Рішення № 93875576, 29.12.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/11599/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 грудня 2020 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Балан Я.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження, за наявними матеріалами, у порядку письмового провадження, адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини А1624 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою звернувся ОСОБА_1 до Військової частини А1624 про:

визнання протиправною бездіяльність Військової частини А1624, що полягає у не проведенні 16 квітня 2017 року остаточного розрахунку при звільненні зі Збройних Сил України;

зобов`язання Військової частини А1624 нарахувати та виплатити середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16 квітня 2017 року до дня фактичного розрахунку 08 жовтня 2020 року.

Адміністративний позов мотивовано наступним.

ОСОБА_1 зазначив, що у період з 20 травня 2015 року по 16 квітня 2017 року, проходив військову службу у Військовій частині А1624 Збройних Сил України.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду по адміністративній справі №420/3/20 від 27.02.2020 року (суддя Бжассо Н.В.) було зобов`язано Військову частину А1624, зокрема, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані у 2016 та 2017 роках календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та статтею 16-2 Закону України «Про відпустки», виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби та індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 16 квітня 2017 року включно.

На виконання вищевказаного рішення суду, 08 жовтня 2020 року Військовою частиною А1624 було виплачено позивачеві належні йому кошти, тобто, проведено остаточний розрахунок з ОСОБА_1 .

На думку позивача, наразі, Військовій частині А1624 належить виплатити ОСОБА_1 середньоденне грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку по день фактичного розрахунку – 08 жовтня 2020 року.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2020 року, вищевказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження по справі без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

У встановлений судом строк, відповідач надав відзив (вх.№51827/20 від 04.12.2020р.) на позовну заяву (а.с.29-32).

Відзив обґрунтований наступним.

Військовою частиною А1624 вказувалося, що на день звільнення з ОСОБА_1 , було проведено повний розрахунок виплат грошового забезпечення, за виключенням грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016-2017 роки та індексації грошового забезпечення.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ, тощо).

Згідно із частиною 1 статті 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Таким чином, порядок проведення розрахунку при звільнені з військової служби регулюється Законом України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», однак положення цього Закону не передбачають такого виду відповідальності адміністративної установи щодо виплати середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплати при звільнені, а також даний нормативний акт не містить відсильної норми про право військовослужбовця щодо отримання такої компенсації за загальними підставами.

Станом на 29 грудня 2020 року, інших заяв по суті справи від сторін на адресу суду не надходило.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Майора військової служби за контрактом ОСОБА_1 , заступника начальника штабу з мобільної роботи, звільнено наказом командувача військ оперативного командування «Північ» №31 від 11.03.2017 року з військової служби у запас відповідно до статті 26 пункту «ж» частини 8 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (а.с.38).

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду по адміністративній справі №420/3/20 від 27.02.2020 року (суддя Бжассо Н.В.), було зобов`язано Військову частину А1624, зокрема, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані у 2016 та 2017 роках календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та статтею 16-2 Закону України «Про відпустки», виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби та індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 16 квітня 2017 року включно.

08 жовтня 2020 року, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по адміністративній №420/3/20 від 27.02.2020 року, ОСОБА_1 було зараховано на картковий рахунок 7544,40 гривень (а.с.20).

Вважаючи дії Військової частини А1624 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні протиправними, а своє право на отримання середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку – порушеним, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА ВИСНОВКИ СУДУ

Частиною 2 статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У силу статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

Статтею 48 Конституції України визначено, що кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України №2011-XII від 20 грудня 1991 року «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).

Частиною 1 статті 9 Закону №2011-ХІІ обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною 2 вказаної статті встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Постановою Кабміну України №159 від 21 лютого 2001 року затверджений Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).

Пунктами 1-3 Порядку №159 передбачено, що дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:

Відповідно до частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За правилами встановленими частиною 1 статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Предметом судового розгляду у даній справі є невиплата відповідачем середнього заробітку позивачу за час затримки розрахунку при звільненні, з дати звільнення по 08 жовтня 2020 року.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду по адміністративній справі №420/3/20 від 27.02.2020 року (суддя Бжассо Н.В.), було зобов`язано Військову частину А1624, зокрема, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані у 2016 та 2017 роках календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та статтею 16-2 Закону України «Про відпустки», виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби та індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 16 квітня 2017 року включно.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

08 жовтня 2020 року, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по адміністративній №420/3/20 від 27.02.2020 року, ОСОБА_1 було зараховано на картковий рахунок 7544,40 гривень (а.с.20).

Тобто, при звільненні ОСОБА_1 , зі служби, з ним не у повному обсязі було проведено остаточний розрахунок, що встановлено зокрема рішенням суду, яке набрало законної сили.

Суд зазначає, що правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Законом України №2011-XII від 20 грудня 1991 року «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановою Кабміну України №1294 від 07 листопада 2007 року «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», постановою Кабміну України №889 від 22 вересня 2010 року «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій».

Однак, вказані акти не містять норм щодо регулювання виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку у зв`язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.

За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними. Тобто, норми КЗпП України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Закріплені у статтях 116,117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення із Збройних Сил України

Стала позиція щодо можливості застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладена у постановах Верховного Суду від 31 травня 2018 року по справі №823/1023/16, від 30 січня 2019 року по справі №807/3664/14, від 26 червня 2019 року по справі №826/15235/16, від 03 вересня 2020 року по справі № 120/579/19-а.

Крім того, важливо відзначити, що принцип рівності прав і можливостей та заборона дискримінації у сфері праці закріплені у частині 1 статті 21 та у статті 24 Конституції України, статті 21 та 22 Кодексу законів про працю України.

Дискримінацію можна визначити, перш за все, як порушення принципу рівності.

Статтею 23 Загальної Декларації з прав людини встановлено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.

Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім`ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.

Відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом частини 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина 1 статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина 2 статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то у тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року по справі №821/1083/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08 вересня 2020 року по справі №810/2116/17.

Враховуючи вищевикладені норми законодавства, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльність Військової частини А1624, що полягає у не проведенні остаточного розрахунку з ОСОБА_1 , при звільненні зі Збройних Сил України та зобов`язання Військової частини А1624 нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У свою чергу, відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року (далі - Порядок №100) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до п. 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , заступника начальника штабу з мобільної роботи, звільнено наказом командувача військ оперативного командування «Північ» №31 від 11.03.2017 року з військової служби у запас відповідно до статті 26 пункту «ж» частини 8 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (а.с.38).

Наказом Командира Військової частини польова пошта В4771 (по стройовій частині) №61 від 24.03.2017 року, з 16.04.2017 року (у зв`язку з відпусткою) ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу, з усіх видів забезпечення частини і направлено для зарахування на військовий облік до Іванівського РВК Одеської області.

У свою чергу, виплата компенсації за невикористані дні відпустки, як учасника бойових дій та індексація грошового забезпечення військовою частиною здійснена лише 08 жовтня 2020 року, тобто строк затримки розрахунку складає – 1307 календарних днів.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи довідки військової частини В4771 №1893 від 16.04.2017 року, про нараховані позивачеві суми грошового забезпечення, за останні два повні місці роботи перед звільненням (січень-лютий 2017 року) складає 11112,17 гривень (а.с.21). Виходячи з цього, середньоденний заробіток позивача становить 182,16 грн.

Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні складає 238091,90 гривень (182,16 гривень х 1307) з урахуванням належних до сплати податків та інших обов`язкових платежів.

Однак, суд зазначає, що згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постановах від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року по справі №821/1083/17, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року по справі №821/1083/17 сформулювала висновок, що звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Застосовуючи до обставин даної справи критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, суд зазначає наступне: позивач звернувся до суду з даною позовною заявою 30.10.2020 року, у той час, як звільнення позивача мало місце у березні 2017 року; відповідач заперечував проти права позивача на компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення, а тому, факт порушення цього права було встановлено лише під час судового розгляду (адміністративна справа №420/3/20 рішення від 27.02.2020 року, суддя Бжассо Н.В.), та на підставі даного рішення сума компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення склала 7544,40 гривень, а сума середнього заробітку позивача за час затримки їх виплати при звільненні на підставі Постанови №100 становить - 238091,90 гривень (більш ніж у тридцять разів більша за суму заборгованості).

З огляду на очевидну неспівмірність суми середнього заробітку з розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 10000,00 гривень.

Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити.

Приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом за №475/97-ВР від 17.07.1997 року, визначено, що кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У відповідності до вказаної статті Конвенції, «Ефективний засіб правого захисту» - повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Відповідно до ст. 9, 77 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідачем суду не надано.

Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994р. Справа «РуїзТоріха проти Іспанії» (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Таким чином, на підставі ст. 8 КАС України, згідно якої усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст. 9 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з`ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору та відсутні витрати на виклик свідків та призначення експертизи, жодні витрати не належать до компенсації за рахунок коштів Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 2, 6-10, 77, 90, 139, 250, 251, 255, 257, 258, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини А1624 (14030, м. Чернігів, вул. Шевченка 105, код ЄДРПОУ 26615791) про визнання протиправною бездіяльність Військової частини А1624, що полягає у не проведенні 16 квітня 2017 року остаточного розрахунку при звільненні зі Збройних Сил України; зобов`язання Військової частини А1624 нарахувати та виплатити середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16 квітня 2017 року до дня фактичного розрахунку 08 жовтня 2020 року – задовольнити частково.

Бездіяльність Військової частини А1624 щодо не проведення остаточного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні зі Збройних Сил України – визнати протиправною.

Стягнути з Військової частини А1624 (код ЄДРПОУ 26615791) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 10000,00 (десять тисяч) гривень.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення набирає законної сили згідно статті 255 КАС України - після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду згідно статті 295 КАС України подається до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні скарги подаються учасниками справи через Одеський окружний адміністративний суд.

Суддя Балан Я.В.

.