11.12.2017 № 656 передбачає, що дія цієї Інструкції поширюється на всі військові частини та на всіх військовослужбовців, крім військовослужбовців, які отримали гостре професійне захворювання (отруєння), поранення, контузію, травму, каліцтво, зникли, померли або загинули внаслідок бойових уражень або дій з боку противника в районі ведення бойових дій або проведення антитерористичної операції. Випадки гострого професійного захворювання (отруєння), поранення, контузії, травми, каліцтва, зникнення, смерті або загибелі військовослужбовців внаслідок бойових уражень або дій з боку противника є бойовими людськими втратами і обліку, як нещасні випадки, не підлягають. Випадки гострого професійного захворювання (отруєння), поранення, контузії, травми, каліцтва, зникнення, смерті або загибелі військовослужбовців, що сталися в районі ведення бойових дій або проведення антитерористичної операції, але не пов`язані з бойовими ураженнями або діями з боку противника, розслідуються згідно з вимогами цієї Інструкції.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача, що висновки службового розслідування, зазначені в акті проведення службового розслідування від 23.07.2015 та наказі від 23.07.2015 № 719 не спричиняють виникнення будь-яких прав і обов`язків осіб чи суб`єктів владних повноважень, та не можуть бути предметом спору, оскільки висновки про причини смерті сина позивача – військовослужбовця ОСОБА_2 (самогубство) порушують права позивача на призначення та виплату одноразової грошової допомоги.

Стосовно інших посилань сторін, то суд критично оцінює такі з огляду на їх необґрунтованість, та зазначає, що згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За таких обставин, суд доходить висновку про необхідність задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправним висновку акту службового розслідування, затвердженого 23.07.2015 командиром Військової частини польова пошта В 1688 про визнання смерті військовослужбовця ОСОБА_2 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1 , не пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби; визнання протиправним та скасування наказу командира Військової частини польова пошта В1688 від 23.07.2015 № 719 про затвердження висновків за результатами акту службового розслідування від 23.07.2015; зобов`язання Військову частину А 1815 провести нове службове розслідування обставин та причин загибелі 23.06.2015 військовослужбовця ОСОБА_2 .

Згідно частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 необхідно задовольнити повністю.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно частин четвертої та п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Аналіз наведених правових норм свідчить, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, відноситься до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Частини шоста, сьома статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачають, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

В силу частини дев`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У рішенні Європейського Суду з прав людини від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У зазначеному рішенні підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (п. 269).

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

Позивачем на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу надано суду: копію договору про надання правової/правничої/ допомоги № 18/19 від 23.08.2019, тарифи на послуги, ордер на надання правової допомоги, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (т. 1 а.с. 69-75).

Відповідачем подано клопотання про зменшення розміру судових витрат у зв`язку з тим, що фактичний обсяг витрат на правничу допомогу у конкретній адміністративній справі не підтверджено належними та допустимими доказами.

У відповіді на відзиві представник позивача зазначає про загальну вартість правничих послуг у справі в розмірі 10089,60 грн., наводить відповідний розрахунок.

Разом з тим, суд, дослідивши надані документи, дійшов висновку, що вартість витрат на професійну правничу допомогу не підтверджено жодним документом, позивачем не надано суду ні акту наданих послуг, ні документу на підтвердження оплати позивачем послуг адвоката, ні будь-якого іншого документа за підписом позивача про узгодження витрат на правову допомогу, а тому стягненню не підлягають.

Тому, за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини А 1815 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сплачений нею при поданні позовної заяви судовий збір в розмірі 1681,60 грн.

Керуючись статтями 9, 72-74, 77, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини А 1815 (вул. Танкістів, смт. Гончарівське, Чернігівський район, Чернігівська область, 15558, код ЄДРПОУ 07880688) про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправним висновку у акті службового розслідування та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправним висновок акту службового розслідування, затверджений 23.07.2015 командиром Військової частини польова пошта В 1688 про визнання смерті військовослужбовця ОСОБА_2 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1 , не пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби.

Визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини польова пошта В1688 від 23.07.2015 № 719 про затвердження висновків за результатами акту службового розслідування від 23.07.2015.

Зобов`язати Військову частину А 1815 провести нове службове розслідування обставин та причин загибелі 23.06.2015 військовослужбовця ОСОБА_2 .

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини А 1815 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1681,60 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 29.12.2020.

Суддя Н.М. Баргаміна