Рішення № 93875685, 29.12.2020, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 грудня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/6075/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чеснокової А.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до 3 Територіального Одеського вузла урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України про визнання бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

26 жовтня 2020 року позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до 3 Територіального Одеського вузла урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, в якій просить суд:

визнати протиправними дії відповідача щодо затримки виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 роки;

зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 31 грудня 2019 року по 29 квітня 2020 року в розмірі 111997,60 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що відповідачем при звільненні позивача з військової служби 31 грудня 2019 року останньому не нарахована та не виплачена грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015-2019 роки. Виплата зазначеної компенсації фактично забезпечена відповідачем на виконання судового рішення у справі № 440/527/20 лише 29 квітня 2020 року. Позивач вважає, що він має право на виплату середнього заробітку за увесь час затримки сплати належних при звільненні сум за період з 31 грудня 2019 по 29 квітня 2020 року.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

26 листопада 2020 року до суду надійшов відзив на позов, у якому відповідач проти позову заперечував, вказував на те, що на момент звільнення з військової служби між позивачем та відповідачем був відсутній спір щодо розрахунку при звільненні, а тому позовні вимоги є безпідставними. Крім того, наполягав на тому, що Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України не поширюється на позивача, оскільки він проходив військову службу в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України.

01 грудня 2020 року до суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач заперечував викладені у відзиві доводи відповідача та наполягав на задоволенні позовних вимог.

Справу за вказаним позовом розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 вказаного Кодексу.

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.

З 01 січня 2017 року по 31 грудня 2019 року позивач проходив службу в органах в Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, що відповідачем не заперечується.

У березні 2015 року позивач отримав статус учасника бойових дій, що підтверджено копією посвідчення серії НОМЕР_1 /а.с. 3/.

Наказом начальника 3 Територіального Одеського вузла урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України № 70-ОС від 04 грудня 2019 року позивач звільнений з військової служби у запас ЗСУ 31 грудня 2019 року.

Право на виплату під час звільнення зі служби компенсації за невикористані дні відпустки за 2015-2019 роки позивач захищав у судовому порядку.

Так, рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 30 березня 2020 року у справі № 440/527/20 визнано протиправною бездіяльність 3 Територіального Одеського вузла урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 як учаснику бойових дій грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 грудня 2019 року; зобов`язано 3 Територіальний Одеський вузол урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 як учаснику бойових дій грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 грудня 2019 року /а.с. 56-58/.

29 квітня 2020 року позивачу виплачено грошову компенсацію на виконання рішення суду у справі № 440/527/20 у розмірі 51850,40 грн. /а.с. 5/.

Посилаючись на наявність підстав для виплати середнього заробітку за увесь час затримки виплати належної позивачу при звільненні суми (грошової компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки) по день фактичного розрахунку, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України - в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Аналогічні висновки щодо правозастосування у спірних відносинах викладені у постанові Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 400/3365/19, що враховується судом з огляду на приписи частини п`ятої статті 242 КАС України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Зважаючи на те, що суму компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 роки відповідачем вчасно не виплачено, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на одержання компенсації за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати такої компенсації.

Посилання відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом суд визнає необґрунтованими та безпідставними, адже, як зазначено у пунктах 56, 57 постанови Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 400/3151/19, виходячи із системного тлумачення положень статей 233, 116, 117 КЗпП України, враховуючи Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012, а також правові позиції Великої Палати Верховного Суду, наведені вище, можна дійти висновку, що з моменту звільнення у роботодавця виникає обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов`язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 КЗпП України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов`язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові). Лише після проведення фактичного розрахунку (виплати всіх сум, що належать звільненому працівникові) починається перебіг строку, визначеного частиною першої статті 233 КЗпП України.

При цьому суд враховує, що спірні відносини виникли у період дії пункту 3 Прикінцевих положень КАС України, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.

Інші наведені у відзиві доводи відповідача не спростовують вищевикладених висновків суду.

Вирішуючи заявлені позовні вимоги суд враховує, що під час звернення до суду позивач визначив розмір компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, яка на його переконання підлягає нарахуванню та виплаті на його користь.

Слід зауважити, спір, який складає предмет цієї справи, виник у зв`язку фактичним ненарахуванням та невиплатою відповідачем компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати, а тому в межах розгляду цієї справи суд уповноважений лише на надання оцінки таким діям відповідача.

Окремо слід зауважити, що суд не є тим органом, на якого покладається обов`язок здійснювати розрахунок компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

Обираючи належний спосіб захисту порушених прав позивача, суд вважає за доцільне задовольнити позовні вимоги частково визнавши протиправними дії відповідача щодо затримки виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 роки та зобов`язавши відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 31 грудня 2019 року по 29 квітня 2020 року.

Відтак, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно з частиною першою 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивач від сплати судового збору звільнений, оскільки є учасником бойових дій, а тому підстави для їх розподілу відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 6-9, 77, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до 3 Територіального Одеського вузла урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України (вул. Гоголя, 179, м. Миргород, Полтавська область, 37602, ЄДРПОУ 34264453) про визнання бездіяльності та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії 3 Територіального Одеського вузла урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України щодо затримки виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 роки.

Зобов`язати 3 Територіальний Одеський вузол урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України (вул. Гоголя, 179, м. Миргород, Полтавська область, 37602, ЄДРПОУ 34264453) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 31 грудня 2019 року по 29 квітня 2020 року.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя А.О. Чеснокова